Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Валентина Богатько — СТИЛІСТИЧНІ ФУНКЦІЇ АТРИБУТИВНИХ І ОБ’ЄКТНИХ ПРИЄДНУВАЛЬНИХ РЕЧЕНЬ У ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ МОВЛЕННІ

У статті розглянуто особливості функціонування та експресивно-виражальний потенціал
атрибутивних і об’єктних приєднувальних речень у публіцистичному мовленні.
Ключові слова: атрибутивні приєднувальні структури, об’єктні приєднувальні речення, публіцистичне
мовлення, експресивний ефект.

Поширення терміна «приєднування», впровадження його в науковий обіг пов’язане з працями
Л.В. Щерби [Щерба 1958], В.В. Виноградова [Виноградов 1963], у яких були сформульовані основні ознаки
приєднання як особливого різновиду синтаксичного зв’язку. До таких ознак належать:
1) психологічна «ненадмірність» приєднуваного компонента, який з’являється у свідомості мовця тільки
після першого чи під час його висловлювання [Щерба 1958: 80];
2) експресивно-семантична ознака: у приєднувальних конструкціях частини не вміщуються в одну
змістову площину, логічно не поєднуються в цілісний єдиний вислів; «суб’єктивні мотиви, тонкі переплетення
експресивних форм змінюють і руйнують звичну логіку синтаксичного руху, утворюючи розриви,
невідповідності між значенням синтаксичних форм та їхнім стилістичним використанням» [Виноградов
1963: 140-141];
3) семантична ознака: приєднання являє собою нібито додаткове судження, яке виникає у свідомості в
процесі висловлювання додатково.
© Богатько В.В., 2008 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

182
Приєднування належить до явищ статичного плану речення. Ця граматична категорія містить додаткове
щодо попереднього речення повідомлення, оформлене за допомогою певних мовних засобів. Приєднування
виступає особливим способом побудови висловлення, специфічним мовленнєвим оформленням певного
інваріантного змісту [Конюхова 1999: 30]. Отже, приєднувальні конструкції – це структури з імпліцитно
вираженою частиною інформації, яка компенсується за допомогою синтагматичного й змістового зв’язку з
попереднім реченням.
Приєднуватися можуть речення і частини речень, інтонаційно і позиційно відокремлені від основної
частини конструкції, з вираженим акцентуванням приєднуваної одиниці чи, навпаки, наданням йому
семантичного відтінку маловажливого, принагідного зауваження [Прокопович 1966; Швець 1979; Юрченко
1972].
Такі конструкції передають найтонші та найрізноманітніші значеннєві та емоційні відтінки розмовного
мовлення [Валгіна 1958: 32], вживаються як ефективний засіб посилення експресивності мовлення, створення
рухливості, динамічності повідомлення.
У публіцистичному мовленні активно використовуються неповні приєднувальні речення різної
семантики, що дозволяє досягати особливої виразності й експресивності викладу. Такі конструкції можуть
уживатися в різних газетних жанрах, надаючи оповіді різноманітних стилістичних відтінків. Широко
вживаними є усі типи приєднувальних структур, які можуть виступати як у функції заголовків (разом з
основним реченням), так і в тексті статті.
Мета статті полягає в з’ясуванні семантичної структури та стилістичних функцій атрибутивних та
об’єктних приєднувальних речень у публіцистичному мовленні. Для досягнення цієї мети проаналізовано
структурні й семантичні особливості приєднувальних структур, указано на особливості оновлення їхньої
структури, функціонально-стилістичні можливості.
Відтворюючи особливості розмовного мовлення на сторінках газет, приєднувальні конструкції
виступають експресивним засобом виділення певної частини висловлювання, найважливішої щодо змісту,
засобом підкреслення якоїсь деталі, підтвердження чи обґрунтування попереднього вислову [Швець 1979: 67].
