Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Гриценко Галина — РЕДУКЦІЯ ТА ЕКСПАНСІЯ СИНТАКСИСУ СУЧАСНОЇ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ У РОБОТІ РЕДАКТОРА

Стаття продовжує цикл публікацій автора з моделювання та монтажу викладових одиниць
художнього тексту у роботі редактора. У ній розглянуто основні техніки монтажу художнього тексту на
рівні композиційно-мовленнєвої форми – редукцію та експансію синтаксису.
Ключові слова: редукція, експансія, редагування, композиційно-мовленнєва форма, речення.

Сучасна художня постмодерністська література акцентуванням на виражальному, а не змістовому,
аспекті викладу вимагає поглибленого дослідження тексту та текстових одиниць.
Текст − як «відтворення мовленнєвого процесу, який має завершеність, об’єктивовану у вигляді
письмового документа, літературно опрацьовану відповідно до типу цього документа, що складається з назви
(заголовка) і ряду особливих одиниць (надфразних єдностей), об’єднаних різними типами лексичного,
граматичного, стилістичного зв’язку, які мають певну спрямованість і прагматичну установку» [Гальперин
1981, с. 18], є об’єктом лінгвістичного дослідження лише останні п’ятдесят років (до цього часу він належав до
сфери дослідження літературознавчих наук: текстології та герменевтики).
Дослідження творчості постмодерністів неможливе без лінгвістичного аналізу тексту, що полягає у
членуванні тексту на дрібніші одиниці та детальному розгляді їх з метою виявлення специфіки та
взаємозв`язків композиційно-мовленнєвих форм (видів викладу).
Актуальність обраної теми дослідження зумовлена складністю самого явища викладу тексту,
недостатнім вивченням його різновидів, способів мовного вираження у них суб`єктивно-модальних, оцінних
планів. До цього часу вчені (О. Гришина, Л. Лосєва, В. Кухаренко, Г. Солганик та ін.) вивчали лише деякі
аспекти цієї проблеми. Тому актуальним у дослідженні, з одного боку, є аналіз специфічної інформації, яку
передає кожна одиниця членування тексту, а з іншого боку − аналіз їх взаємодій у тексті.
Таким чином, об`єктом дослідження є текст як лінгвостилістична категорія. Природа породження тексту
передбачає дві взаємопротилежні тенденції – редукцію та експансію, які до цього часу не піддавались
детальному дослідженню.
Отже, предметом дослідження є аналіз цих двох тенденцій (названих у праці монтажними техніками).
Метою дослідження є аналіз якісних характеристик редукції та експансії у художньому тексті, виділення
основних механізмів їх появи у тексті, виявлення основних напрямків впливу на весь текст – монтажну роль.
Досягнення зазначеної мети передбачає реалізацію таких завдань:
1) здійснити аналіз сучасних художніх текстів з метою пошуку редукції та експансії викладу, виділити
типові для них мовні засоби вираження;
2) виявити монтажні закономірності редукції та експансії викладу художнього тексту;
3) визначити основні напрямки редакторської допомоги автору для вдосконалення зрозумілості і
логічності викладу художнього тексту.
Сучасна література – гіпермонтажна. С. Кормилов у статті “Література як вид мистецтва” зазначає:
“Власне античний поетичний образ відзначався ретельністю, ренесансний – тонкощами психологічного
нюансування, класицистичний – театральністю, просвітницький – публіцистичністю і дидактизмом,
модерністський та постмодерністський – динамікою стрімких змін планів, їхнім примхливим “монтажем”
(виділення наше – Г. Г.) [СС-СпЛ 2000, с.251].
Монтаж (фр. montage – збирання) як такий принцип побудови будь-яких повідомлень (знаків, елементів
тощо) культури, який полягає в співрозміщенні у гранично близькому просторі-часі (хронотопі) двох чи більше
© Гриценко Г.М., 2007 Розділ VI. Лінгвістика тексту

