Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Тетяна Космеда — ТИПОВІ ДИСКУРСИВНІ СЛОВА ЯК ПОКАЗНИК КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ (на прикладі аналізу «живого» мовлення І. Франка)

Стаття присвячена аналізу улюблених слів І. Франка, які він використовував у «живому» мовленні.
Серед них вагоме місце посідають дискурсивні слова, використання яких у «живому» мовленні Франка дає
змогу не лише розширити уявлення про їх мовленнєву прагматику взагалі, але й зробити висновки про
особливості вдачі відомого письменника.
Ключові слова: дискурсивні слова, комунікативна компетенція, мовна особистість, «живе» мовлення.

Найбільш послідовно характер і світогляд окремого народу, як відомо, відображається в мові, у мовній
картині світу, її лексичному складі. Аналіз лексичного складу мовлення окремої особистості дає змогу зробити
висновок передусім про особливості її світосприйняття, світобачення і світорозуміння.
Проте не всі лексичні одиниці однаково містять інформацію про національний характер, ментальність,
світогляд народу. Серед найбільш показових у цьому аспекті О. Шмельов виокремлює такі лексичні сфери:
1. Слова, що відповідають певним аспектам універсальних філософських концептів (правда, істина, обов’язок,
свобода, воля добро, благо і под.). 2. Слова, що відповідають поняттям, які існують в інших культурах, проте
найбільш значущими є саме для зазначеної культури, ментальності, свідомості. Для російської культури – це,
наприклад, душа, доля і под. 3. Слова, що відповідають унікальним національним поняттям. Для росіян – це
удаль, тоска і под. 4. «Дрібні» слова. Для російської культури – це насамперед авось, небось, видно, да ну, ну і
под. [Шмелев 2005, с. 25-36]. Саме ці слова містять неявні смисли, які вважають особливо показовими для
мовної картини світу.
Зазначені лексичні сфери можна проектувати і на вивчення особливостей мовної особистості. Цікаво
вивчати відображення зазначених груп у системі улюблених слів окремої мовної особистості, типових для неї
слів і фраз. Саме у такому ракурсі розглянемо роль улюблених слів для визначення специфіки «живого»
© Космеда Т.А., 2008 Розділ VI. Проблеми лінгвістики тексту, дискурсології, дискурс-аналізу

207
мовлення Івана Франка, його комунікативної компетенції, особливостей його вербального світобачення,
світосприйняття та світорозуміння, деяких рис характеру, вдачі.
Мовлення людини відображає різні аспекти її діяльності, це стосуються і налаштування на якусь дію,
вчинок, думку, мова також має розмаїті засоби для вираження модальності, емоцій, почуттів. Одна з основних
рис українського національного характеру, як відомо, це кардіоцентризм, емоційність, що й виражається у
мовленні передусім наявністю широкого діапазону модусів та засобів для їх вираження у процесі
комунікативної діяльності індивідуума.
Сьогодні науковці акцентують увагу на ролі так званих «дрібних» слів (термін Л. Щерби), тобто
модальних слів, часток, вигуків і под. у мовній картині світу конкретної нації, у мовленні людей, зокрема у
мовній компетенції кожної конкретної мовної особистості. Дехто з науковців, зокрема російські автори одного з
нових тлумачних (пояснювальних) словників, називають їх «структурними» словами, включаючи у їх систему
прийменники, сполучники, частки, вигуки, втавні слова, займенники, числівники, дієслівні зв’язки, слова
категорії стану, прислівники порівн.: «Структурними називають слова, які формують реляційну, синтаксичну і
модальну структуру тексту» (В. Морковкін) [ОСРЯ 2002, с. 6], а частіше – словами дискурсивними. Як зазначає
Ф. Бацевич, «під дискурсивними словами (ДС) у сучасній лінгвістиці розуміють мовні елементи (слова,
вирази, навіть окремі речення), які забезпечують зв’язність дискурсу, віддзеркалюють процеси взаємодії
учасників спілкування» [Бацевич 2008, с. 29]. Дослідники наголошують, що ДС дають змогу людині
репрезентувати особистісні комунікативні смисли, виражають категорії прагматики, є структурними
елементами дискурсу, тому, власне, дехто з науковців і називає їх структурними словами. Ці слова
характеризують особистості адресанта, адресата, пов’язані з каналами комунікації, контекстом і ситуацією
спілкування в цілому.
