Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Галина Кутня — ОНТОЛОГІЧНІ ПАРАМЕТРИ ЧАСОВОЇ ЛОКАЛІЗОВАНОСТІ ТА ФАЗОВОСТІ В КАНВІ СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНОГО АНАЛІЗУ ПРЕДИКАТІВ

Стаття продовжує цикл публікацій автора, присвячених структурно-семантичній та функціональній
характеристиці предикатів. У ній розглянуто семантичні властивості часової локалізованості та фазовості
як категорійні ознаки предикатів дії, процесу, стану та якості.
Ключові слова: предикат, стан, дія, процес, часова локалізованість, фазовість.

Оскільки кожне речення існує в часі, його репрезентанти – предикатні знаки – можна оцінювати за
часовими параметрами: упорядкованістю, дискретністю, спрямованістю, динамічністю тощо. Онтологічна
категорія часу в конкретній мовній обкладинці є широкою макросистемою, яка об’єднує комплекс часткових
систем. Її представляють категорії, що формують відповідні функціонально-семантичні поля, виражені певними
мовними засобами. Українська граматика при виділенні предикатних типів стоїть на позиції залучення часових
і субстанційних характеристик, із опорою на останні [Вихованець 1992: 93], [Мірченко 2001: 122]. Такий підхід
є переконливим, адже предикатним словам передусім властиві синтагматичні семи – як такі, що потенційно
визначають валентну модель речення і характеризують в якісному плані його валентних партнерів. Категорійні
ознаки предикатів, пов’язані з ідеєю часу, з погляду семантичної диференціації предикатних знаків не знайшли
належного висвітлення в українській мовознавчій літературі. Тому статтю присвячено характеристиці фазовості
та часової локалізованості, які разом із категорією динамічності / статичності виділяють у межах аспектуально-
темпорального ознакового комплексу. Ставимо за мету проаналізувати категорійну структуру виділених
категорій, з’ясувати семантичні особливості предикатів дії, процесу, стану та якості щодо часових
категоріальних ознак у сучасній українській мові.
Відповідно до онтології “стану речей”, усі предикати можна розташувати у двох логіко-семантичних
площинах – “позачасовості” і “часової пов’язаності” [Падучева 1996: 127]. Перша група об’єднує предикати
якості (властивості, звички, вміння), друга – предикати з часовою характеристикою – дії, процесу і стану.
Часовість суттєво не характеризує жоден предикатний тип. Для аналізу дієслівних предикатів така логіко-
семантична ознака поверхнева в тому сенсі, що не відображає окремих механізмів функціонування цих
семантико-синтаксичних категорій. Водночас вона є наріжним каменем, бо на ній ґрунтуються типологічно
важливі риси предикатів, пов’язані з часом.
У контексті надкатегорії “часової пов’язаності” / “позачасовості” апелюємо до ознаки “часової
локалізованості / нелокалізованості” з деякими заувагами щодо її традиційного тлумачення. Зазначену
семантичну категорію трактують на сьогодні як опозицію таких семантичних компонентів: 1) конкретності дії
та ситуації загалом на часовій осі, тобто прикріплення до якогось одного часового моменту чи періоду;
2) невизначеності чи часової узагальненості дії (чи ситуації) [Бондарко 2001: 168]. Уперше аналіз цієї опозиції
на категорійному рівні провів Е. Кошмідер. Мовознавець протиставив ситуації, що мають певне місце в часі,
тим, що не прикріплені до часового плану [1962: 140]. Таке розмежування стосується лише мовних ситуацій із
дієслівними предикатами. Воно проведено в контексті аспектологічних досліджень – як вихідний пункт для
функціонального аналізу граматичних значень недоконаного і доконаного видів. Установлено, що ці грамеми
по-різному співвідносяться з ознакою часової локалізованості. Так, недоконаний вид типізує ситуацію і
нейтралізує часовий план речення. Залежно від контекстних ситуцій, представлених предикатом-дієсловом у
недоконаному виді, можна характеризувати “локалізованість” (+ чи –) як: 1) відтин на часовій осі (+) → Зоря на
сході поступово блідне, віщуючи народження нового дня; 2) точку на часовій осі (+) → Дівчина раптом блідне, і
він розуміє, що сказав дурницю; 3) повторюваність дії чи процесу (–) → Вона щоразу блідне, як бачить кров;
4) звичність чи часову узагальненість (–) → Зорі бліднуть – на негоду. У наведених реченнях дієслівний вид
набуває додаткових значень, які варто розцінювати як варіантні, часткові. Отже, категорія часової
локалізованості містить елементи аспектуальності (оскільки вказує на характер здійснення події) і
темпоральності (бо передбачає місце події в часі). При її аналізі виявляємо взаємодію не лише різних
категорійних ознак дієслова-предиката (виду і часу), а й субстанційних – конкретність / узагальненість суб’єкта
й об’єкта, а також роль обставинних конкретизаторів.