441
відмінних щодо денотатів чи структури зображень самих предметів (чи їхніх назв, описів і будь-яких інших
словесних чи інших знакових співвідношень) або цілих сцен [Иванов 1988, с. 119.], – у сучасній художній
літературі новий напрямок дослідження, який поєднує як літературознавчий (композиційний), так і
мовознавчий (синтаксично-текстовий) аспекти.
Власне монтаж вимагає відбір та побудову як структурної схеми речення, моделі композиційно-
мовленнєвої форми, так і змістове наповнення тексту.
Аналіз сучасної художньої літератури виявив дві взаємопротилежні тенденції у відборі та організації
текстового матеріалу – редукцію та експансію викладу.
Як редукція (від лат. reductio – повернення, відновлення – тобто процес або дія, що спричинює
зменшення, спрощення чогось [СІС 2000, с. 487], так і експансія (від лат. expansio – розширення, поширення –
тобто розширення чогось, вихід із початкових меж [СІС 2000, с. 191]) висвітлені оглядово як стилістичні
прийоми на прикладі німецькомовних текстів М. П. Брандес у підручнику “Стилистика текста” [Брандес 2004,
с. 304-313].
Тяжіння до редукційного чи експансивного викладу [Іванов 1978 та ін.] первісно пов’язане з
домінуванням правої чи лівої півкуль головного мозку. У людей з домінуванням правої півкулі тексти
характеризуються розвиненою логізацією, ритмікою викладу, переважанням абстрактних понять над
конкретними, лаконізмом, а то і поверховістю суджень, що синтаксично виражається у редукції викладу; із
домінуванням лівої півкулі тексти більш конкретні, деталізовані, що синтаксично виражається у експансії
викладу. У більшості людей асиметрія півкуль незначна, тому такі особливості не надто виразні. Письменники
мають більший відсоток асиметрії функціонування півкуль головного мозку, крім того, вони ще й намагаються
надати вишуканості, оригінальності викладу, а отже, ще більше підсилюють навіть штучно, хоч і підсвідомо,
свій виклад зумисними гіперредукціями чи гіперекспансіями. Є і ряд авторів, що зумисне стилізують свій текст
лаконізуючи чи нагромаджуючи. Це дає право редукцію і експансію визначати як монтажні техніки зі своїми
законами та принципами побудови. Розглянемо кожну з них.

Редукція тексту
Редукція (усічення) синтаксичної структури пов’язана з опущенням одного чи декількох необхідних
членів речення. Усічені синтаксичні структури домінують у спонтанному усному мовленні як структури
природного мовлення, їм притаманна природна виразність.
Редукція у художньому тексті з’являється в більшості за рахунок апозіопезису, еліпсису, парцеляції та
сегментації.
Апозіопезис, як “раптове обривання думки в середині висловлення чи недоговорювання її до кінця, що
викликане різноманітними обставинами – обережністю, небажанням підтримувати неприємну розмову,
схвильованістю мовлення, невпевненістю, обережністю мовлення, недомовленістю з метою втриматися від
грубощів” [Брандес 2004, с. 304] найчастіше використовується для редукції діалогемних композиційно-
мовленнєвих форм:
“ – Ні, ви мене не впізнали… ви не могли мене впізнати, — граф раптом затремтів і голос його при цьому
змінився.
— Я впізнав тебе, ти…
— Ні, запевняю вас, це не я…” (В.Стрижеус “Країна чорної землі”, с. 29).
Еліпсис, як зумисне опущення будь-яких (але легковідновлюваних) частин речення, незалежно від їхньої
інформативної цінності [Брандес 2004, с. 305], парцеляція (виділення теми) та сегментація (виділення реми)
активно побутують у будь-яких КМФ (і діалогічних, і недіалогічних) з використанням внутрішнього мовлення
чи техніки “потоку свідомості” з активуванням правої півкулі головного мозку (парцеляція), лівої півкулі
(сегментація) та звичайної увиразнювальної, лаконізуючої техніки скорочення (еліпсис).
Сегментовані тексти, зазвичай, аж занадто лаконізовані, вони підсилюють динамізм викладу за рахунок
нагромадження дієслів:
“…Жив собі. Працював, їв, спав… Випивав іноді. Як треба було брехав. Коли вдавалося любив чужих
жінок. Не крав, правда. Але не тому, що закон любив, а просто гидувався. Він взагалі перестав щось любити,
навіть своє дзеркало. Тако собі. Жив. Мав право.” (В.Нечипоренко “Індикатор”).
Парцельовані та еліпсовані тексти несуть увиразнювальну функцію і примушують читача до активного
додумування викладу:
“ – Що бачив я? Її! Така бліда,…
// Все помідори чистила зі шкірки…
// І викидала просто у смітник,..
// Так сумно це було – які сюжети…
// А сум оцей – якби він міг озватись…
//До каменів, то й тих прибив би смутком…
// Свій погляд відверни, бо я зірвуся і не дістану клятий димедрол. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

