Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Алла Дедухно — КЛАСИФІКАЦІЯ ПЕРФОРМАТИВІВ У ЛІНГВІСТИЦІ

Стаття присвячена дослідженню класифікації перформативів у науковій літературі загалом, і в
україністиці зокрема.
Ключові слова: перформатив, перформативні висловлювання, прагматика, мовленнєвий акт.

У запропонованій роботі ми спробуємо проаналізувати лінгвістичне явище перформативності.
Перформатив формує висловлювання, при вимові якого одночасно відбувається дія. Наприклад, оголошення,
заповіти, клятви, акти називання, обіцянки: Я обіцяю виправити цю помилку. Вперше це питання розглядали
англійські вчені Джон Остін і Джон Сьорль, які виділили у дослідницьку одиницю звичайний мовленнєвий акт,
поділивши його на локуцію, іллокуцію, перлокуцію. Цим ученим належить і перша класифікація
перформативів. У подальшому дану проблематику розвивали учені П. Грайс, Е. Бенвеніст, Б. Фрейзер,
З. Вендлер, А. Вежбицька, Ю. Д. Апресян, Н. Д. Арутюнова, Є. В. Падучева, Г. Г. Почепцов, І. П. Сусов та інші.
В україністиці перформативні висловлювання практично не досліджувалися. Була зроблена окрема спроба
систематизувати перформативні одиниці сучасної української мови Л. Турик, тому актуальність вивчення цього
класу слів є безперечною. Зокрема, важливим завданням є спроба з’ясувати явище перформативності в різних
наукових поглядах, його витоки, класифікаційні можливості з метою їх узагальнення і застосування набутих
знань на українському ґрунті.
Друга половина ХХ століття характеризується бурхливим розвитком у лінгвістиці теорій і напрямків,
об’єктом дослідження яких постали питання функціонування мови в суспільстві. Одним із таких напрямків
виявилась лінгвістична прагматика, класичні ідеї якої були висловлені в 60-70-ті роки ХХ століття в роботах
західноєвропейських філософів-аналітиків і логіків, насамперед, Джона Остіна, Джона Сьорля, Пола Герберта
Грайса. Ці дослідники сформулювали важливі для комунікативної лінгвістики – науки, що досліджує загальні
закони спілкування людей за допомогою природної мови, ідеї мовленнєвих актів, перформативів, констативів
тощо. Саме в руслі філософії буденної мови, яка активно розроблялася вченими, виникли теорії прагматичного
значення і мовленнєвих актів [Сусов 1990, с. 127].
Лінгвістична прагматика побудована на певному історичному фундаменті. Філіація прагматичних ідей
приводить нас найперше до риторики. У класичній семіології, представленій іменами Ч. Пірса і Ч. Морріса,
поняття «риторика» і «прагматика» ототожнюються: обидві дисципліни вивчають відношення знака до слухача
або мовця [Безменова, Герасимов 1984, с. 9].
Необхідно зазначити, що загальний набір ідей, який використовувався Оксфордською школою, загалом
збігається з головними риторичними установками, до яких належать:
а) необхідність розглядати мову в її конкретному використанні мовцями,
© Дедухно А.В., 2008 Розділ VI. Проблеми лінгвістики тексту, дискурсології, дискурс-аналізу

195
б) вироблення деяких правил мовленнєвої поведінки (розробка мовленнєвих актів) у певних умовах
комунікації та деякі інші [Безменова, Герасимов 1984, с. 155].
Класичний варіант теорії мовленнєвих актів створювався Дж. Остіном, починаючи з 1939 року, і був
викладений у курсі лекцій під назвою «Слово як дія», прочитаних ученим в Оксфордському університеті у 1952-
1954 роках. У подальшому розробку даної проблематики продовжили учені Дж. Сьорль, Е. Бенвеніст,
А. Вежбицька, З. Вендлер, Ю. Апресян, Н. Арутюнова, В. Богданов, Є. Падучева, В. Карасик, І. Сусов та інші.
