Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Ірина Блинова — ВНУТРІШНЄ МОВЛЕННЯ ЯК ОСНОВА ПСИХОЛОГІЧНОГО ПОРТРЕТА ПЕРСОНАЖА (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРЧОСТІ ДЖ. К. ОУТС)

Стаття присвячена дослідженню внутрішнього мовлення, зокрема, внутрішнього монологу і
внутрішньомовленнєвих вкраплень, як основи психологічного портрета персонажа в оповіданні американської
письменниці Дж. К. Оутс „Лялька-рукавиця”.
Ключові слова: внутрішнє мовлення, внутрішній монолог, внутрішній діалог, внутрішньомовленнєві
вкраплення, потік свідомості, невласне-пряма мова.

Будучи однією з форм відображення в художньому прозаїчному дискурсі мовленнєво-розумової
діяльності мовця (персонажа або автора), внутрішнє мовлення (далі – ВМ) як вербалізоване інтелектуальне
явище і форма комунікативної дії виступає об’єктом чисельних наукових досліджень. Наприкінці ХХ –
початку ХХІ століть ці дослідження являють собою складну проблему когнітивної лінгвістики, психології,
семіотики, теорії інформації, медицини та інших галузевих наук.
Треба зауважити, що термін „внутрішнє мовлення” до сьогодні не має у сучасній лінгвістиці чіткої
дефініції: на позначення цього явища використовуються різні формулювання, такі, як „невласне-пряма мова”
(О.О. Андрієвська), „внутрішній монолог” (С.Ю. Завадовська), „зображене внутрішнє мовлення”
(Г.Г. Ярмоленко), „вільна пряма мова” (G. Genette, Н.Ю. Сахарова), „внутрішня пряма мова” (О.О. Гончарова),
„внутрішнє мовлення” (Н.О. Краєвська, О.Я. Кусько, В.А. Кухаренко, І.В. Артюшков, М.Р. Львов, Ch. Puech,
Н.Є. Буцикіна, О.А. Сєнічева, В.А. Єфименко, В.Я. Семенюк), „відтворена внутрішня дія” (Р.П. Осадчук),
„інтрасуб’єктний мовленнєвий акт” (Н.І. Романишин), „художньо трансформоване внутрішнє мовлення”
(Н.І. Сакварелідзе), „внутрішня рефлексія” (І.М. Семенов), що, на наш погляд, вказує на значний інтерес до
нього вчених і його особливе місце в сучасній науці. Деякі з цих понять у працях окремих авторів
перетинаються.
Різні аспекти цього явища отримали – що дуже важливо – висвітлення у працях широкого кола
дослідників, зокрема, психологів і психолінгвістів (Т.В. Ахутіної, Л.С. Виготського, І.Р. Гальперіна,
М.І. Жинкіна, О.М. Леонтьєва, О.О. Леонтьєва, О.Р. Лурії, О.С. Мельничука, П.В. Симонова, О.Б. Сиротиніної,
У. Джеймса, Дж. Міллера та ін.), філософів (Н.Т. Абрамової, В.С. Біблера, Р.А. Ібрагімової, В.В. Навроцького
та ін.), літературознавців (М.М. Бахтіна, Ю.М. Лотмана, І.В. Страхова, Ф.Б. Баєва, Н.В. Зборовської,
Є.Г. Еткінда, С.М. Руслової та ін.), мовознавців (Л.О. Соколової, О.В. Залевської та ін.), про що свідчить поява
багатозначності у трактуванні ВМ з точки зору фізіологічного, психологічного і лінгвістичного підходів.