442
— Дався тобі цей димедрол. О бідний Ездро, про безсмертну душу тобі подумать вже давно пора”
(Ю. Іздрик “Димедрол”, с. 24).
Тут еліпсами автор увиразнює текст, одночасно редукуючи його; авторські розділові знаки (//, ,..), як і
розміщення кожного уривка з нового рядка, надає тексту дзеркальної симетрії та ризоматичності. Єдине, на що
слід додатково звертати увагу редакторові, – це усунення аграматизму.
Редукований текст орнаменталізує прозу, надає їй рис гіперпоетизму:
“… і вітер… вітер… вітер… над ріками і долами, над землею і небом, над світом і космосом легенд про
цей світ… що вишитий на сорочці чи рушнику був ще прекрасніший і світліший від того, що за плавною,
теплою рікою протікав зовсім поруч – за рогом старої глиняної хати під буйною здичавілою бузиною на
подвір`ї” (Маленький І. “Апологія міфу”, с. 29).
Для увиразнення викладу скорочують дві чи більше КМФ з подальшим їх поєднанням в одну
гібридизовану. У кожному редукованому тексті гібридизовані одиниці різні, але в одному і тому самому
зустрічаються композиційно однакові, що зумовлено симетризацією викладу. Так, в оповіданні В. Стрижеуса
“Країна чорної землі” за симетрію відповідає гібрид діалогеми з описовою монологемою, який у тексті
зустрічається п’ять разів: чотири – (О+Д), п’ятий – (Д+О) – так звана вісь п’ятірки, яка відповідає за віртуальний
розвиток, незакам’яніння тексту [Тарасов 2005, с. 61].
Редактору, що працюватиме над удосконаленням художнього тексту з редукцією викладу, слід звернути
увагу на адекватність відновлення читачем скорочених елементів, логізацією викладу. У разі виявлення
сумнівного місця можлива співпраця редактора з автором над його усуненням – шляхом перефразування або
розширення викладу.

Експансія тексту
Брандес М. П. виділяє два види збільшення синтаксичних, а значить, і текстових структур [2004, с. 306]:
експансію – розширення структури за рахунок лінійного збільшення кількості одиниць, що входять до неї, і
експансію за рахунок ускладнення структури, шляхом введення додаткових одиниць. Якщо просте непоширене
речення розглянути як неекспансивне, то введення другорядних, відокремлених, уточнювальних членів можна
розглядати як первинну експансію. Так само можна тлумачити появу ускладнених та складних речень. Такими
є тексти: О. Гончара, П. Загребельного, Р. Іваничука та інших.
Розширення структури здійснюється також за рахунок повторів (простого контактного, повтору підхвату,
анафоричного, епіфоричного, анепіфоричного, епанафоричного), плеоназму, як семантичного повтору
однорідних слів та виразів, тавтологій тощо, які є присутніми майже у кожного письменника-прозаїка.
Ускладнення КМФ може відбутися внаслідок гіперноміналізації – поширення складу частин мови за рахунок
атрибутивних та адвербіальних груп, надання КМФ дзеркальної симетрії періоду (переповідання першої
частини іншими словами в кінці як висновок) – Ю. Андрухович, Т. Прохасько, І. Карпа тощо.
Такі тексти є яскраво орнаментальними – образність згущена до мінімуму:
“…Найкраща поезія уміщається на кінчику голки.
Найкраща проза – виправлена і закреслена.
Найкращий Гончар – не Олесь.
Найгірший Назар – не Гончар.
Найкращий серед Назарів Гончарів – також академік, також Бу-Ба-Бу – Назар Гончар!”
(Ю.Андрухович “Із циклу “Конферанси”). При цьому симетрія часто досягається шляхом окремого написання
кожного рядка з повтором, як у зазначеному прикладі.
Найчастіше експансія викладу з’являється шляхом побудови надвеликого речення.
Стиль сучасних письменників-постмодерністів дозволяє розглядати надвелике речення у різних
площинах сприйняття. Специфіка смислової структури надвеликого речення часто нагадує окремий
літературний твір у складі великого твору, який має власний сюжет, отже, його компоненти можна розкласти в
почерговості відносно сюжету описаної картини. Блоки речення-гіганта нагадують композицію прозового
твору, мимохідь можна прослідкувати зав’язку, розвиток дії, кульмінацію, завершення. Однак таке речення
зберігає особливості, притаманні звичайному реченню: предикативність, інтонацію, модальність.
Зрозуміло, що надвелике речення містить ті ж складники, що й звичайне просте чи складне речення.
Перш за все, структура частин речення-гіганта відзначається різноманітними ускладненнями: як типовими
(однорідні члени, відокремлені члени, звертання, вставні та вставлені синтаксеми), так і нетиповими
(включення цілих КМФ в тканину речення).
Усі вони мають місце у синтаксичній структурі надвеликого речення, відіграють свою стилістичну роль.
Ускладнення – дуже важливий чинник семантики й синтаксичної будови речення, що дає можливість
використовувати його як стилістичний засіб.
Такий монтажний принцип експансії активно використовують у своїй творчості Ю. Андрухович,
Є. Пашковський, О. Забужко.
У надвеликому (67-компонентному) реченні Юрія Андруховича з роману «Дванадцять обручів»
(Ю.Андрухович “Перверзія” зі с. 169 (зі слів “зовні не надто показний театр “Ля феніче”… по с. 171 (до слів “З
першими ж тактами Доктор заснув…) одну із ключових ролей відіграють однорідні головні члени речення. Розділ VI. Лінгвістика тексту

