Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Валерія Нагель — КОМПОЗИЦІЯ ТА ЮКСТАПОЗИЦІЯ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ОЦІННОГО ПОТЕНЦІАЛУ СЛОВА

Стаття присвячена дослідженню оцінних найменувань осіб, утворених шляхом композиції та
юкстапозиції. Розглядаються структурні типи похідних оцінних дериватів та причини виникнення оцінності у
складних назвах осіб.
Ключові слова: композит, юкстапозит, оцінність, оцінний дериват.

Для вияву найтонших людських почуттів та емоційних оцінок українська мова має багату систему
словотвірних засобів, що виступають формальними показниками експресивності. Похідні основи морфологічно
© Нагель В.В., 2008 Розділ V. Словотвір: напрями, аспекти дослідження

225
мотивованих експресивів семантично ширші, ніж твірні, оскільки вони збагачені оцінними семами при
збереженні денотативних та первинних експресивних. Дослідженню експресивного словотвору української
мови присвячені праці О.К. Безпояско, Н.І. Бойко, Т.П. Вільчинської, К.Г. Городенської, І.І. Ковалика,
Л.П. Летючої, Л.О. Родніної, Г.М. Сагач, Л.Б. Шутак та інших мовознавців.
Розглядаючи питання словотвірних способів вираження категорії оцінки, учені зосереджують основну
увагу на аналізові оцінних суфіксів та характеристиці лексем, утворених способом складання, оскільки саме
суфіксація та складання виступають найпродуктивнішими способами аксіологічного найменування. Останнім
часом словотвірно-номінативні процеси в українській мові демонструють зрушення й видозміни усталених
норм і правил словотвору [Нелюба 2005, с. 291], що й зумовлює актуальність запропонованого дослідження.
Предметом нашої розвідки є оцінні найменування осіб, які виступають конденсаторами оцінної
інформації та найяскравіше репрезентують складні оцінні деривати, що зустрічаються у творах сучасних
українських письменників.
Метою статті є аналіз оцінних найменувань осіб, утворених шляхом складання, класифікація їх
структурних типів та виявлення причин появи оцінності в дериватах, що називають особу.
Складання належить до продуктивних способів морфологічного словотворення, за допомогою якого
утворюються слова, що мають особливу композиційну структуру. У межах складання розрізняють композицію
та юкстапозицію.
Під композицією, або основоскладанням, у сучасній лінгвістиці розуміють „поєднання кількох основ слів
(основи й цілого слова) за допомогою інтерфіксів о, е або без них” [Вакарюк 2004, с. 156]. Традиційно
підґрунтям творення всіх композитів вважають синтаксичну конструкцію (словосполучення чи речення), яка
трансформується в номінативну одиницю [Українська 2000, с. 229]. Найбільшу кількість серед оцінних
дериватів становлять назви, що співвідносяться зі словосполученням підрядного типу, об’єднання компонентів
у яких здебільшого відбувається за допомогою сполучних голосних. В.А. Чабаненко вказує на активне
використання композиції як способу творення емоційно-оцінних одиниць, серед яких значне місце посідають
оцінні назви осіб, напр.: баболюб, блюдолиз, борзописець, вертихвістка, віршомаз, вітрогон, головоріз,
голодранець, голоштанець, грошолюб, дармоїд, держиморда, дурносміх, живодер, живоїд, життєлюб,
жмикрут, зірвиголова, казнокрад, кровосос, лизоблюд, лихослов, людинолюб, людожер, людоїд, мартопляс,
молокосос, окозамилювач, правдолюб, пройдисвіт, пустобрех, пустомеля, серцеїд, словоблуд, товстосум,
шибайголова тощо [Чабаненко 2002, с. 161].
За характером мотивації всі композити-назви осіб можна класифікувати на такі групи:
1. Конструкція з дієсловом теперішнього часу й залежним іменником, яка утворює композит з другим
дієслівним компонентом: блюдолиз ← лизати блюдо, головоріз ← різати голови, окоплюв ← плювати в око,
напр.: „Орденоносці. Блюдолизи. Шахраї. Кон’юнктурники” (О. Чорногуз).
