Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Олена Обєднікова — ТЕОРІЯ ПОЛЯ ЯК СКЛАДНИК ЗАГАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ ІДЕОГРАФІЧНОЇ ПАРАДИГМИ

У статті досліджується проблема системного підходу до вивчення екстралінгвістичної природи мовної
дійсності. Авторка, зокрема, зосереджує увагу на визначенні місця теорії поля в загальній структурі
ідеографічної ієрархії фразеологічної системи мови.
Ключові слова: семантичне поле, ідеографія, діалектна фразеологія.

Спроби системного дослідження у сфері діалектної лексики й фразеології визначають актуальність
розвитку сучасної парадигми лінгвістичних концепцій. Домінуючий ономасіологічний підхід до цілісної
організації діалектного фразеологічного матеріалу дозволяє говорити про появу словників активного типу, а
саме ідеографічних. Реєстровою одиницею статті ідеографічного словника виступає концепт або поняття, а
відтак членування семантичного простору мови відбувається на предметно-поняттєвій основі. На відміну від
лексики у процесі відображення навколишньої дійсності фразеологізми виступають не лише як засоби
номінації, а й містять у собі оцінно-образну інтенцію. Тому тематичну класифікацію узвичаєно будувати за
принципом: дескриптор – родовий дескриптор – ім’я поля. Відтворення та постійна актуалізація існуючих у
мовленні фразеологічних одиниць (ФО) передбачає звернення до тематичних, семантичних й асоціативних
полів, і саме так відбувається пошук необхідної для певної комунікативно-мовленнєвої ситуації одиниці мови.
„Понятійні й асоціативні поля, таким чином, є тією когнітивною „схованкою”, в якій систематизуються й
зберігаються накопичені під час практичної й пізнавально-класифікуючої діяльності знання мовців про
навколишній світ” [Емірова 1979]. Отже, ідеографічний словник, основною одиницею якого є певне семантичне
поле, здатен не лише представити екстралінгвістичну дійсність у її повному обсязі, а й дозволяє встановити
продуктивність й актуальність різних словотвірних засобів мови (звуження / розширення значень слів,
конкретизація / генералізація значень, конкуренція / диференціація синонімів тощо). Як бачимо, у процесі
ідеографічної класифікації мовних знаків ідея поля звернена до проблеми співвіднесення світу і його мовної
картини (образу). Визначення її місця в загальній структурі ідеографічної парадигми, таким чином, не викликає
сумнівів.
На сучасному етапі дослідження поля вчені оперують великою кількістю нових наукових розробок
(праці А.Маторе, П.Гіро, Г.Мюллера, В.Адмоні, О.Бондарко та ін.), але залишається невизначеним питання
правомірності / неправомірності застосування до аналізу мовних явищ польового підходу, вироблення
загальних принципів і критеріїв виділення полів, окреслення меж їх дії, опрацювання структури ідеографічної
ієрархії фразеологічної структури мови й визначення місця поля в ній. Суперечливим вважаємо й аналіз
співвідношення між категоріями „поле” і „система”. Розв’язанню цих питань і присвячена наша розвідка.
Проблема закономірностей семантичних зв’язків між одиницями мови й системний характер словника
вивчалася мовознавцями з кінця XIX – початку XX ст. (Н.Мейер, Г.Шпербер), але не отримала статусу цілісної
теорії. Дослідженню не просто слів, а сукупності їх значень, системності значеннєвих співвідношень приділяли
увагу в своїх працях О.Потебня та М.Покровський. Останній, зокрема, неодноразово наголошував на тому, що
слова та їх значення не живуть самостійним життям, а об’єднуються в нашій душі (незалежно від нашої
свідомості) в різні групи, причому основою для групування слугує подібність або пряма протилежність за
основним значенням [Покровський 1959]. О.Потебня в своїх семасіологічних дослідженнях висловлював думку
про необхідність вивчення законів і правил об’єднань значень у цілих груп слів [Потебня 1976]. Певним чином,
висновки цих учених можуть бути перенесені й на фразеологію української мови. Ми поділяємо думку
Ю.Прадіда щодо врахування різноманітних зв’язків елементів множинності, що утворюють систему. У сфері
фразеології вони можуть бути як зв’язками окремих ФО, так і зв’язками сукупностей − фразеологічних
мікросистем. Наприклад, східнослобожанські ФО без одного сотня; віники розсипані; до вола; і мох і трава і
Мелашка (Химка) крива; [і] на воза не вбереш; три кармани й кепка; три кармани й шапка; як бліх у сивої
кобили; як в соняшнику насіння; як дим іде; як маку в маковниці; як маку насіяно; як насіння в соняшнику; як
реп’яхів на собаці; [як] у бочці огірків; як у собаки бліх є елементами синонімічного ряду із значенням „багато”.
