Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Оксана Путіліна — ОРУДНИЙ ВІДМІНОК З ОБ’ЄКТНИМ ЗНАЧЕННЯМ НА ПОВЕРХНЕВОМУ РІВНІ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО РЕЧЕННЯ У ЗІСТАВЛЕННІ З АНГЛІЙСЬКИМ

Стаття продовжує цикл публікацій, присвячених простеженню специфіки взаємодії глибинного і
поверхневого рівнів речення з позицій відмінкової граматики, зокрема встановленню закономірностей
репрезентації глибинної об’єктної семантики на поверхневому рівні семантико-синтаксичної організації
сучасного українського речення у зіставленні з англійським.
Ключові слова: інструмент, об’єкт, обставинне значення, поверхневий рівень, транзитивні лексеми.

В останні десятиліття набуває актуальності проблема співвідношення компонентів глибинної структури
речення із відповідним набором поверхневих відмінків, а також виявлення тенденцій реалізації елементів
глибинної організації на поверхневому рівні речення в сучасних українській та англійській мовах. Розв’язання
проблеми взаємозв’язків та взаємовідношення глибинно-семантичного і формально-поверхневого рівнів в обох
мовах неможливе без попереднього з’ясування особливостей реалізації відповідних компонентів окремо в
кожній з мов з урахуванням основних принципів зіставного аналізу вказаних явищ у цих мовах. Проте обсяг
статі не дозволяє належним чином розкрити основні закономірності реалізації на поверхневому рівні
відповідних компонентів в обох мовах водночас, тому мета статті обмежена простеженням специфіки
репрезентації об’єктних відмінків на глибинному і поверхневому рівнях в англійській та українській мовах.
У ролі морфологічного репрезентанта глибинного об’єктного значення в сучасній українській мові
виступає орудний відмінок, статус якого в синтаксичній системі визначається вторинністю для нього об’єкта
функції. Цей відмінок служить для реалізації об’єктних відношень між дією, вираженою дієсловом-предикатом,
і предметом, представленим іменником або займенником.
Так само, як і у випадках з родовим і знахідним відмінками, відповідником орудного відмінка в
англійській мові є загальний відмінок, але особливістю відповідних форм англійської мови є те, що семантику
об’єкта презентують нетранзитивні лексеми, що передбачають наявність постпозитивного щодо предиката
прийменника with з означеним / неозначеним артиклем (або без нього, якщо йдеться, наприклад, про
неозначений артикль при іменнику у формі множини), а українським відповідником, натомість, може бути
конструкція “транзитивне дієслово + іменник (займенник) в орудному відмінку”, “транзитивне дієслово +
прийменик з + іменник (займенник) в орудному відмінку”, “транзитивне дієслово + прийменник за допомогою
+ іменник (займенник) в орудному відмінку”, а також “нетранзитивне дієслово + іменник (займенник) в
орудному відмінку” (на глибинному рівні як в українській, так і в англійській мові представлений
інструменталісом): (1) The child’s eyes filled with tears. [Качалова, Израилевич 2004, с. 349] – Очі дитини
наповнилися слізьми.
Слід зазначити, що порівняно зі знахідним відмінком, форма іменника в орудному відмінку є не
обов’язковим поширювальним елементом, а факультативним. Форми цього відмінка у поверхневій структурі
українського речення відіграють роль периферійних засобів вираження, які, на думку М.Я.Плющ, не беруть
© Путіліна О.Л., 2008 Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