Мовленнєвим актом вважається мінімальна одиниця мовленнєвої діяльності, що виділена і вивчається
теорією мовленнєвих актів. За словниками, теорія мовленнєвих актів – «логіко-лінгвістична теорія, що вивчає
прагматику та структуру мовленнєвих актів як одиниць мовної комунікації та мовної діяльності у цілому»
[Штерн 1998, с. 227]. У межах свого підходу Дж. Остін запропонував розмежовувати два типи висловлювань –
перформативні і констативні. Якщо констативні висловлювання лише зображають навколишню дійсність, то
перформативи є дією, яка має певні наслідки і для мовця і для навколишніх слухачів, сама вимова
перформативних висловлювань є здійсненням певного акта [Остін 1986, с. 48].
Дж. Остін пропонує у своїх дослідженнях розглянути висловлювання, яким притаманні такі особливості:
всі висловлювання виступають у формі дієслова першої особи однини дійсного способу. Водночас вони нічого
не описують, ні про що не повідомляють, нічого не констатують, не є істиними чи неістиними; а також
уживання цих висловлювань є частиною вчинків або дій [Остін 1986, с. 109]. Надалі Дж. Остін наводить
приклади: «Так» (у розумінні «Я згоден одружитись з цією дівчиною» – як висловлювання під час шлюбної
церемонії); «Називаю цей корабель «Королевою Єлизаветою» (вживається, коли розбивають пляшку
шампанського об ніс корабля). Такі висловлювання Дж. Остін запропонував назвати перформативними, тобто
еквівалентними дії.
Надалі, розвиваючи свої ідеї, учений виокремив експліцитні перформативи («Я обіцяю», «Я заповідаю») у
протилежність імпліцитним («Собака» – може бути застереженням, а може бути звичайним описом сцени).
Дж. Остін виділяє в досліджуваному об’єкті такі групи:
1. Вердиктиви (за ознакою винесення вердикту, за ознакою оцінювання, поглядом): засуджувати,
оцінювати, розуміти, розраховувати, аналізувати.
2. Екзерситиви (за ознакою влади, права, впливу): призначати, застерігати, наказувати, заповідати,
називати.
3. Комісиви (за ознакою обіцянки, різними зобов’язаннями, включаючи декларації): заявляти, обіцяти,
підтримувати, присягати.
4. Бехабітиви (за ознакою соціальних конвенцій): вибачатися, вітати, хвалити, співчувати, дякувати.
5. Експозитиви (уособлюють те, яке місце займає наше вживання під час дискусії чи бесіди):
відповідати, визнавати, припускати, інформувати.
За Остіном, саме перформативи складають операційну базу мови: «Насправді, мова має небагато, якщо
взагалі має, експліцитних конвенцій, і в ній взагалі немає різких обмежень у сферах дії її правил, між
семантичним і синтаксичним, де під «експліцитними конвенціями» він має на увазі правила вживання [Остін
1986, с. 56].
Терміни “перформатив” і “перфомативне речення” вживаються Дж. Остіном як синоніми. Зазначимо
також, що перформативом або перформативним реченням учений називає лише висловлювання в
перформативному вживанні (пор. обіцяю — обіцяти). Тобто, для того щоб вважатися перформативом, речення
повинно бути реалізоване в мовленнєвій ситуації, і дія, що ним називається, повинна бути виконана.
Розвиваючи свою теорію, Дж. Остін подає мовленнєвий акт (перформатив) як утворення, що
складається з трьох рівнів: локуції (локутивний акт), іллокуції (іллокутивний акт), перлокуції (перлокутивний
акт). Визначимо, які функціональні можливості має висловлювання «Він сказав мені вистрелити в неї». Якщо
локутивний акт – це висловлювання з певним смислом і референцією, що фонетично і граматично правильно
побудоване, або – семантична частина; то іллокутивний акт є елементом прагматичної частини, що втілює у
висловлюванні певну комунікативну інтенцію (‘він наказав, примусив вистрелити в неї’). Перлокутивний акт
як другий елемент прагматичної частини визначає наслідки впливу іллокутивного акту на конкретного адресата
(‘він примусив мене вистрелити в неї’ – як дія, що відбулася).
Вважають, що у двох властивостях іллокутивного акту – інтенційності і конвенційності – криється
властиве мовленнєвому акту протиріччя між двома нерозривно пов’язаними у ньому моментами: суб’єктивним
(мета мовця) і об’єктивним (не залежні від мовця засоби забезпечення розпізнання цієї мети слухачем).
