Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Ельвіра Вєтрова — УМОВИ ВИБОРУ ЕТИКЕТНИХ ОДИНИЦЬ В ЕПІСТОЛЯРНІЙ СПАДЩИНІ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ ХІХ ст.

Стаття є продовженням серії статей автора з проблем мовленнєвого етикету українського народу. На
матеріалі епістолярної спадщини українських письменників ХІХ ст. у ній розглядаються фактори, що
впливають на вибір етикетних одиниць у кожній конкретній ситуації спілкування. Особлива увага
приділяється дослідженню таких важливих параметрів епістолярної взаємодії, як ситуація, тональність
спілкування, соціальні ролі співрозмовників, характер їх стосунків, умови написання листів.
Ключові слова: ситуація спілкування, адресант, адресат, соціальні ролі, тональність спілкування,
процес комунікації

Останнім часом неухильно зростає інтерес учених до досліджень у галузі комунікативної лінгвістики та
прагматики – наукових напрямків, основна проблема яких – вивчення мови в одній із найважливіших її функцій
– комунікативній. Такі питання, як мовець і адресат, мета висловлювання, мовленнєва тактика і принципи
співробітництва, ставлення мовця до повідомлюваного все частіше стають предметом зацікавлення багатьох
мовознавців. У колі цієї загальної проблематики особливе місце посідає вивчення мовленнєвого етикету, під
яким у лінгвістиці розуміють “прийняту певним суспільством систему стійких виразів спілкування для
встановлення мовленнєвого контакту співбесідників, підтримки спілкування відповідно до їх соціальних ролей
чи рольових позицій” [2, с.14].
У наш час спостерігається значне зростання інтересу дослідників до питань мовленнєвого етикету, що
пояснюється новим осмисленням самого феномену спілкування як найважливішого структуротвірного фактора
існування людини й суспільства. Виняткова роль комунікативного процесу у функціонуванні всіх систем
культури зробили його об’єктом вивчення спеціалістів не лише з теорії комунікації, лінгвістики й семіотики,
але й психологів, соціологів, етнографів. Але незважаючи на посилений інтерес учених до мовленнєвого
етикету, ця проблема в українському мовознавстві ще не знайшла остаточного розв’язання. На сьогодні
актуальними залишаються питання функціонування засобів вираження ввічливості в різних стилях і жанрах
мовлення. У сучасній лінгвістиці розгляду особливостей використання етикетних конструкцій у листуванні ще
не приділено належної уваги. Серед небагатьох робіт, у яких ця проблема розв’язується всебічно і ґрунтовно,
слід у першу чергу відзначити монографію Л.Попович “Епістолярний дискурс української та сербської мов” [6].
Вивченню українських засобів вираження ввічливості на матеріалі дипломатичного листування присвячена
кандидатська дисертація О.М.Мацько “Мовні формули у дипломатичних текстах сучасної української мови”[5].
Лексичні засоби вираження деяких етикетних одиниць та їх стилістичні особливості в посланнях видатних
діячів української культури (Т.Шевченка, О.Кобилянської, Лесі Українки, І.Франка, Л.Костенко, К.Білокур,
В.Стуса) досліджуються в статтях М.П.Білоус, С.К.Богдан, К.В.Ленець.
Недостатнє вивчення проблеми функціонування засобів вираження ввічливості на матеріалі українського
листування зумовлює актуальність дослідження.
Метою запропонованої статті є вивчення факторів, що впливають на вибір етикетних одиниць в
епістолярній спадщині українських письменників ХІХ ст.
