Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Світлана Галаур — ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ПРОСТОРОВОГО ЗНАЧЕННЯ В СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНІЙ СТРУКТУРІ РЕЧЕННЯ З ПРЕФІКСАЛЬНО-ПРИЙМЕННИКОВОЮ КОРЕЛЯЦІЄЮ

Стаття є спробою з’ясування основних чинників формування локативної семантики в реченнєвих
структурах, де кореляція префікса та прийменника регламентує семантико-синтаксичну валентність
дієслівного предиката. У поле зору потрапляють функції та взаємозв’язок компонентів у ланцюгу “префікс –
дієслово – прийменник – іменник”, що є фрагментом речення, у якому предикат уточнюється просторовими
характеристиками.
Ключові слова: префіксально-прийменникова кореляція, валентність дієслівного предиката, локативні
відношення, акціонально-локативний предикат, принцип селекційності.

Проблема префіксально-прийменникової кореляції (далі ППК) та взаємозв’язку компонентів речення в
ланцюгу “префікс – дієслово – прийменник – іменник” неодноразово розглядалася лінгвістами у зв’язку з
дослідженням на тлі теорії сильного/слабкого керування дієслів, синтагматики вербативів руху (Є.М. Галкіна-
Федорук, М.Д. Лєсник, М.М. Прокопович, О.С. Скоблікова та ін.). Сучасна синтаксична наука вимагає
всебічного розкриття особливостей механізму взаємодії в структурі речення формально-граматичної і
семантичної валентності, тому актуальною є характеристика ППК із семантико-синтаксичного погляду.
Закономірності конституювання реченнєвої конструкції на базі валентно-пов’язаного адвербіального
поширювача із локативною семантикою, де встановлюється кореляція префікса й прийменника, сьогодні
постають у центрі уваги в працях І.Р. Вихованця, К.Г. Городенської, М.В. Мірченка, М.І. Степаненка та ін.
Учені констатували той факт, що речення з ППК мають специфічну валентну природу. Тут валентність
дієслівного предиката найповніше розкриває свої властивості міжрівневої категорії, оскільки охоплює
морфологічний статус відмінків, семантико-синтагматичний аспект лексем та словотвірний потенціал дієслова.
Попри значну кількість публікацій, у яких фрагментарно здійснено спроби проаналізувати особливості
побудови семантико-синтаксичної структури речень із ППК, означена проблема ще не була предметом окремих
дослідницьких студій. Вона може мати також різні інтерпретації, зважаючи на неоднозначне трактування
лінгвістичної природи прийменника. Тож пропонуємо своє бачення. Завданнями статті є: розглянути систему
спеціальних засобів представлення локативності в реченні; з’ясувати тісну взаємодію компонентів валентної
рамки P[prefVf]+Adv[prep+Nx]loc як репрезентанта локативно-динамічного плану змісту.
У сучасній українській мові і префікси, і прийменники реалізують передовсім свої первинні значення –
просторові. Така їхня спеціалізація пояснює той факт, що ППК знаходить свій найповніший вияв у реченнях із
локативними відношеннями. Подібні синтаксичні структури об’єднуються валентною рамкою
P[prefVf]+Adv[prep+Nx]loc. Позицію P репрезентують дієслова, що мають особливу морфемну структуру: вони
містять у своєму складі префікс, який пов’язаний із прийменником. Префікс та прийменник можуть виражати
однопланові/неоднопланові відношення, утворюючи типи безпосередньої чи опосередкованої кореляції. Пор.:
Олеся … вдивлялася в нього (В. Яворівський), … з кімнати Вона виходить (І. Драч) (безпосередня ППК);
… голос … З-понад Неви вже доліта (Д. Павличко), Він … випірнув крізь нього [отвір] на поверхню
(Ю. Покальчук) (опосередкована ППК).
Сучасні дослідники дотримуються думки, що префікс в описуваних конструкціях модифікує значення
дієслова, “породжує його структурно-значеннєву незавершеність, обмежує або розширює його синтагматичні
можливості, зрештою, викликає обов’язкову появу припредикатного поширювача” [Степаненко 2004, с. 22].