Ситуативний підхід на сьогодні виходить за межі аспектології. Часова локалізованість виступає вагомою
ознакою і для встановлення актуалізаційних особливостей висловлювання, і для дослідження денотативного
змісту предикатних одиниць. При останньому увагу сфокусовано на взаємодії предиката з іменними групами, з
урахуванням його аспектуально-темпоральної характеристики і висловлювання загалом. Основна семантична
властивість часової локалізованості – конкретне прикріплення дії до будь-якої точки чи відтину на часовій осі –
важлива характеристика предикатних значень. Т. Булигіна стверджує, що певний тип відношення до часової осі
© Кутня Г.В., 2008 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

120
встановлюється не лише залежно від того, який спосіб зображення дійсності обирає мовець, а й від належності
предиката до певного семантичного класу [1983: 22]. Отже, можемо говорити про часову локалізованість як про
внутрішню властивість предиката, на відміну від зовнішньої, спричиненої ситуативними факторами у
висловлюванні. Таке тлумачення відповідає поняттєвим основам локалізованості [Пайар 1989: 279].
Аналізовану ознаку можна оцінювати ще на лексичному рівні: двом різним ознакам – часовості / нечасовості –
відповідає в одних випадках відмінність предикатів, а в інших – відмінність лексем, – зауважує Ю. Степанов
[1981: 267].
У відомих класифікаціях предикати зі значенням якості протиставлено предикатам зі значенням дії та
процесу, адже останні відбуваються у певний момент часу чи протягом часового проміжку, що співвідноситься
з точкою чи відрізком у сфері часу. Субстантивні предикати не можна оцінювати за часовими параметрами.
Їхні денотати не займають відтину на реальній часовій осі, хоча можуть і зіставлятися з ним. Для встановлення
темпорального плану предикати якості потребують обставинних конкретизаторів, порівн: Батько веселий →
якість розцінюємо як особливість вдачі людини; Сьогодні батько веселий → якість має темпоральний фон.
Розмежування дієслівних і субстантивних предикатів наштовхує на думку про морфологізований характер
локалізованості на лексичному рівні. Отже, усі дієслівні предикати наділені цією ознакою, субстантивні – ні.
Предикати стану оцінюємо залежно від їх лексико-граматичного наповнення. Стан, виражений прислівником
чи прикметником, позбавлений часової характеристики, а дієсловом – наділений нею. Останнє морфологічне
вираження свідчить про близькість часових станів до процесів, порівн.: Я сумна. Мені сумно ↔ Я сумую.
Залучаючи поняття часової тривалості, зауважуємо, що для кожної ситуації є свої часові інтервали. Тому
для різних дієслівних предикатів характер часової локалізованості не однаковий. У реченнях із діями,
процесами, станами відзначаємо певні особливості щодо аналізованої ознаки. У динамічних предикатах
спостережено тенденцію до вузько визначеної часової локалізованості: вони прикріплюються до конкретної
точки чи відрізка на лінії часу → Хлопець стрибнув. Квіти зацвітають. Трави прижовкли. Дієслівні стани
мають ширшу локалізацію: вони прикріплюються до певного часового плану і цілком його охоплюють,
порівн.: Межи зеленими килимами біліє гречка… (М. Коцюбинський). Мама ненавидить цей відбиток
(В. Симоненко). Різні лексико-семантичні групи дієслів у межах категорії стану також відрізняються часовим
прикріпленням. Стійкі стани, на відміну від часових, не локалізовані, вони не можуть зазнавати генералізації чи
ітерації (узагальнень та повторень) [Падучева 1996: 129]. На це вказує некоректність їхнього сполучення з
обставинами на зразок цілий день, протягом року: можемо сказати Він цілий день сумує, але не Він цілий день
знає *. “Ультрадовгі” часові інтервали мають статичні дієслова зі значенням відношення, володіння чи
перебування: На дереві висіло яблуко. Книжка містить цінні поради. Цей документ належить мені.