В епістолярному тексті засоби вираження ввічливості посідають особливе місце. За їх допомогою
встановлюється й підтримується контакт зі співбесідником, створюється певна тональність послання,
виражається ставлення до адресата. Формули мовленнєвого етикету виконують у тексті листа роль своєрідних
термінальних сигналів, які забезпечують здійснення епістолярного діалогу й оформляють його композиційну
структуру. Мовленнєвий етикет листів як одного з різновидів дистантного спілкування відзначається
© Вєтрова Е.С., 2008 Розділ IV. Функціональна семантика лексичних і фразеологічних одиниць

159
специфічністю, яскравою індивідуальністю й значно відрізняється від мовленнєвого етикету, що обслуговує
контактну взаємодію співрозмовників. Своєрідність засобів вираження ввічливості в епістолярному тексті, з
одного боку, детермінована композиційними особливостями листа, з іншого боку, залежить від специфіки
комунікативної ситуації, яка визначається як “ряд умов і обставин, що створюють необхідну атмосферу для
виникнення спілкування” [7, с.17]. Кожен тип листа передбачає свої види етикетних конструкцій, уживання
яких зумовлено ступенем стандартизованості послання. Безперечно, в офіційно-діловому листі
стандартизованість фраз є вищою, у приватних дружніх листах – нижчою.
У листуванні письменників засоби вираження ввічливості характеризуються багатством і
різноманітністю форм. Серед них можна виділити такі функціонально-семантичні групи, як звертання,
прощання, прохання, подяка, вибачення, поздоровлення, побажання, співчуття та ін. Найуживанішими є
етикетні одиниці на позначення звертання, прохання, подяки, вибачення, прощання, які обслуговують різні
етапи епістолярного діалогу: початок, продовження, завершення. Функціонування їх у листах не є довільним, а
детерміновано рядом факторів, серед яких найважливішими є: локально-темпоральні умови протікання
мовленнєвої дії, ступінь знайомства комунікантів, їхні соціальні ознаки (вік, стать, соціальний статус, посада),
характер суб’єктно-адресатних відношень, індивідуально-авторська манера листування та ін.
Час здійснення комунікативного акту та місце його протікання мають важливе значення. Адже будь-який
комунікативний процес – це об’єктивна реальність, а будь-яка реальність завжди існує у просторі й часі. Отже,
розміщення засобів мовленнєвого етикету в листах та особливості їхнього функціонування визначаються в
першу чергу специфікою епістолярного діалогу, опосередкований характер якого передбачає наявність певного
розриву між двома основними комунікативними фазами епістолярної взаємодії співрозмовників – фазою
текстотворення (написання листа, введення його в комунікацію) і фазою сприйняття (прочитання послання
адресатом). Дистантність співбесідників у часі й просторі розцінювалася багатьма письменниками як основний
недолік епістолярної комунікації, адже усне спілкування, на їх думку, мало значно кращі можливості для більш
довільного й безпосереднього висловлення думки. Леся Українка неодноразово писала про те, що листи не
можуть замінити не тільки розмову, а й “навіть мовчання удвох, сам на сам” , бо “якби могло писане слово
справді вимовити все, що так глибоко почувається, а то воно все виходить неначе холодне та офіційне…”.
Письменниця через хворобу змушена була часто перебувати далеко від рідної домівки й дуже цінувала листи з
рідного краю, та ще й від близьких людей, але відзначала при цьому, що доки дійдуть листи на чужину,
“мають вже не сучасний, а хіба історичний інтерес”.
Успішне протікання епістолярної взаємодії адресата й адресанта, створення сприятливих умов для
подальшого спілкування, а отже, і використання засобів мовленнєвого етикету певною мірою залежить від того,
коли саме пишеться лист: чи одразу у відповідь на одержане послання, чи згодом, через довший чи коротший
відрізок часу. Так, коли лист пишеться під свіжим враженням від прочитаного, бесіда, діалог зі
співрозмовником будується ніби при безпосередньому контакті, на асоціаціях, викликаних в уяві прочитаним
посланням, що позначається на його етикетному оформленні. У таких випадках письменники не повторюють
уже сказаного, не вдаються до детальних, розлогих описів, складних синтаксичних форм. Листи виступають
ніби продовженням розпочатої у попередньому посланні розмови, максимально наближуючи епістолярний
діалог до умов усного спілкування: Люба мамочко! Тільки що отримали ми твого листа, і я, прочитавши,
безпосередньо сідаю відповідати на нього, чи то так писати продовження свого минулого листа (Л.Укр. до
матері); Люба Лілічко, дорога моя сестричко! Хоч не можна мені сьогодні багато писати, та все-таки
хочеться хоч слово подати під гарячим враженням твого листа (Л.Укр. до сестри Ольги).
