Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Ірина Булик — СУТЬ ТА МІСЦЕ НАТЯКУ У СУЧАСНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ (НА МАТЕРІАЛАХ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ)

Дана стаття присвячена проблемі відмежування натяку як лінгвістичного феномену від модифікацій
фразеологізмів, метафори, метонімії та гри слів. На основі проведеного порівняльного аналізу виділено основні
конститутивні ознаки натяку та сформульовано
його дефініцію.
Ключові слова: натяк, модифікації фразеологізмів, метафора, гра слів, кодифікованість.

Незважаючи на поступове проникнення натяку до лінгвістичного аналізу, яке спостерігається у сучасній
комунікативній лінгвістиці та визнання його мовленнєвої, комунікативної сутності, окремі дослідники досі
заперечують лінгвістичну природу натяку та ототожнюють його із такими літературними фігурами та тропами
як гра слів, метафора чи метонімія. Так, наприклад, С. Пташник [Пташник 2003], В. Фляйшер [Fleischer 1997]
аналізують натяк у рамках дослідження модифікацій фразеологізмів та не відводять йому самостійної ролі у
лінгвістиці. Ф. Янушек [Januschek 1989] ототожнює натяк із метафорою, наголошуючи на низці спільних ознак.
Відмежування натяку від модифікацій фразеологізмів, метафор, метонімії, гри слів уможливить, на нашу
думку, комплексний аналіз механізмів інтерперсональної та масової непрямої комунікації, повніше
дослідження функціонування окремих дискурсів, розроблення практичних рекомендацій для продуцентів та
реципієнтів натяку з метою уникнення комунікативних девіацій.
Щоб відмежувати феномен натяку від вище згаданих літературних фігур та троп та обґрунтувати його
комунікативну функцію, ми проведемо порівняльний аналізу натяку та модифікацій фразеологізмів, метафори,
метонімії, гри слів з метою виявлення відмінностей, які підтверджують лінгвістичний статус натяку.
Усі згадані вище літературні феномени, як і натяк, є формами непрямої комунікації, при якій інтенція
продуцента та пряме значення висловлювання відрізняються. Такі висловлювання користуються великою
популярністю, оскільки вони дають можливість вказати на певне явище, не називаючи його. Завдяки цій
властивості непрямі висловлювання знаходять широке застосування у викривальних, жартівливих та інших
дискурсах [Berg 1978]. Іншими важливими характеристиками непрямих висловлювань є креативність та
нетривіальність, завдяки чому такі висловлювання вигідно відрізняються від прямих, приваблюють реципієнта
та спонукають його до певної дії, наприклад, купівлі певного продукта (це має значення у випадку рекламного
дискурсу) [Besch 1988]. Проте попри низку спільних якостей, ці висловлювання характеризуються і
відмінностями, виявлення яких є нашою метою.
На відміну від натяку головною характеристикою іншого непрямого висловлювання, метафори, є
перенесення семантичних ознак. Так, В. Коллер пропонує таке визначення метафори, згідно з яким метафора –
це висловлювання, яке служить трансфером семантичних ознак від висловлювання-джерела до висловлювання-
цілі [Koller 2003].
Різель розглядає метафору як вид тропу, при якому перенесення назви від одного денотата до іншого
відбувається на основі наявності спільної ознаки. При цьому відбувається порушення зовнішньої валентності
слова [Althaus 1980].
