Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

ГРАМАТИКА ЯК ЄДНІСТЬ РЕАЛІЗОВАНОГО І ПОТЕНЦІЙНОГО

Ремчукова Е.М. Креативный потенциал русской грамматики:
Монография. – М.: Изд-во РУДН, 2005. – 329 с.

В історії світової граматичної думки визначилися два основні підходи до вивчення граматики:
дослідження або формальної організації мови, або значеннєвої структури [Вихованець 2000, с. 104]. Водночас
принципи сучасних мовознавчих досліджень, зокрема антропоцентризм, вимагають врахування як форми, так і
змісту, втілюваного цією формою, оскільки об’єкт уваги лінгвістів, слово, постає як білатеральна єдність плану
змісту і плану вираження.
Керуючись двоїстістю природи слова, О.М. Ремчукова, авторка монографії «Креативний потенціал
російської граматики», розглядає яскравий і оригінальний матеріал розмовного, поетичного, науково-
публіцистичного й газетно-публіцистичного мовлення крізь призму комунікативних тенденцій мовця-креатора.
Монографія адресована лінгвістам, викладачам російської мови як іноземної, студентам та аспірантам
філологічних спеціальностей, журналістам, а також тим, хто цікавиться сучасними мовними процесами.
Актуальність розглядуваної праці мотивована необхідністю співвіднесення досягнень сучасної
теоретичної граматики із активними процесами, що відбуваються в мові, й доцільністю презентації
граматичних явищ сучасної російської мови в аспекті мовленнєвої діяльності продуцента.
© Загнітко А.П., Монастирецька Г.В., 2008 Розділ ХІ. Рецензії та анотації