133
участі у конструюванні структурної схеми речення, виконуючи роль поширення дієслівного сполучення, тому
при опущенні орудного не створюється враження синтаксичної неповноти, а самі структури речень з
факультативним орудним (знаряддя, засобу і т.д.) можуть бути трансформовані у спосіб розкладання
інформації на два відрізки: перший становитиме єдність конститутивних елементів, другий – додаткове
поширення основного ядра із вказівкою на спосіб, шлях, причину дії і под. [Плющ 1986, с. 53-54], наприклад:
(2) Вони спочатку тисли. Та ми, легкі від тої ваготи, крушили їх, знімали з коней списами і прогинали келепом
щити – Ми… знімали їх з коней + користуючись списами (тобто використали списи) (Л.Костенко. Берестечко,
с. 7). Таке трактування природи форм орудного об’єктного відмінка видається не зовсім коректним, оскільки в
загальному значенні цієї відмінкової форми позиція “інструмент дії” передбачається валентністю предиката, а
отже, впливає на процес формування структури речення [Загнітко 1996, с. 276-298, Вихованець 1988, с. 107-
115, Вихованець 1993, с. 122-125]. Крім того, не зрозуміло, що саме дослідниця вкладає в поняття структурної
схеми речення, оскільки до мінімальної структурної схеми простого речення, окрім показників
предикативності, якими можуть бути в сучасній українській мові відмінювані форми дієслова (Vf), інфінітив
(Inf) і відмінювані форми дієслова-зв’язки (Copf), входять певні іменникові форми, які разом утворюють єдиний
синтаксичний комплекс, – форми називного та орудного відмінків (N1/N5), безприйменникові та прийменникові
форми будь-якого відмінка іменника (N2) тощо [Загнітко 2001, с. 292]. Якщо ж говорити про подану модель
аналізу речення, то слід вказати на певну відсутність розмежування в цьому разі визначуваної валентністю
предиката форми іменника і дуплексива, який також може бути представлений формою орудного відмінка
[Чеснокова 1973, с.73] і проаналізований у такий спосіб, але, насамперед, має відношення до рівня визначення
членів речення (і, як правило, стоїть при неперехідних дієсловах), а не іменникових форм, що можуть бути
репрезентантами об’єктної семантики, наприклад: (3) Він дивував нас своєю грою, і за це ми’го любили і дали
ім’я Великого. Та він виявився скупцем. (Р.Федорів. Жбан вина, с. 333) (Про певну непослідовність свідчить і
подальше твердження М.Я.Плющ: “Додаток, виражений орудним об’єкта, позбавлений обставинних
семантичних відтінків (способу дії, причини, місця, часу і т. ін.),… передбачається семантикою керуючого
дієслова і, доповнюючи його зміст, виступає обов’язковим компонентом структурної моделі” [Плющ 1986,
с. 55]).
У сучасній українській мові форми орудного відмінка зі значенням об’єкта, позначаючи предмет, який
повністю охоплюється дією, виступають засобом детермінації дієслівної лексеми, і є слабкокерованими
формами іменника [Загнітко 2001, с. 30], оскільки після орудного інструментального, який поєднує у собі
семантику знаряддєвості, засобовості (що часто перетинається зі значенням способовості, яке не виходить за
межі семантики об’єкта), закінчується сфера словосполучення та його зв’язків і починається сфера дії
детермінації, що репрезентує ускладнення семантичної структури речення. Останню тезу варто порівняти з
думкою М.Я.Плющ про сильне керування у цьому випадку, а також загалом про сильне керування як
обов’язковий формальний показник об’єктного (морфологічного) відмінка [Плющ 1986, с. 55], що, на нашу
думку, є факультативною ознакою, зокрема у тих випадках, коли глибинне об’єктне значення на формально-
граматичному рівні презентується формами називного відмінка (позиція нульового підмета) у пасивних
конструкціях: (4) В оздобленні інтер’єру традиційного житла застосовувалися такі ж прийоми і мотиви.
(М.Л.Струнка. Народне образотворче мистецтво, с. 222). Важливим тут є й те, що речення, в яких глибинний
об’єктний відмінок на поверхневому рівні набуває форми називного морфологічного відмінка або загального
відмінка в англійській, але при цьому заміщує позицію нульового підмета у пасивних конструкціях, є типовими
для англійського граматичного ладу, але порівняно нечасто зустрічаються в українській мові. Характерним
облігаторним показником таких речень в англійській мові є препозитивний прийменник by, котрий разом з
іменником (або займенником) перекладається українською формою орудного відмінка без прийменника, але в
жодному разі не може бути ототожнений з прийменником with, оскільки: 1) якщо with може вказувати як на
активний стан дієслова-предиката, так і на пасивний, то by – тільки на пасивний; 2) with вживається для
позначення предмета, за допомогою якого виконується певна дія, а by сигналізує про діючу особу або діючі
сили, тобто на суб’єкта дії при вторинному вияві об’єкта: (5) The murderer killed his victim with a knife. (Hajičova,
Panevovб, р. 158) – Вбивця зарізав свою жертву ножем; (6) The front door is opened with this key. (Hajičova,
Panevovб, р. 158) – Парадні двері відмикаються цим ключем; (7) “There that’s enough”, she urged, by an effort of
will withdrawing herself from the fascination of his strength. (J. London. Martin Eden, p.288) – “Ну, годі,” – вона
протестувала, намагаючись зусиллям волі звільнитися від чарів його сили.
Орудний об’єктний в українській і в англійській мові на поверхневому рівні виконує роль непрямого
додатка: в українській – безприйменникового (як правило), в англійській – прийменникового [Качалова,
Израилевич 2004, с. 19, 350, 376, Шубин, Сытель 1963, с. 262-264], але, на думку, О.О.Потебні, наявна суттєва
різниця у вживанні орудного, як і різниця в значеннях дієслів у конструкціях типу “рубати дерево сокирою” і
“ворушити чимось” (руками, пальцями, головою тощо) [Потебня 1958, с.444-445]. Якщо в структурах першого
різновиду орудний означає “те, засобом чого виявляється транзитивний рух”, то в інших з його допомогою
виражається “те, чим помітний рух інтранзитивний”, тобто у структурах першого типу увага зосереджується на
самій дії, а в інших – безпосередньо на об’єкті, який презентує мету руху. Подібної думки дотримувався і
О.М.Пєшковський щодо особливостей вживання орудного знаряддя і засобу дії в тісному і нетісному зв’язку з ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