У процесі утворення метафори актуалізованими є дві сфери: існуюча форма наповнюється новим
змістом. Субституція відбувається на основі схожості (наприклад: Flaschenhals). При утворенні метонімії
визначальною є темпоральна, локальна, каузальна чи логічна наближеність понять (наприклад: Schiller lesen, ein
Glas trinken). Натомість при утворенні натяків перенесення ознак не відіграє такого великого значення –
важливою є актуалізація у свідомості реципієнта локалізованого у минулому висловлювання, вжитого у
конкретній історичній ситуації. Метафори, як і інші тропи, при утворенні не мають змістових обмежень;
реципієнт розуміє метафору за допомогою загального знання. Натомість у випадку натяків процес декодування
відбуватиметься лише у тому випадку, якщо реципієнт має відповідне знання про висловлювання, на яке
натякає продуцент [Oelmack 2001, с. 30-31]. Натяки на відміну від троп не можуть утворюватися на основі будь-
якого знання, а лише на основі того, що мало місце в історичному процесі. Отож, наступною диференційною
ознакою є ознака темпоральності – у той час, як літературні тропи детерміновані теперішнім, події чи явища, на
які посилаються натяки, завжди локалізовані у минулому. Інша важлива відмінність між натяком та метафорою,
яка відрізняє натяк від усіх троп, полягає у детермінованості метафори кодифікованими у словниках
одиницями, а натяку – ситуативними висловлюваннями із різних сфер життєдіяльності.
© Булик І.Я., 2008 Розділ VI. Лінгвістика тексту

239
У значенні конотацій також помітні відмінності – вживаючи метафори чи інші тропи, продуцент
актуалізує конотації, які передають особистісне ставлення продуцента до сказаного. Таким чином
висловлювання отримують стилістичне забарвлення, наприклад, зневажливе («kalter Kaffee» для позначення
вже відомого, нецікавого), евфемістичне («die Augen schliessen» для позначення смерті), розмовне («abhauen»
для позначення «йти геть»). При вживанні натяків важливим є не особистісне ставлення продуцента до
сказаного, а більшою мірою перенесення конотації висловлювання, на яке натякає продуцент, у новий контекст.
Завдяки цьому новоутворені висловлювання отримують нові значення, які покликані викликати у реципієнта
відповідні асоціації [Oelmack 2001, с. 31]. Наприклад, продуцент свідомо використовує відомість у суспільстві
певного роману і його позитивних конотацій в конкретному контексті натяку: «der alte Mann und das Mehr».
Проте незважаючи на описані вище відмінності між натяком та метафорою, обидві форми непрямої
комунікації містять і низку спільних ознак. Як і метафора, яка викликає у реципієнта певні асоціації та таким
чином регулює сприйняття продуцента, натяк скеровує реципієнта згідно інтенції продуцента до певного
контексту.
У газетному дискурсі метафора знаходить широке застосування у першу чергу завдяки її властивості
підвищувати експресивність тексту. Вдало вжиті метафори, як і натяки, підвищують увагу реципієнтів, що у
газетному дискурсі має надзвичайно важливе значення. Такої позиції притримується Ф. Янушек [Januschek
1989] у своєму лінгвістичному дослідженні «Робота над мовою». Німецький лінгвіст погоджується, що
метафора та натяк мають певні відмінності, зокрема необхідність загального знання для декодування метафори,
натомість для натяку – спеціального, проте він не вважає ці відмінності достатньо суттєвими, щоб виключати
метафору із лінгвістики натяку у тому значенні, яке у неї вкладав А. Свенссон [Svensson 1984].
Щоб продемонструвати відмінності між натяком та модифікаціями фразеологізмів, ми спиратимемося на
теорію В. Вілльса [Wills 1989]. При цьому слід зазначити, що В. Вілльс помилково називає модифікації
фразеологізмів грою слів [Wills 1989, с. 3]. Ми розрізняємо модифікацію фразеологізмів і гру слів і розуміємо
під модифікацією структурні або семантичні або ж структурно-семантичні зміни в узуальній моделі
фразеологічної одиниці з метою створення певного стилістичного ефекту [Berg 1978].
Головною характеристикою натяку В. Вілльс вважає його зв’язок із конкретним історично локалізованим
висловлюванням. Цю властивість натяку він називає реляційністю. Хоч модифікації фразеологізмів також
характеризується зв’язком із іншим висловлюванням, вони не є тотожними натяку. Головна відмінність між
натяком та модифікаціями фразеологізмів полягає із прагматичної точки зору у детермінованості модифікацій
фразеологізмів одиницями мовою (langue), а натяку – одиницями мовлення (parole) [Wills 1989, с. 3].
