Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

В’ячеслав Теркулов — ПРО МОЖЛИВІ РЕАЛІЗАЦІЇ БАЗОВОЇ ОНОМАСІОЛОГІЧНОЇ ОДИНИЦІ

Пропоновану статтю присвячено встановленню ознак базової номінативної одиниці (номінатеми) та
визначенню меж її варіювання. Автор встановлює, що номінатема, яка ототожнюється на рівні слова, може
бути реалізована власне у слові, у сполученні службового та повнозначного слова та у вільному
словосполученні.
Ключові слова: номінатема, повнозначне слово, службове слово, словосполучення, тотожність.

Метою запропонованої статті є встановлення парадигматичних меж базової ономасіологічної одиниці.
Інакше кажучи, ми намагаємося з’ясувати, де знаходяться межі ономасіологічної комбінаторики: які мовленнєві
синтагми можна вважати реалізацією однієї номінативної сутності, а які – різних.
Зазвичай базовою номінативною одиницею мови вважається слово. Як, маємо надію, покажуть ті
аргументи, які будуть наведені нижче, є великі сумніви в тому, що слово має саме такий статус. Це дозволяє
нам припустити, що позначення базової номінативної сутності терміном, який вказує на її моновербальний
характер, тобто терміном „слово”, „лексема” тощо, буде не зовсім доречним, оскільки факт суперечливості
статусу тієї чи іншої одиниці в мові не дозволяє термінологічно ототожнювати цей приписуваний їй в деяких
концепціях статус з її назвою. Е.В. Кузнєцова натомість запропонувала вживати в цій ситуації термін
„ономатема” (правда, в юкстапозиті „слово-ономатема”) [Кузнецова 1982, с. 30]. Однак він є не дуже вдалим,
тому що за своєю внутрішньою формою може бути неусвідомлено віднесений не тільки до ономасіології, але й
до ономастики. Нам здається, що в цьому випадку більш доречним було б вжити використовуваний в деяких
дослідженнях термін номема [Никитевич 1985] або номінатема [Солнцев 1987, 133; Зализняк 1973, 58]. Вибір
першого чи другого з цих варіантів іменування в нашому випадку не може мати під собою якихось глибинних
структурно-семантичних підстав. Тут головним чинником буде, без сумніву, лише свавільний смак науковця,
який обирає той чи інший термін лише підкоряючись якимось власним міркуванням. Якщо говорити про нас, то
ми ще задовго до того, як познайомились з дуже цікавою і в той же час суперечливою роботою В.М. Нікітевича
[Никитевич 1985], почали вживати для позначення базової одиниці номінації саме термін номінатема, тому
заміна його на термін номема, який, як це не неприємно для нас, все ж таки більше пов’язаний із тим змістом,
який ми в цей термін вкладаємо1, буде лише виявом нашої наукової невпевненості й нічим іншим. Ось чому
надалі ми й будемо вживати термін, який вже мав місце в наших попередніх роботах, тобто вже згаданий тут
термін номінатема. Зазначимо, однак, що його реальне наповнення в нашій концепції значно більше, ніж в
роботах О.О. Залізняка та О.В. Солнцева, які обмежують зону його поширення лише словом.
Найбільш вивченою, все ж таки, є номінатема, яка ототожнюється зі словом. Тому саме відштовхуючись
від цього різновиду номінатем, ми й будемо встановлювати найважливіші риси останньої, так би мовити,
взагалі. Треба зауважити, що зазвичай синтагмні одиниці об’єднують у номінатему зі словесною домінантою на
основі, на наш погляд, методологічно необґрунтованого апріорного обмеження її реалізацій лише однослівними
одиницями. Як твердив В.М. Алпатов, «одиниця словника не тотожна словоформі, але збігається з нею в
довжині (виділене нами – В.Т.)» [Алпатов 1982, с. 69]. При цьому основою для об’єднання мовленнєвих
одиниць у єдину мовну сутність визнається фактор їхньої семантичної тотожності. Це ми знаходимо вже у
В.В. Виноградова, який вважав, що єдність слова організується саме його «лексико-семантичним стрижнем»
[Виноградов 1944, с. 31, 42]. До речі, з цим важко не погодитись, оскільки саме семантика є єдиною сутністю з
всього різноманіття компонентів слова, яка не може отримати статус довільної структури! Всі її втілення мають
під собою фактор взаємозумовленості, прогнозованості. В плані ж вираження різні глоси однієї номінатеми
можуть мати розбіжності, не зумовлені сучасними структурними закономірностями існування мови.