134
дієсловом [Пешковский 1956, с.302]. Власне, дослідження О.О.Потебні й О.М.Пєшковського у цій царині й
стали основоположними при виділенні в досліджуваному відмінку окремого його різновиду – орудного об’єкта
[Шахматов 1941, с.341, Вступ 1966, с. 476-477].
Слід зазначити, що досить довго орудний об’єкта не виділявся ні у спеціальних монографічних
дослідженнях [Тимченко 1928, Творительный 1958], ні в академічних граматиках і підручниках для вищої
школи [Сучасна 1969, Современный 1971, Современный 1982], де розглядалися, крім семантичних, і
синтаксичні значення орудного (орудний предикативний, орудний суб’єкта), орудний як репрезентант об’єктної
семантики не розглядався. Зокрема, йшлося тільки про виділення в межах орудного значення знаряддя, засобу,
допоміжного матеріалу [Творительный 1958, с. 77], засобу прямого і непрямого [Мразек 1964, с.31-54],
знаряддя або засобу дії, матеріалу [Тимченко 1926, с. 33-51] безвідносно щодо власне об’єктної функції, хоча
виділення значення допоміжного матеріалу як окремого значення в загальнішому інструментальному значенні
на рівні зі значенням знаряддя й засобу, на думку І.Р.Вихованця, недоцільне, тому що воно не становить
самостійної одиниці, а є перехідним явищем між інструментальністю та об’єктністю [Вихованець, Городенська
2004, с. 75]. У синтаксичному ж аналізі другорядних членів речення, як правило, враховуються особливості
сполучуваності дієслів і ступінь зв’язку залежного іменника з дієсловом-предикатом – на основі цього і
з’ясовувалися функціонально-семантичні значення морфологічних відмінків.
Ситуацію певною мірою змінили дослідження з функціональної граматики, переважно з синтаксису,
оскільки він забезпечує найбільш ефективний розгляд діапазону функціонування граматичних форм [Плющ
1986, с. 56], розмежування семантико-синтаксичних і формально-синтаксичних функцій, синтаксичних зв’язків
і семантико-синтаксичних відношень [Вихованець 1992, с. 5], створюючи підґрунтя для послідовного,
системного вивчення взаємодії компонентів глибинного і поверхневого рівнів речення (Причому слід
констатувати, що основу для формування принципу такого “дворівневого” аналізу, за якого послідовно
розмежовуються і співвідносяться, з одного боку, елементи змістової структури, покладені в основу речення, а з
іншого – елементи його синтаксичної структури, було закладено ще в концепції О.О.Шахматова [Шахматов
1941, с. 19], хоча і не варто безпосередньо ототожнювати її із сучасними теоріями семантичної і синтаксичної
структури речення). Зокрема перші спроби аналізу функцій орудного (поки що в межах традиційної теорії
другорядних членів речення) дозволили почасти виявити структурно зумовлене вживання його з об’єктним
значенням і відрізнити його від інших семантичних значень у тій самій формальній позиції непрямого додатка в
поверхневій структурі [Сучасна 1972, с. 189-192].
Врахування того, що мовні значення і функції містять у собі смислову (денотативно-поняттєву,
мисленнєву, за своєю природою універсальну [Теория 1987, с. 23-28, Николаева 1995, с. 68-69]) основу та її
мовну інтерпретацію (інтерпретаційний компонент), дозволило дійти висновку, що з кожною граматичною
формою, вужче – синтаксичною (з тією чи іншою синтаксичною конструкцією та її категорійним синтаксичним
значенням), пов’язана особлива мовна інтерпретація смислового змісту [Касевич 1992, с. 31].
Тому подальші дослідження природи форм орудного відмінка як засобу презентації семантики об’єкта,
здійснені в межах функіцональної граматики, вже містять більш систематизовані описи основних
диференційних ознак, які дозволяють говорити про специфіку цих форм, порівняно з іншими формами
орудного, позбавленими такої семантики, навіть у тій самій синтаксичній ролі на формальному рівні
українського речення. Так, І.Р.Вихованець з-поміж визначальних рис орудного об’єктного, статус якого у
синтаксичній системі сучасної української мови “випливає із вторинності для нього об’єкта функції”, називає
субстанційність, пасивність, фінальну спрямованість, формально-синтаксичну ознаку центральності
[Вихованець 1992, с. 124]. Характерно, що саме такі ознаки виділяє для усіх реалізаторів об’єктної семантики й
О.В.Бондарко, говорячи про неактивність [Бондарко 1992, с.40-41] і змістову залежність від предиката як
основні, насамперед, для знахідного безприйменникового як інваріантної форми, а також для родового,
називного, орудного, знахідного прийменникового, давального і місцевого морфологічних відмінків [Там само,
с. 70-71], і аргументує свою позицію тим, що об’єктність, як і пов’язана з нею суб’єктність, є, з погляду
функціональної граматики, функціонально-семантичним полем (ФСП) моноцентричного (сильно центрованого)
типу. З цієї причини синтаксичні конструкції з прямим додатком, презентовані формами знахідного
(морфологічного) відмінка без прийменника, чітко виділяються як центр сфери прямого об’єкта і поля
об’єктності загалом, конструкції з додатками у формі інших сильнокерованих непрямих відмінків становлять
“ближню периферію”, а відмінкові й прийменниково-відмінкові конструкції, в яких можливе нашарування
додаткових відтінків значення (наприклад, родовий квантитативної або темпоральної партитивності, орудний з
елементами способової семантики), становлять периферію “дальню”, але усі ці засоби репрезентації семантики
об’єкта відзначаються регулярністю функціонування і спільністю ознак у межах єдиного ФСП.
Водночас не слід забувати, що різноманітні вживання відмінка не можна розглядати як прості контекстні
варіанти одного значення, тому що модель, яка презентує загальне значення, є занадто абстрактною і не
спроможна дати чітке уявлення про можливі семантичні нюанси у кожному конкретно взятому випадку,
зокрема і в тому, що стосується, наприклад, форм орудного або родового відмінків. Як слушно зазначає
А.Вежбицька, відмінки, взяті ізольовано, не мають значень – їхні значення співвідносяться зі специфічними
синтаксичними конструкціями (люди говорять не відмінками, а реченнями) [Вежбицка 1985, с. 309], оскільки Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

