Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Анатолій Загнітко — АКТУАЛІЗАЦІЙНІСТЬ У ВНУТРІШНЬОТЕКСТОВІЙ СТРУКТУРІ: ТИПОЛОГІЧНИЙ ТА РІВНЕВИЙ АСПЕКТИ

З’ясовано типологію внутрішньотекстової парцеляції, визначено її вияви на різних рівнях тексту,
простежено співвідношення актуалізації із внутрішньореченнєвою і внутрішньотекстовою позицією,
прокоментовано сильний / напівсальний / слабкий вияв актуалізації та її співвідношення із
внутрішньотенкстовою парцеляцією, біфуркацією.
Ключові слова: внутрішньотекстова актуалізація, типологія актуалізації, рівні актуалізації,
парцеляція, біфуркація.

Актуалізаційність належить до тих феноменів внутрішньотекстової організації, що постійно вимагають
нових ресурсів і засобів реалізації. Проблеми актуалізаційності здебільшого розглядають крізь призму порядку
слів, оскільки зворотний (непрямий) порядок слів завжди спрямований на наголошення певного реченнєвого
компонента, його інтонаційне і смислове виділення (див. праці Ш.Баллі, В.Виноградова, В.Гака, Н.Гуйванюк,
С.Єрмоленко, М.Жовтобрюха, М.Пилинського, А.Сеше, І.Слинька та ін.). Водночас актуалізацію цілком
правомірно розглядати не тільки на реченнєвому рівні, але й на загальнотекстовому з урахуванням
особливостей її вияву в складному синтаксичному цілому (надфразній єдності), окремому розділі / частині,
усьому творі. Не менш значущим постає аналіз актуалізації з урахуванням особливостей актуального
членування речення, його функційної перспективи (пор. праці В.Матезіуса, О.Мельничука, О.Селиверстової,
Н.Шведової, Я.Фірбаса та ін.). Вимоги життя, максималізація силового поля засобів масової інформації,
прагнення останніх до абсолютної мобілізації і концентрації уваги адресата мотивує витворення нових ресурсів
внутрішньотекстової актуалізації, що й зумовлює актуальність дослідження. Його метою є встановлення
типологічних особливостей внутрішньотекстової організації і визначення тяглості основних / неосновних
параметрів актуалізації. Мета передбачає необхідність розв’язання таких завдань: 1) встановлення
диференційних ознак актуалізації як особливої внутрішньотекстової категорії; 2) з’ясування основних /
неосновних засобів внутрішньотекстової актуалізації; 3) простеження співвідношення актуалізаційних напрямів
з формально-граматичною і семантико-синтаксичною будовою речення; 4) аналіз внутрішньотекстової
актуалізації крізь призму його внутрішньої формальної, смислової членованості і зв’язності; 5) розгляд зв’язку
актуалізації з інформативністю, проспекцією, ретроспекцією та іншими текстовими категоріями.
Новизна дослідження мотивована поставленими метою і завданнями, оскільки вперше з’ясовуються
диференційні ознаки внутрішньотекстової категорії актуалізації.
Визначальним принципом актуалізації на текстовому рівні постає максимальне посилення певної
текстової категорії, її значущості. Актуалізаційний потенціал притаманний усім текстовим категоріям, водночас
висунення елементів одних категорій сприймається відразу (пор. компоненти категорій інформативності,
модальності, завершеності, комунікативної настанови, концептуальності заголовка як одного з найбільш
репрезентативних начал тексту: Верховний Суд і гречка «Льоні-Космоса» (Україна молода. – 2007. – 14 грудня);
Дмитро Путінович (Україна молода. – 2007. – 14 грудня); Не всі жінки – відьми (Україна молода. – 2007. –
14 грудня); «Регіони» перед смертю не надишуться (Україна молода. – 2007. – 12 грудня); Остання посадка –
на «Совки» (Україна молода. – 2007. – 11 грудня); В обіймах Медведєва (Україна молода. – 2007. – 11 грудня) і
под.), актуалізаційний напрям інших текстових категорій вимагає від читача посиленої уваги.