Наприклад, в парі фонетичних дублетів ангел – янгол, розбіжність звучання не має статусу обов’язкової та
необхідної з точки зору сучасного стану мови, а умотивована лише тим, що перша форма передає „класичний”,
близький до грецького варіант іменування, а друга – з протетичним j – „вульгарний” народний. При цьому
обидва варіанти можуть вживатись в однаковому оточенні без розбіжності в значенні. Наприклад, фраза „Шеф,
таке відчуття, що в мені борються янгол і демон!” [Газета по українськи. – №159 (07.07.2006)] абсолютно
безболісно може бути трансформована у „Шеф, таке відчуття, що в мені борються ангел і демон!”. Так само і
граматична дублетність може мати під собою не структурно-семантичні, а, скоріше, соціальні підстави: нема
ніяких внутрішньомовних закономірностей, які б зумовили, наприклад, розбіжність у граматичному значенні
роду у дублетів зал (чол.р.) – зала (жін.р.). Остання форма виникла як рефлексія на фр. salle, яке належить в
мові-джерелі до жіночого роду.

1 Близькість концепції В.М. Нікітевича нашому уявленню про базову номінативну сутність реалізується, наприклад, у наступній
сентенції: „не лише словотвірні форми типу синій, синіти, синяв входять в одну лексему, але і такі як ставати синім”. Однак далі, коли
вчений уточнює свою думку занадто парадоксальною та суперечливою фразою „разом з тим вони є різними номінативними одиницями,
розрізняючись значенням частини мови” [Нікітевіч 1985, с. 19], вся близькість зникає – нам важко уявити, яким чином в межах однієї
лексеми можуть співіснувати різні номінативні одиниці.
© Теркулов В.І., 2007 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15
422
Більш того, навіть тоді, коли розбіжність в плані вираження глос має хоча б якусь структурну або
комунікативну внутрішньомовну взаємну вмотивованість, причиною їхнього об’єднання в одну номінатему є
все ж таки фактор взаємної вмотивованості їхніх планів змісту.
По-перше, при внутрішньомовній обумовленості формальної дублетності у випадках типу рос. пр’одана
– продан’а, де перша модифікація лексеми виникає «під впливом внутрішньої аналогії і вирівнювання
акцентної парадигми в коротких формах: продан, продано, проданы» [Горбачевич 1974, с. 81], підставою для
визначення зазначених одиниць як актуальних дублетів є в першу чергу «збіг лексичного значення і можливість
субституції у вільних сполученнях» [Горбачевич 1978, с. 9] – і пр’одана і продан’а означають «віддана комусь
за плату» і можуть вживатися в тих самих контекстах: книга пр’одана і книга продан’а.
По-друге, при внутрішньомовній обумовленості граматичних форм «морфологічні зміни слова не
торкаються його єдності як лексеми», оскільки «при тотожності лексичного значення (виділене нами – В.Т.)
перформація вигляду слова свідчить про розходження граматичного значення, властивого тій або іншій формі»
[Арсеньева, Строева, Хазанович 1965, с. 59]. Інакше кажучи, й об’єднання різних словоформ у межах однієї
лексеми базується на їхній семантичній тотожності.
Однак якщо саме семантична тотожність визнається нами базою тотожності номінатеми загалом, тобто
базовим чинником поєднання в неї різних глос, ми змушені будемо визнати, що та ж сама номінативна (мовна)
сутність може мати як словесне, так і позаслівне втілення. І це підтверджує думку про те, що «пряме мовне
вираження поняття – це не слово, а номінація» [Вахек 1964, с. 203], а «всі одиниці мовлення і мови <…> мають
лише властивість номінативності (виділено нами – В.Т.)» [Солнцев 1987, с. 133].
