Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Сергій Лук’яненко — СЛОВОТВОРЧІ ЗАСОБИ ОПРЕДМЕТНЕНОЇ ОЗНАКИ НОВОТВОРІВ В УКРАЇНСЬКОМУ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ НАЗОВНИЦТВІ

У статті розглянуто перебіг сучасних словотвірних процесів у появі назв опредметненої ознаки в
контексті соціально-політичного назовництва, визначено основні словотворчі засоби, моделі і типи, специфіку
функціонування самих номенів. Акцент зроблено на суфіксальних засобах творення як основних у межах
досліджуваної тематичної групи.
Ключові слова: соціально-політичне назовництво, опредметнена ознака, суфікс, словотвірне значення,
словотвірний тип.

Однією із помітних словотвірних категорій в соціально-політичному назовництві є категорія
опредметненості. Незважаючи на відсутність спеціальних розвідок з цієї проблеми, її окремі аспекти
відображено у працях О. Муромцевої [Муромцева 1985], Т. Головатого [Головатий 1936], В. Коломієць
[Коломієць 1973], О. Стишова [Стишов 2005], інших дослідників.
Об’єктом нашої уваги є одна з груп категорії опредментеності – опредметненість ознаки. Деривати з
категоріальним значенням ‘опредметнена ознака’ в межах соціально-політичних номенів творяться, переважно,
за допомогою обмеженого числа суфіксальних засобів. У ССУЛМ йдеться про такі типи творення лексем зі
словотвірним значенням ‘абстрактна ознака’ (включає значення ‘опредметнена ознака’) в сучасній українській
літературній мові: продуктивні із суфіксами -ість (-ність), -ств-о (-цтв-о, -зтв-о), -изм (ізм), -щин-а (-чин-а);
малопродуктивні -от-а, -j-а, непродуктивні -изн-а, -інь, -иц-я, -яв-а, -об-а, -д-а, -ітет, -ура, а також безсуфіксні
утворення з нульовою флексією [ССУЛМ 1979, с.113-116]. У переліку суфіксів Л. Полюги зафіксовано такі
суфікси опредметненої ознаки: -изн-а, -ин-а, -ість, -ізм (-изм), -інь, -ств-о, -щин-а, -от-а [Полюга 1983]. Із
цього загальномовного набору продуктивністю у творенні нових номенів соціально-політичного назовництва
на початку 21 ст. відзначилися суфікси -ість, -щин-а, -ство (-цтво), -ізм (-изм). Характерно, що ці самі засоби,
за висновками О. Муромцевої, були активними ще в кінці 19 – на початку 20 ст. [Муромцева 1985, с. 12-26].
Продуктивність окремих із них відзначалася і в 1920-х – 1930-х рр.: за даними Т. Головатого, із понад 50
іменникових суфіксів, деривати із суфіксами -ість, -ство (-цтво), -чин-а, -щин-а, -ізм (-изм) становили в
сукупності 23 % [Головатий 1936, с. 79-80]. Високу продуктивність цих суфіксів у творенні іменників-інновацій
зафіксовано й на матеріалі кінця 20 ст. у дослідженні О. Стишова [Стишов 2005, с. 137-139]. Інформація може
бути підставою для попередніх висновків щодо тих або інших неологічних тенденцій в досліджуваній
тематичній групі. І все ж слід зауважити, що на певних етапах розвитку мови спостерігалося зниження
продуктивності окремих афіксів. Наприклад, у післявоєнний період (принаймні, до початку 1970-х рр.), за
даними В. Коломієць,. на фоні широкого використання суфіксів -ість та -ство (-цтво), із суфіксом -щин-а
„зустрічаються поодинокі нові … утворення” [Коломієць 1973, с. 264-268].
Крім активності тих чи тих словотворчих засобів, недостатньо дослідженим залишається питання щодо
конкретних процесів і механізмів такого новотворення: мотивувальних основ досліджуваної групи, специфіки
їх поєднання з певними афіксами, „черезкрокового” словотворення тощо. Відповідно, завданням цієї роботи є
аналіз специфіки виявлення опредметненої ознаки за допомогою суфіксів -ість, -щин-а, -ство (-цтво), -ізм
(-изм) на матеріалі дериватів-новотворів початку 21-го ст.