Внутрішньотекстова актуалізація може бути сильною, напівсильною і слабкою, що визначається
кількома чинниками: 1) позицією у текстовій структурі – початок (ініціальний статус), середина, кінець
(постпозитивно-кумулятивний вимір; 2) статусом самої текстової одиниці; 3) силою міжреченнєвих
синтаксичних зв’язків (наявністю засобів посилення / послаблення доцентрових / відцентрових тенденцій);
4) активізацією / нейтралізацією міжреченнєвих семантичних відношень; 5) підпорядкованістю актуалізованого
© Загнітко А.П., 2008 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

266
елемента розкриттю загальної ідеї. Сильна актуалізація завжди пов’язана з ініціалізацією, оскільки в цій позиції
будь-який елемент постає в найбільш напруженій формі: Відсьогодні Україна стає сусідкою Шенгенської зони.
На кордоні – дорого і менш затишно (Україна молода. – 2007. – 21 грудня); Назад, у 2005-й (Україна молода. –
2007. – 21 грудня) і под. Напівсильний вияв актуалізації зумовлений внутрішньотекстовим виявом
актуалізованого елемента: А потім додав, що сотні тисяч тонн зерна псуються в українських портах, а збитки
держави при цьому становлять 200 мільйонів доларів (Україна молода. – 2006. – 12 вересня); слабкий вияв
актуалізації легко простежити в будь-якому постпозитивному детермінанті, дуплексові, де вони набувають
особливого смислового забарвлення: І знову залишився селянин при дорозі… (Україна молода. – 2006. – 12
вересня). Розмежування сильної, напівсильної і слабкої актуалізації в цьому разі простежується у межах
внутрішньореченнєвої структури. Абсолютна актуалізація пов’язана з парцеляцією, що охоплює різноманітні
вияви. У силу цього актуалізацію слід розглядати з опертям на відповідний мовний ярус, оскільки насамперед
актуалізація прямо корелює з усталеним порядком слів і будь-яке відхилення від його нормативних засад
постає засобом актуалізації. Найпростішим виявом такої актуалізації є, поза всяким сумнівом, винесення в
ініціальну позицію дієслова–присудка типу Гряде день новий (Україна молода. – 2006. – 12 вересня). Саме в
цьому розрізі варто розмежовувати заявлені різновиди актуалізації
Актуалізація може виявлятися у членуванні єдиного смислового тла на кілька текстозначущих
компонентів (На львівській Площі Ринок уперше встановлять камери відео спостереження. Вони потрібні
винятково задля охорони та збереження старовинних пам’яток Львова, запевняють міські чиновники. Адже
історичні споруди в центрі міста неодноразово піддавалися оскверненню місцевими хуліганами (Україна
молода. – 2007. – 11 грудня)) і максимумом / мінімумом перетворення елементів мови в елементи мовлення
(Частина потрапила в оточення, хлопець опинився в полоні. Та через декілька годин утік. У ліс. Прийшов до
партизанів. Під Києвом, біля Василькова, зустрічав третю танкову армію. А потім – Сандомир, Берлін, Прага.
До партії не вступав (Українське слово. – 2004. – Ч. 37. – С. 1); Випускників зустріли. Кулі у степу (Заголовок).
П’яний чоловік ні з того ні з сього розстріляв двох незнайомців (Україна молода. – 2007. – 8 лютого));
тенденціями індивідуалізації понять (локалізація, кількісна детермінація, темпоральна дейксисність та ін.).
З-поміж наявних лексичних, фонетичних, морфологічних, синтаксичних, тектонічних і графічних
актуалізаційних форм особливої уваги заслуговують лексичні, синтаксичні, тектонічні і графічні, що можуть
поєднуватися і складати внутрішньотекстову амальгамність, основним призначенням якої постає постає
максимально посилене виділення реми із загального складу речення: Обережно: Уряд думає! Через
незбагненну ініціативу Кабміну – обмеження експорту зерна – ми можемо позбутися частини урожаю. Хоча
«аграрна революція», яка нині почалася у світі, дає змогу всім охочим добре заробити, не відходячи від
земельних ділянок.
В останню декаду лютого український уряд зробив крок, якого від нього з нетерпінням чекали аграрії,
експерти та навіть частина тверезомислячих державних чиновників, — дозволив вільно продавати за кордон
фуражне зерно. Втім зернотрейдери та аналітики в один голос стверджують: пізно! Проблему
агропромислового комплексу цим кроком не розв’язали. І, власне кажучи, розв’язувати не намагалися.
