Марія Брус — ПОНЯТТЯ З ОСНОВОЮ ФЕМІН- У КОНТЕКСТІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІНГВІСТИКИ

В описі мовної системи та окремих її підсистем важливим є формування і реалізація відповідної
термінологічної бази. Для іменників-назв жінок як окремої лексичної підсистеми необхідна власна
термінологія, яка дала б можливість провести комплексний аналіз цієї групи слів, показати їх специфіку на
різних рівнях (фонетичному, лексичному, словотвірному, граматичному, стилістичному та інших).
У статті запропоновано ввести до лінгвістичного лексикону спільнокореневі слова з основою фемін-
(фемінітив, фемінітивний, фемінітивність тощо), які створять термінологічну основу при дослідженні
апелятивів-назв жінок. Розглянуто процеси виникнення і функціонування вказаних слів у мовознавстві.
Розкрито їх сутність і доцільність використання у висвітленні різних аспектів підсистеми назв жінок.
Ключові слова: фемінітив, фемінітивний, фемінітивна підсистема.

Для виокремлення апелятивів зі значенням особи жіночої статі в українській лінгвістиці використовують
поняття назва, номінація, найменування, як і для інших груп слів. У зв’язку з цим традиційними стали вислови
назви жінок, найменування жінок, номінації для позначення жінок та подібні. Крім них поширюються і терміни
моційні найменування, моційні утворення, моційні деривати тощо, які відображають спосіб творення іменників
зі значенням жіночої статі від іменників чоловічого роду, названий моцією (від латинського слова motio «рух»)
[див. УМЕ 2000: 354]. Однак громіздкість таких багатослівних виразів не сприяє чіткому виділенню слів у
межах лексикону, утруднює опис і сприймання матеріалу. Відповідником їх може стати однослівне поняття як
загальноєдине найменування особи жіночої статі.
Показовим визначенням іменників, що характеризують жінок, є слово фемінітив. Спільнокореневими до
нього виступають слова фемінітивний, фемінітивність, фемінізація, фемінізувати, фемінізування та інші. У
сукупності наведені терміни з основою фемін- об’єднують апелятиви на позначення жінок в цілісну лексичну
підсистему, забезпечують чітке структурування її за різними відношеннями і процесами та виразну
ідентифікацію на фоні всієї лексичної системи мови. Однак уведення їх до лінгвістичної термінології і для
опису лексичної підсистеми іменників-назв жінок вимагає попередньо розкрити історію їх виникнення та
функціонування, а також вмотивувати необхідність та доцільність використання щодо аналізованої групи слів.
Українському мовознавству і суспільству загалом слова з основою фемін- мало відомі. Перші наукові
праці, що появилися в Україні у XVI-XVII століттях, ще не фіксували їх [див. Аделфотнε 1591; ГСЗ 1980; ГСС
1979; ГСУ 1970; ЛЛЗ 1964; ЛЛС 1973; ЛСВ 1961]. До пізніших лінгвістичних досліджень, здебільшого
граматик ХІХ століття, вони також не увійшли [див. ГРЯГ 1849: 40-86; ГУМСГ 1928: 26-83]. Наукові розвідки
першої половини ХХ століття так само позбавлені вказаних термінів [див. Тимченко 1907: 39-57; Сімович 1986: