Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Галина Кочерга — КОГНІТИВНО-ОНОМАСІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРЕДИКАТНО-АРГУМЕНТНОГО РІЗНОВИДУ ПРОПОЗИЦІЙНО-ДИКТУМНОЇ МОТИВАЦІЇ: АСПЕКТ МЕДІАТИВУ (на матеріалі українських відіменникових дієслів)

У статті здійснено когнітивно-ономасіологічне дослідження українських відіменникових дієслів та
охарактеризовано мотиваційні особливості предикатно-аргументного різновиду, зокрема, медіативу з огляду
на зв’язок ономасіологічних структурних найменувань, семантики та концептуального підґрунтя їхнього
творення.
Ключові слова: когнітивно-ономасіологічний аналіз, диктум, пропозиція, медіатив, предикат, аргумент.

Актуальність наукової розвідки визначається загальною спрямованістю сучасної лінгвістики на зв’язок
системної та функціональної природи мовних одиниць із структурами та операціями мислення. Пріоритетним
напрямком сучасного українського мовознавства визнано дослідження мови як засобу відображення
національної ментальності, культури, світобачення. Когнітивна ономасіологія є новою лінгвістичною і разом з
тим міжнауковою галуззю знань, завданнями якої є вияв когнітивно-семіотичного механізму породження
найменувань, пояснення зв’язку ономасіологічної структури слова зі структурами знань про об’єкт номінації,
аналіз мотиваційних закономірностей номінативних одиниць, що відображають особливості національної
© Кочерга Г.В., 2008 Розділ V. Словотвір: напрями, аспекти дослідження

219
концептуальної системи, етнічної інтеріоризації дійсності у зв’язку з культурою, звичаями, традиціями, міфами,
характером народу.
Дослідження ономасіологічних структур українських відіменникових дієслів у проекції на
психоментальні структури свідомості є перспективним і вагомим, адже ім’я та дієслово завжди були
протиставлені як два головних граматичних класи слів, а відіменникові дієслова поєднують у собі певні
концептуальні ознаки цих двох класів.
Когнітивна ономасіологія, безперечно, використовує значний теоретичний потенціал дериватології
(праці Г.Й. Винокура, О.А. Земської, І.С. Улуханова, О.М. Тихонова, В.М. Немченка, О.С. Кубрякової,
М. Докуліла, Г. Марчанда, В. Дорошевського, Р. Ліза, Г. Брекле, Д. Ворта та ін.). Українська дериватологія має
вагомий теоретичний і практичний доробок у плані дослідження словотвірної системи мови, типів та способів
словотвору, дериваційних класів тощо (праці І.І. Ковалика, І.Р. Вихованця, С.П. Бевзенка, Т.М. Возного,
В.В. Німчука, К.Г. Городенської, В.О. Горпинича, І.Т. Яценка, Л.П. Дідківської, Н.Ф. Клименко,
Л.Л. Гумецької, Л.А. Юрчук та ін.). Відіменні деривати у словотворчому аспекті глибоко досліджені
К.Г. Городенською М.В. Кравченко, З.О. Валюх, Є.А. Карпіловською, Л.П. Кислюк, Л.М. Колібабою,
Ж.В. Колоїз, В.П. Олексенком, С.О. Соколовою, М.Ю. Федурко. Праці Н. Хомського, Дж. Лакоффа,
Р.У. Лангакера, Р. Джакендоффа, О.С. Кубрякової, С.А. Жаботинської, О.О. Селіванової присвячені когнітивно-
ономасіологічному аналізу мовних одиниць.
Українські відіменникові дієслова в когнітивно-ономасіологічному аспекті, їхні мотиваційні особливості
не були предметом спеціального вивчення і потребують комплексного дослідження.
Обраний предмет дослідження – українські відіменникові дієслова – в ракурсі їхніх мотиваційних
закономірностей демонструють різні можливості висвітлення в ономасіологічній структурі фрагментів
структури свідомості. До того ж у цих дериватах поєднуються два головних граматичних класи слів – дієслова
та іменники, що є позначеннями антиномії динаміки і статики в усвідомленій мовцями дійсності.
На тлі безперечної когнітивної зумовленості лінгвістичних структур, що є основою багатьох концепцій
сучасної лінгвістичної семантики, словотвору, синтаксису тощо, пропозиційні структури розглядаються як
онтологічні універсалії в загальній системі мовної діяльності [Гиздатов 1997]. Саме такі структури були
покладені в основу концепції синтаксичної (предикатної) природи деривації, що вперше у славістиці була
висунута Ф.І. Буслаєвим. О.О. Тараненко характеризує загальну тенденцію сучасного українського
словотворення, підкреслюючи: “Із затвердженням предикатної концепції словотворення різні результати
композиції та деривації стали розглядатися як похідні від речення” [Тараненко 1989]. Отже, в основу
словотворчих досліджень в україністиці покладено саме концепцію синтактикоподібності словотвірних
процесів.
