Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Катерина Косенко — ПРЕДИКАТНА ОСНОВА ДІЄСЛІВНИХ ЗВ’ЯЗОК В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

У статті досліджено дієслівні зв’язкові компоненти складених присудків на тлі предикатів семантично
елементарних та неелементарних речень, установлено симетричні та асиметричні співвідношення власне- та
невласне-зв’язок і семантичних типів предикатів, залежність цих співвідношень від частиномовного
вираження та семантики основної частини складеного присудка.
Ключові слова: зв’язковий компонент складеного присудка, дієслівні власне- та невласне-зв’язки,
предикат, непредикатний іменник (аргумент), семантично елементарне речення, двоскладне елементарне і
неелементарне речення.

У традиційному синтаксисі зв’язковим компонентом складеного присудка вважали дієслівну зв’язку, або
дієслово-зв’язку, позбавлену лексичного значення і вживану для вираження граматичних дієслівних категорій
часу та способу [Курс 1951, с. 28]. Кількісний та якісний склад дієслівних зв’язок визначали неоднаково, що
зумовлено відсутністю об’єктивних критеріїв установлення їхньої десемантизації.
© Косенко К.О., 2008 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

112
Новий етап у теоретичному вивченні зв’язок пов’язують з витлумаченням їх разом із прийменниками,
сполучниками, частками та вигуками як аналітичних синтаксичних морфем. Такий статус, як відомо, їм надав
І.Р. Вихованець [Вихованець 1988, с. 28], застосувавши до них різнорідні критерії – семантичний,
синтаксичний, морфологічний логічний та ін. Основне функціональне призначення зв’язок як аналітичних
синтаксичних морфем полягало в переведенні іменників, прикметників, числівників та прислівників у дієслівну
позицію – позицію присудка двоскладного речення або позицію співвідносного з присудком головного члена
односкладного речення. Згодом цей статус зв’язок уточнили, зважаючи на співвідношення в них ознак морфеми
і слова, після чого їх кваліфікували як службові слова-морфеми, у яких, на відміну від прийменників та
сполучників, переважають ознаки слова [Городенська 2003, с. 45; Вихованець, Городенська 2004, с. 363]. Це
зумовлено тим, що всі вони – власне- і невласне-зв’язки (напівзв’язки) – співвідносяться з формами дієслів, що
вживаються в сучасній українській літературній мові як самостійні лексичні одиниці. Чітко окреслено
окремішність зв’язок серед інших типів слів-морфем на підставі їхніх спільних і відмінних характеристик.
Зокрема, відзначено, що за своїм функціональним призначенням зв’язки подібні лише до прийменників, тому
що саме ці два типи слів-морфем транспонують одні частини мови в інші. Проте в межах цієї спільної функції
вони мають низку відмінностей, а саме: прийменники переводять переважно іменники, зв’язки – кілька частин
мови, серед яких іменники, прикметники, числівники та прислівники; вони транспонують згадані вихідні класи
слів в різні частини мови: прийменники – у прислівники, зв’язки – у дієслова; у транспозиційному процесі вони
виконують неоднакову роль: прийменники лише переводять субстантив із синтаксичної субстантивної позиції в
адвербіальну позицію, утворюючи з ним одне функціональне (синтаксичне) слово, зв’язки надають
присудковим іменникам, прикметникам, числівникам та прислівникам визначальних дієслівних граматичних
категорій часу і способу, а також інших дієслівних категорій, бо ті не можуть самостійно виражати ці
граматичні категорії дієслова. На цій підставі зроблено висновок про граматичну спеціалізацію зв’язкового
компонента у структурі іменного та прислівникового складеного присудка двоскладного речення і складеного
головного члена односкладного речення [Вихованець, Городенська 2004, с. 366].