Безпосередня відповідь на одержане послання пишеться легко, невимушено, навіть натхненно,
етикетним конструкціям властива надзвичайна емоційність, щирість почуттів, вони містять оцінки і
характеристики адресата. Якщо ж лист запізнюється, конкретна інформація, викладена в ньому, певна
обставина чи намір адресата втрачають свою значущість і ефективність подальшої комунікації значно
знижується. Яскравим підтвердження цього виступає влучне спостереження Т.Шевченка, висловлене ним
наприкінці повісті “Прогулки с удовольствием и не без морали ”Я имею благородную привычку отвечать
сейчас же на прочитанное письмо. Под влиянием прочитанных известий, какими бы они ни были, как-то легче
пишется. Не чувствуешь работы, не замечаешь того томительного труда, который сопряжен с ответом
запоздалым, где необходимо извиняться, а не редко и врать. А это мне пуще ножа острого. Самая невинная
ложь в моих глазах – уголовное преступление”. На переваги безпосередньої відповіді неодноразово вказувала й
Леся Українка: Mon cher petit Radis! Тільки що отримала твого листа і в той же момент пишу, а то потім
розкисну і вже не захочеться (до А.Драгоманової); Дорога моя дядино! Оце тільки що отримала Вашого листа
і зараз одписую, щоб не задавнилось (до Л.Драгоманової).
Темпорально зумовленим виступає вибір етикетних конструкцій, що входять до складу зачинів і
кінцівок. Так, наприклад, якщо лист пишеться вночі, то одним з можливих завершальних висловів буде
“Добраніч”. Від того, коли саме пишеться лист (удень, увечері, вночі) може залежати не лише вибір окремих
етикетних конструкцій, а й тон і мовне оформлення всього послання: Листи я завжди увечері пишу, бо вдень
трудно зібратись, якось не йде (Л.Укр. до сестри Ольги); Кохана, дорога Ольдзю! І знов мені приходиться
писати до тебе вечірньою порою, коли, як сама знаєш, находить на мене якийсь сум, якась туга… (Фр. до
О.Рошкевич). ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

160
Для епістолярного стилю характерний неоднаковий ступінь свободи комунікантів у двох основних фазах
спілкування – того, хто пише лист, і того, хто його сприймає. Якщо один і той же мовленнєвий акт може
тлумачитись реципієнтом по-різному, то мовець породжує висловлення, зумовлене певною комунікативною
метою, якій відповідає набір етикетних форм. Отже, якщо в діяльності того, хто читає лист, припустима певна
свобода, то діяльність адресанта, використання ним висловів мовленнєвого етикету значною мірою
детерміновані різними комунікативними факторами, такими, як соціальний статус адресата, характер
суб’єктно-адресатних відношень, комунікативна мета (чи інтенція), вік, стать співрозмовників, рід занять тощо.
Отже, вибір етикетних форм в епістолярному тексті визначається абсолютними й перемінними ролями
комунікантів. Згідно з цими ролями опис засобів вираження ввічливості в листах письменників здійснюється за
допомогою понять “вищий – рівний – нижчий”, які вказують на те, що у спілкуванні з вищими
використовуються більш увічливі формули, ніж у спілкуванні з рівними, а у спілкуванні з рівними – більш
увічливі, ніж у спілкуванні з нижчими.
В епістолярній спадщині українських письменників ХІХ ст. стосунки “вищий – рівний – нижчий”
пов’язані в першу чергу із соціальним становищем комунікантів – реальним чи передбачуваним. Так, у листах
до офіційних осіб, соціальний статус яких вищий, ніж соціальний статус адресата, етикетні конструкції мають
свою специфіку і функціональне навантаження. Це, як правило, поширені, багатокомпонентні конструкції, що
характеризуються максимальним ступенем стандартизованості фраз, підкресленою ввічливістю та шанобливим
ставленням до адресата: Ваше превосходительство милостивый государь Павел Иванович! (Шевч. до П.Гессе);
Високоповажний і вельмишановний добродію Андрію Миколайовичу! (Мирн. до А.Левицького).
