Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Олег Комар — ЕТНОЦЕНТРИЗМ МОВНОГО СПРИЙНЯТТЯ СВІТУ

У статті йдеться про етноцентризм мовного сприйняття довкілля та його вплив на формування
лінгвокультурної свідомості особистості.
Ключові слова: етноцентризм, етнокультура, мовна свідомість.

Особливістю функціонування мовних явищ будь-якої мови є їх реалізація через антропоцентричну
основу світосприйняття, і, оскільки людина є носієм мови та її фактичним реалізатором, тому взаємодія з
реальним світом, що оточує її, завжди зосереджена навколо неї. Однак, існування людини поза межами етнічної
або соціальної групи малоймовірне, тому можна сміливо говорити про світосприйняття та світоосмислення
людиною реалій довкілля через призму уявлень та відчуттів інших представників групи, через досвід
попередніх поколінь. Тобто із антропоцентричної основи світосприйняття виникає етноцентрична, яка втілює
особливості, притаманні лише тому чи іншому етносу.
Останнім часом проблема етноцентризму знаходилась у полі зору представників філософських,
соціологічних та психологічних наук, і лише частково — лінгвістичних, причому найважливіше місце
приділялося етноцентризму як одному із важелів міжкультурної взаємодії. Дослідники проблеми
етноцентризму зазначають, що ставлення людини до відмінностей між її рідною та чужими етнічними групами
виражається у двох чітко визначених позиціях: етноцентричній та етнорелятивістичній [Тер-Минасова 2000].
Етноцентрична позиція ґрунтується на запереченні міжкультурних розбіжностей, що часто буває властиво
людям, які не мають досвіду спілкування з представниками інших культур. Вони часто не усвідомлюють
різниці між культурами, сприймаючи власну картину світу як універсальну, в той час як інші представники того
самого етносу можуть такі розбіжності визнавати і не оцінювати негативно, хоча і не надавати їм важливого
значення. Інколи етноцентризм набуває властивостей захисту від культурних розбіжностей. У такому випадку
люди намагаються протистояти цим розбіжностям, сприймаючи їх як загрозу власному існуванню й оцінюючи
норми власної культури як істинні, а чужі — як «неправильні». У свою чергу, етнорелятивістична позиція
ґрунтується на визнанні етнокультурних розбіжностей, усвідомлення людиною права на інший погляд на
довкілля. Індивіди з більш розвиненим почуттям етнорелятивізму здатні не лише усвідомлювати міжкультурні
розбіжності, але й поводитися відповідно до норм чужої культури, а також сприймати й осмислювати
навколишній світ не лише через власну культуру й мову, але й через інші культури.
Зважаючи на те, що глобалізаційні процеси у світі та розвиток міжкультурної комунікації спонукають
молоду Українську державу до активної діяльності у міжнародних стосунках, проблема етноцентризму постає
важливою з огляду на усвідомлення особливостей власної мови й культури та можливостей використання таких
особливостей у міжкультурній взаємодії.
Оскільки в процесі контактів між представниками різних культур стикаються відмінні один від одного
культурно-специфічні погляди на світ, то учасники такої взаємодії (зокрема комунікації) часто не
усвідомлюють цих розбіжностей, вважаючи власні погляди нормальними, а погляди інших неприйнятними,
займаючи таким чином етноцентричну позицію. На це, зокрема, звертають увагу І.Лосєв у статті «Українці в
російських етнокультурних стереотипах» [Лосєв 2006] та Є.Бартміньський у статті «Етноцентризм стереотипу:
результати опитування німецьких та польських студентів у 1993-1994 рр.» [Бартміньський 1995]. Обидва
автори мають схожу думку, що етноцентрична позиція призводить до напруження міжетнічних стосунків та
встановлення різного роду бар’єрів між учасниками процесу міжкультурної комунікації. Загалом же, проблема
етноцентричного світосприйняття знайшла відображення у працях А.Вежбицької, Є.Бартміньського,
В.Жайворонка, Ю.Караулова, Н.Мечковської та ін.