У соціально-політичному назовництві найпоширенішим із цих суфіксів є -ість (як і в українській мові
загалом). Можна говорити навіть про його монопольне становище в цій категорії. Суфікс -ість приєднується до
найрізноманітніших твірних основ з явною перевагою основ відносних прикметників, які можуть вказувати на
внутрішні якості особи (маріонетковість, неавтохтонність, шизоглосність), відношення до особи
(апаратність, олігархічність, совковість), внутрішні властивості предмета н(едискримінаційність,
паранормальність), зовнішні ознаки предмета чи особи (безподійність, молодіжність), за суспільно значимі
оцінки, властивості (вузькопартійність, невиписаність, провладність), відношення до місця (вуличність,
майданність, підкилимовість), відношення до національності, держави, території в(ітчизняність,
неукраїнськість, польськість), відношення до організацій (ГУАМність). Зауважимо, що частина згаданих
© Лук’яненко С.С., 2008 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

164
основ, на наш погляд, знаходиться в процесі переходу до якісних (маріонетковий, недискримінаційний,
підкилимовий, совковий тощо), оскільки такі інноваційні одиниці фактично використовуються вже не для
вказівки на відношення, належність до якогось предмета чи явища, а для позначення нової, невираженої досі
якісної ознаки (точніше, переважно, конкретизацію однієї з уже відомих, але надто загальних ознак). У цьому,
на наше переконання, логічно продовжується процес об’єктивації у мові щойно пізнаних (виділених)
характеристик довкілля, які одразу (або майже одразу), „продукують” комплекс похідних дериватів. Крім того,
у цьому процесі згадані деривати фактично відіграють роль своєрідних „категоріальних маркерів”, оскільки
здатність утворювати абстрактні іменники зі значенням опредметненої ознаки є однією з особливостей саме
якісних прикметників.
Мотивувальними виступають найрізноманітніші основи:
– прості прикметники (апаратний → апаратність, комуністичний → комуністичність, провладний →
провладність);
– складні прикметники в(узькопартійний → вузькопартійність, кордоцентричний →
кордоцентричність, однополюсний → однополюсність);
– словосполучення через пропущений складний прикметник (московський вектор → „москвовекторний”
→ москововекторність, партійна покора → „партійнопокірний” → партійнопокірність, соборне право →
„соборноправний” → соборноправність);
– абревіатура через неіснуючий відабревіатурний прикметник (ГУАМ → „ГУАМний” → ГУАМність).
У двох останніх зразках мотивація здійснюється не прямо словосполученням чи абревіатурою, а
опосередковано через прикметниковий дериват пропущеного кроку. Якщо порівнювати загальномовні
мотивувальні основи із досліджуваною групою, то можна говорити як про вищий ступінь метафоричності
дериватів, так і про більшу кількість самих метафоричних дериватів: маріонетковий – ознака якісна і відносна,
може стосуватися особи і неособи; совковий – якість і відносність тощо. Цим зумовлені і більші труднощі у
визначенні класифікації твірних за семантикою – помітне „стирання межі” між якістю і відносністю.
В українському мовознавстві традиційно віддієприкметникові деривати виділяють в окрему групу –
відповідно окремо виділяють і дієприкметникові твірні основи [ССУЛМ 1979, с. 108-117]. На підставі
семантичної близькості дієприкметників із прикметниками, наявності ад’єктивованих дієприкметників ми їх
розглядаємо в єдиній групі (у деяких навіть важко встановити наявність чи відсутність дієслівної семи):
змалоросійщений → змалоросійщеність ‘опредметненість ознаки, стану названих дієприкметником
змалоросійщений’ (Безперервно прокручувані на телеекранах концерти зірок російської попсової естради,
серед яких, здається, поза конкуренцією перебуває як еталон змалоросійщеності Вєрка Сердючка, розраховані
“присипбти” національну свідомість у масових масштабах (Літературна Україна, 7/06, с. 3)); сторозтерзаний
→ сторозтерзаність ‘опредметненість ознаки (стану), названого прикметником (дієприкметником)
сторозтерзаний’ (Цей твір – справді одне з найважливіших в українській літературі художніх свідчень про
місто, яке, ледве переживши сторозтерзаність відродження 20-х років, опинилося сторозгубленим перед
зміною однієї окупаційної диктатури на іншу” (Сучасність, 2000, № 7–8, с. 54)). В іншому новотворі –
воцерковленість – простежується зовсім „незатемнений” зв’язок із дієсловом, яке є пропущеним кроком у
словотвірному ланцюжку: церква → „воцерковити” → „воцерковлений” → воцерковленість ‘опредметненість
ознаки, вираженої прикметником (дієприкметником) воцерковлений’ (Воцерковленість більшості населення
країни залишається дотепер ще недосяжною метою українських церков (Людина і всесвіт, 2001, с. 23). Але
тільки на цій підставі не можемо зараховувати його до опредметненої дії.