Пов’язуючи поняття мовленнєвий етикет із поняттям соціальної ролі, треба враховувати той факт, що,
спілкуючись, комуніканти виступають носіями одразу кількох ролей, одна з яких залежно від умов комунікації
стає головною. Так, адресат – офіційна особа – в той же час може посідати позицію “член родини, близький
друг, приятель”. У таких умовах визначальним фактором, що впливає на вибір етикетних форм, буде вважатися
характер суб’єктно-адресатних відношень, тоді як соціальний статус співрозмовників стає другорядною
ознакою й може враховуватися лише за певних обставин здійснення епістолярного діалогу. Соціальний статус
комунікантів стає вирішальним чинником при доборі етикетних форм в офіційно-діловому листуванні, де всі
інші ознаки адресата відходять на другий план, а також у листах до незнайомих адресатів, в офіційній
тональності спілкування, де адресант поряд із необхідністю дотримуватись етикету офіційно-ділових стосунків,
володіє мінімумом знань про об’єкт повідомлення і не має достатньої інформації про нього: Високоповажаний
пане после! (Фр. до О.Барвінського); Високоблагородний пане редакторе! (Федк. до А.Кобилянського).
Упродовж листування соціальний статус адресата міг змінюватися, що відповідно впливало на вибір етикетних
форм: Вибачайте, що обертаюся до Вас без належних Вам титулів, але їй-богу не знаю, які з Ваших титулів
ще лишилися (Фр. до І.Шишманова).
Стосунки “вищий – рівний – нижчий” мають загальний характер і в листах письменників можуть
виявлятися в будь-якій ситуації спілкування. Так, розподіл цих ролей може бути пов’язаний не лише із
соціальним статусом, але й з віком. Старші вважаються “вищими”, й щодо них використовуються етикетні
формули вищого ступеня ввічливості, молодші – “нижчими”, і в листах до них допускається вживання більш
довільних, навіть фамільярних варіантів, а іноді фіксується й відсутність необхідних етикетних форм: Батьку
мій рідний, порай мені, як синові, що мені робить? (Шевч. до В.Григоровича); Позавчора я послав тобі письмо,
а сьогодні получив твоє. На чорта ти їх адресував біс батька зна кому? Я од його получив розпечатане (Шевч.
до В.Шевченка). Розподіл ролей “вищий – рівний – нижчий” виникає на базі конкретних соціальних відношень
того суспільства, до якого належать комуніканти. Так, у листах письменників відображено етикет, прийнятий у
суспільстві ХІХ ст., який у випадках, коли спілкуються жінка й чоловік, абсолютні соціальні ролі яких
збігаються, створює атмосферу рівності. У багатьох посланнях письменників до різних адресатів –
представників чоловічої і жіночої — статі часто використовуються ідентичні етикетні формули на позначення
звертання (у тому числі ті, що містять сему “рівні”): Серденько моє єдине, друже мій вірний та рідний!
(Коцюб. до дружини) – стосунки чоловіка і дружини: Шановний і дорогий друже! (Л.Укр. до М.Павлика) –
стосунки близьких знайомих, приятелів. Вибір етикетних одиниць значною мірою залежить від статі
співрозмовників. Так, мовленнєвий етикет жінок, на відміну від мовленнєвого етикету чоловіків, відзначається
більшою емоційністю, образністю, експресивністю, уживанням новотворів. Так, наприклад, у листах Лесі
Українки та О.Кобилянської знаходимо безліч оказіоналізмів, адресованих родичам і близьким друзям: Дорога
моя одинока Мевочко! (Коб. до Х.Алчевської); Будь здорова, Біла Гусь, моя широкенька, моя дорогенька!
(Л.Укр до І.Косач); Мила моя молоденька Кна-кна! (Л.Укр. до М.Косача); Мій хтосічку, мій з папороті
цвіте! (Л.Укр. до О.Кобилянської).
