Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Наталія Рябокінь — КАТЕГОРІЯ МОДАЛЬНОСТІ І ЇЇ РОЛЬ У НЕГОПОЗИТИВНИХ ВИСЛОВЛЮВАННЯХ

У даному дослідженні розглянуто модальність як лінгвістичну категорію та її роль у спілкуванні,
зокрема, проаналізовано основні засоби вираження суб’єктивної модальності в мовленнєвих актах згоди і
незгоди.
Ключові слова: модальність, позитивна реакція, негативна реакція, мовленнєвий акт згоди, мовленнєвий
акт незгоди.

Живий і безпосередній інтерес до проблеми вербального спілкування в наш час цілком закономірний. Він
пояснюється насамперед формуванням сприятливих умов для поширення і поглиблення комунікативних
можливостей людей, розвитком засобів масової інформації, прагненням співрозмовників певним чином
впливати один на одного тощо. Останнім часом лінгвістика почала цікавитися не ізольованим вивченням
мовних фактів, окремо від ситуації, умов спілкування, комунікативних інтенцій мовця і слухача, а їхнім
взаємозв’язком з позамовним середовищем.
Комунікація, однак, ускладнюється не лише недосконалим володінням різноманітними компетенціями,
але й відмінністю у сприйнятті її одиниць співрозмовниками. Особливо гостро дана проблема засвідчується у
вираженні модальності. Адже саме ця категорія несе в собі відношення змісту мовлення до дійсності.
Відношення це, як відомо, має цілий набір значень, одним з яких є згода і незгода. У нашій роботі ми
розглянемо модальність як стверджування / заперечення та її роль структурі висловлювання. Серед
стверджувальних висловлювань візьмемо висловлювання позитивної реакції, а серед заперечних висловлювань
– негативної реакції. Але коло таких висловлювань надзвичайно широке, тому ми зосередимо увагу на
мовленнєвих актах позитивної реакції – згоди, та негативної реакції – незгоди. Для досягнення поставленої
мети необхідно виконати такі завдання:
1) з’ясувати поняття модальності як лінгвістичної категорії;
2) виокремити засоби вираження модальності у висловлюваннях позитивної та негативної реакції;
3) визначити роль модальності у висловлюваннях позитивної та негативної реакції.
Категорія модальності – це категорія, про мовленнєву природу якої існує велика кількість різноманітних
та іноді протилежних поглядів, які мають вже давню історію, започатковану логікою. У традиційній логіці ще
Аристотель та Кант розглядали модальність як „характеристику судження залежно від вірогідності того, що в
ньому стверджується – дійсність, можливість чи необхідність” [Філософський словник 1986, с.393]. При цьому
судження є „форма думки, у якій стверджується або заперечується щось відносно предметів чи явищ”
[Філософський словник 1986, с.673]. У мовознавстві дана категорія розглядається серед найбільш суттєвих
характеристик речення як мовленнєвої одиниці. Тому аналіз мовленнєвої категорії модальності може
проходити лише в тісному зв’язку з аналізом логічної категорії модальності. Проте не можна ототожнювати
модальність логічну та, набагато ширшу, модальність мовну, що є складним явищем, в основі якого лежить кут
зору мовця, його оцінка речей та фактів дійсності. У лінгвістиці модальність – граматична категорія, яка
означає відношення змісту мовлення до дійсності й виражається за допомогою форм способу дієслова,
інтонації, вставних слів і т. ін. [Балли 1955, с.535].
Категорія модальності є об’єктом дослідження вітчизняних і зарубіжних лінгвістів [Виноградов 1947,
Панфилов 1977, Немец1993, Федосеева 2004, Балли 1955, Brinkmann 1971, Heidolf 1984], у працях яких були
розроблені ключові поняття, які дозволяють визначити семантичний об’єкт, функціонально-граматичний статус
даної категорії і виокремити основні засоби реалізації її в мові.
У західноєвропейській лінгвістиці плідною виявилася концепція Ш. Баллі, з якої випливає, що в будь-
якому висловлюванні можна виділити основний зміст (диктум) і його модальну частину (модус), через що
виражається судження мовця стосовно диктума. Розрізняють експліцитні та імпліцитні модуси, при цьому
основною формою вираження експліцитного модусу є головне речення у складі складнопідрядного з підрядним
додатковим [Балли 1955, с.69-82]. Модальність трактується Ш. Баллі як синтаксична категорія, головним
засобом експлікації якої стають модальні дієслова.
