Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Наталія Скоробагатько — СИМВОЛІЧНІСТЬ СОМАТИЗМІВ ЯК ФРАЗЕОТВОРЧИЙ ЧИННИК

У статті шляхом концептуального аналізу досліджуються соматичні символи у фразеологізмах (на
матеріалі фразеології східнослобожанських і східностепових говірок). Основна увага звертається на
експлікацію світоглядних домінант українського народу, пов’язаних із соматичною символікою.
Ключові слова: фразеологічна одиниця, соматизм, символ.
© Скоробагатько Н.О., 2008 Розділ IV. Функціональна семантика лексичних і фразеологічних одиниць

189
Людина у світі символів живе з давніх-давен, з доісторичних часів. Ю. Лотман підкреслює, що слово
символ – одне з найбільш багатозначних у системі семіотичних наук, і навіть якщо ми не знаємо, що таке
символ, кожна система знає, що таке „її символ”, і потребує його для роботи семіотичної структури. На думку
вченого, найбільш звичне уявлення про символ пов’язане з ідеєю певного змісту, який, у свою чергу, слугує
планом вираження для іншого, як правило, культурно ціннішого змісту. Символ і в плані вираження, і в плані
змісту є певним текстом, тобто має деяке єдине замкнуте в собі значення й чітко виражений кордон, що
дозволяє ясно виділити його з оточуючого семіотичного контексту. Символи являють собою один з найбільш
стійких елементів культурного континууму. Єдність основного набору домінуючих символів і тривалість
їхнього культурного життя значною мірою визначають національні й ареальні кордони культур [Лотман 1996:
146-149].
Символ ґрунтується перш за все на живому спогляданні дійсності, відповідно являючи собою її
віддзеркалення. Будь-який символ вказує на певний предмет, що виходить за межі його безпосереднього змісту.
Він завжди містить у собі певного роду смисл, але не просто смисл самих речей, що відображують одне одного.
Смисл завжди вказує на дещо інше… Усілякий смисл завжди є певного роду узагальненням [Лосев 1991: 248-
258]. На думку М. Костомарова, якщо народ має певне поняття про духовне значення якого-небудь предмета
фізичного світу, то це значить, що такий предмет заключає символ для народу [Костомаров 1994: 59].
Сьогодні лінгвістичне дослідження слів і сполучень слів-символів виходить за межі онтології, семіотики,
культурології, літературознавства, фольклористики тощо, хоч і спирається на їхні досягнення; в основі
мовознавчих розробок лежить з’ясування мовної природи символу, вивчення його функціонування в тексті, а в
ширшому плані – визначення глибинних процесів і явищ мовних систем, закономірностей структурування
смислів через пізнання людської діяльності й створеної на її основі картини світу [Кононенко 1991: 30]. Окрім
знаковості, гуманітарна традиція акцентує увагу на таких властивостях символу, як образність (іконічність),
мотивованість, комплексність змісту символу та рівноправність значень у ньому, „іманентна” багатозначність і
розпливчатість кордонів значень у символі, архетипічність символу, його універсальність в окремо взятій
культурі й перехрещення символів у культурах різних часів і народів, уходження символу в структуру
міфології, літератури, мистецтва й інших семіотичних систем [Шелестюк 1997: 125-126]. Зважаючи на
архетипічність символів, вони передаються від покоління до покоління на несвідомому рівні. Символ не має
адресата: він звернений до всіх носіїв мови. Якщо знаки потребують розуміння, то символи – інтерпретації.
Тайна символу – в імпліцитності його когнітивного змісту. У зв’язку з непрямою денотацією його значення
доводиться не визначати, а лише інтерпретувати, намагаючись максимально наблизитися до того когнітивного
змісту, який приписувався символу в момент творення останнього. У світі символів панує семіотична
невизначеність, недомовленість, навмисне замовчування, через що часто приховуються важливі культурні
знання. Герменевтичне декодування символів за раніше створеним алгоритмом є неможливим у зв’язку з їхнім
дискурсивно-генетичним різноманіттям. Словесний символ розкриває свій когнітивний зміст лише в процесі
інтерпретації дискурсивного змісту тих легенд, міфів, казок, що стали його дериваційною базою [Алефиренко
2002: 80-81].
