Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Олеся Сколоздра — НОМІНАЦІЯ ОСІБ В ОПОВІДАННЯХ ІВАНА ФРАНКА ПРО ШКОЛУ ТА ДІТЕЙ

У статті проаналізовано онімні та апелятивні номінації осіб в оповіданнях І.Франка про школу і дітей,
особливу увагу звернено на «промовисті імена» у творах. Простежено, як у канві художнього тексту
співвідносяться власні імена та апелятивні номінації персонажів. Здійснено спробу трактувати усі номінації
для одного персонажа як текстуальні синоніми.
Ключові слова: номінація особи, онім, апелятив, промовисті імена, контекстний синонім.
© Сколоздра О.Р., 2008 Розділ VIII. Проблеми ономастики

321

Ще Плутарх у сиву давнину сказав, що «ім’я – це пророкування», а Й.-В. Ґете доповнив цю фразу
словами: «У вас, панове, можна всю сутність прочитати з імені». Промовистість імен особливо проявляється в
художньому творі, оскільки письменник «роздає іменування не новонародженим, майбутнє яких невідоме, а
вже дорослим людям. Він знає характери, заняття, душевні і фізичні дані персонажів, яких наділяє іменами. І в
цій ситуації у справжнього письменника ім’я просто не може не ввійти в якісь зв’язки з уже відомими
властивостями персонажа і завданнями твору» [Карпенко 1986, с.11]. Зазвичай дослідники розглядають
проблеми номінації осіб у двох вимірах: 1) через дослідження власних назв (Ю. Карпенко, Р. Таїч,
Т. Немировська, О. Немировська, Л. Белей, В. Калінкін, Л. Кричун, Г. Лукаш, Т. Гриценко, М. Мельник,
Т. Крупеньова, Л. Селіверстова, А. Соколова, Н. Попович, Т. Наумова, Л. Шестопалова, Р. Шотова-Ніколенко
та ін.) і 2) через дослідження апелятивів. Лише поодинокі праці, присвячені розв’язанню проблеми номінації
особи, охоплюють дослідження обидвох лексичних шарів (дослідження Е. Боєвої, Т. Наумової та ін.). Сьогодні
назріла потреба досліджувати в художньому творі взаємозв’язок та явище взаємодоповнення між
літературними антропонімами та апелятивними номінаціями осіб у межах одного твору, оскільки в художньому
творі усі номінації одного і того ж персонажа утворюють синонімні ряди, в яких власна назва здебільшого
виступає домінантною у цьому ряді номінацій, а всі інші – допоміжними. Такі номінації виступають
контекстними синонімами, бо в межах того самого тексту «виконують одну і ту ж функцію номінації людини-
персонажа» і «відображають одне і те ж поняття – «ця людина» [Матвеева 1959, с.176]. Така «можливість
користуватися різними номінаціями для називання тієї самої особи, – як зазначає Н. Арутюнова, – створює
гетерономінативні ситуації» [Арутюнова 1977, с.307]. На думку дослідниці, гетерономінація включає в себе, з
одного боку, залежність вибору імені від умов комунікації та від значення повідомлення, а з іншого – свободу
вибору в аналогічних умовах [Арутюнова 1977, с.307].
Зазвичай під гетерономінацією розуміють явище, за якого ту саму особу можна іменувати по-різному
залежно від мовленнєвої ситуації.
Актуальність таких досліджень полягає в тому, що явище гетерономінації особи в художньому тексті
сприяє розкриттю характерів персонажів, з’ясуванню їх соціальних ролей, показує ставлення до іменованого
персонажа автора та інших персонажів, зрештою, відображає мовностилістичне багатство твору та
майстерність письменника.
У цьому ракурсі цікаво простежити особливості номінації осіб в оповіданнях Івана Франка про школу та
дітей. Сюди належать твори «Малий Мирон», «Під оборогом», «Оловець», «Schцnschreiben», «Грицева
шкільна наука», «Борис Граб», «Отець-гуморист», «Пироги з черницями», «Гава». Більшість із цих
оповідань є автобіографічними, і багато персонажів мають реальних прототипів, прізвища та імена яких
І.Франко або залишав незмінними, вдало обігруючи їх у творах, або змінював шляхом контамінації, метатези
тощо. Об’єднані ці оповідання також спільним персонажем – малим Мироном, в якому дослідники вбачають
самого І. Франка.
