| Цей аспект проблеми парадигми речення у вітчизняній лінгвістиці здобув найповніше висвітлення. Цим і пояснюється те, що більшість лінгвістів дотримується вузького тлумачення парадигми речення як |
| РОЗДІЛ XII. Парадигма речення |
| 621 |
| системи його форм, протиставлених за граматичними значеннями, при цьому: 1) граматичним значенням речення є предикативність, тобто комплекс модально-часових значень; 2) предикативність, подібно до граматичних категорій морфологічного рівня, існує у вигляді часткових значень модальних (значення реальності / ірреальності різних видів) і часових (значення давноминулого, минулого, теперішнього, майбутнього); 3) часткові модально-часові значення виражаються певними видозмінами формальної організації речення: такі видозміни називаються формами речення, а вся система форм речення, що виражає категорію предикативності загалом, називається парадигмою речення.
У цьому розрізі можна виділити п’ять видів модального значення речення — синтаксичних способів: 1) дійсний спосіб (індикатив): Дівчина співає; У лісі тихо; 2) умовний спосіб: Учень співав би; Хлопець працював би; 3) бажальний спосіб: Якби принесли книжку; Якби надворі було тепло; 4) наказовий спосіб: Дівчино, співай пісню; Учне, пиши; 5) спонукальний спосіб: Прийди б він вчасно, все було добре. Узагальнюючи співвідношення видо-часових і способово-часових форм, можна констатувати восьмичленність парадигми речення як системи його форм. Вона включає: 1) давноминулий час дійсного способу, 2) минулий час дійсного способу, 3) теперішній час дійсного способу, 4) майбутній час дійсного способу, 5) умовний спосіб, 6) бажальний спосіб, 5) наказовий спосіб, 8) спонукальний спосіб. Водночас речення може варіюватися: 1) щодо особової (Я працюю//Ти працюєш//Він працює), 2) числової (Я працюю//Ми працюємо), 3) родової (Дівчина читала// Хлопець читав), 4) аспектуальної (Хлопець читає книгу//Хлопець прочитає книгу) семантики. Не кожне речення характеризується повним набором форм, окремі з формальних класів не мають форм бажального способу, зрідка спонукального способу. Це стосується речень, побудованих за однокомпонентною інфінітивною структурою: 3 тобою не домовитися; Нам завтра додому їхати. Зрідка речення може характеризуватися тільки однією формою, що пов’язано у більшості випадків із конкретним лексичним складом його конститутивних компонентів. Така характеристика властива реченням, побудованим за схемою Сорл,, що включають до свого складу вказівну частку: Ось наша хата. Ось і літо. До таких речень належать також однокомпонентні інфінітивні речення зі значенням категоричного волевияву: Не командувати! Відкласти поїздку! Учення про парадигму речення дало можливість зіставити семантично споріднені і формально різні структури. Так, було встановлено, що номінативні речення характеризуються в усіх часово-способових формах, крім теперішнього часу, наявністю дієслова-зв’язки бути: Зима/ Була зима/Буде зима/Була б зима/Ось була б зима/Нехай буде зима; Зима вітряна/Зима була вітряна/Зима буде вітряна/Зима була б вітряна/Ось була б вітряна зима/Нехай зима буде вітряна. Учення про парадигму речення в сукупності його форм розкриває особливості |
| 622 |
| Синтаксис |
| вираження в його структурі значення ірреальності та різноманітних стилістичних забарвлень.
Підставою для твердження про парадигму речення як систему видо- часово-способових форм дієслова є те, що зміни дієслова-предиката одночасно зумовлюють зміну всього речення. Ніяка інша морфологічна зміна не може навіть наблизитися за значущістю до цієї, пор.: Мама співала колискову/Мама співала колискові /Мами співали колискові і Матуся співала колискову/Мату ся була співала колискову/Мату- ся співає колискову/Мату ся співала б колискову/Мату ся нехай співає колискову/Співати б матусі колискову /Співала б матуся колискові, але не було на все те часу. |