Характер ситуації може визначатися не лише соціальним становищем, віком, статтю комунікантів, тобто
їх постійними абсолютними ознаками. В епістолярному діалозі адресат і адресант можуть набувати додаткових
функцій і характеристик у кожній конкретній ситуації спілкування. Так, існують психологічні фактори, що
визначають стосунки співрозмовників. Наприклад, у ситуації прохання, вибачення між учасниками
епістолярного діалогу створюються стосунки нерівності: адресант стає нижчим щодо адресата, тобто потрапляє
у певну психологічну залежність від особи, до якої спрямоване мовлення. Отже, для ефективного протікання Розділ IV. Функціональна семантика лексичних і фразеологічних одиниць

161
комунікативного процесу автор послання в цих ситуаціях вдається до максимально ввічливих етикетних
конструкцій: Боюся, що я вже спізнилася з сим проханням.., але якби ще було вчасно, то я була б Вам незмірно
вдячна, коли би сьте були ласкаві розвідати про сю справу (Л.Укр. до Ф.Колесси); Прошу ласкаво вибачити, що
дозволяю собі звернутися до Вас за довідкою (Фр. до В.Ягича).
Ознаки “вищий – рівний – нижчий” не можна вважати єдиними, що визначають у листах письменників
ставлення до того чи іншого адресата. Так, у листах до адресатів одного й того ж соціального статусу і
приблизно одного віку – друзів і незнайомих людей -використовуються різні формули ввічливості, щодо
перших – менш увічливі: Грицю! Як хочете побачить старого Щепкіна, актера, й матимете час, то
приходьте в 7 часов к Лазаревському (Шевч. до Г.Честахівського); Чтимый и глубокоуважаемый Сергей
Тимофеевич! (Шевч. до С.Аксакова). Отже, можна виділити ще одну пару ознак, які також уважаються
диференційними ознаками комунікантів – “свій — чужий”. Як “свій” розглядається член сім’ї, приятель, добре
знайомий адресат, колега, як “чужий” – незнайомий або мало знайомий об’єкт дії.
В епістолярній спадщині українських письменників ХІХ ст. важливим фактором, що впливає на вибір
етикетних форм, є характер суб’єктно-адресатних відношень. Цей фактор є визначальним в особистому
листуванні письменників, обмеженому рамками пресупозиції “адресат – знайомий”. В особистому листуванні
адресат моделюється досить виразно, як особа, наділена цілим комплексом конкретних ознак і характеристик,
які обов’язково повинні враховуватися адресантом. Комуніканти володіють спільним досвідом, певним набором
спільних знань. Пишучи до близької людини, автор почуває себе більш розкутим і вільним у доборі етикетних
конструкцій, ніж тоді, коли адресує своє послання особі незнайомій, від якої, можливо, ще й залежить. У листах
до рідних, друзів, колег засоби вираження ввічливості надзвичайно різноманітні й виражають у першу чергу
почуття адресата, його ставлення до співрозмовника. Спільний досвід, знання особливостей адресата
дозволяють авторові послання іноді обходитися лише натяком там, де для незнайомої людини треба подавати
розгорнутий опис, докладне пояснення. Саме тому в листах до близьких і друзів трапляється багато еліптичних
речень, таких, що орієнтуються на відому обом комунікантам ситуацію. Упродовж листування характер
суб’єктно-адресатних відношень міг змінюватись, що зумовлювало й зміну етикетних форм. У посланнях
відображена динаміка стосунків співрозмовників. Яскравим свідченням цього є листування Лесі Українки з
Ольгою Кобилянською. Леся Українка у листі від 20 травня 1899 р. вперше звертається до свого незнайомого
адресата: “Дорога і шановна товаришко!», витримуючи дружню і в той же час дещо офіційну тональність
спілкування. Вибір саме такого найменування щодо незнайомої особи був невипадковим. Маючи небагато
інформації про свою співрозмовницю, Леся Українка склала про неї певне враження, яке й зумовило вибір
відповідної етикетної форми. Адже лексема товаришко передбачає звернення до близької, до того ж рівної
собі людини. У подальших посланнях згадане звертання доповнюється епітетами добра, ніжна, люба, далека,
які свідчать про те, що стосунки комунікантів поступово змінюються: Дорога моя товаришко!; Бувайте
здорові, моя добра, ніжна, люба товаришко!; Се справжнє щастя, люба товаришко, що ми хутко
побачимось. Письменниці все більше пізнавали одна одну, виявляючи спільність поглядів та інтересів, що
позначалось і на характері етикетних висловів, традиційність яких все ще зберігалася: Дорога панно Ольго!;
Люба далека приятелько! З часом змінювалися стосунки комунікантів, вони ставали більш теплими,
“сестринськими”. Леся Українка поступово зупиняється на виборі більш поетичних виразів, що відзначаються
яскравою індивідуальністю й неповторністю: люба далека; мій любий чарівний квіте; найдорожча далека,
любий, далекий лотосовий квіте. Однак традиційні, загальновідомі форми не здатні були передати
психологію взаємин співрозмовників. Саме тому в листі від 6 червня 1901 року письменниця використовує
звертання “хтось”, “хтосічок”, які завдяки своїй загадковості, неповторності, оригінальності створюють
особливу атмосферу листування, змінюють настрій і ритміку послань: Мій любий чорненький Хтось! Отже,
динаміка стосунків комунікантів “незнайомий – малознайомий – добре знайомий – близький” зумовила
динаміку етикетних форм: від традиційних і загальноприйнятих “дорога і шановна товаришко”; “дорога
пані”, “дорога панно Ольго” до емоційно-забарвлених, індивідуально-авторських “моя добра, ніжна і люба
товаришко”, “найдорожча далека”, “хтосічку мій дорогий і любий” тощо.