135
кожен відмінок має кілька взаємопов’язаних багатокомпонентних значень, що можуть бути чітко відмежовані
одне від одного, але тільки в межах певної синтаксичної конструкції (зокрема форма орудного відмінка
передбачає семантику знаряддя дії, засобу, причини тощо), що не враховувалося у попередніх дослідженях,
здійснюваних в межах традиційної граматики.
Отже, орудний морфологічний відмінок як репрезентант об’єктної семантики супроводжує основний
семантичний іменниковий (із значенням об’єкта) компонент речення – морфологічну форму знахідного
безприйменникового відмінка, формально виражену / невиражену, вказуючи, за допомогою чого реалізується
дія. З формально-синтаксичного боку, форма орудного відмінка поєднується з дієсловом-предикатом (або,
зрідка, опорною віддієслівною лексемою) слабким підрядним зв’язком (форма слабкого керування) і виконує на
рівні членів речення функцію непрямого додатка, у функціонально-семантичному відношенні досить часто
межуючи із адвербіальністю.
Водночас потребує уточнення семантичний характер орудного об’єкта і розмежування з орудним
інструментальним внаслідок неоднозначності трактування природи як першого, так і другого семантичного
його варіанта.
Процеси поступової синтаксизації орудного відмінка в слов’янських мовах, що намітилися ще в
доісторичну, за визначенням М.Я.Плющ [Плющ 1986, с. 52], епоху і дістали розвиток у пізніші часи,
супроводжувалися, насамперед, змінами конкретної семантики морфологічного відмінка, що не могло не
позначитися на функціонуванні цієї форми на сучасному етапі розвитку мови. Так, О.В.Чешко наголошує на
необхідності диференціювання морфологічного і функціонально-семантичних планів аналізу відмінкових
значень [Чешко 1960, с. 52]. Цю думку розвиває М.Я.Плющ, зауважуючи, як й І.І.Слинько, що на відміну від
орудного семантичного (орудного інструментального, способу дії і порівняння, місця, часу, причини тощо), як
контекстуальні у функціонально-семантичному відношенні, тобто синтаксично і семантично зумовлені,
розглядаються значення орудного синтаксичного, а саме: орудного предикативного, суб’єкта, об’єкта.
Перебуваючи ж у придієслівній позиції, орудний зі значенням знаряддя і засобу дії (орудний інструментальний)
також може презентувати семантику об’єкта, але, слугуючи суб’єктові засобом здійснення дії, не тісно
пов’язується з нею, виявляє більш віддалений зв’язок із дією [Плющ 1986, с. 52-53, Слинько 1973, с. 150-163].
Отже, значення інструментальності й об’єктності як компоненти різних рівнів можуть нашаровуватися
одне на одне, формуючи орудний об’єктний. Проте така думка (зокрема її обґрунтування) видається
недостатньо переконливою і завершеною у своєму формулюванні, тому що на семантичному рівні позиція
орудного знаряддя дії, тобто другого об’єкта, за допомогою якого виконується певна дія над першим об’єктом,
позначеним на поверхневому рівні речення формою знахідного відмінка – вторинного об’єкта, – визначається
формально-граматичною і семантико-синтаксичною валентністю предиката, що, в свою чергу, дозволяє
говорити про єдиний орудний об’єкта на семантико-синтаксичному рівні речення.
Інші дослідники, зокрема І.Р.Вихованець, О.В.Чешко, вважають, що інструментальне й об’єктне
значення морфологічних форм орудного відмінка не є тотожними [Вихованець 1992, с. 12, Вихованець,
Городенська 2004, с. 75-76, Чешко 1960, с. 53]. Для І.Р.Вихованця, первинними функціями цієї відмінкової
форми є функції знаряддя і засобу дії, пов’язані із семантико-синтаксичними ознаками субстанційності,
пасивності, динамічності й формально-синтаксичною ознакою периферійності (тобто у своїй первинній функції
орудний не структурує найважливіші семантико-синтаксичні і формально-синтаксичні позиції простого
речення, а доповнює окремі позиції невідмінковими семантичними нашаруваннями [Вихованець, Городенська
2004, с. 58]). Орудний знаряддя вказує на конкретний предмет, який використовують для успішного
завершення дії, і, як правило, поєднується в структурі речення з перехідними дієсловами дії, які здебільшого
керують, крім орудного відмінка, також знахідним об’єкта, наприклад: (8) Балагурак цьвохнув батогом.
(Р.Федорів. Тисяча кроків, с. 130); (9) Який сміливець вдарить веслом мислі і розітне глейку трясовину?
(Л.Дмитерко. Пролог, с.27). Орудний засобу позначає істоти, механізми і допоміжні предмети, за допомогою
яких реалізують дію, і може сполучатися як з перехідними, так і з неперехідними дієловами: (10) Ми ось зараз
наступаємо всім фронтом, переважаємо противника багатократно. (В.Кожевников. Опівдні на осонні, с.
276).
Натомість вторинними функціями орудного, на думку дослідника, є функції об’єкта дії і стану, яким
притаманні не тільки семантико-синтаксичні ознаки субстанційності і пасивності, як у функції знаряддя дії, а й
фінальної спрямованості й формально-синтаксичної ознаки центральності в системі морфологічних відмінків
загалом на підставі того, що суб’єктна й об’єктна субстанційні позиції є найважливішими в семантичній
структурі речення (пор. раніше вже зазначалося, що на центральність можуть претендувати тільки форми
називного і знахідного відмінків, інваріантне значення яких у вираженні категорій суб’єкта й об’єкта не
викликає сумнівів [Там само, с. 57-58]). Така форма орудного відмінка взаємодіє з обмеженою кількістю дієслів
(керівництва, володіння, руху і под.): (11) Хтось (це поетів доля!) лише плечем зниза… (В.Біляїв. Прадавнє і
сьогочасне, с. 98); (12) І навіть бувало, що, задрімавши, він ворушив ніздрями – пахло десь у сіні улюблене зело.
(А.Любченко. Ворог, с.389).
На наш погляд, таке диференціювання семантичних варіантів орудного відмінка є недостатньо
вмотивованим і послідовним внаслідок відсутності чітких критеріїв розмежування і формальних показників ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