За дослідженнями А.В.Швець, у російськомовних газетах 70-х років найчастіше вживалися приєднувані
до основної частини узгоджені та неузгоджені означення. При цьому приєднувальна конструкція могла мати
такий вигляд:
1. Одиничне узгоджене означення, що приєднується за допомогою сполучника чи без нього.
2. Узгоджене означення, поширене залежними від нього словами.
3. Кілька узгоджених, рідше неузгоджених означень, які слідують одне за одним, що допомагає описати
явище, про яке йде мова, з різних боків. При цьому всі означення доповнюють одне одного і основне
речення.
4. Неузгоджене означення.
5. Поєднання узгоджених і неузгоджених означень [Швець 1979: 70-71].
Речення атрибутивної семантики і сьогодні є найпоширенішими серед приєднувальних структур у
газетних текстах. Такі конструкції вживаються у газетному мовленні для уточнення змісту попереднього
речення, зокрема розкриття змісту названого в ньому атрибута суб’єкта, наприклад: На канапі немов кров була.
Щось схоже (Молодь України, 13.05.07); Ну що, здавалося б, папір! – сказано стосовно творчості Людмили
Мазур. Бо ж в основі її творчості – традиційна витинанка. З кольорового паперу (Молодь України, 19.01.08);
Гряде суд! Постатейний (Голос України, 19.09.08); І знову розмова. Телефонна (Голос України, 29.03.08);
Загальними людськими зусиллями можна добитися нормального рівня життя. Гідного людини (Молодь
України, 29.08.07).
У більшості випадків атрибут виділяється в окреме приєднувальне речення для акцентації важливого
компонента вислову, атрибута, що перебуваючи у складі попереднього речення не міг відповідно
увиразнюватись, бо воно містить інший рематичний компонент. Наприклад: Як нормальна людина, як син свого
народу, я хочу мати свою державу. Вільну. Багату. Світлу (Молодь України, 27.01.08); Мовчить предковічним
парк на Аскольдовій могилі. Він міг би повідати правду. Гірку й жорстоку (Молодь України, 31.01.08); Бо
добре знаю вартість слова. І доброго, і злого (Молодь України, 23.02.08); Цвіте терен та й цвіт опадає. А
опав – плоди залишились. Терпкі (Голос України, 10.08.07).
Зв’язок приєднуваного компонента з попереднім реченням може підкреслюватись сурядним
сполучником, наприклад: Маємо своє. І не гірше (Голос України, 4.07.07); Голос натхненний, з усього видно –
артистичний. І ненав’язливий (Молодь України, 6.01.07); Можливо, шлях до розуміння буде коротшим. І
успішним (Молодь України, 16.02.07). За допомогою часток може підкреслюватись те, що названий у
приєднувальному реченні атрибут не є єдиним, для мовця важливим є не названий, а інший атрибут, про який
мова йтиме далі, наприклад: Болять рани. І не тільки фронтові (Голос України, 14.05.07). Рема повідомлення,
названа в такому реченні, може перетворюватись в тематичний компонент щодо наступної частини тексту.
Інколи стрижневі речення у супроводі приєднувальних структур уживаються у зачині статті, дозволяючи
акцентувати її тему.
Частки надто, особливо, навіть, що мають обмежувально-видільне значення, можуть підкреслювати
особливість приєднуваної ознаки, її винятковий характер, наприклад: Підприємство наше особливе, кожен, Розділ VI. Проблеми лінгвістики тексту, дискурсології, дискурс-аналізу

183
звісно, «при моторі», звідси й підвищений травматизм. Надто дитячий (Молодь України, 26.01.08); Борги –
завжди неприємна річ. Надто ж – моральні (Молодь України, 30.03.07); Таких податків жоден світильник не
витримає. Навіть ватрівський (Голос України, 4.04.08). Зміст названої у стрижневому реченні ознаки може
уточнюватись за допомогою того ж слова в іншій формі та частки, що вказує на більшу міру вираження цієї
ознаки, наприклад: Україна фантастична. Ще фантастичніша (Голос України, 29.06.07).