Перенесення проблеми етноцентризму в площину лінгвістики відкриває зовсім інший, новий її бік. З
мовної точки зору, етноцентризм не є лише засобом підкреслення власних позитивних якостей одного народу
шляхом приниження чеснот іншого, але має надзвичайно велике значення у сприйнятті навколишнього
середовища людиною як представником у першу чергу того етносу, до якого вона належить.
Зосередимося на визначенні та дослідженні етноцентризму мовного сприйняття реального світу, на
відміну від етноцентризму соціальної поведінки чи міжкультурної комунікації, які досліджувалися раніше
представниками різних галузей сучасної науки. Отож, основним завданням нашої статті фактично стає
виокремлення та з’ясування особливостей існування та реалізації українського мовного етноцентризму.
За визначенням, вперше запропонованим американським соціологом В.Самнером, етноцентризм —
властивість індивіда, соціальних груп і спільнот (як носіїв етнічної самосвідомості) сприймати й оцінювати
життєві явища крізь призму традицій і цінностей власної етнічної спільності, що виступає як певний загальний
© Комар О.С., 2008 Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ

9
еталон або оптимум [Sumner 1942]. Це завжди погляд на навколишній світ через призму цінностей етнічної
групи, до якої належить мовець, надання переваги власному способу життя, усталеного століттями, яким жили
його предки. Етноцентризм стає для представника етносу основою для оцінки та формування суджень про
реалії, які його оточують, скажімо, природа, різноманітні предмети побуту, люди (як представники того самого
етносу, так й інших), народні традиції, звичаї тощо. При цьому життєві та культурні процеси оцінюються через
традиції етнічної, зокрема етномовної, свідомості. Важливим каталізатором такого сприйняття й оцінки
виступає мова як чинник, що акумулює уявлення, відчуття та досвід попередніх поколінь.
Важливим атрибутом етноцентричного світосприйняття, притаманного тому чи іншому етносу, є
наявність у його етносвідомості та мові стереотипів, які відображають особливості його життя, побуту,
вірувань, обрядів. Сучасні дослідники етнічної культури розглядають такі стереотипи через призму образного
осмислення та мовної символізації предметів реального світу та міфологічних уявлень.
В.Жайворонок зазначає, що взаємодія фізичного та духовного, реального та ірреального в свідомості
людини спонукає її до мислення образами. Тим самим предметний світ зазнає в людській свідомості
символізації. Основу символізму він вбачає в законі аналогії, оскільки все в предметному світі взаємопов’язане і
становить єдину універсальну систему. Природа аналогії полягає у постійному порівнюванні й віддзеркаленні
речей зовнішнього (предметного) світу в людському внутрішньому (духовному) світі [Жайворонок 2001, с.53].
Таким чином через символізацію певної реалії об’єктивного світу виникає символічний образ як у мові, так і у
етносвідомості мовця. Зокрема, подібні явища фіксуються в різноманітних групах слів, так чи інакше
причетних до узагальнених мовних характеристик, наприклад, назви поселень за іменами дерев: Стародуб,
Вишня, Береза, Дубовий гай, Козацька діброва [Николов 1970].
У номінативних одиницях української мови можна простежити вплив етноцентричного мислення на
прикладах власних імен і прізвищ, таких як Млада (на позначення молодості); Добромисл (той, хто має лише
добрі думки та наміри); Мирослав (на позначення миролюбності); Гуляйвітер, Рябошапка (прізвища, утворені
складанням основ, зазвичай містять зовнішню або внутрішню характеристику особи); Стасів, Яцишин
(вказують на родову належність); Паламарчук, Коваленко (також вказують на родову належність, але молодшої
за віком особи у родині); Куліш, Доля, Калина (характеристика особи, пов’язана з певною реалією довкілля);
Рева (від дієслова «ревіти», вказує на особливості характеру особи чи її дії) [Скрипник 2005]. Варто зазначити,
що багато сучасних українських прізвищ походять з часів Запорізької Січі, де втікачам давали нові прізвища, а
часто й прізвиська, коли ті прибували на Січ, зокрема для того, щоб їх не могли знайти вороги. Скажімо,
Гардовий, Крамар, Саловоз, Стороженко вказують на характер діяльності, якою займалися козаки;
Чигиринчький, Волошко, Сербин походять від назви регіону або навіть країни, з якої прибув козак до
товариства; Рябко, Чуб, Хижняк містять зовнішню або внутрішню характеристику людини; Комар, Куниця,
Соболь вказують на схожість з певним представником фауни чи флори; Непийвода, Перебийніс, Убийвовк є
унікальними і не мають аналогій у будь-якій іншій мові, оскільки їх своєрідність виявляється не лише у
значенні прізвища, а й способі його творення [Коваленко 2005]. Цікавими з погляду етноцентричності власних
назв є давньослов’янські імена богинь дуалістичних першопочатків: життя і смерті, добра і зла — Жива і
Морена. Давні люди сприймали довкілля безпосередньо, зіставляючи себе з природою та наділяючи реалії
символічними властивостями. Тому життя, живіт, житло символізують добру богиню, в той час як смерть,
моровиця, морок містять сакральний першопочаток протилежного за своєю суттю божества [Іларіон 1991,
с.303].
