Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Уляна Марчук — ВЕРБАЛЬНІ АСОЦІАЦІЇ У ПСИХОЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

У статті висвітлено проблеми сучасних психолінгвістичних досліджень вербальних асоціацій,
охарактеризовано їх завдання, описано та систематизовано історію дослідження асоціацій у лінгвістиці,
розглянуто поняття «асоціації», «асоціативного зв’язку слова».
Ключові слова: асоціація, асоціативне поле, асоціативна лінгвістика, психолінгвістика.

У світлі сучасних лінгвістичних досліджень, що характеризуються поверненням до антропологічної
парадигми, особливого значення набувають питання про мовну свідомість людини, організацію її внутрішнього
лексикону, взаємодію індивідуального та загального мовних образів світу в межах однієї культури, мовних
образів світу різних культур.
Саме тому дослідження вербальних асоціацій у психолінгвістиці набуває все більшої актуальності,
претендуючи навіть на роль окремої галузі – асоціативної лінгвістики (за Ю.М. Карауловим). Оскільки
асоціативні дослідження в українському мовознавстві постають все актуальнішими, назріває потреба більш
детального опису та систематизації історії асоціативних досліджень, що і є метою даної статті.
Відомо, що поняття «асоціація» виникло досить давно. Ще Платон говорив про випадки пригадування за
схожістю і суміжністю. А Аристотель стверджував, що образи, які виникають без видимої зовнішньої причини,
є продуктами асоціацій. Його вважаємо певною мірою засновником асоціативної теорії, оскільки він створив
першу класифікацію асоціацій за схожістю, часовою послідовністю та за контрастом [Сахарный 1989: 90-91].
Упродовж століть зацікавлення асоціаціями то розгорялось, то затихало, в поняття «асоціація» у різних
філософських системах вкладався різний смисл. Його по-різному трактували та вивчали і Р.Декарт для
розуміння процесів оволодіння своїми пристрастями, і Б.Спіноза, пояснюючи таким чином певні особливості
«руху думки», і Т. Гоббс. Останній створив систему механістичної психології, де елементи свідомості (відчуття
і уявлення як їх сліди) взаємодіють на основі механістичних за своєю суттю зв’язків (суміжності відчуттів у
просторі і часі), яким пізніше дадуть ім’я «асоціація». Також на основі загальної тези про те, що думка може
переходити від однієї речі майже до будь-якої іншої, розробив класифікацію випадків зіщеплення образів
свідомості одного з одним, назвавши їх «типами думки». Він виокремлював пасивні асоціації на основі
випадкових послідовностей досвіду; активні перескакування думки, наприклад, при мріях про майбутнє;
упорядковані спогади про минулі події; спогади про каузальну послідовність подій і зв’язок від речами. Лінію
Т. Гоббса у ХVIII ст. продовжив Д. Гартлі, якого вважають творцем першої цілісної системи асоціативної
психології (асоціанізму), побудованої в рамках теорії механістичного матеріалізму. Він виводив усі психічні
прояви, включаючи мислення і волю, із загальних законів асоціації. Вважав, що зовнішні об’єкти, діючи на
© Марчук У.Б., 2008 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

20
наші органи чуття, спричиняють вібрацію найменших частин нервів і мозку. Вібраціям відповідають відчуття
та ідеї. Повторення конкретної вібрації викликає пов’язані з нею вібрації частинок мозку. Цей процес Д. Гартлі
називав асоціацією [ПС: 68]. А сам термін «асоціація» в наукову парадигму введений Дж. Локком при описі
виникнення упереджень та «фальшивих ідей» (1898). Він вважав, що шляхом утворення складних ідей за
допомогою асоціацій утворюються досить випадкові поєднання «ідей» (страхи, упередження і т.д.).
