Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

4.5. Речення з опосередкованими компонентами

загрузка...
XIX ст. не принесло у синтаксичну науку розрізнення відокремле­них членів речення та уточнювальних компонентів. Впровадження в лінгвістику поняття уточнювального елемента, як правило, пов’язу­ють з ім’ям М. М. Шанського, який підкреслював, що «уточнення як пояснювальні члени виступають у реченні … завжди у вигляді відок­ремленого члена, як правило — після того члена, який вони поясню­ють або визначають, і можуть бути при будь-якому члені речення» [Галкина-Федорук 1958, с. 92]. У багатьох випадках практично важко розрізняти уточнення і, наприклад, прикладку, зокрема до підмета. Саме це наголошує М. М. Шанський. У всіх наявних підручниках і посібниках при кваліфікації уточнення як реченнєвого компонента основна увага концентрується на тому, при якому членові речення він розташований і до якого він стосується. Унаслідок цього мова почала йти про уточнювальні означення, додатки, обставини, підмети і при­судки [Валгина 1973, с. 259; Современный 1962, с. 502]. Здебільшого уточнення як особливий синтаксичний внутрішньореченнєвий компонент розглядалося принагідно (пор. погляди О. М. Пархоменка, Б. М. Ку­лика та ін.). Останнім часом здійснено справжній прорив у синтаксичній теорії, що пов’язано з концептуальним обґрунтуванням особливостей опосередкованого синтаксичного зв’язку [Вихованець 1992, с. 12-18], а звідси віднайдення механізму поєднання уточнювальних компонентів із граматичною основою речення.

Опосередкований синтаксичний зв’язок властивий для другорядних членів речення, які пов’язуються з реченнєвою структурою опосеред­ковано, через наявність ще одного члена речення: Хлопці стояли не­подалік, під деревами <— Хлопці стояли неподалік + Хлопці стояли під деревами. Опосередковані компоненти речення є результатом згор­тання окремих самостійних речень у компоненти реченнєвої структури за рахунок редукції тотожної семантики. Загалом до опосередкованих членів речення можна віднести такі, що характеризуються 1) або по­вторним значенням, 2) або уточненням. Статус цих компонентів ре­ченнєвої структури до цих пір залишається нез’ясованим: одні з них розглядаються у складі відокремлених членів речення (ряд ознак у них виявляється спільним), інші — у складі однорідних членів речен­

 

РОЗДІЛ IX. Синтаксис ускладненого речення


567


ня, а ще інші кваліфікуються як прикладки. Логічну основу уточню- ііально-пояснювальних відношень становить думка про тотожність певного явища, ознаки чи обставини. Дві різні номінації віднесені до того самого об’єкта дійсності, але репрезентують цей об’єкт кожна у своєму аспекті. У цьому і полягає функція подвійного позначення: У місті Степан відразу подався на навчання, тобто подав документи до інститити.

При пояснювальних відношеннях значення тотожності виступає суто синтаксичним: воно випливає з конструкції, а не з лексичного значен­ня слова. Засоби утворення пояснювальної конструкції залежать від ха­рактеру пояснювальних відношень. У складі висловлення повторне по­значення може виражати: конкретизацію, перелік частковостей, пояс­нення, тлумачення, точніше позначення, окреслення значущості чого- небудь, з’ясування сутності явища, його суб’єктивну оцінку. Це знахо­дить вираження у виборі службових слів — показників пояснювальних зв’язків і в типі інтонації, і в лексичному складі пояснюваного. За спе- ціалізованістю службові слова пояснювальної конструкції поділяють­ся на два типи: 1) спеціальні пояснювальні сполучники; тобто, а саме, або; 2) службові слова, що поєднують свою власну функцію зі сполуч­никовою: а) правильніше, точніше, просто кажучи, краще сказати, швидше; б) в тому числі, такі як, як наприклад; в) наприклад, зокре­ма, перш за все, в першу чергу, в крайньому разі; г) навіть, хоч би; Г) уже, власне, саме. Службові слова другої групи реалізують свою функцію самостійно і в сполученні із сполучниками, зокрема сурядними.