В оповіданні «Schцnschreiben» зафіксовано кілька промовистих імен. Яскраву конотацію містить
номінація Йонас Туртельтауб. Прізвище персонажа утворене від німецького слова die Turteltaub – «горлиця»
[НРС 1962, 2, с.187], тобто птах, «дикий голуб», який має горловий спів. На думку Т. Пастуха, образ цього
птаха «творить додаткове тло до постаті Йонаса Туртельтауба» [Пастух 2006, с.156-157]. Справді, можна
побачити велику подібність між цим птахом і малим Йонасом, який «скулившись і тремтячи цілим тілом, щось
«лебонить» і очікує на покарання, яке незаслужено призначає учитель-садист» [Пастух 2006, с.157]. Цікаво, що
Франко двічі наголошує на цій конотації, адже власне ім’я Йонас також означає «голуб» [ВІЛ 1986, с.57]. Для
іменованого персонажа також зафіксовано пестливі варіанти імені Йонас – Йойна [Франко 1978, т.15,с.88] та
Йонка [Франко 1978, т.15,с.88]. Вчитель Валько іронічно називає його Мойшею: «А ти як пишеш, Мойше?»
[Франко 1978, т.15,с.88]. Автор так пояснює вживання такої номінації: «Валько всіх жидків у класі кликав
«Мойше», – хіба що се були сини багатих міських тузів, перед якими він мав великий респект» [Франко 1978,
т.15,с.88]. Отже, прізвисько Мойша відіграє у творі функцію узагальнення.
Цікаво простежити вибір антропоніма для гімназійного вчителя Валька. Його прототипом був жорстокий
вчитель Дрогобицької гімназії Мелько. І. Франко у творі завуалював його під назвою Валько, змінивши початок
номена, проте зберігши словотвірну модель. Узагалі антропонім Валько – це демінутивна форма імені Валентин
[ВІЛ 1986, с.39]. Однак, на нашу думку, такий літературний антропонім – це явище контамінації імені та
прізвища прототипа персонажа – Василя Мелька. Окрім того, в такому літературному антропонімі відчутний
своєрідний підтекст. У читача назва Валько може також асоціюватися зі словом валити – «примушувати
падати» або діал. «бити» [СУМ 1,с.284]. Як свідчить контекст твору, Валько постійно бив тростиною школярів,
іноді так сильно, що вони валилися з ніг і обливалися кров’ю: «Але замість відповіді Валько стиснутим
кулаком ударив хлопця в лице. Малий Мирон, мов косою підтятий, повалився на лавку, а з лавки на підлогу.
Кров обілляла його лице» [Франко 1978, т.15,с.89].
В оповіданні «Оловець» зафіксовано такі літературні антропоніми: Степан Леськів, Степан, старий
Леськів. В основі оповідання лежить реальна історія зі шкільних років Івана Франка. Підбираючи номінацію
для головного персонажа, автор використовує принцип завуальовування справжнього прізвища прототипа – ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

322
Степана Сенькового. Замість демінутивної форми імені Сенько І. Франко кладе в основу літературного
антропоніма демінутив Лесько, зберігши при цьому словотвірну модель прізвища: Сеньків → Леськів. Власне
ім’я прототипа та літературного персонажа залишилося незмінним – Степан. У творі також зафіксовано кілька
апелятивних номінацій для школярів. Це переважно лайливі або зневажливі слова: драб якийсь [Франко 1978,
т.15,с.82], нужда якась несосвітенна [Франко 1978, т.15,с.82], сват [Франко 1978, т.15,с.78], поросяча
почеревина [Франко 1978, т.15,с.77].