Аналіз перетворення мотиваційних суджень, “знака-сповіщення на знак-найменування”, за висловом
О.С. Кубрякової [Кубрякова 1981], розглядався як єдиний можливий спосіб вивчення словотвору західними
лінгвістами В. Порцігом, Е. Бенвеністом, Ш. Баллі, Г. Марчандом, Р. Лізом, М. Докулілом та ін. А в
“Академічній граматиці польської мови” відзначається: “Операція найменування ґрунтується на тій самій
понятійній схемі, що й побудова речення, на предикатно-аргументній структурі… Це переоформлення речення,
точніше предиката, разом з аргументними позиціями в групу, віднесену до одного з аргументів цього
предиката” [Мразек 1964].
Дійсно, більшість найменувань при творенні спирається на когнітивні структури, ізоморфні реченню,
судженню. Але у такому випадку необхідно враховувати співвідношення формальної будови речення та
семантики його компонентів, що позначають або об’єктивні відношення в світі дійсності, або неістинну,
метафоричну інформацію.
У сучасній когнітивній ономасіології розроблено метамодель номінації з урахуванням наведених
напрямів та чинників [Селиванова 2000]. Цю модель названо моделлю породження відповідно до наявних у
психолінгвістиці моделей породження мовлення. О.С. Кубрякова зазначала: «Поняття породження мовлення,
що виникло спочатку у трансформаційній граматиці і мало радше метафоричний зміст, дуже швидко виходить
за межі генеративної, породжувальної граматики і підхоплюється дослідниками, які далекі від цього напряму»
[Человеческий фактор в языке: язык и порождения речи 1991].
Модель О.О. Селіванової містить п’ять етапів номінативного процесу. Перший етап − аперцепції
(психонетичний) − починається з мотиву − появи «неясного бажання» [Выготский 1982], «головної
збуджувальної» сили психічної діяльності» [Дубров 1990], що зумовлює сенсомоторне сприймання на основі
виділення об’єкта з ряду інших. Далі створюється індивідуальний чуттєвий образ, на підставі якого та з огляду
на установку [Узнадзе 1966] формується уявлення про об’єкт. Уявлення, на відміну від сприймання, більш
узагальнене, найближче до поняття, є найвищою формою аперцепції. Воно має «перехідний характер від
індивідуального до загального, від немисленнєвого до мисленнєвого» [Селиванова 2000]. На етапі уявлення
закладається підґрунтя внутрішньої форми слова як способу поєднання думки зі звуком, як образу імені, згідно
з концепціями В. Гумбольдта, Г. Штейнталя, О.О. Потебні, Г. Габеленца та ін.
Цей етап стосовно відіменникових дієслів розглядається починаючи з мотиву − позначити певний
процес, які сприймається в сукупності сенсо-моторних відчуттів предметного світу: зорових, слухових тощо, – ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

220
тобто з огляду на ті супутні субстанції, які супроводжують цей процес. Таким чином, у свідомості номінаторів
утворюється уявлення про те, що позначуваний процес асоціюється з певними субстанційними компонентами.
Другий етап номінативного процесу − інтеріоризація (довербально-когнітивний) − має власне
мисленнєвий характер, тобто на підставі уявлення формується поняття, а далі шляхом його розширення,
уточнення та поглиблення у довготривалій пам’яті номінаторів утворюється концепт. На цьому етапі
відбувається певна вербалізація знань про позначуване, оскільки «пізнання − це також формування різних
суджень, які в сукупності формують базу для розвитку поняття» [Селиванова 2000].
Поняття про процеси, позначені відіменниковими дієсловами, збігаються з певними словотворчими
класами, ономасіологічними категоріями. Так, розглядаючи ономасіологічну категорію відіменникових дієслів,
І.Р. Вихованець підкреслює інструментальну функцію кореневих морфем певного класу похідних дієслів:
«похідне дієслово боронувати сформувалося на основі іменника борона в інструментальній функції, вираженій
орудним відмінком, і дієслівного предиката розпушувати. Іменниковий корінь у похідному дієслові акцентує
увагу на знарядді, за допомогою якого виконується дія, а суфіксальна дієслівна морфема виражає дію, передає
динамічну процесуальну ознаку» [Вихованець 1992]. Отже, у випадку такої дієслівної номінації утворюється
загальне поняття про процес, що зумовлений інструментом. Л.Г. Погиба, характеризуючи синтаксичне поле
відіменникових дієслів спільної дії, виявляє зв’язки таких назв з твірними іменниками збірної кількості:
купчитися, групуватися, юрбитися, кущитися, роїтися, табунитися тощо [Погиба 1979]. Ці дієслова створено
на основі поняття процесу, пов’язаного зі збірною кількістю суб’єктів.