З-поміж пояснювальних конструкцій слід розрізняти: 1) власне-по- яснення, 2) конкретизацію, або уточнення, 3) включення. Власне-пояс- нення будується за допомогою сполучників тобто, а саме, або, службо­вих слів — правильніше, точніше, інакше кажучи, а також із участю займенниково-вказівних слів: Збір підписів відклали на два тижні, тобто до 15 жовтня (3 газ.); Бліда поганка утворює надзвичайно шкідливу речовину, зокрема Фалодин (3 журн.). З-поміж власне-пояс- нювальних конструкцій вирізняються конструкції з узагальнювальним словом, у яких останнє виступає загальним окреслювачем предмета або явища: У парку зібрано різноманітні дерев’яні будівлі: повітка, Їдаль­ня, різних стилів хати, церкви, мости та ін. У сучасній українській мові активно використовуються у структурі пояснювальної конструкції займенниково-вказівні слова типу все, всі, це, ці, все це, всі ці, ось що. Після переліку однорідних членів перед таким вказівним словом ста­виться тире; Чоловіки й жінки, молодь, мале й старе — усі посходилися на свято народної пісні (3 газ.); Почуття високої відповідальності за долю… невтомний пошук художніх узагальнень — ось шо завжди супро­воджувало Олександра Довженка (3 газ.). Після узагальнювального слова перед рядом однорідних членів звичайно ставиться двокрапка; Із сучасних прозаїків дуже люблю читати ось кого: Олеся Бердника, Івана Білика, Олеся Гончара, Євгена Гуцала, Павла Загребельного, Юрія Муш- кетика, Євгена Пашковського (3 газ.). Якщо вказівник-займенник стоїть перед іменником узагальнювального значення, тоді ставиться тире;Для

 

568


Синтаксис


загрузка...
нас нерозривні ці поняття — принциповість, чесність, гуманізм. Роль узагальнювального компонента можуть виконувати прикметникові зай­менники типу який, чий, котрий та займенникові прислівники типу де, куди, звідки, коли, навіщо: Коли ти вернешся — сьогодні, завтра чи післязавтра? Відношення включення виражаються не сполучниками, а спеціальними службовими словами і словосполуками типу наприк­лад, в тому числі, зокрема, особливо, що обґрунтовують виділення пев­ного факту: Багато разів я бачив, як декілька маленьких пташок, на­приклад ластівок, кидаються навперейми яструбу, відганяючи його від свого житла (3 журн.). Завдяки значенню прикладки, включення набуває в реченні додаткової функції — приєднувальної.

Уточнення виділяється на основі синтаксичних критеріїв і характе­ризується такими ознаками: 1) безсполучниковим зв’язком членів ряду,

2)  обов’язковою відокремлювальною інтонацією, яка зв’язує другий член із першим і є єдиним показником відношень між ними: В центрі села, біля пошти, завжди збиралась молодь (О. Слісаренко). Часто для компонентів уточнення властивою є відносна їх самостійність, чим по­яснюється інтонаційне перетворення таких компонентів у конструкцію без уточнення: Це трапилося в одній гористій місцевості на півдні Іспанії: На берегах иихрік и глибоких норах живить водяні щурі. Такі речення допускають прочитання і з відокремленням і без нього.

Основними функціями уточнення виступають: 1) обмеження (зву­ження обсягу позначуваного поняття або власне-уточнення): Засідан­ня гуртка відбудеться десятого квітня, о 18 годині: 2) конкретизація (перший член характеризується неозначеним значенням): Швидко, за декілька секунд, оглянули всі місцеві особливості, визначили напря­ми їх розвитку; сюди ж належать уточнювальні обставини при зай­менникових прислівниках: Тит, біля озера, завжди віяло прохолодою;

3) додатково-уточнювальне значення (другий член, уточнюючи попе­редній, водночас розвиває думку у новому напрямі): Приїхав Остап додому в неділю, годині о сьомій вечора (В. Підмогильний). Хоча обид­ва члени є обставинами часу, відповідають на те саме питання, вони по суті називають різні обставини, при яких відбувалася подія — в неділю і вечір. Цей тип уточнення в силу своєї смислової навантаже- ності характеризується значним поширенням у художніх творах.