Зазначимо, що власне лінгвістичний погляд окреслює широкий спектр досліджень наступних проблем
ВМ, пов’язаних з: 1) розглядом ВМ у психолінгвістичному аспекті породження мовленнєвого висловлювання, а
також у співвідношенні з мисленням (Т.В. Ахутіна, О.С. Нікітіна, О.А. Стишов, Л.І. Шевченко); 2) проведенням
семантико-синтаксичного аналізу ВМ і форм його репрезентації в художньому тексті (А.А. Андрієвська,
І.В. Артюшков, О.А. Іванчикова); 3) вивченням продукування ВМ у семантичному та прагматичному аспектах
(Ф.С. Бацевич, М.Т. Гаїбова, А.К. Мойсієнко); 4) аналізом стилістичних функцій ВМ і моделей його
репрезентації в художньому тексті (В.М. Байков, М.П. Брандес, С.Я. Єрмоленко, А.І. Єфимов, В.Я. Семенюк,
О.А. Сєнічева, Н.Є. Буцикіна).
Для лінгвіста, безперечно, важливим і найбільш адекватним є підхід до ВМ з погляду його репрезентації
в літературному художньому тексті. Метою цього дослідження є проаналізувати ВМ, зокрема внутрішній
монолог і внутрішньомовленнєві вкраплення, як основу психологічного портрета персонажа на матеріалі
творчості американської письменниці Джойс Керол Оутс. У нашій публікації вжито традиційний термін
„внутрішнє мовлення” на позначення, услід за Н.Є. Буцикіною, процесу та продукту мовленнєво-розумової
діяльності суб’єкта свідомості, що відтворені засобами художньої мови в тексті [Буцикіна 2004, с. 51].
Висловлена точка зору є найбільш актуальною щодо художнього ВМ, адже саме йому властива, по-перше,
специфічна комунікативність і настанова на співрозмовника (присутнього чи уявного); по-друге, діалогічність
(що переходить у полілогічність), що є структурним і семантичним компонентами форм його відтворення в
художньому тексті. Крім того, ВМ як мовленнєво-розумовий процес, де смисл слова переважає над його
значенням, являє собою безпосереднє середовище для формування та розгортання вербалізованих концептів.
Щодо художнього твору, як ми вважаємо, найбільш правомірно говорити про ті інтерпретації ВМ, що
співвідносять цей феномен з двома характерними особливостями мислення (що відповідає першим двом
значенням аналізованого терміна в „Лингвистическом энциклопедическом словаре” (2002), а також в
© Блинова І.А., 2008 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

234
енциклопедії „Русский язык” (2003): 1) планування і контроль „у розумі” мовленнєвих дій і 2) внутрішнє
промовляння – беззвучне мовлення „про себе”, що виконує ті ж функції планування і контролю і виникає в
означених ситуаціях діяльності (особливо при труднощах у прийнятті рішень, в умовах перешкод і т. п.)
[Леонтьєв, Шахнарович 2002, с. 85; 2003, с. 71].
На думку дослідників, ВМ – комплексна категорія, що може поєднувати в одному факті свідомості різні
способи репрезентації мовленнєво-розумової діяльності: внутрішній монолог, внутрішній діалог / аутодіалог,
потік свідомості, внутрішньомовленнєві вкраплення / внутрішні рефлексії. При цьому оформлення ВМ за
допомогою невласне-прямої мови, що є традиційною і, як правило, найпродуктивнішою формою передачі
досліджуваного типу мовлення при всіх вищезазначених способах передачі внутрішньої роботи думки, є
оригінальним засобом розповідної техніки, що базується на явищі поліфонії, інтерференції двох суб’єктно-
мовленнєвих стилів оповіді.
У результаті аналізу, проведеного на матеріалі тексту американської художньої прози – оповідання
Дж. К. Оутс „Лялька-рукавиця” (“The Hand-puppet”), були виявлені наступні найпоширеніші семантико-
стилістичні різновиди функціонування ВМ у мовленнєво-художній організації досліджуваного твору.
Розглянемо деякі з цих видів детальніше.