Для адекватного вибору етикетних форм адресантові потрібні сприятливі умови текстотворення.
Численні приклади того, наскільки обставини написання впливають на зміст і форму листа, знаходимо в
кореспонденції самих авторів: Вибачте, голубе сизий, що так нашвидку пишу до Вас, бо одно те, що сьогодні
пошта, а друге те, що коло десятої години треба втупити в караул (Шевч. до А.Лизогуба); Тут всі обставини
настільки не сприяють писанню, що поки я тут – я не літератор і навіть не людина, а хірургічно-
ортопедичний манекен. Ви бачили, який вид мають мої листи, переривані усякими медичними експериментами,
– хіба ж то було писання, скажіть самі? (Л.Укр. до М.Павлика).
Важливим чинником, що впливає на вибір етикетних форм, є місцевість, де проживають комуніканти.
Так, мешканці певного регіону схильні дотримуватись своїх традицій, звичаїв, особливостей мовленнєвої
поведінки. У листах письменників адресант і адресат могли бути мешканцями різних регіонів, що
враховувалось автором у спілкуванні зі співрозмовником, позначалося на етикетному оформленні листів
(використання діалектизмів, застарілих етикетних форм тощо): Та й взагалі, наперед прошу Вас, простіть, коли
я часом в чому не дотримую прийнятих у русинів австрійських звичаїв, се, запевне буде не з браку поваги до
Вас, а тільки через те, що я — українка (Л.Укр. до О. Кобилянської). Деякі листи письменників написані ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

162
російською мовою. Найбільше таких послань в епістолярії Т.Шевченка. Російською мовою поет листувався з
офіційними особами, керівництвом Петербурзької академії мистецтв, російськими письменниками
О.Плещеєвим, В.Жуковським, С.Аксаковим, петербурзьким художником-портретистом М.Осиповим,
В.Рєпніною, друзями-поляками, хоч висловлював жаль, що не пише по-польському. Досить часто використання
російської мови було зумовлено несприятливими життєвими обставинами поета. Одержавши листа від
С.Сєраковського, написаного по-українському, Т.Шевченко дає своєму адресатові зрозуміти, що відповідь цією
ж мовою може спричинити неприємні наслідки: Мой милый, мой добрый Zyhmonte! Благодарю тебя за твое
ласкавое сердечное украинское слово. Рад бы я отвечать тем же сердцу милым словом, но я так запуган, что
боюся родного милого звука. Особенно в настоящее время я едва ли как-нибудь могу выражаться. Написання
листів російською мовою в багатьох випадках зумовлено прагненням письменників висловити повагу до
співрозмовника, для якого ця мова була рідною: В заключение позвольте выразить Вам благодарность за
Ваше, глубоко тронувшее меня, доверие ко мне и к моим силам (Л.Укр. до В.Поссе); Добрые мои Аркадий
Данилович, Надежда Акимовна (Шевч. до А. та Н.Родзяників). Досить часто в листах письменників, написаних
російською мовою, зберігаються національні особливості мови авторів послань. Так, зокрема, в
російськомовних листах Т.Шевченка, Панаса Мирного в ситуації звернення до адресата широко функціонує
форма кличного відмінка іменників, що є специфічною ознакою української мовної традиції: Хотелось бы
долго, вечно беседовать с вами, единая сестро моя! (Шевч. до В.Рєпніної); Прощайте, мой добрый, мой
незабвенный друже! (Шевч. до О.Плещеєва); Никогда еще, друже-брате, письмо не ставило мене в такое
затруднение – отвечать да или нет (Мирн. до І.Білика).