Слівно-морфемний зв’язковий компонент як виразник граматичних категорій дієслова у структурі різних
типів складеного присудка виявляє специфіку в між’ярусних (міжрівневих) співвідношеннях, передусім на тлі
предикатно-аргументної структури семантично елементарного речення. Причому, вона залежить від значення
кожної, по-різному здесемантизованої дієслівної власне- і невласне-зв’язки, а також від частиномовного
вираження призв’язкової частини. За співвіднесеністю основного носія предикативності із семантичним
предикатом як основою відповідного судження деякі українські дослідники пропонують розмежовувати
речення в українській мові [Загнітко 2001, с. 121 – 122]. Такий принцип систематизації речень логічний і
цікавий. В іменному та прислівниковому складеному присудкові, як відомо, носієм предикативності є
дієслівний зв’язковий компонент. Проте спеціального дослідження, у якому було б простежено співвідношення
всіх дієслівних власне- та невласне-зв’язок з різними типами семантичних предикатів, в українському
мовознавстві ще немає. Саме тому видається актуальним установити значення предикатів, зреалізовані
дієслівними зв’язковими компонентами згаданих складених присудків, що дасть змогу систематизувати
речення в українській мові за семантичними типами предикатів.
У визначенні складу дієслівних власне-зв’язок, які «виконують суто граматичну роль і позбавлені
семантичного навантаження» [Вихованець 1992, с. 69], українські мовознавці одностайні. До них зараховують
дієслова бути, становити та являти собою.
Найуживаніша дієслівна власне-зв’язки бути поєднує з підметом різні за морфологічним вираженням
основні частини складених присудків: іменникову, прикметникову, числівникову та прислівникову. Нульова
(імпліцитна) форма теперішнього часу цієї дієслівної власне-зв’язки, що, як відомо, вживається з формою
називного відмінка іменника, а форма є теперішнього часу – переважно з орудним, співвідноситься з кількома
типами предикатів семантично елементарного речення, які диференціюються залежно від лексичного
наповнення іменника в призв’язковій частині та іменника в ролі підмета. Вона корелює насамперед із
предикатом входження/вилучення, який раніше дослідники називали предикатом включення/виключення
[Вихованець 1983, с. 41]. Ця кореляція можлива, якщо іменник в основній частині складеного присудка виражає
якусь сукупність, спільність (клас, розряд тощо), а підмет називає конкретний предмет або істоту, що входить
як складник до цієї сукупності, пор. елементарні речення: Орел – птах; Вовк є ссавцем; Риба не є плазуном;
Брат – учитель; Сестра – лікар та неелементарні: Ого! Та ти справжній козак (З. Тулуб); …К. Грищенко за
способом мислення є прозахідником (Україна молода, 11.06, 2008). У власне-семантичній структурі
елементарного речення їм, на думку І.Р. Вихованця, відповідають непредикатні аргументи із семантичними
функціями відповідно композитива і компонентива, зумовлені семантикою предиката входження/вилучення
[Там само]. Такі речення кваліфікують переважно як речення класифікації. Деякі дослідники [Леута 2008,
с. 170] хоч і відносять їх до речень таксономічної характеризації, або класифікації, проте, на відміну від
І.Р. Вихованця, вважають, що виразником предиката в цій моделі є іменник з узагальненою семантикою, а не
дієслівна зв’язка. Інші дослідники речення на зразок Брат – учитель; Сестра – лікар кваліфікують як речення
ідентифікації, тотожності, бо їх породжують предикати сутності, тотожності [Загнітко 2001, с. 121 – 122].
Із-поміж невласне-зв’язок предикатну семантику входження/вилучення чітко виражають форми дієслів Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

113
належати, не належати, входити, не входити, пор.: Орел належить до птахів; Вона не належить до того
товариства; Обидва вони входили в повстанський комітет (П. Панч).