А. Бондарко зауважує, що лексичне значення таких дієслів недискретне, як таке, що загалом суперечить
протиставленню ознак (локалізованості / нелокалізованості) [2001: 191].
У багатьох дієслівних предикатах наявність ознаки часової локалізованості корелює з характером
суб’єктної синтаксеми. Залежно від характеру суб’єкта (активного чи пасивного), відображеного в опозиції
істоти / неістоти, предикатне слово може бути атемпоральним або включеним у часовий план, порівн.:
1) Церква стоїть → Дієслово-предикат характеризує суб’єкт як предмет, що належить до певного класу;
2) Петро стоїть → Увага зміщена на часовий зріз дії суб’єкта. Наведені приклади свідчать про реалізацію
різних лексичних значень слова “стояти”.
Особливості дієслівних предикатів щодо аналізованої ознаки зафіксовано в моделях відношення до
часової осі: висхідні чи спадні відрізки (залежно від маркованого значення – конструктивних чи деструктивних
змін) відображають дію або процес. Стан як гомогенну ознаку можна відобразити відрізком, який не має
вертикального скерування. Такі властивості предикатів засвідчують граматичні значення категорії виду:
статичні дієслова існують лише у формі недоконаного виду, тоді як дієслова динамічних предикатів (дії та
процесу) можуть мати як недоконаний, так і доконаний.
Ситуативний підхід до аналізу мовних явищ дозволяє стверджувати, що значення часової
локалізованості може модифікуватися залежно від комунікативної настанови речення. В окремих мовленнєвих
ситуаціях предикати дії та процесу можуть утрачати часові параметри. У такому разі дієслова дії чи процесу
відображають предикатну ознаку як типізований факт буття, тому їх не можна оцінити за конкретними,
“вузькими” часовими параметрами. Прикметно, що таке узагальнення досягається лише формою недоконаного
виду: Ці рослини запилюються вітром. Дикі гуси прилітають із вирію найраніше. Суниці дозрівають у червні.
Барвінок у Криму росте (Остап Вишня). Їхні денотати, як і субстантивних предикатів, не розподілені в часі, а
ніби переміщуються в ньому. У мовознавстві такі предикати, наближені до кратних та ітеративних одиниць,
отримали назву ”класи дій” і “класи процесів” [Селиверстова 1982: 96], [Бондар 1998: 12]. Підтверджує
схожість “класів” із предикатами якості те, що речення з ними можна розгорнути у структурну модель “мати
властивість + інфінітив”: Зорі яскраво блищать – на сонячний день → “Зорі мають властивість яскраво
блищати перед сонячним днем”; Шипшина колеться → “Шипшина має властивість колотися”.
Абстрагування дій і процесів, унаслідок чого вони уподібнюються до властивостей предметів, є крайнім,
найвищим ступенем генералізації ситуацій. Часова нелокалізованість таких предикатів, як і якості, є втіленням
у мові універсальної ознаки позачасовості. Дії, цілком абстраговані від часу, “піднімаються” на рівень пізнання: Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

121
зв’язки між явищами дійсності постають не просто як притаманні безпосередньому спостереженню, а як
установлені людським інтелектом, як такі, що мають позачасову силу. У семантиці нелокалізованих “класів”
істотну роль відіграють психологічні та емоційні чинники презентації часової ідеї в людській свідомості, а
також мисленнєві процеси абстрагування суб’єкта й об’єкта. Часова нелокалізованість у такому разі є складним
образним прийомом передачі типового через одиничне, зняттям денотативної значущості відтінку
(локалізованості) шляхом узвичаєння епізодів. Мовні ситуації з такими предикатами відображають звичні
явища навколишнього світу.