Представники суб’єктивно-ідеалістичного напрямку в асоціативній психології (Д.Берклі, Д.Юм, Т.Браун)
вважали асоціації формами взаємозв’язку явищ замкнутої в собі свідомості. У Д. Юма, наприклад, асоціації
стають головним принципом усієї пізнавальної сфери психіки. Він доказував, що всі утворення свідомості та
об’єкти зовнішнього світу є «пучками ідей», об’єднаних асоціаціями, а впорядкованість асоціацій пояснював
внутрішнім причинним зв’язком явищ свідомості. Д. Юм виокремлював три типи переходу від однієї ідеї до
іншої: схожість, суміжність у часі і просторі та причинність. Його ідеї розвивали в ХІХ ст. Дж. Мілль, А. Бен,
Г. Спенсер, які розробили вчення про асоціації як певну систему психологічної науки, і створене ними вчення
стало тією системною парадигмою, на котру опиралась західноєвропейська психологія в період свого
становлення як самостійної науки. Цей час вважаємо початком кризи теоретичного асоціанізму та початком
розробки його практичних і експериментальних методів. В експериментальних дослідженнях і на практиці ідеї
асоціанізму активно використовуються для пояснення законів пам’яті (Г. Еббінгауз), при діагностиці
патологічних змін психіки (Е. Крепелін, Е. Бейлер), в дослідженнях мотивації та психоаналізу (З.Фрейд,
К.-Г. Юнг) і т.д.
Асоціативний напрямок англійської школи був вдало розроблений В. Вундтом, Т.Циганом, Г. Мюллером,
опираючись на концепції яких, будували свої дослідження американські психологи В. Джемс і Е. Торндайк
[Горошко 2001: 11]. У цьому ж руслі були описані та досліджені закономірності механістичної та образної
пам’яті, емоцій, мотивацій та інші психічні явища. Англійська асоціативна психологія ХІХ ст. намагалась
створити «природну історію духу», за зразком природної історії матеріального світу. Вона проголосила
найпростішими елементами свідомості чуття та їх збережені копії – прості ідеї чи уявлення [Основные
направления психологии в класических трудах: 1998].
У Росії розвиток асоціативної психології пов’язаний із іменами І.М.Сєчєнова та І.П.Павлова. Перший у
створеній ним рефлекторній теорії описав психологічні основи асоціації та ввів це поняття в систему
матеріалістично спрямованого психологічного знання. Другий досліджував фізіологічні механізми асоціації,
пояснюючи асоціації за суміжністю у часі і просторі утворенням умовних рефлексів, а асоціації за схожістю –
їх генералізацією.
У ХХ ст. асоціанізм як наукова течія у психологічній думці поступово та остаточно зникає зі сцени.
Відбувається асиміляція його ідей різними напрямками та школами в психології, і основні принципи
асоціанізму критично переосмислюються практично у всіх основних психологічних напрямках.
Загальноприйнятою стає думка про те, що «асоціація – це взагалі не стільки «механізм», скільки явище, –
звичайно, фундаментальне, – яке саме потребує пояснення та розкриття його механізмів» [ПС: 26].
Що стосується лінгвістики, то тут зацікавлення асоціаціями розгорілося, порівняно із психологією та
філософією, набагато пізніше та пов’язане із виникненням психолінгвістики.
Психологічний підхід до мови чітко вималювався вже в дослідженнях лінгвістів другої половини ХІХ ст.,
у так званому психологічному мовознавстві (Г. Штейнталь, молодограматики на чолі із Г.Паулем та ін.).
Розвиток психолінгвістики пов’язаний із іменами І.А. Бодуена де Куртене та Л.В. Щерби, Л.С. Виготського,
Ч.Осгуда, Дж. Міллера, О.М. Леонтьєва та ін. Її поява збігається в часі з пошуками і в психології, і в лінгвістиці
нових теоретичних експериментальних підходів, з потребами використання більш точних операційних понять.
Д.Слобін стверджував: «Психолінгвістика використовує теоретичні та емпіричні прийоми як психології, так і
лінгвістики з метою дослідження мисленнєвих процесів, що лежать в основі оволодіння мовою та її
використанням». А О.О.Леонтьєв визначає психолінгвістику як науку, «предметом якої є відношення між
системою мови (мовою як предметом) та мовною здатністю» [Сахарный1989: 10]. Ми ж, услід за Ч. Осудом,
вважаємо її галуззю лінгвістики, яка «вивчає ті процеси, у яких інтенції мовців перетворюються у сигнали
прийнятого у даній культурі коду, які декодуються в інтерпретації слухача. Іншими словами, психолінгвістика
має справу з процесами кодування та декодування, оскільки вони співвідносять стан повідомлень зі станом
учасників комунікації» [Сахарный 1989: 9]. Предметом дослідження в психолінгвістиці виступає не просто
структура коду (тобто мови) і не просто сигнал, не безособовий текст, який можна сегментувати (як це робила
американська дескриптивна лінгвістика), а людські процеси кодування і декодування, тобто те, що пов’язано зі
свідомістю та усвідомленням тексту, весь складний комплекс факторів, пов’язаних із людською комунікацією.
