Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Ірина Верста — СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ ЯК ЗАСІБ НОМІНАЦІЇ РОДО-ВИДОВИХ ПОНЯТЬ СОЦІОЛІНГВІСТИКИ

Стаття присвячена одному з аспектів системно-структурної характеристики соціолінгвістичних
термінів. Розглянуто формування гіперо-гіпонімічних відношень у системі соціолінгвістичних назв.
Ключові слова: соціолінгвістична термінологія, гіперо-гіпонімічні відношення, терміни-словосполучення.

Сучасний етап розвитку термінознавства позначений увагою до галузевих термінологій у різних вимірах:
системно-структурному, функціональному, когнітивному. Соціолінгвістична термінологія – не виняток,
сьогодні вона потребує унормування, стандартизації та комплексного опису. Актуальною є системно-
структурна характеристика, зокрема гіперо-гіпонімічних відношень, які забезпечують основу ієрархічності
галузевих терміносистем [Масликова 2005, Шапран 2005, Шелов 2003].
Мета статті – визначити роль словосполучень як засобу номінації родо-видових понять соціолінгвістики.
Предмет аналізу – виокремлені із сучасних лінгвістичних праць терміни-словосполучення, що позначають
соціолінгвістичні поняття. З огляду на мету формулюємо завдання: а) виокремити групи соціолінгвістичних
термінів, що позначають родо-видові поняття, тобто перебувають у гіперо-гіпонімічних відношеннях;
б) з’ясувати роль термінів-словосполучень у формуванні гіперо-гіпонімічних відношень; в) описати
особливості номінації видових понять за допомогою термінів-словосполучень.
Терміносистема – це знакова модель спеціальної галузі знання чи діяльності, елементами якої
виступають лексичні одиниці (слова і словосполучення) певної мови для спеціальних цілей будь-якої природної
мови, зі структурою відповідною структурі даної теорії [Лейчик 2006, с. 129]. Водночас, терміносистема – це
ще й складне ієрархічне утворення, що структурує знання за допомогою логічних відношень. Прикладом таких
відношень є родо-видові, або гіперо-гіпонімічні зв’язки, одні з найважливіших у формуванні терміносистем.
Гіперо-гіпонімія лежить в основі багатьох з них, відображаючи вертикальні відношення суперординації та
субординації [Панько та ін. 1994, с. 194; Симоненко 1991, с. 16; Шелов 2003, с. 91].
У мовленнєвому потоці слова актуалізують різні відношення між семами. Можливість чи неможливість
виникнення певних семантичних зв’язків залежить від семного складу семем. Для опису гіперо-гіпонімічних
відношень необхідно враховувати парадигматичне та синтагматичне значення, які, як структурні значення,
виступають основними семантичними характеристиками слова, елементами лексико-семантичної системи.
Структурне значення визначається у відношенні одного знака до інших в межах певної знакової системи.
Синтагматичне структурне значення характеризує лінійні зв’язки, які забезпечують певну послідовність мовних
одиниць, пов’язуючи одне слово з іншим. Парадигматичне структурне значення характеризує нелінійні
відношення знаків, які творять певний клас взаємопов’язаних і протиставлених однорідних лексичних одиниць
[Новиков 1982, с.93-97; Плотников 1984, с. 43; Попова, Стернин 1984, с. 67].
Розвиток гіпонімічної парадигми термінів може відбуватися експліцитно (терміни співгіпоніми,
розвиваючи свої синтагматичні значення, показують поєднання попередньо розчленованих образів у певні
семантичні сутності, і таким чином формують семантику гіпонімів) чи імпліцитно (гіперо-гіпонімічні
відношення розвиваються через актуалізацію парадигматичних значень гіперонімів). У випадку формування
гіперо-гіпонімічних зв’язків у терміносистемах шляхом розвитку синтагмозначення номінація видового
поняття відбувається за допомогою родового терміна і з опорою на лексичний конкретизатор [Мацюк 1988,
с. 12; Панько та ін. 1994, с. 193-194]. Виникає аналітична форма гіпоніма і терміносистема поповнюється
новими термінами-словосполученнями.