© Рябокінь Н.О., 2008 Розділ VI. Лінгвістика тексту

291
Цю концепцію підтримують німецькі лінгвісти, які виокремлюють модальні значення реальності /
нереальності, можливості / неможливості, впевненості / невпевненості та ін. [Heidolf 1984, с.96-99].
Х. Брінкманн пропонує виокремити два рівні модальності – рівень реальності / ірреальності. У якості однієї з
основних виявів модальності слугує ствердження / заперечення. Значення модальності виражається
модальними дієсловами [Brinkmann 1984, с.357-380].
Безумовно, модальними виступають два типа значень: об’єктивна і суб’єктивна модальності. Перша
відображає характер об’єктивних зв’язків, які існують у певній ситуації, на яку спрямовано пізнавальний акт, а
саме: зв’язки можливі, дійсні і необхідні. Друга виражає оцінку з боку мовця, тобто вказує на ступінь
достовірності думки, яка відображає дану ситуацію, і включає проблематичну, просту і категоричну
достовірність [Панфилов 1977, с.39].
Отже, обов’язковою ознакою висловлювань позитивної / негативної реакції є об’єктивна модальність,
тобто відношення того, про що повідомляється стосовно дійсності з позиції реальності чи ірреальності. Мовець
передає фактичну інформацію як реальну або нереальну: дійсну, необхідну, можливу, бажану тощо.
Крім властивого кожному висловлюванню об’єктивно-модального значення, що відтворює дійсність у
тому чи іншому плані, висловлювання може містити в собі суб’єктивно-модальне значення, виражаючи
позитивне або негативне ставлення мовця до того, про що він повідомляє – до всього повідомлення чи певної
його частини.
Основною розрізнювальною ознакою між об’єктивною та суб’єктивною модальністю постає ступінь
присутності в них комунікативного моменту. Однак розчленування двоєдиної категорії модальності є умовним.
Між значеннями об’єктивної та суб’єктивної модальності не існує непрохідного бар’єру, як нема його і між
засобами мовної репрезентації: для вираження обох аспектів можуть використовуватися ті самі засоби
[Панфилов 1977, с. 45].
Проте мовними показниками об’єктивної модальності є синтаксичне розчленування речення, граматична
категорія способу дієслів та, органічно пов’язана з нею, категорія часу. Вираження суб’єктивної модальності,
порівняно з об’єктивною, значно різноманітніше й охоплює всю гаму наявних у мові різноаспектних засобів
кваліфікації того, про що повідомляється.
За В.В. Виноградовим, усі модальні частки, слова, словосполучення надзвичайно різноманітні за своїми
значеннями і за своєю етимологічною природою. У категорії суб’єктивної модальності мова фіксує особливість
людської психіки – здатність зіставляти „я” і „не я” у рамках висловлювання. У кожній конкретній мові
модальність оформляється з урахуванням її типологічних особливостей, але скрізь вона відображає складну
взаємодію між чотирма факторами комунікації: мовцем, слухачем (співрозмовником), змістом висловлення та
дійсністю.
Як мовна категорія, модальність реалізує своє значення лише в комунікативному акті. У процесі
комунікації найбільш яскраво відображені особливості вираження і сприйняття змісту висловлювання, адже
реалізація комунікативних інтенцій мовця залежить від сприйняття змісту інформації слухачем. Адресант
виражає у мовленні своє бачення подій, а адресат повинен не лише отримати інформацію, але й адекватно
сприйняти її, зрозуміти зміст призначеного для нього висловлювання і зробити потрібні висновки.
Реалізуючи інформативну функцію, мовлення водночас виконує комунікативну функцію передачі
пізнаного та модально-емоційну функцію ставлення суб’єкта до предмета мовлення. Діалогічне мовлення
припускає сукупну діяльність двох суб’єктів, що спілкуються між собою, яких ми називаємо співрозмовниками.