ФО з антонову сльозу; з голуб’ячий ніс; з гулькин ніс; з куций хвіст; мишача доля; ні в роті ні в животі; нічого
й бачить; осталося мишам на сльози; як горобинячі сльози; [як] за губою принести; як заєць кобилі; як кобилі
пиріжок; як котячих сліз; як на п’ятці сала; як на халяві м’яса; як на хвості сала утворюють синонімічний ряд
із значенням „мало”. Водночас ФО, що входять у наведені синонімічні ряди, є елементами фразеологічної
мікросистеми „Кількість”.
Уперше ідею дослідження полів висунув В. фон Гумбольдт, а сам термін „поле”, під яким розумілася
певна тематично організована група слів, ужив Г.Іпсен. Він, зокрема, наголошував, що „певні слова в мові
ніколи не бувають відокремленими, а об’єднуються в смислові групи, предметно-смисловий зміст яких
пов’язаний з іншими смисловими змістами” [Ipsen 1924] (цит. за: [Єрмаков 1991]).
© Обєднікова О.М., 2008 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

30
Розробка Й.Триром системного аналізу лексики із залученням широкого пласта фактичного матеріалу
стала теоретичним підґрунтям для всіх подальших польових методик. Його теорія тісно пов’язана із вченням
В.Гумбольдта про внутрішню форму мови й деякою мірою підпорядковується висловлюванням Ф. де Сосюра
про мовні значущості. За В.Гумбольдтом, „сума всіх слів – мова – це світ, що знаходиться між світом зовнішніх
явищ і внутрішнім світом людини” [Гумбольдт 1984]. Відповідно, „досліджувати членування поля − значить
віднайти частину внутрішньої форми” [Trier 1934] (цит. за: [Єрмаков 1991]). На думку Й.Трира, існує
безперервний світ висловлених у мові смислів. Л.Вейсгербер визначав цей світ як „проміжний”, тобто той, що
без залишку поділяється на смислові або понятійні комплекси, яким відповідають словесні поля. Й.Трир
виокремлював лексичні (словесні) й понятійні поля, надаючи їм відповідного онтологічного статусу: „У системі
все отримує смисл тільки із цілого. Слова тієї чи іншої мови не є абсолютними носіями смислу; кожне з них
набуває смислу тільки в разі співіснування із суміжними словами” [Trier 1934]. Інші слова утворюють
розчленоване ціле (ряд), яке називається лексичним або фразеологічним (мовним) полем. У ньому організовані
більш-менш закриті понятійні комплекси, складники яких (слова або фразеологізми) об’єднуються в лексичні й,
відповідно, фразеологічні поля. Замкнуті поля, на думку Й.Трира, відповідають певним понятійним групам
(блокам).
Порівнюючи погляди Г.Іпсена і Й.Трира на теорію поля, можна вирізнити спільні риси між ними.
Насамперед вони полягають у розумінні поля як певного семантичного простору, який поділяється словами на
відповідні до своїх значень частини. Обидва поля належать до парадигматичних полів. Їх зіставлення з іншими
полями (синтаксичними, граматичними, функціонально-семантичними) також виявляє деяку спільність.