Отже, основною ознакою іллокутивного акту є його мета, але не будь-яка мета, а лише та, що відповідно
із задумом мовця повинна бути розпізнаною адресатом. Так, бажаючи випроводити набридливого гостя і
знаючи, що він посварився з В та не матиме бажання з ним зустрітися віч на віч, господар може промовити:
Учора телефонував В і сказав, що сьогодні завітає до мене. Справжня мета мовця – спонукати слухача піти –
не може розглядатися як іллокутивна мета його мовленнєвого акту, тому що вона прихована і для її досягнення
зовсім не обов’язково, щоб адресат її розпізнав. Ілокутивною метою мовленнєвого акту у даному випадку буде
мета надання адресатові інформації. Ця мета подана відкрито, тому цей мовленнєвий акт на іллокутивному
рівні аналізу розглядається як повідомлення, а не спонукання. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

196
Стосовно своєї теорії Дж. Остін зазначав, що, даючи визначення перформативності, даремно шукати
будь-який граматичний чи лексичний критерій, котрий дозволив би встановити різницю між перформативними
і всіма іншими висловлюваннями, хоча і виділяв ряд характерних загальних ознак (окрема граматична форма
для перформативного дієслова (перша особа однини, дійсного способу), неможливість розмежування за
критерієм істинності – неістинності перформатива, а також такі ознаки як результативність, конвенційність,
аутореферентність, одномоментність [Остін 1986, с. 125; Падучева 1985, с. 138; Бенвеніст 1974, с. 305].
Дж. Сьорль, аналізуючи класифікацію Дж. Остіна, зазначав, що головним її недоліком є відсутність
чітких критеріїв розмежування одного різновиду іллокутивної сили від іншого. З цим можна цілком
погодитися, бо і сам Дж. Остін у своїй роботі «Слово як дія» зазначав з приводу власної класифікації: «Останні
два класи такі, що спричиняють мені найбільше неприємностей, і цілком можливо, що вони не зовсім чітко
розмежовані і пересікаються одне з одним або навіть виникне необхідність у новій класифікації» [Остін 1986, с.
90].
Дж. Сьорль, зосереджуючи увагу на іллокуції, вказав на дванадцять значимих лінгвістичних параметрів,
за якими можна розрізнювати ілокутивні акти. Ми вкажемо три найбільш істотних, які, на думку вченого,
створюють основу для таксономії головних класів іллокутивних актів: іллокутивна мета, напрямок
пристосування та виражений психологічний стан. Базовими різновидами іллокутивних актів у класифікації Дж.
Сьорля вважаються такі:
— репрезентативи (або ассертиви), які втілюються у судженнях про певні стани речей;
— директиви, які втілюються в проханнях, дозволах, наказах тощо;
— комісиви, які зобов’язують мовця здійснити деякий вчинок (обіцянки, погрози, пропозиції ін.);
— експресиви, що демонструють емоційні та психічні стани, втілюються у подяках, вибаченнях,
привітаннях;
— декларації, що звичайно є “інституціональними”, подекуди мають ритуалізований характер (заповіти,
оголошення війни, призначення на посаду та ін.) [Сьорль 1986, с. 153].
Е. Бенвеніст пропонує виділити повноцінні перформативні конструкції у мовленні, які можуть підлягати
безпосередньому аналізу. Учений виділяє перформативні конструкції двох типів. До першого типу він
відносить перформативні висловлювання, у яких дієслово зі значенням заяви або клятви у першій особі
теперішнього часу об’єднується з диктумом. Наприклад: Я наказую, щоб населення було мобілізовано, де
диктум представлений як «населення було мобілізовано», що необхідно для того, щоб текст мав
перформативний характер [Бенвеніст 1974, с. 306].
Інший різновид таких висловлювань представлений конструкцією дієслова з прямим додатком і
предикативним членом: Я оголошую загальну мобілізацію (де дієслово оголошую виступає як перформативне
дієслово мовлення). Е. Бенвеніст також зазначає, що «перформативне висловлювання є реальним тільки тоді,
коли воно є відповідним актом». Якщо мовець не має повноважень оголошувати загальну мобілізацію, то таке
висловлюваня не може бути перформативним. Перформативного висловлювання, яке не було б дією, не існує.