Отже, актуальність ознаки в такому разі підкреслюється двома шляхами: за допомогою частки та за
допомогою особливого синтаксичного оформлення думки, що висловлюється.
Наголошувана приєднувальною структурою ознака може коментуватись автором вставними словами
різної семантики, наприклад: Тут я хочу поставити крапку. Зрозуміло, тимчасову (Молодь України, 16.0208).
Характерно, що вставне слово відноситься тільки до приєднувального речення.
Якщо приєднувальне неповне речення починається протиставним сполучником, вказана в ньому ознака
протиставляється іншій, яка звичайно супроводжує названий в основному реченні суб’єкт чи об’єкт, про який
найвірогідніше може подумати читач, наприклад: Асхара – терорист. Але бідний (Голос України, 27.09.07);
На Поділлі – за союз. Але регіональний (Голос України, 13.02.07); Кредити необхідні. Але тільки ті, що
необхідні (Голос України, 24.10.07). У такому випадку семантика атрибута підкреслюється і виділенням його в
окремий вислів, акцентацію його як рематичного компонента і протиставленням, яке в свою чергу
увиразнюється за допомогою приєднання.
Протиставлятись може значення ознак названих в основному та приєднувальному реченні, наприклад:
Звичайна робота. Важлива (Голос України, 6.02.07). У наведеному реченні протиставлювані слова не є
загальномовними антонімами й протиставлення їх має лише частковий характер: протиставляється
повсякденність звичайного та незвичайність важливого. Синтаксичне оформлення допомагає наголосити
особливо актуальну характеристику, яка є основною для мовця.
Особлива експресивність властива приєднувальним конструкціям, які поширюють, доповнюють стале
словосполучення, фразеологізм, які уявляються носіями мови як замкнені семантичні структури, які
вживаються в одній і тій самій формі, не потребують доповнення і не можуть бути продовжені, наприклад:
Ташкент – місто хлібне. І хлібосольне (Голос України, 21.05.07). У наведеному прикладі приєднувальна
структура увиразнює ще й гру слів. Сама приєднувальна конструкція може бути частиною сталого
словосполучення, фразеологізму, в той час як інша його частина міститься у попередньому реченні. В такому
разі автором вислову використовується такий прийом підвищення експресивності викладу як ефект
невиправданого очікування. Читач сприймає перше речення як окремий вислів, що виражає певну закінчену
думку. Однак після прочитання наступного речення, яке вказує лише на одну ознаку названого в першому
реченні суб’єкта чи об’єкта, зміст попереднього речення неочікувано змінюється, його доводиться
переосмислювати. Наприклад: «Сухівське» обіцяє золото. Чорне (Голос України, 13.02.07); І так – до
перемоги. Піррової (Голос України, 6.02.07).
Загалом приєднувальні конструкції дозволяють журналістам дивувати читача неочікуваними поворотами
думки. Такі синтаксичні структури, завдяки своїй експресивності, допомагають увиразнити іронію, наприклад:
Є мрія в них. Одна. Рожева (Молодь України, 16.02.08); Яке чудове слово – апарат. Соковите, містке, солідне
й багатозначне! (Голос України, 13.09.07); Це був початок. Історичний (Голос України, 23.08.07); П’ють
воду. Подекуди чисту (Голос України, 19.06.07); Врожай є. Ну дуже маленький (Голос України, 30.07.07); У
трикутнику додалося кутів. Багатообіцяючих (Голос України, 7.03.07); У Києві знову місія. Валютна (Голос
України, 1.02.07); У парламенті свої зв’язки. Міжнародні (Голос України, 18.01.07). Вони можуть
підкреслювати й загальну комічність висловлюваного, наприклад: Кіт у мішку. І не завжди сіамський (Голос
України, 10.09.07); Жаба у пір’ї. У бурштиновому (Голос України, 24.02.07).