Діалогічне мовлення як мовленнєво-ментальний процес, що здійснюється учасниками спілкування і
спрямований на розв’язання комунікативного завдання, на думку І.П. Святогора, відтворює інформаційний
„слід” мовленнєвої діяльності, що залишається у пам’яті партнерів по комунікації [Святогор 1967]. При цьому
комунікативність тлумачиться як властивість мовних одиниць виражати не лише думку, але й позитивне або
негативне ставлення мовців до предмета розмови. Розгортання діалогу здійснюється за конкретних умов, які
сприяють продовженню розмови. Так, наприклад, реакцію співрозмовника на сказане викликає зміст почутої
репліки, позитивний чи негативний підтекст, її модальність та функціональна спрямованість.
Обмін думками в діалозі – це чергування дій та протидій, де передається ставлення мовців один до
одного. Саме в діалозі може виявлятися єдність думок або їхні протиріччя, що породжує діалог-унісон та
діалог-дисонанс. Однією з особливостей унісонного та дисонансного діалогу є своєрідні способи вираження
згоди / незгоди з думкою попереднього співрозмовника.
На думку Л.П. Гусєвої, найбільш вживаними серед мовленнєвих актів є прохання та запит інформації.
Однак, на нашу думку, найважливішим у спілкуванні є вміння позитивно або негативно оцінити мовленнєву
поведінку співрозмовника, тобто здатність реалізувати мовленнєвий акт згоди / незгоди. Адже суб’єктивно
модальні установки співрозмовників реалізуються в діалозі і саме в ньому відбувається зіткнення цих
установок як у позитивному, так і в негативному плані. Репліка мовця є вихідною комунікативною настановою.
Своєрідність модальності реакцій адресата, що передають згоду / незгоду з думкою адресанта, полягає в тому,
що це начебто відтворена модальність репліки мовця або її заперечення. Комунікативні настанови
співрозмовників можуть збігатися чи не збігатися. Кожен з них, виражаючи згоду / незгоду з думкою
співрозмовника, може реалізовувати своє внутрішнє переконання, досвід, не зумовлені змістом репліки іншого. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

292
Відбувається вираження власної суб’єктивної оцінки, таким чином реагуючи, демонструється несхильність до
сліпого наслідування заданої модальної тональності та прагматична активність. Наприклад: „Ти не замерз? –
раз по раз запитувала вона… – Ні, ні, не холодно ж, – відказував”(Ю. Мушкетик).
Вважаємо за доцільне розглядати модальність як багатоаспектну функціонально значущу категорію, яка
завдяки розмаїттю мовних явищ виражає різноманітні відношення висловлювання до дійсності, а також виявляє
багатогранну суб’єктивну кваліфікацію того, що повідомляється. Модальність є стрижнем, який об’єднує
репліки в комунікативну одиницю діалогу. Будь-які засоби мови в мовленнєвій реалізації здатні в умовах
суб’єктивної реалізації модальності виражати певне відношення, зокрема позитивне або негативне, яке
спрямоване на суб’єкт або об’єкт дії, наприклад: Хтось зайшов. Іван Іванович? – Звичайно (мабуть, можливо,
може бути, безумовно, на щастя та інші) [Немец 1993, с.81]. Особливо виразна ця номінативна функція
модальних засобів у діалогах, як вже зазначалося вище, типу питання – відповідь, де модальні відношення
виражаються за допомогою слів: так, ні, ну, угу, умгу, еге, ага та ін. Г.П. Нємєц зазначав, що модальність у
лінгвістиці розглядається в широкому аспекті реалізації не лише як категоріальна формально-граматична
субстанція для вияву відношення до того, що повідомляється, але і як один із параметрів, який обумовлює
відбір мовленнєвих форм під час користування мовою. Модальність не залежить ні від області застосування
мови, ні від статусу людей, які користуються мовою [Немец 1993, с.82-83].
Якщо проаналізувати висловлювання позитивної реакції, зокрема мовленнєві акти згоди, з погляду
мовної репрезентації, можна виділити „слова-речення” [Виноградов 1947], які виражають позитивну відповідь
на питання або згоду мовця з висловлюванням кого-небудь. Як позитивна реакція виступають слова-речення
так, добре, гаразд, ага (розм.) та ін. Наприклад: „– Спортсмен по цьому ділу? – Так” (Ю. Мушкетик). „– Так
ти українець? – Так” (Ю. Мушкетик).