___________________________________________________________
Вантажимо тільки гниле! (Україна молода. – 2006. – 12 вересня). Графічний знак – пряма лінія –
підкреслення тут використана для внутрішньотекстового членування на два смислових потоки, де перший
висвітлення найбільш значущих – ударних смислових компонентів, що подалі розгортатимуться в ємні
смислові блоки – від складних синтаксичних цілих (пор.: Першим провісником грядущих змін у вітчизняній
експортній політиці, як це не дивно, стала поїздка американського посла Уїльяма Тейлора на зерновий
термінал у порту «Південний» (Одеська область). Вдивляючись у блакитні далі й не зводячи при цьому погляду
з переповнених складів, він заявив, що кабмінівські квоти на експорт зерна завдають Україні великої шкоди і
наша держава, будучи шостим експортером зерна у світі, нині втратила імідж надійного постачальника. А
потім додав, що сотні тисяч тонн зерна псуються в українських портах, а збитки держави при цьому
становлять 200 мільйонів доларів (перше речення – зачин, інтерпозитивне – розгортання-кульмінація, останнє
– кінцівка-висновок). Смислове навантаження графа постає промовистим за усього прочитання тексту, оскільки
він цілком логічно розчленовує на зачинове тло і панораму розгортання, де викладена препозитивна інформація
розгортається і деталізується. Кожен з елементів цього зачину-тла виступає опертям для відповідного
внутрішньотекстового заголовка, що є засобом членування тексту та його зв’язності водночас, реалізуючи
комплекс модульностей, насамперед суб’єктивної, поза якою текст як кодувально-декодувальна міжособистісна
величина не може постати. Досить яскраво виражають авторські інтенційно-модальні настанови
внутрішньотекстові заголовки, що, реалізуючи рему тексту-складного синтаксично цілого, виконують
одночасно функції членування, зв’язності та ін., пор.: «Мамо, а навіщо ми цю яму копали?!»; Відкрито
російський зерно провід; Вирощуйте банани, панове фермери!; Кримінальний блиск «чорного» зерна; Ми
слабкі… І в цьому наша сила! (Україна молода. – 2006. – 12 вересня) – збережено увесь обсяг графічно-
типологічного зображення. У заголовку часто може опускатися постпозитивна (друга) предикативна частина,
чим досягається максимальна актуалізація не тільки самого заголовка, але й тексту загалом: Чим вище
злетиш… (Україна молода. – 2007. – 25 грудня), а винесений у підзаголовок компонент анотує і мотивує
подальший виклад: Київська прокуратура пред’явила екс-міністру транспорту Рудьковському обвинувачення Розділ VI. Лінгвістика тексту

267
за “літакове” марнотратство (Україна молода. – 2007. – 25 грудня). Водночас у заголовку набуває
поширення ініціальна сегментація як різновид актуалізації, коли в абсолютний початок виноситься найбільш
інформаційно значущий компонент, що інколи супроводжується атрибутивно-кваліфікаційним елементом.
Таким ініціальним компонентом може поставати детермінант, зв’язок якого з реченнєвою структурою є
слабким і його ініціалізація постає як природна. Ініціалізація, наприклад, локативного детермінанта
уможливлює концентрацію уваги на одній з визначальних текстових категорій – категорії місця: У Чигирині –
знову зустрілися представники фінансових кіл для вирішення питання щодо реставрації цієї унікальної
пам’ятки (Україна молода. – 2006. – 12 вересня). Особливо значущою постає ініціалізація сильнокерованого
валентно зумовленого об’єкта, що в цьому разі окреслює найприкметніші його вияви і є засобом
внутрішньотекстового переміщення уваги із суб’єкта на об’єкт і надання йому особливої значущості:
Найжирніші шматки – опозиції (Україна молода. – 2006. – 27 грудня). Внутрішньотекстова модель
“ініціальний об’єкт ↔ постпозитивний адресат” виступає досить продуктивною в силу вивищення цих ролей як
найбільш значущих, а суб’єкт є імплікованим: Подарунки – дітям (Україна молода. – 2006. – 27 грудня); Увагу
– звірятам (Україна молода. – 2006. – 27 листопада) і под.