Що ж саме мається на увазі, коли йдеться про семантичну тотожність? Ми виділяємо два рівні останньої
– лексико-семантичний, тобто рівень саме предметного значення, та граматичний, тобто рівень узагальнення
предметного значення, коли воно відноситься до певних класів за актуалізацією тих чи інших ознак цих класів.
Вже не в одній нашій публікації (див., наприклад, [Теркулов 2006-1, 131-132; Теркулов 2006-2, 70-71]) ми
звертали увагу на те, що тотожність може мати вигляд:
1) повної семантичної ідентичності,
a. коли лексичне значення глос одного слова збігається, наприклад у ситуаціях вживання слова
свіча у значенні „паличка з жирової речовини з ґнотом усередині, що служить джерелом
освітлення”:
Запалю свічу з віком віч-на-віч.
Запалю свічу, щоб здолати ніч. [В. Шинкарук. Свіча], та
Знов мене у житті одурили,
Знов горить поминальна свіча. [В. Осадчий. „Знов тумани поля мої вкрили…”]
b. коли граматичне значення глос одного слова збігається, наприклад в ситуаціях вживання
глоси хліба в значенні родового відмінка однини в реченнях При виробництві хліба за
стандартною технологією на густих або великих густих опарах склад рецептурної
сировини не змінювався та Свято хліба розпочалося з богослужіння: після освячення водою
розпочалися культурні заходи — концерти, конкурси, частування.
2) семантичної варіативності,
a. коли різні лексико-семантичні варіанти однієї номінативної сутності об’єднуються завдяки
наявності в них так би мовити точок збігу (перехрещуваних сем), наприклад в ситуаціях
вживання слова свіча у значеннях „назва одиниці сили світла”: Електрична лампочка в 100
свіч, де причиною номінації стає еталонна сутність парафінової або стеаринової свічки
(світить як сто свіч), та „крутий зліт, крутий підйом (спец.)”: „Чомусь пригадався Гагарін із
своїм «Поїхали!». Розбіг, злет — і відразу різка «свіча» (фігура вищого пілотажу, коли літак
підіймається прямо нагору, як свіча) [І. Бажал. „Екстремальна мрія — висота…”]. Ми завжди
маємо справу з лексико-семантичним варіюванням, коли в основі внутрішньослівної
епідигматики лежить образне об’єднання за схожістю та суміжністю різних позамовних
реалій.
b. коли різні граматичні варіанти однієї номінативної сутності об’єднуються завдяки їхній
віднесеності до стійких моделей належності до певних стереотипів реалізації приналежних
тому чи іншому граматичному класу ознак, наприклад наявності суб’єктної реалізації в
формі називного відмінку слова кава у реченні Араби вважали, що кава – ліки та
партитивної реалізації в формі родового відмінку у реченні Для багатьох випити кави
(тобто, не всю каву, яка є в домі, а лише частинку – філіжанку) є не звичайною
гастрономічною процедурою є вираженням стереотипу реалізації відмінкових ознак,
приналежного всім іменникам.
Якщо визнати істинність наведеного вище твердження про основу тотожності номінатеми, то ми
об’єктивно доходимо висновку про те, що в межах семантичної тотожності слова знаходяться не лише різні
прояви останнього, але й сполучення повнозначних слів зі службовими та повноцінні словосполучення, а це і є
підставою вважати останні так само, як і прості синтагмні слова, мовленнєвими реалізаціями однієї мовної
сутності.