Модифікації фразеологізмів базуються на кодифікованих у словниках лексичних одиницях, в той час, як натяк
– на некодифікованих текстах різного походження. Наприклад, модифікації фразеологізмів «Diese Tassen haben
sie noch nicht im Schrank» (реклама магазину посуду) чи «Lassen Sie Ihr Kind nicht auf allen Viren durch die
Wohnung kriechen» (реклама дезинфікуючого засобу) утворені шляхом розширення кодифікованих
фразеологічних зворотів за допомогою додаткових елементів. Натомість натяки, наприклад «der Mann ohne
Schatten» (назва статті з нагоди річниці смерті Адальберта фон Шаміссо; натяк на роман Роберта Музіля «der
Mann ohne Eigenschaften») чи «ein Mann fьr alle Stдlle» (назва статті про міністра сільського господарства; натяк
на назву телепередачі «ein Mann fьr alle Fдlle») утворені шляхом заміщення окремих елементів
некодифікованих висловлювань із різних галузей життєдіяльності індивідів новими елементами.
Модифікації прислів’їв, попри кодифікованість останніх, В. Вілльс розглядає як один із різновидів
натяку, оскільки, на його думку, прислів’я поруч із висловлюваннями відомих завдяки мас-медіа людей, рекламі
та іншими формулюваннями, що часто вживаються у розмовній мові, становлять невід’ємну частину
побутового знання індивідів, яке часто служить основою натяків [Wills 1989, с. 6].
Власне гра слів також не є тотожною натяку, оскільки, як і модифікації фразеологізмів, базується на
кодифікованих у словниках лексичних одиницях та граматичних правилах. Наприклад, гра слів «Eifersucht ist
eine Leidenschaft, die mit Eifer sucht, was Leiden schafft» утворена шляхом розкладання складного іменника на
два прості із самостійними значеннями, що створює несподіваний, жартівливий ефект. Гра слів «Post modern»
(реклама німецької пошти) базується на свідомому порушенні граматичного правила написання префікса
«post», що призводить до виникнення нового змісту.
В. Вілльс розрізняє між літературними та загальними натяками, наголошуючи при цьому на особливому
значенні загальних натяків [Wills 1989, с. 7].
Літературні алюзії, на думку В. Вілльса, характеризуються високим інтелектуальним рівнем
висловлювання, на яке натякає продуцент [Wills 1989]. Декодування такого натяку є значно складнішим, ніж
декодування загального натяку, оскільки вимагає від реципієнта наявності вузькоспеціального знання та
докладення значних когнітивних зусиль. Так, наприклад, декодування натяку «Lesen Sie in Fleischerangeboten
bitte auch das Kleingehackte» (натяк на вказівку щодо прочитання важливих контрактів, договорів та інших
документів «Lesen Sie bitte auch das Kleingeschriebene») не становитиме для пересічного реципієнта труднощів,
на відміну від декодування літературної алюзії «In den Staub mit den Feinden der Frau» (назва феміністичної
статті; натяк на слова із твору Г. Кляйста «Принц із Гамбургу» «In Staub mit allen Feinden Brandenburgs!»). Для
декодування натяку «Lesen Sie in Fleischerangeboten bitte auch das Kleingehackte» необхідне загальне знання, яке ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

240
індивід засвоює часто мимоволі внаслідок частого повторення у пресі чи інших мас-медія, натомість для
декодування «In den Staub mit den Feinden der Frau» необхідне знання конкретного літературного твору, яке
доступне лише обмеженому колу високоосвічених реципієнтів.
А. Свенссон розуміє під літературними натяками непряме вживання повних або скорочених цитат,
наголошуючи при цьому, що згідно даної дефініції усі натяки слід вважати літературними. Вживаючи
прикметник «літературний» для означення натяку, А. Свенссон розуміє літературу у широкому значенні як
письмово зафіксоване мовлення [Svensson 1984]. Варто зазначити, що при дослідженні політичного вживання
мови, яким займався А. Свенссон, письмова фіксація досліджуваних одиниць є особливо важливою.
Підсумовуючи, ми коротко перерахуємо описані вище відмінності між натяком та літературними
тропами та фігурами, щоб вкотре підкреслити незалежний лінгвістичний статус натяку та сформулювати
дефініцію останнього.