Щодо уточнювальних членів речення не всі лінгвісти визнають їх членами речення (пор. автори «Русской грамматики» [Русская 1980] ве­дуть мову про особливі відокремлені звороти, забарвлені пояснюваль- но-уточнювальним значенням). На думку ряду лінгвістів, такий підхід є цілком логічний, оскільки відображає прагнення учених не повторюва­ти теорію традиційних членів речення, їх термінологічного позначен­ня, та й врешті-решт не сплутувати ці поняття, оскільки уточнювальні компоненти не входять до обов’язкових поширювачів речення (пор.: [Слинько, Гуйванюк, Кобилянська 1994, с. 364]). Видається доцільним вважати такі одиниці уточнювально-пояснювальними компонентами. Вони відрізняються від відокремлених компонентів і семантично, і струк­турно. Уточнювальні компоненти характеризуються конкретизуваль-

 

РОЗДІЛ IX. Синтаксис ускладненого речення


569


ною семантикою, відокремлені ж звороти містять додаткове повідом­лення. У структурному плані уточнювальні компоненти можуть стосу­ватися і головних і поширювальних компонентів — членів речення, відокремлені ж звороти співвідносяться з відповідними типами поши­рювальних членів речення і належать саме до них. Принциповою є також відмінність між відокремленими зворотами та уточнювальни- ми компонентами у внутрішньосинтаксичній організації висловлен­ня. Відокремлення поєднується зі структурою висловлення особливим напівпредикативним зв’язком, а уточнювальні компоненти — опосе­редкованим або пояснювальним зв’язком. Перша назва постає корект­нішою, оскільки яскра-віше відображає специфіку поєднання уточню- вальних компонентів із реченнєвою моделлю. До цих диференційних ознак уточнювальних компонентів інколи додають також їх влас­тивість бути здебільшого постпозитивними, «бо цього вимагає пояс­нення чи уточнення» [Слинько, Гуйванюк, Кобилянська 1994, с. 364]. Відокремлені ж звороти можуть бути постпозитивні й препозитивні. Очевидно, до цих прикмет слід додати також особливість морфологіч­ного вираження уточнювальних компонентів, оскільки вони у ре- ченнєвій структурі характеризуються формами непрямих відмінків або ж не мають відмінкової форми взагалі, відокремлені структури мо­жуть бути виражені формами непрямих відмінків і формою називного відмінка. У сучасній синтаксичній теорії все більшого поширення на­буває класифікація уточнювальних компонентів за морфологічним ви­раженням стрижневого компнента, при цьому розрізняють: субстан­тивні, ад’єктивні, адвербіальні, вербумфінітні, інфінітивні уточню­вальні компоненти [Русская 1980, с. 181 і далі; Слинько, Гуйванюк, Кобилянська 1994, с. 365-374].

Уточнювальні субстантивні компоненти стоять здебільшого у пост­позиції і несуть конкретизувальну семантику: (1) / ось тепер, після війни, здається, настала можливість виконати свою солдатську клят­ву про них, про тридарів Фронти, про людей великого подвиги (О. Гончар); (2) Добрим словом годиться згадати сьогодні турботли­вого батька Лесі — Петра Антоновича Косача — і матір її — відому нашу письменниию Олени Пчілки (О. Гончар) тощо. За умови точнішо­го найменування або навіть розгорнутішої, вторинної назви того чи іншого предмета чи явища витворюється відокремлена прикладка, що ґрунтується на синтаксичному підрядному зв’язку у формі кореляції (пор. (2)): Підлітком Тарас — козачок покойовий —разом з панською челяддю потрапляє у Вільно, тепер Вільнюс (О. Гончар) та ін. Такі при­кладки постають іншими назвами особи або предмета, який уже назва­ний означуваним словом, або ж вони мають додаткове самостійне зна­чення, інколи забарвлене обставинно-означальною, обставинно-причи- новою семантикою: / світає, і смеркає, і знову смеркає, а москаля, її сина, немає, немає (Т. Шевченко); / Оксану, мою зорю, мою добуи волю. що день Божий умивали (Т. Шевченко); Мати з двома доньками, справ­ними господинями, давно вже впоралася з ранньою городиною (Голос Ук­раїни. — 1997. — 12 серпня) і т. ін.