Загалом актуалізація постає найрегулярнішою на синтаксичному рівні у формі порядку слів, що є
первинним засобом реалізації парцеляції навіть у заголовках: Ще не вмерла польська віза (Україна молода. –
2007. – 21 грудня) та ін. Таке парцелювання активно застосованим постає щодо приремних компонентів: І
збурена злістю собака гавкнула. Люто, з останніх сил. На води, на святковий берег, на білу башту, де стояв її
хазяїн (О.Гончар). Парцеляти Люто, з останніх сил. На води, на святковий берег, на білу башту, де стояв її
хазяїн функційно не тотожні, оскільки перший акцентує (Люто, з останніх сил) власне-означальну семантику, а
другий (На води, на святковий берег, на білу башту, де стояв її хазяїн) акцентує об’єкт. Цей об’єкт
репрезентовано через три послідовно уточнювальні компоненти, приєднувані опосередкованим підрядним
синтаксичним зв’язком. Тому панорамно ємний об’єкт уваги головного персонажа твору О.Гончара “Пальма”
звужується і нарешті постає в найчіткішому вимірі “на білу башту, де стояв її хазяїн”.
Актуалізаційні ряди парцельованих одиниць несуть у собі потужний емоційно-експресивний і
коґнітивно-інтерпретаційний потенціал, оскільки єдине смислове тло передається через призму:
1) виокремлення наслідкових, умовних, причинових, цільових відношень як потужних текстотвірних начал, які
водночас належать до найбільш функціонально значущих: Пригадували полум’яні Тарасові рядки й дивулися. Бо
то були справжні відкриття, несподівані, вражаючі (В.Захарченко. Поет з горніх Шевченкових вершин:
Шевченківські мотиви у творчості Василя Симоненка // Літературна Україна. – 2001. – 22 березня); Як просто
сьогодні стати „зіркою” телеекрану! Що раку ногу одірвати! Бо телеоператори буквально за кожним кущем
чатують, аби зняти вас прихованою камерою, а потім у якійсь розважальній програмі показати (М.Прудник.
Прихованою камерою // Літературна Україна. – 2002. – 12 серпня); 2) надання комунікативної достатності
парцелятам, особливо це виступає показовим за парцелювання головних членів речення: Отут він мене
здивував. Бо двері млосно рипнули і увійшла. Лісова юнка (Б.Жолдак); 3) опосередкованого співвідношення з
головною частиною кожного наступного компонента актуалізаційного ряду парцелятів та інше (де кожен
наступний елемент опосередкування замкнутий і на попередню предикативну частину і на головну одночасно,
але сила його доцентрових зв’язків послаблена, останнє інтенсифікується ступенем опосередкування), пор.: Я
прийшов сюди з тривогою і надією. Бо мною пройдено уже чимало. Бо почуте і побачене тривожить мою
душу. Бо кожен штрих відчутого пройшов крізь мою власну душу. Оскільки я це відчував як пережите не один,
не два рази. Незважаючи на те що це відбувалося так давно, так давно… Що вже й забути пора (А.Яна)
тощо.
Найпоширенішим засобом актуалізації, спрямованої на розчленування єдиного смислового тла постає
парцеляція повторюваного присудка як екзистенційного компонента реченнєвої структури, де кожен парцелят
навантажений власним рематичним тлом: Хлопець активно працював. Працював із завзяттям. Працював із
наполегливістю. Працював із готовністю завтра виконувати удвічі й утричі більше (Україна молода. – 2006. –
26 грудня).
Кожній одиниці на текстовому рівні притаманна функція комунікативної достатності і їй властиві
внутрішньотекстові валентні потенціали. Розглядаючи терміни валентної граматики, Ю.С.Долгов констатує, що
“Одна фонема, якій властивий сигнал значення, інтонація, наголос, може в мовленні стати реченням, а не
просто звуком мовлення, наприклад, О!, У…, А?. Цим … одиницям, звичайно, притаманна валентність, а в
тексті вони поєднуються, сполучаються, набувають значення тексту. Як одиницям мови і мовлення їм властиві
всі ознаки речення, хоча б у нульовому варіанті” [Вихованець 1992, с.30]. У силу цього визнається
внутрішньотекстова валентність кожного його складника. На реченнєвому рівні уже досить серйозно
прокоментовані видозміни під час незаповнення певного валентного гнізда (пор. пари типу вишивати рушник //
вишивати; читати повість // читати), імплікуванні (солити (→ сіллю), перчити (→ перцем), косити (→
косою)), на текстовому ж рівні подібний аналіз зовсім не виконувався.
У текстових структурах значущими постають навіть такі видозміни реченнєвих структур, що подекуди
можуть бути покваліфіковані як порушення звичайної норми, пор.: Чушь. Никому это не нужно. Хотя бы ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

268
потому, что под всем, что будет сказано ниже, есть хорошая доказательная сила. Документы уголовных дел,
протоколы следственных органов, заявления реально существующих людей.