Сполучення повнозначного слова зі службовим визначаються нами як граматичні варіанти базового
повнозначного слова. Абсолютно справедливою є думка В.В. Виноградова про те, що „службові слова Розділ V. Словотвір: напрями, аспекти дослідження

423
позбавлені номінативної функції і відносяться до світу дійсності за посередництвом слів-назв” [Виноградов
1944, с. 40]. Але ж у цьому випадку ми повинні констатувати монолітність у виконанні номінативної функції
сполучення службового слова та повнозначного. Інакше кажучи, прийменник за самостійно не виконує
номінативної функції. Він стає номінативною одиницею лише у сполученні з повнозначною лексемою,
наприклад у сполученні за домом, за сірниками та ін. Тут, правда, є спокуса визначити службові слова як
афікси, тому що вони „є фактором граматичної оформленості іншого слова, поряд з афіксами”, однак „вони не є
в тому ж самому сенсі, що й афікси, факторами фонетичної оформленості слова. Це і дозволяє не вважати їх
частиною даного слова. А їх «відокремленність» у потоці мовлення дозволяє також вважати їх словами, хоча й
іншого «сорту»” [Шмелев 1973, с. 60]. Але з іншого боку, якщо ми погоджуємось з тим, що „службове слово
самостійно або разом с афіксом повнозначного відбиває граматичне значення повнозначного” [Золотова 1973,
с. 117-118], то ми й повинні визначити сполучення такого службового та такого повнозначного не як
сполучення самостійних слів, але лише як аналітична граматична модифікація повнозначного слова. До таких
варіантів належать, без сумніву, прийменниково-відмінкові сполучення, наприклад, зі свічею, про свічу, для
свічки, що виражають відтінки відмінкового значення номинатемы свіча. Якщо порівняти значення зазначених
сполучень зі значенням безприйменникової одиниці, можна відзначити, що їхня лексична семантика абсолютно
ідентична (свіча). Розбіжність відмінкових значень не торкається лексичної семантики і трактується тут нами як
граматична варіативність слова. Також ми наполягаємо на віднесенні до граматичних варіантів однієї номінатеми
сполучень повнозначних слів з займенниками у функції артиклів, що мають базове значення
визначеності-невизначеності, наприклад ця свіча – якась свіча – будь-яка свіча. Тут також відзначається
відсутність лексико-семантичних розбіжностей між визначеною і невизначеною формами. Семантика „паличка з
жирової речовини з ґнотом усередині, що служить джерелом висвітлення” реалізується й у визначеному
значенні (конкретна свіча) і в невизначеному значенні (свіча взагалі – якась / будь-яка свіча), однак у будь-якому
випадку вона реалізується як семантика «свіча», що і дозволяє вважати зазначені сполучення граматичними
модифікаціями однієї і тієї ж номинатемы. До речі, зазначені вище значення можуть бути реалізовані і без
займенників, наприклад в сполученнях дай мені свічу (визначене значення = дай мені цю свічу) – свіча
використовується для освітлення (невизначене значення будь-яка свіча використовується для освітлення).2 Чому
ж ми беззайменникові вживання вважаємо варіантами однієї лексеми-номінатеми, а займенникові, що мають
тотожне значення з беззайменниковими, з тією лише різницею, що сему визначеності – невизначеності
актуалізовано в займеннику, такими, що знаходяться за межами тотожності номінатеми?
Отже лексична семантика автономних знаменних слів-синтагм і знаменних слів-синтагм у сполученні зі
службовими словами абсолютно ідентична. І свіча і на свічі мають значення „паличка з жирової речовини з
ґнотом усередині, що служить джерелом висвітлення”. Розходження стосуються тільки граматичної семантики:
свіча указує на те, що цей предмет є суб’єктом дії (свіча горить на вікні), а на свічі – на те, що названий предмет є
місцем розташування чогось (на свічі був нагар). Однак якщо морфологічне варіювання автономних слів-синтагм
(простих глос) відповідно до устояної думки «не порушує тотожності слова як лексеми», то й граматичне
варіювання, реалізоване в сполученнях знаменних слів зі службовими, що мають таку ж природу, повинне бути
визначене як варіювання, яке не порушує тотожності слова, вірніше – номінатеми зі словесною домінантою. Ось
чому, таким чином, трактування базової мовної номінативної одиниці як слова-ономатеми не може бути визнано
вдалим – в мовленні останнє реалізується не тільки як слово (слово-синтагма), але і як сполучення слів (дискретна
синтагма). А це неминуче приводить нас до висновку, що мовна одиниця являє тут собою щось більше, ніж слово,
а саме – комплексну сутність, яка ніколи в мовленні не обмежується словом, а може реалізовуватися в
найрізноманітніших синтагмах. Тому для позначення зазначеної мовної одиниці більш вдалим буде саме термін
номинатема, оскільки він звільняє нас від обмеження в трактуванні моделей модифікування номінації тільки
словами.