136
приналежності тієї чи іншої морфологічної форми до певного семантичного типу, зокрема посилання на
приналежність дієлова-предиката до певної лексико-семантичної групи не дозволяє однозначно визначити
характер семантичних відношень між іменниковою і дієслівною лексемами, наприклад, внаслідок входження
дієслів зі значенням руху (як показників орудного об’єкта дії і стану) типу ворушити, гортати, колисати і под.
до найчисленнішої групи дієслів фізичного впливу на об’єкт (з-поміж яких чимало дієслів, які керують орудним
знаряддя дії) [Лексико-семантические 1988].
З іншого боку, основоположною ознакою конструкцій, здатних реалізовувати семантику об’єкта в
українській мові, є транзитивність дієслівної / віддієслівної лексеми-предиката (у зіставленні з англійською, де
цей принцип частіше порушується внаслідок здатності певних дієслів репрезентувати об’єктну семантику
тільки при наявності постпозитивного прийменника, що знімає ознаку транзитивності) [Мухин1980, Мухин
1987], тоді як дієслова керівництва (керувати, командувати та ін.), відношення (у тому числі й володіння)
(володіти, дорожити та ін.) є нетранзитивними.
Крім того, якщо виходити з широкого розуміння об’єкта, яке включає поняття власне- об’єкта дії або
стану, знаряддя й адресата, цілком логічним, на нашу думку, постає об’єднання орудного знаряддя дії та
орудного об’єкта дії і стану в одному орудному об’єктному, що репрезентуватиме один з глибинних об’єктних
відмінків – інструменталіс.
Подібної думки дотримується і Р.Мразек, говорячи про орудний об’єкта як про керований,
несемантичний відмінок, за допомогою якого встановлюється синтаксичне відношення між домінувальною
ознакою і відповідною субстанцією, що підлягає безпосередньому впливові цієї ознаки як його периферійної
мети [Мразек 1964, с. 180] (тобто навіть у визначенні повертаючись до накладання первинної і вторинної
об’єктної семантики як основоположної ознаки орудного об’єкта). Дослідник підкреслює, що об’єктні
відношення, реалізовані орудним відмінком, не завжди чітко відмежовані від відношень обставинних,
насамперед, інструментальних, а в ряді випадків на об’єктний характер цієї відмінкової форми накладає
більший або менший відбиток конкретна знаряддєва семантика. Але водночас Р.Мразек наголошує на
необхідності розмежування цих двох різновидів орудного за чотирма критеріями, зокрема: 1) орудний власне-
об’єктний визначається керуючим словом, вимагається ним: обмінюватися думками; 2) на відміну від орудного
з елементами семантики знаряддєвості, орудний об’єктний виступає невід’ємною частиною відповідних
словосполучень, причому дієслово за своєю лексико-граматичною природою потребує розкриття свого
предметного змісту (зі збереженням того чи іншого певного свого відтінка) за допомогою “синтаксичного
іменника” у формі орудного відмінка (тоді як орудний зі значенням знаряддя є факультативним складником
повідомлення і словосполучення). Відповідно, перший тип орудного не може існувати поза взаємозв’язаними
двочленними словосполученнями типу: цікавитися поезією, володіти інформацією і лише в поодиноких
випадках входить до складу тричленних словосполучень з перехідним дієсловом: наділити когось
повноваженнями, закидати когось питаннями. Зрозуміло, що можливі й випадки абсолютивного вживання
слова, що керує формою орудного відмінка, тобто випадки еліпсиса однозначно передбачуваного об’єкта,
наприклад: він командує, ми керуватимемо, аналогічно до того, як це буває при інших об’єктах: він чує, ми
читаємо. Тому чим слабшою буде сила дієслівного керування, тим послідовніше цей тип орудного відмінка
переходитиме до суміжної сфери знаряддєвого орудного і, тим самим, втрачатиметься обов’язковість наявності
іменника у цьому відмінку; 3) об’єктний орудний як відмінок синтаксичний позбавлений конкретної семантики,
тобто він не репрезентує ніякого чіткого адвербіального значення (знаряддя, способу дії, причини, мети тощо),
а призначений тільки для “реалізації синтаксичного відношення певного субстантива до дієслова, прикметника
або субстантива”, хоча наявність елементів такої семантики, як правило, і спостерігається; 4) у плані змісту
визначальною рисою об’єктних відношень є те, що на субстанції-об’єкті певна активна або пасивна ознака
відбивається, спрямовується на неї, піддає її своєму впливові, часто викликаючи в ній певні зміни стану.
Натомість, при інструментальному відношенні знаряддя лише допомагає здійснити спрямовану на інший об’єкт
дію (або безоб’єктну дію), не відчуваючи при цьому на собі безпосередніх результатів останньої, наприклад:
рубати дерево сокирою, допомогти комусь порадою [Мразек 1964, с.181].
Отже, слід говорити про два різновиди орудного відмінка, що, з одного боку, характеризуються певним
набором диференційних ознак, з іншого, ці ознаки можуть нівелюватися, що має наслідком взаємопроникнення
елементів об’єктної і знаряддєвої семантики й утворення єдиної форми орудного відмінка з об’єктно-
знаряддєвою семантикою. Крім того, якщо керованість орудного відмінка є одним з критеріїв об’єктної
значущості, то випадки паралельної альтернації цього відмінка, насамперед, альтернації зі знахідним відмінком,
у позиції при тривалентних предикатах можуть виступати агрументом на користь цього твердження.
Так, Р.Мразек, відштовхуючись від загальновідомого у порівняльному мовознавсті факту, що на місці
акузативних керувань у слов’янських мовах з’являються інструментальні керування, підкреслює суто
синтаксичну природу орудного відмінка, апелюючи до його здатності бути синонімом знахідного відмінка,
найчастіше – у двочленному словосполученні при дієслові із загальним значенням “рухати” [Там само, с. 182].
Щоправда, на відміну від словосполучень російської мови, аналізованих дослідником, у відповідних
конструкціях української мови варіюватиметься дієслівна форма, що у сполученні з орудним відмінком
набуватиме постфікса –ся, тобто синонімічне заміщення іменником у знахідному відмінку може призводити до Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

