Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

Розділ XI. СТРУКТУРНА СХЕМА ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ 1. ПОНЯТТЯ СТРУКТУРНОЇ СХЕМИ РЕЧЕННЯ

загрузка...
Речення належить до системи мови ідо системи мовлення. В. Мате- зіус підкреслював: « Речення не належить цілком мовленню, а пов’яза­не у своїй звичайній формі з граматичною системою мови, до якої воно належить» [Матезиус 1967, с. 226-238]; див. також: [Бенвенист 1974; Ломтев 1969; Шведова 1973; Ломтев 1979; Теньер 1988]. У західноєвро­пейських та американських синтаксичних концепціях поширений по­гляд на речення як одиницю мовлення, що витворюється мовцем у про­цесі мовлення (за Е. Бенвеністом), водночас Л. Теньєр витлумачує речен­ня як абстраговану систему позицій. Очевидно, слід послідовно розме­жовувати речення як абстраговану від контекстуальних реалізацій структуру, що на рівні мовлення виявляється в різноманітних варіан­тах висловлення, та її мовленнєву репрезентацію. Навіть зберігаючи єдиний для мови і мовлення термін «речення », слід розмежовувати його пласне-мовне і мовленнєве окреслення.

У реченні наявні і відтворювані, і витворювані мовцем елементи. Відтворювані компоненти структури речення не вільно утворюються мовцем і є конститутивними елементами речення, становлячи його пре­дикативний мінімум. Останній необхідний для того, щоб речення було граматично оформлене за законами певної мови. Ширший набір ком­понентів речення необхідний для семантичної реалізації речення, без якої воно не може існувати як змістове повідомлення, що репрезентує ту чи іншу пропозицію.

загрузка...

Комплекс компонентів речення, необхідних для формування його смислової довершеності, називають номінативним мінімумом, наприк­лад: Він працює. Так, при інфінітиві обо’язковою постає наявність суб’єкта, вираженого давальним відмінком: Йому чергувати; при запе­реченні — вияв об’єкта/суб’єкта, вираженого родовим відмінком: Немає давно снігу: при локативних дієсловах — наявність валентно зумовле­ного локатива, вираженого місцевим відмінком: Хлопець давно перебу­ває на відпочинку. Завдання вчення про структурні схеми — визначити щодо речень різного типу мінімум компонентів, при якому речення поза контекстом здатне виконувати свої когнітивні та комунікативні функції. Структурна схема — це відзосереджений абстрагований зразок, який складається з мінімуму компонентів, необхідних для створення речен­ня. До визначення структурної схеми речення у сучасній лінгвістиці сформувалося два різних підходи. Прихильники першого (Н. Ю. Шве­дова та ін.) в основу побудови речення кладуть предикативний мінімум. На цій підставі до структурної схеми не входять усі прислівні поширю­вачі, навіть передбачувані та обов’язкові, без яких речення не може існувати поза контекстом. Структурну схему утворюють тільки ком­поненти предикативного мінімуму. Для такого розуміння є несуттє­вим, що не будь-який предикативний мінімум забезпечує номінацію події і є комунікативною одиницею, пор.: їл \ — Птахи прилетіли

 

614

 

Синтаксис

 

і Хлопці опинились в лісі. Цей рівень продовжує традиційне чітке розме­жування головних і другорядних членів речення і спирається на нього при визначенні відтворюваних компонентів речення.

Прихильники другого підходу звертають увагу не тільки на фор­мальну організацію речення як предикативної одиниці, але й на його смислову завершеність. Тоді структурна схема виявляється обширні- шою (В. А. Бєлошапкова та ін.), пор.: гл У{ — тільки Птахи приле­тіли. Хлопці опинилися в лісі — ІЧ.УЛЧ,,, /АГІУ, (де N… — будь-яка іменниково-прийменникова конструкція зі значенням місця дії; АС1У1сс — локативний прислівник). Другий підхід до визначеня струк­турної схеми простого речення набув широкої популярності, йому присвячено чимало ґрунтовних праць. При всій привабливості такого аналізу структурної організації простого речення суттєвим його недо­ліком виступає неможливість зведення всього розмаїття смислових реалізацій до закритого списку структурних схем, оскільки мінімум речення тлумачиться як «межа семантичної автономності, придатності до виконання номінативної функції» [Общее 1972, с. 306]. Додатки при цьому повинні належати до необхідних компонентів речення [Там само, с. 307]. Між двома підходами — вузьким і широким — наявна опозиція включення, пор.: Він працював над статтею — ЇЛУ, (вузь­кий, предикативний мінімум); іЛУІИи (Глг — предикативний мінімум, гл — іменник у будь-якій формі із значенням найближчого об’єкта дії; широкий, номінативний мінімум, що виходить із семантичної струк­тури речення).

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.