Дещо рідше це значення предиката в українській мові реалізують форми власне-зв’язки являти собою,
пор. у неелементарних реченнях: Односкладні прислівникові речення являють собою конструкції зі складеним
головним членом, вираженим предикативними прислівниками (словами категорії стану) у поєднанні з
дієслівними зв’язками (Із монографії). Якщо згадані власне-зв’язки вказують на постійний характер значення
входження/вилучення, за винятком форм зв’язки бути, ужитої із знахідним іменника і прийменником за (пор.:
Щоб була вона за матір (Т. Шевченко), то невласне-зв’язки ставати/стати, робитися/зробитися і под.
передають набуття постійної або тимчасової належності до кого- або чого-небудь (пор.: Діти стають
сиротами при живих батьках (Україна молода, 11.06.2008); Тітусю, не журіться: я стану за вчителя і вас до
себе візьму (Т. Осмачка), а вважатися та ін. – визнання належності, входження до кого-, чого-небудь (пор.:
Запорозькі козаки, ідучи в похід, неодмінно брали з собою ікону Божої Матері, яку вважали своєю
заступницею (Л. Орел); Петро Конашевич-Сагайдачний…вважав Польщу своїм спільником у боротьбі з
південним сусідом…(Український історичний календар).
Нульова форма та форма є теперішнього часу можуть корелювати з предикатом тотожності, якщо один
залежний від нього непредикатний іменниковий компонент, або аргумент [Вихованець 1983, с. 35], визначає
істоту або конкретний предмет, який денотативно ототожнюється з іншою істотою або конкретним предметом,
вираженим другим залежним від предиката тотожності непредикатним іменником. Перший залежний
непредикатний іменник у власне-семантичній структурі виконує функцію суб’єкта ототожнення, або
ідентифікатива [Вихованець 1983, с. 41], а другий – функцію об’єкта ототожнення. У формально-семантичній
структурі речення із суб’єктом ототожнення корелює підмет, а з об’єктом ототожнення – іменникова частина
складеного присудка. Отже, нульовій формі зв’язки бути у власне-семантичній структурі елементарного
речення відповідає предикат тотожності, а призв’язковій іменниковій частині складеного присудка – аргумент
із семантичною функцією об’єкта ототожнення, пор. в елементарних і неелементарних реченнях: Павло Губенко
є Остап Вишня; Дніпро – це Бористен; Аеродром – це летовище; Інститут української мови є авторитетним
консультаційним центром із проблем норм української мови (Українська мова. – 2001. – № 1. – с. 9).
Семантичним корелятом нульової форми та форми є власне-зв’язки бути може бути предикат називання,
якщо вони пов’язуються з іменниковою частиною складеного присудка, вираженою іменником – власною
назвою та підметом, роль якого виконує непредикатний апелятив, пор.: Дівчина – Оксана; Річка є Дніпром. Із
цим предикатом значно частіше корелюють дієслівні невласне-зв’язки називати/назвати, називатися, звати,
зватися, пор.: Дівчину назвали Оленою; Уперше почув на Заході, що криниця тут називається «журавель», а
ще – «гусак» (Україна молода, 17.06.2008); Народ згадував князя довго і звав його «Ясним Сонцем»
(І. Крип’якевич). Речення, породжені цим значенням предиката стану, зараховують до речень називання,
номінації [Загнітко 2001, с. 122].
Усі особово-часові та способові форми власне-зв’язки бути можуть реалізувати предикат подібності, з
яким пов’язані непредикатні аргументи із семантичними функціями суб’єкта порівняння та об’єкта порівняння,
з якими у формально-синтаксичній структурі елементарного речення корелюють відповідно підмет та
іменникова частина складеного присудка, перед якою вживаються здебільшого порівняльні сполучники
подібності, пор.: Чужа душа – то тихе море сліз (Л. Костенко); Вода – наче дзеркало; Голоси були ніби
дзвіночки; Лиш твоя [рука] – немов усохлий сук (Д. Павличко); Ці березуни – немовбито беркути
(Д. Павличко).