 

570


Синтаксис


Уточнювальну семантику несе також субстантивний зворот, що сто­сується особового, вказівного займенників: А він, оуєл. шумить, клеко­че, мов людям розказати хоче про поєдинок у яру (Т. Шевченко); А ті, дівчатка з першого класи, знай просити учителя, щоб знову була таки екскурсія (В. Сухомлинський) та ін.

Субстантивні звороти можуть стосуватися і прислівників, уточню­ючи їх зміст, конкретизуючи перебіг дії у просторі, часі або кваліфіку­ючи їїякісний вияв. Таких субстантивних зворотів при прислівниках може бути кілька, і кожен із них постає додатковим локалізатором, конкретизатором: І сьогодні, в ией вечір іскристий, не забуть мені слів твоїх (В. Сосюра); Тільки тут, и Києві, можна відчути перебіг століть, їх справжній тонкий дух (К. Гордієнко); Швидко, шалено, з передчут­тям чогось лихого і недоброго, бігла Марта до ставка (Я. Гоян); Десь там, и середині ліси, під старим дибом. біля дзвінкого джерела, щось заяскріло і вдарило могутнім променем аж на село. Якось відразу страшно стало тут, и селі, у своїй рідній оселі (А. Яна) тощо.

Такого типу уточнювальні компоненти можуть стосуватися й обста­вин, виражених іменниково-прийменниковими конструкціями: Такий я був у Корсуні, над Россю. Коли тебе я вперше на ти назвав (М. Риль­ський); Над шляхом, при долині, біля старого граба, де біла-біла хат­ка стоїть на самоті, живе там дід і баба… (JI. Костенко); Вже чути було тупіт у долині, біля самої греблі, коло верб (А. Яна) та ін.*


* Окремо слід зупинитися на зворотах субстантивного типу, що вжи­ваються з прийменниками типу крім, незважаючи, окрім, всупереч, на відміну від, завдяки та ін., що характеризуються обмежувально-ви- дільною семантикою. У синтаксисі існує кілька підходів до їх визначен­ня. Значного поширення набув погляд на них як на відокремлені додат­ки [Доленко 1974, с. 316; Сучасна 1975, с. 353; Українська 1977, с. 39], хоча інколи констатується, що такими їх вважати можна тільки умов­но, оскільки вони не виражають об’єктної семантики, а підставою такої кваліфікації виступає їх синтаксичний «зв’язок керування і можливість поставити до них відмінкове питання» [Галкина-Федорук 1964, с. 170; пор. Кулик 1965, с. 162; Волох 1976, с. 306 та ін.]. Кваліфікація таких зворотів як додатків повністю заперечувалася Є. В. Кротевичем [Кроте- вич 1948, с. 73, 75], який вважав, що при вживанні прийменника типу крім, окрім іменники переходять в означення та обставини, а H. С. Вал- гіна розглядає такі конструкції як відокремлені одиниці зі значенням включення, виключення і заміщення [Валгина 1973, с. 258], в «Русской грамматике» їм надається статус обмежувально-видільних [Русская 1980, с. 187] відокремлених зворотів, що не зовсім правильно відображає їх специфіку, оскільки такі звороти своїм основним значенням мають уточ- нювально-пояснювальне, обмежувально-пояснювальне значення. їх се­мантичне розмаїття зумовлене типом прийменника та особливостями спо­лучування останнього з відповідним іменником. Видається доцільним розрізнення уточнювальних субстантивних компонентів зі значенням:

а) обмеження-виділення; б) доповнення; в) замісництва; г) допустовості; ґ) причиновості, пор.: Серед учителів часто можна почути скарги: «Важко виховувати людину в наш час, особливо підлітків. Важко, бо, крім шко­ли. з інших джерел вони здобувають багато знань»… (В. Сухомлин-

 

РОЗДІЛ IX. Синтаксис ускладненого речення


571


Уточнювальні ад’єктивні звороти корелюють із неоднорідними озна­ченнями і здебільшого з-поміж них вони і розглядаються, що виправдо­вується їх уточнювальною семантикою, пор.: Саме у нашій, дружній сім’ї ти був по-справжньому щасливий (Б. Олійник); Учитель наш хо­див завжди у старому, старанно виппасиваноми. костюмі (В. Шдмо- гильний) тощо.