Дослідженню символіки присвячено праці визначного вітчизняного вченого О. Потебні – „Про деякі
символи в слов’янській народній поезії”, „Про купальські вогні і споріднені з ними уявлення”, „Про долю і
споріднені з нею істоти”. Зокрема, у першій з названих робіт О. Потебня провадить думку, що „разом з
лексичним ростом мови затемнювалося первісне враження, виражене словом, подібно тому, як втрачали й
втрачають смисл граматичні форми по мірі віддалення від часу повного свого розвитку… Потреба відновлювати
власне значення слів, що забувається, було однією з причин утворення символів” [Потебня 2000: 5].
Мета розвідки – на фразеологічному матеріалі з’ясувати основні особливості соматичної символіки.
Показати типові риси народного світогляду, що експлікуються представленими символами.
Соматичну фразеологію створюють фразеологічні одиниці (ФО), один з компонентів яких – назва
частини тіла людини чи тварини. Термін соматичний бере свій початок з біології та протиставляється терміну
психічний. Соматичний [ грецьке sōma – тіло] – термін, який використовують для позначення різноманітних
явищ в організмі, пов’язаних з тілом, а не з психікою [СІС 2000: 848]. Вивчення мовної категорії символу
ускладнюється властивістю останнього мотивувати семантику шляхом з’ясування фонових знань, прагматичної
сутності, що обов’язково приводить до пошуків культурних, національних, соціальних й інших чинників, які
обумовлюють символ та ідентифікують його зміст для всіх членів певного соціуму. Інтерпретуючи символи-
соматизми, ми використовуємо історичний досвід і культурний потенціал народу, адже символіка органічно
формуються під впливом названих реалій. Символ справляє значний вплив на формування загальної
фразеологічної семантики. Наявність символьного елемента у структурі стійкої сполуки значно збільшує її
культурну значущість. Тлумачення ФО з символічними компонентами передбачає залучення широкого
культурного контексту, потребує ґрунтовних знань психології народу, його звичаїв і традицій. Символ як
компонент ФО у своїх дослідженнях розглядали Л. Авксентьєв, М. Алексєєнко, В. Кононенко, О. Куцик,
О. Левченко, В. Телія, В. Ужченко, Т. Черданцева й інші. О. Куцик підкреслює, що творення фразеологізмів на
базі символів є одним із найактивніших, найпродуктивніших способів. Хоча цей шлях фразеологічної деривації
в кількісному відношенні не є провідним, його роль в утворенні ФО вельми помітна [Куцик 1997: 3]. Ми, ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

190
поділяючи думку О. Левченко, до символів відносимо такі компоненти фразеологізму, що зберігають
семіотичну навантаженість у будь-яких текстах культури.
Фразеологічні символи являють собою особливі концепти, є певним типом мовних знаків, що базуються
на прозорості внутрішньої форми (вихідного чи переосмисленого етимологічного значення, що слугує ланкою
між актуальним смислом і буквальною семантикою образної основи ФО). До складу процесуальних
метафоричних і метонімічних фразеологічних символів входять імена – субстантивні символи, які є смисловим
центром, смисловим ядром фразеологізму [Мелерович 2004: 94-95]. До названих субстантивних символів
відносяться соматичні компоненти ФО. Символічність соматизмів пов’язана з наївною анатомією давньої
людини, пізніше її почали обумовлювати релігійні уявлення. Соматизм ми розуміємо як такий складник
фразеологізму, що має певну автономність, наділений самостійними символічними й асоціативними
характеристиками; однак не всі соматизми є символами.
Одним із основних принципів організації системи символів є принцип бінарності, пов’язаний із
архетипними опозиціями. Соматичні символи виникли на ґрунті найдавніших міфологічних уявлень про
світобудову, є вираженням загальнолюдських архетипів. Згідно з антропоморфною моделлю Всесвіту людина і
Космос становлять єдине ціле й абсолютно точно відтворюють одне одного. Звідси бере початок символізація
соматизмів: кожний орган, кожна частина тіла людини, тілесна рідина співвідносяться з певними фрагментами
Всесвіту. Кров символізує воду, легені – повітря, кістки – землю, голова – небо, нерви – вогонь, живіт – море,
ноги – землю, рука – владу тощо. Соматична символіка несе одне й те ж саме або дуже подібне для більшості,
якщо не для всього людства, що обумовлюється природною подібністю як фізичної, так і психічної будови
людини. Суспільному культурному коду належать ФО, що позначають певні мімічні реакції чи жести людини.