2. Конструкція з дієсловом теперішнього часу й залежним іменником, яка лежить в основі композита з
першим дієслівним компонентом, представлені менш численною групою: лизоблюд ← лизати блюдо, скализуб
← скалити зуби, напр.: „Спитати Ліду навпростець про ту жінку він не наважився і терпляче слухав її
шепотіння про присутню кучугурянську еліту, про ветеранів і патріотів,… профспілкових
лизоблюдів….” (П. Загребельний).
3. Конструкція з дієсловом у наказовій формі й залежним іменником: варивода ← вари воду,
держиморда ← держи морду, крутиголова ← крути голову. Емоційна оцінність зазначеної групи посилюється
завдяки зміні категоріального значення дієслова – появі наказового способу, напр.: „Для віроломних ченців і
їхніх держиморд ніякі угоди не указ!” (П. Загребельний).
4. Атрибутивна синтагма, що виступає малопродуктивним способом творення оцінних найменувань осіб:
кривоніжка ← крива ніжка, легкодух ← легкий дух, пустодзвін ← пустий дзвін, партмутант ← партійний
мутант, напр.: „І це треба, вибачте, вдавати наївного і читачеві, вибачте, вішати „лапшу на вуха” про 0,3
відсотка партмутантів” (Є.Дудар).
5. Конструкція з дієсловом у теперішньому часі та прислівником: багатомовець ← багато мовити,
важкодум ← важко думати, пустобрех ← пусто бреше, напр.: „… то були не ті вчені, на яких тримається
економічна база суспільства, а так собі – балакуни, пустодзвони…” (Л. Денисенко).
6. Конструкція, що співвідноситься з двома дієсловами наказового способу або пов’язана зв’язком
прилягання й виступає основою поодиноких композитів: жмикрут ← жми і крути, хаполюб ← любить хапати,
лежебока ← лежить на боку, напр.: „Коли летіла з Києва, де купувала міністерських хаполюбів цілими
оберемками…” (П. Загребельний).
Поширеним різновидом похідних найменувань, утворених шляхом основоскладання, виступають
композити з дієслівним компонентом. Такі похідні поділяються на складання з матеріально вираженою та
нульовою суфіксацією. Узуальних композитів з нульовою суфіксацією переважна більшість: віршомаз ←
мазати вірші, конокрад ← красти коней, костогриз ← гризти кості, очколов ← ловити очки, напр.: „Посідали
хлопці браві на автомобіль, наздогнали конокрада, привезли в артіль” (П. Глазовий); „То були переважно
всілякі очколови, що намагалися показати йому свою відданість…” (Ю. Андрухович). ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

226
Серед суфіксальних формантів, що одночасно приєднуються до компонентів композита, виділяються
суфікси -ець та -ник: братопродавець ← продавати брата, миротворець ← творити мир, рогоносець ← носити
роги, синовбивець ← вбити сина, сріблолюбець ← любити срібло; гріховодник ← водити гріх, доброзичник ←
зичити добро, людиноненависник ← ненавидіти людину. Напр.: „Тільки тоді він Любці повірить, що нарешті і
він став рогоносцем” (О. Чорногуз); „А Милиян, як досвідчений гріховодник, зважував на майбутні перипетії
сімейного життя…” (В. Рудик).
Виникнення оцінності в дериватах, які утворилися шляхом композиції, пояснюється такими причинами:
1. Оцінне значення деривативної назви пов’язується з аксіологічним знаком у семантиці одного з
компонентів, які складають композит. Це утворення типу гріховодник (мотивуюча негативно оцінна лексема
гріх), злочинець (мотивуюча негативно оцінна лексема зло), доброзичник (мотивуюча позитивно оцінна лексема
добро), мордоворот (мотивуюча негативно оцінна лексема морда), напр.: „Не так впадатиму в очі міліцейським
мордоворотам…” (О. Чорногуз). Оцінність таких складних одиниць виникає внаслідок зіткнення різних за
семантикою, структурою та стильовим маркуванням компонентів.