Аналіз категорійних ситуацій свідчить про те, що окремі дії та процеси можуть бути частково
нейтралізованими від конкретної локалізованості. У такому разі їхні денотати абстраговані лише від реального
“протікання” в часі: Я читала цю монографію. Романко ходив до школи, приносив якісь книжки від вчителя…
(М. Коцюбинський). Категорійна ситуація таких висловлювань, як “класичний варіант” ознаки
нелокалізованості, тісно пов’язана з тлумаченням видових функцій дієслова-предиката. Імперфективна форма в
поєднанні з минулим часом надає дієслівному предикатові відтінку результатива: дію (процес) представлено як
факт звершення, який не має точного місця на часовій осі. Це може підкріплюватися і мовленнєвими
чинниками – обставинними детермінантами на зразок раніше, часто, колись тощо: Вже колись наливалися
соком груші, яблука та сливи…(В. Шевчук). Часову локалізованість при цьому можна оцінювати як
невизначену.
Ситуативний підхід до ознаки часової локалізованості / нелокалізованості – а він у мовознавчих
концепціях є основним – не відображає категорійних основ предикатного знака, але повинен, на наш погляд,
залучатися з метою встановлення комунікативних особливостей предиката. Репрезентування одним типом
предиката різних категорійних ситуацій у висловлюванні – від чітко локалізованих до позачасових: Дівчина
раптом червоніє. Дівчина щоразу червоніє при зустрічі з парубком. Дівчата червоніють, коли їм освідчуються.
Дівчата червоніють частіше, аніж хлопці – засвідчує мовленнєву варіативність. Узагальнення як один із
виявів нейтралізації часової локалізованості – це наслідок модифікації конкретних, одиничних дій (процесів):
Восени квіти в’януть. Кішки дряпаються. Узимку організм слабшає. Наведені речення варто вважати
семантично складними, неелементарними, оскільки вони відтворюють множинні ситуції. Їх можна звести до
простих, одиничний вияв яких буде відповідати реченням із предикатом дії чи процесу.
Часова локалізованість корелює і з фазовими особливостями предикатів. Фазовість охоплює широкий
спектр мовних явищ – не тільки лексико-граматичних (на рівні окремих лексем і афіксів), а й синтаксичних (на
рівні висловлювання). Функціонально-мовленнєві вияви фазовості не мають типологічного характеру, на
відміну від фазових значень, що фіксуються парадигматично і відображені у словниках. Останні істотні для
дослідження структури предикатних значень, оскільки пояснюють їхнє існування з погляду причинної
залежності. Відтак теорія фазовості допомагає зрозуміти “стан” і “подію” як два класи референтних і
сигніфікативних ситуацій [Бондар 1998: 5], з якими пов’язаний і поділ предикатів.
Отож, поняття фазовості можна розглядати у двох аспектах – сигніфікативному і денотативному.
Наявність фазових сем у структурі предиката є відображенням сигніфікативного аспекту дієслівного значення.
Фазова модель набуває особливої чинності при характеристиці таких аспектуальних особливостей дієслова, як
внутрішній поріг (внутрішня межа) і роди дії (аспекти значень). Аналізуючи предикатні типи за вказаною
ознакою, дослідники говорять про фазовість їхніх денотатів. Такий підхід дозволяє наблизити фазову оцінку до
загального поняття часової локалізованості. Відповідно до цього фазовість предиката обов’язково передбачає
часову пов’язаність, тоді як її відсутність пов’язана з позачасовістю. Тому всі дієслівні предикати вважаємо
фазовими, а субстантивні – нефазовими, оскільки вони не локалізовані в часі, а лише віртуально існують в
ньому.
