Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

2. СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕННЯ ЯК МОВНА ВЕЛИЧИНА

загрузка...
У кожному реченні слід чітко розмежовувати модус і диктум. Ці поняття ввів Ш. Баллі, який під модусом мав на увазі комунікативний аспект речення, відношення мовця до висловленого. Диктум — це но­мінативний аспект речення — позначення самої події, тієї чи іншої пропозиції. Під пропозицією мається на увазі семантичний інваріант, спільний для всіх членів парадигми речення і похідних від речення конструкцій (словосполучень, зворотів тощо). Це стабільне семантич­

 

РОЗДІЛ X. Семантико-синтаксична структура речення


607


не ядро, об’єктивна семантична константа речення, яка відображає структуру ситуації, події [Вихованець 1993, с. 121-122]. Згодом у вітчиз­няній лінгвістиці модус стали іменувати суб’єктивною модальністю, а диктум — об’єктивною модальністю. Суб’єктивна модальність замк­нута на мовця, його ставлення до повідомлюваного. У силу цього су­б’єктивна модальність витлумачується як факультативна величина щодо речення-висловлення. Семантична ємність суб’єктивної модаль­ності значно ширша від об’єктивної. «Смислову основу суб’єктивної модальності утворює поняття оцінки у широкому смислі слова, вклю­чаючи не тільки логічну (інтелектуальну, раціональну) кваліфікацію повідомлюваного, але й різні різновиди емоційної (ірраціональної) реакції» (М. В. Ляпон, за[Лингвистический 1990, с. 301]). Узагальню­ючи розмаїття засобів реалізації оцінки повідомлюваного, які наявні в українській мові, слід наголосити на поширеності: 1) спеціальних слів, що традиційно кваліфікуються як вставні (вони охоплюють різно­манітні спектри оцінки): Ні, з такою людино, напевне, добре буде пра­цювати (М. Стельмах) — вірогідність; Художня кінематографія існує, як відомо, на базі літератури, кінодраматургії (О. Довженко) — дже­рело повідомлення; 2) спеціальних модальних часток, що у своєму за­галі охоплюють значення сумніву, недостовірності, виділення з-поміж інших, передбачуваності, здивування, подиву, небезпеки тощо: І ніби гори оживають (Т. Шевченко); Немов ласкаві вересневі феї спинили час, — і всесвіт не тече (Є. Плужник); То. білий кінь, то білий-білий кінь шукає літо в сухому листі (Л. Костенко); Хіба шо я сьогодні до тебе зайду (В. Підмогильний); Ти й наче славна подруга (Леся Україн­ка); Ну й будні пішли в інтернаті (О. Слісаренко); Чого доброго ти ще мене у всьому звинуватиш (У. Самчук); 3) спеціальних вигуків: Ой, плив човен, води повен (Нар. тв.); Ох. ох. ох!.. Стара нестрашна, так молода кирпу гне (І. Котляревський); Нумо до праці святої, брати… (В. Самійленко); Ой гоп не пила, на весіллі не була (Т. Шевченко);

4)  спеціальних інтонаційних засобів для акцентування суб’єктивно- емоційних відтінків подиву, сумніву, впевненості, недовіри, протесту, іронії та ін.: Ти прийшов сюди?; 5) порядку слів, зокрема винесення одного з головних членів речення на початок структури з метою реалі­зації заперечних відношень, заперечення з відтінком іронії: Стану я тебе слухати про все те, що сталося: Добре ти зробив!; 6) спеціалізо­ваними конструкціями зі спеціалізованою структурною конфігурацією, набором основних носіїв предикативності: Нема щоб відразу сказати (жаль із приводу того, що знання про певний факт стало надзвичайно запізнілим); Трава травою, вода водою (оцінка спроможності людини когось переконати, навести додаткові факти для переконання); Вона візьми й скажи (оцінка непідготовленості когось до сприйняття вислов­леного).

Семантико-синтаксична структура речення співвіднесена з обсягом його об’єктивних смислів, мінімальний обсяг яких складає семантич­на конфігурація, тобто набір необхідних для семантичного вирізнен- ня речення семантичних ролей плюс значення дії. Так, семантичною

 

608
загрузка...