443
Однорідні присудки створюють враження динамічності й напруги, надають оповіді яскравої емоційності, а
підмети завжди роз’яснюють, уточнюють, розширюють, надають емоційно-експресивної забарвленості
предмету. Так, однорідні підмети («позолота, ліпнина, розписи») використовуються у реченні для опису
приміщення зсередини. Оскільки все речення складається з цих трьох підметів, вони, конкретизуючи предмет,
розширюють уявлення про інтер’єр приміщення.
Це надвелике речення характеризується і розширеним вживанням однорідних другорядних членів
речення, наприклад: «декорація являла собою все на світі: площу Сан Марко, хвилі лагуни, Великий Канал,
Золотий Палац і багато іншого». Це пожвавлює виклад, деталізує опис, а отже, допомагає краще візуалізувати
об’єкт.
Взагалі, структура простих речень у складі речення-гіганта досить розширена, з виражальною лексичною
надлишковістю, що є загалом типовим для творчості Ю. Андруховича.
Крім того, у тексті Ю. Андруховича є значна кількість речень з відокремленими членами: «зовні не
надто показний, театр «Ля Феніче» просто спалахує зсередини», «це дуже високо, майже під склепінням»,
«Дежавю, цього разу одягнутий Арлекіном, тягнув за собою цілий Шлейф Старовини і Традиції», «настроєні
вельми рішуче, вони щось там уже починали скандувати на знак протесту». Відокремлення відіграють
важливу стилістичну функцію. Вони допомагають створити художній образ, оцінити явище, допомагають
зорганізувати розповідь, уточнюють деталі, надають необхідних характеристик та ознак предметам. Окрім
того, вони наділені специфічним інтонаційним виділенням, покращують сприйняття тексу, а це особливо
важливо у надвеликому реченні, яке в собі може вміщувати кілька десятків компонентів. Тому інтонаційне
членування, паузи допомагають сфокусувати увагу читача на окремих деталях, не «загубитися» в
інформаційній насиченості надвеликого речення.
Ще одним досить поширеним явищем у надвеликому реченні є вставні конструкції. Вони допомагають
виразити ставлення мовця чи оповідача до висловленої думки, надають необхідних відтінків висловлюванням:
«певно, вибачився», «здалека махала Респондентові рукою й, можливо, запрошувала до своєї окремої ложі»,
«на щастя. Респондент не помітив цього розпусного жесту». Стилістична функція вставних слів
різноманітна. Вони передають ставлення мовців до висловленого, виражають припущення, ймовірність дії,
характеризують висловлення, емоційно забарвлюють контекст.
У цьому ж надскладному реченні серед ускладнень зустрічається і вставлена конструкція: «Доктор
нібито випадково всівся поміж Респондентом і мною (а я так сподівалася ще однієї зустрічі з його
віртуозними пальцями, з цим чардашем Монті!)». Така вставлена конструкція вживається для уточнення
предметного змісту речення. Вона перериває хід оповіді особистою, паралельною думкою головної героїні. Це
міркування виникло на основі головної події (чоловік сів поміж героїнею та Респондентом), читач має змогу
простежити реакцію жінки, відчути її настрій. У порівнянні зі вставними словами, вставлені конструкції є
більш самостійними частинами речення, несуть більше інформації та передають значно сильніше емоційне
навантаження. Отже, Ю. Андрухович у більшості будує експансивний виклад типовими засобами.
О. Забужко, Т. Прохасько, С. Жадан, Ю. Іздрик, а особливо Є. Пашковський, найчастіше експансують
виклад за рахунок поєднання багатьох КМФ в одне речення: самі КМФ найчастіше поєднуються послідовно,
хоча часто можуть бути включеними до іншої КМФ. Кожен з них подає власний прийом монтажу надвеликого
речення, наприклад, С. Жадан діалогічні КМФ вставляє без графічних виділень, тобто не за правописом,
О. Забужко та Є. Пашковський трансформують їх як напівпряму мову чи цитацію.
Це так званий гібрид між складним реченням та текстом. Він на сьогодні потребує детального вивчення
як зі структурного, так і зі змістового аспектів. Розглянемо як ілюстрацію перше речення з роману
Є. Пашковського “Щоденний жезл” (2001). Речення-гігант складається з 297 простих речень. У речення
включено 23 композиційно-мовленнєві форми (що складаються в середньому з десяти-дванадцяти простих
речень), які поєднано між собою послідовним зв’язком за принципом нанизування. Самі КМФ можуть
поєднуватися як послідовним (“Похід із батьком по конюшину”, “Опис телепередач”), так і змішаним
послідовно-кущовим зв’язком (“Запитання без відповіді про долю краю”, “Ущільнення часу – наслідок
чорнобильської катастрофи”).
Така монтажна техніка дає змогу уповільнити процес читання, включити читацьке обмірковування
кожної деталі, змусити читача по декілька разів перечитувати певні місця з метою усвідомлення життєвих істин
тощо.
Експансивні тексти надзвичайно складні для редагування, зв’язки часто губляться після перших семи
КМФ. І якщо є очевидним, що читачеві такі зв’язки знайти занадто складно, то для відновлення логіки викладу
редактору можна порадити спробувати скласти саму схему речення зі згрупованими КМФ і допомогти автору
вдосконалити текст, вказавши на місце розсіювання читацької уваги. І хоча така робота заскладна, все ж вона
допомагає не лише логізувати, а й симетризувати виклад.
І редукція, і експансія викладу, зважаючи на їхні виражально-стилістичні домінанти, на сьогодні є
продуктивними монтажними техніками у художній літературі. Вони потребують детального вивчення як з боку
лінгвістів-синтаксистів, літературознавців-монтажистів, так і з боку психологів, логікознавців тощо. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