2. Оцінка з’являється при поєднанні нейтральних компонентів за рахунок створення нового значення.
Проілюструємо появу оцінності на лексемі багатоженець: основою композита виступає предикативна
конструкція женитися багато разів, яка створює назву особи, семантична структура якої має вигляд: значення
„той, хто жениться багато разів” + негативна оцінка + відтінок осуду. Аналогічними утвореннями є назви осіб
типу багатствоскладач, дармоїд, живоїд, книголюб. Наприклад: „Книголюб. Чоловік у книгах рився зранку й
до обіду” (П. Глазовий).
3. Оцінність похідних композитів утворюється шляхом компресії (згортання) фразеологічних одиниць
(ФО): горлодер (ФО – дерти горло), горлохват (ФО – хватати за горло), дурисвіт (ФО – дурити світом),
зубоскал (ФО – скалити зуби), кровопивець (ФО – пити кров), крутиголова (ФО – крутити голову), шкуродер
(ФО – дерти шкуру) та ін. Наприклад: „Сталін. Кровопивців!” (В. Діброва); „…і хай тільки спробує якийсь
зубоскал написати таке…” (П. Загребельний); „Він горлохватів не любить…” (О. Чорногуз). Оцінні композити
такого типу зберігають аксіологічне (позитивне / негативне) значення тієї ФО, від якої вони утворені:
замилювати очі (-) → окозамилювач (-); гострий на слово (+) → гострослов (+).
4. Функцію мотиватора емоційної оцінності в окремих композитах виконує специфічна (інколи –
парадоксальна) внутрішня форма [Бойко 2005, с. 256]. Композити цього типу мають цілісне емоційно-оцінне
значення й характеризуються національною самобутністю, специфічністю і виразною, підсиленою
експресивністю: головотяп, загнибіда, голоштанько, прихвостень, песиголовець, шибайголова та ін., напр.:
„Навчу, песиголовця, як поважати вищестоящих керівників…” (В. Рудик).
Варто зазначити продуктивність композиції серед оказіональних способів словотворення, де
основоскладання базується на незвичайній валентності складових частин композита. Наприклад: „…першими в
нашій землі віднині і вічно стали валютоносці” (П. Загребельний); „Ґеник Чревоненко, всезнайко,
натякальченко і багатомовченко, дисидентокрутій і поліглот…” (М. Матіос); „Ти не мужчина, ти –
Яйцеспів!” (Л. Клименко); „Парткоми від Москви до самих до окраїн інквізиторствували над нещасними
ширінькодержателями…” (П. Загребельний).
Окрему групу оцінних композитів становлять оказіональні назви осіб з іншомовними компонентами
типу авіапірат, вундеркінд, геронтократ, егоманіяк, імпершовініст, мавпофіл, марксоман, напр.: „…а тут на
просторах одної шостої земної кулі панували – хто б ти думав? Не кремлівські геронтократи, не слава КПРС,
не всеперемагаюче вчення марксизму-ленінізму, а генеральні директори…” (П. Загребельний); „Ви зараз же
такому мавпофілу ногою бийте в яйця” (Л. Подерв’янський); „Маестро знав таких: покороблені силою
егоманіяки, йокнуті в п’ятку” (Л. Дереш).
У деяких випадках композити можуть об’єднуватися навколо дієслівної основи, що виражає однакову
дію над різними об’єктами, при цьому оцінність залежить від аксіологічних можливостей цього об’єкта. Такою
основою в назвах осіб виступає компонент -люб, який у поєднанні з різними іменниками утворює як позитивно
оцінні (людинолюб, людолюб, правдолюб), так і негативно оцінні номінації (женолюб, хаполюб, цабелюб), напр.:
„Які ми людолюби!” (Є. Дудар); „Винолюби, женолюби і прочая ізобрєтєнія зємлєдєлія і животноводства!”