Зауважимо, що деривати опредметненої ознаки з -ість досить легко приєднують різноманітні
префіксальні афікси: не-, про-, поза-, полі-, недо-. Найчастіше серед них використовують префікс не-, що
зумовлено наявністю і поширеністю в соціально-політичному середовищі протиставлень „свій – чужий”,
„відповідає визначеним вимогам – не відповідає визначеним вимогам” тощо. У словотворенні такі явища
зумовлюють подвійну мотивацію: недискримінаційність може трактуватися як від слова дискримінаційний, так
і від слова недискримінаційний, нерадянськість від радянський і нерадянський. Хоча, як показують контексти,
такі деривати завжди мономотивовані (точніше монопохідні); порівняймо два приклади: несистемність ←
несистемний ‘опредметненість ознаки, стану, вираженого прикметником несистемний’ (Український
парламент є дзеркалом суспільного стану з його несистемністю (Віче, 2000, № 1, с. 12)); неукраїнськість ←
українськість ‘соціально-політичне явище, протилежне до українськість’ (Проте зовнішня атрибутика
„українськості” не гарантує „неукраїнськості” внутрішньої (День, 01.09.2007, с. 8)).
Продуктивним, за даними нашої картотеки, є і суфікс -щина. Серед іменників із суфіксом -щина за
кількісними ознаками вирізняється дві групи твірних основ: твірні основи – загальні назви і твірні основи –
власні назви.
Деривати, утворені від загальних назв виявляють традиційні словотвірні процеси, приєднуючись до
основ на -ськ- , який у ході творення утинається (антимоїсеївський → антимоїсеївщина, пострадянський →
пострадянщина), до основ на -н- (кулуарний → кулуарщина, свавільний → свавільщина), основ на -ов-
(мітинговий → мітинговщина) чи до безафіксних основ (шаровари → шароварщина). За загальною семантикою
такі деривати абсолютно тотожні з дериватами, утвореними за допомогою суфікса -ість, однак приєднання Розділ V. Словотвір: напрями, аспекти дослідження

165
суфікса -щина обов’язково вносить ще й модифікаційний семантичний елемент зневажливості. Порівняймо:
мітинговість і мітинговщина, паранормальність і паранормальщина. Деякі з досліджуваних дериватів
допускають подвійну мотивацію, засвідчуючи формування нових валентних можливостей суфікса -щина, з
одного боку, а з іншого – специфіку твірної основи: кулуари → кулуарщина, мітинг → мітинговщина.
Відонімні деривати (а їх значно більше за відапелятивні) мають свої специфічні ознаки.
1. Твірними основами можуть виступати:
– прикметникові прізвища із суфіксом -ський (Кашпіровський → кашпіровщина, Яворівський →
яворівщина);
– прикметникові прізвища з -ов, -ев, -єв (Азаров → азаровщина, Кушнарьов → кушнарьовщина);
– іменникові прізвища (Медведчук → медведчуківщина, Гапон → гапонівщина).
2. Усі деривати мають словотвірне значення ‘опредметнена ознака, притаманна особі, названій твірною
основою’; лексичне значення матиме загальну формулу ‘соціально-політичне явище, пов’язане з (особою)’.