Так, О.Бондарко визначає функціонально-семантичне поле як мінімальний елемент поля функціонально-
семантичної категорії, якому притаманна самостійність у плані змісту і в плані вираження. Функціонально-
семантичними категоріями він називає категорії, у яких план змісту утворюють поняття, аналогічні тим, які
виражені граматичними категоріями, а план вираження репрезентований мовними засобами, що належать до
різних рівнів мови [Бондарко 1968]. В основі поля – поняття, яке покривається відповідними одиницями, що
належать до різних рівнів. Не відрізняється від них за своєю структурою й синтаксичне поле В.Порціга, який
пропонував виділяти словосполучення, побудовані на основі семантичної сумісності елементів. Таке поле
складається з двох компонентів, один з яких містить певну типову дію чи ознаку, яка виражається, відповідно,
дієсловом і прикметником, інший – це предмет, який вказує на притаманність йому тієї дії чи ознаки. У цьому
визначенні поля певний семантичний простір поділяється його елементами. Додамо, що семантичне поле існує
не ізольовано, а межує з іншими семантичними полями й частково накладається на них.
Як бачимо, кожне поле має свої особливості, хоча критерії, які лежать в основі виділення того чи іншого
поля, є тотожними.
Такими критеріями найчастіше виступають спільність значення (Г.Іпсен), поняття (Й.Трир, К.Ройнінг),
спорідненість слова з іншими словами та елементами (О.Духачек), загальна лінгвістична цінність (Е.Косеріу),
спільність семантичної функції (О.Бондарко) чи семантичної ознаки (В.Русанівський, В.Левицький) та ін.
Розбіжності у структурі поля визначаються належністю домінанти (конституенти) до морфології,
синтаксису або лексики. Існують поля з домінантою в центрі кожного мікрополя й без неї. Навколо домінанти
групуються найтісніше з нею пов’язані конституенти, які й утворюють ядро поля. Конституенти, віддалені від
ядра, розміщуються на периферії поля. Багатозначність конституентів надає можливість участі одного з них у
декількох полях − як домінанти певного поля (мікрополя) і периферійної ділянки іншого. Таким чином,
багатозначність конституентів є передумовою взаємозв’язку мікрополів як у центрі одного поля, так і різних
полів між собою.
У нашій розвідці вважаємо за необхідне зупинитися на визначенні елементів (критеріїв) виділення поля.
До них відносимо: наявність одиниць, їх функцій, взаємодію одиниць на основі цих функцій. Зазначимо, що
аналогічні критерії слугують для визначення системи й структури. Наведемо для прикладу висловлювання
Л. фон Берталанфі та Г.Щура з цього приводу: „У мовознавстві категорія „поле” найчастіше використовується в
лексиці й семантиці, а відтак тлумачиться як поняттєва або асоціативна категорія. При цьому нерідко
сукупності однорідних елементів розглядаються то як система, то як поле… Останнє визначення, на жаль, не
лише не сприяло розумінню природи поля, але, як здається, зробило його ще складнішим, оскільки в низці наук
це визначення зближується з визначенням категорій „система” і „структура”, які інтерпретуються як сукупність
елементів, що знаходяться у взаємозв’язку” [Щур 1974]. Здійснюючи детальний аналіз співвідношення між
категоріями „поле” і „система”, Г.Щур доходить висновку, що ці два терміни використовуються в
лінгвістичних студіях довільно й ототожнюються між собою і з іншими поняттями. Іноді вірогідним може бути
факт того, що „та сама сукупність елементів інтерпретується то як поле, то як система” [Щур 1974].
Безумовно, без наявності одиниць, їх взаємовідношень, функцій, понятійного чи семантичного простору
визначити поле ні як матеріальний, ні як розумовий феномен неможливо. Слід мати на увазі, що кожний із
зазначених елементів має свої властивості, які розкриваються внаслідок аналізу самого явища.