Третій етап внутрішнього програмування (превербальний) є перехідною ланкою між інтеріоризацією та
формуванням ономасіологічної структури найменувань. Його кінцева мета − творення мотиваційної бази, яка є
власне внутрішньою формою слова. У моделях породження мовлення Московської психологічної школи цей
етап є обов’язковим, він ґрунтується на теорії внутрішнього слова Л.С. Виготського [Выготский 1982]. Автори
колективної монографії «Человеческий фактор в языке: Язык и порождение речи» під внутрішнім
програмуванням мовлення розуміють «етап підготовки думки до об’єктивації, етап початку мовленнєвої
діяльності, пов’язаний з пошуком схеми майбутнього висловлювання та його мовного типу» [Человеческий
фактор в языке: Язык и порождение речи 1991].
У номінативному процесі внутрішнє програмування є етапом формування мотиваційної бази, яка може
бути синтактикоподібною згідно з теорією синтаксичної природи деривації (Він був учителем − Він
учителював. Покривати асфальтом, бетоном − асфальтувати, бетонувати [Вихованець 1983]) або
формуватися на підставі метафоричного, образного асоціювання з іншими концептами (наїжачитися, ішачити,
проґавити, залебедіти, вулканитися, мавпувати, маковіти тощо) відповідно до дефініційно-асоціативної теорії
слова Е.П. Шубіна, Н.Б. Троїцької, досліджень асоціативної мотивації Р. Гжегорчикової, Я. Пузиніної,
О.А. Земської, І.С. Улуханова, О.О. Селіванової та ін.
Творення відіменникових дієслів на етапі внутрішнього програмування передбачає, таким чином,
формування схеми майбутньої ономасіологічної структури. Ця схема є частково вербалізованою, так само як
внутрішнє мовлення, що характеризується с»прощеним синтаксисом, мінімальною синтаксичною
розчленованістю…» і містить «не стільки слова, скільки натяки на них» [Роль человеческого фактора в языке
1988]. Внутрішнє програмування здійснюється шляхом висвітлення певних реляцій концепту як інформаційної
структури, що відображає знання і досвід людини та являє собою «оперативну змістову одиницю пам’яті,
ментального лексикону, концептуальної системи і мови мозку, всієї картини світу, відображеної у людській
психіці» [Кубрякова 1996].
Висвітлення є одним з понять конекціонізму як другого етапу розвитку когнітивної науки. Конекціонізм
представляє «опис мисленнєвої діяльності людини через конекції нейронної мережі мозку, яка утворює пакети
інформації досимволічних одиниць; під час репрезентації й обробки знань активізується певна низка таких
субсимволів та гасяться інші» [Кубрякова 1996]. Теоретик конекціонізму, американський дослідник З. Пилішин
розглядає висвітлення як зупинку і фокусування уваги на певних ознаках та як їхнє групування у певні
цілісності. Лише вони і підлягають дальшій обробці [Pylyshyn 1988].
У процесі творення відіменникових дієслів висвітлюється або фрагмент істинних знань про позначуване,
вербалізований у прямих значеннях слів (сфера пропозиції), або асоціативних знань (сфера асоціатів, образів).
Наступним, системно завершальним етапом номінації є селекція (вербально-номінативний етап), шляхом якої
остаточно формується ономасіологічна структура слова. Згідно із загальним тлумаченням ономасіологічної
структури як сукупності ономасіологічного базиса та ознаки [Dokulil 1962], селекція містить кілька рівнів:
1) вибір ономасіологічної ознаки − експліцитного мотиватора з мотиваційної бази; 2) одночасну імплікацію
інших компонентів бази; 3) вибір ономасіологічної категорії і базиса, граматикалізацію; 4) формальну операцію
поєднання базиса й ознаки, що може супроводжуватися чергуваннями морфем, скороченням, усіченням основи;
5) семантизацію» [Селиванова 2000].
