Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Жанна Краснобаєва-Чорна — НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНА СПЕЦИФІКА УКРАЇНСЬКИХ ФРАЗЕМ ВЕСІЛЬНОЇ СЕМАНТИКИ

У статті здійснено концептуальний аналіз фразем весільної семантики в українській концептуальній
картині світу: встановлено й окреслено зв’язок концепту ВЕСІЛЛЯ з обрядом українського весілля, визначено
асоціативно-образний комплекс концепту ВЕСІЛЛЯ, виявлено специфіку його концептуалізації на усіх рівнях.
Ключові слова: асоціативно-образний комплекс, етнокультурний компонент, концепт, концептуалізація,
концептуальна картина світу, фразема.

Кожна з національних культур має свою специфіку, що робить культуру неповторною й унікальною. Ця
своєрідність виникає на основі впливу географічного чинника, особливостей історичного шляху народу,
взаємодії з іншими етнокультурами. Дзеркалом, „у якому лінгвокультурна свідомість ідентифікує свою
національну самосвідомість”, на думку В.Телії, постає фразеологія [Телия 1996: 48]. За Л.Самойлович,
фразеологія – це відбиток картин реальності, у якій передаються фрагменти культури, історії, етнографії,
психології, світогляду, релігії, менталітету, національного характеру певного народу [Самойлович 2005а: 86].
Звідси щільний зв’язок концептів, як одиниць культури, репрезентованих фраземами, з народними звичаями й
обрядами, переказами та легендами, міфологією та фольклором – явищами, що реалізують історичну
спадковість. Цим і зумовлюється актуальність статті. Метою роботи постає: виявити й окреслити національно-
культурну специфіку фразем весільної семантики, що репрезентують концепт ВЕСІЛЛЯ у концептуальній
картині світу українського народу.
За Ю.Степановим, концепт складається з компонентів-прошарків, що постають результатом, „опадами”
культурного життя різних епох: 1) основна, актуальна ознака; 2) додаткова, пасивна ознака; 3) буквальний
смисл, або внутрішня форма (Степанов 2001: 47). У межах проблематики статті нас найбільше цікавить остання
ознака, що існує для носіїв мови опосередковано, як ґрунт, на якому постали і тримаються всі інші прошарки
значень. Внутрішні форми встановлюються у вигляді етимологій. При дослідженні цього прошарку,
Ю.Степанов радить використовувати метод К.Ковеліна та метод давньогрецького історика Фукідіда. За
К.Ковеліним, здебільшого, тлумачення звичаїв та обрядів не відповідає реальному стану речей. Спочатку вони
були не символами, а живою дією. Але з часом змінюються ті природні та побутові умови, за яких утворилось
це поняття або образ дій, тоді первинне уявлення стає освяченим старовиною, а образ дій – обрядом. Разом зі
зміною умов втрачається первинний смисл звичаїв та обрядів, однак народ продовжує дотримуватися їх, але
вже не розуміє. Він надає цим пам’яткам старовини значення, що співвідноситься з його новим побутом. Так
© Краснобаєва-Чорна Ж.В., 2008 Розділ IV. Функціональна семантика лексичних і фразеологічних одиниць