Особливості мовної свідомості будь-якого народу можна віднайти й у синонімічних рядах лексичного
шару його мови, оскільки в них найяскравіше відбивається закон аналогії та простежуються елементи
подібності мовних явищ за семантичними та символічними ознаками. Скажімо, таке сакральне для кожного
українця поняття, як хата, реалізується в мові у вигляді синонімів: житло, помешкання, оселя (з нейтральним
забарвленням; приміщення, призначене для життя людей); хатина (часто невелика, убога); покій (навпаки,
розкішне, багате приміщення); світлиця (чисте, парадне приміщення); традиційно-народні варіанти мазанка,
хворостянка, ліплянка (зроблена з глини, сирцевої цегли або хмизу, обмазаного глиною); більш сучасні
квартира (частина житлового будинку з окремим ходом) та кімната (окреме приміщення перев. для
проживання в квартирі, будинку) [ПССУМ 2004]. Широка палітра значень говорить про важливість концепту
хата як стереотипу мовної свідомості та вказує на особливості духовного світу українця. Зокрема, в англійській
мові синонімічний ряд відповідного концепту набагато коротший. Це house (помешкання або будівля, в якій
живє людина), home (домашній очаг, сім’я), household (господарство), place (оселя), room (кімната, квартира),
shelter (притулок). Звідси розуміємо, що той самий концепт може сприйматися у ритмі конкретної мови по-
особливому та відігравати різні за значущістю ролі у різних мовах.
Цікавим прикладом етноцентризму мовного світосприйняття є синонімічний ряд концепту зрадник.
Українська історія має багато прикладів зрадництва й антипатріотизму, що знайшло своє відображення у мові.
Найпершою аналогією, що спадає на думку, є аналогія зрадника з Іудою (Юдою), що безперечно має біблійське
коріння (пор. Юдин поцілунок). Ця аналогія не може бути власне українською, оскільки схожий концепт можна
знайти й у інших мовах (зокрема рос. Иуда, англ. Judas), хоча він має неабиякий вплив на формування образу
зрадника у свідомості українця з точки зору християнської моралі, зокрема христопродавець, запроданець,
відступник, недовірок. Цікавим також є варіант перевертень, який, напевно, походить від давніх анімістичних ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

10
уявлень українців про людей-перевертнів, які ставали «чужими» за своєю природною суттю. Історично
зумовленою стає відома аналогія зрадник — яничар, зрадницький — яничарський, коли мають на увазі тих, хто
став ворогом свого народу, навіть і не за власним бажанням [ПССУМ 2004].
Звичайно, етноцентризм мовного сприйняття світу зосереджений не лише навколо пізнання реалій, які
безпосередньо оточують мовця. За допомогою мови людина намагається знайти своє місце серед інших
представників свого етносу, а також збагнути та виробити власне ставлення до представників інших етносів. У
такому ракурсі етноцентрична позиція має різноманітну спрямованість — від позитивно-толерантної до
шовіністської з елементами ксенофобії. Звичайно, ксенофобія має історичне коріння, оскільки відносини з
іншими (зокрема сусідніми) народами в українців були завжди напруженими. У пареміях відображено
ставлення українського етносу до: поляків (Знай, ляше, по Случ наше); литовців (З литвина не буде
християнина); росіян (Москаль хитріший за чорта); євреїв (Жид не сіє, не оре, а обманом живе); ромів (Коли
чорт та циган що вкрали, то поминай як звали). Варто звернути увагу на те, що часто, говорячи про
представників іншого етносу, використовуються назви на зразок лях, литвин, москаль, жид, які, з одного боку,
мають зневажливий характер і здебільшого трапляються в усній або писемній мові (з огляду на
історично-обґрунтовані контексти), а з другого, посідають чітко визначене місце у мовній свідомості українця і
можуть вказувати на рівень його етноцентричності. Таким чином, аналіз зазначених вище мовних явищ дає
мажливість говорити про існування в українській мові феномену «етноцентризм», який фактично стає
рушійною силою пізнання довкілля та акумуляції набутих знань, визначаючи особливості тієї чи іншої мови, і,
зокрема, української.