1. Натяк та метафора попри спільну ознаку декорування тексту, надання йому експресивності та
оригінальності, містять цілу низку відмінностей. В той час, як метафора ґрунтується на перенесенні
семантичних ознак від одного денотату до іншого, в основі натяку лежить перенесення конотацій конкретного
історично локалізованого висловлювання у новий контекст.
2. При цьому метафора детермінована кодифікованими лексичними одиницями, а натяк ситуативним
висловлюванням, локалізованим у минулому. У зв’язку із цим ми виділили диференційні ознаки темпоральності
та кодифікованості: метафора детермінована локалізованими у теперішньому, кодифікованими у словниках
лексичними одиницями, в той час, як натяк – некодифікованим висловлюванням, яке локалізоване у минулому.
3. Таким чином для декодування метафори реципієнт повинен володіти загальним знанням, натомість,
щоб декодувати натяк, необхідне спеціальне знання, а саме знання висловлювання, на яке натякає продуцент.
4. Остання, виявлена нами, відмінність між метафорою та натяком полягає у переданні першою
стилістичного забарвлення та відсутності такого при вживанні другого.
Основна відмінність між модифікаціями фразеологізмів та натяком полягає, як вже зазначалося при
описі відмінностей між метафорою та натяком, у детермінованості модифікацій кодифікованими одиницями,
тобто мовою, а натяків некодифікованими, історично локалізованими, ситуативними висловлюваннями, тобто
мовленням. Те саме стосується відмінностей між натяком та грою слів.
Літературний натяк відрізняється від загального високим інтелектуальним рівнем висловлювання, на яке
натякає продуцент, що часто створює труднощі при декодуванні.
Опираючись на отримані під час порівняльного аналізу результати, ми виділяємо такі важливі ознаки
натяку: креативність, асоціативність, інтертекстуальність, детермінованість некодифікованими, локалізованими
у минулому одиницями.
Ми визначаємо натяк як форму індивідуальної креативності, яка часто використовується інтуїтивно і не
має обмежень щодо форми. Кожен освічений продуцент може сам вирішувати, яку форму повинен мати натяк.
Жодна лінгвістична теорія чи риторична доктрина не накладають обмежень на стилістичну свободу натяку.
Форма натяку цілковито залежить від креативності та комбінаторної фантазії продуцента та реципієнта. Таким
чином натяк постає мовною грою без обмежень. Обов’язковою є вимога лише щодо зв’язку натяку із певною
подією чи некодифікованим висловлюванням, яке є локалізованим у минулому.
Натякам притаманний особливо високий рівень асоціативності, оскільки не лише продуцент натяку
повинен мати здатність до продукування натяків, а й реципієнт повинен вміти їх декодувати [Wills 1989,
Januschek 1991]. Здатність продуцента до створення натяків виявляється у його вмінні знаходити зв’язок між
актуальною ситуацією та мовленнєвими подіями, локалізованими у минулому. Здатність реципієнта до
декодування натяків виявляється у свою чергу у вмінні впізнавати та ідентифікувати цей зв’язок. Для того, щоб
процес продукування та декодування натяку відбувся, продуцентові та реципієнтові необхідні не лише знання
про відомі події, локалізовані у минулому, та пов’язані із ними формулювання, але й вміння асоціювати та
відчувати потенційні можливості зображення, коментування чи оцінки актуальних подій через проекцію на
відомі події, локалізовані у минулому.
Важливою характеристикою натяку є його детермінованість іншим висловлюванням, яке служить базою
для натяку. Натяки виступають реляційними мовленнєвими діями, тобто вони завжди знаходяться у зв’язку
різного ступеня із іншим висловлюванням, яке є як семантично, так і формально вже сформованим та
функціональним.