Которые, будучи сложенными вместе, убедительно доказывают: Константин Титов может и не
ходить на будущие выборы. Потому что, кто бы ни стал губернатором Самарской области, хозяином в ней
все равно останется Титов и его ближайшее окружение. Богатейший регион России сегодня полностью
оказался в руках весьма ограниченной кучки людей. И именно от них зависит: будет ли завтра в области газ,
свет, горячая вода. Говоря проще, от них зависит все” (Московский комсомолец. – 2000. – 25.05 – 1.06. – С.9).
Абзац текстової структури розпочато сполучним словом “которые”, що однозначно сигналізує про
необов’язкову і передбачувану форму підрядного прислівного зв’язку, за якої наявність залежної предикативної
частини мотивована частиномовною семантикою іменників “докуметы, протоколы, заявления”. Розчленування
єдиної структурної і смислової структури, що передбачає і комунікативну цілісність, внаслідок чого
витворюється складне речення з внутрішньо притаманними йому зв’язками (Никому это не нужно. Хотя бы
потому, что под всем, что будет сказано ниже, есть хорошая доказательная сила. Документы уголовных дел,
протоколы следственных органов, заявления реально существующих людей.
Которые, будучи сложенными вместе, убедительно доказывают: Константин Титов может и не
ходить на будущие выборы. Потому что, кто бы ни стал губернатором Самарской области, хозяином в ней
все равно останется Титов и его ближайшее окружение) зумовлює постання якісно нових і текстово значущих
компонентів. Структурно і семантично ніяк не може бути виправданим розчленування цілісності, окресленої
розгорнутою парою “докуметы, протоколы, заявления, которые”, але виокремлення постає мотивованим за
врахування ключового слова статті “Тень губернатора”, яка написана Юрієм Ряжським. Одним із базових
ключових слів є іменник “губернатор”, який винесено як неузгоджений посесивний атрибут у заголовок статті.
Другим за частотністю і семантичним навантаженням є слова-компоненти пари “докуметы, протоколы,
заявления”. Саме на них ґрунтується основна інформативна насиченість тексту, оскільки автор доводить свою
думку документами, витягами з протоколів або покликанням на них та заявами конкретних людей. Ініціалізація
компонента “которые” призводить до його максимальної актуалізації і наголошення їхньої значущості. Такий
різновид парцеляції слід кваліфікувати як біфуркацію, за якої утворюються два рівно важливі інформаційно-
смислові потоки. Стилістична функція абзацу в цьому разі полягає в актуалізації біфурканта Которые, будучи
сложенными вместе, убедительно доказывают: Константин Титов может и не ходить на будущие выборы.
Потому что, кто бы ни стал губернатором Самарской области, хозяином в ней все равно останется Титов и
его ближайшее окружение. Таку самостійність варто покваліфіковувати як псевдосамостійність, оскільки весь
обшир інформації біфурканта спрямований на попередню структуру, поза якою змістова мотивованість
сполучного слова “которые” не може бути витлумачена та й зрозуміла.
Актуалізованими постають у внутрішньотекстовій структурі і конструкції, яким притаманна
доповнювальна семантика. Основним різновидом таких таких утворень є приєднувальні структури, пор.: Из
двенадцати детей в семье осталось лишь четверо: четверых зарезали еще в Афганистане, еще четверых – в
Иране, причем трупы сложили на крыльце дома… Афганцы уверены, что и в Киеве их выслеживают, а потому
город придется покинуть. Но ведь детям нужно учиться! Так же, как и другим ребятам из семей беженцев.
Такую возможность дают всем детям педагоги 224-й киевской школы (Факты. – 2000. – 1 червня).
Приєднувальним конструкціям властива спонтанність повідомлюваної інформації, що постає як щось мимохіть
висловлене, додаткове і водночас комунікативно значуще, оскільки воно марковане не лише семантикою
зауваги, але й значущістю самої уміщеної інформації, що позначена ознакою уточнення.