© Верста І.М., 2007 Розділ IV. Функціональна семантика лексичних і фразеологічних одиниць

347
Соціолінгвістична термінологія засвідчує обидва типи розвитку гіпонімічної парадигми, але
найпродуктивнішим виступає експліцитний: через синтагматичне значення опорного компонента шляхом
аналітичної деривації. Цей процес ілюструє одну із основних властивостей терміна: не просто іменувати
поняття, а відбивати його зміст, що веде до створення синтаксичним способом складних термінів, термінів-
словосполучень [Даниленко 1977, с. 95-103]. Причини активності і продуктивності цього способу творення
термінів дослідники вбачають у здатності значень до конкретизації через додаткові уточнювальні галузеві
характеристики загальновживаних слів, а також у можливості ставати вихідними (стрижневими) назвами для
творення видових одиниць [Годована 2005, с. 101]. Подібні гіпоніми структурно постають у формі
словосполучень.
На думку Загнітка А.П., словосполучення – це „номінативна синтаксична одиниця, яка складається з двох
і більше, пов’язаних підрядним зв’язком, повнозначних компонентів, один з яких є стрижневим (головним),
другий – залежним” [Загнітко 2004, с. 53]. Природу словосполучення в синтаксичній системі української мови
визначають як бінарну, яка ґрунтується на валентних можливостях слова і, при цьому, дозволяє більш
розчленовано і конкретно називати предмети, дії, ознаки [Беляев 2003, с. 53; Загнітко 2004, с. 13; Слинько та ін.
1994, с. 58;], що надзвичайно важливо для термінологічної номінації.
За будовою словосполучення поділяють на прості (двокомпонентне семантико-синтаксичне об’єднання
повнозначних слів) та складні (багатокомпонентне (три і більше слова) об’єднання повнозначних слів)
[Загнітко 2004, с. 68]. Найпродуктивнішою опорною одиницею у словосполученнях виступає іменник, поруч з
яким витворилася спеціалізована форма залежного компонента – прикметник, який повністю узгоджується з
опорним іменником. Також синтаксично спеціалізованим на означальній функції є родовий відмінок іменника
[Вихованець 2003, с. 187-188]. За ступенем семантичної розчленованості у синтаксисі виділяють вільні і
невільні (сталі, стійкі) словосполучення. У вільних словосполучення лексичне значення складових зберігається
повністю, а в невільних самостійність одного із компонентів втрачена чи послаблена. Таким чином, сталі
словосполучення наближаються за семантикою до слова [Беляев 2003, с. 172-73; Слинько та ін. 1994, с. 58].
Найчисленніший клас стійких словосполучень складають неоднослівні терміни, синтаксично і
семантично цілісні та відтворювані одиниці (монолітні поняттєво-словесні комплекси). Вони займають
проміжну ланку між фраземами та вільними словосполученнями, адже природа спаяності їх компонентів
ґрунтується на прямому значенні, а регулярне вживання у професійному мовленні дає можливість визначати їх
як відтворювані мовні одиниці, усталеність яких зумовлюється зв’язками із співвідносними поняттями
[Михайлишин 1999, с.48-50]. У процесі номінації понять одного класифікаційного ряду кожен етап творення
нової одиниці характеризується уточненням семантики вихідного знака. На відміну від словосполучень, які не
мають термінологічного значення, терміни-словосполучення, володіючи різним ступенем розкладності,
характеризуються більшою стійкістю [Даниленко 1977, c. 104]. Декілька факторів зумовлюють термінологічну
стійкість словосполучень: 1) ”зв’язок словосполучення із денотативно-сигніфікативним комплексом, який
представляє певний фрагмент довкілля, перебуває у складі конкретної галузі знань чи сфері зацікавлень
фахівців і передує термінологічній номінації; 2) постійний порядок складників, зміна яких призводить до
втрати стійкості, і, як результат, – детермінологізація номінатів; 3) функціонування термінологічного
словосполучення у спеціальних текстах, закріплення його як поняттєво-вербального комплексу в активі
користувачів, передусім фахівців конкретної галузі знань; 4) поширеність таких комплексів зі сфери
функціонування на сферу фіксації та їх закріплення (наявність у словниках)” [Михайлишин 1999, с. 50 ].