У властивості натяку посилатися на вже існуюче висловлювання виражається, на нашу думку, його
інтертекстуальний характер. Описані вище зв’язки між натяком та висловлюванням, на яке натякає продуцент,
ми називаємо інтертекстуальним посиланням. Під інтертекстуальністю ми розуміємо включення в текст інших
цілих текстів, їхніх фрагментів у вигляді маркованих чи немаркованих, перетворених чи незмінених цитат,
алюзій та ремінісценцій [Арнольд 1999, с. 346]. При формулюванні натяку продуцент використовує техніку
колажу, яка полягає у тому, що певне висловлювання, що слугує базою для натяку, продуцент розкладає на
частини, які у модифікованій формі згідно із вимогами нового контексту знову складає і таким чином отримує
нове висловлювання із новою семантичною ідентичністю. При цьому зміст тексту-оригіналу може
транспортуватись до тексту-натяку або втрачатись при його утворенні. Таким чином ми розрізняємо змістові та
формальні посилання. Окремим видом посилання виступає контекстуальне. Розділ VI. Лінгвістика тексту

241
При утворенні натяку продуцент не може посилатися на будь-який текст, а лише на некодифікований та
локалізований у минулому.
Підсумовуючи вище описані ознаки натяку, такі, як високий рівень асоціативності, креативності,
інтертекстуальності та детермінованість некодифікованими, локалізованими у минулому одиницями, ми
можемо сформулювати дефініцію натяку. Натяк – це асоціативний, індивідуально креативний текст або його
частина, в основі якого лежить свідоме інтертекстуальне посилання на некодифіковану, локалізовану у
минулому мовленнєву одиницю.
Отримані в результаті порівняльного аналізу результати та сформульована на їх основі дефініція натяку
дозволяють стверджувати, що натяк не є тотожним із модифікаціями фразеологізмів, метафорами, метонімією,
грою слів та заслуговує на самостійний статус у сучасній комунікативній лінгвістиці. Виокремлення та аналіз
натяку як самостійного виду непрямого мовлення та продукту індивідуальної креативності дозволить краще
зрозуміти механізми функціонування непрямого мовлення, що у свою чергу уможливить розроблення
практичних рекомендацій для комунікантів з метою зниження ризику комунікативних девіацій.

Література
Арнольд 1999: Арнольд И.В. Обьективность, субьективность и предвзятость в интерпретации
художественного текста. – СПб.: СПбГУ, 1999.
Пташник 2003: Пташник С. Б. Структурно-семантичні особливості фразеологічних модифікаційта їхні
функції в німецькому газетному тексті. – Львів, 2003.
Althaus, Henne, Wiegand 1980: Althaus H., Henne H., Wiegand H. Lexikon der Germanistischen Linguistik. –
Tьbingen, 1980.
Besch 1988: Besch E. Stilistische Funktionen von Wiederholung und Variation in der deutschen
Gegenwartssprache. – Saarbrьcken, 1988.
Berg 1978: Berg W. Uneigentliches Sprechen. Zur Pragmatik und Semantik von Metaphern, Metonymie, Ironie,
Litotes und rhetorischer Frage. – Tьbingen, 1978.
Fleischer 1997: Fleischer W. Phraseologie der deutschen Gegenwartsprache. – Tьbingen, 1997.
Januschek 1989: Januschek F. Arbeit an Sprache. – Tьbingen, 1989.
Januschek 1991: Januschek F. Rechtspopulismus und NS-Anspielungen am Beispiel des цsterreichischen
Politikers Jцrg Haider. – Duisburg, 1991
Koller 2003: Koller V. Metaphor Clusters in Business Media Discourse: A Social Cognition Approach. –
Vienna, 2003, S.6
Oelmack 2001: Oelmack R. Zum Konzept der Anspielung in Werbeprints. – 2001.
Svensson 1984: Svensson A. Anspielung und Stereotyp. – Westdeutscher Verlag, 1984.
Wills 1989: Wills W. Anspielungen: zur Manifestation von Kreativitдt und Routine in der Sprachverwendung. –
Tьbingen: Niemeyer, 1989.

The article deals with the demarcation of allusion from metaphor, phraseological modification, metonymy and
casuistry. On basis of the selected distinctive marks of allusion the definition of allusion is formulated.
Keywords: allusion, metaphor, phraseological modification, casuistry, codification.
Надійшла до редакції 25 вересня 2007 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.