(В. Даниленко). Також для утворення композитів із негативним значенням продуктивним виступає компонент —
лиз (блюдолиз, гузнолиз, мисколиз, сраколиз), -їд (дармоїд, живоїд, жироїд, людоїд, мироїд, салоїд), -жер
(грантожер, кровожер, людожер), -дум (важкодум, марнодум, тугодум, туподум), напр.: „Отже, були
гузнолизи, тепер – гузнодуї?” (П. Загребельний); „Нас салоїдами називають” (О. Чорногуз); „Звісно, про
німецьких людожерів нетрадиційної орієнтації набагато цікавіше слухати…” (Л. Денисенко); „Отакі ми лінивці
й тугодуми…” (Є. Дудар).
Одним із способів розкриття мотивації складного слова є встановлення відношень між компонентами
синтагм, які стали основою виникнення композитів. Однаковий характер семантичного зв’язку між основами
композита дозволяє об’єднати оцінні складні найменування осіб у такі типові структурні групи:
1. Композити типу N + V + d → той, хто VN, де N – іменник на позначення предметів, речей, істот; V –
основи дієслів; d – деривативний морф, напр.: погононосій ← той, хто носить погони; зубоскал ← той, хто
скалить зуби. Розділ V. Словотвір: напрями, аспекти дослідження

227
2. Композити типу V + N + d → той, хто VN, напр.: варивода ← той, хто варить воду; дурисвіт ← той,
хто дурить світом.
3. Композити типу А + N + d → той, у кого АN, де А – атрибутивна ознака, напр.: кривоніжка ← той, у
кого криві ноги; легкодух ← той, у кого легкий дух; салогуб ← той, у кого сальні губи.
4. Композити типу D + V + d → той, хто DV, де D – прислівник, напр.: важкодум ← той, хто важко
думає; тугодум ← той, хто туго думає.
Таким чином, композити як одиниці із значною семантичною ємкістю й понятійною компактністю
продуктивно вживаються в ролі оцінних назв осіб і характеризуються емоційною виразністю й експресивністю.
Іншим різновидом складання є словоскладання, або юкстапозиція, що полягає в поєднанні кількох слів в
одному складному слові [Вакарюк 2004, с. 157]. У сучасній теорії словотворення існують протилежні думки
щодо виділення юкстапозиції в окремий спосіб творення слів [Брітікова 2006]. Як зазначає Н.Ф. Клименко,
серед назв осіб більшість юкстапозитів „бувають назвами професій (інженер-економіст, технік-механік, читець-
декламатор), військових і наукових звань (віце-президент, член-кореспондент, генерал-полковник, інженер-
контр-адмірал). Іноді такі юкстапозити означають назви посад, належність до певних партій, угруповань,
національностей: бурят-монгол, комі-зирянин, комі-перм’як, прем’єр-міністр, радикал-соціаліст). Значно рідше
вживаються юкстапозити, що підкреслюють зовнішні ознаки людини (чудо-багатир) або виражають збірні
поняття (батько-мати, отець-мати, отець-ненька – батьки)” [Клименко 1984, 123]. У дібраних нами
юкстапозитах оцінне значення найменування отримує від приєднуваної до нього прикладки (апозитива). Ми
розглядатимемо такі найменування як складні слова, утворені на базі словосполучень придаткового типу, що
виражають одне поняття. Хоча в сучасному мовознавстві існує теорія, що досліджує зазначені утворення в
межах синтаксису як апозитивні словосполучення [Кочеткова 2005, с. 83].