Загальне поняття аналізованої ознаки ґрунтується на факті сегментованості дії: денотативну ситуацію
розглядаємо як складову окремих квантів, корпускул чи порцій дії. Мовознавці оцінюють фазову структуру дії
з двох позицій: 1) виділяючи темпоральну послідовність трьох фаз (початку, середини та кінця) → принцип
триєдності [Храковский 2001: 94]; 2) протиставляючи початок процесу його вичерпності → принцип бінарності
[Соколов 1988: 539]. Категорія фазовості передбачає однойменне функціонально-семантичне поле, ядром якого
є дієслово, тому насамперед актуальна для дієслівних предикатів – дії, процесу, стану. Для субстантивних
предикатів (якості) вона також важлива, оскільки засвідчує діалектику сфер статики і динаміки – корелятивний
зв’язок із динамічними предикатами (процесу). Говорячи про фазовий характер предиката, маємо на увазі, що в
окремий часовий зріз існує не дія загалом, а окремий її квант. У кожен наступний момент дія (чи процес) ніби
щезає і відразу ж створюється знову – одна фаза переходить в іншу, – тому отримує свою цілісність лише у
межах того відтину, що вона займає в координатах часу.
Розбіжні погляди існують щодо ознаки фазовості у предикатів стану: проблематичним постає питання:
існує стан як ціле чи як дискретне в кожен момент часу. Як відомо, стан може мати різне морфологічне
наповнення, внаслідок чого спостерігаються розходження в поєднанні лексичного і граматичного значень,
порівн.: Хлопцеві сумно ↔ Хлопець сумує ↔ Хлопець сумний. Дослідники схиляються до думки, що фазові семи
є у структурі стану незалежно від його морфологічного вираження та лексичного змісту [Селиверстова
1982: 127]. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

122
Значення фазовості набуває реального сенсу лише в порівнянні загальних понять процесуальності та
нерухомості, тривалості та граничності дії, динамічних форм і статичних, якими наділені предикати дії та
процесу, з одного боку, та стану, з іншого. Прикметною рисою динамічних предикатів є змінність, тому
фазовість дії та процесу ототожнюємо з поняттям “розвитку”. Стан як статична ознака не передбачає якісних
змін, його прирівнюємо до “існування”. Процес (чи дія) з позиції аналізованої ознаки – це протікання фаз із
неоднорідними властивостями, а стан – з однорідними [Miller 1970: 502], [Comrie 1976: 49].
Фазові відмінності динамічних і статичних предикатів стосуються насамперед дієслівних предикатів
процесу та стану, які часто об’єднують в один клас як за ознакою пасивності суб’єкта, так і за однаковим
граматичним (процесуальним) вираженням. Слова тепліти, глибшати, гіркнути, волохатіти, дрібніти,
жилавіти, кращати, кремезніти, круглішати функціонують як предикати процесу, бо в їхній структурі є зміна
різнорідних фаз; блищати, жаріти, кипіти, пахнути, світити, мерзнути, яснітис – як стану, бо їм притаманна
зміна ідентичних фаз.
Тлумачення фазовості як “вираження обмеженості процесу (в широкому значенні) тією чи іншою
часовою межею в діапазоні від моменту виникнення (початку) до завершення (закінчення)” [Соколов 1988: 539]
допомагає з’ясувати причинно-наслідкові зв’язки між динамічними (дія та процес) і статичними предикатними
значеннями (стан та якість). Причинно-наслідковий характер фазовості певним чином споріднює її з категорією
каузативності. Каузативні відношення в реченнях: Батько сіє жито (каузатив) → Жито посіяне (пасив) –
можуть розглядатися і з позиції фазових – як дія → її вичерпаність. Однак фазова детермінація не обов’язково
пов’язана з активною дією на об’єкт, вона може виступати і наслідком спонтанного розвитку: Вона зів’яла,
зсохла, як билина в спеку; лице зблідло, помарніло, аж зчорніло; щоки опали, ясні очі неначе погасли (І. Нечуй-
Левицький). Результат, досягнутий розвитком процесу, стає умовою існування статичної ознаки: Сніги
заіскрились → Сніги іскряться. Іванко захворів → Іванко хворий. Волосся посивіло → Волосся сиве. Дівчина
покрасивішала → Дівчина красивіша. Отже, досягнення як кінцева фаза дії та процесу завжди корелює з
початком стану чи якості суб’єкта. Стійкий вияв ознаки підготовлений її попереднім розвитком. Така
циклічність фазовості будується на основі бінарних опозицій, які творять складну структуру, відображаючи
розвиток дії: формування початку → (через поступовий перехід) → завершення. Так, семантика дієслова
“заблищати” може бути описана через кінцеву фазу попередньої ознаки (“перестати бути тьмяним”) і навпаки.