444

Література
Андрухович 2003: Андрухович Ю. “Із циклу “Конферанси”// www.literatura-plus.com.ua.
Андрухович 2004: Андрухович Ю. Перверзія. – Л.: ВНТЛ-Класика, 2004. – 304 с.
Брандес 2004: Брандес М. П. Стилистика текста. Теоретический курс: Учебник. – 3-е изд., перераб. и доп.
– М.: Прогресс-Традиция; ИНФА-М, 2004. – 416 с.
Гальперин 1981: Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования. – М.: Наука,
1981. – 139 с.
Іванов 1988: Иванов В. В. Монтаж как принцип построения в культуре первой половины ХХ в. //
Монтаж: литература, искусство, театр, кино / Отв. ред. акад. Б. В. Раушенбах. – М.: Наука, 1988. – С. 119-147.
Іванов 1978: Иванов В. В. Чет и нечет: ассиметрия мозга и знаковых систем. – М.: Наука. – С. 71-78.
Іздрик 2005: Іздрик Ю. Димедрол // Іздрик Ю. АМТМ. – Л.: Кальварія, 2005. – 260 с.
Маленький 2004: Маленький І. Апологія міфу // Література. Сучасність. – 2004. — № 4. – С.28-34.
Нечипоренко 2004: Нечипоренко В. Індикатор // http:vesna.org.ua/txt/nechyporv/indikator.html
СІС 2000: Словник іншомовних слів / Уклад. С .Морозов, Л. М. Шкарапута. – К.: Наук. думка,
2000. – 680 с.
СС-СпЛ 2000: Современный словарь-справочник по литературе / Сост. и науч. ред. С. И. Кормилов. – М.:
Омега: ООО “Изд-во АСТ”, 2000. – 704 с.
Стрижеус 2003: Стрижеус В. Країна чорної землі. – К.: Гопак, 2003. – С. 24-29.
Тарасов 2005: Тарасов Л. В. Симметрия в окружающем мире. – М.: ООО “Издательский дом “Оникс 21
век”: ООО Издательство “Мир и образование”. – 2005. – 256 с.

The Article is the sequential of the autor`s series of publication on modeling and montage of the text units of the
artistic text to editor work. This work is devoted to review main technology of montage of the artistic text at a rate of
composite-speech form — a reduction and expantion of syntax.
Keywords: reduction, expantion, editing, composite-speech form, sentence.
Надійшла до редакції 2 жовтня 2006 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.