Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Тетяна Буга — ОСОБЛИВОСТІ ПЕРИФЕРІЙНОЇ ЧАСТИНИ УКРАЇНСЬКОГО ЧОЛОВІЧОГО ІМЕННИКА ЦЕНТРАЛЬНОЇ ДОНЕЧЧИНИ З К. ХІХ ДО ПОЧ. ХХІ СТ.

У статті на матеріалі антропонімікону Центральної Донеччини простежено динаміку рідкісних
чоловічих імен, з’ясовано їх питому вагу в кожному з дванадцяти виділених періодів. За особливостями
функціонування оніми розподілено на наскрізні, переривчасті та разові. Склад і рух чоловічих імен у кожній з
цих груп упродовж 1890-2000 рр. проаналізовано окремо.
Ключові слова: рідкісні чолові імена, наскрізні імена, переривчасті імена, разові імена.

Сільський український антропонімікон Центральної Донеччини з кінця ХІХ до поч. ХХ ст. містить 330
чоловічих імен, що було надано 88250 носіям. Його центральна частина складається переважно з традиційних,
перевірених часом канонічних онімів. Саме вона відображає найсуттєвіші якісні зміни іменника, пов’язані з
розташуванням онімів у частотному десятку та за його межами. Структурне оновлення антропонімікону
помітніше в його периферійній частині. Подібні спостереження фіксують дослідники іменників інших регіонів
України – Одещини (С. Л. Брайченко, Л. П. Зайчикова, Ю. О. Карпенко, О. Ю. Касім, О. Ю. Медведєва),
Ізмаїльщини (Д. О. Жмурко), Херсонщини (Р. Д. Петрова), Буковини (Л. В. Кракалія, Л. В. Чувашова),
Тернопільщини (Н. О. Свистун), Волині (І. Д. Скорук), Лемківщини (С. Є. Панцьо), Івано-Франківщини
(С. П. Павелко), Закарпаття (Л. О. Белей), м. Донецька (Г. В. Кравченко).
© Буга Т.В., 2008 Розділ VIII. Проблеми ономастики

257
У запропонованій статті поставлено мету проаналізувати рідкісні імена українців Центральної
Донеччини з 1890 по 2008 рр. Під терміном “рідкісні імена” об’єднано маловживані оніми (частотність їх
менша за СКО1 й більша за одиницю) та поодинокі (упродовж десятиріччя вони вживаються не більше одного
разу). У межах цих статистичних груп простежено оновлення чоловічого іменника, виявлено особливості
кожного з дванадцяти виділених періодів. Перший період включає 1890-1899 рр., другий – 1900-1909, третій –
1910-1919, четвертий – 1920-1929, п’ятий – 1930-1939, шостий – 1940-1949, сьомий – 1950-1959, восьмий –
1960-1969, дев’ятий – 1970-1979, десятий – 1980-1989, одинадцятий – 1990-1999, дванадцятий – 2000-2008.
Саме рідкісні оніми ілюструють взаємодію українського іменника з іменниками тих народів, які проживають у
селах Центральної Донеччини. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., на досліджуваній
території мешкають такі національні меншини: росіяни, греки, білоруси, татари, молдовани, німці, євреї,
вірмени, грузини, азербайджанці, болгари, поляки, цигани, китайці, в’єтнамці, корейці, башкири, киргизи та
деякі інші.
У групі рідкісних чоловічих імен упродовж 1890-2000 рр. побувало 325 різних онімів. Деякі з них у той
чи інший період піднімаються до основної частини антропонімікону. Ми проаналізуємо ті 235 онімів, котрі
жодного разу не набувають статусу частотних. На діаграмі з областями 1 продемонстровано, як упродовж
досліджуваного періоду змінюється кількість рідкісних імен та їх носіїв. Вісь Х відображає хронологічні зрізи,
вісь Y – кількість у % по відношенню до загальної кількості імен/ носіїв. Як бачимо, розширення асортименту
рідкісних онімів не призводить до збільшення кількості їх носіїв і навпаки. Так, з 1890 по 1920 рр. відсоток
онімів периферійної частини антропонімікону зростає від 74,72 до 86,20. При цьому з року в рік вони
обслуговують усе менше й менше новонароджених: на І зрізі – 18,33%, на ІІ – 16,46%, на ІІІ – 16,29%, на ІV –
10,57%. З 1930 рр. і до сьогодні частка рідкісних імен зменшується (від 85,27% до 69%), а кількість їх носіїв,
навпаки, зростає (від 9,07% до 13,45%).
Графік 1
Співвідношення кількості рідкісних імен та їх носіїв упродовж 1890-2000 рр.
0
10
20
30
40
50
60
70
80
90
100
I II III IV V VI VII VIII IX X XI
Періоди
К
і
л
ь
к
і
с
т
ь

у

%
Рі дкі сні імена Нос і ї рідкісних імен

За особливостями функціонування всі рідкісні імена можна розподілити на три групи: 1) наскрізні –
оніми, що зустрічаються в актових записах кілька десятиріч підряд; 2) переривчасті – оніми, які вживаються в
окремі періоди, розірвані певними часовими проміжками; 3) разові – оніми, зафіксовані лише на одному
хронологічному зрізі (див. графік 2).