На номінативному рівні між синтетичним та аналітичним терміном немає принципової різниці.
Аналітичний термін – це синтаксична конструкція, яка складається з двох чи більше слів. Відповідно, виникає
структурна відмінність між двома класами термінологічних одиниць, що зумовлює потребу виокремлення
додаткових ознак термінів-словосполучень, які розподіляються за граматичними та семантичними
параметрами. Терміни-словосполучення – це переважно субстантивні словосполучення, складові компоненти
яких пов’язані між собою за допомогою одного із різновидів підрядного зв’язку, мають постійний порядок
складників, характеризуються відтворюваністю, стійкістю, семантичною цілісністю, нездатністю членуватися
на самостійні терміни без утрати значення, яке вони виражають [Чуєшкова 2003, с. 4-5].
Розгалужені за допомогою термінів-словосполучень ряди гіпонімів у соціолінгвістичній термінології
творяться до назв аналіз, експеримент, інтерв’ю, інтерференція, мова, мовна політика, мовна ситуація,
соціальна група, соціолінгвістика, спостереження.
Для прикладу розглянемо родо-видове дерево терміна соціолінгвістика, яке, за нашими
спостереженнями1, налічує 14 назв із аналітичною структурою. До них належать американська соціолінгвістика
(далі с), ареальна с., діахронна с., синхронна с., інтеракційна с., кількісна с., кореляційна с., порівняльна с.,
прикладна с., ретроспективна с., статистична с., теоретична с., експериментальна с., функціональна с.
Перелічені вище співгіпоніми ілюструють перший ступінь конкретизації значення терміна
соціолінгвістика. Кожну з цих термінологічних одиниць мотивують ознаки родового поняття соціолінгвістика
та видової відмінності. Створення нових аналітичних номінацій відбулося шляхом звуження атрибутивної

1 Див. джерела після переліку літератури. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

348
семантики вихідного компонента через конкретизацію значення гіпероніма соціолінгвістика. Родове поняття,
розвиваючи свої синтагматичні значення, приєднує нові компоненти, які різняться між собою семним складом.
При цьому аналітична форма дозволяє зберігати прозорість мотивації терміна. Термін американська
соціолінгвістика диференціює видову ознаку за фіксацією географічної належності теоретичних та практичних
постулатів соціолінгвістики. Назви синхронна соціолінгвістика та діахронна соціолінгвістика диференціюються
на класифікаційній осі часового зрізу дослідження, а термін ареальна соціолінгвістика вказує на просторову
ознаку. Атрибути кореляційна, кількісна, статистична, експериментальна, порівняльна, теоретична
уточнюють родову семантику щодо застосування методів дослідження, а терміни-словосполучення
інтеракційна соціолінгвістика, прикладна соціолінгвістика, функціональна соціолінгвістика – методологічних
напрямків дослідження.
Звуження атрибутивної семантики відбувається за допомогою приєднання до стрижневого компонента
залежного. Терміни побудовані за структурною моделлю прикметник + іменник (назви на зразок синхронна
соціолінгвістика, функціональна соціолінгвістика), де стрижневий компонент виражений іменником, а
залежний прикметником, який узгоджується в роді і числі. Між компонентами іменникових словосполучень
встановлюються означальні відношення.
Гіпоніми, що проходять наступні ступені конкретизації, мають зазвичай більше, ніж двокомпонентну
будову. До таких назв належать терміни-гіпоніми вільний асоціативний експеримент, спрямований
асоціативний експеримент, ендоглосна мовна ситуація, екзоглосна мовна ситуація, збалансована мовна
ситуація, незбалансована мовна ситуація, рівноважна мовна ситуація, нерівноважна мовна ситуація,
гіпоглосна мовна ситуація, гіперглосна мовна ситуація та ін. (зауважимо, що багатокомпонентна структура –
це не обов’язкова умова формування подальшого ланцюжка співгіпонімів).