147
виникає розбіжність між первинним смислом факту та його тлумаченням у народі. Вимога до методу під час
вивчення народних звичаїв та обрядів – шукати їх безпосередній, прямий, буквальний смисл – те, що пізніше
лінгвісти назвали внутрішньою формою (слова, звичаю, обряду). Метод Фукідіда – метод реконструкції
минулого шляхом зворотнього висновку на основі культурних пережитків: робити висновки про духовне
значення будь-чого в минулому за матеріальними залишками цього „будь-чого” в сучасному. Ці методи
виявляються найбільш доречними під час вивчення концептів, репрезентованих фраземами, оскільки
фразеологія у своїй основі була щільно пов’язана з обрядовими та ритуальними діями, спрямованими на сили
природи, а також із тогочасними уявленнями людей про побудову всесвіту, його вплив на життя людини. Крім
того, в силу динамічного розвитку науки і техніки у ХХ ст. погляди українського народу на світ й оточення
зазнали корінних змін.
В.Ужченко та Д.Ужченко пропонують встановлювати латентно-семантичну, культурну й фраземотворчу
підоснови як складники єдиного інтегрованого змісту фразеологічної одиниці, що постав у силу переінтеграції
сем у лексемах-компонентах методом компонентного аналізу [Ужченко 2005: 239]. Оскільки фразеологічний
фонд мови містить рештки старого побуту, обрядів і вірувань, то принципово важливим для розуміння
національної специфіки народної фразеології, розкриття її нерозривного зв’язку з національною культурою та
концептуальною картиною світу є відновлення екстралінгвістичної ситуації, контексту, що сприяли утворенню
певної фраземи чи групи фразем і формуванню окремих концептів. Концепти, репрезентовані фраземами,
відображають менталітет українців, пізнання їхнього внутрішнього світу, духовної культури, оскільки саме
фразеологія „притягує етнокультурні елементи у свою мовну систему, а потім відшліфовує і відточує їх на
компонентному та семантичному рівнях з допомогою мовців” [Самойлович 2006: 224]. Однак, треба пам’ятати,
що опис концептів має гіпотетичний характер, оскільки належить до ментальної дійсності. Для успішної
реалізації мети статті використано метод концептуального аналізу, що дозволило повно й об’єктивно
встановити асоціативно-образні експліцитні й імпліцитні характеристики концепту ВЕСІЛЛЯ,
репрезентованого українськими фраземами, дослідити й системно описати його. Під час концептуального
аналізу виділено два рівні концептуалізації концепту ВЕСІЛЛЯ.
На першому рівні концептуалізації визначено обсяг і структурні особливості концепту ВЕСІЛЛЯ (див.
табл. 1) шляхом побудови семантичного поля1 (концепт ВЕСІЛЛЯ постає вершиною семантичної групи
„Весілля” у семантичному полі „Сімейне, подружнє життя”):
Таблиця 1
Структура концепту ВЕСІЛЛЯ в українській фраземіці

Семантична підгрупа Антонімічна семантична підгрупа
СПГ „Досягти заміжнього віку” (на виданні
(на відданні); на порі стати; на стану стати (2))

СПГ „Залицятися” (підбивати / підбити
клинці (клина); смалити халяви (халявки); смалити
(присмалювати) литки; топтати слід (сліди) (2);
топтати стежку)

СПГ „Готуватися до весілля” (дбати
рушники (скриню); готувати (дбати) рушники
(скриню))

СПГ „Свататися” (просити руки; слати
(засилати, присилати, посилати) / заслати
(прислати) старостів (людей) [за рушниками];
брати / взяти рушники; пропонувати /
запропонувати руку [й серце])

СПГ „Відмовляти у сватанні / Отримати
відмову під час сватання” (давати / дати
відкоша (1); дістати (одержати) / діставати
(одержувати) відкоша (1); пахне гарбузом; піти з
гарбузом з( гарбузами); спіймати п(іймати,
впіймати, вхопити, схопити, скуштувати і т. ін.) /
ловити облизня (2); давати / дати відсіч (2);
годувати гарбузами; давати (підносити) / дати
СПГ „Давати / Отримати згоду на
одруження” (віддавати / віддати [і] руку [і серце]
(2); подавати / подати слово; прийняти старостів;
вернутися з рушниками; подавати / подати
рушники)

1 Фраземоідеографічна класифікація, опрацьована у статті, має структуру: семантична підгрупа (далі СПГ) –
семантична група (далі СГ) – семантичне поле (далі СП), де СПГ – це сукупність фразем, об’єднаних диференційною
семою, що пов’язує їх відношеннями схожості або протиставлення; СГ – це сукупність СПГ, об’єднаних однією архісемою,
що наявна у фразеологічному значенні усіх членів групи та відображає їхні спільні категорійні властивості й ознаки; СП –
сукупність СГ, об’єднаних за поняттєвим / концептуальним критерієм навколо концепту. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

148
(піднести) [печеного] гарбуза; діставати / дістати
(покуштувати, схопити) [печеного] гарбуза;
наділяти / наділити гарбузом г(арбузами);
скуштувати гарбузової каші; повертати /
повернути хліб)
СПГ „Одружитися / Вінчатися” (брати /
взяти за себе; іти / піти до вінця; стати / ставати
на рушнику; зв’язувати / зв’язати своє життя
(себе, свою долю) (1); брати / взяти шлюб; стати /
ставати під вінець; сідати / сісти на посад;
зав’язати голову (1); виряджати до шлюбу;
зав’язати / зав’язувати світ (вік, віку) (2); брати /
взяти (прийняти) закон (1); вести до вінця;
віддавати / віддати [і] руку [і серце] (1); зав’язати
косу (хустку) (1); зв’язувати / зв’язати руки (1);
уступати / уступити у закон; покривати / покрити
голову (косу) (1))
СПГ „Офіційно не оформити шлюб” (на
віру; на совість; за домовленістю)
СПГ „Залишитися неодруженою /
неодруженим” (вільний козак; світити / посвітити
косою; світити волоссям (волосом) (2); посивіти на
пні; сивіти (сидіти) / посивіти (засидітися) в дівках
(дівкою, в перестарках і т. ін.); вільний птах; вільна
птаха (птиця, пташка))
СПГ „Ювілеї подружнього життя” (медовий
місяць (1); срібне весілля; золоте весілля)