Ономасіологічна структура відіменникових дієслів формується шляхом селекції з мотиваційної бази
ономасіологічної ознаки − мотиватора, що когнітивно є матеріалізованим знаком субстанції, яка належить до
диктуму пропозиції або до асоціатів, з ним пов’язаних. Ономасіологічний базис відіменникових дієслів − це
показник процесуальності, імплікований у мотиваційній базі (розпушити землю бороною − ономасіологічно Розділ V. Словотвір: напрями, аспекти дослідження

221
імплікованим є також компонент об’єкта дії) і вербалізований у вигляді формантів, афіксів: -ува-(-юва-)
(вівчарювати, азотувати, копіювати); -ирува- (-ірува-) (суфлірувати, драгірувати, плісирувати); -ізува-
(-изува-) (гібридизувати, кристалізувати); -и- (арканити, солити. батожити); -а- (-я-) (дзьобати, сапати,
вечеряти); -і- (дубіти, каменіти, полотніти); -в-(-у-)+-и- (укоренити, усиновити); -ви-+-и- (вивітрити,
викоренити); -з-(-с-)+-и- (знімчити, сполячити); -о-+-и- (обюрократити, озвучити); -роз-+-и- (розгалузити,
розполовинити) тощо.
І.Р. Вихованець пояснює творення ономасіологічної структури відіменникових дієслів на синтаксичній
основі, як редукцію вихідної дієслівно-іменникової сполуки та трансформацію дієслова в суфіксальну морфему
предикатної природи, а орудного відмінка − у кореневу іменникову морфему. «Похідні дієслова членуються на
дві чітко відмежовані частини: лексичну, репрезентовану вихідним іменником, і граматичну, представлену
дієслівним суфіксом, який вказує на дієслівний характер слова, а отже, на семантику дії і пов’язані з нею типові
формально-синтаксичні та семантико-синтаксичні функції» [Вихованець 1988]. У разі селекції мотиватора-
асоціата неможливо встановити вихідну синтаксичну конструкцію, процеси асоціювання треба пояснювати
наближенням, убудованістю, інтеграцією різних концептуальних сфер або різних компонентів цих сфер:
зміїтися − «1) звиватися, тягнутися, стелитися хвилястою, звивистою лінією; витися, крутитися, в’юнитися;
2) прихоплюватися, непомітно з’являтися і зникати (про посмішку і т. ін.)»; селекція мотиватора-асоціата
відбувається на підставі зв’язку різних концептуальних сфер (ЛАНДШАФТ, ЛЮДИНА) з концептом ЗМІЯ
(подібно до афішувати − «виставляти що-небудь напоказ, привертати загальну увагу»; пасинкувати −
«обривати на рослинах зайві паростки, щоб вони не обтяжували та не псували доброго зростання» тощо).
Рівень семантизації відображає пов’язування знака, концепту зі значенням як одиницею лексичної
підсистеми мови, що знаходиться з концептуальним змістом у відношенні гомоморфізму. Гомоморфізм − це
однобічне співвідношення, подібне до відповідності географічної мапи місцевості: «все, що змодельовано на
географічній мапі, можна знайти на місцевості, але не все, що є на місцевості, відображене на мапі» [Леонтьев
1999].
Останнім етапом номінативного процесу є парадигмізація та синтагмізація (системно-функціональний
етап), оскільки «знак відливається у власну чеканну форму, стає знаком тільки тоді, коли виходить із системи
мови до мовлення» [Караулов 1987]. Парадигмізація − це набуття найменуванням словозміни, словотворчого
потенціалу, лексичних парадигмальних зв’язків.
У процесі синтагмізації знак може набувати нових відтінків значення або нової семантики. Дослідження
відіменникових дієслів у цьому плані передбачає когнітивне обґрунтування семасіологічно та ономасіологічно
зумовленої полісемії [Селиванова 2001], тобто вияв нових реляцій у концептуальній сфері, що спричиняють
гасіння диференційних сем або інтегральної семи та появу потенційних сем у структурі значення: гнітити −
«1) давити на що-небудь; стискувати, спресовувати що-небудь; 2) спричинятися до пригніченого стану:
викликати важке і болісне почуття, лягати тягарем на щось, лежати каменем на чомусь; 3) піддавати гніту,
утиску, гнобити, пригноблювати; 4) надавати чому-небудь золотисто-коричневого кольору за допомогою
вогню; підсмажувати» [НСУМ, 1, 615]; розкрилювати − «1) широко розгортати (крила); 2) широко розводити,
розкидати в боки що-небудь, ніби крила» [НСУМ, 4, 48].
Отже, в когнітивно-ономасіологічному аспекті механізм творення відіменникових дієслів є вербальним і
граматикалізованим позначенням предикатної позиції концепту на підставі селекції одного із субстанційних
компонентів пропозиції або його асоціата, висвітлених у певній когнітивній структурі ситуації шляхом
внутрішнього програмування з огляду на структуру свідомості носіїв мови. Наскрізною ланкою номінативного
процесу є мотивація.