В історії розвитку психолінгвістики вималювались два напрямки – асоціативний та трансформаційний. Якщо
асоціативна психолінгвістика займалась передусім структурою конкретного слова, то трансформаційна від слів
піднялася до цілих висловлювань. Сьогодні психолінгвістика як теорія мовленнєвої діяльності знаходить
абсолютно чітке «своє» місце у незаповненій «ніші» серед лінгвістичних напрямків і шкіл саме тому, що
намагається створити певну комплексну теорію мовленнєвої діяльності, яка, враховуючи дослідження як
індивідуально-психологічного, так і структурного мовознавства, поєднувала би їх.
Отже, вперше про асоціації в мові заговорив В. Гумбольдт. Він стверджував, що взаєморозуміння
виникає завдяки тому, що люди «…торкаються одних і тих же клавіш інструменту свого Духу, завдяки чому у Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ

21
кожного в свідомості загоряються подібні, хоча й не тотожні смисли» [Гумбольдт 1984:166]. Важливою є теж
позиція засновника структуралізму Ф. де Соссюра, який говорив, підкреслюючи важливість дослідження
відношень, що існують в мові: «Все, у чому виражений даний стан мови, слід уміти звести до теорії синтагм та
теорії асоціацій» [Соссюр 1998]. Він виокремлював два типи відношень: синтагматичні (що складаються
головним чином із двох одиниць і мають протяжність) та асоціативні (кількість членів яких і послідовність їх
появи в пам’яті неможливо передбачити). Можна стверджувати, що він певною мірою «розпізнав», «відчув»
«психічний образ», що стоїть за словом: «…поза процесом мовлення слова, які мають між собою щось спільне,
асоціюються в пам’яті так, що з них утворюються групи, всередині яких спостерігаються досить різноманітні
відношення» [Соссюр 1977: 155]. Більше того, Ф. де Соссюр звертає увагу і на типи відношень між словами:
«Асоціативні групи, що утворюються в нашій свідомості, не обмежуються зближенням членів відношення, що
мають дещо спільне, – розум схоплює і тип відношень, що пов’язує їх в кожному випадку і тим самим створює
стільки асоціативних рядів, скільки є різноманітних відношень» [Соссюр 1977: 158].
О.О. Потебня, розвиваючи ідею про слово як форму думки, виокремив внутрішню форму слова –
«відношення змісту думки до свідомості» – уявлення людини про власну думку [Потебня 1892]. Тобто, іншими
словами, внутрішня форма слова може бути охарактеризована, за О.О.Потебнею, як «асоціація даного об’єкта з
певним іншим об’єктом за однією головною ознакою» [Горошко 2001: 13].
Важливість вербальних асоціацій підкреслювали також учені Казанської лінгвістичної школи, передусім
М.В. Крушевський. У праці «Очерки науки о языке» він досліджував проблему слова та описував оволодіння
словниковим складом мови через асоціативні зв’язки даного слова. М.В.Крушевський вказував на необхідність
асоціативного підходу до проблеми значення, оскільки слово є психічною одиницею і підкоряється одночасно
як лінгвістичним, так і психічним законам, – світ слів відповідає світу думок, а в світі думок діє закон асоціацій
[Крушевский 1983: 64]. Виокремлюючи асоціації за схожістю та за суміжністю, він розрізняв парадигматичну
та синтагматичну організацію лексики, при чому останню вважав більш «консервативною», традиційною.
Цікаво, що лінгвіст також поділяв асоціації на «безпосередні», власне лінгвістичні асоціації слів як знаків, та
«опосередковані», екстралінгвістичні асоціації між позначеними словами об’єктами. А це стало важливим
відкриттям у лінгвістичних дослідженнях асоціацій: здогад про два їх спрямування – на світ знаків (мовних) і
на світ об’єктів. І власне лінгвістами було висунуте припущення про те, що вивчення різноманітності асоціацій
та їхніх зв’язків дозволяє робити певні висновки про співвідношення суб’єктивної реальності, тобто смислу,
пов’язаного зі словом у свідомості людини, та «об’єктивного конструкту» образу світу в його свідомості.
Услід за сучасною гуманітарною думкою трактуємо асоціацію як зв’язок, що за певних умов виникає
між окремими нервово-психічними актами – відчуттями, уявленнями, думками, ідеями, внаслідок якого
одне уявлення, відчуття і т. ін. викликає інше [СУМ, т.1: 67], [Горошко 2001: 15]. Таким чином, дія цього
зв’язку – тобто актуалізація асоціації – полягає в тому, що поява одного члена асоціації регулярно веде за
собою появу іншого (інших).
Дж. Дізом було сформульовано два закони вербальної асоціації:
1. Між елементами (словами) існує асоціативний зв’язок, якщо вони можуть протиставлятись
одне одному єдиним і недвозначним чином.
2. Між елементами (словами) існує асоціативний зв’язок, якщо вони об’єднані на основі двох чи
більше характеристик [Deese 1965].
Психофізіологічною основою асоціації є «проторення» шляху між різними ділянками кори великих
півкуль головного мозку та формування тимчасового нервового зв’язку, що є фундаментом усіх більш складних
форм психічної діяльності людини. Асоціативні зв’язки – це тимчасові нервові зв’язки умовно-рефлективного
та динамічного характеру. Оскільки вони виникають у свідомості людини як суб’єктивна реакція на подразник,
людські асоціації глибоко індивідуальні, суб’єктивні, специфічні, вони являють собою «власність» і водночас
«спадкоємство» носія мови. Адже, з одного боку, «сприйняте слово (стимул, подразник) породжує у нашій
свідомості насправді безмежну систему зв’язків та відношень, що відображать образи предметів, явищ, понять,
дій і слів, наш емоційний стан у даний момент, а також усе те, що відклалось у життєвому досвіді індивіда»
[Горошко 2001: 16]. З іншого боку, «вербальні асоціації відображають результати доступу через слово до
інформаційного тезаурусу індивіда, за ними лежить багатогранний досвід (чуттєвий і раціональний,
індивідуальний і соціальний), що забезпечує «вихід» на картину світу в усій різноманітності зв’язків і
відношень» [Залевская 2005: 286].
Таким чином, асоціація – ніби стик нашого свідомого з підсвідомим, своєрідна зона «переходу» від
одного процесу до іншого, сублімація свідомих і несвідомих процесів, що відбуваються в психіці людини. А
тому окремі дослідники говорять навіть про архетипні асоціації [Шульц, Шульц 1998: 441], оскільки в них
індивідуальне несвідоме поєднується із колективним несвідомим, даючи цілісний образ світу того чи іншого
культурного етносу. У такому сенсі дослідження вербальних асоціацій стає цікавим і новим в українському
мовознавстві.