Отже, префікс має здатність переводити дієслово з розряду автосемантичної лексики до розряду
синсемантичної. У такому разі вербатив вимагає компенсації свого змісту залежним компонентом,
репрезентованим прийменниково-відмінковою формою. Пор.: … Біг швидко, не остановлявся, Увесь об колючки
подрався; Як чорт, у реп’яхах ввесь був. Прибіг к троянцям… (І. Котляревський). Досить часто після
префіксації валентнісний склад дієслів кількісно не змінюється. Проте, як слушно зауважує Л.Ферм, та
валентність, значення якої збігається із значенням префікса, стає центральною, сильною. “Це виявляється в
нездатності дієслова виступати в реченні без реалізації вказаної валентності: вона або виражена експліцитно,
або випливає з контексту,” – зазначає дослідниця [Ферм 1990, с. 43-44]. Так, дієсловам руху властиві три
валентності, які характеризують ситуацію переміщення: початкової точки руху, кінцевої точки руху та шляху
© Галаур С.П., 2008 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

58
руху: … їхав Леон Гаммершляг з Дрогобича до Борислава (І. Франко), Проз двір їхав конем осавула (І. Нечуй-
Левицький). У зв’язку з префіксацією предиката за допомогою аблативного (ви-, з-/зі-/із-/ізі-/зо-/с-/іс-,
від-/віді-/од-/оді- та ін.) або лативного (в-/у-/уві-/вві-, за-, до-/ді-, по-/пі-, при-, над-/наді-/надо- та ін.) префікса,
домінує відповідно валентність початкового пункту руху – Adv loc[start] або кінцевого пункту руху –
Adv loc[finis]: … ми від’їздили з Києва (В. Малик), … приїхав до міста … Роман (В. Яворівський). Лативно-
аблативний префікс пере- зумовлює регулярну вербальну реалізацію двох центральних валентностей:
…філоксера … переходить з куща на кущ (М. Коцюбинський), … шістдесятництво перетікало … від родини до
родини (О. Забужко).
Сильновалентною позицією в реченні вчені вважають об’єктну позицію. Проте в конструкціях із ППК
правобічний компонент [prep+Nx] виконує роль обставинного конкретизатора. У формуванні просторової
семантики посутню роль відіграє префікс, що в структурі дієслова виступає формальним засобом вираження
локативного аргумента [Безпояско 1987, с. 164-166]. Він уточнює предикат, а отже, і все речення просторовими
відтінками з директивним (лативним, аблативним) чи рідше транзитивним характером та зумовлює
облігаторну позицію припредикатного члена. На особливу увагу заслуговує префікс про-, який спеціалізується
на вираженні семантики шляху руху. Дієслово з таким префіксом програмує локативно-транзитивний
компонент. Речення з подібним предикатом можуть мати і конкретизатори у вигляді просторово-напрямкових
поширювачів. У такому разі припредикатні члени Adv loc[start] та Adv loc[finis] функціонують на засадах
факультативності, а ППК, утворена префіксом вербатива та прийменником, який разом з іменником обіймають
правобічну позицію, є опосередкованою. На нашу думку, цілком достатніми є підстави для виокремлення
префікса про- в окремий різновид – перлативний (див. про це: [Ферм 1990, с. 46]). Щоправда, С.О. Соколова
наводить приклади, у яких префікс про- може позначати і досягнення кінцевої точки руху, проте в таких
випадках, твердить вона, “увагу зосереджено передусім на самому процесові руху, а значення кінцевої мети
виникає за рахунок відповідного актанта дієслова” [Соколова 2003, с. 164-165]: Родичі провели їх до машини
(В. Яворівський), … один з них пройшов на … олімпіаду (В. Діброва). Окремо слід сказати про префікси
роз-/розі- та о-/об-/обі-. Вони можуть утворювати кореляцію з прийменником, але регулювати
валентноспроможність вербалізованого предиката в реченнях, де реалізуються не директивні, а статичні
локативні відношення. Це відбувається за умови відсутності правобічного поширювача із значенням напрямку
руху [Степаненко 2004, с. 280]: Руська рать розтягнулася по чолу (В. Малик), Щось обвивається довкола нього
(В. Діброва).
Префікс дієслова-предиката семантично узгоджується з вербативною основою. Характерно, що він
регулярно поєднується із дієсловами руху, переміщення, рідше – конкретної фізичної дії, спорадично – із
дієсловами сприйняття. Функціональна активність характерна для конструкцій, у яких повідомляється про
старт, фініш та траєкторію руху. Предикати в таких реченнях представлені лише дієсловами динамічної дії, бо
“обов’язковою умовою вживання прийменниково-відмінкових форм.., – за висловленням К.І. Ходової, – є
обмеження в семантиці дієслівного члена … він може мати тільки значення руху” [Ходова 1971, с. 85].