Інакше співвідноситься формально-граматичне двоскладне речення, іменний складений присудок якого
виражений будь-якою формою дієслівної власне- чи невласне-зв’язки та прикметниковою основною частиною,
з базовою предикатно-аргументною структурою. Воно ґрунтується на семантично елементарному реченні,
утвореному предикатом якості і залежним від нього непредикатним іменником (займенниковим іменником) із
функцією суб’єкта якості. Між формально-граматичним двоскладним реченням і семантично елементарним
двокомпонентним реченням – симетричні співвідношення, а саме: підмет корелює із суб’єктом якості, а
зв’язковий компонент разом з прикметниковою основною частиною іменного складеного присудка – з
предикатом якості. Отже, на противагу складеному присудкові з іменниковою основною частиною такий же
присудок з прикметниковою основною частиною представляє предикат якості разом із зв’язковим
компонентом, не розчленовуючись між предикатним і непредикатним компонентами семантично
елементарного речення. Форма вираження дієслівної власне- та невласне-зв’язки, ступінь її десемантизації
модифікують лише спосіб вияву ознаки, вираженої предикатом якості. Нульова форма теперішнього часу
власне-зв’язки бути, як відомо, закріплена за називним відмінком прикметника (займенникового прикметника),
що зумовлено функціональним призначенням присудкового називного виражати постійну ознаку предмета
[Вихованець 1992, с. 70]. Форми минулого і майбутнього часу та форма є теперішнього часу цієї власне-зв’язки,
ужиті з називним чи орудним відмінком прикметника (прикметникового займенника), передають ознаку кого-,
чого-небудь у певній часовій площині без визначення того, чи це постійна, іманентна їхня ознака, чи ні, пор.:
Останні роки князювання Володимира були спокійні і щасливі (І. Крип’якевич); Я буду, може, горда і ревнива
(В. Гуртовенко); Кохані – всі вродливі… (С. Йовенко). ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

114
Дієслівні невласне-зв’язки вирізняються своєю багатоаспектністю в семантичній модифікації
призв’язкової прикметникової частини і, відповідно, ознаки, вираженої предикатом якості. Одні з них
передають становлення ознаки предмета, набуття ним певної ознаки (ставати/стати, робитися/зробитися),
інші – збереження ознаки предмета (лишатися/лишитися, залишатися/залишитися, зоставатися/зостатися),
треті – фіксацію ознаки предмета (вважатися, називатися, іменуватися), четверті – позірність ознаки предмета
(здаватися/здатися, уявлятися), пор.: …Й знову стану, як ви, німим (В. Симоненко); Вона не просто лишалася
привабливою… (Ю. Андрухович); …спостерігачі лишилися байдужими до процесу доїння корівки (Україна
молода, 19.07.2008); …турецька армія вважалася тоді непереможною (Український історичний календар).
Числівниковий різновид основної частини іменного складеного присудка відрізняється від двох
попередніх складом дієслівних зв’язок та формою вираження підмета, з яким зв’язки поєднують числівникову
частину. Традиційно цей різновид пов’язували з підметом у формі називного відмінка [Пискун 1972, с. 13;
Вінтонів 1997, с. 20]. Услід за І.Р. Вихованцем [Вихованець 1992, с.111], почали виокремлювати числівникову
основну частину іменного складеного присудка, яка поєднується за допомогою зв’язкових компонентів з
підметом у нетиповій для нього формі родового відмінка [Попович 2002, с. 2]. Появу цієї частини спричинило
виділення в самостійний семантичний тип предикатів кількості, спеціалізованим морфологічним засобом
вираження яких визнано числівники [Вихованець 1992, с.110]. Числівникову частину іменного складеного
присудка поєднують з підметом форми двох власне-зв’язок (бути і становити) та форми тих самих невласне-