Розглянемо гіпонімічну парадигму з гіперонімом мовна ситуація. У сучасній лінгвістичній літературі
термін мовна ситуація не має однозначного трактування. Поняття визначають як один із найважливіших
об’єктів соціолінгвістики, спосіб задоволення комунікативних потреб за допомогою однієї або кількох мов,
який притаманний певному суспільству [Українська мова 2000, с. 332]. Мовна ситуація постає як сукупність
форм існування мови або сукупність мов у їх територіально-соціальному взаємовідношенні та функціональній
взаємодії в межах певних географічних регіонів або адміністративно-територіальних утворень [Кочерган 2003,
с. 326]; як сукупність умов, що характеризують визначені законом і насправді реалізовані правила мовної
поведінки громадян [Єрмоленко та ін. 2001, с. 94]; як контекст реального використання мов, а також сукупність
мов та форм існування мови, територіальних і соціальних діалектів, що функціонують у визначеному
адміністративно-територіальному об’єднанні в певний історичний період [Сулейменова, Шаймерденова 2002,
с. 131-132]. Отже, це конкретний тип взаємодії між мовами та формами існування мови в суспільному житті
народу. Мовну ситуацію як цілісну соціолінгвістичну систему потрібно описувати через соціолінгвістичні
змінні в соціумі, соціолінгвістичні змінні мовної структури, соціолінгвістичну структуру суспільства і
соціолінгвістичну комунікативну систему суспільства [Пачев 1993, с. 74-80].
За кількістю мов, які взаємодіють у межах визначеної територіально-адміністративної одиниці,
визначають екзоглосну мовну ситуацію та ендоглосну мовну ситуацію. Кожен із гіпонімів має терміни-дублети:
ендоглосна мовна ситуація чи одномовність, монолінгвізм і екзоглосна мовна ситуація чи багатомовність,
полілінгвізм. Виступаючи гіпонімом до терміна мовна ситуація, термін екзоглосна мовна ситуація формує ще й
власну парадигму співгіпонімів: білінгвізм (двомовність), тримовність і т.п.
Білінгвізм (двомовність) постає як практика колективного чи індивідуального використання двох мов у
рамках однієї держави чи соціальної спільноти [Українська мова 2000, с. 122]; співіснування двох мов в межах
одного колективу [Кочерган 2003, с. 327]; щоденне використання двох мов, що виникає на етнічно
неоднорідних територіях [Skudrzykowa,Urban 2000, с. 26]; використання індивідом чи суспільством двох чи
більше мов [Сулейменова, Шаймерденова 2002, с.36]; здатність індивіда володіти двома чи більше мовами.
При цьому окремі дослідники звертають у вагу на те, що термін білінгвізм частіше використовують стосовно
окремої особи (навіть, якщо вона володіє більше, ніж двома мовами), а для націй і суспільств (якщо вони
вживають лише дві мови) вживають термін багатомовність [Trudgill 1992, с. 13]. Як бачимо, термін білінгвізм
(двомовність) – багатозначний. Реалізуючи свою семантику, він може вступати в родо-видові відношення з
різними термінами і перебувати в позиції гіпоніма та гіпероніма. Як гіпонім до назви екзоглосна мовна
ситуація, термін білінгвізм актуалізує значення „практика колективного чи індивідуального використання двох
мов у рамках однієї держави чи соціальної спільноти” і розвиває власну гіпонімічну парадигму.
Серед термінів-гіпонімів до гіпероніма білінгвізм знаходимо: індивідуальний білінгвізм (двомовність) і
масовий білінгвізм (двомовність), які виділяються за семантикою „кількість членів етносу, що вживають у
мовній практиці дві мови”; регіональний білінгвізм (двомовність) та національний білінгвізм (двомовність) – за
ознакою територіального поширення практики використання двох мов. Пара співгіпонімів природний білінгвізм
(двомовність) і штучний білінгвізм (двомовність) диференціюється семами „знання і використаня двох мов як
наслідок безпосередньої взаємодії між їхніми носіями” і, відповідно, „знання і використання двох мов як
наслідок створення штучних умов для вивчення та використання другої мови”. У мовній практиці окремого
індивіда назва білінгвізм (двомовність) взаємодіє із видовими чистий (координований) білінгвізм (мови існують Розділ IV. Функціональна семантика лексичних і фразеологічних одиниць

349
у свідомості індивіда як дві окремі системи) і змішаний білінгвізм (дві мови зливаються в одну систему у
свідомості індивіда) [Сулейменова, Шаймерденова 2002, с. 36].