У тих випадках, коли власне слова-речення позитивної реакції, крім прямої згоди на поставлене питання,
дають ще оцінку висловлювання і виражають певне ставлення мовця, у їхньому складі можуть бути слова з
модальним забарвленням: звичайно, хай, нехай, можливо, може. Наприклад: „– Природа. Ну, а природу, її ж
хтось та створив. Значить, воно щось, очевидно, є. – Можливо, – зауважив Раденький, що лежав біля стіни
на фоні східної півкулі” (О. Довженко). „– Зазіхань. Посягань, – рубонув рукою повітря Тищенко. – Нехай і так.
Не посягнувши – не досягнеш ” (Ю. Мушкетик). „ – Я маю його… за старшого товариша. Порадника. І саме
через це переживаю особливо. – Мабуть, так, – через силу погодилася вона” (Ю. Мушкетик).
Слова-речення, які виражають згоду із висловлюванням, підтверджують уже сказане. У діалогічному
мовленні такі речення трапляються після розповідних та окличних речень і виражаються переважно
модальними словами: правильно, добре, гаразд. І мають певну емоційну забарвленість. Наприклад: „– Все,
домовилися. Кінчили з цим. – Гаразд” (Ю. Мушкетик). „ – З цікавості. Брешеш. – Добре, не буду, – погодилася
вона… ”(Ю. Мушкетик). „ – Ти дивись мені, командуй як слід! – Добре, добре, – відповів Щорс” (О. Довженко).
Іноді згода із чиїмось висловлюванням може виражатися за допомогою повторів або цитувань.
Наприклад: „– Пробилися? – він уперше говорив своєму головному інженерові „ви”, але того ніхто не помітив.
– Пробилися” (Ю. Мушкетик). „ – Що ж, Сергію, ходімо й ми, – вже вдруге повторив Тищенко. – Ходімо, –
бездумно погодився той” (Ю. Мушкетик).
Слова-речення негативної реакції, а саме мовленнєві акти незгоди, виражають негативну відповідь на
питання або незгоду з чиїмось висловлюванням. Так само, як і слова-речення позитивної реакції, слова-речення
негативної реакції можуть, крім заперечення чи незгоди, виражати експресивну заперечну оцінку певного
висловлювання. Слова-речення негативної реакції виражаються словами ні, неправда і т.д. Наприклад: „– Я їм
це сказав, – відповів тихо, але твердо Василь Маркович. – Неправда! Василь Маркович цього нам не казав!”
(О. Довженко). „А не хотів би перейти на іншу дільницю? – Ні. Навіщо?.. Ні, ні!” (О. Довженко).
Слова-речення негативної реакції, що виражають незгоду, використовуються при відповіді на поставлене
питання, виражаються переважно словом ні. При наявності експресивного забарвлення слово-речення, яке
виражене словом ні, може супроводитися частками (та, вже, зовсім), модальним словом (звичайно, мабуть і
т.ін.) або вигуками (а, о і т.ін.). Наприклад: „– Хочеш сказати, що для жінки це непотрібно? – Та ні, не так”…
(Ю. Мушкетик). „– Боїшся? –Та ні…” (О. Довженко).
Слова-речення негативної реакції виражають незгоду із чиїмось висловлюванням або сумніви щодо його
істинності. Дані слова-речення переважно мають певне емоційне забарвлення і виражаються заперечним
словом ні, а також модальними словами неправда, брехня (розм.), неправильно і т. ін. Наприклад: „– До
знайомих їздила… – Неправда. Вона приїжджала на розвідки: як і де я живу, скільки заробляю”… (В. Минко)
„– Я зараз на весь Київ закричу: негідник ви! Підлий донжуан! – Неправда!.. Ваш дядько – мій чоловік”
(В. Минко). „– Чого вона тільки не робила: і акордеоном чарувала, і вином споювала! А він… – Брехня! Ярина
Іванівна не така ”(В. Минко). „– А любов може вичахти. – Неправда, – заперечив він” (Ю. Мушкетик).