429
Авторка бачить своє завдання в тому, щоб «показати, що «строгі» граматичні закони не перешкоджають
креативному переосмисленню граматичних форм…» (с. 35). Мета монографії передбачає використання
дедуктивного методу як такого, що зумовлює виокремлення двох частин дослідження при розгляді креативного
потенціалу граматики: «Оскільки російська морфологія являє собою складну розгалужену систему, тісно
пов’зану з словотвором і синтаксисом, її потенціал може розглядатися лише через призму цих зв’язків.
Багатство і вишуканість російського словотвору, багатогранність і комплексність російської словозміни
зумовлені … синтетизмом російської мови. Експресивно-прагматичний потенціал деяких російських
граматичних категорій (рід іменників, вид і стан дієслова) визначається їх складним характером і відбиває саме
морфолого-словотвірний аспект російської граматики. З цього погляду унікальною є категорія виду російського
дієслова, розвиток якої демонструє поступовий перехід від словотвору до словозміни й «боротьбу» між ними,
тому не випадково саме потенціал російської аспектуальності виступає основним об’єктом нашого
дослідження» (с. 28) (тут і далі переклад авт. – А.З., Г.М.).
Робота складається із вступу, двох розділів, списку використаної літератури та списку джерел
ілюстративного матеріалу.
Вступ містить обґрунтування актуальності теми дослідження, перелік основних завдань (с. 5 – 40). Крім
того, у вступі О.М. Ремчукова пояснює різницю між креативністю та лінгвокреативністю (с. 39). Авторка
слушно зауважує: «Безперечно, морфологія стримується узусом більшою мірою, ніж словотворення та лексика,
але й для неї рамки узусу – загальноприйнятих реалізацій, висвітлених традицією, – часто виявляються
вузькими. Узус обмежує свободу вибору мовця, накладаючи заборону не лише на ті чи ті лексеми, але й на
граматичні форми. Потреби живого мовлення змушують постійно «боротися» з цими обмеженнями, і в умовах
сучасної вербальної свободи (курсив – А.З, Г.М.) гострота цієї боротьби посилюється» (с. 8). Простеження
маніфестації цієї вербальної свободи в художньому мовленні і повсякденному спілкуванні стає наскрізним у
аналізованій праці.
У першому розділі «Креативний потенціал граматики в різних типах російського мовлення» дослідниця
висвітлює способи мовленнєвої актуалізації граматичних компонентів висловлення (с. 41). Виокремлено
чинники, що визначають креативність російської граматики: 1) синкретизм та різноманітність граматичних
форм; 2) морфолого-словотвірний характер основних російських граматичних категорій; 3) лексико-граматична
природа російських граматичних категорій дієслова й імені (с. 87). У цьому ж розділі ґрунтовно розглянуто такі
аспекти нетривіальної граматики, як стандарт і творчість (с. 41), інтенції мовця (с. 43), способи актуалізації
граматичних компонентів (с. 45), жанр листа як простір для реалізації креативності (87), семантика, стилістика і
прагматика граматичних контрастів (с. 130).
У підрозділі, присвяченому граматиці та рефлексивному дискурсу, міститься важливе спостереження.
Дослідниця підкреслює, що за граматичної рефлексії, на відміну від лексичної, мовець частіше пояснює саме
свій вибір: «неозначено-особове «так кажуть, оскільки…» змінюється на «я обираю (використовую) …» »
(с. 108). Отже, спостереження над граматичним матеріалом, «арсеналом» мовних засобів та його застосуванням
розкривають різні нюанси людського світобачення, в цьому разі на перший план виходить не колективне, не
загальноприйняте, не узагальнене, а індивідуальне, авторське, унікальне.
У другому розділі «Креативний потенціал категорії виду в дискурсі (гармонія мови і мовлення)»
встановлено специфіку категорії виду. Авторка зуміла чітко окреслити характерні риси досліджуваного явища
(с. 161). Незважаючи на дискусійність багатьох питань, пов’язаних із категорією виду (с. 162), дослідниця
всебічно і вичерпно описує механізми імперфективації (с. 175), перфективації (с. 217), креативний потенціал
двовидових дієслів (с. 258) та способів дієслівної дії (с. 280).
Думки, висловлені щодо прагматичної оцінки дії, можуть бути корисними для лінгвістів, які вивчають
аксіологічний аспект дослідження мовної системи. Наприклад, з позиції прагматичної оцінки цікавими є
кумулятивні дієслова, що утворюються за допомогою префікса на- в значенні кількісної повноти, які можуть
мати не лише позитивну (наготувати на три дні, напекти на всю компанію), але й негативну конотацію
(наробити пакостей, нахапатися двійок) (с. 285).
Особливої уваги заслуговує мовна інтуїція О.М. Ремчукової, уміння розпізнати тонкі нюанси інтенцій
комунікантів, розважливість в окресленні меж між певними мовними явищами, між потенційністю й
оказіональністю (с. 179), потенційністю й штучністю імперфективів (с. 187).
Монографію завершують висновки, сформульовані логічно й доречно (с. 307 – 314). Авторка робить ряд
слушних зауважень щодо естетичного потенціалу російської граматики (с. 308), мовних особливостей останніх
десятиріч (с. 311) та перспектив досліджень в аспекті креативності (с. 314).
О.М. Ремчукова презентує багато цікавих спостережень над мовним матеріалом, пропонує самобутнє
бачення лінгвістичних явищ. Водночас ґрунтовне прочитання оригінального дослідженнявикликає окремі
міркування:
1. Так, у вступі авторка перераховує ті явища, які слід вважати морфологічними ресурсами мови, що
забезпечують реалізацію креативного потенціалу граматики в мовленні (с. 32). Саме опис цих явищ визначає
мету дослідження. Тут згадано й мовленнєві імітації граматичних аномалій, і парадигматичні лакуни, і
потенційні граматичні форми. Всі ці реалії передбачають не лише опис, але й осмислення з позицій різних
лінгвістичних концепцій. Принаймні дві такі можливості осмислення залишаються чомусь проігнорованими. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