1 СКО отримуємо шляхом ділення кількості носіїв кожного хронологічного зрізу на кількість імен цього зрізу
[Бондалетов 1983, с. 80]. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

258
Графік 2
Групи рідкісних чоловічих імен за особливостями функціонування
Переривчасті
Разові
Наскрізні

Наскрізністю вживання характеризуються 62 чоловічі імені. Більшість із них до середини ХХ ст.
виходить з іменника. Старі канонічні оніми архаїзуються: Август[ъ], Авраам/ій, Авирон[ъ], Ал[л]ім[ъ], Ананій,
Арнольд, Веремій, Герасим[ъ], Дорофей, Евтихій, Евфрем[ъ]/ Єфрем, Евдоким[ъ], Зиновій, Исаакій/ Ісаак,
Исидор[ъ], Іустин[ъ]/ Устин, Кассіан[ъ], Кипріан[ъ], Климентій, Ко[н]драт[ъ], Корнилій, Корній, Леонтій,
Лукіан[ъ], Лукія, Маркіан[ъ], Маркел[ъ], Мартин[ъ], Мина, Михей, Нестор[ъ], Онисим, Онуфрій, Парфеній,
Пимон[ъ], Потап, Прохор[ъ], Сила, Сильвестр[ъ], Симон[ъ], Терентій, Тит[ъ], Фаддей, Фе[о]дот[ъ],
Феофан/ій, Хрисанф[ъ], Христофор[ъ].
На ІV-VІ хронологічних зрізах в актових записах про народження дітей зафіксовано велику кількість
варіантів імен. У цей період як офіційні найменування виступають не лише канонічні оніми та їх адаптовані до
норм української мови народні варіанти (напр., Александръ і Олександр, Владимиръ і Володимир, Димитрій і
Дмитро, Павелъ і Павло), але й розмовно-побутові варіанти – як фонетичні, так і морфологічні: Авксентяй,
Алексад, Алентін, Аликсандр, Алисей, Аркандій, Бодня, Валинтин, Валинтін, Валінтин, Веньямид, Витчислав,
Вихтер, Володька, Едуарт, Ельберт, Енжамин, Женя, Івгеній, Льонтій, Любімір, Махаіл, Никола, Пьотро,
Родівон, Симйон, Стехван, Тифон, Трихван, Трохим, Фафаній, Хвидот, Хвилимон, Хвьодор, Хотій, Явлампій.
Більшість цих варіантів породжена помилковим написанням того чи іншого імені. Тому окремо ми їх не
аналізуємо. Розглянемо динаміку лише двох таких антропонімів – Григір і Олекса. Вони поповнюють іменник
Центральної Донеччини на ІV хронологічному зрізі. У словнику “Власні імена людей” Л. Г. Скрипник та
Н. П. Дзятківської оніми Григір та Олекса поряд з їхніми канонічними відповідниками Григорій і Олексій
фіксуються як самостійні антропонімійні одиниці [Скрипник 1996, с. 53, 85]. На досліджуваній території ці
антропоніми характерні для іменника переселенців із Західної України. Цікавим видається онім Віталін, який
проіснував у нашому іменнику лише два десятиріччя – у 1930 рр. як маловживаний і в 1940 як поодинокий.
Його не фіксує жодний словник. Можливо, цей онім походить від лат. імені Віталіан [Суперанская 2006, с. 70]
або виник у результаті помилкового запису імені Віталій.
Нині в говірках сіл Волноваського, Мар’їнського, Ясинуватського районів Донецької області серед дітей
та молоді до хлопців на ім’я Георгій часто звертаються Жорж. Однак, на нашу думку, Жорж – не варіант до
імені Георгій, а запозичення з французької мови. У період функціонування цього антропоніма, а саме: у 1910-
1950 рр., на досліджуваній території Жорж як варіант до імені Георгій не використовується або
використовується дуже рідко. Найуживаніший розмовно-побутовий варіант оніма Георгій – Жора – кілька разів
потрапляє до актових записів про народження дітей. Однак згодом такі записи, як і більшість із помилковим
написанням того чи іншого імені, виправлено: ім’я Жора замінено на Георгій. Документи, які містять
антропонім Жорж – у ролі імені чи по батькові – залишаються незмінними. Відносна популярність цього імені
після скасування церковного календаря зумовлена бажанням найменувачів назвати дитину екзотичним і
рідкісним іменем. Однак втративши ефект новизни, органічною частиною українського антропонімікону онім
так і не стає. Після поодинокої фіксації в 1950 рр. він більше не зустрічається.
Кілька десятиріч підряд в іменнику Центральної Донеччини вживаються слов’янські імена Борислав,
Броніслав, Святослав і Ян. Першим двом онімам не вдається здобути популярність у сільських мешканців. Їх
функціонування обмежується двома зрізами: Броніслав фіксується в 1920-1930 рр., а Борислав – у 1930-1940. Розділ VIII. Проблеми ономастики