Семантичне ж навантаження між дієсловом-предикатом і префіксом, наголошує К.Г. Городенська,
розподіляється так: “значення руху і частково напряму репрезентує дієслово, локативні значення представляє
префікс” [Безпояско 1987, с. 166]. Отже, вербатив із префіксом актуалізує сему “рух” (справжній або уявний) та
інтенційно зорієнтований на сполучуваність із поширювачем локативно-директивної чи локативно-
транзитивної семантики.
Не заперечуємо того факту, що префікси формують дієслівні структури тільки з предикатами дії і така
особливість їх комбінаторики зумовлює однотипність семантичної структури дієслів [Безпояско 1987, с.15].
Однак слід зазначити, що подібне твердження потребує уточнення хоча б тому, що склад предикатів дії є
неоднорідним. Привертають увагу висновки Л. Ферм про те, наприклад, що каузально-моторні дієслова,
утворені за допомогою лативних префіксів, не поширюються прийменниково-субстантивними формами
аблативного значення, оскільки така валентність не властива розгляданим вербативам. Після префіксації
аблативними префіксами вони стають носіями двох типів директивності – старту і фінішу: вставити
фотокартку в рамку, приставити картину до стіни, але виставити меблі з кімнати в коридор [Ферм 1990,
с. 55]. Для порівняння наголосимо, що дієслова руху характеризуються іншим спектром заповнювачів
предикатної позиції: вони вступають у семантико-синтаксичний зв’язок із локативно-директивними та
локативно-транзитивним компонентами.
Просторові семи, зосереджені в структурі дієслова-предиката, одержують конкретизацію у вигляді
правобічного поширювача Adv[prep+Nx]loc, що формально репрезентований прийменниково-відмінковою
формою іменника. Префіксальні предикати дії в реченнях із ППК “утягуються” в поле прийменника, який,
услід за І.Р. Вихованцем, трактуватимемо як аналітичну синтаксичну морфему1. Прийменник разом із таким
вербативом утворює похідний комплекс – акціонально-локативний предикат. Дієслово дії, у свою чергу, також
впливає на аналітичну синтаксичну морфему-локативізатор: вона набуває семантико-граматичної ознаки

1 У статті проаналізовано випадки кореляції префікса та первинного за походженням прийменника, тому
доводиться говорити про прийменник як аналітичну синтаксичну морфему. Термін “аналітична синтаксична морфема”
потребує уточнення щодо вторинних прийменників, оскільки вони є конкретизованими відносно семантики. Розділ ІІ. Актуальні проблеми морфології

59
динамічної локативності [Вихованець 1992, с. 108-109]. Динаміка руху стає ядерним компонентом орієнтовно-
спрямованих просторових відношень. Функція дієслівного постфікса в реченнях із ППК майже повністю
нівелюється. Навпаки, прийменник “реалізує категоріальне значення субстанціальної локативності”, тобто
“мотивує локативну семантику в певній відмінковій формі” [Мірченко 2004, с. 176]. Прийменник функціонує в
ролі присубстантивної морфеми та транспонує іменникову позицію в прислівникову, унаслідок чого
прийменниково-відмінкова форма своїми семантичними характеристиками дублює синтетичний прислівник.
Осібно виокремлюються, наприклад, дієслова мислення, акустичного сприйняття, а також такі, що набувають
метафоричного значення. У реченнях із подібними предикатами відбувається повна граматикалізація
прийменника, він виконує структурну функцію й характеризується “придієслівною постфіксною позицією”
[Вихованець 1987, с. 186-187]: Я вдумуюсь у матеріал (В. Сухомлинський), [Хтось] Дослуховується до наших
слів (Ю. Покальчук), … Я впадаю в задуму (Г. Чубач). Така постфіксна позиція прийменика в структурах із ППК
є периферійною. Утворена внаслідок зрощення дієслівно-постфіксна сполука вказує на об’єктні відношення
[Вихованець 1980, с. 70], у ній найчастіше простежуємо повний вияв безпосередньої кореляції.