Однією із видових назв терміна білінгвізм, яка також здатна утворювати гіпонімічну парадигму, є термін
соціальний білінгвізм. Це спільне існування, функціонування і взаємодія між двома чи більше мовами в межах
двомовної (багатомовної) спільноти. Соціальний білінгвізм передбачає індивідуальний білінгвізм членів
спільнот, які рідко однаково володіють двома мовами. Диференційною ознакою терміна є те , що мовні ресурси
двомовної спільноти формують певну соціально-комунікативну систему, в якій окремі мови розрізняються за
своєю соціальною функцією і статусом. Як термін-виразник родового поняття соціальний білінгвізм
підпорядковує видові назви: міжгруповий білінгвізм, внутрішньогруповий білінгвізм (межі використання мов
щодо точно визначеної соціальної спільноти), індивідуальний білінгвізм і масовий білінгвізм (стосовно терміна
соціальний білінгвізм ця пара співгіпонімів виділяється за ознакою „інтенсивність двомовних контактів”),
двостороння двомовність, одностороння двомовність (за напрямком двомовного спілкування між народами).
Окремою групою видових назв до гіпероніма соціальний білінгвізм, які об’єднані семантикою „етапи розвитку
двомовної спільноти у соціолінгвістичному циклі”, є назви початковий білінгвізм, прогресивний білінгвізм,
інтегрований білінгвізм, адекватний білінгвізм, регресивний білінгвізм, залишковий білінгвізм [Пачев 1993,
с. 234-238].
Серед гіпонімів терміна мовна ситуація виокремлюємо видові назви збалансована мовна ситуація і
незбалансована мовна ситуація. Одним із гіпонімів до терміна незбалансована мовна ситуація виступає термін
диглосія. Неоднозначне розуміння цього терміна веде до його перехрещення із назвою соціальний білінгвізм.
Під диглосією розуміють незбалансовану мовну ситуацію, в межах якої існують дві мови чи дві форми однієї
мови, що різняться своїми функціями [Українська мова 2000, с. 131; Кочерган 2003, с. 328, Skudrzykowa,Urban
2000, с. 26], або спільне існування і функціонування варіантів однієї мови, що виконують різні суспільні
функції [Пачев 1993, с. 37; Trudgill 1992, с. 27]. Перше значення терміна диглосія майже повністю дублює зміст
терміна соціальний білінгвізм, а друге – дає можливість її виокремити.
За показником демографічної потужності мови співгіпонімами до терміна мовна ситуація є терміни
демографічно рівноважна мовна ситуація (співіснування мов однакової комунікативної потужності) і
демографічно нерівноважна мовна ситуація (співіснування мов різної комунікативної потужності)
[Сулейменова, Шаймерденова 2002, с. 131]. Вичленування видових назв гіпоглосна мовна ситуація і
гіперглосна мовна ситуація відбувається за відповідними ознаками: „співвідношення офіційної літературної
мови з іншою літературною мовою, що має більше поширення у світі” та „співвідношення мови країни з
мовами іммігрантів” [Русанівський 1989, с. 8]
Система гіпонімів терміна мовна ситуація розгалужена і багаторівнева. Вона налічує 32 співгіпоніми,
серед них 29 назв аналітичні за структурою. У родо-видовому дереві є двокомпонентні, трикомпонентні та
чотирикомпонентні терміни-словосполучення, побудовані за моделями: а) прикметник + іменник (терміни на
зразок масовий білінгвізм, регіональний білінгвізм); б) прикметник + прикметник + іменник (назви гіпоглосна
мовна ситуація, збалансована мовна ситуація, індивідуальний соціальний білінгвізм); в) прислівник +
прикметник + прикметник + іменник (демографічно рівноважна мовна ситуація, демографічно
нерівноважна мовна ситуація). Гіпоніми, утворені шляхом розвитку синтагматичних значень, свій зв’язок із
гіперонімом виявляють експліцитно (через присутність терміна-стрижневого компонента). Гіперо-гіпонімічне
дерево терміна мовна ситуація ілюструє декілька етапів розвитку видових значень. Перший рівень – від
лексеми ситуація, яка уточнює свою семантику, ілюструючи сему “тип ситуації” (ситуація → мовна ситуація).