Така фразеологічна соматика наскрізь символьна, оскільки вона мотивується психофізичним досвідом, що є
подібним для всієї людської спільноти.
У сучасному уявленні голова – центр переробки інформації. Це символ розуму, волі, духовного життя,
управління, контролю; символ світу, Ісуса Христа; водночас – символ зневаги [СС 1997: 35]. Голова –
інструмент, який керує процесами мислення, це втілення людського духу, життєвої могутності, показник
людського потенціалу. Цей орган є символом найвищої цінності людини: соматизм голова виступає на
позначення характеристики людини, кваліфікує її можливості та здібності. У фразеології досліджуваного
ареалу цей символ має найбільшу фразеоактивність – майже всі фразеологізми з компонентом голова
функціонують на позначення розумових властивостей індивіда, зокрема їх незадовільного стану: больний на
всю голову (Вес, Кар, Луган), без короля в голові (Кругл, Сіверс, Червп), голова не варе в кого (Луган, Макар,
Щас), кирпич на голову впав кому (Брян, Іван, Старб), болта [в голові] не хватає в кого (Донец, Підг, Тр) тощо.
Нога символізує землю, нижній світ [Маковский 1992: 51]. Перш за все ноги сприймаються як нижня
точка у вертикальному положенні тіла людини. Співвідношення цього органа з матеріально тілесним низом
актуалізує відповідні культурні смисли, у яких ноги символічно пов’язуються з моральним приниженням,
тиском і як наслідок – покірністю, залежністю тощо: падати в ноги кому [СФУМ 2003: 480], лягати до ніг
[СФУМ 2003: 359], стелитися під ноги [СФУМ 2003: 693]. Соматизм ноги виступає символом міцності, опори,
стійкості: міцно триматися на ногах [СФУМ 2003: 723], мати добрий ґрунт під ногами [СФУМ 2003: 374],
також це символ руху: чухати ногу об дорогу „дуже швидко йти” (Лисич, Підл), знести ноги „швидко бігти,
тікати, іти” (Нещер) тощо.
Рука – символ діяльності; праці людей; жертвоприношення, захисту; підтримки; сили; внутрішнього
світу людини; заступництва, опікунства; авторитету; влади; людських відносин, добробуту [СС 1997: 107]. Як
орган людського тіла рука виконує надзвичайно важливі функції: саме завдяки йому людина стала досконалою
суспільною істотою, внаслідок трудової діяльності набула вагомого соціального статусу. Людство надзвичайно
шанує руки як символ працьовитості: на обидві руки кувати (Луган, Петр, Щас) – вміти все робити; майстер на
всі руки від скуки (Лоз, Свердл, Хв) – людина, яка все вміє робити, тямуща у всякому ділі. Найчисельнішими в
досліджуваних говірках є фразеологізми на позначення нездатної до виконання роботи людини: руки забули
пришити кому (Анд, Луган, Сніж); руки ззаду виросли в кого (Кр, Луган, Новом); руки із задниці повиростали в
кого, грубо (Бул, Перш, Раф); руки-крюки (Алч, Луган, Сте); руки матюком стоять у кого (– Зший обидві
половини! – Не вмію: руки матюком стоять у мене) (Попів) [УВДС 2005: 273]; руки на вузол зав’язані в кого
(Артем, Георг, Трет); не туди руки стирчать (Брян, Підл, Тит); руки не з того міста виросли в кого (Донец,
Луган, Фр). Кількісна перевага останніх ФО свідчить про стереотип засудження неробства й негативне
ставлення до людей, нездатних до праці. У цих стійких сполуках культурна інтерпретація представлена у
вигляді модусу „невартий особистості”, який лінгвістична традиція співвідносить з поняттям „емотивність”,
або емоційно-оцінне співзначення. Руки – символ влади, сили, підкорення: тверда рука [СФУМ 2003: 620],
держати в руках кого, що [СФУМ 2003: 192]. Сторонні дії, направлені на позбавлення активності рук у певної
особи, закономірно ліквідують в останньої вищезазначені репрезентанти могутності: пооббивати руки
„покарати (злодія або того, хто чинить недозволене)” (Алч, Жов, НижД).