Зокрема, внутрішній монолог – та композиційно-мовленнєва структура, яка дозволяє найбільш повно
проаналізувати своєрідність індивідуально-авторського стилю письменниці. Варто вказати, що термін
„внутрішній монолог” було введено французьким літературознавцем Е. Дюжарденом. Стилістичний
енциклопедичний словник визначає внутрішній монолог як „лінгвостилістичний прийом, що дозволяє автору
художнього твору викликати у читача уявлення про процеси, які відбуваються у внутрішньому світі героя,
зімітувати емоційно-мисленнєву діяльність людини у її безпосередньому протіканні” [Трошева 2003, с. 231].
Маючи свою особисту тематичну лінію, внутрішній монолог виходить із загального ланцюга подій, перериває
його і цим гальмує розвиток основного сюжету, оскільки відтворює заглиблення людини у свій внутрішній світ.
Природно, що людина розуміє себе з особливою легкістю, тому в неї не виникає потреби чітко висловлювати
свої думки, почуття та імпульси: за допомогою внутрішніх монологів відтворюються психічні процеси в їх
складності і суперечності.
Звернемо увагу: структура внутрішнього монологу залежить від конкретної психологічної ситуації,
характеру дійової особи, теми і змісту роздуму чи спогаду. Для цієї форми ВМ характерні експресивність,
спрощення синтаксису, обривистість фраз, висловлення думки у скороченій формі, значно менша кількість слів,
ніж у зовнішньому мовленні. Однак приводом до роздумів героя завжди слугує подія зовнішнього життя.
Відштовхуючись від неї, герой асоціативно звертається до якого-небудь моменту в минулому, подібного до цієї
події або її частини. Далі ВМ розвивається за асоціативними законами, залучаючи до монологу все нові
тематичні вузли. Зв’язок між ними здійснюється за допомогою повторів-скріплень, слів-замінників,
синонімічних повторів, фонетичної схожості слів.
Внутрішній монолог ніби зупиняє рух сюжету: герой роздумує, і дія завмирає, щоб повернутися до
активної фази там, де була перервана введенням внутрішнього монологу. Впливаючи на хід сюжету,
пояснюючи його, але не беручи у ньому безпосередньої участі, внутрішні монологи забезпечують причиново-
наслідковий зв’язок зовнішніх подій, створюють характер героя, надають цілісності художній структурі твору.
Внутрішній монолог, таким чином, є поодиноким (окремим) випадком імітації ВМ і відбиває його
властивості: поєднання логічного мислення з інтуїтивним і позалогічним, недомовність думок, уривки і паузи,
невмотивовані зв’язки понять, образне мислення, що співіснує з понятійним або навіть витісняє його. Саме тут
відкривається духовний, моральний, ідейний образ героя в істинному вигляді: наодинці з собою герой
роздумує, пригадує, аналізує, планує.
Так, безумовний дослідницький інтерес являють собою два фрагменти аналізованого художнього
дискурсу – оповідання Дж. К. Оутс „Лялька-рукавиця”, які втілюють ВМ головної героїні оповідання Лорейн
Лейк у формі одноголосих внутрішніх монологів персонажа, звернених суб’єктом мовлення до самого себе та
іншого уявного персонажа – лікаря-гінеколога. У першому випадку внутрішній монолог, на нашу думку,
вводиться Дж. К. Оутс для кращого розуміння читачем, по-перше, внутрішнього стану героїні, по-друге, її
ставлення до певного предмета, особи, ситуації: зріла 42-річна жінка Лорейн показує засмучення, відчуває
зраду і обман з приводу дивної витівки своєї 11-річної дочки Тіппі, яка захоплюється виготовленням ляльок-
рукавичок власноруч і займається черевомовленням у недружній спосіб: And what else had the hand-puppet said,
his stunted arms flailing and his mouth working lewdly – “MISSUS I BEEN HERE BEFORE YA! AN’I GONNA BE
HERE WHENYA GONE!”
It was not possible to believe that Tippi had said such things. That she’d been able to disguise her thin, childish
voice so effectively, and “throw” it into the puppet. That she’d had the manual skills to create the puppet, let alone the
concept. No, it just wasn’t possible. Someone else, an older student, perhaps a teacher, had put her up to it [Оутс 1999,
с. 41-42].