В оповіданнях «Грицева шкільна наука» та «Борис Граб» вжито літературні антропоніми Гриць,
Лучка, Борис Граб, Міхонський, Епамінонд. Прізвисько Епамінонд, вжите для головного персонажа оповідання
«Борис Граб» Бориса, надали героєві школярі через те, що ніколи не говорив неправди: «Ученики зразу
напівжартом прозвали його (Бориса – О.С.) «Епамінондом», вичитавши в латинських виписах Шенкля речення
про сього старинного героя, «qui ne joco quidem mentiretur» (що навіть жартом не говорив неправди). Під
назвою «Епамінонда» знала Бориса вся гімназія» [Франко 1978, т.18,с.190].
Головним персонажем оповідань «Малий Мирон» та «Під оборогом» є Мирон, якого найчастіше
названо малим Мироном. Як зазначають літературознавці, це ім’я для І. Франка було улюбленим, адже він
часто підписувався псевдонімом Мирон. Таку ж назву поряд з іменем Івась та Ясь для малого Франка вживала
його мати [Горак 2001, с.42]. Для малого Мирона інші персонажі використовують дещо згрубілі номінації:
невітцівська дитина [Франко 1978, т.15,с.65], дурний хлопець [Франко 1978, т.15,с.68], туман вісімнадцятий
[Франко 1978, т.15,с.69], паскуда [Франко 1979, т.22,с.36].
Крім головного героя, у творі поіменовано також другорядних персонажів, для яких вжито літературні
антропоніми Рябина [Франко 1978, т.15,с.66] та Мартин [Франко 1978, т.15,с.67].
Оповідання «Отець-гуморист» має реальне підґрунтя, оскільки зображує життя школярів у
Дрогобицькій гімназії, їхніх учителів тощо. Головним персонажем твору виступає отець Телесницький. Онімну
номінацію Софрон Телесницький Франко переніс в оповідання з реального антропонімікону як реальну назву
реального персонажа [Горак 2001, с.114], який був надто жорстокою, напівбожевільною людиною. Проте
письменник не просто переносить цю номінацію, а обігрує її, висуваючи на перше місце яскраві конотації.
Первісно ім’я Софрон означало «із здоровим розумом», «розважливий» [ВІЛ 1986, с.87]. Якщо за основне взяти
значення етимона імені «людина зі здоровим розумом», то контекст твору показує цілком протилежні
характеристики персонажа: «… головним, а може й єдиним елементом гумору о.Телесницького була іронія, той
гризький плин, що тече з жовчевого успособлення, з невдоволеної, чимось покривдженої або упослідженої
вдачі, з хорого організму або з хорої душі (виділення наше – О.С.)» [Франко 1979, т.21,с.292].
У прізвищі персонажа Телесницький, як зазначає Т. Пастух, відчутне певне семантичне відлуння, яке в
сюжетному розвитку породжує досить вдалі конотації. «Насамперед, прізвище вчителя наштовхує на ті
садистичні форми покарання, які той застосовував усе з більшою й більшою майстерністю. Учні власне і
повинні були сприймати свого вчителя як Телесницького (в акцентовано тілесній іпостасі), адже вони добре
відчували його науку на власній шкірі. Окрім того, в релігійній традиції значення тілесний протиставляється
значенню духовний… Відповідно прізвище вчителя виступає у контрасті з його високою духовною місією»
[Пастух 2006, с.154].