СПГ „Невірне подружнє життя” (крутити
(вертіти) хвостом (4); наставляти / наставити
роги (1; 2); скакати в кропиву; скакати
(вскакувати) / скочити в(скочити) в гречку;
стрибати (скакати) через пліт)

СПГ „Жити нещасливо у шлюбі” (втопити
голову (долю); чорний віл на ногу наступив)

СПГ “Розлучитися” (розбити (побити) глек
(глека, горщик, горщика, макітру і т. ін.) (2);
розв’язати / розв’язувати руки (1); розв’язати світ
(пута) (1))

На другому рівні концептуалізації концепт ВЕСІЛЛЯ розкрито через етнокультурні складники, або
мікроконцепти Рушник, Хустка і Коса, Скриня, Гарбуз, виділені під час аналізу фонової інформації.
Рушник. Основними компонентами мікроконцепту Рушник в українській культурі постають злагода,
подружня вірність, працьовитість, гостинність, захист, прощання. Ядро обсягу змісту – ритуальний предмет,
уживаний під час обрядових дій і церемоній (рушник є важливим елементом оздоблення храмів, культових
місць: в Україні ікони в церквах і хатах прикрашаються рушниками; хліб-сіль підносять на рушнику, рушником
пов’язують руки учасникам траурної процесії, на рушниках опускають у домовину тощо).
Рушник використовують у багатьох обрядах. Насамперед у тих, що пов’язані з українським весіллям. До
весілля дівчина мусила вишивати рушники для сватів і нареченого, для прикраси свого житла у майбутньому
сімейному житті: дбати рушники (скриню); готувати рушники (скриню) (СП „Сімейне, подружнє життя” – СГ
„Весілля” – СПГ „Готуватися до весілля”). Загалом символами єднання на весіллі постають рушник і хліб.
Наречений звертався до своїх батьків з проханням заслати сватів (тому і „сватьба”) до батьків нареченої: слати
(засилати, присилати, посилати) / заслати (прислати) старостів (людей) [за рушниками]; брати / взяти
рушники (СГ „Весілля” – СПГ „Свататися”). Під час сватання дівчина, якщо була згодна вийти заміж, виносила
для сватів рушники: вернутися з рушниками; подавати / подати рушники (СГ „Весілля” – СПГ „Давати /
Отримати згоду на одруження”). Свати перев’язували ними один одного. На заручинах відбувалася церемонія
посаду – на столі клали хлібину, яку старший староста накривав рушником, на нього дівчина і хлопець клали
руки, а староста перев’язував їх рушником. Далі відбувалося благословення: молоді ставали навколішки на
рушник перед батьками й батьки тричі благословляли їх хлібом й сіллю. У день весілля молода була
підперезана рушником, який зберігала потім упродовж свого життя (Сто найвідоміших образів 2002: 399-400).
На рушник ставали молоді в церкві під час вінчання: стати / ставати на рушнику; ставити /
становити на рушник (на рушнику) (СГ „Весілля” – СПГ „Одружитися / Вінчатися”). Цей звичай символізував Розділ IV. Функціональна семантика лексичних і фразеологічних одиниць