Наведений вище внутрішній монолог у цьому випадку безпосередньо пов’язаний у смисловому аспекті з
описом основних подій сюжету і характеризується наступними параметрами: нерівномірним розподілом
довжини речень (з одного боку, скорочення довжини речень у зв’язку з ситуативністю, з іншого – їх зріст,
викликаний необхідністю показати неперервну течію думки та накопичення асоціацій); вживанням першого Розділ VI. Лінгвістика тексту

235
речення у формі запитання; на структурному синтаксичному рівні – перевагою складних речень, причому
підрядні частини відокремлені як самостійні речення; змалюванням динамічних напружених структур
(використовується речення, ускладнене напівпредикативними структурами – абсолютними дієприслівниковими
конструкціями “his arms flailing and his mouth working” з метою передачі аморфності ВМ); наявністю
відокремлених уточнюючих членів речення (an older student, a teacher); вживанням сурядного (and) і підрядного
(that), повторюваного в аналізованому уривку тричі, сполучників як засобів міжфразового зв’язку (водночас
вказаний єднальний сполучник “and” виступає морфологічним засобом вираження ВМ, що включає його в
контекст); поширенням лексико-морфологічних засобів вираження ВМ, які виділяють його з контексту, –
емоційно-експресивних, модальних слів (possible, to be able to, so, perhaps, just) та графічної візуалізації
(відмічена зміна розміру шрифту при згадуванні слів ляльки-рукавички).
У другому випадку письменниця, поза сумнівом, намагається передати індивідуальні особливості
внутрішнього життя через мову персонажа, відтворити реальний хід психічних процесів засобами мови,
зобразити людину „зсередини”, з погляду самого героя, подати події через призму його сприйняття: візит
Лорейн Лейк до гінеколога з приводу фіброзної пухлини викликав почуття страху і побоювань жінки за власне
здоров’я, життя, як наслідок – обстеження і вирок лікаря викликали спогади 12-річної давнини про зміну
власного тіла (яке жінка не могла опанувати так само, як і при пухлині) під час вагітності та про пологи і
спричинили паніку й істерику героїні стосовно майбутньої операції: Giving birth. As if birth were something given,
and given freely. In truth, Lorraine Lake had wanted to say that the birth had been taken from her. The baby forced itself
from her. A vessel of violence, of hot unspeakable rage. And the terror of such knowledge, which she could share with
no other person, certainly not the man who was her husband, the baby’s “father”. And the forgetfulness afterward,
black wash of oblivion [Оутс 1999, с. 44].
Цей епізод, за нашими спостереженнями, нагадує, з одного боку, монолог-спогад вже немолодої Лорейн
про народження своєї першої і поки що єдиної дитини, з іншого боку, монолог-роздум про призначення жінки у
цьому світі. Саме тому, як бачимо, типовим для досліджуваного уривку є різна довжина і структура речень
(наявне співвідношення номінативних і складнопідрядних речень); асоціативний і логіко-семантичний
міжфразовий зв’язок; емоційно-забарвлена форма (позицію героїні щодо народження дитини передає повтор
“birth”, що асоціюється у Лорейн лише з болем і насиллям над жінкою); злиття компонентів монологу в цілісну
єдність; включення ВМ до контексту за допомогою авторської ремарки: аналізуючи стан своєї душі, героїня
хоче адресувати власний біль іншим людям, зокрема, чоловіку і лікарю, але так і залишається з думками на
самоті.
Слід наголосити, що обидва вищезгадані внутрішні монологи, як видно, зображені в тексті у формі
прямого мовлення героя, що вводиться у другому фрагменті авторським мовленням: автор відсутній як
оповідач, і на перше місце висувається герой. Тоді як у наступному наведеному за приклад фрагменті
відмічена, на наш погляд, тісна взаємодія автора і героя; часто замінюючи один одного, вони беруть участь у
відтворенні подій на рівних правах.