Під час спілкування з товаришам приятелями, друзями Іван Франко говорив просто, спокійно, «він не
виголошував самовпевнено слів, доводячи якісь «нові ідеї», а розмовляв спокійно, трохи притишено»
[Рудницький 1997, с. 334]. У розмові часто був веселим і, як кожна звичайна людина, вживав улюблені слова чи
фрази. Поет і сам зазначав, що кожний письменник, очевидно, й кожний талановитий оратор «виробляє свою
окрему мову, має свої характерні вислови, звороти, свою будову фраз, свої улюблені слова», якщо «нема своєї
індивідуально забарвленої мови», то ця людина пише чи говорить «безбарвно, мляво, і не може» розраховувати
«на тривку популярність» [Космеда 2006, с. 132]. Сучасники Івана Франка звернули увагу на слова, які
письменник досить часто, за їх спостереженнями, використовував у своєму «живому» мовленні.
Коли Іван Франко про щось розмірковував, то любив промовляти сам до себе: «Так-так». І. Франко
говорив переважно тихим голосом, особливо у зазначених ситуаціях. Про це писав С. Єфремов: «Збігають
хвилини… потім рвачкий рух немов чоловік прокидається й скидає з себе навіяне та вертається до дійсності,
притишене зітхання, коротке «так-так» [Єфремов 1997, с. 227]. Очевидно, ці слова допомагали Франкові
зосереджуватися, сприяли активізації його внутрішнього мовлення, а можливо, були й певним сигналом, свого
роду переключенням коду – виходом із стану внутрішнього мовлення, перемиканням на мовлення зовнішнє.
Така функція ДС «так-так» у сучасних словниках не зафіксована, зокрема у СУМі та «Великому тлумачному
словнику сучасної української мови», укладачем якого є В.Бусел, подано цілком однакову, але скупу
інформацію, порівн.: «Так-так» 1. част. Уживається в реченні для підсилення ствердження чогось.
2. виг. Уживається як звуконаслідування [СУМ, т. Х., с. 24; ВТССУМ 2005, с. 1428]. Але І. Франко, що
очевидно, використовува «так-так» у функції частки не лише з метою підсилення факту ствердження своєї
думки як наслідку автокомунікації, його діалогу самого з собою. Тут повинні мати місце й інші модуси, які
характерні для частки «так». Подібні слова слугують вираженню категорії інтимізації: їх використовують як
інтимні, часто у внутрішньому мовленні. Мовець може міркувати про щось йому знайоме, про те, що було в
минулому, активізуючи пам’ять. Спогади навіюються у формі внутрішнього мовлення, але мовець
використовує інтимне «так-так», як зазначалося, для висловлення вголос сигналу щодо завершення роздумів. За
допомогою цих слів будуються фамільярні, жартівливі докори, вони можуть бути вказівкою на те, що бажання
мовця зреалізовується, готовність змиритися з подіями, з ситуацією, можливо, з невдачею або бути сигналом
для того, щоб зосередитися, зібратися з думками, наважитися на щось. Ці лексеми можна вважати
характеристиками не лише мовлення, але й таких рис характеру, як толерантність, терпимість, зокрема до
чужих думок, поглядів, можуть виражати схвалення, погодження, підведення підсумку. Крім того, важливо, що
це «так-так» І. Франко, як правило, вимовляв притишено, що також дає змогу точніше з’ясувати особливості
його комунікативної налаштованості. Тихий голос, як зауважує Г. Крейдліна, – це вияв інтимності [Крейдлін
2000, с. 465]. Її вияв є цілком логічним, коли мовець перебуває у стані автокомунікації. Між внутрішнім
голосом і його носієм не існує бар’єра. «Внутрішній голос говорить ледь чутно, він може лише нашіптувати і
підказувати» [Крейдлін 2000, с. 466], завершуватися підсумковими словами.