Сучасні дослідження актуалізації здебільшого обмежуються аналізом репрезентативності парцельованих
(Л.І.Конюхова та ін.), сегментованих (В.Я.Мороз та ін.), повторюваних конструкцій у тих чи інших функційних
стилях, коли об’єктом розгляду постає мова сучасних засобів масової комунікації, специфіка художньої
стилістики і под. Очевидно, це зумовлюється тим, що такі утворення легко виявлювані на формальному рівні і
їхні особливості досить легко прокоментувати на формально-граматичному рівні (пор. аналіз парцелятів у плані
встановлення частотності і функціонального навантаження щодо різновидів складносурядних,
складнопідрядних речень, окремих компонентів простого речення тощо). Водночас проблема
внутрішньотекстової актуалізації набагато ємніша і вимагає прискіпливішого погляду на неї, оскільки пов’язана
за своєю природою з будь-якою текстовою категорією. За допомогою парцеляції та різноманітних засобів її
реалізації висуваються у тексті на передній план і постають композиційно значущими у його структурі
компоненти будь-якої внутрішньотекстової категорії, набуваючи специфічного функційного навантаження.
Зосередження уваги на тій або іншій категорії залишає поза увагою загальне тло актуалізації. Очевидно, в
тексті особливу вагу має категорія авторизації, вияв якої характеризується широким діапазоном. Авторизація
пов’язана з експресивною функцією мови і безпосередньо взаємодіє з категорією оцінки. “Авторизована оцінка
– це такий різновид оцінного значення, який поєднує вказівку на автора – суб’єкта оцінки, об’єкт оцінки та
характер оцінки (саму оцінку)” [Агафонова 1999, с. 6]. Експлікація (На мою думку, книжка вдалася) /
імплікація (Оце так книжка!) авторизації засвідчує її максимальний / посередній / мінімальний вияв у площині
актуалізації, оскільки співвідноситься з прямими (Я вважав тебе за свого найбільшого ворога (І.Франко)),
непрямими (Майже всі вважали своє становище занадто низьким для себе (П.Загребельний)) спектрами
репрезентації. До окремого різновиду належить самоавторизація, коли “об’єкт та суб’єкт авторизації Розділ VI. Лінгвістика тексту

269
збігаються” [Там само, с.7], пор.: Жінка тоді посміхнулася до нас – і одразу стала красивою і симпатичною, а
ми – грубіянами й чувалами без совісті (Ю.Яновський).
Непоодинокими постають спроби диференціювати типи речень за ступенем вияву в них авторизації,
вирізняючи з-поміж них: 1) речення з кваліфікувальною авторизацією (А я все-таки не вважаю нашу
літературу за жебрачку (Леся Українка)); 2) речення з авторизацією сприйняття (Себе вже бачив першим
музикантом (І.Драч)); 3) речення з авторизацією вияву (Мама застала доню гарною проти дзеркала в новій
рожевій сукенці з червоними плямами на личку (Ірина Вільде)). Такі підходи цілком прийнятні, оскільки
дозволяють простежити співвідношення речення і висловлення в найбільш напруженому для останнього вияві –
внутрішньотекстовому.
До постійно актуалізованих компонентів належить заголовок (На “вічні питання” відповідає світогляд
(Слово Просвіти. – 2000. – Квітень (спецвипуск)); Жіноче ім’я як епізод історії; Право нації і права людини; Чи
є, чи нема?; “Веселка” живе Україною (Там само)), якому притаманні визначальні параметри актуалізації усіх
текстових категорій.
До актуалізованих внутрішньотекстових величин належать видо-часові форми дієслів-присудків,
оскільки “Вибір темпоральних форм і їх комбінацій в тексті визначається не реальним моментом мовлення, а
уявою мовця про співвідношення часу і події і часу її сприйняття, спостереження. … точка відліку часу не
фіксована моментом породження тексту, вона рухлива і може переміщуватися за волею мовця, як його
спостережливий пункт, у різних напрямах щодо осі подій, займаючи позицію, синхронну тому, що
відбувається, там, де мовець мисленнєво поміщає себе в хронотоп актуалізованих картин і подій,
відновлюваних пам’яттю або змальовуваних уявою, фантазією” [Грушевская 2002, с.92]. Взаємодія
хронологічно-календаронго, текстово-подійного, де значущим постає релятивний, таксисний зв’язок усіх
предикатів тексту, перцептивно-адресатного часу у тексті призводить до витворення та актуалізації аористної
(Проміняли свою добру рідну матір – на п’яницю непотребную, а в придаток ще і –в додали (Т.Шевченко)),
перфектної (Вельможний сон мене здолав, і тут нараз почув я…(В.Стус)) функцій форм доконаного виду
дієлова та імперфектної (Запахло сонцем, воском і зелом, в мосянжне колихання переліта лить бджола…
(В.Стус)) функції форм недоконаного виду. Породження тексту зумовлює актуалізацію семантики часових
форм дієслів-присудків і водночас призводить до відповідного їхнього функційного навантаження. Так, в
адекватному темпоративному контексті форми майбутнього часу дієслів доконаного виду можуть
реалізовувати ітеративну функцію, яка загалом в основному варіанті їм не притаманна, а за поєднання з
часткою як реалізують експресивну семантику інтенсивності та неочікуваності події: Як закричить вартовий
…; Як заголосить мама… (В.Стус). Загалом видо-часовим формам дієслова за підтримки їхньої семантики
референтними іменами, дейктичними, темпоральними, модальними та іншими показниками належить провідна
роль у формуванні текстових фрагментів, поєднання яких створює структуру мовленнєвого твору, його
композицію. Саме видо-часові форми дієслів-присудків витворюють компактно-ємні ряди актуалізованих
величин, оскільки через їхню призму стають пізнаваними і правильно сприйнятими репродуктивний,
інформативний, генеритивний, волюнтивний і реактивний комунікативні регістри (за Г.О.Золотовою).