З огляду на сказане вище, прийменник характеризувати слід у зв’язку з його найближчим оточенням, що
є істотним у ліво- та правобічній репрезентації. Уже зазначалося, що прийменник у досліджуваних
конструкціях пов’язується із предикатним членом, його префіксом, проте найтіснішою є його взаємодія із
субстантивом. У формально-граматичному вияві прийменник входить до складу члена речення й разом із
повнозначним компонентом формує необхідну цілісність. Утворену конструктивну одиницю витлумачують
по-різному, залежно від оцінки участі в її організації складників: як єдина прийменниково-відмінкова форма
(І.Р. Вихованець, О.С. Мельничук, К.І Ходова та ін.), прийменниковий зворот (Є. Курилович), прийменниково-
іменна група (М.В. Всеволодова, Л.М. Засоріна), прийменниково-іменне сполучення І(.К. Кучеренко),
прийменниково-відмінкова конструкція (Є.Ю. Владимирський), прийменниково-субстантивний комплекс
(В.І. Кононенко). Ми кваліфікуємо прийменник як аналітичну синтаксичну морфему, тому трактуємо його
сполучення з іменником як прийменниково-відмінкову форму, у якій прийменник тісно пов’язаний із
відмінковою флексією. Із семантико-синтаксичного погляду прийменник у прийменниково-відмінковій формі
має синтаксемотвірний потенціал. Він, як дериваційна морфема, забезпечує вияв адвербіальності, виконує
важливі функції у формуванні локативної синтаксеми, якій властива внутрішньореченнєва
облігаторність/факультативність. Прийменник, таким чином, є також визначником просторових відношень у
реченні. Слід додати, що прийменник, як і синтетична морфема префікс, здатний виконувати семантичну
функцію. Суть її полягає в “конкретизації ролі іменника в денотативній структурі висловлювання”
[Всеволодова 2003, с. 34]: пор. на (локатив), до (директив-вектор), під (дестинатив) тощо: Тіла … на підлозі
положили (В. Сосюра), Повезли його до лікарні (В. Яворівський), Кузька поліз під поріжок (Григір Тютюнник).
Таку семантичну функцію прийменник не може виконувати без флексії, із якою він тісно пов’язаний і може
становити з нею одну субморфему. Наприклад, прийменник на належить до розряду тих, що можуть уживатися
на позначення статичних та динамічних відношень. У наведеному першому реченні прийменник пов’язаний із
місцевим відмінком, що вживається у своїй первинній семантико-синтаксичній функції статичної локалізації.
За умови формальної репрезентації іменника в знахідному відмінку (на підлогу), стає можливим окреслення
динамічно-директивних відношень.
У лінгвістиці немає єдиного погляду на чинники, які мотивують вибір прийменника в прийменниково-
відмінковій формі. Існують концепції, згідно з якими прийменник залежить від префікса (В.В. Виноградов,
Є.М. Галкіна-Федорук, М.М. Прокопович та ін.) і від значення іменника (М.Д. Лєсник). Цікавою, на наш
погляд, є думка про те, що “сполучення прийменника із субстантивом у відповідному відмінку … самостійно
позначає напрямок і ніби “вимагає” дієслова із семантикою переміщення та з певним маркером додаткової
характеристики напрямку” [Ферм 1990, с. 60]. Звичайно, такі погляди заслуговують на увагу. Однак, на нашу
думку, аргументованішим є твердження про те, що прийменник “перебуває у подвійній співвідносності – з
дієсловом і з іменником: префікс дієслова визначає загальне коло можливих прийменників-корелятів, а
лексична природа іменника та основи дієслова зумовлює вживання певного прийменника у кожному
конкретному випадку” [Войцехівська 1968, с. 54]. М.І. Степаненко уточнює, що в реченнях із ППК “діє
принцип лексико-синтаксичної селекційності, сутність якого полягає в тому, що префіксоване дієслово
детермінує синтаксичну позицію разом із прийменником, точніше, префікс зумовлює появу прийменника, а
разом вони зумовлюють появу іменникової словоформи” [Степаненко 2004, с. 23].
Як бачимо, прийменник та відмінкова форма субстантива, що входить до транспонованого компонента
[prep+Nx] з адвербіальним значенням, становлять діалектичну єдність як у формально-граматичному, так і в
логіко-смисловому відношенні. Відмінок, як і прийменник, не може самостійно виражати різні типи
просторових відношень. Він виконує таку функцію лише в сполученні з певними прийменниками. Істотно, що
під час переходу субстантива в аналітичний прислівник відмінок нейтралізується неповною мірою: і
прийменник, і відмінок виступають у реченні семантично навантаженими. Уживаються локальні форми
місцевого, орудного, знахідного, родового та давального відмінків. “У системі відмінків місцевий і орудний
закріпилися здебільшого для вираження просторових орієнтирів – предметів статичної локалізації, а знахідний і
давальний – для вираження просторових орієнтирів – предметів динамічної локалізації. Родовий відмінок як
морфологічний варіант локативної синтаксеми займає проміжне місце, широко вживаючись на позначення як ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

60
статичної, так і динамічної локативності” [Вихованець 1992, с. 134]. У свою чергу, виразниками семантики
“фініш” виступають знахідний, давальний та родовий відмінки. Фактично єдиним репрезентантом вихідного
пункту руху є родовий. У реалізації транзитивного значення беруть участь родовий, знахідний, місцевий
відмінки.