Ця теза набуває ще більшої ясності, коли ми торкаємось сполучень повнозначних слів, тобто саме вільних
словосполучень.
Зазвичай вважається, що з усього загалу словосполучень лише фразеологічні звороти цілком очевидно
налаштовані на виконання номінативної функції, в той час як для вільних словосполучень ця функція не є
очевидною. Більш того, достатньо широко в лінгвістиці поширена думка про те, що «якщо номінацію розуміти
так, як вона зазвичай розуміється – як найменування предметів і явищ, відбитих у поняттях, а у зв’язку з цим і
як найменування самих цих понять, то знайти номінативну функцію у словосполучень (у вільних, синтаксичних
сполучень – не фразеологізмів) ніяк не можна» [Мойсеев 1977, с. 56]. При цьому вважається, що в мові
відтворюється тільки модель вільного словосполучення, а саме вільне словосполучення «є одиницею не
відтвореною, а довільною, тобто такою, що виникає й існує як реально відчутна, повнокровна величина лише в
акті мовлення» [Белый 1960, с. 110]. Для доказу своєї правоти прихильники неномінативної природи вільних
словосполучень приводять міркування на кшталт: навряд чи у того, хто говорить українською є поняття
«купувати капусту», яке суттєво відрізняється від поняття «купувати буряк», поняття «купувати свіжу капусту»

2 Так само трактуються і інші сполучення повнозначних слів зі службовими, наприклад сполучення повнозначних слів з
модальними одиницями (частками, модальними дієсловами), сполучення невідмінюваних дієслівних форм із дієсловами-зв’язками,
сполучення прикметників і прислівників зі словами ступеня, на опис яких в межах цієї статті ми, на жаль, не маємо місця. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15
424
на відміну від поняття «купувати квашену капусту», поняття «йти в ліс» і поняття «йти з лісу» тощо (див. такі
роздуми с приводу співвідносних російських словосполучень в [Мойсеев 1977, с. 56]).
Нам здається, що в цьому випадку наявна серйозна методологічна помилка, сутність якої полягає в
розгляді вільних словосполучень у тій самій площині, що і коллокацій, і фразеологізмів, тобто як
розчленованих самостійних і, що найголовніше, цілісних у цій розчленованості найменувань.
Для нас більш переконливим є думка, відповідно до якої вільне словосполучення визначається «як
складне найменування, яке будується за принципом семантичного поширення слова» [Кобрин, Авербух 1979, с.
86]. У цьому випадку, щоправда, ми вимушено приходимо до необхідності вирішення питання про те, як же
співвідносяться вихідне слово та розгорнуте на його основі словосполучення. Як відомо, «якщо в окремій
лексемі відчувається її сигніфикативний зв’язок з визначеним предметом, будь то найменування конкретних або
абстрактних предметів (будинок, число, час і т.д.), то словосполучення служить конкретним описом того чи
іншого денотата (виділене нами – В.Т.) (висотний будинок, астрономічне число і т.д.)» [Языковая
номинация 1977, с. 123]. Як відомо, «кожне слово в кожній мові у визначений момент його розвитку входить в
обмежену кількість більш-менш стійких сполучень слів і в кожній мові у визначений момент існує обмежене
число таких сполучень» [Аничков 1992, с. 141]. Реєстр цих сполучень визначається, на наш погляд, саме
особливостями семантики головного слова. При цьому продукування словосполучень має у своїй основі
актуалізацію тих або інших семантичних множників останнього в залежному слові. Залежне ж слово при
такому трактуванні стає, по суті, вербалізованим компонентом семантики головної лексеми. Наприклад, у
словосполученнях зелена сорочка, сорочка без ґудзиків, нейлонова сорочка, сорочка з яскравим візерунком
тощо, які мають тотожний денотат, слова зелена, триповерховий, без ґудзиків, нейлонова, з яскравим
візерунком, що вказують тільки на різні характеристики цього денотата, є, по суті, реалізаторами семного
наповнення семантичних множників «колір», «наявність компонентів», «матеріал», «зовнішній вигляд»
значення слова сорочка як базової в цьому випадку одиниці номінації. Це і дозволяє нам припустити, що
зазначені словосполучення є багатослівними, так би мовити, аналітичними лексико-семантичними варіантами
номинатемы сорочка, а не самостійними мовними сутностями. Актуалізація сем номінативного центру