Волосся в багатьох традиціях є символом сили. Волосся спалювалося в Греції під час церемонії
прийняття громадянства, під час укладання шлюбу, під час поховального обряду, що свідчить про значення, яке
йому надавалося. У германських і слов’янських народів відрізання волосся було знаком ганьби. Зачіска у всіх Розділ IV. Функціональна семантика лексичних і фразеологічних одиниць

191
культурах обов’язково свідчить про стать, вік, професію та соціальний статус людини [ЭСЗЭ 2001: 99-100]. З
волоссям пов’язані особливі звичаї та повір’я. В українців відразу ж після народження дитини бабка відрізала в
неї три пучки волосся, щоб у неї, коли виросте, не було лисини. До року зазвичай не стригли волосся,
пояснюючи це тим, що, підстригаючи його, „можна відрізати язика”, тобто дитина довго не вмітиме говорити
[Войтович 2005: 92-93]. У фразеологічному фонді мови цей соматизм часто не виконує приписуваної йому
символьної функції й функціонує для характеристики зачіски людини: дві волосини на три перекосини, ірон.
(Білк, Лисич, Стах), три волосини в кучу збились (Молгв, Ор), кучерявий без волос (Бонд, Зорик, Новт), волосина
вроздріб, ірон. (– Зять всігда ходе в кепці – у його волосина вроздріб) (Бонд, Марк) [УВДС 2005: 72] – про
людину з рідким волоссям або лису.
Око – символ розуму і духу; символ Сонця; зловорожих сил; краси; світильника для тіла (у християнстві);
кохання [СС 1997: 89]. Око – об’єкт численних вірувань і повір’їв. За його допомогою людина може вплинути
на долю іншої людини. Найчастіше очі пов’язані з можливостями зурочити, нашкодити живій істоті [Войтович
2003: 347]. Прихована людською підсвідомістю міфологема око – божество обумовлює розвиток сучасної
фразеологічної семантики, яка формується шляхом сприйняття людиною навколишнього середовища за
допомогою очей. Очі стають символом самої людини або характеристикою її окремих духовних чи фізичних
якостей, а також елементом метрико-еталонної сфери: з чортом в очах „погано, поганими очима (в основі
виразу лежить віра в злі („урочливі”) очі) (– Хоч Марія і гарна жінка, але дивиться на всіх з чортом в очах)
(Новбор, Осин) [УВДС 2005: 332], в очах вогні встають у кого „хто-небудь злий, лихий” (– Свекруха така лиха,
що в очах вогні встають) (Новн, Св, Сват) [УВДС 2005: 228], як з ока викопаний „дуже схожий” (Прок, Розс,
Саб), приміритися очима до чого [СФУМ 2003: 563] тощо.
Рот – символ Слова як першоджерела життєстверджуючої сили; сонця; вогню; руйнівної, поглинаючої
сили; межі внутрішнього і зовнішнього світу; поєднання неба і землі, пекла і землі; доступу до підземного
царства, внутрішнього світу. У світовій символіці, пов’язаній із тілом людини, найпростіший зв’язок
простежується між органом і його функцією, тобто рот, починаючи від єгипетських ієрогліфів, втілював
здатність мовлення, а отже, був символом Слова [СС 1997: 107]. Вищезазначене експлікується фразеологізмами
з семантикою говоріння: повен рот язика в кого „хто-небудь нерозбірливо говорить” (– У лектора повен рот
язика: нічого не розбереш) (Жд) [УВДС 2005: 271], вода в роті не держиться в кого „хто-небудь має звичку
розголошувати таємниці” (Велик, Кір, Степ), каші в рот набрати „швидко й невиразно говорити” (Лут, Старб,
Шахт), аби в роті не завонялося „говорити будь-що, тільки б не мовчати” (Лоз, Луган, Щас) тощо.
