Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Ольга Дикан — МОВА ТОТАЛІТАРНОГО СУСПІЛЬСТВА: АКСІОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ (НА МАТЕРІАЛІ ТЕКСТІВ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ 70-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ)

У статті розглядається соціолінгвістична проблема взаємозв’язку мови та суспільної свідомості,
зокрема мови та системи цінностей в умовах тоталітарного суспільства. Автор розкриває аксіологічний
аспект мови, висвітлює специфіку взаємозв’язку ціннісного орієнтування й мови в тоталітарному суспільстві,
аналізує засоби мовного впливу на систему цінностей населення в газетному дискурсі у вказаний період.
Ключові слова: мова тоталітарного суспільства, суспільна свідомість, система цінностей, оцінка.

Давно стало аксіомою, що в мові в концентрованому вигляді відбиваються особливості суспільної
свідомості: культурні, психологічні та ціннісні орієнтації соціуму. Проте здатність мови активно впливати на
вказані явища, її потенційна можливість бути важелем конструювання соціальної реальності людством
усвідомлена порівняно недавно. Визнання активної ролі мови у вказаних процесах спонукає науковців до
вивчення аксіологічних, культурологічних аспектів окремих мовних явищ. Мова, окрім найважливіших
комунікативної і пізнавальної функцій, виконує ще й ряд інших, серед яких особливе місце посідає сугестивна
чи апелятивна функція. Власне з цією функцією тісно пов’язана здатність мови бути знаряддям впливу на
ціннісні орієнтації людини. Німецький мовознавець В. Клемперер переконаний, що мова – це не просто спосіб
людського спілкування, не просто носій інформації, хранитель накопиченого культурного досвіду, але і
владний розпорядник життя: «Вираз обличчя тієї чи іншої епохи передається в її мові» [Клемперер 1998, с. 19].
Яскравим прикладом використання мови як знаряддя впливу на ціннісні орієнтації людини виступає
мова тоталітарного суспільства. Питання мови тоталітарного суспільства неодноразово було об’єктом
лінгвістичних зацікавлень. Так чи інакше, у своїх дослідженнях його торкалися Д. Вейс, Л. Масенко,
Г. Яворська, П. Cеріо, Ю. Левін, Є. Земська, М. Гловінський, Е. Вежбицька, В. Любась, М. Кронгауз, Н. Купіна,
О. Чернова. Проте не всі сторони цієї проблеми достатньо вивчені, і питання мови тоталітарного суспільства не
має завершеної репрезентації, що викликає необхідність продовження розробки окремих його аспектів, зокрема
аксіологічного. До того ж, для України, як і будь-якої держави, що має складовою своєї історії існування
тоталітарного режиму, вивчення вказаного питання набуває особливого значення, оскільки окремі мовні явища
того періоду продовжують впливати на мовно-культурну ситуацію в країні й зараз.
Мета статті – дослідити аксіологічні аспекти тоталітарного дискурсу, мовні засоби впливу на ціннісні
орієнтації населення в умовах тоталітарного суспільства на основі мовної практики Івано-Франківської преси
1970-х рр. ХХ століття.
Відповідно до мети визначено такі завдання:
• розкрити сутність аксіологічного аспекту мови;
• проаналізувати особливості взаємозв’язку мови та ціннісних орієнтацій у тоталітарних формаціях;
• охарактеризувати мовні засоби впливу на аксіологічну систему суспільства в газетному дискурсі Івано-
Франківська в окреслений період.
Матеріалом дослідження слугувала Станіславська обласна газета «Прикарпатська правда» (далі ПП).
Нині вже є загальновизнаним факт аксіологічності людської свідомості, її орієнтації на вироблені
суспільством і прийняті суб’єктом цінності. Цінності визначаються як критерії та способи оцінки позитивного
або негативного значення об’єктів оточуючого середовища для людини, групи людей, суспільства в цілому, що
визначається не властивостями цих об’єктів, а їхнім залученням до сфери людської діяльності, інтересів та
потреб, соціальних відносин. У будь-якому суспільстві існує ієрархія цінностей: «Сама ієрархія являє собою
щось абсолютно незмінне, у той час як правила переваги є змінними протягом історії [Шеллер 1996, с. 55].