Безпосередніми складниками актуалізації виступають метафоричні структури, в яких повною мірою
відображаються особливості національно-мовного світобачення, відтворюється образно-асоціативний світ,
підтвердженням чого є: 1) антропоцентрична (Змиє коси рожеві в пахучім любистку зоря (І.Драч); До сліз
образився, мій білий (сніг) (І.Драч)); 2) анімалістична (Чорні птиці нудьги в скажених мартенах років (І.Драч));
3) “машинна” (кермо влади) метафора. Остання репрезентує образний (Знову цнотливо плаче теплою кров’ю
серце (Ю.Тарнавський); А місяць у білих споднях з батьком у шахи грав (І.Драч)) макро- і мікросвіт і поглиблює
нюансорику слова, репрезентуючи здебільшого повний вияв поетеми, пор.: Сад має обличчя упиря, …напух від
тиші, як від крови, як губи, посиніло його каміння, простягає до шиї свій ґрунт, покорчений, як пальці, як очі,
вирячені його круглі квіти (Ю.Тарнавський). У суто авторських метафоричних утвореннях віднаходять вияв
новітні асоціації, оскільки “Факти авторського слововвжитку така ж невід’ємна риса живої мови, як і
нормативно фіксована сполучуваність” [Загнітко 2007а, с.36]. Суттєвим моментом є те, що метафора, за
влучним висловом Х.Ортеги-і-Гассети, виконує функції найменування і засобу мислення, адже “…величезна
будова Всесвіту, сповнена життям, спирається на крихітне і повітряне тільце метафори” [Загнітко 2007б, с.77].
У поетичному тексті метафори витворюють цілісні ряди актуалізованих величин, пізнання і сприйняття
яких розкриває авторський асоціативно-образний світ. Такий світ з відповідними парадигмами метафор є
спрямований одночасно в національно-мовну картину світу і в авторські інтенції. Цілісно ємне сприйняття
метафорики певної національної літератури розкриває арсенал заанґажованих образів і завдяки цьому легко
простежити її паралелізм / непаралелізм національно-мовнй базі. Так, в українському художньому мовленні
широко вживаною постає метафора, що ґрунтується на певних зоореаліях: Якась собака винишпорила, що в
листі друковане…(М.Коцюбинський); Безтурботні телята, думав Петро про свою дочку і зятя
(М.Чабанівський); А соцький, він свиня пиката, нехай минає мою хату (М.Кропивницький); Кудлата голова
чорного пуделя підводиться від газети (В.Винниченко); Я – України соловей (В.Соловей); Хмару розбила
ластівка. Вбігла Гафійка, сквапно ховаючи щось за пазуху (М.Коцюбинський) та ін. У таких випадках
відбувається актуалізація семантики категорій експресивності та емоційності, одним із виявів яких виступає ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

270
метафоричне значення слово, що за своїм потенціалом, поза всяким сумнівом, належить до ядерної площини
цих категорії.
Ряди актуалізованих форм або актуалізаційні ряди у внутрішньотекстовій структурі можуть займати
цілісну горизонтальну площину або бути перерваними. Інколи така перерваність є надзвичайно насиченою,
оскільки перший компонент актуалізаційного ряду займає першу позицію, а останній є завершувальним
елементом тексту. У такому разі варто говоритипро обрамлювальний статус актуалізованих рядів (Запахло
сонцем, воском і зелом… вона зазолотіє щедрим соком сонця (В.Стус)). Інколи актуалізований ряд може бути
трикомпонентним, коли його елементи відповідно посідають передній, середній і крайній план тексту.