З метою точніше зрозуміти сутність поля, необхідно визначити межі його дії. Погляди вчених із цього
приводу неоднозначні. Наприклад, З.Вердієва в своєму визначенні лінгвістичного поля та його інтерпретації
доходить такого висновку: „Поле в лінгвістиці є сукупністю слів різних частин мови, об’єднаних спільністю
вираження одного поняття. Саме поняття і служить основою інтеграції слів у полі… Словесні знаки, у Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ

31
смисловій структурі яких домінуюче становище займає ознака, суміжна з поняттям, що інтегрує поле,
утворюють його ядро. Словесні знаки, які містять цю ознаку в субординативній позиції, належать до периферії
поля. У зв’язку з тим, що структура більшості лексичних одиниць (ЛО) складається із досить великої кількості
ознак, вони можуть належати до багатьох понятійних полів, які дорівнюють кількості його семантичних ознак,
а самі поля як множини словесних знаків взаємоперетинаються й не мають чітких меж” [Вердієва 1990] (цит.
за: [Єрмаков 1991]).
Подібну думку відстоював О.Бондарко. Він, зокрема, зазначав, що структура категорій може
тлумачитися як функціонально-семантичне поле, яке утворюється із мікрополів, що постійно взаємодіють і в
певній сфері перетинаються [Бондарко 1968].
Іноді полем називають синонімічний ряд (М.Умарходжаєв). Дійсно, у межах поля існують синонімічні
зв’язки, однак поле є ширшим за нього, оскільки може охоплювати різноманітні значення. Щодо інших форм
систематизації лексичних / фразеологічних одиниць, співвідносних з поняттям „поле”, називаємо такі:
„тематичні класи” (Л.Ройзензон), „понятійні мікрополя” (А.Емірова), „значеннєві поля” (А.Кжижановська),
„значеннєві групи” (О.Горбач), „синонімічний ряд – семантична підгрупа – тематична підгрупа – тематична
група – тематичне поле – архіполе” (Ю.Прадід), „варіантно-синонімічні групи” (В.Ужченко).
Відповідно до співвіднесеності двох моделей світу – концептуальної і мовної – виокремлюють:
1) понятійні (концептуальні) поля – сфери понятійного змісту, детерміновані логікою предметного світу і
логікою людського мислення; 2) семантичні поля – структури конкретної мови із врахуванням її культурно-
національної специфіки; 3) асоціативні поля – структури, різноманітні за характером смислового зв’язку слів.
Досліджуючи семантичне поле як категорію, Ю.Караулов пов’язує це поняття з ширшими поняттями
картини світу: „Структура ідеографічного словника фактично становить собою сукупність семантичних полів
мови, виокремлює, особливо в своїй інваріантній частині, один із компонентів „картини світу”, а саме –
статичний її компонент… Основними елементами, які окреслюють „мовну” модель світу, є семантичні поля”
[Караулов 1976].
У більшості випадків під семантичним полем розуміють смисловий відрізок словника. Семантичне поле,
ідіоматичне за характером смислових зв’язків між словами, що входять до його складу, детерміноване
історично, але може варіюватися від одного індивіда до іншого. На відміну від поглядів Й.Трира про чітку
визначеність і незмінність меж поля, Ю.Караулов обґрунтував його „розмитість”, „відкритість” членів цієї
ієрархічно організованої мікросистеми і її ядра. Поняття поля оперує природною для носіїв мови таксономією,
яка відображає його побутову „свідомість”. За В.Телією, „мовці категоризують світ ”Дійсне” в світі
„Ідеальне”…, при цьому весь він розмежовується на прозорі мікросистеми, які об’єднуються за типовими
уявленнями” [Телия 1996]. Тому в тематичній класифікації таксонами виступають денотативні комплекси, які
відображають позамовні об’єкти.
Питання вилучення понятійних полів є досить складним. Особливе бачення світу, характерне для
кожного мовця, сегментоване, на думку Р.Уорфа, відповідно до навколишньої предметної дійсності й
зумовлене мовними категоріями. Для останніх наявна певна структура мови, ієрархія елементів у її складі. Від
того, наскільки точно будуть вилучені однорідні структурно-семантичні типи, настільки повною й послідовною
виявиться ідеографічна класифікація ФО (resp. ЛО). Створена таким чином фразеологічна мікросистема
складатиме певну впорядковану структуру, яка відповідатиме таким умовам: кожна з предметно-тематичних
груп повинна характеризуватися істотними й додатковими незалежними ознаками, а взяті разом, вони мають
максимально повно відображати зв’язки, досягаючи повноти поділу, що не суперечитиме внутрішній
організації системи.