Воно існує лише як акт влади. Дії влади перш за все і завжди представляють собою висловлювання, які
вимовляються тими, хто має право їх промовляти. І коли ми маємо справу з перформативними
висловлюваннями, нам необхідно пам’ятати, що ця умова – умова уповноваженості особи, що промовляє
висловлювання, і особливих обставин, в яких висловлювання здійснюється, – обов’язково повинні бути
дотримані [Бенвеніст 1974, с. 307].
До стандартних типологій можна віднести і класифікацію іллокутивних актів Г.Г. Почепцова, у якій
учений виділяє прагматичні типи речень, беручи за основу характер прагматичного компонента семантичної
структури речення. Семантична структура при цьому складається з двох семантичних величин: прагматичного
компонента і пропозиції. Прагматичний компонент втілює комунікативну інтенцію речення, пропозиція – його
когнітивний зміст [Почепцов 1978, с. 271].
Учений подає лише короткі визначення кожному класу, загострюючи увагу на формальних ознаках
речень, які належать даній категорії. Комунікативно-інтенційний зміст констатива міститься в твердженні,
промісив – це висловлювання-обіцянка, менасив – висловлювання-погроза, промовляючи перформатив, мовець
здійснює певну дію (Г.Г. Почепцов визнає невдалість цього терміна, враховуючи перформативність будь-якого
висловлювання), директив – прагматичний тип речення, змістом якого є спонукання адресата до дії, ця
категорія поділяється на ін’юктив (висловлювання-наказ) і реквестив (висловлювання-прохання), квеситив – це
питальне висловлювання в його традиційному розумінні [Почепцов 1982, с. 64].
До спроби виділити ознаки перформативних дієслів вдався і Ю.Д. Апресян у роботі «Перформативы в
грамматике и словаре» [Апресян, 1995, с. 295]. Це дослідження прийнято вважати програмним у російській
лінгвістиці, оскільки воно виконане на матеріалі російської мови. Виділені Ю.Д. Апресяном п’ятнадцять груп
російських перформативів більшою мірою ґрунтуються на семантичних і граматичних ознаках перформативних
висловлювань: спеціалізовані повідомлення і твердження, зізнання, обіцянки, прохання, пропозиції та поради,
попередження і пророкування, вимоги та накази, заборони і дозволи, згоди і заперечення, схвалення, осуди,
прощення, мовленнєві ритуали, спеціалізовані акти відчуження, відміни, відмови, називання і призначення.
В українській мові також було зроблено спробу систематизувати перформативи. Л. Турик було виявлено
140 перформативів і розподілено за дев’ятьма тематичними групами, а саме: «спеціалізовані повідомлення та Розділ VI. Проблеми лінгвістики тексту, дискурсології, дискурс-аналізу

197
утвердження, акти передачі, відчуження, скасування, відмови і таке інше; призначення; обіцянки; прохання,
пропозиції та поради, попередження й пророкування, вимоги й накази, заборони й дозволи; згоди й
заперечення; схвалення та засудження; прощення; мовленнєві ритуали; називання й призначення» [Турик 2004,
с. 320-324].
На попередньому етапі нашого дослідження ми можемо стверджувати, що класична форма
перформативної конструкції (перформативного речення) має підмет, виражений займенником першої особи
однини, і присудок у формі дієслова дійсного способу, теперішнього часу, наприклад, Я обіцяю вам
виправитися. Такі перформативи в лінгвістичній літературі називають повними або рідше стандартними. Однак
Дж. Остін не наполягав на існуванні саме такої конструкції. Для будь-якої мови, у тому числі й для української,
до вищезазначеної форми можна додати наступні, відмінні від неї за будь-якою із складових цієї конструкції:
а) особа може бути третьою, наприклад, у тексті офіційного послання дієслово третьої особи оголошують
уживане перформативно: Президент Республіки і Верховна рада оголошують… б) число може бути множиною:
Клянемося ми всі; в) час – майбутнім: Нагадаю вам, що завтра закінчується строк підписки, г) спосіб може
бути наказовим: Я наказую зробити справу неодмінно та ін. Такі перформативи виділяють в особливу категорію
неповних або дефектних перформативів на відміну від повних [Азадова 2007, с. 10].