У творі зафіксовано також чимало інших антропонімів, перенесених в оповідання з реального життя,
семантику яких автор вміло обігрує. Так, в одного із учнів гімназії було прізвище Козакевич, яке є патронімним
утворенням від номена Козак, який, у свою чергу, походить від апелятива козак. Про таке походження подібних
прізвищ знав о. Телесницький («Козакевич! Ти походиш від козаків. Терпи, козаче, отаманом будеш!» [Франко
1979, т.21,с.297]), але, бачачи малого слабосильного хлопчину і чуючи його пискливий голос при зойках від
побоїв, вчитель іронічно пояснює походження прізвища хлопця: «Ов, ти, мабуть, не від козаків походиш, а від
кози. Козю-козю-козю, бе!» [Франко 1979, т.21,с.297]. Ще одному хлопцеві-школяреві (який у творі є
оповідачем) Телесницький дає прізвисько Упав, що з польської мови означає «гаряче», через те, що школяр
виправив професора при перекладі речень з німецької мови на польську, так мотивуючи вибір прізвиська:
«Га-га-га! – зареготався отець Телесницький. – Упав! Упав, упав! – і, повторяючи се слово кумедним руським
ви говором, він бігав, майже скакав по класу. – Га-га-га! Упав! Ну, будеш ти в мене упав! Пам’ятай, віднині ти
називаєшся упав!» [Франко 1979, т.21,с.294]. Автор також обігрує прізвище ще однієї реальної особи у творі –
катехита отця Красицького. У прізвищі персонажа можна виділити слово краса – «властивість, якість гарного,
прекрасного» [СУМ 4,с.326]. Іменований персонаж, справді, був гарною, доброю людиною, улюбленим
вчителем і повірником учнів: «Своєму улюбленому катехиту о.Красицькому ми найскорше були б
пожалувалися, та, на жаль, він зараз з осені захорував і науку релігії замість нього обняв той сам наш кат
о.Телесницький» [Франко 1979, т.21,с.307].
У поле зору Франка-прозаїка, як свідчать і вище описані твори, потрапили також єврейські діти з
особливостями їх навчання та виховання. Зокрема, хотілося б зупинитися на аналізі двох оповідань про
формування єврейських хлопчиків із різних соціальних класів – багатого Лейбуня із твору «Пироги з
черницями» та бідного Гави із однойменного оповідання. В оповіданні «Пироги з черницями» зображено
життя багатих євреїв. Головних персонажів твору поіменовано відповідно до єврейського антропонімікону.
Так, прізвище головних героїв Ґольдбаум з німецької мови der Goldbaum означає «золоте дерево». Вибір такого Розділ VIII. Проблеми ономастики

323
антропоніма досить цікаво пояснює Т. Пастух: «Дерево, що родить золото, гроші – це метафора сім’ї
Ґольдбаумів… Конотації дерева у цьому випадку полягають не лише у грошових урожаях, на які націлена і які
так успішно збирає сім’я. Виникає ще одна асоціативна ланка у розвитку подій твору: Хане та Куна успішно
виховують свого сина Лейбуня за своїми світоглядними принципами – не далеко відкотиться золоте яблуко від
золотої яблуні» [Пастух 2006, с.157].
Вибір власних імен для персонажів також невипадковий. Так, для господині дому вибрано ім’я Хане, яке
походить від давньоєврейського chanan – «він був милостивий, виявляв ласку» [ВІЛ 1986, с.113]. Отже, в імені
закодовано значення «милостива, ласкава». При виборі такого літературного антропоніма автор використав
принцип енантіосемії, оскільки Хане насправді була жорстокою, не виявляла ласки навіть до найрідніших
людей – сина і чоловіка: «Жаль тільки, що Хане Ґольдбаум така страшно розумна жінка, така страшно
запопадлива і оглядна ґаздиня, така страшно недобродушна мати. Лейбуньо не чув від неї ніколи ласкавого
пещеного слова, а коли, може, й чув, то ще, певно, в той час, коли пам’ять його не могла довше як годину
вдержати в голові ніякої споминки. І не тільки Лейбуньо, але і всі в домі боялися її, не виключаючи й Куни
Ґольдбаума, її мужа, а Лейбуневого батька» [Франко 1978, т.16,с.201]. Хане не проявила милосердя до свого
сина і тоді, коли він плакав за проданими батькові пирогами, натомість вона свою порцію замість того, щоби
віддати синові, дає собаці.