3. За формальними мотиваційними ознаками більшість цих дериватів необхідно зарахувати до іншого
типу творення (мотивуються іменником – власною назвою), однак таке трактуємо як суперечність між
формальною і семантичною мотивацією. Для таких висновків у нас є деякі підстави: по-перше, досліджені
деривати мають у формальній будові елемент -ев, -ов, -ів, який уже був у твірній основі (Янукович →
януковщина), або ж з’явився під час словотворення1 (Мороз → морозівщина, Енко → енківщина); по-друге, саме
ці елементи свідчать про ознакову (прикметникову) семантику твірної основи, яка може виражатися чи
відносним прикметником (морозівський, ківаловський, ющенківський), чи іменниками: ‘дії, вчинки, поведінка
Мороза, Ківалова, Ющенка’. Саме за таких мотиваційних ознак усі ці деривати мають єдине словотвірне
значення – ‘опредметненість ознак, притаманних особі, названій твірною основою’.
Повинні зауважити, що такі ж особливості лягли і в основу творення дериватів із -щина на позначення
місця: Клюєв → клюївщина ‘назва вигаданого села (містечка), де править Клюєв чи поширені його методи;
умовна власна назва минулого, де верховодить Клюєв’ (А ні – то підряджайте команду чортів і нехай пруть
мене назад на Азаровщину чи Клюївщину, навіть у райцентр Табачники, чи навіть у безлюдне прокляте Богом
сільце Темноволики, але може й там залишитися хоча б одна українська криничка… (В. Міняйло. Притчі на всі
випадки життя)). Мотивація за формою – ‘іменник → -щина’, за семантикою – ‘земля Клюєва’.
Для творення дериватів із суфіксом -ство (-цтво) в соціально-політичному назовництві задіяно лише два
види твірних основ.
1) Прикметникові основи відносних прикметників; у ході творення дериватів відповідно до
загальномовних правил суфікс -ськ- утинається (австро-венгерський → австро-венгерство, антимосковський
→ антимосковство, середньоєвропейський → середньоєвропейство). Винятком є дериват крайнєхатство, що
формально походить від стійкого словосполучення крайня хата, а семантично мотивується пропущеним
(неіснуючим) дериватом „крайнєхатський”. Інших особливостей порівняно із традиційним використанням
цього суфікса не виявлено.
2) Всі інші деривати реально мають твірну основу ‘назва особи’: гастарбайтер → гастарбайтерство,
лакувальник → лакувальництво, мажор → мажорство. У цьому підтверджується і висновок І. Вихованця щодо
іменниковості багатьох дериватів зі значенням опредметненості ознаки, вираженої суфіксом -ство [Вихованець
1988, 256 с.]. Однак з урахуванням семантики повинні говорити про мотивацію прикметникову. В іншому разі
суфікс -ство у таких дериватах мав би означати збірність: селянин – селянство, студент → студентство,
учитель → учительство. Словотвірне значення цих дериватів якраз і містить елемент ознаковості –
‘опредметненість ознаки, властивості того, хто названий твірною основою’. У результаті два форманти
вступають у синонімічні стосунки. Аргументом на користь такої позиції є наявність в подібних словотвірних
процесах триелементністості ланцюжка з пропуском серединної ланки, з пропущеною формою, але збереженою
семантикою: заручник → „заручницький” → заручництво, рейдер → „рейдерський” → рейдерство; до такого
типу словотворення віднесемо й деривати, вихідною ланкою яких є прийменниково-іменникове сполучення: без
вождя → „безвождійський” → безвождійство, без лідера → „безлідерський” → безлідерство. Специфічними
в цьому виявляються два деривати, перша ланка яких може мати подвійну формальну мотивацію з
відповідними нюансами словотвірного значення: козакофоб → „козакофобський” → козакофобство,
козакофобія → „козакофобський” → козакокофобство і козакофіл → „козакофільський” → козакофільство,
козакофілія → „козакофільський” → козакофільство. Семантична мотивація твірними основами „козакофілія”,
„козакофобія” не підтверджується.
Хоча за загальною семантикою суфікс -ство (-цтво) синонімічний до інших суфіксів опредметненої
ознаки, у стилістичному використанні його застосовують у ситуації безсторонньої несуб’єктивної констатації
фактів.