Синтакси


конфігурацією для речення Хлопець розповідає дівчині казку є агенс, об’єкт (об’єктив), адресат + дія. Здебільшого кількість семантичних ролей як компонентів семантичної структури речення корелює з їх відповідним формальним вираженням. Тому основною одиницею се­мантико-синтаксичного рівня речення виступає синтаксема, під якою мається на увазі мінімальна, далі нечленована семантико-синтаксич- на одиниця української мови, що виступає одночасно як носій елемен­тарного смислу і як конструктивний компонент складних синтаксич­них побудов, характеризована певним набором синтаксичних функцій (пор.: [Золотова 1988, с. 4]). До розрізнювальних ознак синтаксеми належать: 1) категорійно-семантичне значення слова, від якого вона утворена; 2) відповідна морфологічна форма; 3) здатність синтаксично реалізовуватися у певних позиціях. Саме тому діапазон синтаксичних потенцій кожної синтаксеми визначається її функціональними влас­тивостями, належністю до того чи іншого функціонального типу. При тлумаченні функціональної типології синтаксем Г. О. Золотова вихо­дить із розуміння синтаксичної функції як конструктивної ролі син­таксичної одиниці в побудові комунікативної одиниці [Золотова 1988, с. 4], що дозволяє диференціювати три функції синтаксем: 1) само­стійне, ізольоване використання одиниці; 2) вживання одиниці як компонента речення; 3) прислівне вживання одиниці як компонента словосполучення (або сполучення слів). Таке розмежування функцій призводить до послідовного розрізнення трьох функціональних типів синтаксем: а) вільних ҐЛля новоселів. Для пенсіонерів — у заголовках; Біля моря. Біля вогнища): б) зумовлених (предикований суб’єкт: Бапгь- ко пише. Хліб свіжий; суб’єкт посесивний: / ноти у моєї дитини є, й інструмент купили (О. Опанасюк); суб’єкт квалітативний: У кожної хати є своя душа, і, якщо хочеш, Ті завжди відчуєш (А. Яна); суб’єкт стану: У кого — свято, и кого — справжнісінький будень з безкінечни­ми проблемами (М. Руденко); суб’єкт реципрокальний: 3 кожним з ичнів він встиг порозмовляти, щось мовити тепле та обнадійливе (О. Слісаренко); каузований суб’єкт емоційного стану: Умене ця пісня завжди викликає приємні спогади, щось тепле оживає в душі, якийсь ніжний дотик дитинства відчувається (В. Дрозд); суб’єкт — влас­ник відчужуваного об’єкта: Забирати у мене час і нічого не давати навзаєм — що може бути гіршим (В. Підмогильний); каузований ад­ресат звертання і каузований суб’єкт: Смішний і бідний, хто вимагає всяких благ за віру (Г. Квітка-Основ’яненко)); в) зв’язаних (об’єкт контактно-локальної дії: Все, до чого ти доторкнувся, навіює теплий смуток мені (А. Яна); суб’єкт: Я не чув вибухів, не бачив спалахів військових (О. Гончар)). При такому розгляді синтаксеми в основу кладеться валентний потенціал дієслівного предиката (третій різно­вид функцій), статус синтаксеми у реченні-висловленні (другий різно­вид функцій) та постання синтаксем як самостійних смислових репре­зентантів (перший різновид функцій).

Об’єктивні смисли речення таким чином можуть бути описані з опорою на валентність предиката, що характеризує речення як знак

 

РОЗДІЛ X. Семантко-синтаксична структура речення


609


ситуації і є інструментом розмежування елементарних і неелементар- иих простих речень [Вихованець 1993, с. 121]. Валентність дієслівного предиката визначає статус непредикатних знаків, у силу чого один предикат разом із залежними від нього непредикатними компонента­ми витворює семантично елементарне речення. Таким чином предикат прогнозує і визначає кількість іменникових компонентів та їх семан­тичні функції. Основним носієм активної предикатної семантики в українській мові виступають дієслова. При опорі на валентність пре­диката семантично елементарним простим реченням вважають речен­ня, яке складається тільки з одного предиката й визначених його се- мантико-синтаксичною валентністю іменникових синтаксем [Вихова­нець 1993, с. 121]. Унаслідок того, що в українській мові розрізняють­ся одно-, дво-, три-, чотири-, п’яти-, шести-, семивалентні предикати, відповідно виділяються 1) двокомпонентні речення: Дитина спить; Дощить; 2) трикомпонентні речення: Діти стояли біля школи; Ма­ляр реставрує картину; 3) чотирикомпонентні: Батько обсаджував город вербами; Мама називала сина Олесем; 4) п’ятикомпонентні: Син приїхав з міста до батьків потягом; Діти примчали з хутора до села санчатами; 5) шестикомпонентні: Хлопець приніс із поля квіти ма­тері в кімнату; 6) семикомпонентні: Транспортники привезли шко­лярам меблі автомобілями з фабрики до села; 7) восьмикомпонентні: Хлопець перевіз через річку вантаж машиною бабусі з Донецька до села. Сім вирізнених на підставі семантико-синтаксичної валентності дієслівних предикатів різновидів семантично елементарних україн­ських речень у своїй семантичній структурі охоплюють семантичні ролі агенса, пацієнса, об’єкта, інструмента, фактитива, локатива з чіткою диференціацією вихідного і кінцевого пунктів руху. Уже в межах кож­ної з цих семантичних ролей можна встановити спектри семантичної і формальної варіантності. Так, семантична роль агенса в українському синтаксисі співвідноситься з формою називного відмінка, що в такому разі може бути кваліфікованим як інваріантна форма репрезентації агенса.