Ніс символізує: серед емоцій – смуток, направлення – Захід, кольору – білий, сезону – осінь [CЗЭ 2003:
332]. ФО з компонентом ніс порівняно нечисленні, вони, як правило, є самі символами безвідносно до
названого соматизму: носа перед собою не бачити (Зел, Лисич, Покр), носом зірки збивати (Зор, Сват, Стах),
носом небо зачепить (Брян, НижД, Рубіж) – символізують пиху, зверхнє ставлення.
Серце – символ Центру; Бога; життя; розуму; ласки; любові; співчуття; у християнстві – символ радості
та смутку; розуміння; сміливості; релігійної відданості; чистоти. На думку стародавніх учених, існує три
життєво важливі центри людського тіла – мозок, серце і статеві органи. За традиційними уявленнями, місцем
перебування розуму було серце, а мозок слугував лише його засобом. Отже, серце символізувало „центральну”
мудрість. Для українців серце – це перш за все любов, лагідність, співчуття, радість, щастя [СС 1997: 111-112]:
брати до серця [СФУМ 2003: 44]; гаряче серце, добре серце, заворушилося серце, заграло серце [СФУМ 2003:
639]; серце в’яне, розм’якло серце, запалилося серце [СФУМ 2003: 640].
Душа – духовна сутність людини, особливий початок, протиставлення тілесному й те, що визначає життя,
особистість людини. Душа символізує безсмертя, тобто вічне існування в потойбічному світі: випустити душу
(Кр, Луган, Чорн); душа до ангелів полетіла в кого, чия (– Нема тіки діда, вже душа його до ангелів полетіла)
(Вес, Луган) [УВДС 2005: 124]; душа пішла на волю в кого, чия „хто-небудь помер” (Калм, Кір), душа
проситься на небо в кого, чия „хто-небудь близький до смерті” (Алч, Лисо, Тим). Вона, з одного боку, є
енергетичним центром, символом виявлення прихованої в людині реальності, а з іншого – своєрідною енергією,
що здатна долати труднощі на шляху до найвищого миру [СЗЭ 2003: 149]. О. Каракуця, досліджуючи
фразеологізми української мови з компонентом душа, підкреслює, що „діахронічний аналіз смислової
структури слова душа виявив, що спочатку лексема мала символічне значення безсмертя, уособлення життя в
матеріальних формах. За посередництвом складної системи уявлень сформувалося розуміння душі як духовної
сутності, етичного ідеалу, з яким співвідносяться вчинки людини. У подальшому відбулося розширення цього
значення на весь внутрішній світ людини як цілісну субстанцію і слово-міфологема набуло третього
символічного значення – „вмістилище почуттів”, актуального в побудові мовного образу людини”. Саме
символічна семантика осередку почуттів має широку сполучуваність і є мотивувальним фактором стійких
сполук різних типів [Каракуця 2002: 15]: перетліть душею (душою, душой) „тяжко переживати” (КрЛ, Михайл,
Ров), в душі закипати [СФУМ 2003: 244], душа болить (щемить, ятриться) [СФУМ 2003: 225], потеплішало
на душі чиїй, у кого [СФУМ 2003: 549] тощо.
Кров – символ споріднення, родового зв’язку та відмінності. Кров також є носієм життя: вона містить у
собі принцип життєвого тепла, тому Мойсей заборонив вживати як їжу кров тварин [СЗЭ 2003: 249-250].
Експлікація таких понять як життя, душа, здоров’я, темперамент у концепті кров знайшло своє логічне
відображення у вербалізації названого соматизму фразеологічним фондом мови: хвилювати (бентежити, ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

192
розпалювати, бунтувати) кров [СФУМ 2003: 743], висисати (висмоктувати, випивати) [всю] кров [СФУМ
2003: 84], псувати (зіпсувати) кров кому [СФУМ 2003: 581], кров ударяє (бухає) в голову (до голови) кому
[СФУМ 2003: 315] тощо.
Як бачимо, багато соматизмів, маючи власну мовну семантику, характеризується додатковим культурним
смислом, певною символічною значущістю, що утвердилися в культурній традиції народу.