1 Зафіксований дериват шелестщина вважаємо винятковим, помилковим, оскільки і за морфологічними, і за
словотвірними ознаками повинен використовуватися елементи -ів, що мало б наслідком утворення деривата шелестівщина. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

166
Помітну роль у творенні дериватів зі значенням ‘опредметнена ознака’ відіграє суфікс -изм (-ізм). Цей
суфікс здавна запозичений і поширений в українському соціально-політичному назовництві і може
приєднуватися до основ із найрізноманітнішою семантикою і найрізноманітнішою формою [Муромцева 1985,
с. 24-26]. Характерно, що більшість твірних основ, з якими він поєднується (за даними нашої картотеки) є не
відприкметниковими, а відіменниковими (загальні і власні назви). Така ситуація, ймовірно, пов’язана з
потребою „прямої” номінації політичних або соціальних явищ, систем поглядів, переконань, учень тощо щодо
особи, явища, установи без звернення до лексем з категоріальним значенням вираження ознаки (Донцов →
донцовізм, кум → кумізм, кучка → кучкізм, МАУП → маупізм, нувориш → нуворишизм, Прусія → прусіанізм).
Сюди додаються два приклади (виборизм та видрінізм), мотивовані прикметниками, що мають значення
‘елемент мови, твору, що характеризується ознакою, названою в мотивуючому слові’. Однак, на наш погляд, у
цих прикладах пропущено одну ланку: замість Видрін → видрінізм, вибори → виборизм має бути Видрін →
„видрінський” → видрінізм, вибори → „виборчий” → виборизм.
Деривати опредметненої ознаки з -изм (-ізм) зрідка приєднують різноманітні префіксальні афікси –
зафіксовано лише три приклади з анти-2: антиамериканізм, антипрезиденталізм, антисталінізм. Ці інновації є
результатом черезкрокового словотвору з можливістю подвійної мотивації: президент → „президенталізм” →
антипрезиденталізм та президент → „антипрезидентський” → антипрезиденталізм, хоча контекст і
позамовна складова, свідчать про перевагу першого ланцюжка: „Узагалі ситуація знаходиться у такій точці
конституційного зависання, коли подальший процес може з рівною вірогідністю піти у протилежних
напрямках – від крайнього „антипрезиденталізму” комуністів до парламентсько-президентської республіки”
(Україна молода, 15.02.2007, с. 4).
Традиційно цей формант розглядають у контексті зіставлення із формантом цієї групи -ість. Інколи
йдеться навіть про колишню їхню ідентифікаційність, повну синонімічність і сьогоднішні розбіжності.
Вважаємо, що такої тотожності ці два форманти в українській мові не мали ніколи. Підтверджуємо таку тезу
деякими спостереженнями.
1) Суфікс -ість є українським, суфікс -изм (-ізм) – чужомовним, що могло б бути основою семантичної
та іншої подібності (порівняймо -ець і -ист, анти- і проти-, -еса і -ка. Однак навіть у первісному використанні
ці суфікси в українській мові не були ідентичними – отже, не становили взаємозамінної пари. Передусім це
виявлялося у вибірковому їх поєднанні з твірними основами: чужомовний -изм (-ізм) приєднувався і
приєднується переважно до основ запозичених (маргіналізм, поліглотизм, статизм і вождизм, кумізм)3,
український суфікс -ість „невибагливий” до твірних основ (апаратність, маргінальність, вітчизняність,
нерозпусність, партійнопослушність).
2) Суфікс -изм (-ізм), приєднуючись до чужомовної твірної основи, завжди „вимагає” утинання її
суфіксальної частини – суфікса -н- чи його варіантів (адміністративний → адміністративізм, технологічний
→ технологізм)4; суфікс -ість, приєднуючись до твірної основи з -н- залишає її незмінною: (запартизований →
запартизованість, недискримінаційний → недискримінаціність). Думаємо, що саме збереження в похідному
суфікса -н-, уможливлює й збереження семантичного елемента ознаковості, властивості; утинання його в ході
приєднання -изм (-ізм) зменшує, затемнює семантику ознаковості, і робить „ймовірнішою”, „правдивішою”
іменникову мотивацію, звужуючи її до предметності. Ось чому і вирізняється словотвірне значення цих типів:
із суфіксом -ість деривати позначають ‘властивість, стан’, із суфіксом -изм (-ізм) ‘предметність’. Порівняймо
для прикладу пари: маргінальність – маргіналізм, елітарність – елітаризм, масовість – масовізм,
адміністративність – адміністративізм. Можливо, саме такі особливості сприяють формуванню
полімотивованості окремих дериватів із суфіксом -изм (-ізм). Крім того, вважаємо, що названі особливості не
тільки стримують, але й унеможливлюють повне уподібнення аналізованих суфіксів.