Найбільш поширеною серед українських відіменникових дієслів є пропозиційно-диктумна мотивація, що
ґрунтується на виборі мотиваційної бази дієслова з фрагмента істинних, об’єктивних знань про позначуване,
вербалізованих у знаках з прямими значеннями. Цей фрагмент у структурі ментально-психонетичного
комплексу кваліфікується як диктум пропозиції, тобто мисленнєвий аналог, який фіксує зв’язки між
елементами певної ситуації, що позначається синтаксичною структурою, ізоморфною реченню. Відіменникове
дієслово, мотивоване пропозиційно, є знаком центральної події ситуації, а його мотиватор – певним її
аргументом. Таке перенесення знака аргумента на позначення події за загальним механізмом є метонімічним,
оскільки використовується мисленнєва операція поєднання мотиватора та деривата за суміжністю. На
позначення процесу відіменниковим дієсловом використовується лише одна з аргументних позицій – корелятів
такого процесу.
Пропозиційно-диктумна мотивація за загальним семантичним механізмом є метонімічною, оскільки на
позначення процесу відіменниковим дієсловом використовується лише одна з аргументних позицій – корелятів
такого процесу. О.О. Селіванова підкреслює: “Номінатор, що фіксує в ономасіологічній структурі лише один
або два чи більше вербалізованих властивостей позначуваного, тим самим здійснює перенесення за суміжністю:
від сукупності знань, відчуттів, образів, уявлень і т.ін. до одного вербального компонента – ономасіологічної
ознаки слова” [Селиванова 2000]. Метонімічність пропозиційно-диктумної мотивації відіменникових дієслів
перетворює їх на “компактні найменування ситуацій та структур дійсності, які невідворотно тягнуть за собою
уявлення про учасників ситуації та найважливіші компоненти позначеної структури діяльності” [Панкрац ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

222
1990], що експлікуються як ономасіологічні ознаки. При пропозиційно-диктумній мотивації метонімія як
загальний механізм найменування спирається на об’єктивний суміжний зв’язок не лише знаків, а й
інтеріоризованих (мисленнєвих) відношень, що забезпечують перебіг процесів, позначених відіменниковими
дієсловами. На думку О.С. Кубрякової, об’єктивним підґрунтям для метонімії є “відома невизначеність світу, в
якому немає жорстких меж між цілим та його частиною, між об’єктом та його ознакою” [Кубрякова 1992].
Когнітивною базою метонімії є актуалізація концептуальних структур, що стоять за певними лексичними
одиницями [Гиздатов 1997], за суміжністю дії – часу, частини – цілого тощо. О.О. Тараненко відзначає, що в
концепції метонімії як мовного явища в цілому картина такої спільної суміжності категорій дійсності
усвідомлюється на підставі мовних показників значно повніше [Тараненко 1989]. До того ж метонімічне
переосмислення забезпечує і формування рівня граматичних значень на базі значень лексичних, як вважає
дослідник [Роль человеческого фактора в языке 1988].
У розвідках із словотвору висловлюється думка щодо абсолютизації метонімічних процесів у процесах
деривації, однак когнітивна диференціація пропозиційної та асоціативної сфер концепту дає змогу розмежувати
власне метонімічні та метафоричні процеси в номінативній діяльності. Не відкидаючи положення про те, що у
випадку селекції мотиватора з асоціативної сфери концепту в ономасіологічній структурі також залишається
лише одна ознака позначуваного, все ж таки ця ознака не є об’єктивною, а обрана за подібністю, аналогією до
іншої концептуальної сфери. Отже, механізм її вибору є метафоричним. Дослідники зауважують: “Метонімія є
більш “реальною”, ніж метафора: вона оперує не образно-асоціативною подібністю, а реальною суміжністю,
співіснуванням позначених або їхньою парціальністю” [Роль человеческого фактора в языке 1988].
Психологічним підґрунтям цих двох процесів є усвідомлення членованості ситуації, компоненти якої
позначаються, (при метонімії) та аналогізація двох ситуацій в їхній членованості (при метафорі).
Пропозиційно-диктумна мотивація є неоднорідною. Серед мотивованих на підставі диктуму українських
відіменникових дієслів ми розмежовуємо три її прояви, що представлені предикатно-аргументним,
категоріальним та еквонімічним різновидами. У розвідці розглянемо предикатно-аргументний різновид.
Мета статті – дослідити, що при творенні відіменникових дієслів цього різновиду мотиваторами
обираються аргументи диктуму, що встановлюють когнітивні зв’язки з предикатною позицією дієслівного
деривата. У словотворі зазвичай такий різновид називають прямою мотивацією [Современный русский язык
1981]: “при створенні звукової оболонки слова використовується якась з найбільш істотних ознак предмета,
явища чи процесу, що є власне об’єктом найменування” [Языковая номинация.Общие вопросы 1977].