149
чистий широкий шлях, яким піде повноправна родина. Після вінчання їм підносили хліб, знову ж таки на
рушнику (Лепеха 2005: 261).
Коли вже ділили коровай, мати подавала хустку й очіпок для покривання молодої на рушнику (Сто
найвідоміших образів 2002: 400). На весіллі знімали з нареченої віночок, сплетений у весняно-літню пору, яким
дівчина ворожила на Купала, оскільки він втрачав свою силу, та розплітали молодій косу, а мати пов’язувала їй
на голову білу намітку або білу хустку, що є ознакою молодиці (Войтович 2002: 60). Надалі актуальними
постають мікроконцепти Хустка й Коса.
Хустка й Коса. Компонентами мікроконцепту Коса виступають дівоча краса, честь, чистота, гідність,
вірність і кохання. Перше заплітання коси дівчинці означало перехід у нову вікову категорію. Доки їй
підрізували волосся, вона була дівчинкою, а щойно їй заплели косу, вона ставала дівкою, дівчиною на виданні.
Про охайність дівчини дізнавалися по косі, тому дівчата особливо причепурювали та прикрашали косу квітами
й кольоровими стрічками. Одну косу носили дівчата й старі діви, дві коси – одружені жінки. Збезчещеній
дівчині косу привселюдно відтинали (Войтович 2002: 248). За весільним звичаєм, наречений купував косу в
батьків молодої. Розплітання коси – особливо хвилююче обрядодійство. Молоду часто садили на кожух, щоб
була плідна, багата й щаслива, і\а молодий розплітав косу і забирав собі стрічку. Далі церемонію продовжували
дружки або свашки (Воропай 2004: 416).
Основними компонентами мікроконцепту Хустка виступають прихильність, любов, вірність, прощання,
скорбота. Під час весільного обряду хустку використовували не раз. На сватанні дівчина перев’язувала хусткою
парубкові руку або затикала її за пояс – на знак згоди бути його дружиною.
Хустка – це атрибут заміжньої жінки. Дівчата мали ходити з непокритою головою, але обов’язково – зі
стрічкою або у вінку, спустивши на косу кольорові стрічки. Хустки дівчата носили, захищаючись від спеки чи
холоду, але з-під хустки мала визирати коса. Хустку, як щоденний елемент вбрання, дівчина „діставала” під час
весілля, коли відбувався обряд „покривання голови”. Покриванням і розподілом короваю на весіллі
завершувався посад. Цей обряд означав перехід до іншого соціального стану, набуття сімейного статусу,
перехід дівчини під владу чоловіка. Тепер молода постійно повинна була носити очіпок або хустку. Коли
виносили на короваї намітку або хустку, староста давав дозвіл починати покривання молодої. Наречена тричі
відкидала хустину до порога, демонструючи, що дівування їй миліше. Дружки заохочували її співом,
прославляючи вінок і його переваги над хусткою. Після цілого ряду дій жінки нарешті покривали молоду:
зав’язати косу (хустку) (1) (СГ „Весілля” – СПГ „Одружитися / Вінчатися”). Під час цього обряду молода мала
плакати за родиною, за своєю дівочою волею. Часто наречена тримала в хустці цибулю, щоб викликати сльози,
які набували ритуального значення.
Отже, згідно з українською традицією жінка неодмінно щодня мала бути з покритою головою, а з
непокритою головою ходили старі діви: світити / посвітити косою; світити волоссям (волосом) (2) (СГ
„Весілля” – СПГ „Залишитися неодруженою / неодруженим”). Заміжній жінці категорично заборонялося
ходити без хустки, оскільки це прирівнювалося до зради. Злочином вважалося також зривання хустки з голови
жінки.
Непокрите, розплетене жіноче волосся – давній знак приналежності до нижньої частини всесвіту. Із
розпущеним волоссям вилітали на шабаш відьми. Русалок уявляли дівчатами з розплетеними косами. Жінки
розпускали волосся, коли чаклували або ворожили, тобто наближалися до потойбіччя. Під час цих ритуалів
розпущене волосся додавало його учасницям магічної сили.
Скриня. Основними компонентами мікроконцепту Скриня постають працелюбність нареченої,
заможність родового батьківського вогнища. Скриня була власністю дівчини, а пізніше й жінки на все життя.
До весілля кожна дівчина мала наготувати певну кількість виробів власними руками – домоткане полотно,
рушники, вишиті сорочки тощо: дбати рушники (скриню); готувати рушники (скриню) (СГ „Весілля” – СПГ
„Готуватися до весілля”). Ніхто не мав права зазирати до скрині – ні мати, ні батько, ні сестра. На весіллі, після
обряду пов’язування молодих, скриню урочисто везли до нареченого. Її супроводжували брати й свашки.
Молода дружина вивозила скриню з рідної хати як спогад про минуле дівоцтво, як частину родового вогнища,
звичаєвих устоїв, моральних і духовних засад. У спадщину скриня могла перейти тільки після смерті.
Згідно з традицією скриня мала стояти в коморі, інколи в хаті, неподалік столу. В ній тримали переважно
жіночі речі (весільний одяг, святкові рушники, обрядовий серпанок, святкове вбрання, одяг на смерть тощо). У
прискринку – амулети, сережки, намисто, обручки, цінні папери, свічки-трійці та багато іншого (Войтович
2002: 483).
Гарбуз. Як уже зазначалося, погоджуючись на одруження, дівчина подавала рушники, а на знак відмови
– виносила гарбуза, пор.: пахне гарбузом; піти з гарбузом (з гарбузами); годувати гарбузами; давати
(підносити) / дати (піднести) [печеного] гарбуза; діставати / дістати (покуштувати, схопити) [печеного]
гарбуза; наділяти / наділити гарбузом (гарбузами); скуштувати гарбузової каші; остатися з гарбузом
(СГ „Весілля” – СПГ „Відмовляти у сватанні / Отримати відмову під час сватання”). За (Войтович 2002: 431),
споживання гарбузових страв заспокійливо діє на організм, стримує статевий потяг. Імовірно, що юнак, якому
судився гарбуз, мусив якось і пригоститися ним, унаслідок чого інтерес до дівчини пропадав. Це було не
образливо, а тактовно й мудро. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