Уже було зауважено, що просторові відмінкові форми валентно пов’язані з предикатом. Логічно, що
відмінок тісно взаємодіє і з дієсловом. Основне призначення категорії відмінка, як відомо, полягає в тому, щоб
виражати семантичні функції аргументів. Як зазначає В.В. Богданов, “вибір морфологічного (поверхневого)
відмінка залежить не стільки від характеру семантичних функцій, як від конкретного виду предиката”
[Богданов 1977, с. 114]. Щодо розглядуваних конструкцій, то предикат має особливе семантичне наповнення:
він позначає рух і лише подеколи статику. Л. Ферм, покликаючись на висновки Ю.Д. Апресяна1 та власні
дослідження, зазначає: “Наявність аблативного/ лативного префікса впливає на вираження периферійних
(слабких) валентностей” [Ферм 1990, с. 53-54]. Її концепцію в найзагальнішій інтерпретації можна подати так:
початкова точка переміщення нам майже завжди відома, оскільки вона або експліцитно виражена в тексті, або
розуміється із ситуації; кінцева точка є логічно головним напрямком, для слухача, читача вона є новим,
невідомим, тому в реченні зазвичай виступає ремою. Звідси випливає, що при аблативних та лативно-
аблативних дієсловах валентність Adv loc[finis] в реченні має регулярне матеріальне втілення, як і валентність
Adv loc[start]. При лативних предикатах вербальна презентація валентності початкової точки руху є
нерелевантною, за винятком тих випадків, коли актуалізації її вимагає контекст. Зважаючи на дані обстеженого
матеріалу, погоджуємося з таким твердженням і наголошуємо, що в досліджуваних синтаксичних структурах
домінують відмінкові форми акузативного значення, оскільки саме така форма є типовим реалізатором
правобічної валентності предиката на позначення кінцевої точки руху.
Припредикатний член “співпрацює” і з префіксом. Правобічні поширювачі виступають засобом
розрізнення вихідного, кінцевого пунктів руху та шляху руху. Префікс може надавати всьому реченню
загального директивного чи транзитивного відтінку. У такому разі прийменниково-відмінкова форма має
конкретизовану репрезентацію орієнтовно-спрямованих чи транзитивних відношень. Однак в ситуації
переміщення розрізняють два взаємопов’язаних поняття: напрямок та орієнтація. У семантичній структурі
правобічного поширювача закладена загальна сема “забезпечення орієнтації в просторі”, тоді як не всі префікси
мають конкретну маркованість стосовно орієнтації. Наприклад, префіксу в- властива чітка інклюзивна
семантика, тоді як префікс ви- може виражати різні словотвірні значення в межах категорії орієнтації:
“віддалення від початкової точки руху”, “рух назовні”,” рух угору”. Немарковані префікси передають загальні
просторові орієнтири, а основним реалізатором конкретної локативної семантики виступає контекст:
припредикатний член, валентна рамка, ціле речення.
Насамкінець необхідно вказати, що структурування семантики речень із рамковим оформленням
P[prefVf]+Adv[prep+Nx]loc зазвичай відбувається без жодних лексико-семантичних обмежень, проте іноді
потребує специфічних валентних умов на рівні кількох чи всіх конститутивних позицій. Лексико-семантична
селекційність, іноді аж до жорсткої лімітативності, може поширюватися на предикатну, правобічну і навіть
лівобічну припредикатні позиції. За спостереженнями М.І. Степаненка, у формуванні реченнєвої семантики
“рух з подоланням перешкод, що перетинає внутрішні межі простору з одного боку на інший” беруть участь
дієслова, “план змісту яких ускладнений додатковим відтінком “з труднощами, долаючи перешкоди”, позицію
S обіймають іменники – найменування істот чи фізичних явищ, що сприймаються органами чуттів [Степаненко
2004, с. 238]: … Степан … проривається крізь очамріння (В. Яворівський), … Крізь [хмари] … пробивається
проміння (О. Олесь). Характерно, що в таких конструкціях найчастіше функціонує прийменник “крізь”. Це
невипадково, оскільки він “передає додатковий смисловий відтінок проникнення, переборення певного
простору” [Вихованець 1980, с. 154].