За оцінним значенням юкстапозити-назви осіб можна розподілити на такі групи:
1. Поєднання нейтрального слова з оцінним ідентифікатором, що виступає абсолютизатором негативної
ознаки особи. Утворення цієї групи можна представити у вигляді двох моделей поєднання слів залежно від
місця ідентифікатора в структурі юкстапозита: а) N(0) → N(-), де N(0) – нейтральне узуальне найменування,
N(-) – оцінне слово-ідентифікатор, а стрілка позначає приєднання до основного слова залежного, напр.: вчений-
істерик, начальник-горлодер, поет-холуй, чиновник-палач. Слово-ідентифікатор може додавати до номінації
особи оцінне уточнення за професійною діяльністю (чоловік-проститутка), рисами вдачі (чоловік-самець,
сестричка-істеричка), зовнішніми особливостями (дівчина-мавпа, дочка-потворка), напр.: „Жінка-повія хоч не
приховує, кому продається…” (П. Загребельний); „Вразився Князь дочкою-потворкою, та не відіслав нікуди і
втопити також не наказав” (О. Ірванець); б) модель N(-) ← N(0), у якій ідентифікатор передує нейтральному
слову, що відіграє роль основної номінації особи: нездара-аспірант, горе-чоловік, де препозиція слова-
ідентифікатора підсилює оцінність складного слова, фокусує увагу на додатковій характеристиці об’єкта
оцінки, напр.: „Еверести макулатури перекладаються мовами світу, перевидаються, та нікому не спаде на гадку
опрацювати й оприлюднити безцінний досвід горе-чоловіків… ” (А. Морговський); „…це три роки наполегливої
праці, кілька десятків нахабних нездар-аспірантів та рік принижень у ВАКу” (Л. Денисенко).
2. Поєднання двох оцінних слів, що виступають характеризаторами особи і є рівноцінними
компонентами юкстапозита. У цій групі можна виділити такі моделі: а) N(-) = N(+), де оцінність N-компонентів
може змінювати свій порядок розташування, але в моделі завжди поєднуються протилежні за оцінною
конотацією поняття: бюрократ-ентузіаст, друзі-шмаркачі, терорист-приятель, напр.: „…він колись вперше
вийшов повихилятися у колі друзів-шмаркачів…” (О. Ірванець); б) N(-) = N(-), ця модель об’єднує однакові з
оцінного погляду й подібні за семантикою поняття, одне з яких є, як правило, більш експресивно насиченим:
жмикрут-багатій, запроданець-відступник, окупант-зайда, холуй-прислужник, шахрай-спритник, напр.: „З-за
клуні на селян позирають з ненавистю місцеві жмикрути-багатії під проводом отця Герасима” (О. Ірванець);
„Він вимагав негайного розслідування і закриття цих „центрів”, а шахраїв-спритників запроторити за ґрати”
(О. Чорногуз).
3. Поєднання нейтрального слова з оцінним ідентифікатором, що виступає абсолютизатором позитивної
ознаки особи, може бути виражене моделлю N(+) → N(0), де позитивний ідентифікатор займає препозицію у
складному найменуванні: жар-молодиця, краля-однокласниця, красень-гуцул, прометеє-жінка, ура-патріот,
напр.: „Господар хатини – молодий красень-гуцул Михайло…” (Л. Клименко); „…єдина прометеє-жінка – Тама
Підшкуратова…” (М. Матіос).
4. Поєднання нейтральних слів, що являють собою редуплікацію певного слова з одночасною
афіксацією, може бути трансформоване в модель N(0) = d N(0), де d – дериваційний формант (префікс):
засновники-перезасновники, радники-перерадники, світило-пересвітило, напр.: „Сто міністерств, двісті
державних комітетів, півтисячі генеральних інспекцій, радники-перерадники…” (П. Загребельний); „…тепер їй
лишалося хіба що знущатися не тільки з чоловічої імпотенції, але й з імпотенції, сказати б, наукової всіх отих
професорів, академіків, світил-пересвітил” (П. Загребельний).
Одним із компонентів юкстапозита може виступати власна назва, з якою поєднується оцінне слово, що
вказує на негативну якість об’єкта оцінки (Азар’ян-пройдисвіт, Едик-причепа, Янка-растаманка) або
вживається в ролі лайливого компонента складної назви (Катька-сучка, Кирило-мудило, Тарасик-підор, Іван- ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

228
баран), напр.: „Боніфацій згадав і свого друга по хазі Едика-причепу” (О. Чорногуз); „Катька-сучка підмовила –
танцює під її дудочку…” (А. Морговський). Найчастіше оцінний компонент у таких юкстапозитах приєднується
до власного імені, проте іноді нейтральним опорним словом може бути й прізвище, напр.: „Напевне можна
сказати єдино: із Параджановим вона особисто не зналася. Бо приятелювала із… Борхесом-крохоборхесом?”