Звернемо увагу і на такий факт, що далеко не всі мовленнєві акти можуть бути виражені за допомогою
експліцитного перформатива: неможливо здійснити акт похвали і акт загрози, промовивши «цим я хвалюсь» або
«цим я загрожую». Якщо ж це відбувається, то мовець, на думку З. Вендлера [Вендлер 1985, с. 238], здійснює
«іллокутивне самогубство», оскільки мета висловлювань з такого типу дієсловами стає явною, тоді як вона
повинна бути старанно прихованою, інакше висловлювання не буде успішним.
І.А. Косик пропонує звернути увагу на «некласичні» або «периферійні» перформативи, до яких
відносяться не тільки дієслова, а й вигуки: Ага, так ось хто вистежив мене! (В. Ілляшенко), частки: Невже у
цій сніговій пустелі літають яскравобарвні метелики (В. Чередниченко), вставні слова: Хвост у ей, ей-богу, не
сойти с места, хвост у ей (А. Казанцев) та інші. Відповідно, пропонується класифікувати перфомативи не
лише з семантичної точки зору, а й за належністю до частин мови [Косик 2004, с. 187].
Крім того, аналізуючи семантичні, структурні і граматичні особливості перформативів, привертають до
себе увагу перформативні дієслова як одиниці мови, а саме: формули мовленнєвого етикету або «прагматичні
кліше», які, наприклад, «пов’язані з глибинними семантичними репрезентаціями предикатів прохання, коли
виражається складова прохання у формі граматичних засобів спонукальності – наказового способу дієслова:
Подай мені книгу» [Баландіна, Степаненко 2007, с. 67], фразеологічні одиниці, приказки; формули
інституціонального дискурсу: Оголошую вас чоловіком і дружиною.
У лінгвістичній науці відомий факт розподілу перформативів на “сильні” та “слабкі” на основі такого
критерію, як наявність соціальних наслідків у результаті вимовляння перформатива [Азадова 2007, с. 10].
Слабкими називають перформативи, які з’ясовують такі наміри мовця, що засвідчують спосіб надання
інформації, наприклад: Я визнаю, що невинний. Каюсь у гріхах своїх. Сильними називають перформативи,
вимова яких спричиняє соціальні, юридичні чи буденні наслідки, наприклад: Зобов’язуюсь сплатити всі
кошти. Гарантуємо своєчасну доставку. Я накладаю вето на цей законопроект.
Відомий факт розподілу перформативів на безперечні і сумнівні [Азадова 2007, с. 10].
Для безперечних – перформативне вживання є цілком природним і сприймається як семантично
нейтральне. Для сумнівних – перформативне вживання трапляється досить рідко і вимагає особливих
ситуативних умов.
У ряді досліджень виділяють так звані ментальні і соціальні перформативи [Азадова 2007, с. 10]. Якщо
іллокутивна мета ментальних перформативів – зміна ментального простору, то призначення соціальних – зміна
соціального простору. За таким принципом до дієслів, що виконують функції ментальних перформативів,
відносять: проаналізуємо, прослідкуємо, звернемося (до), передбачимо та інші. Якщо соціальні перформативи
рівнозначні вчинку, то ментальні – кроку в міркуванні. В основі перших полягає соціально значима дія; в основі
других — “ментально” значима дія, інтелектуальна операція, новий ментальний стан.
Отже, у нашій роботі ми розглянули основні класифікації перформативів, що були запропоновані
ученими-логіками та ученими-лінгвістами на сучасному етапі мовознавчої науки, з’ясували деякі
закономірності функціонування перформативів у мові, особливості прагматики. Так, ми можемо стверджувати,
що перформативне висловлювання – це трьохрівневе утворення, що включає локуцію (семантичну частину),
іллокуцію (прагматичну частину), спрямовану на втілення у висловлюванні комунікативної інтенції та
перлокуцію (прагматичну частину), що визначає наслідки впливу на адресата. Виділили наявність певних
категоріальних ознак перформативів, а саме: експліцитність та імпліцитність; “сильні” і “слабкі”
перформативи; повні і неповні перформативи, безперечні і сумнівні перформативи; ментальні і соціальні
перформативи.