Наведені вище факти можуть бути підставою для визнання „нелінійності”, „нешаблонності” конкретних
процесів і механізмів творення нових номенів із категоріальним значенням ‘опредметненість ознаки’ у
соціально-політичному назовництві. Помітну специфіку виявляють мотивувальні основи досліджуваної групи,
їх поєднання з конкретними афіксами, „черезкрокове” словотворення. Мало того, непоодинокими є винятки
навіть із закономірностей, виведених на основі аналізу наявних новоутворень. Припускаємо, що і
закономірності, і, особливо, винятки дериваційних процесів у межах досліджуваного категоріального значення
пов’язані з особливостями мовної об’єктивації й категоризації нових соціально-політичних понять. Інакше
кажучи, необхідність відображення багатоманітного й швидкозмінного соціального й політичного життя

2 Така „винятковість” порівняно, наприклад, з дериватами із суфіксом -ість, є, швидше, ситуативною, оскільки
характерна для соціально-політичного назовництва система координат „свій – чужий” мала б, за логікою, активніше
проявлятися і в новотворах з суфіксами -изм (-ізм). Принаймні узуальна фіксація аналогічних дериватів свідчить на користь
цієї гіпотези, пор.: антибільшовизм, антигуманізм, антиімперіалізм тощо.
3 У зв’язку з цим інколи сумнівним видається саме словотвірний характер цих номенів у нашій мові – складається
враження про їхнє запозичення в готовій формі.
4 Під час словотвірних процесів утинання утинається й суфікс -ськ- (антиамериканський → антиамериканізм,
„панукраїнський” → панукраїнізм), але зберігається суфікс -ов- (масовий → масовізм, речовий → речовізм). Розділ V. Словотвір: напрями, аспекти дослідження

167
спонукає не лише до підвищення активності окремих афіксальних засобів, а й до пошуків нових основ, шляхів
їхнього поєднання з афіксами, творення похідних із пропуском одного чи кількох елементів та інших варіацій,
що потребує подальшого дослідження, у тому числі й у межах загальної категорії опредметненості.

Література
Вихованець 1988: Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К.: Наукова думка,
1988. – 256 с.
Головатий 1936: Головатий Г. Найважливіші словотворчі засоби в українській мові пожовтневої доби //
Мовознавство. – 1936. – С. 71-86.
Коломієць 1973: Коломієць В.Т. Розвиток лексики слов’янських мов у післявоєнний період. – К.:
Наукова думка, 1973. – 304 с.
Муромцева 1985: Муромцева О.Г. Розвиток лексики української літературної мови в другій половині
ХІХ – на початку ХХ ст. – Х.: Вища школа, 1985. – 152 с.
Полюга 1983: Полюга Л.М. Морфемний словник. – К.: Радянська школа, 1983. – 463 с.
ССУЛМ 1979: Словотвір сучасної української літературної мови / Відп. ред. М.А. Жовтобрюх – К.:
Наукова думка, 1979. – 406 с.
Стишов О.А. Українська лексика кінця ХХ століття: (на матеріалі мови засобів мас. інформації). – 2-ге
вид., переробл. – К.: Пугач, 2005. – 388 с.

The article focuses on the modern word-building processes in emerging names of substativized characteristics in
terms of social and political naming. The author singles out main word-building ways, patterns and types, the
particularity of the functioning of the very nomens. A special emphasis is made on suffixation as the mains tream in the
framework of the subject-matter group under research.
Keywords: socio-political naming objectified attribute, suffix, word-building meaning, word-building type.
Надійшла до редакції 10 жовтня 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.