Знання символіки є підвалиною для усвідомлення картини світу певного етносу, його поглядів, вірувань,
ідеалів. Соматична символіка виникла в прадавні часи, відзначається багатозначністю та
поліфункціональністю. Існування соматичного символічного коду є результатом роботи творчої уяви людини
та її прагнення визначити свою унікальність за допомогою конкретних образів, шляхом аналогії одного явища
іншому. Завдяки символізації компонент-соматизм стає семантичним центром фразеологізму, однак не всі
соматизми-символи є активними під час фразеотворення, зокрема виразного символьного наповнення
позбавленні такі компоненти ФО: вухо, в’язи, горло, груди, зуби, коліно, лице, палець, плече, хребет, шкіра, щоки
й деякі інші.
Вплив символьного характеру компонента-соматизму на загальну семантику стійких сполук має важливе
значення: образно-асоціативний потенціал символів-соматизмів великою мірою детермінує культурну
конотацію фраземи.
Різні питання соматичної фразеології (наприклад, місце фразеологічної соматики в дзеркалі архетипних
уявлень людини, назви-субститути соматизмів у діалектній фразеології тощо) ми плануємо розглянути в
подальших наукових розвідках.

Джерела
СЗЭ 2003 – Символы, знаки, эмблемы: Энциклопедия / Под общ. ред. В.Л. Темизына. – М.: Локид-Пресс,
2003. – 495 с.
СІС 2000 – Словник іншомовних слів: 23000 слів та термінологічних словосполучень / Уклад.
Л.О. Пустовіт та ін. – К.: Довіра, 2000. – 1018 с.
CC 1997 – Словник символів / За заг. ред. О.І. Потапенка, М.К. Дмитренка. – К.: Ред. часопису
„Народознавство”, 1997. – 156 с.
СФУМ 2003 – Словник фразеологізмів української мови / Уклад.: В.М. Білоноженко та ін. – К.: Наук.
думка, 2003. – 1104 с.
УВДС 2005 – Ужченко В.Д., Ужченко Д.В. Фразеологічний словник східнослобожанських і степових
говірок Донбасу: 6019 фразеологізмів. – 5-е вид., перероб. й доп. – Луганськ: Альма-матер, 2005. – 348 с.
ЭСЗЭ 2001 – Энциклопедия символов, знаков, эмблем / Авт.-сост. В. Андреева и др. – М.: „Издательство
Астрель”: МИФ: ООО „Издательство АСТ”, 2001.– 576 с.

Література
Алефиренко 2002: Алефиренко Н.Ф. Поэтическая энергия слова. Синергетика языка, сознания и
культуры. – М.: Academia, 2002. – 394 с.
Войтович 2005: Войтович В. Українська міфологія. – Вид. 2-е, стереотип. – К.: Либідь, 2005. – 664 с.
Каракуця 2002: Каракуця О.М. Фразеологізми української мови з компонентом „душа” (структурно-
семантичний, ідеографічний, лінгвокультурологічний аспекти). Автореф. дис. … канд. філол. наук. – Харків,
2002. – 19 с.
Кононенко 1991: Кононенко В.І. Словесні символи в семантичній структурі фраземи // Мовознавство. –
1991. – № 6. – С. 30-36.
Костомаров 1994: Костомаров М.І. Слов’янська міфологія. – К.: Либідь, 1994. – 384 с.
Куцик 1997: Куцик О.А. Слова-символи як образно-смисловий центр формування фразеологізмів (на
матеріалі української та російської мов). Автореф. дис. … канд. філол. наук. – К., 1997. – 23 с.
Лосев 1991: Лосев А.Ф. Логика символа // Философия. Мифология. Культура. – М.: Политиздат, 1991. –
С. 247-274.
Лотман 1996: Лотман Ю.М. Символ в системе культуры // Внутри мыслящих миров. Человек – текст –
семиосфера – история. – М.: Языки русской культуры, 1996. – С. 146-160.
Маковский 1992: Маковский М.М. „Картина мира” и миры образов (лингвокультурологические этюды) //
Вопросы языкознания. – 1992. – № 6. – С. 36-53.