На наступному рівні конкретизації перебувають терміни ендоглосна мовна ситуація, екзоглосна мовна
ситуація, збалансована мовна ситуація, незбалансована мовна ситуація, гіпоглосна мовна ситуація,
гіперглосна мовна ситуація, рівноважна мовна ситуація, нерівноважна мовна ситуація, які уточнюють родову
назву додатковими семами (див. вище) за допомогою відповідних означень. Третій етап позначений розвитком
гіпонімів термінів екзоглосна мовна ситуація → білінгвізм (двомовність, тримовність і т.п.), незбалансована
мовна ситуація → диглосія, поліглосія; рівноважна мовна ситуація → демографічно рівноважна мовна
ситуація; нерівноважна мовна ситуація → демографічно нерівноважна мовна ситуація. При творенні видових
похідних на зразок білінгвізм, диглосія механізм конкретизації дещо змінюється, і до процесу залучаються
парадигматичні значення, що виявляється у синтетичній структурі назв. Далі ряд співгіпонімів розвиває лише
термін білінгвізм, розгортаючи їх у словосполучення різних структурних типів. Через розвиток
синтагматичного значення утворені видові за допомогою конкретизаторів індивідуальний, масовий,
регіональний, національний, природний, штучний, соціальний. Подальше розширення гіпонімічної парадигми
відбувається через звуження семантики терміна соціальний білінгвізм (див. перелік видових похідних вище).
Як ми переконалися, номінацію видових понять забезпечили двокомпонентні та багатокомпонентні
словосполучення. Розвиток парадигми видових термінів відбувся на кількох ступенях конкретизації і
позначився на ускладненні структури термінів-словосполучень. У такий спосіб гіперо-гіпонімічні відношення
забезпечили відповідність термінів родо-видовим поняттям соціолінгвістики.
ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

350
Література
Беляев 2003: Беляев Ю.И. Синтаксис современного русского литературного языка: Учебное пособие. –
Изд. 2-е, дополн. и перераб. – Херсон: Изд. ХГУ, 2003. – 496 с.
Вихованець 1992: Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / АН України.
Ін-т української мови; Відп. ред. К.Г. Городенська. – К.: Наук. думка, 1992. – 224 с.
Вихованець 1993: Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. – К.: Либідь,
1993. – 368 с.
Годована 2005: Годована М. Словосполучення як джерело поповнення української термінології //
Українська термінологія і сучасність: Зб наук. праць. Вип. VI / Відп. ред. Л.О.Симоненко. – К.: КНЕУ, 2005. –
С.101-103.
Даниленко 1977: Даниленко В.П. Русская терминология: опыт лингвистического анализа. – М.: Изд.
«Наука», 1977. – 248 с.
Загнітко 2004: Загнітко А.П. Основи українського теоретичного синтаксису. Частина І. – Горлівка:
ТДППМ, 2004. – 228 с.
Лейчик 2006: Лейчик В.М. Терминоведение: Предмет, методы, структура. Изд. 2-е, испр. и доп. – М.:
КомКнига, 2006. – 256 с.
Масликова 2005: Масликова О. Родо-видові терміни для називання літературних творів у термінології М.
Грушевського // Українська термінологія і сучасність: Зб. наук. праць. Вип. VI / Відп. ред. Л.О. Симоненко. –
К.: КНЕУ, 2005. – С. 304-308.