Орієнтування людини у світі відбувається через встановлення ціннісних орієнтацій. Для соціального суб’єкта
головним фактором орієнтування у соціально-культурній дійсності (еталоном) є мова [Серажим 2002, c. 199].
© Дикан О.В., 2008 Розділ VI. Лінгвістика тексту

257
Оцінні категорії типу «добро / зло», на відміну від екзистенціальних (існує / не існує) належать до категорій
значною мірою релятивних, які не мають істинних значень: «Цінності – абстрактні ідеї, позитивні або
негативні, що не є пов’язаними з певним об’єктом або ситуацією і відображають людські переконання про типи
поведінки й цілі яким надається перевага» [Тюрина 1998, с. 60]. А отже, вони є тією частиною суспільної
свідомості, що не має об’єктивного характеру, а значить досить легко піддається впливові. На провідну роль
мови щодо впливу на масову свідомість вказує російський лінгвіст О. Марченко: «Ідеологічна структура
суспільства як «розум» соціуму здатна впровадити в масову свідомість особливу систему моральних, правових,
політичних ідей, цінностей і директив дії, що є основою, чи точніше, доктриною для принципів організації й
управління суспільним життям і нерозривно пов’язаною з ним сферою культури. Провідником цих ідей була й
залишається мова» [Марченко 2000, с. 97]. Для мовознавства ідея наявності у мови функції впливу, чи, як
інакше її називають, сугестивної або апелятивної, не нова. Однак її торкалися переважно в зв’язку з питаннями
риторики чи стилістики. На хвилі активізації соціолінгвістичних досліджень, зростання зацікавлення
прагматичними та функціонально-комунікативними аспектами мовних одиниць ця ідея почала активно
поглиблюватися. Також ряд мовознавців, досліджуючи мас-медійний дискурс, окрім функції впливу, виділяють
окремо ще й маніпулятивну функцію [Кудрявцева 2005, с. 59]. Як відомо, засоби масової інформації найбільш
яскраво відображають здатність мови впливати на ціннісні орієнтації людини, що пов’язано як зі специфікою
використання мовних засобів у публіцистичному стилі, так і з фактором масовості.
Сила тоталітарної пропаганди полягає в її здатності відсікати маси від реального світу. Ідеологічні тексти
часто являють собою соціальні міфи, в яких бажане видається за дійсне, отже, міфологізована мова трактує
дійсність на свій лад, підмінюючи її міфотворчістю. Таким чином, мова наче нав’язує свій спосіб осмислення
світу та створює псевдореальність, яка існує в лозунгах, пропаганді, впливаючи на масову свідомість людей, їх
поведінку. Від частого повторення ідеологічні гасла стали шаблонами, стереотипами мислення мас,
вкорінилися в їхню систему цінностей.
Вивчення аксіологічного аспекту в мові має тривалу традицію, ще у 20-ті роки минулого століття момент
«ціннісного акценту» в слові був виділений лінгвістами школи М. Бахтіна: «Будь-яке слово … має властивості
оцінки», а «кожен вислів є, насамперед, оцінною орієнтацією», причому «зміна значення є переоцінка:
переміщення слова з одного ціннісного контексту в інший» [Серажим 2002, c. 200].
Мова не тільки виявляє оцінку, але і конструює її. Наслідком оцінки є вживання певних формулювань (зі
сторони автора), а внаслідок уживання окреслених формулювань виникає оцінка (у слухача). Звичайно, це
стандарта ситуація для акту комунікації, однак для тоталітарного дискурсу характерною рисою оцінки є її
апріорність. Бінарна аксіологічна система тоталітарного соціуму з чітким поділом на позитивні й негативні
явища не допускає перегляду та переосмислення вже існуючих оцінок. Як зазначає Є. Бральчик, унаслідок
цього тексти пропаганди є водночас описом і оцінкою, і оцінка завжди бінарна [Bralczyk 2003].
Дж. Янг виділяє в тоталітарному дискурсі три групи термінів, вказуючи, що словниковий склад
тоталітарних мов ідентичний маніхейству (релігійній течії, що базовими визнає два протилежні начала, які
лежать в основі світу: добра і зла, світла і тьми, духу і матерії тощо). Перша група – це гонорифичні терміни (з
високою позитивною оцінкою): комуніст, пролетаріат, прогресивний, народ, мир, революція, солідарність,
матеріалізм та ін. Друга група об’єднує в собі пейоративні терміни: капіталізм, буржуазний, колоніальний,
релігія, шкідник. І до третьої групи належать слова, які можуть вживатися як у позитивному, так і негативному
плані, залежно від контексту: свобода, пропаганда, демократія, ненависть тощо [Young 1991].