Отже, диференційною ознакою речень із ППК є їх локативна семантика. Предикат, що характеризується
значеннєвою релятивністю, зумовленою дією префікса, вступає в семантико-синтаксичні зв’язки з
поширювачами. Їхнє входження в обов’язкове/факультативне правобічне оточення предикатного члена
передбачено кореляцією префікса та прийменника. Усі компоненти ланцюга “префікс-дієслово-прийменник-
іменник” “злагоджено працюють”, забезпечуючи реалізацію просторових відношень. Вони тісно взаємодіють,
виконуючи функції конкретизації, селекційності, транспозиції. Звісно, у межах однієї статті не можна
окреслити всі випадки. Привертає увагу також те, що серед досліджуваних конструкцій вирізняються структури
із синкретичним типом детермінації. У них тісно переплітаються адвербіальні значення локального і
нелокального типів, просторова і об’єктна семантика. Тож означена проблема ще далека від свого розв’язання й
потребує подальших досліджень.

1 Ю.Д. Апресян “ризикує” (за його словами) сформулювати “емпіричну закономірність”, суть якої в тому, що будь-
яке дієслово, що може керувати прийменниково-відмінковими формами із значенням початкової точки, уживається і з
прийменниково-відмінковими формами, які позначають кінцеву точку. Навпаки неправильно: не всі дієслова, які керують
формами іменників із семантикою кінцевої точки, можуть керувати прийменниково-відмінковими формами на позначення
початкової точки (див. про це: [Апресян 1965, с. 53-54]). Розділ ІІ. Актуальні проблеми морфології

61
Література
Апресян Ю.Д. Опыт описания значений глаголов по их синтаксическим признакам (типам управления) //
Вопросы языкознания. – 1965. – № 5. – С. 51-66.
Безпояско 1987: Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. – К.: Наукова думка,
1987. – 212 с.
Богданов 1977: Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. – Л.: Изд-во
Ленингр.ун-та, 1977. – 204 с.
Вихованець 1992: Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. – К.: Наукова
думка, 1992. – 286 с.
Вихованець 1980: Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. – К.: Наукова думка, 1987.
– 231 с.
Вихованець 1987: Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. – К.: Наукова думка, 1980. –
220 с.
Войцехівська 1968: Войцехівська В.Г. Прийменникове керування префіксованих дієслів // Мовознавство
– 1968. – № 6. – С. 23-27.
Всеволодова 2003: Всеволодова М. Предлог: поле и категория (аспект функционально-коммуникативной
грамматики) // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. – Вип. 11. У 2 частинах / Укл.: Анатолій Загнітко (наук.
редактор) та ін. – Част. 1. – Донецьк: ДонНУ, 2003. – С. 33-39.
Мірченко 2004: Мірченко М.В. Структура синтаксичних категорій. – Вид.2-ге, перероблене. – Луцьк:
Ред. вид. відд. “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2004. – 394 с.
Соколова 2003: Соколова С.О. Префіксальний словотвір дієслів у сучасній українській мові. – К.:
Наукова думка, 2003. – 283 с.
Степаненко 2004: Степаненко М.І. Просторові поширювачі у структурі простого речення: Монографія. –
Полтава: АСМІ, 2004. – 463 с.
Ферм 1990: Ферм Л. Выражение направления при приставочных глаголах перемещения в современном
русском языке. К вопросу префиксально-предложного детерминизма. – Stockholm: UPPSALA, 1990. – 188 с.
Ходова 1971: Ходова К.И. Падежи с предлогами в старославянском языке. – М.: Наука, 1971. – 192 с.

The subject matter of the article is the elucidations of main factors of formation of locative semantics in
structures with regulation of semantic and syntactic valence of verbal predicate by prefixal and prepositional
correlation. The article also deals with functions and connections between components of chain “prefix – verb –
preposition – noun” as a fragment of the sentence with predicate, which was accurated by space characteristics.
Keywords: prefixal and prepositional correlation, valence of verbal predicate, locative relations, action and
locative predicate, principle of selection.
Надійшла до редакції 12 вересня 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.