ВМ у наведеному далі уривку включається в авторський контекст, як можна було переконатися у процесі
аналізу, для передачі душевного стану персонажа і пояснення подальшої поведінки героїні в певній ситуації:
Лорейн на власні очі бачить прояви протесту дочки щодо школи, однолітків, однокласників у формі
черевомовлення і в подальшому усвідомлює складність і трагічність поведінки Тіппі: Lorraine looked quickly for
Tippi, but did not see her; no doubt, Tippi was inside the school building, in the cafeteria or in the homeroom. How
gregarious these children were! Lorraine braked her car, moving slowly along the curb, avidly watching the children,
strangers to her, who were her daughter’s classmates. Were any of those girls Tippi’s friends? – did any of them even
know Tippi Lake? – or care about her? Lorraine felt a mother’s dismay, seeing how pretty, how assured, how like
young teenagers many of the girls seemed, hardly Tippi’s age at all. Some of the girls appeared to be wearing makeup –
was it possible? At the age of eleven? Poor Tippi! No wonder she disliked school, and was reluctant to discuss it, if
these girls were her sixth-grade classmates [Оутс 1999, с. 46].
У цьому випадку ВМ, що охоплює ряд самостійних речень у складі авторської характеристики головною
героїнею дитини, розгортається у складне синтаксичне утворення. Невласне-пряма мова, за допомогою якої
оформлене у прозовому творі ВМ, виокремлюється з оповідної тканини авторського мовлення ємністю
висловлювань, особливістю їх наповнення с(пецифічний рисунок синтаксису, особлива інтонація
невизначеності, багато запитань), експресивністю й образністю реплік. Підтвердженням цього положення є той
факт, що перехід до невласне-прямої мови у наведеному висловлюванні виражається у використанні запитань
(іноді риторичних – was it possible? At the age of eleven? – did any of them even know Tippi Lake? – or care about
her?) самому собі і реплік-відповідей з яскравим експресивним забарвленням – ВМ отримує характер бесіди з
самим собою (Poor Tippi! No wonder she disliked school), застосуванні окличних, номінативно-окличних та
номінативно-питальних речень (At the age of eleven? How gregarious these children were! Poor Tippi!); зміні
модального плану (no doubt, possible); вживанні повторів (girls, any).
Отже, на підставі отриманих результатів робимо висновок, що проаналізовані структури не є емоційним
коментарем акту зовнішньої дії, а лише породжується ним. Звідси випливає, що такий тип висловлювання у
структурі художнього тексту є своєрідним способом саморозкриття суб’єкта мовлення й репрезентує для ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

236
читача картину світу персонажа, що допомагає зрозуміти механізм його зовнішніх дій і створює психологічно
цілісне сприйняття образу героя, його портрет.
Характерна нетривалість і постійне перемежовування з мовою автора, судячи з наших спостережень,
відрізняють останній фрагмент від двох попередніх, відзначених більшим обсягом, чіткістю меж між ВМ і
авторською оповіддю, що свідчить про наявність декількох різновидів невласне-прямої мови, що виступає у
досліджуваних уривках художнього дискурсу основною формою передачі ВМ героя.