Орієнтуючись на власну філологічну інтуїцію, вважаємо, що «так-так» може бути використано в деяких
ситуаціях так само, як і частка «так», зокрема у функції модальної стверджувальної частки: 1) під час
відповіді, що підтверджує правильність думки, наявність факту чи явища; 2) виражає згоду на якусь дію або
ствердження раніше висловленого, за значенням близька до слів «авжеж», «справді»; 3) як підтвердження
думок співрозмовника, згоди з ним, у значенні «правильно», «справедливо» [СУМ 1970-1980, т. Х, с. 17-21; ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

208
ВТССУМ 2005, с. 1427]. Цікаво, що російське «да-да» використовується виключно у функції вигука [ОСРЯ
2002, с. 91]. Отже, «так-так» містить специфічну для української ментальності інформацію, зокрема і щодо
сигналу переходу від мовлення внутрішнього до зовнішнього. Крім того, у «Галицько-руських народних
приповідках», які зібрав, упорядкував і пояснив І. Франко міститься низка паремій, у яких «так» є ключовим
словом, часто повторюючись не відразу, а в другій частині паремії, хоча й використовується не лише у якості
частки, а й прислівника, проте при переході у клас часток прислівникові концепти, очевидно, могли
переміститися. Можливо, й цей чинник упливає на те, що «так-так» є типовим дискурсивним словом українців,
порівн.: Кой так, то так. (Наг.) – Говорять про те, що сталося, або має статися; Коли так, то гони си маму.
(Снят.) – Коли так, то не маю що тобі більше сказати; Не все так іде, як би чоловік хотів. (Наг.) – Житє
чоловіка складається з того, що він сам собі уложить, і з багатьох несподіванок; Ой так, сіють мак, на долині
просо; залицяв ся в ходаках, оженив ся босо. (Гнідк.) – Жартівлива співанка про бідолашне подружє, уживана
також як приказка; Ой так-так, коби з хати як. (Мик. н. Дн.) – Притакує чоловік бесідливому господареви,
бажаючи якнайшвидше вирватися з його хати; Так, так, але з хати як? (Берл.) – Говорить чоловік, якому не
можна вийти з хати; Що так, то так. (Наг.) – Говорить чоловік, не маючи чому заперечити; Як так, то най
буде й так. (Наг.) – Говорить чоловік, не можучи поставити на своїм і пристаючи на иншу евентуальність та ін.
[ГРНП 2007, с. 253-254]. Фразеологічний словник української мови фіксує набагато менше елементів зі
стержневим словом так, аніж словник, укладений І.Франком [ФСУМ 1993, кн. 2, с. 874-876]. Спираючись на
власні мпостереження, зауважимо, що у мовленні сучасного пересічного українця досить часто
використовується паремія «Так-так», – сказав бідняк» у якості дискурствного виразу, проте у ній зафаксована
типовість використання дискурсивного слова «так-так» у мовленні конкретної соціальної групи.
К.Студинський запам’ятав інше слово, що було також улюбленим у Франка – «ладно». Щодо оповідання
«Сонні мари о. Сміліковського» К.Студинський згадує: «Франко читав скоро, підсміхувався та доповів:
«Ладно! Видрукую…» [Студинський 1997, с. 103-104]. Наведемо ще один контекст: «В грудні 1885 року поїхав
я на різдвяні свята до моїх родичів. Тут записав у повадатора лірника «жебрацьку» (лірницьку) таємну мову
(коло 300 слів)… З цією етнографічною розвідкою явився я вдруге в мешкання Івана Франка дня 8.11.1886 року.
Франко сам знаменитий етнограф, переглянув її скоро і промовив своїм типовим: «Ладно! Видрукую ще цього
року!» [Там само].