В основі насаджуваних радянською владою структур свідомості лежала закритість від світу, постійно
культивований монологізм. Механізм цієї закритості точно простежив Андре Жид, який приїздив у СРСР:
«Найголовніше – переконати людей, що вони щасливі настільки, наскільки можна бути щасливим в очікуванні
кращого, переконати людей, що інші скрізь менш щасливі, ніж вони. Цього можна досягнути, лише надійно
перекривши зв’язок із зовнішнім світом» [Нагорна 2005, с. 87]. У таких умовах, як вказує Є. Бральчик, однією з
основних категорій системи цінностей реципієнта стає «категорія солідарності» [Bralczyk 2003]. Так, високим
ступенем солідарності характеризуються твердження, що стосуються робітничого класу, партії, народу, а зі
сфери міжнародних стосунків – СРСР та країн соціалістичного табору. Для характеристики вказаних явищ
використовуються лексеми виключно з позитивною оцінкою, зокрема лексеми на позначення почуттів
піднесеного емоційного стану: гордості, радості, а також означення, виражені словами зі значенням величі,
колосальності, прикметники у найвищому ступені порівняння: Під керівництвом партії робітничий клас з
величезним ентузіазмом і енергією боровся за підвищення продуктивності праці (ПП 16.06, 73)
Нижчий ступінь солідарності був у повідомленнях, що стосувалися окремих країн Третього світу, таких
як Мозамбік, Ефіопія, певних арабських країн, найнижчий ступінь солідарності виявляється під час
характеристики США та європейських країн. Унаслідок цього виникає стійка аксіологічна опозиція «ми –
вони». Усе, що пов’язане із займенником «ми», інтерпретується як передове, суспільно корисне, соціалістичне
(комуністичне) за змістом, як таке, що заслуговує на виключно позитивну оцінку; усе, що стосується «вони»,
трактується негативно, як антисуспільне, руйнівне. Таким чином, одним із найважливіших елементів системи
цінностей стає переконання, що існує «наш» світ – світ добра, справедливості, рівності, і «їхній» світ – світ зла,
де існує нерівність, гноблення. Унаслідок цього активного функціонування набувають конструкції з ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

258
протиставленням: міф про небувалі досягнення Радянського Союзу постійно супроводжується міфом про
занепад західного світу та про безпросвітне існування народів радянських республік до створення СРСР: Успіхи
радянського сільського господарства особливо яскраво виділяються на фоні загального погіршення справи в
капіталістичних країнах (ПП. 16.07, 71); Гляньте на цю чудову вітчизняну машину. Хіба міг про неї мріяти за
буржуазного устрою бідак-гуцул (ПП 04.01, 70).
Щоб вказати на несправжність (вигаданість) і неправдивість переваг і позитивних явищ західного світу,
використовується прийом «іронічного цитування»: Сама по собі їх «політична» діяльність не варта, як
кажуть, торішнього снігу (ПП 16.01, 70). На це ж явище, але в німецькому контексті, вказує В. Клемперер
[Клемперер 1998].
Для надання іронічно-зневажливого відтінку тлумаченню явищ, що трактуються як негативні,
вживаються також вислови: так званий, пресловутий, а також здрібнілі слова: У цьому «раю», де замовчується
правда, зате всіляко заохочується брехня, особливо, коли йдеться про те, щоб якось виправдати
капіталістичну систему, – в цьому так званому вільному світі нині налічується сотні тисяч безробітних
людей (ПП 01.06, 73).