Цей компонент диктуму, як зазначено вище, розглядається деякими представниками семантичного
синтаксису як інструментальне значення його репрезентанта – орудного відмінка іменника. Цікавою є думка
чеського лінгвіста Р. Мразека, який виокремлює засіб дії прямий і непрямий [Мразек 1964]. Прямий засіб дії, за
нашою концепцією, відповідає інструментиву, а непрямий засіб дії –медіативному змісту, що досліджується й
як окремий компонент. Такий медіатив є мотиватором відіменникових дієслів здебільшого агентивної фізичної
діяльності, що позначають “покрити щось шаром якоїсь речовини як допоміжним матеріалом”: свинцювати –
“вкривати тонким шаром свинцю поверхню металевих виробів” [СУМ, 9, 72]; сіркувати – “покривати сіркою (у
1 знач.)” [СУМ, 9, 231], платинувати – “покривати поверхню металевих виробів тонким шаром платини (для
захисту їх від корозії і т. ін.)” [СУМ, 6, 568]; гумувати – “покривати тонким шаром гуми” [СУМ, 2, 194];
пудрити – “вкривати пудрою” [СУМ, 8, 385]; бронзувати – “покривати металеві вироби тонким шаром
бронзи…” [СУМ, 1, 239], емалювати – “покривати емаллю” [СУМ, 2, 475]; каніфолити – “натирати
каніфоллю” [СУМ, 4, 88]; ваксувати – “натирати, чистити ваксою” [СУМ, 1, 282]; скипидарити – “натирати
скипидаром” [СУМ, 9, 206] тощо. Значення допоміжного матеріалу, зокрема, на думку І.Р.Вихованця
[Вихованець1987] не входять до інструментального змісту, а на погляд авторів підручника “Сучасна українська
лытературна мова: Синтаксис” / За ред. О.С. Мельничука, [Мельничук 1972] є перехідним явищем між
інструментальністю та об’єктністю або значенням орудного об’єкта. Серед подібних відіменникових дієслів
виокремлюються групи зі значеннями:
“фарбувати” (сандалити – “фарбувати сандалом1 (у 3 знач.)” [СУМ, 9, 52]; вохрити – “фарбувати
вохрою” [СУМ, 1, 746]; сурмити – “фарбувати сурмою (в знач. 2)” [СУМ, 9, 855]);
“просочувати, насичувати” (азотувати – “насичувати що-небудь азотом, азотними речовинами”
[СУМ, 1, 25], смолити – “покривати або просочувати смолою” [СУМ, 9, 482]; прооліювати – “просочувати,
насичувати, промазувати що-небудь олією” [СУМ, 8, 246]; вощити – “просочувати або натирати що-небудь
воском” [СУМ, 1, 746]; галунити – “насичувати галуном або змочувати в його розчині” [СУМ, 2, 22]; озонувати
– “насичувати озоном; знезаражувати за допомогою озону” [СУМ, 5, 658]; шліхтувати1 – “просочувати основу
тканини шліхтою” [СУМ, 11, 491]; парфумити – “обприскувати, напахчувати парфумами” [НСУМ, 3, 215]).
Зазвичай ономасіологічно імплікованими у подібних дієсловах залишаються об’єкт безпосередньої
медіативної дії та фінітив: цинкувати – “покривати поверхню металу, металевого виробу тонким шаром цинку
для захисту їх від корозії” [СУМ, 11, 216]; лесувати – “наносити тонкий шар прозорої фарби на картини та інші
вироби з метою підсилити або змінити тон забарвлення” [СУМ, 4, 479]; бронювати – “1) покривати бронею (у 2
знач.) для захисту від гарматних пострілів, ударів і т. ін.” [СУМ, 1, 233]; фосфатувати – “2) обробляти воду
фосфатами для її пом’якшення і зниження корозійних властивостей” [СУМ, 10, 630]. Розділ V. Словотвір: напрями, аспекти дослідження

223
Речовинне значення мотиватора уможливлює використання його в різних значеннях дієслова як
медіатива та об’єкта (пор.: спиртувати – “1) вводити спирт (об’єкт) у виноградний сік, що бродить, для
збільшення міцності вина й збереження в ньому цукру; 2) просочувати спиртом” (медіатив) [СУМ, 9, 509];
цукрувати – “посипати цукром, (медіатив) класти в що-небудь цукор” (об’єкт) [СУМ, 11, 248] тощо).