Отже, основними засобами вираження суб’єктивної модальності в мовленнєвих актах згоди / незгоди є
слова з модальним забарвленням (звичайно, можливо, може), модальні слова (правильно, добре, гаразд), частки
(б, би, нехай, хай, та, вже, зовсім ), вигуки (А!, Ах! О! Ах!).
Формуванню суб’єктивної модальності допомагає і спеціальна інтонація для вияву здивування, сумніву,
впевненості, недовіри, згоди / незгоди, іронії та інших. За допомогою інтонації можуть виражатися протилежні
значення суб’єктивної модальності, від позитивного до негативного, тобто значення модальності – позитивна Розділ VI. Лінгвістика тексту

293
чи негативна оцінка того, про що було сказано. Відношення мовця до висловлювання, його оцінка, емоційні та
експресивні відтінки можуть виражатися і за допомогою вставних слів, словосполучень (по-перше, з одного
боку, до речі та інші), наприклад: „До речі, ви були в моєму будиночку? – Ні, не довелося” (В. Минко). „До речі,
Оксентію Івановичу, ви щось натякали про кращу квартиру? – А так, так” (В. Минко).
Отже, категорія модальності відіграє значну роль у формуванні прихованого змісту висловлювання, і
позитивної та негативної реакції зокрема. Вона дозволяє не лише об’єктивно відображати певні факти, а й
давати їм суб’єктивну оцінку. Прагматичні властивості категорії модальності виявляються в конкретній
мовленнєвій ситуації. І тільки за умови аналізу даної мовленнєвої ситуації ми можемо знайти той зміст, який
закладається мовцем у висловлюванні і вирішити питання досліджуваної категорії в певному мовленнєвому
контексті. Важливим є також урахування таких складників мовленнєвого акту, як прагнення мовця впливати на
слухача, спонукати його до дії, впливати на формування певної системи оцінок, отримання інформації або
бажання бути поінформованим з певного питання. Категорія модальності залежить насамперед від контексту й
ситуації спілкування. Інтерес до категорії модальності і до особистості людини, як творця висловлювання, є
необхідним для того, щоб осягнути зв’язки між явищами дійсності і допомогти по-новому пізнати відношення,
закладені у висловлюванні.

Література
1. Андрієвська Е.М. Інтонаційне вираження категорії згоди / незгоди у французькому діалогічному
мовленні (експериментально-фонетичне дослідження): Дис… канд. філол. наук: 10.02.05. – К., 2001. – 208 с.
2. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка: Пер. с фр. – М.: Изд-во иностр. лит.,
1955. – 416 с.
3. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь:
ВТФ „Перун”, 2002. – 1440 с.
4. Виноградов В.В. Русский язык. (Грамматическое учение о слове). – М.-Л., – 1947. – 784 с.
5. Гусева Л.П. Некоторые прагматические особенности речи подростков // Речевые акты в лингвистике
и методике. – Пятигорск: Изд-во ПГПИИЯ. – 1986. – С. 52-64.
6. Немец Г.П. Прагматическая цель языка / Под. ред. А.Г. Лыкова. – К.: Манускрипт, 1993. – 148 с.
7. Панфилов В.З. Категория модальности и ее роль в конституировании структуры предложения и
суждения // Вопросы языкознания. – 1977. – №4. – С. 37-48.
8. Святогор И.П. Типы диалогических реплик в современном русском языке: Дис. канд. филол. наук. –
Калуга, 1967. – 309 с.
9. Філософський словник / За ред. В.І. Шинкарука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1986. – 798 с.
10. Brinkmann H. Die deutsche Sprache: Gestalt und Leistung. – Dьsseldorf; Schwamm, 1971. – С.357-380.
11. Grьndzьge einer deutschen Grammatik / Von einem Autorenkollektiv unter der Leitung von K. E. Heidolf,
W. Motsch. – Berlin: Akademie-Verl., 1984. – С.96-99.

This linguistic research is an insight into modality as a linguistic category and its role in utterances of positive
and negative reaction. Major means of expressing subjective modality as a part of “agreement-disagreement” acts of
speech are being analyzed.
Keywords: modality, subjective modality, positive reaction, negative reaction, act of speech.
Надійшла до редакції 27 вересня 2007 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.