Для героїні зафіксовано ще такі номінації: дочка Мойші Шіндера, строга дочка Мойші Шіндера [Франко
1978, т.16,с.202]. Ці онімно-апелятивні номінації також містять промовисті антропоніми. Прізвище батька Хане
Ґольдбаум Шіндер походить від німецького слова der Schinder, що означає «шкуродер», «мучитель» [НРС 1962,
т.2,с.947]. Т. Пастух так пояснює вибір цього антропоніма: «Мойша Шіндер був відомим бориславським
капіталістом, котрий мав «твердий характер і реальний погляд на світ і людей». Сама новела побудована,
власне, на ситуації, в якій Хане (до неї автор прикладає вислів: «такого батька така й дочка») виявляє свій
жорстокий норов у ставленні до дитини. Кінцевий вчинок матері підпорядкований ґешефтській логіці, за якою з
сина має вирости бізнесмен-практик без будь-яких емоцій. З морального боку – шкуродер» [Пастух 2006,
с.158].
Чоловіка Хане названо у творі іменем Куна, яке також, на нашу думку, є промовистим. Гіпокористик
Куна ономасти виводять від імен Конон, Никон та Конрад [Чучка 2005, с.313-314], [Фаріон 2001, с.221-222].
Якщо розглянути доантропонімне значення цих імен (Никон – з гр. «перемагаю» [ВІЛ 1986, с.72], Конрад – з
двн. «смілива, мудра рада» [Трійняк 2005, с.180]), то стає очевидним, що автор знову при виборі антропоніма
використав принцип енантіосемії внутрішньої форми імені, оскільки Куна з жінкою поводився боязливо, вона
його повністю перемогла і взяла під свій контроль.
Промовистим є також ім’я сина Хане та Куни – Лейбуньо, що є демінутивною єврейською формою імені
Лейба (Леон – «лев» [ВІЛ 1986, с.63]). Батьки хотіли зробити зі свого сина справжнього ґешефтсмана (ділову
людину), який би доробився до великих статків і жив, немов лев, по-царськи. З іншого боку, ім’я Лейбуньо
викликає своєрідні слухові асоціації з коренем багатьох єврейських імен либе, що означає «улюблений,
коханий» [Системи личных имен 1989, с.117]. За такої мотивації знову відчутна енантіосемія: малий Лейбуньо
дуже рідко відчував батьківську любов та ласку через постійне строге виховання і залізну дисципліну, хоч,
безперечно, батьки його любили.
В інших життєвих обставинах зростав та виховувався Гава. У дванадцять років залишившись сиротою,
він, щоб вижити, вигадує різні способи заробітку: торгує раками, сірниками, різним дріб’язком, а згодом
береться до досить вигідної і прибуткової справи – перепродування жіночих чепців. Для номінації головного
персонажа зафіксовано як антропонім Гава, так і апелятиви. Літературний антропонім Гава можна мотивувати
по-різному. Так, П. Чучка у словнику наводить свідчення, що власне ім’я Гава є чеським варіантом імені Авель
[Чучка 2005, с.129]. З іншого боку, цей номен викликає у читача асоціації з ґавою – «хижим птахом із чорним
або сірим пір’ям, що живе на деревах поблизу населених пунктів» [СУМ т.2,с.12]. Таким хижим птахом
виявився Гава щодо родини Староміських, які потрапили в його руки на цілий рік (мали працювати на нього,
виготовляючи чепці). Ще інша мотивація – це асоціація імені Гава з українським дитячим словом гава, що
означає «собака» [Чучка 2005, с.129]. Як відомо, часто слово собака вживається у функції лайливого слова
[СУМ т.9,с.430-431], переважно зверненого до злої, поганої людини. Якщо взяти до уваги те, що іменований
персонаж по суті був ще дитиною, то, можливо, тому його і названо собакою, але по-дитячому. Апелятивні
номінації для іменованого персонажа насамперед вказують на його національність та рід занять, причому
більшість таких назв вжито з негативним відтінком: бідний жидок [Франко 1978, т.18,с.17], жидик [Франко
1978, т.18,с.13], дрантивий жидок (дрантивий – зневажл. «поганий, негідний» [СУМ т.2,с.407]) [Франко 1978,
т.18,с.16], проклятий жид [Франко 1978, т.18,с.16], жидюга [Франко 1978, т.18,с.17], шпекулянт (спекулянт –
«той, хто займається спекуляцією» [СУМ т.9,с.497-498]) [Франко 1978, т.18,с.18].