абсолютно адекватна тут актуалізації сем монолексемних реалізацій номинатемы. Як відомо, «оскільки прояви
можуть бути в об’єкта позначення найрізноманітнішими, тому що він «повертається» до сприймаючої особи
своїми різними боками, то за тим самим позначенням можуть ховатися різні аспекти поводження даного
об’єкта» [Ахманова 1957, с. 87]. Ці «аспекти поводження об’єкта» реалізуються в процесі номінації у вигляді так
званого «актуального змісту лексеми», під яким розуміється «актуально значима частина системного значення
мовного знака, актуалізована (через актуалізацію комунікативно значимих сем семеми — В.Т.) у цих
комунікативних умовах» [Васильев 1990, с. 14]. Наприклад, значення слова цегла «брусок з обпаленої глини
(також із сумішей деяких осадових порід, вапна, піску), що використовується для будівництва» може бути
реалізоване в конкретних контекстах і з актуалізацією семи «уживаний для будівництва» (передай мені цеглу,
треба закінчити стінку), і з актуалізацією семи «важкий предмет (вага)» (не надірвіться – в портфелі цегла) і
т.д. Такі семантичні варіанти Й.А. Стернін називає семними варіантами слова [Стернин 1985, с. 106]. Тут
актуалізація змісту здійснюється через широкий контекст, інтонацію, ситуацію. У будь-якому випадку ми
вважаємо такі реалізації номінатеми цегла варіантами, що знаходяться в зоні тотожності останньої. Однак той
самий зміст мають і сполучення цегла для підлоги (сполучення для підлоги актуалізує тут зміст
«призначення»), і важка цегла (прикметник важка актуалізує тут зміст «вага»). Ми констатуємо, що
ототожненню на рівні однієї мовної одиниці – слова цегла – цих словосполучень перешкоджає тільки устояна
думка про те, що реалізації слова по довжині повинні з ним збігатися. Цю думку явно налаштовано на
формальні ознаки ототожнення, і вона не має ніякого відношення до базової функції слова (у нашій
термінології – номінатеми з домінантою слово) – номінативної. Ми вважаємо традиційну теорію некоректною,
оскільки визначення меж тієї або іншої мовної одиниці повинне бути релевантним її базовій функції. Інакше
кажучи, вільне словосполучення знаходиться в сфері семантичної тотожності номінатеми зі словесною
домінантою, оскільки його значення являє собою саме уточнену семантику вихідної лексеми, а це значить, що
границі семантичної тотожності єдиної номінативної одиниці перебувають за межами реєстру однослівних
синтагм, що з нею емпірично зв’язуються у свідомості носіїв мови.
М.В Нікітевич, правда, вважає, що творення словосполучень є проявом так званого „аналітичного
словотворення” [Никитевич 1985, 54-55], оскільки, на його думкою, ці словосполучення корелюють з
синтетичними дериватами, наприклад багата людина – багатій, послідовник Мічуріна – мічурінець. Однак на
наш погляд таке, м’яко кажучи, реляційне визначення не враховує зв’язку між відокремленим головним словом
та головним словом в сполученні з залежним. Між ними дуже часто (якщо не завжди) семантичні розбіжності
значно менші, ніж між різними лексико-семантичними варіантами одного слова. Наприклад, значення слова
морж „тварина” та „людина, що захоплюється закалюванням” мають схожість лише в семах „істота” та
„відношення до холоду”, а морж та красивий морж розрізняються лише неактуалізованністю –
актуалізованністю семи „оцінка вигляду”. Нам здається, що значення наведеного словосполучення значно
ближче до базового значення лексеми морж, ніж наведені вище лексико-семантичні однослівні варіанти. Тому
принцип послідовності суджень вимагає від нас трактувати вільне словосполучення не як аналітичний дериват
від слова морж, а як аналітичний лексико-семантичний варіант номінатеми зі словесною домінантою, який
існує в межах тотожності останньої. Розділ V. Словотвір: напрями, аспекти дослідження

425
Таким чином, номінатема з базою слово може мати просте (однослівне), граматико-аналітичне (зі
службовим словом), та лексико-аналітичне (вільне словосполучення) вираження. В кожному випадку
тотожність номінатеми не порушується. Однак, в деяких випадках ідиоматизація того чи іншого сполучення
може провокувати розпад тотожності і створення номінатеми вже на базі сполучення слів, про що й буде йтись
в наших наступних роботах.