137
зміни стану керуючого дієслова, пор.: рос. бросать камнями // камни – укр. кидати(ся) камінням // кидати
каміння. Подібні випадки, де взаємозаміна форм орудного і знахідного відмінків говорить на користь об’єктної
інтерпретації орудного, маємо і тоді, коли внаслідок такої синонімії форм зміщуються семантичні акценти,
наприклад: долити склянку молоком // долити у склянку молоко (у цьому випадку спостерігається ще й
альтернація з родовим відмінком – долити у склянку молока).
Цю думку також поділяють Ю.Д.Апресян, О.М.Пєшковський, зазначаючи, що у випадках типу
кидати(ся) камінням, махати руками, бризкати водою, дихати злістю логічно був би доречним прямий об’єкт
[Апресян 1962, с.39, Пешковский 1956, с. 302].
Виходячи з усвідомлення того, що об’єктна функція є вторинним явищем, як і всі суто синтаксичні
функції відмінків загалом, слід говорити про поступову десемантизацію орудного відмінка у процесі розвитку
слов’янських мов, тобто втрату ним певного конкретного значення і, як наслідок, – перехід обставинних
відношень в об’єктні. Водночас деякі дієслова втрачали здатність поєднуватися з формою орудного відмінка,
роль якої перебирали на себе форми інших відмінків, найчастіше з прийменниками. Натомість цю властивість
набували нові дієслова, утворюючи конструкції з орудним відмінком за аналогією до дієслів першого типу, які
почасти могли вже втратити цю здатність. Зокрема йдеться про сполуки типу диригувати (оркестром),
командувати (полком), утворені за зразком сполуки володіти (чимось) тощо.
Як слушно зазначає Р.Мразек, простежується певна тенденція щодо співвідношення сили дієслівного
керування (а нас насамперед цікавлять придієслівні форми орудного відмінка) і реалізації власне об’єктної
семантики, а саме: у випадках із сильним дієслівним керуванням семантика об’єкта простежується найбільш
послідовно, але в міру того, як сила керування слабшає, у конструкції з орудним відмінком посилюється
“конкретний семантичний домішок”, зокрема адвербіальний [Мразек 1964, с. 185].
З-поміж дієслів, що здатні поєднуватися з іменниками у формі орудного відмінка із збереженням
об’єктного значення, на нашу думку, варто виділити:
1) дієслова володіння і керування, які найяскравіше демонструють здатність формально
підпорядковувати орудний: володіти технікою, диригувати оркестром, завідувати справами, керувати
автомобілем, керуватися вказівками, командувати батальйоном, розпоряджатися майном, спекулювати
питанням тощо: (13) Щодо відвертих антидержавних акцій, то Ющенко сказав, що ми живемо в країні, де є
політичні сили, які закликатимуть до подібного, спекулюватимуть мовним питанням. (П.Антоненко.
Президент України Віктор Ющенко: “Я повинен захистити вибір народу” // Слово Просвіти. – № 16 (393), від
19-25 квітня 2007. – С.2.). Перелік цих дієслів розширюється за рахунок переносних значень і розширення кола
абстрактних іменників;
2) дієслова на позначення психічної реакції, позитивного чи негативного ставлення до кого-небудь (чого-
небудь), інтересу до когось (чогось): вимірювати поглядом, жертвувати життям, жити думкою,
задовольнятися сувеніром, займатися спортом, зловживати владою, милуватися природою, насолоджуватися
життям, обмежитися зауваженням, ризикувати здоров’ям і под.: (14) У цьому місті [Вашингтон. – Прим.
О.П.] статус вимірюється не розміром банківського рахунку, а кількістю абзаців у збірнику “Хто є хто”
(Cinema. – № 10 (44), жовтень 2006, с. 65);
3) дієслова із значенням вихваляння, прославлення, а також із значенням спрямування інтересу на об’єкт:
бравувати вчинком, величатися собою, захоплюватися друзями, славитися умінням, хвалитися вродою,
цікавитися малюванням тощо: (15) Африканські французи пишаються тим, що тут народилася легендарна
Даліла, італійці – що тут з’явилася на світ велика Клаудіа Кардинале… (Міжнародний туризм //
www.tunisia.travel.com) – на цьому прикладі спостерігаємо заповнення об’єктної позиції підрядною частиною,
що загалом є характерним для вияву об’єкта на поверхневому рівні в українській та англійській мовах;
4) дієслова із загальним значенням обміну об’єктами, зміни чимось: ділитися думками, кидатися
камінням, мінятися місцями, обмінюватися враженнями, перекидуватися повідомленнями і т. ін: (16)
Прямуючи автобусом далі на південь, ви можете обмінятися враженнями від усього побаченого в печерах з
іншими членами екскурсійної групи і гідом. (Міжнародний туризм // www.tunisia.travel.com);
5) дієслова із загальним значенням надання руху об’єктові, щодо специфіки яких сходяться у поглядах
М.Я.Плющ і Р.Мразек, адже дієсловам цієї групи властиве поєднання об’єктного й інструментального значення
(об’єктного й “доповнювального”, на думку Н.Ю.Шведової [Русская 1980, с. 27]), насамперед у тричленних
структурах “дієслово + знахідний + орудний”. Граматичною ознакою цих дієслів є те, що вони можуть керувати
як знахідним, так і орудним відмінками: вертіти колесо – вертіти колесом, кидати пісок – кидати піском,
розводити руки – розводити руками, а об’єктна природа їх найяскравіше виявляється у двоскладних сполуках,
коли дія переходить на подальший об’єкт, наприклад: (17) Пам’ятаю, як у сусідів будували хату і рушниками
підіймали сволоки. (Слово Просвіти. – № 16 (393), від 19-25 квітня 2007. – С. 16.). У сполученнях дієслів цієї
групи зі знахідним відмінком іменникова форма є вираженням об’єкта активної дії, а орудний, що детермінує
неперехідне дієслово, виступає об’єктом, за яким характеризується дія. На думку О.О.Потебні, знахідний
об’єкта активної дії, детермінуючи дієслово, зосереджує увагу на самій дії, в той час як формою орудного увага
зосереджується на об’єкті, за яким дія стає помітною [Потебня 1958, с. 444]; ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