Асоціативні зв’язки мають глобальний характер та, як показують дослідження, інтегрують усі типи
словесних і міжсловесних зв’язків. А тому сьогодні асоціації знаходяться на перетині різновекторних
досліджень, як-от: ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

22
— вивчення асоціативного значення слова (О.О. Залевська, Е.М. Ковалевська, С.І. Тогоєва,
Т.М. Рогожнікова, І.Л. Медвєдєва);
— виміряння семантичної близькості між словами та міри входження цих слів в одне семантичне поле;
— дослідження асоціативної структури пам’яті та принципів організації внутрішнього лексикону
людини (праці О.О.Залевської та інших представників Тверської психолінгвістичної школи –
А.П.Клименко, Н.О. Золотової);
— вивчення впливу різноманітних факторів на асоціативну поведінку респондентів (професійні
характеристики, вік, стать), і зокрема праці на асоціативному матеріалі онтогенезу (Н.В. Уфімцева,
І.Г. Овчинникова, Н.А. Гасиця, Н. І. Береснева, Т.В. Соколова);
— дослідження впливу асоціативних процесів на породження висловлювання (В.В.Андрієвська,
І.Г. Овчинникова, Н. І. Береснева);
— вивчення особливостей перебігу асоціативного процесу в умовах білінгвізму та трилінгвізму,
застосування отриманих результатів у методологічній сфері вивчення іноземної мови
(Н.Т. Подражанська, М.В. Зав’ялова, І.С. Лачіна, Т.Ю. Сазонова, А.Ю. Тягунова, Е.А. Саліхова);
— дослідження асоціацій в контексті вивчення функціональної асиметрії мозку (І.Б. Долініна,
Л.Я. Балонов, Л.В. Деглін, Д.І. Шапіто);
— асоціативна лексикографія (праці Ю.М. Караулова, Н.П. Бутенко, Л.М.Титова, І. Курч);
— асоціативна граматика та дослідження асоціативно-вербальної сітки (праці Ю.М.Караулова);
— дослідження чоловічої і жіночої мовної свідомості (гендерний аспект) (Е.І.Горошко, А.В. Кіріліна
та ін.);
— дослідження образів мовної свідомості в рамках теорії міжкультурної комунікації та ін. (І.Курц,
Н.В. Уфімцева, Нгуен Тхі Хьюнг, С.В. Дмитрюк, Б.В. Дашиєва).
Розглядаючи історію розвитку асоціативних досліджень у психолінгвістиці, О.О.Залевська виділяє
чотири етапи. Перший датується 1879-1910 рр., починаючи з експериментів Гальтона (1879) і до виникнення у
1910 р. першого списку асоціативних норм англійської мови, відомого як норми Кент-Розанова [Kent, Rosanoff
1910]. Вчені провели вільний асоціативний експеримент на матеріалі спеціально складеного списку зі 100 слів,
пропустивши його через 1000 респондентів.
Другий етап закінчується приблизно 1954 роком, коли виходять т. зв. «Повні Міннесотські норми»
[Russel, Jenkins 1954]. Тут кількість респондентів сягала 1008 осіб, а як стимули використовувались слова зі
списку Кент-Розанова. Цей етап характеризується сильним впливом, з одного боку, ідей біхеовіристської
психології, що зводила зв’язок всередині асоціативної пари до виключно механістичного зв’язку між стимулом
і реакцією, а з іншого – чіткою прагматичною спрямованістю. Асоціації вивчаються з точки зору
патопсихології, психіатрії, психоаналізу і т.д.
Третій етап асоціативних досліджень пов’язаний із переміщенням центру досліджень на проблеми,
пов’язані із мовленнєвою діяльністю людини та формуванням її мовної здатності. У цей час (60-70-ті рр.)
з’являється велика кількість словників асоціативних норм різних мов. Відомі опубліковані в США асоціативні
норми, укладені Боусфілдом, Байєрсом і Маршаллом Джонсом, Філленбаумом та ін. [САНРЯ 1977: 12]. Вартим
особливої уваги та зацікавлення, на нашу думку, є збірник «Норми словесних асоціацій» за редакцією
Л.Постмана, що виходить у Нью-Йорку в 1970 р., куди ввійшли майже всі раніше опубліковані асоціативні
норми не лише на англійському, але й на французькому та німецькому мовному матеріалі [Postman 1970]. У
1972 р. з’являється перший англійський асоціативний тезаурус – «The Associative Thesaurus of English» [ATHAЯ
1972]. Польська дослідниця Й. Курч, спираючись на той же список Кент-Розанова, публікує «Polskie normy
powszechności skojarzeń swobodnych» [Kurcz 1967], Л. Маршалова – словацькі [Maršalovб 1972]. Укладаються
асоціативні норми голландської, киргизької, казахської та узбецької мов, частково білоруської. У Росії
виходить «Словарь ассоциативных норм русского языка» за редакцією О.О.Леонтьєва [САНРЯ 1977]. Всього в
цей період опубліковано понад 400 робіт і зібрано близько 60 асоціативних норм на базі кільканадцяти мов
[Горошко 2001: 153]. Асоціативні дослідження відбуваються в основному в галузі вивчення специфіки мови,
формування мовної здатності людини, аналізу структури значення слова. Проводяться міжкультурні
дослідження для виявлення моделей універсальних зв’язків між словами, вивчаються явища білінгвізму та
двомовності. Спостерігається сильний вплив ідей когнітивізму. Асоціативні дослідження в основному
спрямовані на пошук концептуальної та семантичної структури пам’яті людини.