На основі циклів фазовості можемо говорити про семантико-граматичну деривацію одиниць як діалектику сфер
статики і динаміки [Kastovsky 1973: 277], [Fodor 1980: 74], [Городенська 1991: 125].
Схема 1
Дериваційна система предикатних значень

Процес чи дія після досягнення свого порогу існують у вигляді відповідної ознаки чи властивості. Ця
особливість є підґрунтям корелятивного характеру предикатів процесу з якістю: веселішати → ставати
веселішим, побіліти → стати білим; а також зі станами: заблищати → блищати, зажеврітися → жеврітися.
Наведені співвідношення можна пояснити через акумулятивну і генеративну функції суб’єктів у реченні –
набуття ознаки та її вияв. Бінарні висловлювання: Мишасті коні зовсім побіліли, обліплені снігом
(М. Коцюбинський) → Коні стали білими; Під темною стіною лісу забіліла корчма (І. Нечуй-Левицький) → Під
лісом біліє корчма – засвідчують фазову детермінацію ситуації, від її становлення до стійкого вияву. Концепція
циклів дозволяє говорити про те, що фазова семантика визначає презентацію якоїсь певної події. Моделювання
циклічності (початку, продовження і завершення) дії чи процесу може відповідати окремому “фрейму”.
Фазовість має формальні засоби вираження. Це одна з ознак, на якій будується граматична опозиція
категорії виду: імперфектив виражає серединну фазу (процес у широкому розумінні), перфектив – початкову чи
завершальну (цілісність події чи факту). Синтетичними засобами фазовості виступають префікси (ви-, від-, роз-,
за-, до-, пере-, при-, під-, у- (в-) тощо): зацвісти, розцвісти, прицвісти, відцвісти, перецвісти, доцвісти.
Аналітичними засобами – фазові дієслова (ставати, продовжувати, закінчувати тощо) і прислівники з
часовою інформацією (на зразок незабаром, вчора, до осені, на рік, цілий тиждень).
Мовленнєві вияви фазовості співвідносяться з часовою локалізованістю як ситуативною ознакою
висловлювання. Варто зауважити, що корекція фазової константи стосується загальних семних процесів:
актуалізації, модифікації, нейтралізації тощо, які актуальні для дослідження предикатних значень із позиції
референції та комунікативних завдань висловлювання. Наприклад, при абстрагуванні предикатів дії та процесу Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

123
(в так званих згадуваних вище “класів”: У травні трава росте найшвидше), окрім утрати ознаки часової
локалізованості, відзначаємо і “згасання” фазовості. Така особливість підпорядкована логіці речей: утрата
загальних часових ознак передбачає втрату часткових, однією з яких і є аналізована ознака. О. Селіверстова
стверджує, що лише предикат, денотат якого створений у часі, здатний поєднуватися з інформацією про часові
зміни; відтак за цією ознакою можна розмежовувати предикати стану та якості [1982: 127]. Отже, показниками
лише фазового предиката (стану) виступають темпоральні обставини на зразок протягом дня, цілий рік тощо,
напр.: Який густий ліс! → властивість, якість; Багато років ліс був густим, а тепер зрідів → стан.
Оскільки фазовість притаманна дієслівним предикатам – дії, процесу і частково стану, можна говорити
про її кореляцію з ознакою часової локалізованості. Однак ця категорійна ознака має особливий статус,
оскільки вказує на причинно-наслідкові зв’язки предикатних значень у системі мови. Загальний підхід до
локалізованості / нелокалізованості як семантичної ознаки прив’язаності дії до часової осі дозволяє
розмежувати предикатні одиниці вже на лексичному рівні. Субстантивні та дієслівні предикати засвідчують
різні площини аналізованої категорії. Проте таке розмежування не свідчить про формальне (морфологізоване)
вираження часовості: різні групи дієслівних предикатів мають неоднакову характеристику за цією ознакою.
