Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

Розділ XII. ПАРАДИГМА РЕЧЕННЯ 1. ПОНЯТТЯ ПАРАДИГМИ РЕЧЕННЯ. ДВА ПІДХОДИ ДО її АНАЛІЗУ

загрузка...

Сучасний синтаксичний аналіз тієї чи іншої структурної схеми пе­редбачає не тільки опис її компонентів, але й розгляд того, як ця

РОЗДІЛ XII. Парадигма речення

619

абстрагована структура співвідноситься з іншими, яке місце займає в системі. Звідси речення тлумачиться не як застиглий конструкт, а як така структурна схема, що допускає варіювання смислу або експресив- но-стилістичного забарвлення: Я поспівав (об’єктивна модальність і констатація факту); Я поспівав би (бажання мовця).
Синтаксичний аналіз, спрямований на встановлення системних видозмін і співвідношень формальних класів речення, виступає пов’я­заним з однією з фундаментальних ідей лінгвістики нашого століт­тя — необхідністю аналізу мовних одиниць у парадигматичному ас­пекті, у результаті чого сформувалося вчення про парадигму речення.

Становлення поняття парадигми речення відбулося в 60-ті роки XX ст. у межах трансформаційного методу. Першим дослідженням з цієї проблеми була робота Д. Уорта (1963), який включає в систему синтаксичної парадигматики всі синтаксичні конструкції, пов’язані синонімічно або трансформаційними відношеннями. Подальшого опрацювання проблема набула у празьких лінгвістів Р. Зимека, В. Гра­бе, П. Адамца, які й дали визначення одиниці синтаксичної парадиг­матики — структурної основи речення. До структурної основи вони зараховували не тільки головні члени, але й другорядні, наявність яких чітко окреслена валентністю дієслова.

загрузка...

Парадигма речення — це ієрархічно організована система, що вклю­чає ядерне речення як вихідну форму парадигми та його перетворення. При розгляді парадигми речення відразу намітилося два істотно відмінних її тлумачення. Одне спирається на морфологічну видозміну предикативного центру, тобто парадигма речення розглядається у внут- рішньомодельних перетвореннях. Тому за основу беруться тільки гра­матичні категорії, які становлять предикативність речення. Звідси ви­пливає, що парадигма речення — це сукупність усіх регулярно наяв­них у системі мови видозмін речення, пов’язаних із вираженням кате­горій об’єктивної модальності і синтаксичного часу. Парадигма речен­ня постає системою його форм (Н. Ю. Шведова).

Друге тлумачення парадигми речення ґрунтується на розгляді ос­танньої як асоціативного ряду, що передбачає розвиток концептуаль­но прийнятних визначень парадигми у фонетиці, словотворі, лексиці. Широкий підхід до тлумачення парадигми речення пов’язаний із по­станням дериваційного синтаксису в кінці 60-х років XX ст. (Т. П. Лом- тєв, В. С. Храковський, Л. М. Мурзін [Лаптев 1969; Мурзин 1974]). У цьому разі визначальним є поняття дериваційної парадигми речення, що охоплює вихідне і похідне речення.

Похідна конструкція відрізняється від вихідної ускладненням смис­лу і зміною форми. У такому разі парадигма речення охоплює всі ви­дозміни структурної схеми внутрішньомодельного і міжмодельного типу при збереженні пропозиції.

Пропозиція (лат. ргорозіїіо — судження) — це семантичний інварі­ант, спільний для всіх членів модальної і комунікативної парадигми речення і похідних від речення конструкцій («теорія номіналізації»). Семантико-синтаксична структура пропозиції вважається ізоморфною

620

Синтаксис

структурі факту (Ч. Філлмор, Б. Рассел). Дериваційна ж парадигма охоп­лює: 1) варіації, що передбачають зміну морфологічних категорій окре­мих компонентів (час, вид, спосіб, число, особа, рід) при повному збере­женні синтаксичної структури і кількості компонентів; 2) модифікації, які передбачають зміну модального або фазового значення внаслідок введення до реченнєвої структури нового елемента — модифікатора;
2) трансформації, що охоплюють формальні видозміни ядерного речен­ня при збереженні тотожності смислу.

Парадигма речення в широкому розумінні охоплює ємний і різнома­нітний перелік явищ, які тлумачаться лінгвістами неоднаково. У цьо­му випадку можна виділити у парадигмі речення три складники:

1) будь-які варіативні системні видозміни речення внутрішньосхем- ного характеру (не змінюють відмінних ознак структурної схеми);

2) будь-які значущі системні протиставлення речень однієї струк­турної схеми реченням, побудованим за іншими структурними схема­ми, при збереженні подібності змісту в модифікаційних його виявах;

3) будь-які значущі протиставлення речень певного формального класу іншим синтаксичним одиницям або їх частинам (словосполу­ченню і складному реченню або його частині, наприклад підрядній), що виявляються в можливості / неможливості трансформації речення в інші синтаксичні одиниці та у співвідношеннях між перетворюва­ним реченням і новим утворенням у результаті перетворення синтак­сичної конструкції при збереженні тотожного смислу, пор.:

а) внутрішньосхемні перетворення: Хлопець йшов додому / Хло­пець йде додому / Хлопець йшов би додому / Хлопець піде додому / Хлопець може піти додому / Хлопець вирішив піти додому / Хлопець почав йти додому;

б) міжсхемні перетворення: Хлопець відчинив вікно / Вікно відчи­нене хлопцем;

в) міжрівневі відношення: Хлопець пофарбував двері / Фарбування дверей хлопцем /Двері, пофарбовані хлопцем.

Парадигма речення у вузькому розумінні ґрунтується на понятті форми речення і включає в себе тільки (і тільки!) внутрішньосхемні видозміни речення.

Вузьке і широке тлумачення парадигми реченця не взаємови- ключають одне одного, оскільки широке тлумачення істотно допов­нює вузьке тлумачення. Інша справа, що при широкому тлумаченні парадигми речення виникає питання різноплановості охоплюваних явищ. І в цьому аспекті заслуговує на увагу прагнення прихильників широкого погляду на парадигму розмежувати внутрішньосхемні і міжсхемні парадигми.

 


.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.