У СУМі та тлумачному словнику, укладачем якого є Т.Бусел, інформація про лексему «ладно» подана
дуже стисло, порівн.: розм., прислівник до ладний у 1, 2, 5 значеннях, вживається й у значенні присудкового
слова – «добре, приємно комусь» [СУМ, 1970-1980, т. ІУ, с. 435]. Інформації, що ця лексема може
використовуватися у функції модальної частки з указівкою на згоду, схвалення, немає. Лексема ж ладний
розглядається як омонімічна, порівн.: ладний 1, розм. 1. Те саме, що гарний 1; // красивий (про зовнішні ознаки);
// сонячний, погідний; // який заслуговує схвалення; добрий, слушний. 2. Добре, вдало акуратно зроблений,
виконаний; // вдало, зі смаком підібраний. 3. Діловитий (у 1 знач.), вправний. 4. Пройнятий доброзичливістю,
приязню, ласкою; лагідний, ніжний. 5. Злагоджений, гармонійний [СУМ, 1970-1980, т. ІУ, с. 435], а також
ладний 2 на що, до чого або з інфін., присудк. сл. Схильний, охочий що-небудь робити; // готовий до певних
учинків; згоден на певну дію, стан [СУМ, 1970-1980, т. ІУ, с. 435]. Натомість, у словнику структурних слів
російської мови указано, що «ладно» використовують і як частку: 1. Для вираження згоди мовця здійснити
певну дію. 2. У кінці питання, яке скероване на співбесідника і містить деяке прохання або виражає бажання
почути відповідь, та ще й відповідь переважно прихильну [ОСРЯ 2002, с. 182-183], а також як категорію стану,
коли лексема означає стан людини із загальною вказівкою на позитивну аксіологічність. Думаю, що І. Франко
використовував це дискурсивне слово у різних функціях, але у наведених прикладах саме у функції частки для
вираження згоди здійснити конкретну дію, але й зі смисловим аксіологічним компонентом схвалення. Не
думаю, що наявність зазначених смислів слід уважати наслідком упливу російської мови. Можливо, тут можна
простежити вплив концептів, що наявні у лексемі ладний. Проте сьогодні дискурсивне слово ладно вживається
із зазначеним смислом в українському мовленні, очевидно, рідко.
М. Вороний до частотних дискурсивних слів І. Франка відносить російське «харашо», порівн.: «Ще раз
стискаючи мені руку, весело сказав: «Ха-ра-шо!» (Його любимий вираз, якого він, пустуючи, вживав, умисно
вимовляючи по-російськи)… Ще кілька жвавих коротких фраз, запрошення зайти до нього перед від’їздом, і
ми розпрощались» [Вороний 1997, с. 285]. Слушно тут навести думку про те, що «… саме чужі лексичні системи
часто стають резервним комунікативним засобом, який знаходить своє використання у специфічних умовах»
[Зимовець 2007, с. 138]. Очевидно, у житті І. Франка був якийсь поштовх, подія, яка вплинула на те, що у
своєму мовленні він почав часто жартома використовувати російське дискурсивне слово «хорошо», при чому,
як бачимо з наведеного контексту, вимовляв це слово письменник, враховуючи закони російської орфоепії
(акання). Можливо, чинником, який зумовив жартівливе використання зазначеної лексеми стало спілкування з
дружиною. У своєму щоденнику один із сучасників та сподвижників Івана Франка Осип Маковей звернув
увагу, правда, дещо з досадою, що дружина Івана Франка «майже тільки змосковська говорить, хоть і знає по-
нашому, – та недаром з Расеї» [Semper 2007, с. 44], про що йдеться у запису від 18/6 1987 р. Проте І. Франка це
не бентежило, бо він був, з одного боку, справжнім патріотом України, а з іншого, – справжнім європейцем-
інтернаціоналістом, що можна підтвердити чисельними прикладами, які характеризують його здатність
здійснювати усі форми міжкультурної комунікації [Див.: Космеда 2006]. Зазначений факт, очевидно, сприяв Розділ VI. Проблеми лінгвістики тексту, дискурсології, дискурс-аналізу

209
тому, що І. Франко міг удосконалюватися у вправності спілкування російською мовою і вдома, тому міг часто
використовувати і лексему «хорошо». Нагадаємо, що дружина І. Франка О. Хорунжинська походила з
інтелігентної, освіченої української родини, була випускницею Харківського інституту благородних дівиць,
очевидно, мала вплив на І. Франка, зокрема й у сприйнятті російської мови, мовлення, культури, що були
поширені на той час у Східній Україні. У російському мовленні лексему «хорошо» використовують: 1) як
вставне слово для вираження готовності мовця зробити певне припущення; 2) як частка для вираження згоди;
3) як частка у кінці питання, що скероване на співрозмовника, щоб активізувати бажання мовця надати
відповідь, а також, щоб ця відповідь була позитивною, 4) як прислівник; 5) як категорія стану [ОСРЯ 2002,
с. 366-367]
Виокремивши типові ДС І. Франка (так-так, ладно, хорошо), простежуємо деяку закономірність, що
може давати право зробити висновоки і про особливості вдачі І. Франка. Оскільки письменник часто уживав
ДС, що містять стверджувальну позитивну аксіологічність, передають згоду, вказують на добрі наміри,
готовність допомогти, то й для вдачі письменника характерні такі риси, як прагнення прийти на допомогу,
бажання віддати свою енергію, відкритість до людей, щирість, оптимізм, зокрема про це говорив і
С.Данилович, який зауважував, що І.Франко «був веселої вдачі, оптимістичного погляду на світ і мав
вроджений хист легкої, чоловіколюбної сатири…» [Данилович 1997: с. 176].