Складнішим є вияв актуалізованого ряду в тому разі, коли один з компонентів імплікується і його статус
пізнаваний тільки через синтагматично наявні структури.
Актуалізованим рядам належить провідна роль у композиційно-сюжетному оформленні тексту, його
викінченості. Завдяки виокремленню наявної в них інформації та реалізації емоційно-експресивного тла
постають вияскравлюваними значущі модальні, інформативні, рамові та інші сутності тексту. Розгляд
актуалізаційних можливостей не тільки текстових категорій, але й кожного елемента тексту дозволить
побудувати теорію загальної і часткової внутрішньотекстової актуалізації.

Література
Агафонова 1999: Агафонова А.М. Авторизовані конструкції в сучасній українській мові: Автореф. дис. …
канд. філол. наук. – Івано-Франківськ, 1999. – 19 с.
Вихованець 1992: Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. – К.: Наукова
думка, 1992. – 222 с.
Грушевская 2002: Грушевская Т.М. Политический дискурс в аспектах газетного текста. – СПб.: Изд-во
РГПУ им. А.И.Герцена, 2002. – 116 с.
Долгов 1999: Долгов Ю.С. Термины валентностной грамматики // Вестник МСУ. – 1999. – Т. 2. – N 4:
“Vocabulum et vocabularium – 7”. – С. 28-32.
Загнітко 2001: Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. – Донецьк: ДонНУ,
2001. – 662 с.
Загнітко 2007а: Загнітко А.П. Теорія сучасного синтаксису. – Вид. друге, виправл. і доп. – Донецьк:
ДонНУ, 2007. – 294 с.
Загнітко 2007б: Загнітко А.П. Лінгвістика тексту. – Вид. друге, виправл. і доп. – Донецьк: ТОВ “Юго-
Восток, Лтд”, 2007. – 313 с.
Золотова 1997: Золотова Г.А. Аспектологические проблемы с точки зрения структуры текста // Труды
аспектологического семинара филологического факультета МГУ им. М.В.Ломоносова. – Т. І. – М.: Изд-во
Моск.ун-та, 1997. – С.91-102.
Кибрик 2005: Кибрик А.Е. Константы и переменные языка. – СПб.: Алетейя, 2005. – 720 с.
Конюхова 1999: Конюхова Л.І. Явище парцеляції в мові сучасних засобів масової комунікації: Автореф.
дис. … канд. філол. наук. – Львів, 1999. – 17 с.
Мороз 1997: Мороз В.Я. Називний уявлення як функціональна і граматична категорія в сучасній
українській літературній мові: Автореф. дис. … канд. філол. наук. – Дніпропетровськ, 1997. – 23 с.
Мустайоки 2006: Мустайоки А. Теория функционального синтаксиса: от семантических структур к
языклвым средствам. – М.: Языки славянской культуры, 2006. –512 с.
Русская 1979: Русская грамматика. – Т.2 – Praha: Academia, 1979. – XIV с., с. 667-1093.
Селиверстова 2004: Селиверстова О.Н. Труды по семантике. – М.: Языки славянской культуры, 2004. –
960 с.
Слинько 1994: Слинько І.І., Гуйванюк Н.В., Кобилянська М.Ф. Синтаксис сучасної української мови.
Проблемні питання. – К.: Вища школа, 1994. – 670 с.
Телия 1981: Телия В.Н. Типы языковых значений: Связанное значение слова в языке. – М.: Наука, 1981.–
265 с.
Тошович 2006: Тошович Б. Экспрессивный синтаксис русского и сербского / хорватского языков. – М.:
Языки славянской культуры, 2006. – 560 с.
Теория 1990: Теория метафоры: Сборник. – М.: Прогресс, 1990. – 427 с.
Шведова 2005: Шведова Н.Ю. Русский язык: Избранные работы. – М.: Языки славянской культуры, 2005.
– 640 с.

The typology of infratextual parcelling is found out, certainly its displays on the different levels of text,
correlation of actualization from infrasentence and by infratextual position is traced, strong / semigreasy / weak display
of actualization and its correlation with infratextual parcelling, bifurcation are commented.
Keywords: infratextual actualization, typology of actualization, levels of actualizations, parcelling, bifurcation.
Надійшла до редакції 30 серпня 2007 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.