Четвертий етап розвитку асоціативних досліджень пов’язаний із розвитком теорії міжкультурної
комунікації та початком виникнення асоціативної лінгвістики. З’являється ряд робіт у галузі зіставлення норм,
отриманих на базі різних мов, і дослідження способів вираження образів мовної свідомості в рамках розвитку
теорії міжкультурного спілкування. У рамках концептуальної бази Тверської психолінгвістичної школи
створюється цілісна модель побудови внутрішнього лексикону людини, що являє собою компонент мовної
здатності, будучи наче автономною галуззю знань, власне мовних знань, відображення у голові людини мовної
системи, мовного стандарту. Також на цьому етапі розробляються тактики і стратегії міжкультурної
комунікації, методологія викладання іноземних мов, асоціативні методики далі застосовуються в пато- та
психодіагностиці при виявленні патологічних і афективних психічних станів, порушеннях мовлення, вивченні
функціональної асиметрії мозку. Відбувається бурхливий розвиток асоціативної лексикографії. Так, виходить у Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ

23
світ шеститомний «Асоціативний тезаурус сучасної російської мови», створений головним чином стараннями
Московської психолінгвістичної школи (Ю.М. Карауловим, Ю.О. Сорокіним, Е.Ф. Тарасовим,
Н.В. Уфімцевою, Г.А. Черкасовою). Він стає теоретичною основою виникнення асоціативної лінгвістики та
створення на її базі теорії асоціативно-вербальної сітки (АВС) і асоціативної граматики [Караулов 1999]. Згідно
з цією теорією, мова може бути представлена не лише у вигляді системних відношень, не лише як велика
сукупність текстів, але й у вигляді АВС, що відповідає мовній здатності людини. АВС представлена як
сукупність відношень між словами, словоформами та їх сполученнями, яку можна спостерігати на матеріалі
прямого та зворотнього асоціативного словника. Асоціативна граматика, за Ю.М. Карауловим, це, по-перше –
граматика, що міститься в асоціативно-вербальній сіті та є субстратом мовної здатності, а по-друге – це
граматика звичайного мовця, покладена в основу його мовленнєвої діяльності [Караулов 1999: 20]. Вважаємо
ідеї та розробки Ю.М. Караулова ґрунтовними і цікавими, однак питання існування асоціативної лінгвістики як
окремої галузі психолінгвістики на разі залишаємо відкритим.
В українському мовознавстві особливий внесок у дослідження вербальних асоціацій зробила
Н.П. Бутенко, яка займалась дослідженням та укладанням асоціативних норм і видала «Словник асоціативних
норм української мови» (1979) та «Словник асоціативних означень іменників в українській мові» (1989). У
2000 р. вийшла ґрунтовна монографія Д.І.Терехової «Особливості сприйняття лексичної семантики слів
(психолінгвістичний аспект)», де здійснено комплексне психолінгвістичне дослідження соматизмів у
близькоспоріднених мовах, виявлено загальне і відмінне (специфічне) в семантичних асоціаціях носіїв цих мов
[Терехова 2000]. У 2001 р. Т.Ю. Ковалевською, Г.Д. Сологуб та О.В. Ставченко впорядкований і виданий
«Асоціативний словник української рекламної лексики» (2000).
Таким чином, вербальні асоціації, пройшовши довгий шлях досліджень від філософії та психології до
лінгвістики, знайшли своє місце у психолінгвістичних дослідженнях, які можемо поділити на чотири етапи. На
сьогодні маємо розвинуту асоціативну лексикологію та лексикографію, і навіть асоціативну граматику, активно
здійснюються міжкультурні асоціативні дослідження. В українському мовознавстві вони лише починають
активно розвиватися, а тому визріла потреба комплексного та систематичного опису розвитку таких досліджень
у сучасній зарубіжній гуманітарній парадигмі.