зв’язок (ставати/стати, лишатися/лишитися, залишатися/залишитися, зоставатися/зостатися) і деяких
нових, серед яких – дорівнювати, налічувати, нараховувати, мати, виповнюватися/виповнитися,
сповнюватися/сповнитися, виявитися та ін., причому вони неоднаково закріплені за типовою і нетиповою
формами вираження підмета [Городенська 2004, с. 37]. Незважаючи на це числівниковий складений присудок
усіх типів двоскладних речень, подібно до прикметникового складеного присудка, репрезентує цілий предикат,
що є предикатом кількості семантично елементарного речення, а підмет у формі називного та родового відмінка
– залежний від цього предиката компонент із семантичною функцією суб’єкта кількості. Проте його зв’язковий
компонент інакше модифікує семантику призв’язкової числівникової частини і, відповідно, ознаку, виражену
предикатом кількості. Зокрема, різні форми власне-зв’язки бути поєднують числівникову основну частину,
виражену числівником або числівниково-іменниковою сполукою, з підметом передусім у формі родового, а
також називного відмінка, визначаючи кількість кого-, чого-небудь або кількісний вияв чого-небудь тощо, пор.:
Дітей – троє; Курчат – 50 штук; Братів було три; Стільців буде багато; Доза – 10 крапель. В односкладних
безособових реченнях, що визначають вік людей або споруд, у складеному головному членові, крім форм
десемантизованої власне-зв’язки бути, уживаються форми невласне-зв’язок виповнюватися/виповнитися,
сповнюватися/сповнитися, минати/минути й под., які вказують на досягнення визначеного числівником або
числівниково-іменниковою сполукою віку (пор.: Хлопчикові – 7 місяців; Дідусеві буде 80; Будинкові було кілька
століть; Лубнам – 1000 років; Дитині виповнилося 7 років; Дідусеві незабаром виповниться вісімдесят;
Нещодавно йому сповнилося п’ятдесят; Мені уже минуло сорок). Кількість кого-, чого-небудь визначають і
форми невласне-зв’язок налічувати, нараховувати, що поєднують числівникову основну частину складеного
присудка з підметом, вираженим іменником зі значенням лексичної сукупності, пор.: Табун налічує 100 коней;
Стадо налічувало 200 голів; Група нараховує 25 осіб; Колектив нараховував 120 працівників. Так само
представляють значення числівникової основної частини складеного присудка форми невласне-зв’язок
становити, дорівнювати, які, подібно до форм власне-зв’язки бути, поєднують таку частину з підметом,
вираженим предикатним іменником у формі називного відмінка, пор.: …номінал майнового
сертифікату…становив 10-15 тисяч американських доларів (Україна молода, 17.07.2008) і …номінал
майнового сертифікату – 10-15 тисяч американських доларів; Доплата становить 100 гривень і Доплата –
100 гривень; Витрати становитимуть 500000 гривень і Витрати – 500000 гривень; Збитки становили кілька
мільйонів доларів і Збитки – кілька мільйонів доларів; Два плюс два дорівнює чотири і Два плюс два – чотири;
Площа дорівнює 120 га і Площа – 120 га; Залишок дорівнював семи гривням і Залишок – чотири гривні; Пеня
дорівнюватиме 4 копійкам і Пеня – 4 копійки. Такі формально-граматичні двоскладні речення, на противагу
двоскладним та односкладним безособовим реченням зі згаданими власне- та невласне-зв’язками, семантично
складні, тобто ґрунтуються на двох семантично елементарних реченнях. Решта невласне-зв’язок так само
семантично модифікує числівникову основну частину, як і прикметникову, а саме вказують на набуття
кількісної ознаки (пор.: Їх стало десятеро; Автівок стало багато), збереження певної кількісної ознаки,
залишок (пор.: Ситцю лишилося 2 м; Лінолеуму залишилося 10 м; Курчат зосталося 20 штук).