Т. Коваль до улюблених Франкових висловів-приповідок відносить «екстрими ся стрічають» [Коваль
1998, с. 87], що, як видається, відображає особливості характеру І. Франка як людини, яка містить «у собі різні
сили», певну «двоїстість», можливо, навіть крайнощі, про що неодноразово писали його друзі, сучасники,
дослідники біографії, вказуючи на здітність І. Франка на різні «скоки». Крім того, зауважимо, що лексема
«екстрем» у часи І. Франка використовувалася переважно у мовленні галичан, не була настільки поширеною, як
сьогодні, вочевидь не входила в активний запас слів носіїв української мови, порівн.: екстрем – зах. Крайність
[ВТССУМ 2005, с. 342].
Сучасники І. Франка звернули увагу ще на один улюблений його вислів – «зчеркайте», який письменник
використовував, коли йшлося про письменницьку працю, зокрема К. Гриневичева писала: «Кожна зустріч з
поетом – це було високе пережиття. Я довідуюся від нього, скільки, щоб писати, треба читати й засвоїти
собі. «Мистецтво, – каже, – це відкидання зайвого. Kunst ist weglassen. Зчеркайте, зчеркайте!» [Гриневичева
К., 1997, с. 51]. У мовленні І. Франка зазначена лексема набула місткого смислу, поєднавши кілька
мікроконцептів, – «праця», «наполегивість», «рух», «дія», «покращення». Наявність у діловому мовленні
І. Франка дієслова зчеркайте як типового засвідчує, що він схильний рекомендувати співбесідникам працювати
ретельніше, наполегливіше, схильний до змін на краще: сам прагне до кращого і закликає до цього тих, з ким
спілкується. Як бачимо, у типових словах чи фразах І. Франка відображені не лише особливості його вдачі, але і
його морально-етичні уявлення.
Очевидно, цікавою є проблема дослідження мовленнєвого етикету, специфіки вираження національного
характеру, зокрема української кардіоцентричності у проекції на використання ДС, явища запозичення,
інтерференції у сфері «дрібних» слів, що простежується у процесі мовленнєвих контактів людини. ДС важливо
вивчати з огляду на проблеми перекладу. Фонові компоненти, дискурсивні слова часто взагалі не помічаються.
Усе це засвідчує необхідність дослідження ДС, створення активних словників функціонально-комунікативної
«поведінки» таких лексем в усному і писемному мовленні тих, хто використовує у спілкуванні сучасну
українську мову. Зіставлення ключових (типових) слів мовної особистості з даними етнопсихології може дати
змогу зробити нові висновки щодо комунікативної компетенції окремого мовця, національного мовного типу
зокрема.

Література
Бацевич 2008: Бацевич Ф. С. Семантико-прагматичні особливості дискурситвного слова навіть в
сучасній українській мові // Слово. Думка. Людина: Зб. наук. праць із актуальних проблем лінгвістики (До
80-річчя від дня народження докт. філол. наук, проф. Л. А. Лисиченко). – Харків, 2008. – С. 29-36.