430
Насамперед це 1.А) осмислення граматичних аномалій з позиції логічного й філософського аналізу мови. У
цьому плані доречним було б розглянути матеріал, який би ілюстрував «наївний семантичний експеримент» як
спробу визначити місце окремого елемента дійсності в складній системі світобудови [Булыгина, Шмелёв 1990,
с. 103]. Так, наводиться багато прикладів із творів, що відбивають більш-менш тривіальне бачення реальності,
але вельми плідним також міг би постати філософський аналіз поетичного нонсенсу. Наприклад, надзвичайно
цікава в цьому плані перекладацька робота Д.Г. Орловської, а саме переклад відомої поезії Л. Керола
«Jabberwocky», або класичний приклад-жарт Л.В. Щерби про «глокую куздру». Англійський науковець
А.С. Едінгтон порівнював формальну структуру творів подібного типу з галуззю математики, відомою як теорія
груп: слова (як елементарні частки) пов’язуються з чимось невідомим… Дослідження таких конструкцій
дозволяє вийти на новий, вищий рівень абстрагування. Не менш значущим є 1.Б) осмислення лакун і
потенційних форм з позицій трансформаційної граматики. Можливо, розгляд цих явищ міг би нейтралізувати
гостроту питання про фіксованість / нефіксованість порядку слів у різних мовах. Так, послідовності слів, які
деякі лінгвісти вважають неграматичними [Culicover, p. 3], можна було б трактувати як потенційні. Це
переосмислення сутності явища насамперед призвело б до раціоналізації трансформаційної граматики і до
виправданого реформування метамови лінгвістики. 2. Як ілюстративний матеріал дослідниця використала
яскраві приклади з листів В. Маяковського, М. Цвєтаєвої та інших талановитих митців. Поза сумнівом,
епістолярна спадщина письменників ХХ століття – зразок експресивного мовлення, результат постійного
прагнення осягнути суть світобудови через подробиці повсякдення (с. 96). Але чи варто було обмежувати
наукові пошуки рамками вузького розуміння епістолярію? У підрозділі 1.2, «Нетривіальна граматика в
нетривіальному жанрі», абсолютно слушно зауважено, що «…на наших очах відбувається відродження
епістолярної комунікації в Інтернеті – Всесвітній інформаційній мережі, у якій лист, набуваючи нових
специфічних рис (у тому числі й негативних), а втім, виявляє й свої типові властивості, повертаючи нас до
епістолярності як до улюбленої форми спілкування» (с. 88).
Проте авторка, на жаль, не приділила відповідної уваги текстам електронних листів та іншим формам
спілкування в Інтернеті (форуми, чати, коментарі користувачів щодо окремих сторінок і т. ін.). Безперечно,
щодо специфіки віртуального спілкування слід зазначити: існує немало негативних рис такої комунікації. Так,
анонімність часто призводить до спроб дезінформувати співрозмовника, образити; мова електронних
повідомлень зазвичай рясніє не завжди виправданими оказіоналізмами із запозиченими твірними основами,
напр.: інсталити (від англ. install), аскати (від англ. ask) тощо. Але ці мовні утворення також можуть являти
собою цікавий і цінний ілюстративний матеріал; оскільки ці слова ще не остаточно засвоєні, мовці часто
утворюють від них вельми оригінальні видові кореляти. Дослідження цих корелятів могло б дати науковцям
можливість повніше прослідкувати сучасні тенденції у процесах перфективації та імперфективації. Крім того,
деякі лексеми, що зустрічаються в мовленні комп’ютерних користувачів, не мають у рідній мові термінів-
еквівалентів, отже їхнє існування і використання цілком виправдані [Ілик 2003, с. 391]. Розглядувані лексеми
функціонують у мовленні як професіоналізми, тому навряд чи їхнє вживання дає підстави для критики
епістолярної комунікації у Всесвітній мережі.
Висловлені міркування є дискусійними і ніякою мірою не заперечують актуальності й глибини
дослідження О.М. Ремчукової. Авторка стверджує, що не претендує на створення концепції нової граматики
(с. 38). Однак дослідження, презентоване в монографії, побудоване оригінально, висвітлено особливості
функціонування мовних елементів у нетривіальних комунікативних ситуаціях (мовна рефлексія, мовна гра
тощо), а це дає підстави вважати, що незабаром непересічне бачення окремих явищ (зокрема, креативних
можливостей категорії виду дієслова) стане своєрідною сходинкою на шляху до побудування концепції нової
граматики.

Література
1. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. – М.: Совет. энциклопедия, 1966. – С. 173 – 322.
2. Булыгина Т.В., Шмелёв А.Д. Аномалии в тексте: проблемы интерпретации // Логический анализ
языка: Противоречивость и аномальность текста / Отв. ред. Н.Д. Арутюнова. – М.: Наука, 1990. – С. 94 – 106.
3. Вихованець І.Р. Граматика // Українська мова. Енциклопедія / Ред. В.М. Русанівський, О.О. Тараненко
та ін. – К.: Укр. енциклопедія, 2000. – С.102 – 105.
4. Загнітко А.П. Рівні граматичних категорій дієслова // Структура і функції граматичних і лексичних
одиниць: Зб. наук. праць / Редкол.: Загнітко А.П. (відп. ред.) та ін. – К.: НМК ВО, 1992. – С. 7-36.
5. Ілик Т. Абревіатури та похідні від них у комп’ютерному слензі // Лінгвістичні студії. Вип. 11 /
Укл. А.П. Загнітко (наук. ред.) та ін. – Ч.ІІ. – Донецьк: ДонНУ, 2003. – С. 388 – 394.
6. Юрченко В.С. Очерк по философии грамматики – Саратов: ИСПИ, 1995. –70 с.
7. Peter W. Culicover. Syntax. – NY, S. Francisco, London: Academic press, 1976. – Р. 3.

Анатолій Загнітко, Ганна Монастирецька
Надійшла до редакції 27 серпня 2007 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.