Характерною рисою аксіологічної системи, що нав’язувалась в умовах тоталітарного суспільства, як уже
зазначалося, є апріорність оцінок. Унаслідок цього тексти засобів масової інформації вказаного періоду нерідко
подають неаргументовані повідомлення: Неухильно підвищується добробут трудящих (ПП.01.01, 70), або
звертаються до неправдивої аргументації, коли як причина і наслідок наводяться жодним чином не пов’язані
позиції: Наші успіхи визнають всі країни світу, тому не можуть не визнавати їх буржуазні націоналісти (ПП
16.01, 70). Неможливість адресатом встановити причиново-наслідковий зв’язок сприймається ним як результат
власної обмеженості, оскільки розуміння мовлення базується на постулаті щирості – вважається, що мовець
адекватно вживає мовні засоби, тому знає, чому одне ґрунтується на іншому. Звичайно, не встановивши основ
для виявлення зв’язку, реципієнт просто вірить, що зв’язок існує, і продовжує читання і слухання. Таким чином,
неаргументованість нерідко пов’язана з хибною аргументацією, яка виключає можливість реакції заперечення
стверджуваного.
Виключає аргументацію і властива мові тоталітаризму категорична імперативність, яка реалізується за
допомогою лексем зрозуміло, безперечно, нічого подібного та ін.: Безумовно, у капіталістичних країнах сама
система виробництва таїть у собі масове безробіття (ПП 06.06, 73).
На синтаксичному рівні тоталітарної мови неаргументованість забезпечує гіпертрофоване використання
номіналізацій. Усталений спосіб повідомлення – оголошення будь-якої інформації за допомогою двоскладних
речень з предикацією. Однак такий відкритий спосіб може викликати спротив впливу, оскільки слухач очікує
нову інформацію, він готовий її оцінити – погодитися з нею чи визнати не зовсім достовірною. Тому пряма
пропаганда виявляється найчеснішим способом переконання, але не досить ефективним, тому що може
впливати тільки при багаторазовому повторенні. Коли ж інформацію подають не зовсім звично, наприклад за
допомогою номіналізації (явище згортання предикації, коли в склад присудка входить «напівслужбове»
дієслово і віддієслівний іменник), слухач чи читач не завжди готовий сприйняти її як нову та усвідомити її як
об’єкт оцінювання, а отже, інформація набуває статусу такої, що не потребує обговорення, таким чином
адресант виводить повідомлення за межі обговорення: Збільшенню виробництва тваринницької продукції
взимку сприятиме широке розгортання соціалістичного змагання на фермах, зміцнення трудової дисципліни,
підвищення відповідальності кожного працівника за доручену справу (ПП. 17.01, 70). А предикативність тексту
створює його фрагментарність, що виконує певну функцію: створює певний світ, яка поєднує в одне ціле
судження, і припускає можливість їх поєднання.
За допомогою сурядного зв’язку у тоталітарному дискурсі дуже часто поєднуються відмінні поняття. На
поверхнево-синтаксичному рівні це відбувається за допомогою сполучника і, який з’єднує два іменники
(наприклад, партія і народ), або сполучник і взагалі не вживається, а всі необхідні поняття представлені у
вигляді перелічення іменників (на письмі вони подаються через кому, наприклад, партія, весь радянський
народ). На думку П. Серіо, у результаті багаторазового й послідовного застосування цієї процедури величезна
кількість понять, які не є синонімічними, в результаті стають ніби синонімами одне одному, завдяки чому
слухачу чи читачу навіюється ідея про їх близькість, тотожність не тільки в рамках дискурсу, але і в реальності
[Серио 1999]: Завдання, які вирішують комуністична партія, Радянська держава, весь наш народ – насправді
величні (ПП. 23.01, 70).
Авторитарній свідомості притаманне доведення до абсурду ідеї рівності, намагання розглядати
гомогенність як абсолют: Монолітна єдність, могутня сила народів Радянського Союзу – основа наших
сміливих мрій, і, безумовно, втілення в життя (ПП. 01.04, 73). У такій системі координат характерне виведення
всього, що якимось чином не вписувалося у радянську ідеологію, за межі соціуму. Крім того, мова
тоталітарного суспільства вміла ставити тавро на все, що не відповідало радянській ідеології. Важливо було
знайти слово, якого було б достатньо, щоб ним викреслити якесь явище чи навіть людське життя. Варто було
лише назвати когось «ворогом народу» чи «шкідником», і це фактично означало бути приреченим на репресивні
заходи. Указані лексеми відзначаються надзвичайно широким значенням: «ворогом народу» називали і
політичних ідеологів, і селянина, що взяв колоски з колгоспного поля. Окрім політичних ворогів, усезагальний
осуд мали викликати особи, що своєю діяльністю перешкоджали економічному процвітанню СРСР: Особи, які Розділ VI. Лінгвістика тексту

259
ведуть паразитичний спосіб життя, дармоїди, влаштовують своє благополуччя за рахунок суспільства (ПП.