Для об’єктивного виокремлення ідеографічних груп (полів), вважає А.Аксамитов, необхідно звернутися
до самого фактичного матеріалу – мовних одиниць, характерною особливістю яких є семантична цілісність,
пов’язана із втратою компонентами їх основних лексичних значень, і синтаксична будова, зумовлена
правилами сполучуваності слів. Фразеологізми піддаються обліку, містять у собі певне значення, а їх
компоненти мають здатність тривалої сполучуваності. У свою чергу, значення співвідносить ФО з певним
поняттям, а відтак і зі світом предметів.
Отже, якщо представити навколишню дійсність у вигляді цілісної ієрархічно організованої структури, то
прийом структурно-семантичного (польового) дослідження лінгвістичного континууму в загальному вигляді
підпорядковуватиметься таким чинникам: класифікація повинна спиратися на повну, логічно обумовлену
схему, яка підкреслюватиме існування цілісної „тканини” мовної картини світу, в якій кожна одиниця
займатиме відповідне місце вираження; основною одиницею ідеографічної класифікації обирається
семантичний клас, ознаки якого нейтралізуються в певних контекстах; відношення між класами
відображаються схемою класифікації понять; класифікація фразеології / лексики оперує словами-поняттями, а
не багатозначними словами (висловами); у процесі віднесеності слова (ФО) до певного семантичного класу слід
звертати увагу на явище гіперболізації значень слів (ФО), наявність „дифузності” в його межах; у виокремлених
тематичних групах слова, загальні для ряду підгруп доцільніше виносити в розділ „Загальні слова”. Це певною
мірою дозволить запобігти повторюванню слів, а також підкреслить цілісність групи; слова в кінцевих
тематичних групах слід розмістити за принципом зменшування ступеня однорідності; ідеографічна
класифікація тільки тоді буде ефективною, якщо буде органічно поєднуватися з алфавітним покажчиком тем. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

32
Таким чином, теорія поля в лінгвістиці є унаочненням системного підходу до вивчення
екстралінгвістичної природи мовної дійсності. Польовий метод дослідження дозволяє точно й повно
представити фактичний матеріал як однієї, так і різних мов у сукупності його зв’язків і відношень, дає змогу
побачити об’єктивну „карту” семантичного простору мови й смислових асоціацій.

Література
Бондарко 1978: Бондарко А.В. Грамматическое значение и смысл. – Л.: Академия, 1978. – 115 с.
Гумбольдт 1984: Гумбольдт В. фон. Язык и философия культуры. – М.: Прогресс, 1984. – 397 с.
Ермаков 1991: Ермаков А.М. Проблема соотношения лексических и фразеологических единиц при
выражении значения мгновенного времени (на примере русского, английского, испанского и французского
языков). Автореф. дисс. … канд. филол. наук. – М., 1991.
Караулов 1976: Караулов Ю.Н. Общая и русская идеография. – М.: наука, 1976. – 355 с.
Покровский 1959: Покровский М.М. Избранные работы по языкознанию. – М.: Изд-во АН СССР, 1959. –
382 с.
Потебня 1976: Потебня А.А. Эстетика и поэтика. – М.: Искусство, 1976. – 616 с.
Телия 1996: Телия В.Н. Русская фразеология: Семантический, прагматический и
лингвокультурологический аспекты. – М.: Языки русской культуры, 1996. – 285 с.
Щур 1974: Щур Г.С. Теория поля в лингвистике. – М.: Наука, 1974. – 254 с.
Эмирова 1979: Эмирова А.М. К теоретическим основам фразеологической идеографии // Вопросы
фразеологии. – Самарканд, 1979. – Вып. XIV. – С. 50-61.

The article deals with the problem of systematic approach to the investigation of the extralinguistic estate of the
language. The author pays attention to defining the place of the Field theory in the general structure of the thematic
paradigm in phraseology.
Keywords: semantic field, ideography, phraseology of dialects.
Надійшла до редакції 24 вересня 2007 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.