Медіатив зі значенням допоміжного матеріалу може мати й значення цілісного предмета і мотивувати
дієслова із семантикою:
– “обшити”, “підшити”, “прошити”: уторочити1 – “1) обшити торочками” [СУМ, 10, 518], хутрувати1
– “підшивати що-небудь зісподу або обшивати краї чого-небудь хутром (у 3 знач.)” [СУМ, 11, 178]; кантувати
– “1) обшивати, облямовувати кантом що-небудь” [СУМ, 4, 90]; ватувати – “підшивати ватою” [Абрамов
1968];
– “оздоблювати”, “прикрашати”: рустувати – “оздоблювати будівлю рустом” [СУМ, 8, 912],
розузорити – “прикрашати узором” [СУМ, 8, 838]; цяткувати – “//Прикрашати, оздоблювати цятками” [СУМ,
11, 256]; бляхувати – “1) покривати бляхою (у 1 знач.); 2) прикрашати металевими пластинами” [СУМ, 1, 205];
– “обкладати”, “покривати”: фанерувати – “облицьовувати фанерою (у 1 знач.)” [СУМ, 10, 559];
обдерновувати – “обкладати або замощувати дернинами” [СУМ, 5, 482], дранкувати – “покривати дранкою”
[СУМ, 2, 407], чохлити – “закривати чохлом” [СУМ, 11, 370], баластувати – “покривати залізничне полотно
баластом (у 3 знач.)” [СУМ, 1, 95];
– “наповнювати”: вантажити – “1) наповнювати (віз, машина, вагон, судно і т. ін.) вантажем (у 1
знач.)” [СУМ, 1, 289]; фарширувати – “начиняти фаршем” [СУМ, 10, 567];
– “прикріплювати” шрубувати – “діал. Загвинчувати” від шруб – “шуруп” [СУМ, 11, 530];
прицвяхувати – “прикріплювати, прибивати цвяхами до чого-небудь” [СУМ, 8, 91]; мотузувати – “зв’язувати,
об’язувати мотузком кого-, що-небудь” [СУМ, 4, 814] тощо.
Мотивовані медіативом дієслова рідко позначають психічну, фізіологічну дію: хлороформувати –
“усипляти кого-небудь хлороформом” [СУМ, 11, 88]; сприщити – “покрити прищами” [СУМ, 9, 600]; пітніти –
“укриватися потом” [СУМ, 6, 550]; чарувати – “1) діяти, впливати на когось, щось чарами (у 1, 2 знач.),
чаклувати; 2) захоплюватися, вражати кого-небудь чарами (у 3 знач.)” [СУМ, 11, 273], – а також інтелектуальну
та соціальну діяльність: документувати – “обґрунтовувати документами” [СУМ, 2, 356]; реформувати –
“змінювати що-небудь шляхом реформ, перетворювати, перебудовувати” [СУМ, 8, 520]; метафоризувати –
“створювати словесний образ за допомогою метафори” [СУМ, 2, 694].
Значення дієслів, мотивованих медіативом, містить компоненти “за допомогою”, “застосовуючи”, що
корелюють зі змістом допоміжного засобу, але не знаряддя: шурфувати – “вести розвідку залягання копалин з
допомогою шурфів” [СУМ, 11, 567]; флюсувати – “здійснювати виробничий процес, застосовуючи флюс”
[СУМ, 10, 610].
У сфері неагентивних процесів медіатив використовується на позначення природних явищ: хмарити –
“1) ставати хмарним, укриватися хмарами” [СУМ, 11, 94]; туманіти (туманитися) – “1) покриватися,
огортатися туманом” [СУМ, 10, 317]; маревіти – “мигтіти маревом (у 3 знач.)” [СУМ, 4, 626], а також прояву
життєдіяльності рослин та тварин: врунити – “покривати ниву густими зеленими сходами” від вруна – “1) густі
сходи посівів, руна” [СУМ, 1, 761]; бур’яніти – “заростати бур’яном” [СУМ, 1, 263]; павутинитися –
“покриватися павутиною” [СУМ, 4, 9]; озернюватися – “наповнюватися зерном (про колос, качан кукурудзу і
т.ін.)” [СУМ, 5, 653]. Отже, спектр значень медіатива є широким, що зумовлює продуктивність такого
мотиватора в українських відіменникових дієсловах.
Таким чином, при творенні дієслів предикатно-аргументного різновиду, зокрема медіатива, їхніми
мотиваторами є аргументи диктуму, що встановлюють когнітивні зв’язки з предикатними позиціями деривата й
іншими компонентами, які імплікуються при переході від внутрішнього програмування мотиваційної бази до
етапу селекції ономасіологічної структури найменування.

Література
Абрамов 1968: Абрамов С.М. Синтаксические потенции глагола: Дис… канд. филол. наук. – М., 1968. –
196 с.
Вихованець, Городенська, Русанівський. 1983: Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М.