(Б. Жолдак); „Ось, приміром, десь на з’їзді Брежнєв-маразматик бекав-мекав на трибуні із чужих нотаток…”
(П. Глазовий).
Менш продуктивними виступають трикомпонентні юкстапозити, що містять, як правило, рівноправні
слова-характеризатори особи, передаючи негативну оцінність, напр.: „Куди котиться наша молодь? Чи котиться
вона взагалі, а чи загниває без руху, як оті бахори-халамидники-ворохобники…” (Л. Дереш); „Фраєра-горе-
баригу Терезка підстерегла там, де й сподівалася…” (Л. Дереш); „Дзвінку, вочевидь, було оцінено як курву-
шльодру-мандрьоху…” (Л. Дереш).
Іноді емоційно-оцінний зміст складного найменування полягає не в оцінних компонентах, а
зумовлюється самою структурою юкстапозита, що дозволяє уявити оцінний зміст у поєднанні нейтральних
компонентів, напр.: „Як тут не погодитися з товаришем-паном-товаришем О. Ткаченком” (О. Чорногуз);
„Якщо в тебе є хоч крапля совісті, пані-мадам, і ти хоч щось знаєш із цієї навіть недалекої історії, то не питай у
секретаря комсомолу нової формації Галі…” (О. Чорногуз).
Таким чином, юкстапозити-назви осіб характеризуються невисокою продуктивністю й мають
мовленнєвий, а не системний характер. Ці індивідуально-авторські новотвори не фіксуються в нормативних
лексикографічних працях.
Отже, оцінні назви осіб, утворені слово- та основоскладанням, є дериватами з двокореневими
структурами, які мотивуються двочленним словосполученням. Серед похідних найменувань переважають
композити, які містять у своїй структурі дієслівні компоненти й виступають яскравими репрезентаторами
оцінної семантики, що виявляється як при узуальному, так і при оказіональному словотворенні. Оцінні
юкстапозити, що номінують осіб, зустрічаються рідше, але все ж є не менш експресивно насиченою групою
слів. Таким чином, оцінні назви осіб збагачуються новими утвореннями, за рахунок яких розширюється і
словниковий склад сучасної української мови. У зв’язку з цим, на нашу думку, перспективним видається
подальше дослідження джерел поповнення та причин появи оцінності в найменуваннях на позначення осіб.

Література
Бойко 2005: Бойко Н.І. Українська експресивна лексика: семантичний, лексикографічний і
функціональний аспекти. – Ніжин: Аспект-Поліграф, 2005. – 522 с.
Брітікова 2006: Брітікова К. Роль юкстапозиції у творенні експресивно-оцінних номінацій особи //
Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. – Вип. 14. – Донецьк: ДонНУ, 2006. – С. 197-200.
Вакарюк 2004: Вакарюк Л., Панцьо С. Українська мова. Морфеміка і словотвір. – Тернопіль: Навчальна
книга-Богдан, 2004. – 184 с.
Клименко 1984: Клименко Н.Ф. Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській
мові. – К.: Наукова думка, 1984. – 251 с.
Кочеткова 2005: Кочеткова Т.И. Эмоционально-оценочный компонент в аппозитивных
словосочетаниях // Русский язык в школе. – 2005. – № 1. – С. 83-87.
Нелюба 2005: Нелюба А. Новітні тенденції у словотворі й модифікація норм мови // Лінгвістичні студії:
Зб. наук. праць. – Вип. 13. – Донецьк: ДонНУ, 2005. – С. 291-296.
Українська 2000: Українська мова: Енциклопедія. – К.: Укр. енциклопедія, 2000. – 752 с.
Чабаненко 2002: Чабаненко В.А. Стилістика експресивних засобів української мови. – Запоріжжя: ЗДУ,
2002. – 351 с.

The article explores estimative people’s names that are formed with help of composition and yukstaposition. It
also explores structural groups of estimate derivatives and reasons for appearance of estimative qualities in compound
names.
Keywords composit, yukstaposit, estimation, estimate derivative.

Надійшла до редакції 3 жовтня 2007 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.