Мелерович 2004: Мелерович А.М. О структуре и функциях фразеологических символов // Культурные
слои во фразеологизмах и дискурсивных практиках. – М.: Языки славянской культуры, 2004. – С. 94-101.
Потебня 2000: Потебня А.А. О некоторых символах в славянской народной поэзии // Потебня А.А.
Символ и миф в народной культуре: Собр. тр. – М.: Лабиринт, 2000. – С. 5-91.
Шелестюк 1997: Шелестюк Е.В. О лингвистическом исследовании символа (обзор литературы) //
Вопросы языкознания. – 1997. – № 4. – С. 125-142.
Розділ IV. Функціональна семантика лексичних і фразеологічних одиниць

193
Список населених пунктів
Алч – Алчевськ, Анд – Андріївка м. Сніжного, Артем – Артемівськ Перевальського р-ну, Білк –
Білокуракине Білокуракинського р-ну, Бонд – Бондарівка Марківського р-ну, Брян – Брянка, Бул – Булавинівка
Новопсковського р-ну, Велик – Великоцьк Міловського р-ну, Вес – Веселе Старобільського р-ну, Георг –
Георгіївка Лутугинського р-ну, Донец – Донецьк, Жд – Жданівка м. Харцизька, Жов – Жовте
Слов’яносербського р-ну, Зел – Зелеківка Біловодського р-ну, Зор – Зоринськ Перевальського р-ну, Зорик –
Зориківка Міловського р-ну, Іван – Іванівна Антрацитівського р-ну, Калм – Калмиківка Міловського р-ну, Кар
– Карпати Перевальського р-ну, Кір – Кіровськ, Кр – Краснодон, КрЛ – Красний Луч, Кругл – Круглик
Лутугинського р-ну, Лисич – Лисичанськ, Лисо – Лисогорівка Новопсковського р-ну, Лоз – Лозівський
Слов’яносербського р-ну, Луган – Луганськ, Лут – Лутугине Лутугинського р-ну, Макар – Макартетине
Новопсковського р-ну, Михайл – Михайлівка м. Ровеньок, Молгв – Молодогвардійськ м. Краснодона, Нещер –
Нещеретове Білокуракинського р-ну, НижД – Нижня Дуванка Сватівського р-ну, Новбор – Новоборовиці
Свердловського р-ну, Новом – Новоомелькове Старобільського р-ну, Новт – Новотошківське м. Кіровська, Ор –
Оріхове Старобільського р-ну, Осин – Осинове Новопсковського р-ну, Перш – Першозванівка Лутугинського
р-ну, Петр – Петрівка Станично-Луганського р-ну, Підг – Підгорівка Старобільського р-ну, Підл – Підлісне
Попаснянського р-ну, Покр – Покровське Троїцького р-ну, Попів – Попівка Білокуракинського р-ну, Раф –
Рафаїлівка Антрацитівського р-ну, Ров – Ровеньки, Розс – Розсохувате Марківського р-ну, Рубіж – Рубіжне, Саб
– Сабівка Слов’яносербського р-ну, Св – Свердловка Сватівського р-ну, Сват – Сватове Сватівського р-ну,
Свердл – Свердловськ, Сіверс – Сіверськодонецьк, Сніж – Сніжне, Старб – Старобільськ, Стах – Стаханов,
Сте – Степанівка Шахтарського р-ну Донецької обл., Степ – Степове Слов’яносербського р-ну, Тим –
Тимошине Білокуракинського р-ну, Тит – Титарівка Старобільського р-ну, Тр – Троїцьке, Трет – Третяківка
Біловодського р-ну, Фр – Фрунзе Слов’яносербського р-ну, Хв – Хворостянівка Старобільського р-ну, Червп –
Червонопартизанськ м. Свердловська, Чорн – Чорнухине Перевальського р-ну, Шахт – Шахтарськ
Шахтарського р-ну Донецької обл., Щас – Щастя м. Луганська.

The somatic symbols in phraseological units with the help of conceptual analyse are being carried out in the
article. The main point is given to the explication of worldwide folk Ukrainian dominants which are somatic symbolic
system.
Keywords: phraseological unit, somatic, symbol.
Надійшла до редакції 24 вересня 2007 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.