Литература
Алпатов В.М. О двух подходах к выделению основных единиц языка // Вопросы языкознания. – 1982. –
№6. – С. 66-74.
Аничков И.Е. Идиоматика и семантика // Вопросы языкознания. – 1992. – №5. – С. 140-148.
Арсеньева М.Г., Строева Т.В., Хазанович А.П. О тождестве слова // Научные доклады высшей школы.
Филологические науки. – 1965. – № 2. – С. 59-68.
Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии. – М.: Учпедгиз, 1957. – 291 с.
Белый В.В. К вопросу о словосочетании // Научные доклады высшей школы: Филологические науки. –
1960. – № 4. – с. 107–112.
Васильев Л.М. Современная лингвистическая семантика: Уч. пособие. – М.: Высшая школа, 1990. –
176 с.
Вахек Й. Лингвистический словарь пражской школы. – М.: Прогресс, 1964. – 350 с.
Виноградов В.В. О формах слова // Изв. АН СССР. Сер. ОЛЯ. – М., 1944. – Т. 3. – Вып. 1. – С. 31-44.
Горбачевич К.С. Зоны вариативности слов и нормы русского литературного языка // Вопросы
языкознания. – 1974. – №5. – С. 77-86.
Горбачевич К.С. Вариативность слова и языковая норма. – Л.: Наука, Ленинградское отделение, 1978. –
237 с.
Зализняк А.А. О понимании термина падеж в лингвистических описаниях // Проблемы грамматического
моделирования. М.: Наука, 1973. – С. 53-88.
Кобрин Р.Ю., Авербух К.Я. Еще раз о словосочетании // Научные доклады высшей школы:
Филологические науки. – 1979. – №5. – С. 86-90
Кузнецова Э.В. Лексикология русского языка. – М.: Высшая школа, 1982. – 152 с.
Моисеев А.И. Некоторые вопросы теории словосочетания // Научные доклады высшей школы:
Филологические науки. – 1977. – №2. – С. 54-60.
Никитевич В.М. Основы номинативной деривации. – Минск: Вышэйшая школа, 1985. – 158 с
Солнцев А.В. Виды номинативных единиц // Вопросы языкознания. – 1987. – №2. – С. 133-137.
Солодуб Ю.П. Типология значений языковых единиц докоммуникативного уровня (функциональный
аспект анализа) // Научные доклады высшей школы. Филологические науки. – 1988. – №5. – С. 37-46.
Стернин И.А. Лексическое значение слова в речи. – Воронеж: Изд-во ВГУ, 1985. – 171 с.
Теркулов В.И. Еще раз об основной единице языка // Вісник Луганського нац. пед. ун-ту: Філологічні
науки. – Луганськ: Альма-матер, 2006. — №11 (106). – С.127-137.
Теркулов В.И. Слово-ономатема и номинатема: к статусу сочетаний знаменательных слов со
служебными // Вісник Луганського нац. пед. ун-ту: Філологічні науки. – Луганськ: Альма-матер, 2006. – №14
(109). – С. 67-73.
Шмелёв Д.Н. Проблемы семантического анализа лексики. — М.: КомКнига, 2006. – 280 с.
Языковая номинация: общие вопросы. – М.: Наука, 1977. – 360 с.

This article is dedicated to the determination of the attributes of the basic nominative unit, nominatheme, and to
the definition of boundaries of its variation. The author establishes that nominatheme which is identified on the level of
word can be realized in word, combination of functional and notional words and in free word-combination.
Keywords: nominatheme notional word, functional word, word-combination, identity.
Надійшла до редакції 1 вересня 2006 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.