Наступний різновид, в якому представлене ВМ, – внутрішньомовленнєві вкраплення – вводяться
автором твору також у формі невласне-прямої мови, що відзначається різною тривалістю перемежовування з
авторською оповіддю. Як приклад візьмемо уривки з вмонтованими фрагментами внутрішньомовленнєвих
вкраплень, які поєднують точки зору автора і персонажа, яким у цьому випадку виступає Лорейн. З метою
розкриття характеру літературної героїні Дж. К. Оутс за допомогою композиційно-мовленнєвих структур
невласне-прямої мови відтворює внутрішній світ Лорейн Лейк – думки і почасти переживання жінки стосовно
її взаємовідносин з дочкою Тіппі, правомірності щодо захоплення дитиною ляльок-рукавичок, сенсу власного
життя: How obscene, the mother thought [Оутс 1999, с. 36]; It was deliberate, she thought. Premeditated. Because I’m
alone. She (Tippi) would never have done that to her father [Оутс 1999, с. 38]; I am the mother, Lorraine Lake was
thinking. I am not “Missus”! [Оутс 1999, с. 38]; I don’t want my daughter to be left behind, Lorraine Lake thought. I
don’t want my daughter to be unhappy [Оутс 1999, с. 39]; She wants praise for that ugly thing, Lorraine Lake thought,
incensed. Well, she’s getting none from me [Оутс 1999, с. 39]; I know my daughter, Lorraine thought. And that isn’t
her [Оутс 1999, с. 42]. Why not? – we don’t live forever, the mother thought [Оутс 1999, с. 48].
Відображаючи емоційне сприйняття події героїнею, виділені внутрішньомовленнєві вкраплення з огляду
на їх функціонування у своєму складі мають емоційно і / або стилістично забарвлені одиниці (how obscene;
incensed; well, she’s getting none from me; why not і т.д.), різного роду повтори (I don’t my daughter to be; my
daughter; I am), лексику негативного забарвлення (none from me; we don’t live; would never have done);
характеризуються широким використанням займенників (it, she, I, her); незначною довжиною текстових
одиниць ( 1-4 коротких самостійних речення); відмежовуються від авторського контексту за допомогою
постпозитивної авторської ремарки або авторської ремарки, вжитої в середині невласне-прямої мови, – “she
thought”; являють собою прості (еліптичні, односкладні, неповні) речення.
Указані нижче ділянки словесного простору оповідання – надзвичайно важливі ланки в сюжетному
розвитку твору: конструкції з внутрішньомовленнєвими вкрапленнями, які вміщують невласне-пряму мову, є
індикаторами змін у поглядах, виникнення інших точок зору, окремих емоцій. Основну розповідь веде автор,
але час від часу він дозволяє герою сказати своє слово; ВМ існує тут у вигляді: а) фраз (2-3 речення):
(“) MISSUS I BEEN HERE BEFORE YA! AN’ I GONNA BE HERE WHENYA GONE! (”) [Оутс 1999, с. 39, 41]; I do
these thing because I am the mother. Because I am the mother, I do these things [Оутс 1999, с. 38]; How had the child,
practicing in secret, grown so adept? So quickly? Could one be born with a natural gift for – such a thing? [Оутс 1999,
с. 39]; And if she found the obscene little puppet in Tippi’s room, what then? “DID I SCARED YOU MISSUS! SOOO
SOORRY MISSUS! Loraine had a vision of tearing it to bits. “BYEBYE!” [Оутс 1999, с. 42]; The Pap smear swab, the
chilly speculum, the deep probing of Dr. Fehr’s strong fingers … seeking the spongy tumor, grown to the size of, what?
– a nectarine, perhaps. After all these months [Оутс 1999, с. 44]; What was the puppet saying? What foul threatening
words issued from its lewd red-satin mouth? [Оутс 1999, с. 46]; б) одного речення: How strangeness enters our lives
[Оутс 1999, с. 35, 37]; Thank God she’d grown out of that stage! [Оутс 1999, с. 39]; “TIPPI AIN HERE MISSUS TOO
BAD! BYEBYE!” [Оутс 1999, с. 41]; Lorraine Lake was a reasonable woman, wasn’t she [Оутс 1999, с. 45]; God
never sends us more than He knows we can bear one of Lorraine’s older female relatives assured her [Оутс 1999,
с. 44]; How beautiful! [Оутс 1999, с. 48]; – What it the hand-puppet? [Оутс 1999, с. 46]. Drive around the block,
approach Tippi a second time, call out her name and break up the incident – my Cod it was unthinkable, her own shy,
sensitive daughter bullying and frightening smaller children! [Оутс 1999, с. 47]; в) словосполучень, слів, зворотів:
… Tippi had been working in secret, upstairs in her room, on a hand-puppet of her own invention; nor that the child, by
nature a shy, somewhat withdrawn child… [Оутс 1999, с. 35]; Mumbled again a vague apology, disparaging words
about the puppet – “silly, dumb, didn’t turn out right” – then she was hurrying out of the kitchen… [Оутс 1999, с. 37];
Lorraine Lake had not realized how she’d come to hate the yellow school bus until a dream she’d had one night of its
careening off a bridge? – sinking into a river? – a confused, muddled dream… [Оутс 1999, с. 40]; In any case she was
damned if she was going to cry again, become hysterical a second time within an hour – no thank you, not Lorraine
Lake [Оутс 1999, с. 47], властивих тільки персонажу і включених у текст без будь-яких авторських ремарок.