150
Наявні і фраземи, у яких компонент гарбуз замінюється на компонент облизень: дістати (одержати) /
діставати (одержувати) облизня; спіймати (піймати, впіймати, вхопити, схопити, скуштувати) облизня (2)
(СГ „Весілля” – СПГ „Відмовляти у сватанні / Отримати відмову під час сватання”). Облизень походить від
дієслова облизуватися / облизатися – „облизувати собі губи // облизувати собі губи в передчутті чогось
смачного, ласощів, смакувати” (1); „пожадливо, заздрісно, з жагою дивитися на кого-, що-небудь // Стерпіти
щось неприємне; зазнати невдачі в чому-небудь” (2) (СУМ 1974 (5): 523). Тобто, буквально ці фраземи
означають – „облизнутися і піти ні з чим”.
На цьому ж рівні концептуалізації, проаналізувавши зібрану фонову інформацію, встановлюємо
асоціативно-образний комплекс мікроконцепту ВЕСІЛЛЯ: Гарбуз – весілля, відмова (бути дружиною),
статевий потяг; Коса – вікова категорія, вірність, гідність, краса, охайність, сімейний стан, честь, чистота;
Рушник – благословення, гостинність, вінчання, єднання на весіллі, захист, злагода, подружня вірність,
працьовитість, прощання, чистий широкий шлях, шлюб; Скриня – весілля, заможність (родового батьківського
вогнища), звичаєвий устій, моральні і духовні засади, працелюбність (нареченої), спогад (про минуле дівоцтво);
Хустка – весілля, вірність, згода (бути дружиною), любов, ознака молодиці, перехід дівчини під владу чоловіка,
перехід до іншого соціального стану, прихильність, прощання, сімейний статус.
Отже, 90% українських фразем весільної семантики, що репрезентують мікроконцепт ВЕСІЛЛЯ,
становлять фраземи, що реалізують вихоплений ланцюг весільної обрядодії. Деякі з цих фразем асоціюються не
тільки з конкретним обрядом, а й виявляють глибинну семантику. Національно-культурну специфіку фразем
весільної семантики в українській концептуальній картині світу репрезентовано у табл. 2:
Таблиця 2
Національно-культурна специфіка фразем весільної семантики
в українській концептуальній картині світу

Перший
рівень
концептуалізації
Кількісна та
структурна специфіка
СП – СГ – 13 СПГ – 70 фразем
Етнокультурні
мікроконцепти
гарбуз, коса, рушник, скриня, хустка
Гарбуз – весілля, відмова (бути дружиною),
статевий потяг
Коса – вікова категорія, вірність, гідність, краса,
охайність, сімейний стан, честь, чистота
Рушник – благословення, вінчання, гостинність,
єднання на весіллі, захист, злагода, подружня вірність,
працьовитість, прощання, чистий широкий шлях, шлюб
Скриня – весілля, заможність р(одового
батьківського вогнища), звичаєвий устій, моральні і
духовні засади, працелюбність (нареченої), спогад (про
минуле дівоцтво)
Другий
рівень
концептуалізації Асоціативно-
образний комплекс
Хустка – весілля, вірність, згода б(ути
дружиною), любов, ознака молодиці, перехід дівчини під
владу чоловіка, перехід до іншого соціального стану,
прихильність, прощання, сімейний статус