138
6) дієслова із значенням наповнення чимось, що становлять відносно нечисельну групу. Це незворотні та
зворотні дієслова, що керують формою орудного відмінка, який конкретизує значення дієслова-присудка,
доповнює його семантично. У складі дієслівного сполучення орудний репрезентує об’єктне значення, яке
певною мірою нагадує значення знахідного об’єкта при незворотньому дієслові або родового охоплення об’єкта
при зворотньому дієслові [Плющ 1986, с. 61], наприклад: наїстися хлібом – наїстися хліба. Але частіше
орудний відмінок з об’єктним значенням при дієсловах цієї групи зберігає і певні відтінки конкретної
семантики, найчастіше способу дії: запити водою, напоїти медом, а ще більш виразних обставинних відтінків
(при збереженні об’єктної семантики) набуває у поєднанні з атрибутивним словом: дихати отруєним повітрям,
харчуватися вареною картоплею і под., наприклад: (18) Свиней відгодовували дертю, буряками, а з
поширенням посівів картоплі – вареною й товченою бульбою, до якої додавали борошно. (В.Ф.Горленко.
Основні галузі господарства…, с. 73);
7) дієслова зі значенням забезпечення або наділення чимось, заповнення великою кількістю або мірою,
які аналогічно до дієслів двох попередніх груп поєднують обставинну семантику й інструментальне значення,
йдеться, насамперед, про перехідні дієслова при додатковій детермінації прямим об’єктом: відзначити когось
чимось, забезпечити когось чимось. Натомість при тих самих дієсловах у зворотній формі знаряддєвий відтінок
не настільки помітний: відзначитися чимось, забезпечитися чимось. Тому, як правило, у цій групі говорять про
дієслова зворотньо-середнього стану, значення яких детермінується в двочленному словосполученні [Мразек
1964, с. 190; Плющ 1986, с. 62;], наприклад: забезпечитися підтримкою, вкритися туманом: (19) Серце Лос-
Анжелеса – Голлівуд, що захлинається свіжою акторською кров’ю. (Cinema. – № 10 (44), жовтень 2006. –
С. 65-66.) – або дієслова без афікса -ся, що детермінуються також знахідним (рідше давальним) відмінком
[Плющ 1986, с. 62]: вшанувати загиблих хвилиною мовчання, наділяти дитину вродою, обмотати гітару
дротом тощо: (20) Одна судениця – володарка смертної години, друга пророкує фізичні вади, а третя наділяє
житейським: з ким у житті зустрітися, коли вінчатися чи народжувати дітей. (Слово Просвіти. – № 16
(393), від 19-25 квітня 2007. – С.8.).
У двочленних структурах сполучень із стрижневим неперехідним дієсловом на позначення наповнення
або охоплення великою мірою, великою кількістю орудний може втрачати обставинний (інструментальний
відтінок), замість якого виступає об’єктне значення, семантично зумовлене дієсловом: (21) Міфологічні
уявлення ненців, нганасан і селькупів (північ Росії) насичені космологічною символікою – і рясніють сімками.
(Слово Просвіти. – № 16 (393), від 19-25 квітня 2007. – С. 9.);
8) дієслова на позначення вияву психічних станів, фізіологічних процесів людини, часто раптової або
бурхливої фізичної реакції людини як вияву певного психічного або фізичного стану чи дії. Особливістю цієї
групи дієслів є їх метафоричне (здебільшого) вживання: образні значення словосполучень будуються на основі
взаємодії переносного вживання дієслів із значенням “випромінювати”, “виливатися” з орудним об’єкта
іменників на позначення психічних або фізичних станів (радість, біль, гнів, доброта, сором тощо), поступово
набуваючи ознак сталих метафоричних виразів: вибухнути реготом, вигравати очима, обливатися кров’ю,
палати ненавистю, сяяти щастям, наприклад: (22) Тепер дивись на Україну. От. Дивись. Давись сльозами.
(Л.Костенко. Берестечко, с. 5).
Видається важливим той факт, що дієслова з цією семантикою або взагалі не розглядаються з-поміж
дієслів, здатних керувати орудним відмінком зі значенням об’єкта (Р.Мразек), або розподіляються на дві групи:
на позначення вияву психічних станів, фізіологічних процесів людини й такі, що називають раптову або
бурхливу реакцію людини відповідно (М.Я.Плющ). На нашу думку, дієслова з цією семантикою
характеризуються регулярністю вживання як репрезентанти, хоч і метафоризованого, але об’єктного значення,
тому заслуговують на увагу, але немає підстав говорити про принципові відмінності між ними, які дозволили б
диференціювати ці дієслова за одназначно визначеними формальними чи семантичними показниками;
9) дієслова із загальним значенням випромінення, нерідко у зв’язку “з ідеєю численності відповідного
явища (остання може домінувати, а в мить випромінення – втрачатися)” [Мразек 1964, с. 194]: випромінювати
тепло, відгонити рибою, відливатися відтінками барв, ширити звуки і под. Орудний відмінок у деяких
випадках почасти переходить у зону обставинних (інструментальних) значень, що обумовлюється, з одного
боку, більшою або меншою обов’язковістю орудного відмінка для розкриття значення дієслівної лексеми
(найчастіше при метафорі, коли орудний відмінок посилює певний семантичний відтінок: кожен його рух дихав
нетерпінням – хворий тяжко дихав); з іншого – можливістю аналогії зі знахідним відмінком, внаслідок чого на
перший план можуть виступати ще й відтінки способу дії. В інших випадках, навпаки, його об’єктна функція
стає більш виразною, зокрема в бінарному дієслівному словосполученні, наприклад: відгонити димом, віяти
прохолодою, зяяти порожнечею, кишіти рибою, нести болотом, повнитися галасом: (23) А дракон пожирає
очима все перед собою і мете услід вогненним хвостом – фосфорить ним по шпалах, по нетрях, обмацує слід за
собою, – чи не тікає хто? (І.Багряний. Тигролови, с. 8).
Отже, слід визнати, що об’єктне й обставинне значення поєднані між собою у формі придієслівного
орудного відмінка, але залежно від конкретного дієслова можуть виявлятися більшою або меншою мірою, що
дає підстави говорити про єдиний спільний орудний об’єкта з елементами інструментальної семантики. Аналіз
форм орудного відмінка засвідчує поступовий розвиток його у напрямку синтаксизації, а можливість Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

139
співвідношення або навіть накладання елементів семантики об’єкта й інструментальної семантики вказує на
процес становлення і подальшого розширення об’єктного значення, що відбувається паралельно з розширенням
його синтаксичних ролей, зокрема при дієсловах, вжитих у переносному значенні. Специфікою форм орудного
відмінка в сучасній українській мові є їхня здатність поєднуватися з неперехідними дієсловами при збереженні
семантики об’єкта, що дозволяє говорити про часткову подібність двочленних (зрідка тричленних) структур із
цими формами на формально-поверхневому рівні в межах сучасного українського речення з відповідними
сполуками англійської мови. Водночас конструкціям з орудним відмінком української мови властиве
переважне функціонування без прийменників, на відміну від англійських сполук із загальним відмінком з тим
же значенням, а також тяжіння до поєднання із перехідними дієсловами або такими, що передбачають форму
давального відмінка і розширюють в такий спосіб двочленні сполуки з об’єктним значенням до тричленних,
чого не спостерігається в англійській мові.
Отримані результати репрезентують особливості реалізації глибинних об’єктних відмінків на
поверхневому рівні, а також специфіку організації конструкцій поверхневого рівня сучасного англійського
речення у зіставлені з українським, зокрема конструкцій з орудним відмінком на поверхневому рівні в
українській та їх відповідників – форм загального відмінка (переважно з прийменником) – в англійській мовах
як репрезентантів глибинної об’єктної семантики, і можуть бути використані для подальшого зіставного аналізу
взаємодії глибинних і поверхневих структур зі значенням об’єкта на матеріалі обох мов.