У приєднувальних атрибутивних конструкціях ефект невиправданого очікування може
використовуватись журналістом і для інтригування читача, збудження його інтересу до певного матеріалу,
наприклад: Влучні постріли батарей. Акумуляторних (Голос України, 10.09.07); Сусіди, не будуйте шахт.
Ядерних (Голос України, 10.07.07); Ще один реактор. Чеченський. (Голос України, 7.05.07); На півострові
потік струмок. Молочний (Голос України, 13.03.07); Знову наступ фронтів. Атмосферних (Голос України,
15.02.07). Часто такі вислови вживаються як заголовки статей. Створення ефекту невиправданого очікування
базується на багатозначності вживаних у першому реченні назв суб’єктів чи об’єктів, наявності слів-омонімів.
Коли читач сприймає перше речення, то звертає увагу тільки на одне певне значення багатозначного слова чи
ідентифікує певне слово-омонім за контекстом. Приєднувальна структура неочікувано вказує на ознаку, яка
виявляє абсолютно інше значення слова, найчастіше переносне.
У приєднувальних реченнях можуть називатися не тільки одиничні ознаки, вони можуть бути
розгорнутими, повторюваними, створювати особливий настрій. Поширені приєднувальні утворення з сурядним
зв’язком між атрибутивними членами, кожен з яких самостійно здатен утворювати приєднувальну
конструкцію, сприймаються як комплексне змістове та інтонаційне ціле, що поповнює, розкриває, уточнює
суб’єкт або об’єкт попереднього речення. Такий ланцюжок приєднувальних конструкцій може підкреслювати
зовнішні характеристики, робити рельєфнішим портрет персонажа, наприклад: Ще й сьогодні, через багато-
багато літ, Улас Самчук бачиться мені таким. Зросту середнього. Гарної статури. Кремезний. Темно-русе ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

184
волосся. Гладко причесаний (Молодь України, 16.02.08). За допомогою приєднувальних конструкцій може
концентруватись увага читача й на важливих внутрішніх характеристиках персонажа, створювати особливий
інтимний тон оповіді, нприклад: Якраз у цей день і з’являється Ярослав. Живий, здоровий, але ніби якийсь
обскубаний, як нетутешній. Тихий, сумирний і зажурений-зажурений (Молодь України, 27.01.08).
Ніби нанизувані приєднувальні структури, що складаються з одиничних означень, можуть створювати
своєрідний градаційний ряд, наприклад: Пригадайте. Світ дає Україні велику позичку. Велику. Вигідну.
Пільгову. На оплату за газ. Якого в нас так бракує (Молодь України, 17.01.08). Такі синтаксичні конструкції
можуть допомагати протягом розповіді звертати увагу читача на концептуальні для оповіді моменти,
інтимізувати мовлення, наближати його до розмовного, отже, наближатись до уявного читача матеріалу.
Наприклад: Марія йшла на побачення. Перше. Вона глянула і не впізнала Сашка. Свого меншенького. Блідий, з
чорнотою під очима. Особливо вразили руки. Тонкі, наче прозорі, помережені синіми прожилками (Молодь
України, 12.02.08); До неї горнуться, як до другої мами. Коли треба – сувора. Але справедлива. А ще
терпляча й добра (Молодь України, 24.03.08); Є у мого друга, він у сусідній палаті за виживання бореться.
Надія. Велика така, чиста. Я би сказав – світла (Голос України, 8.06.07).
Як додаткове повідомлення, що містить тільки рематичний компонент можуть оформлятись і назви
об’єктів дії основного речення. На відміну від атрибутивних і обставинних приєднувальних конструкцій, такі
одиниці вимовляються швидше, інтонаційно відмежовуються від попереднього речення короткою, хоч і досить
виразною паузою. Приєднувальні речення об’єктної семантики, що граматично складаються в основному з
додатків, інколи додатків з означеннями, виражаються словами, словосполученнями, оформленими як окремі
речення. Названу синтаксичну функцію найчастіше виконують іменники, іменники з прийменниками, рідше
інші частини мови, які виконують властиву іменнику синтаксичну функцію.