Персонажа, який потрапив в економічну залежність від Гави, І. Франко наділив промовистим прізвищем
Староміський. Так, при творенні антропоніма автор використав поширену в українській антропонімії модель
відойконімних прізвищ на –ськ(ий): іменований персонаж проживав у Старому Місті. Проте цей літературний
антропонім у читачів викликає й інші асоціації, на що вперше завернув увагу Т. Пастух, зазначаючи, що
іменований персонаж – «людина старих світоглядних переконань, що певним чином навіюється його ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

324
прізвищем» [Пастух 2006, с.160], яке, на нашу думку, характеризує персонажа як за зовнішнім виглядом, так і
за поведінкою, про що свідчить і контекст твору: «Від давнього часу звертав на себе його (Гавину – О.С.) увагу
старий чоловічок у старосвітськім міщанськім уборі, який носять ще декуди по малих, глухих місточках»
[Франко 1978, т.18,с.14], «Промисл той держався в його (Староміського – О.С.) родині здавен-давна, по
старосвітському обичаю» [Франко 1978, т.18,с.15]. Конотації відсталості та недосвідченості передають також
апелятивні номінації старий дурень [Франко 1978, т.18,с.17] та дурна голова (лайл. «нерозумна, нетямуща
людина» [СФУМ 2003, с.157]) [Франко 1978, т.18,с.18].
Для ще одного персонажа твору також вжито промовисту номінацію – Андрусь Тихий. Власне ім’я
Андрусь є демінутивним варіантом імені Андрій, яке походить від гр. andreios – «мужній, хоробрий» [ВІЛ 1986,
с.33]. Проте цієї мужності, тямущості Андруся виявилося замало у боротьбі із жорстокими життєвими
обставинами. Це у своїй хитрій голові заздалегідь передбачив Гава: «І чим же властиво він (Андрусь – О.С.)
може стати мені на перешкоді?.. Бідолах, жебрак, і до таких самих жебраків пристане, то й що з того
вийде? Буде заробляти фірманкою, – знаємо ми, кілько він там заробить! І що то за заробок: нині є, а завтра
поминай, як звали! А коли зарібку не стане, то можна буде й його вкупі з другими в свої руки взяти» [Франко
1978, т.18,с.24-25]. Можливо, І. Франко тому і вживає для персонажа зменшену форму імені, щоби показати
попри внутрішню мужність його безпомічність, неспроможність до кінця протистояти жорстокій дійсності.
Прізвище персонажа Тихий, можливо, вказує на його душевні уподобання – він мріяв про тихе, злагоджене
життя з дочкою Староміських Маринцею: «Швидко батько й мати покмітили, що ясні очі і тихі, щирі розмови
їх найстаршої дочки Маринці зробили для Андруся їх хату ще привітливішою і теплішою» [Франко 1978,
т.18,с.21].
І. Франко у творі виводить постать ще одного єврея – старого Фавеля, який був реальною особою, що
засвідчено у статті автора «Мої знайомі жиди»: «Першим жидом, якого доводилося мені частіше бачити, був
старий Фавель, ганделес із Дрогобича, що приходив щороку кілька разів до нашого дому купувати щетину,
блам і всякі інші сирові продукти» [Мозаїка 2001, с.338]. У творі цю інформацію передано так: «Весь тиждень
ходив Гава з Фавелем по селах, викрикуючи попід вікнами хат: «Щетини, кожушини, волосини!» [Франко 1978,
т.18,с.12]. Отже, літературний антропонім Фавель, за класифікацією Л. Белея [Белей 1995], належить до
дейктичних літературно-художніх антропонімів.