Література
Апресян 1962: Апресян Ю.Д. К вопросу о структурной лексикологии // Вопр. языкознания. – 1962. – № 3.
– С. 38-46.
Бондарко 1992: Бондарко А.В. Субъектно-предикатно-объектные ситуации // Теория функциональной
грамматики: Субъектность. Объектность. Коммуникативная перспектива высказывания. Определенность /
неопределенность. – СПб.: Наука, 1992. – 276 с.
Вежбицка 1985: Вежбицка А. Дело о поверхностном падеже // Новое в зарубежной лингвистике. – 1985.
– Вып. 15. – С. 303-341.
Вихованець 1988: Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К.: Наукова думка,
1988. – 256 с.
Вихованець 1992: Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. – К.: Наукова
думка, 1992. – 224 с.
Вихованець 1993: Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. – К.: Либідь, 1993. – 386 с.
Вихованець, Городенська 2004: Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови:
Академ. граматика укр. мови / За ред. І.Вихованця. – К.: Унів. вид-во “Пульсари”, 2004. – 400 с.
Вступ 1966: Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов / За ред. О.С.Мельничука. –
К.: Наук. думка, 1966. – 595 с.
Загнітко 1996: Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Морфологія. – Донецьк: ДонДУ,
1996. – 437 с.
Загнітко 2001: Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис. – Донецьк: ДонНУ,
2001. – 662 с.
Касевич 1992: Касевич В.Б. Субъектность и объектность: проблемы семантики // Теория
функциональной грамматики: Субъектность. Объектность. Коммуникативная перспектива высказывания.
Определенность / неопределенность. – СПб.: Наука, 1992. – С. 5-29.
Качалова, Израилевич 2000: Качалова К.Н., Израилевич Е.Е. Практическая грамматика английского
языка с упражнениями и ключами. – М.: ЮНВЕС ЛИСТ, 2000. – 717 с.
Лексико-семантические 1988: Лексико-семантические группы русских глаголов: Учеб. слов.-справ. / Под
общ. Ред. Т.В. Матвеевой. – С.: Изд-во Урал. ун-та, 1988. – 144 с.
Мразек 1964: Мразек Р. Синтаксис русского творительного: структурно-сравнительное исследование. –
Praha: Stбt. ped. nacl., 1964. – 285с.
Мухин 1980: Мухин А.М. Синтаксический анализ и проблема уровней языка. – Л.: Наука, 1980. – 308 с.
Мухин 1987: Мухин А.М. Системные отношения переходных глагольных лексем. – Л.: Наука, 1987. –
291 с.
Николаева 1995: Николаева Т.М. Теория функциональной грамматики как представление языковой
данности (на материале четырех выпусков кн. “Теория функциональной грамматики”) // Вопросы языкознания.
– 1995. – №1. – С. 68-79.
Пешковский 1956: Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. – 7-е изд. – М.: Учпедгиз,
1956. – 511 с.
Плющ 1986: Плющ М.Я. Категорії суб’єкта і об’єкта в структурі простого речення. – К.: Вища школа,
1986. – 175 с.
Потебня 1958: Потебня А.А. Из записок по русской грамматике: В 4 т. – М.: Учпедгиз, 1958. – Т. 1/2. –
536 с. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

140
Русская 1980: Русская грамматика. Т.ІІ. Синтаксис. – М.: Наука, 1980. – 710 с.
Слинько 1973: Слинько І.І. Історичний синтаксис української мови. – К.: Вища школа, 1973. – 215 с.
Современный 1971: Современный русский язык / Под ред. Д.Э.Розенталя. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1971.
– 502 с.
Современный 1982: Современный русский язык / Под ред. П.А.Леканта. – М.: Высш. шк., 1982. – 399 с.
Сучасна 1969: Сучасна українська літературна мова. Морфологія / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К.: Наукова
думка, 1969. – 581 с.
Сучасна 1972: Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К.: Наукова
думка, 1972. – 516 с.
Творительный 1958: Творительный падеж в славянских языках / Под ред. С.П.Бернштейна. – М.: Изд-во
АН СССР, 1958. – 379 с.
Теория 1987: Теория функциональной грамматики. Введение. Аспектуальность. Временная
локализованность. Таксис. – СПб.: Наука, 1987. – 234 с.
Тимченко 1926: Тимченко Є.К. Вокатив і інструменталь в українській мові. – К.: Вид-во Укр. АН, 1928. –
118 с.
Чеснокова 1973: Чеснокова Л.Д. Семантические типы членов предложения с двойными отношениями. –
Ростов н/Д: Изд-во Ростов. пед. ин-та, 1973. – 104 с.
Чешко 1960: Чешко Е.В. К вопросу о падежных корреляциях // Вопр. языкознания. – 1960. – № 2. – С. 50-
56.
Шахматов 1941: Шахматов А.А. Синтаксис русского языка. – Л.: Учпедгиз, 1941. – 620 с.
Шубин, Сытель 1968: Шубин Э.П., Сытель В.В. Грамматика английского языка. – М.: “Просвещение”,
1968. – 319 с.
Hajičova, Panevovб 1984: Hajičova E., Panevovб J. Valency (Case) Frames of Verbs // Contributions to
Functional Syntax, Semantics, and Language Comprehension. – Praha: Academia, 1984. – P. 147-188.

Джерела
Багряний 2000: Багряний І. Тигролови; Морітурі. – К.: Наук. думка, 2000. – 368 с.
Біляїв 2005: Біляїв В. Доля і шлях (поезії). – Донецьк: Український культурологічний центр, Східний
видавничий дім, 2005. – 192 с.
Горленко В.Ф. Основні галузі господарства і заняття населення / Культура і побут населення України. –
К.: Либідь, 1993. – С. 60-74.
Дмитерко 1981: Дмитерко Л.Д. Твори в чотирьох томах. Т.І.ь – К.: Дніпро, 1981. – 487с.
Кожевников 1977: Кожевников В. Опівдні на осонні. – К.: Дніпро, 1977. – 464с.
Костенко 1999: Костенко Л. Берестечко: Історичний роман. – К.: Укр. письменник, 1999. – 157 с.
Любченко 1999: Любченко А. Вибрані твори. – К.: Смолоскип, 1999. – 520 с. – (Сер. “Розстріляне
Відродження”).
Слово Просвіти. – № 16 (393), від 19-25 квітня 2007 р.
Струнка М.Л. Народне образотворче мистецтво / Культура і побут населення України. – К.: Либідь, 1993.
– С. 219-232.
Федорів 1980: Федорів Р.М. Твори в двох томах. Том І.: Повісті. – К.: Дніпро, 1980. – 535 с.
Cinema. – № 10 (44), жовтень 2006.
London 1986: London J. Martin Eden. – Oxford, 1986. – 389 p.

Джерело в Інтернеті
Міжнародний туризм. – www.tunisia.travel.com

The article continues the cycle of publications devoted to the observations of the specifies of interaction between
deep and surface levels of sentence in the opinion of the theory of case grammar, in particular regularities of
representation of deep Objective meanings on the level of surface structure of semantic and syntactic organization of
present-day Ukrainian sentence in comparison with English one are settled.
Keywords: instrument, Object, adverbial meanings, surface level, transitive words.

Надійшла до редакції 11 червня 2007 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.