Література
Асоціативний словник української рекламної лексики / Упор. Т.Ю. Ковалевський, Г.Д. Сологуб,
О.В. Савченко. – Одеса: Астропринт, 2001. – 116 с.
Бутенко 1979: Бутенко Н.П. Словник асоціативних норм української мови. – Львів: Вища школа, 1979. –
120 с.
Бутенко 1989: Бутенко Н.П. Словник асоціативних означень іменників в українській мові. – Львів: Вища
школа, 1989. – 328 с.
Горошко 2001: Горошко Е. Интегративная модель свободного ассоциативного експеримента. – М.: Ин-т
языкознания РАН, 2001. – 316 с.
Гумбольдт 1984: Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. – М.: Прогресс, 1984. – 397 с.
Залевская 2005: Залевская А.А. Психолингвистические исследования. Слово. Текст: Избранные труды. –
М.: Гнозис, 2005. – 543 с.
Караулов 1999: Караулов Ю.Н. Активная грамматика и ассоциативно-вербальная сеть. –М.: ИРЯ РАН,
1999. – 180 с.
Крушевский 1983: Крушевский Н.В. Очерк науки о языке. – Казань, 1883. – 148 с.
Основные направления психологии в класических трудах. Ассоциативная психология. Г. Спенсер.
Основания психологии. Т.Циген. Физиологическая психология в 14 лекциях. –М.: ООО «Издательство АСТ
ЛТД», 1998. – 560 с.
Потебня 1892: Потебня А.А. Мысль и язык. – Харьков, 1892. – 228 с.
ПС: Психологический словарь / Под ред. В.П. Зінченко, Б.Г. Мещерякова. 2-е изд. – М.: Педагогіка-
Пресс, 1996. – С. 68.
Сахарный 1989: Сахарный А.А. Введение в психолингвистику: Курс лекций. – Л.: Из-во Ленинградского
университета, 1989. – 184 с.
САНРЯ 1977: Словарь ассоциативных норм русского языка / Под. ред. А.А. Леонтьева. – М., 1977. –
С. 25-31.
СУМ: Словник української мови: В 11-ти томах / Ред. колегія І.К. Білодід. – Т.1.– К.: Наукова думка,
1970.
Соссюр 1998: Соссюр Ф. Курс загальної лінгвістики. – К.: Основи, 1998. – 324 с.
Соссюр 1977: Соссюр Ф. Труды по языкознанию. – М.: Прогресс, 1977. – 696 с.
Тер-Минасовая 2004: Тер-Минасовая С.Г. Язык и межкультурная коммуникация. – 2-е издание,
доработанное. – М.: Из-во Московського университета, 2004. – 352 с.
Шульц, Шульц 1998: Шульц Д.П., Шульц С.Э. История современной психологии: Пер. с англ. – СПб.:
Евразия, 1998. – 528 с.
Deese1965: Deese J. The structure of association in language and thought. – Baltimore, 1965. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

24
Kent, Rosanoff 1910: Kent G.H., Rosanoff A.J. A study of association in insanity // Americal Journal of Insanity.
– 1910. – v.67. — P. 37-97
Kurcz 1967: Kurcz. Polskie normy powszechności skojarzeń swobodnych na 100 słуw z listy Kent-Rosanoff’a /
Studia psychologiczne. – Warszawa, 1967, t.8.
Maršаlovб 1972: Maršаlovб. Slovno-asociačnй normy. – Bratislava, 1972.
Russel, Jenkins 1954: Russel W.A., Jenkins J.J. The complete Minnesota Norms for Responses to 100 Words
from Kent-Rosanoff Word Association Test. – Minneapolis, 1954.
Postman 1970: Postman L. Norms in Word Association. – New-York, 1970.
ATHAЯ: The Associative Thesaurus of English / G. Kiss, C. Amstrong, R. Milroy. – Univ. of Edinb., 1972.

The problem of modern psycholinguistic reseach of verbal associations is cleared up in this article. The author
characterizes the tasks of such investigations, describes and systematizes the history of studies of associations in
linguistics, examines the terms of association and associative connection of the word.
Keywords: association, associative connection, associative linguistics, psycholinguistics.
Надійшла до редакції 25 вересня 2007 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.