Аналіз перформативів у даній статті дозволяє нам висунути декілька перспективних завдань, що
дозволить нам глибше усвідомити їх природу. Українська мова багата перформативами і перформативними
висловлюваннями в усіх функціональних стилях, проте сталої класифікації перформативів в україністиці немає.
До того ж потрібно виділити підгрупи в межах вже відомих класифікацій, а саме: експресиви, директиви, ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

198
комісиви та інші на явища перехідності між ними, що допоможе нам найбільш чітко і правильно розподілити
перформативи. У цьому плані видаються доречними типологічні класифікації, а саме: семантико-стилістична,
прагматична (або функціональна), дискурсивна.

Література
Азадова 2007: Азадова Н.А. Сопоставительное исследование перформативного глагола (на материале
лезгинского, русского и английского языков): Автореф. дис. … канд. филол. наук: 10.02.20 / Дагестан. гос. ун-т.
– Махачкала, 2007. – 25 с.
Апресян 1995: Апресян Ю.Д. Перформативы в грамматике и словаре // Интегральное описание языка и
системная лексикография // Избранные труды: В 2-х т. – М.: Школа «Языки русской культуры», 1995. – Т. 2. –
С. 208-262.
Баландіна, Степаненко 2007: Баландіна Н.Ф., Степаненко М.І. До проблеми опису етикетних
перформативів у словниках (чесько-українські паралелі). – Eslavistica Complutense, 2007. — № 7. – р. 63-76.
Безменова, Герасимов 1984: Безменова Н.А., Герасимов В.И. Введение / Языковая деятельность в аспекте
лингвистической прагматики: Сб. Обзоров. – М.: ИНИОН, 1984. – С. 5-24.
Безменова, Герасимов 1984: Безменова Н.А., Герасимов В.И. Некоторые проблемы речевых актов //
Языковая деятельность в аспекте лингвистической прагматики: Сб. обзоров. – М.: ИНИОН, 1984. – С. 146-196.
Бенвенист 1974: Бенвенист Э. Общая лингвистика: Пер. с фр. / Под ред. Ю.С. Степанова. – М.: Прогресс,
1974. – 447 с.
Вендлер 1985: Вендлер З. Иллокутивное самоубийство / Пер. с англ. // Новое в зарубежной лингвистике.
– М.: Прогресс, 1985. – Вып. 16: Лингвистическая прагматика. – С. 231-243.
Косик 2004: Косик И.А. К проблеме классификации перформатива // Материалы ХІ международной
конференции по функциональной лингвистике «Функциональное описание естественного языка и его единиц».
– Сб. научн. докл. – Ялта, 2004. – С. 186-188.
Остин 1986: Остин Дж.Л. Слово как действие: Пер. с англ. // Новое в зарубежной лингвистике. – М.:
Прогресс, 1986. – Вып. 17: Теория речевых актов. – С. 22-130.
Падучева 1986: Падучева Е.В. Высказывание и его соотношение с действительностью. – М., 1986. –
246 с.
Почепцов 1978: Почепцов Г.Г. Анализ перформативных антиномий // Структурная и математическая
лингвистика. – К.: Вища школа, 1978. – 362 с.
Почепцов 1982: Почепцов Г.Г. Анализ перформативных высказываний // Филологические науки. – 1982.
– № 6. – С. 63-66.
Серль 1986: Сьорль Дж.Р. Классификация иллокутивных актов: Пер. с англ. // Новое в зарубежной
лингвистике. – М.: Прогресс, 1986. – Вып. 17: Теория речевых актов. – С. 151-169.
Сусов 1990: Сусов И.П. Семиотика и лингвистическая прагматика // Язык, дискурс, личность. – Тверь:
Тверский гос. ун-т, 1990. – С. 125-133.
Турик 2004: Турик Л. Перформативні лексеми сучасної української мови. – Вісник Львів. ун-ту. – Серія
філол., 2004. – Вип. 34. – Ч.ІІ. – С. 319-325.
Штерн 1998: Штерн І.Б. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики. Енциклопедичний словник. –
К.: «АртЕк», 1998. – 336 с.

The article deals with the problem of classification of performatives in scientific literature, in Ukrainian in
particular.
Keywords: performative, performative statements, pragmatics, speech act.
Надійшла до редакції 9 жовтня 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.