Характерна нетривалість і постійне перемежовування невласне-прямої мови з мовою автора у цьому
випадку служать для передачі виключно ВМ героя, але не закінченої, що послідовно розвивається (порівняйте з
внутрішнім монологом), а ніби такої, що постійно проривається крізь авторську оповідь у вигляді одиничних
думок, припущень і т. д. з метою передачі відчуттів, емоцій, реакцій сприйняття персонажем (у нашому
випадку Лорейн Лейк) дійсності. У розповіді спостерігається широке введення вищезазначених елементів
невласне-прямої мови у вигляді слів і словосполучень для оформлення точок зору героїні, передачі думок по
вирішенню найсерйозніших питань, окремих зауважень. У деяких випадках досліджувані структури
внутрішньомовленнєвих вкраплень, що зустрічаються в авторській тканині художнього дискурсу, виділені в
тексті аналізованого твору курсивом (нами виділено жирним курсивом) або особливим розміром шрифту. Розділ VI. Лінгвістика тексту

237
Таким чином, протягом усього оповідання Дж. К. Оутс, як свідчать наші спостереження, широко
використовує конструкції з невласне-прямою мовою для зображення внутрішнього стану головної героїні твору
– Лорейн. У тексті досліджуваного оповідання функціонування невласне-прямої мови виявляє варіативність
синтаксичних структур, серед яких виокремлюються цілісно оформлені речення або групи таких речень –
розгорнуті побудови, що передають в експресивній формі внутрішні монологи. Поряд із синтаксичними
комплексами невласне-прямої мови відзначені її мікроформи – нерозгорнуті побудови, що представлені
окремою лексемою чи групою лексем / фраз (іноді невідокремлених від авторської нейтральної фрази), які
привносять гетерогенність у синтаксичну будову авторської оповіді і передають (часто у медитативній формі)
реакції персонажа на явища оточуючого світу.
Як видно, стаючи основним засобом авторського викладу і визначальною рисою індивідуально-
авторського стилю письменниці, ВМ, зокрема, внутрішній монолог і внутрішньомовленнєві вкраплення, у
формі невласне-прямої мови являє собою характерне явище мови сучасної художньої літератури, самостійний
спосіб передачі мовлення і думки, що вміщує у собі персонажну і авторську перспективи у різній кількісно-
якісній репрезентації, що знаходить відбиток у лексичному наповненні, граматичній структурі й інтонаційному
оформленні. Вживання різних видів ВМ в оповіданні „Лялька-рукавиця” сприяє, як показав аналіз,
конкретизації образу, створенню враження індивідуальності прояву відчуттів або протікання розумового
процесу в героя, своєрідності всієї духовної суті героя, підкреслюючи, головним чином, його основні риси,
відчуття, особливості поведінки, образ думок персонажа тощо. Отже, вищезазначені композиційно-мовленнєві
структури дозволять, на наш погляд, у перспективі найбільш повно дослідити своєрідність індивідуально-
авторського стилю письменниці і визначити особливості сучасної американської жіночої прози в цілому.