Найчастіше такі синтаксичні структури уточнюють уже названий в основному реченні об’єкт дії, при
цьому часто вказуючи на тему подальшої розповіді, наприклад: Видно, те серце з дуже паталогічною любов’ю
до України. До її історії (Молодь України, 17.05.08); Знову займання на АЕС. Цього разу водню (Молодь
України, 21.12.08); Вийшли на резерв. З палива (Голос України, 19.06.07).
Значення роз’яснення, конкретизації у приєднувальному реченні може підкреслюватись пояснювальним
сполучником тобто, який загалом уживається для приєднання речень або членів речень, що доповнюють або
розкривають висловлену думку, наприклад: «Романтично», серед ночі – вкрали… так, горілку. І, як прийнято
писати в протоколах, – деякі види продовольчої продукції. Тобто, закуску (Молодь України, 29.08.08). У
наведеному реченні сполучник тобто, який властивий переважно книжному мовленню, підкреслює комічність
викладу.
Зв’язок приєднувальної конструкції з попереднім реченням може підкреслюватись за допомогою
сурядного сполучника І, який виражає також приєднувальну семантику, наприклад: Обирають парламент… І
мерів (Голос України, 18.06.07); До українців. І всього світу (Голос України, 6.01.07); Надходили «похоронки» –
на Валерія Харченка, потім Василя Стуса… Нарешті прорвало Чорнобильською катастрофою. І –
«перебудовою»… (Молодь України, 27.01.08). Уживання єднального сполучника у приєднувальній конструкції
після паузи, що на письмі позначається трьома крапками може посилювати контраст між об’єктами
стрижневого і приєднувального речення, посилювати ефект невиправданого очікування, наприклад: Замовили
слово про бідну дитину… І про австрійського солдата (Голос України, 5.06.07).
Значення контрасту може підкреслюватись не тільки особливою синтаксичною організацією, але й
безпосередньо виражатись за допомогою протиставного сполучника (найчастіше але), наприклад: Знову
підвищення. Але не зарплати, а кватрплати (Голос України, 11.01.07). Протиставне значення може
підкреслюватись у приєднувальних конструкціях інтонацією, часткою не, наприклад: А солдатам Перемоги –
вічна слава. Не за їх неволю. За велич (Голос України, 22.06.07). Водночас протиставний сполучник може
підкреслювати особливу актуальність, важливість названого у приєднувальній конструкції об’єкта, наприклад:
Дуже любила свою маму й тата. Але найбільше тата (Молодь України, 31.03.08).
Уживання у складі приєднувальної структури слів також, теж підкреслює поширення дії стрижневого
речення і на названий у приєднувальній конструкції об’єкт, належність цього об’єкту до цілого ряду
однотипних фактів, наприклад: Стрічають по одежі. Олімпійців також (Голос України, 7.06.07); Приватник
подбає про все. І про ваше весілля також (Голос України, 8.02.07).
Частка навіть, ужита в приєднувальній конструкції, може підкреслювати особливість названого в ній
об’єкта, що попри свою специфічність все одно належить до ряду об’єктів, на які поширюється дія основного
речення, наприклад: Зима – не час для купання. Навіть автомобіля (Голос України, 21.02.07); Торгують тут
усім. Навіть локшиною (Голос України, 28.08.07). Підкреслення за допомогою приєднання та обмежувально-
видільної частки комунікативне значення об’єкта може увиразнювати іронічність викладу, наприклад: Закон є
закон. І його поважати треба. Навіть чиновникам (Молодь України, 14.09.07).