Семантико-синтаксична структура речення. – К.: Наукова думка, 1983. – 219 с.
Вихованець 1987: Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. – К.: Наукова думка, 1987. –
232 с.
Вихованець 1988: Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К.: Наукова думка,
1988. – 156 с.
Вихованець 1992: Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. – К.: Наукова
думка, 1992. – 222 с.
Выготский 1982: Выготский Л.С. Мышление и речь // Собр. соч.: В 8 т. – М.: Педагогика, 1982. – Т. 2. –
С. 5–361. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

224
Гиздатов 1997: Гиздатов Г.Г. Когнитивные модели в речевой деятельности. – Алма-Ата: Гылым, 1997. –
176 с.
Дубров, Пушкин В.Н.1990: Дубров А.Г., Пушкин В.Н. Парапсихология и современное естествознание. –
М.: Сов.-амер. предпр. Соваминко, 1990. – 170 с.
Караулов 1987: Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. – М.: Наука, 1987. – 263 с.
Кубрякова 1981: Кубрякова Е.С. Типы языковых значений. Семантика производного слова. – М.: Наука,
1981. – 200 с.
Кубрякова 1992: Кубрякова Е.С. Глаголы действия через их когнитивные характеристики // Модели
действия. Логический анализ языка. – М.: Наука, 1992. – С. 85–90.
Кубрякова., Демьянков В.З., Панкрац Ю.Г., Лузина Л.Г. 1996: Кубрякова Е.С., Демьянков В.З.,
Панкрац Ю.Г., Лузина Л.Г. Краткий словарь когнитивных терминов. – М.: Наука, 1996. – 245 с.
Леонтьев 1999: Леонтьев А.А. Основы психолингвистики. – М.: Смысл, 1999. – 287 с.
Мельничук 1958: Мельничук О.С.Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / За заг. ред.
І.К. Білодіда. – К.: Наукова думка, 1972.
Мразек 1964: Мразек Р. Синтаксис русского творительного. – Praha: Stat. ped. nakl-vi, 1964. – 285 с.
Панкрац 1990: Панкрац Ю.Г. Глагол и особенности его категориальной лексики // Теория грамматики:
лексико-грамматические классы и разряды слов. – М., 1990.
Погиба 1979: Погиба Л.Г. Семантичне поле відіменникових дієслів спільної дії в сучасній українській
мові // Питання граматичної будови української мови: Збірн. наук. праць. – К.: Вид-во КДПІ, 1979. – С. 75–87.
Роль человеческого фактора в языке 1988: Роль человеческого фактора в языке: Язык и картина мира /
Отв. ред. Б.А. Серебренников. – М.: Наука, 1988. – 216 с.
Селиванова. 2000: Селиванова Е.А. Когнитивная ономасиология (монография). – К.: Фитосоциоцентр,
2000. − 248 с.
Селиванова. 2001: Селиванова Е.А Когнитивно-ономасиологический фактор полисемии производной
лексики // Вісник Черкаського ун-ту. Сер. філол. науки. – Черкаси, 2001. – Вип. 25. – С. 3–10.
Современный русский язык 1981: Современный русский язык / Под ред. В.А.Белошапковой. – М.:
Высшая школа, 1981. – 560 с.
СУМ 1973: Словник української мови: В 11-ти т. – К.: Наукова думка, 1973. – Т. 1 – 11.
Тараненко 1989: Тараненко А.А. Языковая семантика в ее динамических аспектах. – К.: Наукова думка,
1989. – 263 с.
Человеческий фактор в языке 1991: Человеческий фактор в языке: Язык и порождение речи / Отв. ред.
Е.С.Кубрякова. – М.: Наука, 1991. – 240 с.
Узнадзе 1966: Узнадзе Д.Н. Психолингвистические исследования. – М.: Гос. издат., 1966.
Языковая номинация. Общие вопросы 1977: Языковая номинация. Общие вопросы / Отв. ред.
Б.А.Серебренников. – М.: Наука, 1977. – 354 с.
Dokulil 1962: Dokulil M. Tvoreni slov v cestine. – Praha: Nakl-vi Cs. Akad. Ved., 1962. – 264 s.
Pylyshyn 1988: Pylyshyn Z.W. Computational processes in human vision: an interdisci-plinary perspective. −
Norwood, 1988. – P. 11–35.

In the article the cognitive-onomasiological research is made and motivational peculiarities of predicative-
argumental variety, in particular, a meditative from the point of view of the connection of onomasiological structures,
denominations, semantic and conception ground of their creation is characterized.
Keywords: cognitive-onomasiological analysis, dictum, proposition, mediative, predicate, argument.
Надійшла до редакції 12 вересня 2007 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.