23.01, 74).
Важливим складником ціннісних орієнтацій радянської людини повинно було бути її ставлення до партії,
керівництва держави, які наділялися ідеально позитивними рисами, гіпертрофованою могутністю і невтомно
піклуються про народ і є об’єктом всенародної любові та відданості. Для постійного акцентування на цьому, в
текстах зустрічаємо лексеми, які вказують на прихильність та захоплення народу вождем та партією: З великою
радіcтю хлібороби нашого господарства сприйняли підписання документа про розвиток співробітництва
Радянського Союзу і Федеративної республіки Німеччини (ПП. 03.06, 73). Радянська політична мова також
активно використовувала лексику з родинної сфери: Й. Сталін став «батьком народу», комуністична партія
іменувала себе «рідною»: Ми, робітники, висловлюємо глибоку подяку рідній партії, особисто Леоніду Іллічу
Брежнєву, за ту велику роботу, яка проводиться по збереженню миру, зміцненню безпеки в Європі та й усьому
світі (ПП 06.06, 73).
Таким чином, тоталітарний дискурс характеризується активним використанням мовних засобів з метою
впливу на ціннісне орієнтування населення, провідне місце тут посідають мовні засоби, що сприяють
утвердженню бінарної системи цінностей, з чітким поділом на позитивні та негативні явища, а також високим
статусом категорій солідарності та рівності.

Література
Клемперер 1998: Клемперер В. LTI. Язык Третьего рейха. Записная книжка филолога. Пер. с нем.
А.Б. Григорьева. — М., 1998. – 381 c.
Кудрявцева 2005: Кудрявцева Л.О., Дядечко Л.П., Дорофеєва О.М., Філатенко І.О., Черненко Г. А.
Сучасні аспекти дослідження мас-медійного дискурсу: експресія – вплив – маніпуляція // Мовознавство. – 2005.
– № 1. – С.59 – 66.
Марченко 2000: Марченко О. И. Язык как власть // Этическое и эстетическое: 40 лет спустя. Материалы
научной конференции. 26-27 сентября 2000 г. Тезисы докладов и выступлений. – СПб.: Санкт-Петербургское
философское общество, 2000. – С.93-97.
Нагорна 2005: Нагорна Л. Політична мова і мовна політика: діапазон можливостей політичної
лінгвістики. – К.: Світогляд, 2005. – 316 с.
Серажим 2002: Серажим К.С. Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоніка,
варіативність (на матеріалі сучасної газетної публіцистики). – К., 2002. – 392 с.
Серио 1999: Серио П. Русский язык и советский политический дискурс: анализ номинаций // Квадратура
смысла. – М., 1999. – С.337-383.
Тюрина 1998: Тюрина В. А., Научитель Е. Д. Ценностные ориентации. – К.: Международное финансовое
агентство, 1998. – 29 с.
Шелер М. Формализм в этике и моральная этика ценностей // Культорология ХХ века. Аксиология или
философское исследование ценностей. – М.: Сов. Энцеклопедия, 1989. – 458 с.
Bralczyk 2003: Bralczyk J. O języku polskiej propagandy politycznej lat siedemdziesiątych. – Warszawa: Trio,
2003. – 212 s.
Young 1991: Young J. W. Totalitarian language: Orwell’s Newspeak Its Communist Antecedents. –
Charlottesville; London: Univ. of Virginia Press, 1991. – 228 s
Pawłowski 1977: Pawłowski T. Pojęcia i metody wspуłczesnej humanistyki. – Warszawa, 1977. – 210 s.

The article deals with sociolinguistic problem of the correlation of language and social consciousnesses in
totalitarian society, specifically language and system of values. The author determines acsiological aspect of language,
highlights peculiarities of the correlation of orientation in the values and language in totalitarian society, analyses
means of influence upon system of values of the inhabitants in newspaper discourse in this period.
Keywords: language of totalitarian society, social consciousnesses, system of values, appreciation.

Надійшла до редакції 28 вересня 2007 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.