Особливий статус об’єкта, віднесення до нього дії основного речення у першу чергу може виражатись
словом передусім, наприклад: Їх [дерев’яні двері] легко вибити ногою або відімкнути відмичкою. Тож і зростає
попит на щось надійніше. Передусім, на бронедвері (Вечірній Київ, 12.03.02). Отже, важливість приєднуваної
інформації може підкреслюватись як синтаксичними, так і лексичними засобами. Розділ VI. Проблеми лінгвістики тексту, дискурсології, дискурс-аналізу

185
За допомогою приєднувальної конструкції, що наголошує, оформляючи як окремий вислів, об’єкт дії
основної структури може акцентуватись значення заперечення, відсутності чогось, висловлене в попередньому,
реченні, наприклад: Чекає чоловіка, у вікно виглядає. Та нема нікого. Ні чоловіка, ні чутки, ні звістки (Молодь
України, 27.01.08); Є в мене небіж, у якого весілля ось-ось має відбутися і в якого ніяких стосунків з матір’ю,
тобто моєю сестрою. Ні в нього, ні в мене (Молодь України, 4.04.08).
Як і приєднувальні конструкції з атрибутивним значенням, об’єктні речення такого типу можуть
називати не один предмет чи особу, які виступають об’єктами дії попереднього речення, а поєднуватись у цілі
ряди, наприклад: Другий президент взявся за економіку. За реформи. За порядок у державі (Молодь України,
17.05.08). Це надає мовленню розмовних рис, текст набуває особливого інтонаційного малюнку, що посилює
експресивний ефект і вплив на читача газетного матеріалу.
Отже, приєднання атрибутивних членів у функції приєднувальних конструкцій є засобом зосередження
уваги читача на певних важливих елементах висловлюваної думки, їх характеризує інтонаційна самостійність і
виразність. Функціонально вони близькі до предикатів, являють собою своєрідні предикативні означення, що
підкреслюється їх постпозицією.
Приєднувальні конструкції об’єктної семантики менше поширені в газетному мовленні, ніж атрибутивні.
Проте такі структури здатні увиразнювати різноманітні семантичні відтінки у відношеннях між основним та
приєднуваним реченням (протиставні, зіставні, відношення тотожності тощо). Таке синтаксичне оформлення
допомагає концентрувати увагу читача на важливих компонентах вислову, які маркуються як рематичні.
Уживання приєднувальних об’єктних і атрибутивних конструкцій надає авторському мовленню розмовних рис,
створює особливий інтонаційний малюнок, який сприяє підвищенню експресивності викладу, а отже,
підсиленню впливу змісту тексту на переконання читача.

Література
1. Валгина Н.С. 1958: Валгина Н.С. Бессоюзные присоединительные конструкции в современном русском
языке // Русский язык в школе. – 1958. – № 2. – С. 40 — 46.
2. Виноградов В.В. 1963: Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. – М.: Изд-во
АН СССР, 1963. – 255 с.
3. Конюхова Л.І. 1999: Конюхова Л.І. Явище парцеляції в мові сучасних засобів масової комунікації:
Дис. … канд. філол. наук: 10.02.02 – Львів: Львівський держ. ун-т, 1999. – 174 с.
4. Прокопович Н.Н. 1966: Прокопович Н.Н. О процессах структурного преобразования словосочетаний в
современном русском языке // Развитие синтаксиса русского языка. –– М.: Моск. гос. пед. ин-т., 1966.
– С. 127 — 146.
5. Швец А.В. 1979: Швец А.В. Публицистический стиль современного русского литературного языка. –
К.: Изд-во при КГУ изд. объед. „Вища школа”, 1979. – 127 с.
6. Щерба Л.В. 1958: Щерба Л.В. Избранные работы по языкознанию и фонетике. – Л.: ЛГУ, 1958. – Т. 1. –
183 с.
7. Юрченко В.С. 1972: Юрченко В.С. Простое предложение в современном русском языке. – Саратов:
Приволжское книжное издание, 1972. – 275 с.

In this article we look at specialities of functions and expressive-conveyly potensial of attributive and objective
adding sentences in publicistic speech.
Keywords: attributive adding structures, objective adding sentences, publicistic speech, expressive effect.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.