Вивчення іноземних мов, безпосереднє знайомство з традиціями різних народів також позначалося на
етикетному оформленні листів. Так, у мову послань досить часто вкраплюються окремі місцеві вислови,
характерні звертальні та прощальні конструкції. Неабияку увагу до етикету інших народів приділяли Леся
Українка, О.Кобилянська, І.Франко: Giglio d’ oro! (Л.Укр. до сестри Ольги); Mille bacie saluti (тисяча
поцілунків і привітів (італ.) тобі і мечкам (Л.Укр. до Л.Драгоманової-Шишманової). У листах Лесі Українки до
О.Кобилянської часто трапляються вислови німецькою мовою, яка була для Ольги рідною: А тим часом
бувайте здорові liebe ferne Freundin (люба далека приятелько); А на літо, аби дав мені бог заробити гроші за
недавно послані до російських журналів праці (між іншим і за Вас, liebe Morgen seele (люба ранкова душе), то
вибираємось удвох з Лілею до Вас.
Вибір етикетних одиниць залежав і від особистих уподобань авторів послань. Можна говорити про
улюблені етикетні вирази письменників, які вони використовували у спілкуванні з різними адресатами. Так,
наприклад, у ситуації звернення до співбесідника М.Коцюбинський, Панас Мирний, І.Нечуй-Левицький
віддавали перевагу звертанням добродію, добродійко. Найпоширенішими найменуваннями адресата в листах
Лесі Українки й О.Кобилянської є звертання товариш, товаришко, в посланнях Т.Шевченка – друже,
І.Франка – пане, друже, приятелю.
Отже, листи українських письменників ХІХ ст. зберегли і донесли до наших сучасників неоціненний
скарб – мовленнєвий етикет, який є окрасою української мови, свідченням її самобутності і неповторності.

Література
1. Антоненко С.В. Синтактико-стилістична структура епістолярного тексту (на матеріалі листів
О.С.Пушкіна): Автореф. дис…канд. філол. наук. – К., 1995. – 21 с.
2. Кочерган М.П. Стан і перспективи сучасного мовознавства // Вісник Київського лінгвістичного
університету. Серія Філологія. – Т.6. — № 1. – К.: Видав. центр КНЛУ. – С. 5-18.
3. Ленець К.В. Епістолярний стиль // Стиль і час: Хрестоматія. – К.: Наук. думка, 1983. – С.160 –198.
4. Ленець К.В. Поговоримо про листування // Культура слова. – К.: Наук. думка, 1979. – Вип.14. – С.79 –
85.
5. Мацько О.М. Мовні формули у дипломатичних текстах сучасної української мови: функціонально-
семантичний аналіз: Автореф. дис. … канд. філол. наук. – К., 2001. – 21 с.
6. Поповиħ Л. Епистоларни дискурс украjинского и српского jезика.– Београд, 2000. – 450 с.
7. Радзієвська Т.В. Деякі проблеми текстової комунікації: до постановки питання // Мовознавство. – 1992.
— № 2. – С.14 – 20.

With this article continued is the author’s series of articles on acute problems of Ukrainian people’s modern
speech etiquette. On the material of epistle legacy of Ukrainian writers of 19th century, considered are factors that
influence the etiquette form choice in a particular situation of communication. In the paper, presented is the detailed
analysis of important parameters of epistle interaction, such as situation, communication tonality, social roles of
communicants, character of their interaction, circumstances under which the letter is written.
Keywords: situation of communication, addressee, addresser, social role, communication tonality, process of
communication.
Надійшла до редакції 14 вересня 2007 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.