Основою семантико-синтаксичної структури є її предикат, що екс­плікується предикатними словами. Оскільки така структура являє со­бою тип відношень, що перебуває в основі численних конкретних вис­ловлень, остільки вона, як і логіко-семантична структура, являє со­бою віртуальний аспект речення. Семантико-синтаксична структура речення постає позиційною моделлю. Відповідно до свого змісту се- мантико-синтаксичний предикат визначає кількість актантів та їх функцій. Функції останніх повністю залежать від того, який з ак­тантів виступає в ролі вихідного в реченні, при цьому вибір такого актанта ні в якому разі не випадковий, він повністю окреслюється логіко-семантичною структурою.

Семантико-синтаксична структура предиката моделює мовну презен­тацію речення. Вона відображає всі найзагальніші властивості, які при­таманні конкретному типу речення як одиниці мови: загальну його структурну схему і значення, категорійне і субкатегорійне значення кож-


20 «Теоретична граматика»

 

610

 

Синтаксис

 

ного з його компонентів, порядок розташування цих компонентів і син­таксичні відношення між ними.

Опора на семантико-синтаксичну валентність уможливлює роз­межування семантично елементарних і семантично неелементарних про­стих речень на засаді диференціації носіїв пасивної й активної валент­ності. До перших належать дієслівні предикати, семантична структу­ра яких передбачає відповідну кількість при них носіїв субстанційної семантики, при цьому визначається їх рольовий статус, пор. хто? відчищати що? від чого? чим? Таку ж валентність повністю зберігають похідні девербативи.

Для похідних деад’єктивів властивою є також активна валентність, оскільки правобічний компонент окреслює, кому або чому належить певна ознака: бадьорість —> хлопия: мужність —> дівчини: хвороб­ливість —> дшпшш; білизна —> будицзсу; краса —> жінки та ін. Здатність поєднуватися з носіями активної валентності притаманна іменникам як носіям пасивної валентності. Розрізнення предикатних (ознако- вих) і непредикатних (неознакових) знаків дозволяє принципово роз­межовувати семантично елементарне і семантично неелементарне про­сте речення. У семантично елементарному реченні знаходить вияв один предикатний знак: До лісу йшли діти; Дівчина вишивала ришник голкою; Гості приїхали автобусом з міста до села. Два і більше пре­дикатних знаки у семантичній структурі речення засвідчують нееле- ментарність останньої: До лісу йшли радісні діти = До лісу йшли діти + Діти били радісні: Дівчина вишивала ришник новою голкою =» Дівчина вишивала ришник + Голка била нова.

Загалом об’єктивні смисли можуть реалізовуватися: 1) предикатив­ною конструкцією, яка і становить реченнєву структуру: Пітям пока­зували кіно: 2) напівпредикативною конструкцією: Син, втомлений від роботи, зайшов до хати = Син зайшов до хати + Син був втомле­ний роботою; 3) детермінантом: Діти пішли в ліс по гриби = Діти пішли в ліс + Діти хочуть назбирати грибів; 4) дуплексивом: Сул тан волів бачити її [Хуррем] розвеселеною, розсміяною. безтирбот ною, безжурною (П. Загребельний) = Султан волів бачити її + Вона повинна бути розвеселеною + Вона повинна бути розсміяною + Вона повинна бути безтурботною + • Вона повинна бути безжурною; 5) ат­рибутивним компонентом: Щасливі діти йшли дорогою = Діти йшли дорогою + Діти були щасливі; 6) предикатним знаком, який заповнює, невластиву для нього синтаксичну позицію: Вибих розбудив хлопчи­ка = Щось вибухнуло + Це розбудило хлопчика та ін.

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.