У будь-якому разі, людина як така є до деякої міри етноцентричною, тому, усвідомлюючи свій власний
етноцентризм, кожен більшою або меншою мірою розвиває гнучкість та толерантність у спілкуванні з іншими
людьми, зокрема представниками інших етносів. Досягнути це можна в процесі розвитку міжкультурної
компетентності, що має на увазі не лише позитивне ставлення до існування та діяльності в реальному світі
інших етнічних груп, а й здатність розуміти їх представників та налагодити контакти між ними незалежно від їх
етнічної належності.
Незважаючи на те що поняття етноцентризм часто сприймається у негативному світлі, можна говорити,
що етноцентризм — це невід’ємна частина повсякденного психологічного та мовного існування особистості в її
етнічному оточенні. Він виступає тим фактором, який об’єднує представників конкретної етнічної спільноти,
підкреслюючи особливості їх мови, культури, традицій, окреслює індивідуму норми поведінки, що ґрунтуються
на досвіді попередніх поколінь, стає рушійною силою розвитку етносу як самобутньої одиниці. Вважаючи мову
одним із найважливіших чинників культури етносу, виокремлюємо етноцентризм мовного сприйняття
реального світу, який через призму досвіду, вкладеного народом у свою мову, вказує індивідуму на варіанти й
особливості розуміння реалій, можливості інтерпретації об’єктивного світу в дусі поміркованого
етноцентризму. Оскільки ж важливими елементами вираження етноцентризму в мовній свідомості особистості
вбачаємо певні мовні та культурні стереотипи, можна говорити про важливість подальшого вивчення й
опрацювання цієї проблеми з огляду на вираження стереотипів у етноцентричній свідомості мовця.

Література
Бартміньський 1995: Бартминьски Е. Этноцентризм стереотипа: Результаты исследования немецких
(Бохум) и польских (Люблин) студентов в 1993-1994 гг. // Речевые и ментальные стереотипы в синхронии и
диахронии. Тезисы конференции. – М., 1995.
Жайворонок 2001: Жайворонок В.В. Українська етнолінгвістика: деякі аспекти дослідження //
Мовознавство. – 2001. – № 5. – С. 48-63.
Іларіон 1991: Митрополит Іларіон (І.І.Огієнко). Дохристиянські вірування українського народу. – К.:
Обереги, 1991. – 424 с.
Коваленко 2005: http://www.mirgorod.com.ua/modules.php?op=modload&name=Newsfile= article&sid=167
Лосєв 2006: http://www.ukrlife.org/main/tribuna/losev_4.htm
Николов 1970: Николов В. Этнонимы. – М.: Наука, 1970. – 268 с.
ПССУМ 2004: Практичний словник синонімів української мови / За ред. С.Караванського. – К.: Укр.
книга, 2004. – 448 с.
Скрипник 2005: Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей. Словник-довідник. – К.: Наук.
думка, 2005. – 334 с.
Тер-Минасова 2000: Тер-Минасова С.Г. Язык и межкультурная коммуникация: (Учеб. пособие). – М.:
Слово/Slovo, 2000. – 624 с.
Sumner 1942: Sumner W., Keller A. The Science of Society, New Haven. – L., 1942.

The article reveals the problem of ethnocentrism of lingual perception of the environment and its influence upon
the formation of a person’s linguocultural consciousness.
Keywords: ethnocentrism, ethnic culture, language consciousness.
Надійшла до редакції 27 вересня 2007 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.