Загалом номінація осіб цього циклу оповідань І. Франка характеризується тим, що більшість
літературних антропонімів узято з реального життя. Проте автор не просто переносив реальні назви в художній
твір, а вдало їх обігрував, використовуючи доантропонімну семантику цих номенів, що зумовлює виникнення в
читачів відповідних асоціацій (Йонас Туртельтауб, Софрон Телесницький, Красицький, Козакевич). До інших
промовистих антропонімів належать: Хане Ґольдбаум, Куна Ґольдбаум, Шіндер, Лейбуньо, Староміський,
Андрусь Тихий, Гава, Упав. Щоб завуалювати прізвища прототипів, І.Франко також використовує контамінацію
імені та прізвища (Валько), заміну антропонімної основи оніма при збереженні його словотвірної моделі
(Сеньків — Леськів) тощо. Декілька прізвищ автор переніс у канву художнього твору без жодних змін та
обігрувань (Міхонський, Фавель). В аналізованих оповіданнях зафіксовано порівняно небагато антропонімів,
оскільки в цьому полягає специфіка зазначених творів – події найчастіше відображено крізь призму бачення
дитини та завдяки спогадам. Щодо апелятивної номінації персонажів, то здебільшого для дітей вжито лайливі
слова (туман вісімнадцятий, драб якийсь, нужда якась несосвітенна, сват, поросяча почеревина, невітцівська
дитина, дурний хлопець, паскуда, жидик, дрантивий жидок). Загалом номінація особи в художньому тексті
відіграє важливу роль для характеристики персонажів – розкриття їх зовнішності та внутрішнього світу.

Література
Арутюнова 1977: Арутюнова Н.Д. Номинация и текст // Языковая номинация. – М.: Наука, 1977. – С.304-
357.
Белей 1995: Белей Л.О. Функціонально-стилістичні можливості української літературно-художньої
антропонімії ХІХ – ХХ століття. – Ужгород, 1995 – 119с.
ВІЛ 1986: Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей. Словник-довідник. – К.: Наукова думка,
1986. – 311с.
Горак 2001: Горак Р., Гнатів Я. Іван Франко / Кн. друга. Цілком нормальна школа. – Львів: Місіонер,
2001. – 204с.
Карпенко 1986: Карпенко Ю.А. Специфика имени собственного в художественной литературе //
Onomastica. Rocz. XXXI. – Wrocław etc., 1986. – S.5-22.
Матвеева 1959: Матвеева Н.Г. Синонимика наименований действующих лиц у Бальзака // Ученые
записки ЛГПИ им. А.И.Герцена, – 1959. – т.212. – С.161-175.
Мозаїка 2001: Франко І. Мозаїка: Із творів, що не ввійшли до Зібр. тв. У 50 т. – Львів: Каменяр, 2001. –
434 с.
Пастух 2006: Пастух Т. Конотації прізвищ та імен персонажів у прозі Івана Франка // Українське
літературознавство. Збірник наук. праць. Львів, 2006.– Вип.68. – С.153-162.
Системы личных имен 1989: Системы личных имен у народов мира. – М.: Наука, 1989. – 383с. Розділ VIII. Проблеми ономастики

325
СУМ: Словник української мови: В 11-ти томах. – К., 1970-1980. – Т.I-IX.
СФУМ 2003: Словник фразеологізмів української мови / Уклад. В.М.Білоноженко та ін. – К.: Наукова
думка, 2003. – 1104с.
Трійняк 2005: Трійняк І.І. Словник українських імен. — К.: Довіра, 2005. — 509с.
Фаріон 2001: Фаріон І. Українські прізвищеві назви Прикарпатської Львівщини наприкінці ХVІІІ –
початку ХІХ століття (з етимологічним словником). – Львів: Літопис, 2001, – 371с.
Франко 1978-1979: Франко І. Зібрання творів: У 50-ти томах. – К.: Наукова думка, 1976-1986.
Паспортизуючи ілюстративний матеріал, у квадратних дужках також указуємо том і сторінку.
Чучка 2005: Чучка П.П. Прізвища закарпатських українців: Історико-етимологічний словник. – Львів:
Світ, 2005. – 704с.

The article analyzes onym and appellative nominations of the persons in Ivan Franko’s Stories, a special
attention is paid to the “token names” in the work. It is traced how proper names and appellative nominations of the
heroes are interrelated in the canvas of the artistic text. The attempt is made to treat all of the nominations for one hero
as textual synonyms.
Keywords: nomination of the person, onym, appellative, “token names”, textual synonym.
Надійшла до редакції 18 вересня 2007 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.