Прислівниковий складений присудок у сучасному синтаксисі виділяють непослідовно: в одних
граматичних описах української мови його виокремлюють [Кулик 1961, с.49; Вихованець 1992, с. 71 – 73], в
інших – ні [Загнітко 2001, с. 150 – 154]. Парадоксальною видається позиція тих дослідників, які визнають
використання прислівника в ролі основної частини складеного присудка, але кваліфікують такий присудок як
іменний. Прислівник у цій ролі вживається обмеженіше, ніж іменні частини мови. Це спричинено тим, як
вважає К.Г. Городенська [Городенська 2008, с. 110], що прислівники є невідмінюваними словами. Саме тому
граматичне «одієслівлювання» прислівників за допомогою зв’язкових компонентів має свою специфіку, суть
якої полягає насамперед у тому, що невідмінювана прислівникова частина не може зумовлювати форму Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

115
дієслівної власне- чи невласне-зв’язки. Незалежно від лексичного наповнення присудкових означальних
прислівників та їхніх компартивів роль зв’язкового компонента виконує переважно нульова форма власне-
зв’язки бути, зрідка – форма середнього роду минулого часу або форма третьої особи однини майбутнього часу
цієї власне-зв’язки чи невласне-зв’язки ставати/стати, робитися/зробитися, причому пов’язують такі
прислівники з підметом у формі інфінітива [Вихованець 1992, с. 71], тобто у двоскладному неелементарному
реченні, пор.: Дихати тут легко (легше); Їздити було важко(важче); Придбати авто стало дорого (дорожче);
Ходити до школи буде зручно (зручніше); Купити землю стане складно (складніше). У деяких контекстах
згадані форми зв’язкового компонента поєднують прислівникову частину з підметом двоскладного
елементарного речення, вираженим вказівним займенниковим іменником це, пор.: Це – легко; Це буде зручно;
Це стане складно. В обох формально-граматичних типах двоскладних речень прислівниковий складений
присудок реалізує оцінні предикати стану, відповідно семантично складного і семантично елементарного
речення, а форми власне-зв’язки бути визначають наявність стану, а невласне-зв’язки стати – набуття стану.
Використання в ролі основної частини прислівникового складеного присудка компаративних і
суперлативних прислівників міри й ступеня, які, за визначенням дослідників, подають кількісні характеристики
істот чи предметів через зв’язок з іншими істотами або предметами, іншими словами, які лише констатують
кількісну перевагу одних із них над іншими або меншу кількість одних порівняно з іншими [Городенська 2006,
с. 54], не спричиняє відмінностей у використанні зв’язкових компонентів. Прислівниковий компаративний
складений присудок співвідноситься з предикатом кількості-відношення, співвідносний характер семантики
якого спричинив відкриття позицій суб’єкта та об’єкта кількості-відношення, яким у формально-граматичній
структурі елементарного двоскладного речення відповідають позиції підмета в нетиповій формі родового
відмінка та керованого приприсудкового (прикомпаративного або присуперлативного) другорядного члена
речення зі значенням об’єкта порівняння чи об’єкта виокремлення [Городенська 2008, с. 113], пор.: Дівчаток
більше, ніж хлопчиків; Листя менше, ніж вишень; Жінок було найбільше серед учителів; Журналістів
виявилося найменше серед запрошених.
Отже, у формально-граматичній структурі речення дієслівний зв’язковий компонент (власне- і невласне-
зв’язка) значення одних предикатів семантично елементарного речення репрезентує самостійно, інших – разом
з основною частиною складеного присудка або складеного головного члена односкладного речення, що дає
підстави виокремити дві кореляції: «дієслівний зв’язковий компонент складеного присудка – предикат» і
«складений присудок – предикат». Безпосередньо з предикатами корелюють лише ті дієслівні власне- та
невласне-зв’язки, що формують складений присудок разом з іменниковою основною частиною. Вони
реалізують значення предикатів входження/вилучення, тотожності, називання, подібності та ін., а іменникова
основна частина – семантичні функції непредикатних компонентів, відповідно композитива, ідентифікатива та
об’єкта порівняння. Кореляція «складений присудок – предикат» домінує у співвідношеннях формально-
граматичної та семантичної структури речення. Вона охоплює три кореляції: 1) складеного присудка з
прикметниковою основною частиною і предикатів якості, 2) складеного присудка та складеного головного
члена односкладного речення з числівниковою (числівниково-іменниковою) основною частиною і предикатів
кількості, 3) складеного присудка з прислівниковою основною частиною і предикатів стану. Якщо складені
присудки з прикметниковою та прислівниковою основною частиною мають спільний набір дієслівних зв’язок і
напівзв’язок, то в складеного присудка та складеного головного члена односкладного речення з числівниковою
основною частиною він ширший за рахунок вживання інших дієслівних напівзв’язок.