Література
1. Краснобаєва-Чорна 2007: Краснобаєва-Чорна Ж.В. Класифікаційні параметри концепту ЖИТТЯ //
Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. – Донецьк: ДонНУ, 2007. – Вип. 15. – С. 48-54.
2. Самойлович 2005а: Самойлович Л.В. Традиції та обряди народу як джерело виникнення
фразеологізмів // Лінгвістика: Зб. наук. праць. – Луганськ, 2005. – № 2 (5). – С. 82-87.
3. Самойлович 2005б: Самойлович Л.В. Символи обряду «Весілля» в українських фразеологізмах //
Мова і культура. Серія «Філологія»: Наук. щорічний журнал. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2005. –
Вип. 8. – Т. ІV. – С. 47-52.
4. Самойлович 2006: Самойлович Л.В. Вплив вірувань українців на формування фразеології // Вісник
Запорізького національного університету: Збірник наук. ст. Філологічні науки. – Запоріжжя: ЗНУ, 2006. – № 2.
– С. 224-227.
5. Телия 1996: Телия В.Н. Русская фразеология. Семантический, прагматический и
лингвокультурологический аспекты. – М.: Языки русской культуры, 1996. – 288 с. Розділ IV. Функціональна семантика лексичних і фразеологічних одиниць

151
6. Тищенко 2001: Тищенко О.В. Обрядова семантика слов’янських мов у зіставно-типологічному
аспекті: Автореф. дис. … доктора філол. наук: 10.02.15 / Київський нац. ун-т. ім. Т.Шевченка. – К., 2001. – 32 с.
7. Ужченко 2005: Ужченко В.Д., Ужченко Д.В. Фразеологія сучасної української мови. – Луганськ:
Альма-матер, 2005. – 400 с.
8. Ужченко 2006: Ужченко В.Д. Фразеологічні словники як зібрання фонової інформації // Лінгвістика:
Зб. наук. праць. – Луганськ: Альма-матер, 2006. – №3 (6). – С. 47-56.
9. Чорненький 2004: Чорненький Я.Я. Культурологія. Теорія. Практика. Самостійна робота: Навч.
посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 392 с.

Джерела
1. Войтович 2002 – Войтович В. Українська міфологія. – К.: Либідь, 2002. – 664 с.
2. Воропай 2004 – Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. – Харків: ФОЛІО, 2004. –
598 с.
3. Лепеха 2005 – Лепеха Т.В. Українознавство. – К.: Просвіта, 2005. – 376 с.
4. Степанов 2001 – Степанов Ю. Константы: Словарь русской культуры. – М.: Школа „Языки русской
культуры”, 2001. – 990 с.
5. Сто найвідоміших образів 2002 – 100 найвідоміших образів української міфології // За заг. ред.
О.Таланчук. – К., 2002. – 448с.
6. СУМ 1974 – Словник української мови. – В 11 т. // Ред. кол. І.К. Білодід, А.А. Бурячок. – Т.5: Н-О. –
К.: Наук. думка, 1971-1979. – 552 с.
7. СФУМ 2003 – Словник фразеологізмів української мови / В.М. Білоноженко, І.С. Гнатюк, В.В. Дятчук
та ін. – К.: Накуова думка, 2003. – 1104 с.
8. Удовиченко 1984 – Удовиченко Г.М. Фразеологічний словник української мови: В 2-х т. – К.: Вища
школа, 1984. – Т.1: А-М. – 304 с.; Т.2: Н-Я. – 384 с.
9. Ужченко 1998 – Ужченко В.Д., Ужченко Д.В. Фразеологічний словник української мови. – К.: Освіта,
1998. – 224 с.
10. ФСУМ 1999 – Фразеологічний словник української мови: В 2-х кн. / Уклад. В.М. Білоноженко та ін. –
К.: Наук. думка, 1999. – Кн.1: А-Н. – 528 с.; Кн.2: Н-Я. – С. 529-980.

The conceptual analysis of phraseological units of the wedding semantic in the Ukrainian conceptual picture of
the world is realized. The connection of the concept MARRIAGE with the ceremony of Ukrainian bridal is ascertained;
specific of its conceptualization on the all levels is detected.
Keyword: associative-figurative complex, ethnocultural component, concept, conceptualization, conceptual
picture of the world, phraseological units.
Надійшла до редакції 1 липня 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.