Аналізуючи підручники, посібники та наукові студії з синтаксису різних років видань, легко виявити динаміку поглядів на уточнювальні ад’єктивні компоненти реченнєвої структури. Спочатку їх називали пояснювальними одиницями (К. М. Галкіна-Федорук), уточнюваль- ними елементами до означень (М. М. Шанський) та ін. Логічніше їх кваліфікувати уточнювальними компонентами ад’єктивного плану, основним призначенням яких постає конкретизація попереднього по­няття, звуження аспектів його виміру: Хлопець захопився новим опо­віданням, иікавим. постмодепним (3 газ.); Я люблю весну ранню, не­сподівана і малоочікивани та ін.

Адвербіальні уточнювальні компоненти своїм призначенням мають вираження конкретизувальної, пояснювальноїсемантики щодо простору, часу та якості перебігу дії чи реалізації стану. Такі адвербіальні (прислівни­кові) звороти можуть стосуватися попередніх прислівників, іменників або іменниково-прийменникових конструкцій, через які вони співвідносять­ся з реченнєвою структурою: / ось тепер, сьогодні впешті-пешт. вранці зустрілись бойові побратими, щоб згадати пройдені шляхи та незагойні

ський); Все йшло якось не так, як сподівалося: дощ і негода, замість гарної погоди, покрили все. Замість виснаженої, смертельно втомленої колони. пролітали перед ним зараз лави інших, мовби окрилених лю­дей (О. Гончар); Все було вчасно подано, все було завершено, незважаю­чи на велики втоми бійиів (А. Яна); Степан досить швидко написав реферат і повністю розкрив складну тему, завдяки кільком консиль- таиіям Спиридона (А. Яна) та ін. Щодо доповнювальної семантики уточнювальних субстантивних зворотів, то її визначення постає вельми проблематичним, оскільки здебільшого семантика іменниково-приймен- никових конструкцій засвідчує відсутність подібного значення. Навіть ті приклади, якими часто підтверджуються такі твердження, не завж­ди достатньою мірою відображають доповнювальний характер таких зворотів, пор.: Ще троє бригадирів, крім Степаненка та Підгорного. закінчили збирання зернових (3 газ.); Пораненого льотчика приходили провідати всі старші офіцери частини, окрім безпосереднього началь­ства (3 газ.) (приклади почерпнуті з [Слинько, Гуйванюк, Кобилянська 1994, с. 369]). Наведені потім трансформації, у яких підтверджується умовно синонімічний тип конструкції із єднальними відношеннями, по­стають дещо надуманими і такими, що насправді не відображають цієї специфіки, пор.: Степаненко, Підгорний та ще троє бригадирів закін­чили збирання зернових [Там само, с. 369]. Доповнювальна семантика у таких випадках наявна тоді, коли елементи уточнювального ряду ви­черпують коло осіб певного колективу, тобто такі елементи доповню­ють логічний ряд і повністю його замикають: Усі, крім старшого сина і його дрижини. уже сиділи за столом = Усі уже сиділи за столом, але не вистачало тільки старшого сина і його дружини.

 

572

 

Синтаксис

 

рани втрат (Голос України. — 1997. — 12 січня); Марійка піднялась на ґанок рвучко і кумедно, по-смішному (Я. Гоян); Звідти, зоддалеки. ли­нули могутні постріли, і їх відлуння ранило кожне серце (О. Довженко); Все поле лежало у нього біля ніг, збоки (О. Слісаренко) іт. д. *

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.