Література
Брандес 1990: Брандес М.П. Стилистика немецкого языка: Учеб. – М.: Высш. шк., 1990. – 320 с.
Буцикіна 2004: Буцикіна Н.Є. Лінгвокогнітивний та комунікативний аспекти внутрішнього мовлення
персонажів (на матеріалі художньої прози Ф. Моріака): Дис. …канд. філол. наук: 10.02.05 / Київський
національний лінгвістичний ун-т – К., 2004. – 256 с.
Домашнев, Шишкин, Гончарова 1989: Домашнев А.И., Шишкина И.П., Гончарова Е.А. Интерпретация
художественного текста: Учеб. пособие. – М.: Просвещение, 1989. – 208 с.
Ефименко 1997: Ефименко В.А. Дискурсивная характеристика потока сознания в английском языке: Дис.
… канд. філол. наук: 10.02.04 / Київський національний лінгвістичний ун-т ім. Тараса Шевченка – К., 1997. –
175 с.
Зайцева 2006: Зайцева И.П. Взаимодействие композиционно-речевых структур как способ презентации
персонажа в прозаическом произведении (на материале рассказа Т. Толстой «Чистый лист») //
Східнослов’янська філологія: аналіз одного твору (оповідання Т. Толстої „Чистий аркуш”): Зб. наук. пр. –
Горлівка: Вид-во ГДПІІМ, 2006. – С.42-57.
Кухаренко 1988: Кухаренко В.А. Интерпретация текста: Учеб. пособие. – М.: Просвещение, 1988. –
192 с.
Леонтьев, Шахнарович 2002: Леонтьев А.А., Шахнарович А.М. Внутренняя речь // Лингвистический
энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н. Ярцева. – М.: Большая Российская энциклопедия, 2002. – С. 85.
Леонтьев, Шахнарович 2003: Леонтьев А.А., Шахнарович А.М. Внутренняя речь // Русский язык.
Энциклопедия / Под ред. Ю.Н. Караулова. – М.: Большая Российская энциклопедия, 2003. – С. 71-72.
Семенюк 2006: Семенюк В.Я. Внутрішнє мовлення: лінгвістичні аспекти інтерпретації української
художньої прози ХХ століття: Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.01 / Київський національний ун-т ім.
Тараса Шевченка. Інститут філології. – К., 2006. – 20 с.
Сєнічева 2005: Сєнічева О.А. Засоби вираження внутрішнього мовлення в художньому тексті: Дис. …
канд. філол. наук: 10.02.15 / Бердянський держ. педагогічний ун-т. – Бердянськ, 2005. – 208 с.
Соколова 1968: Соколова Л.А. Несобственно-авторская (несобственно-прямая) речь как стилистическая
категория. – Томск: Изд-во Томского ун-та, 1968. – 281 с.
Трошева 2003: Трошева Т.Г. Монолог // Стилистический энциклопедический словарь русского языка /
Под ред. М.Н. Кожиной. – М.: Флинта: Наука, 2003. – С. 230-232.
Четверікова 2004: Четверікова О.Р. Монолог персонажа як різновид зображеної комунікації (на матеріалі
англомовної художньої прози): Дис. … канд. філол. наук: 10.02.04 / Ізмаїльський держ. гуманітарний ун-т. –
Ізмаїл, 2004. – 184 с.
Oates 1999: Oates Joyce Carol. The Hand-puppet // The Collector of Hearts: New Tales of the Grotesque. –
N. Y.: A William Abrahams Book, A Plume Book, 1999. – P. 35-48.

The article under analysis is dedicated to the investigation of the internal speech, in particular the internal
monologue and the internal interspersing, as the basis of the character’s psychological portrait in the short story by
American woman-writer Joyce Carol Oates “The Hand-puppet”. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

238
Keywords: internal speech, internal monologue, internal dialogue, internal interspersing, stream of
consciousness, represented speech.
Надійшла до редакції 8 жовтня 2007 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.