Мацюк 1988: Мацюк Г.П. Зміни значень загальновживаних слів (ЗУС) у терміносистемах // Українське
мовознавство. Республіканський міжвідомчий науковий збірник. Вип.15. – К.: Вища школа, 1988. – С.10-14.
Михайлишин 1999: Михайлишин Б.П. Усталеність як неодмінний показник складених термінів //
Мовознавство. – 1999. – № 4-5. – С. 48-50.
Новиков 1982: Новиков Л.А Семантика русского языка. – М.: Высш. школа, 1982.
Панько та ін. 1994: Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство: Підручник. – Львів:
Світ, 1994. – 216 с.
Плотников 1984: Плотников Б.А. Основы семасиологии. – Минск: Высшая школа, 1984.
Попова, Стернин 1984: Попова З.Д., Стернин И.А. Лексическая система языка (внутренняя организация,
категориальный аппарат и приемы изучения). – Воронеж: Изд. Воронежского унив., 1984.
Симоненко 1991: Симоненко Л.О. Формування української біологічної термінології. – К.: Наук. думка,
1991.
Слинько та ін. 1994: Слинько І.І. та ін. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання: Навч.
посібник / І.І. Слинько, Н.В. Гуйванюк, М.Ф. Кобилянська. – К.: Вища школа, 1994. – 670 с.
Шапран 2005: Шапран Д. Гіперо-гіпонімічні відношення в українській маркетинговій термінології //
Українська термінологія і сучасність: Зб. наук. праць. Вип. VI / Відп. ред. Л.О. Симоненко. – К.: КНЕУ, 2005. –
C.134-137.
Шелов 2003: Шелов С.Д. Термин. Терминологичность. Терминологические определения. – СПб:
Филологический факультет СПбГУ, 2003.
Чуєшкова 2003: Чуєшкова О.В. Аналітичні номінації в економічній терміносистемі (структурно-
типологічний аспект): Автореф. дис. канд. філол. наук. – Харків, 2003. – 18 с.

Джерела
Єрмоленко та ін. 2001: Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Тлумачний словник
лінгвістичних термінів / За ред. С.Я. Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001.
Кочерган 2003: Кочерган М.П. Загальне мовознавство: Підручник. – К: Вид. Центр „Академія”, 2003.
ЛЭС 1990: Лингвистический энциклопедический словарь. – М., 1990.
Пачев 1993: Пачев Ангел. Малка енциклопедия по социолингвистика. – Плевен, Евразия-Абагар, 1993. –
470 с.
Русанівський 1989: Русанівський В.М. Прогностичні функції соціолінгвістики. – Мовознавство. – 1989. –
№ 1. – с. 3-10.
Ставицька 2001: Ставицька Л. Проблеми вивчення жаргонної лексики: соціолінгвістичний аспект //
Українська мова. – 2001. – № 1. – С.55-68.
Сулейменова, Шаймерденова 2002: Сулейменова Э.Д., Шаймерденова Н.Ж. Словарь
социолингвистических терминов. – Алматы, 2002. – 168 c.
Українська мова 2000: Українська мова. Енциклопедія. – К.: Вид. „Укр. енцикл.”, 2000.
Spolsky 1998: Spolsky B. Sociolinguistics. – Oxford University Press, 1998. – 130 p.
Trudgill 1992: Trudgill P. Introducing Language and Society. – London: Penguin Books,1992. – 79 p.
Richards and other 1992: Richards J., Platt J., Platt H. Dictionary of Language Teaching and Applied
Linguistics. – Longman, 1992. – 424 p. Розділ IV. Функціональна семантика лексичних і фразеологічних одиниць

351
Skudrzykowa,Urban 2000: Skudrzykowa A., Urban K. Mały słownik terminуw z zakresu socjolingwistyki i
pragmatyki językowej. – Krakуw-Warszawa, 2000. –170 s.

The article deals with one of the aspects of system and structural characteristics of sociolinguistic terms. The
formation of hypero-hyponymic relations in the system of sociolinguistic nominations is considered.
Keywords: sociolinguistic terminology, hypero-hyponymic relations, terms-collocations.
Надійшла до редакції 29 вересня 2006 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.