Література
Вихованець 1983: Вихованець І.Р. Семантична структура елементарного речення // Вихованець І.Р.,
Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. – К.: Наук. думка, 1983. –
С. 25 – 66.
Вихованець 1988: Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К.: Наук. думка,
1988. – 256 с.
Вихованець 1992: Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. – К.: Наук.
думка, 1992. – 222 с.
Вихованець 1993: Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. – К.: Наук. думка, 1993. –
368 с.
Вихованець, Городенська 2004: Вихованець Іван, Городенська Катерина. Теоретична морфологія
української мови / За ред. Івана Вихованця. – К. : Унів. вид-во «Пульсари», 2004. – 400 с.
Вінтонів 1997: Вінтонів М.О. Типологія форм присудка в сучасній українській мові: Автореф. дис. …
канд. філол. наук. – Дніпропетровськ, 1997. – 23 с.
Городенська 2004: Городенська К.Г. Координація форм у предикативному ядрі // Лінгвістичні студії:
Зб. наук. праць. – Х., 2004. – Вип. 12. – С. 32 –37.
Городенська 2006: Городенська К.Г. Синтаксична сфера компаративних і суперлативних прислівників
міри і ступеня // Ucrainica II. Současnб ukrajinistika. Problйmy jazyka, literatury a kultury: Sbornik člбnků.
3. Olomoucke symposium ukrajinistů 24 – 26. srpna 2006. – Olomouc, 2006. – 1. čбst. – S. 53 – 58. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

116
Городенська 2008: Городенська К.Г. Семантичні групи прислівників у синтаксичній сфері дієслова //
Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія 10. Проблеми
граматики і лексикології української мови: Зб. наук. праць / Відп. ред. М.Я. Плющ. – К.: НПУ імені
М.П.Драгоманова, 2008. – Вип. 4. – С. 110 – 114.
Загнітко 2001: Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис: Монографія. –
Донецьк: ДонНУ, 2001. – 662 с.
Кулик 1961: Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. Ч.ІІ. Синтаксис. – К.: Рад. школа,
1961. – 288 с.
Курс 1951: Курс сучасної української літературної мови / За ред. Л.А. Булаховського. – К.: Рад. школа,
1951. – Т.ІІ. Синтаксис. – 408 с.
Леута 2008: Леута О.І. Структура і семантика дієслівних речень в українській літературній мові. – К.:
Такі справи, 2008. – 208 с.
Пискун 1972: Пискун А.О. Типы составного и сложного сказуемого в современном украинском
литературном языке: Автореф. дисс. канд. филол. наук. – Львов, 1972. – 20 с.
Попович 2002: Попович Н.М. Синтаксична структура речень з числівниковими компонентами в сучасній
українській мові: Автореф. дис. … канд. філол. наук. – К., 2002. – 19 с.

In the article verbal copular components j\of compound predicates on the background of predicates of
semantically simple and non-simple sentences are investigated, symmetrical and unsymmetrical correlations of proper
and non-proper copulas and semantic types of predicates are ascertained, dependence of these correlations on part of
speech expression and semantics of the main par of compound predicate is determined/
Keywords copular component of compound predicate, verbal proper and non-proper copulas, predicate, non-
predicate noun (argument), semantically simple sentence, two-member simple and non-simple sentence.
Надійшла до редакції 10 вересня 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.