ВТССУМ 2005: Великий тлумачний словник сучасної української мови. – Київ; Ірпінь:: ВТФ «Перун»,
2005. – 1736 с.
Вороний 1997: Вороний М. Перші зустрічі з Іваном Франком // Спогади про Івана Франка / Упоряд.,
вступ. стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львіві: Каменяр, 1997. – С. 284-287.
ГРНП 2007: Галицько-руські народні приповідки: У 3-х т. / Зібрав, упорядкував і пояснив Др. Іван
Франко: 2-е вид. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2007. – Т. 3. – 699 с.
Гриневичева 1997: Спомини (І.Франко) // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ. стаття і прим.
М. І. Гнатюка. – Львів: Каменяр, 1997. – С. 150-152.
Данилович 1997: Данилович С. Франко як духовний батько радикальної партії в Галисині // Спогади про
Івана Франка / Упоряд., вступ. стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львів: Каменяр, 1997. – С. 175-178.
Зимовець 2007: Зимовець Г. В. Дослідження мовних контактів // Мова і мовознавство в духовному житті
суспільства. – К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2007. – С. 130-235. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

210
Єфремов 1997: Єфремов С. Зі спогадів про Ів. Франка // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ.
стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львів: Каменяр, 1997. – С. 226-229.
Коваль 1998: Коваль Т. Творчість Івана Франка у контексті проблем культурної ідентичності // Іван
Франко – письменник, мислитель, громадянин: Матеріалм Міжнародної наукової конференції (Львів, 25-27
вересня 1996 р.). – Львів: Вид-во Львівського національного уніерситету ім. І.Франка, 1998. – С. 86-90.
Космеда 2006: Космеда. Т. А. Комунікативна компетенція Івана Франка: міжкультурні, інтерперсональні,
риторичні виміри. – Львів: ПАІС, 2006. – 328 с.
Крейдлин 2000: Крейдлин Е. Г. Голос и тон в языке и речи // Язык о языке: Сб. статей / Под общ. рук. и
ред. Н. Д.Арутюновой. – М.: Языки русской культуры, 2000. – С. 453-501.
ОСРЯ 2002: Объяснительный словарь русского языка: Структурные слова: предлоги, союзы, частицы,
междометия, вводные слова, местоимения, числительные, связочные глаголы / Под ред. В. В.Морковкина. – М.:
ООО «Издательство «Астрель»: ООО «Издательство «АСТ», 2002. – 432 с.
Рудницький 1997: Рудницький М. Іван Франко // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ. стаття і
прим. М. І. Гнатюка. – Львів: Каменяр, 1997. – С. 332-335.
ССУМ 1970-1980: Словник сучасної української мови: В 11-ти томах. – К.: Наукова думка, 1970-1980.
Студинський 1997: Студинський К. Як я став учеником Івана Франка // Спогади про Івана Франка /
Упоряд., вступ. стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львів: Каменяр, 1997. – С. 102-105.
Шмелев 2005: Шмелев А. Д. Лексический состав русского языка как отражение «русской души» //
Зализняк А. А, Левонсина И. Б., Шмелев А. Д. Ключевые идеи русской языковой картины мира: Сб. ст. – М.:
Языки славянской культуры, 2005. – С. 25-36.
ФСУМ 1993: Фразеологічний словник української мови: У 2 кн. / Уклад.: В. М. Білоноженко та ін. – К.:
Наук. думка, 1993.
Semper 2007: Semper magister et simper tiro: Іван Франко та Осип Маковей / Упорядк., передмова,
коментарі та пояснення слів Н. Тихолоз; Відповідальний та літературний редактор Є. Нахлік. НАНУ Львівське
відділення; Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка «Франкознавча серія». – Львів: ТзОВ «ПростірМ», 2007. –
Вип. 11. – 248 с.

The article launches the analysis of the favourite words Ivan Franko used in his speech. Not only do these
discourse words help to comprehend their speech pragmatics but also provide information on Franko’s personality
pattern.
Keywords: discourse words, communicative competence, speech personality, “live” speech.
Надійшла до редакції 12 вересня 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.