Відсутність компонента часової локалізованості в окремих статичних предикатах не засвідчена формальними
граматичними показниками, тому належить до сфери інтенції.
Аналізовані у статті категорійні ознаки формують значення предиката, відтак у контексті теорії
функціонально-семантичних полів часову локалізованість і фазовість на тлі загального предикатного поля
можна оцінювати як окремі мікрополя, які взаємодіють і обумовлюють одне одного. Вважаємо, що аналіз
предикатних одиниць необхідно проводити із залученням таких часових ознак, оскільки останні можуть
деталізувати диференційні особливості предикатів.

Література
1. Бондар О. І. Система і структура функціонально-семантичних полів темпоральності в сучасній
українській літературній мові: Функціонально-ономасіологічний аспект: Автореф. дис. … д-ра філол. наук:
10.02.01 / НАН України, Інститут української мови. – К., 1998. – 33 с.
2. Бондарко А. В. Основы функциональной грамматики: Языковая интерпретация идеи времени. – СПб:
Изд-во С.-Петербургского ун-та, 2001. – 257 с.
3. Булыгина Т. В. Классы предикатов и аспектуальная характеристика высказывания // Аспектуальные и
темпоральные значения в славянских языках. – М.: Наука, 1983. – С.20-39.
4. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису. – К.: Наукова думка, 1992. – 222 с.
5. Городенська К. Г. Деривація синтаксичних одиниць. – К.: Наукова думка, 1991. – 192 с.
6. Кошмидер Э. Очерк науки о видах польского глагола // Вопросы глагольного вида. – М.:
Изд. иностр. л-ры, 1962. – С. 105-167.
7. Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій. – Луцьк: Редакційно-видавничий відділ «Вежа»
Волинського ун-ту, 2001. – 340 с.
8. Падучева Е.В. Семантика времени и вида в русском языке // Падучева Е.В. Семантические
исследования: Семантика времени и вида в русском языке. Семантика нарратива. – М.: Школа «Языки русской
культуры», 1996. – С. 9-191.
9. Пайар Д. К теории перфективации // Логический анализ языка: Проблемы интенсиональных и
прагматических контекстов. – М.: Наука, 1989. – С.269-285.
10. Селиверстова О.Н. Второй вариант классификационной сетки и описание некоторых предикативных
типов русского языка // Семантические типы предикатов. – М.: Наука, 1982. – С. 86-157.
11. Соколов О.М. Семантика категории фазовости в русском языке // Известия АН СССР: Серия языка и
литературы. – Том 47. – № 6. – 1988. – С. 539-549.
12. Степанов Ю.С. Имена. Предикаты. Предложения. – Ленинград: Наука, 1981. – 360 с.
13. Храковский В. С. Некоторые проблемы универсально-типологической характеристики аспектуальных
значений // Вопросы русской аспектологии. – Тарту: Изд-во ТГУ, 1980. – С. 3-24.
14. Храковский В. С. Семантика основных значений СВ и НСВ в русском языке // Studies on the Syntax
and Semantics of Slavonic Language / ed. by V. S. Chrakovski, M. Grochovski and G. Hentschel. – Oldenburg, 2001. –
С. 89-108.
15. Comrie B. Aspect an introduction to the study of verbal aspect and related problems // Cambridge Textbook
Linguist. – 1976. – Vol. 10. – № 2. – P. 48-51.
16. Fodor J. Generative Semantics // Fodor J. Semantics: Theories of Meaning in Generative Grammar. –
Cambridge; Mass.: Harvard university press, 1980. – P. 70-81.
17. Kastovsky D. Causative // Foundations of language. – Vol. 10. – 1973. – Dordrecht: O. Reidel publ.
Company. – P. 255-315.
18. Miller I.E. Stative verbs in Russian // Foundations of Language. – Vol. 6. – №4. – 1970. – P. 488-504.
ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

124
The article continues the author’s series of publications concerning the structural, semantic and functional
characteristics of predicates. The semantic properties of temporal localization and phasing have been considered as
categorial features of predicates of action, process, state and quality.
Keywords: predicate, process, action, state, quality, temporal localization, phasing.
Надійшла до редакції 7 вересня 2007 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.