259
Найуживаніше в Польщі впродовж ХХ ст. ім’я Ян [Malec 2001, с. 95] (відповідник укр. Іван) уперше з’являється
в антропоніміконі переселенців із Західної України. Корінне населення звертає на нього увагу лише на
поч. ХХІ ст. Нині активно розширює коло шанувальників онім Святослав – неологізм, що збагатив
досліджуваний іменник у 1980 рр.
До групи наскрізних рідкісних імен належать запозичення – як західні (Адольф, Амур, Генріх, Ралан,
Роберт), так і східні (Ренат). Наявність цих антропонімів у сільському українському іменнику Центральної
Донеччини можна пояснити тим, що на цій території мешкають представники різних етносів. У результаті
тісних контактів відбувається взаємопроникнення культур і мов цих народів, зокрема і їх іменників. Так, на
поч. ХХ ст. в Мар’їнському районі проживають сім’ї німців, які зберігають національні традиції найменування
новонароджених. У таких родинах хлопчиків нерідко називають Генріхами й Адольфами. Закономірно, що ці
оніми з часом проникають і в українську іменну систему: Генріх на ІV, а Адольф на V хронологічному зрізі.
Однак популярності серед місцевого населення вони не здобувають. З 1940 рр. ці оніми як частина ворожої на
той час німецької культури назавжди зникають з досліджуваного іменника.
Наприкінці ХХ ст. до Центральної Донеччини переселяється значна кількість представників східних
народів – азербайджанців, киргизів, татар, туркменів, узбеків. Через велику відмінність культури та
віросповідання місцеве населення мало переймає східні особові імена, що не входять до церковного календаря.
Дитині, названій мусульманським іменем, священик під час хрещення надає інше, християнське, ім’я. Один з
небагатьох східних онімів, що припав до душі українцям, – Ренат – особливо активізується на ХІІ
хронологічному зрізі. Уперше його було зафіксовано в 1970 рр. Відтоді ім’я з кожним роком розширює коло
шанувальників, особливо в українсько-змішаних родинах. Хвиля моди на запозичені імена та екзотизми сприяє
появі в досліджуваному іменнику в Х періоді онімів Амур, Ралан, Роберт і Спартак.
До групи переривчастих належить 72 рідкісні оніми. Більшість із них була постійною складовою
сільського антропонімікону на початку досліджуваного періоду, а потім архаїзувалася. Так, оніми Авксентій,
Амвросій, Антипій, Архип[ъ], Валеріан[ъ], Виссаріон[ъ], Дорофей, Евстафій, Елисей, Іов[ъ], Коллиник[ъ],
Карп[ъ,о], Конон[ъ], Лонгин[ъ], Меланій, Мефодій, Мирон[ъ], Митрофан[ъ], Мойсей, Остап, Наталій,
Наум[ъ], Никанор[ъ], Никон[ъ], Панкратій, Платон[ъ], Полікарп[ъ], Софроній, Тихон[ъ], Трифон[ъ],
Феодосій, Филимон[ъ], Фома/ Хома, Харитон[ъ], Юлій мають найбільшу кількість носіїв у ХІХ – на
поч. ХХ ст., а в період з 1930 до 1960 рр. поступово виходять з іменника. Дещо довше, до ІХ-Х періодів,
функціонують антропоніми Іоаким[ъ]/ Аким, Веніамін[ъ], Лазар[ь] і Фелікс.
Окремо слід розглянути старі канонічні оніми, які з більшою чи меншою частотністю вживаються
постійно, залишаючи іменник лише в окремі періоди. Це – Аркадій (фіксується в ІІІ-Х й ХІІ періодах),
Арсен/[т]ій (у І-ІІІ й VІ-ХІІ), Власій (у І-ІV, VІІІ й ХІ), Діомид[ъ]/ Демид (у І-ІV, VІІІ-ІХ й ХІІ), Евсевій/ Євсей
(у І, ІІІ, V й ХІ), Илларіон[ъ]/ Ларіон (у І-ІV, VІ, VІІІ й ХІ), Кузьма (у І, ІІІ-V, VІІ-VІІІ й ХІ), Лаврентій (у І, ІІІ,
VІІ й ХІІ), Лев (у І-ІІ, ІV-VІ, ІХ-Х й ХІІ), Назар/ій (у І-ІV, VІІ й ІХ-ХІІ), Родіон[ъ] (у І-V й VІІІ-ХІІ), Сав[в]елій
(у ІІ, ІV, VІ-VІІ й ХІІ), Тарас/ій (у І-ІІ, ІV-ХІІ), Харлампій (у І, ІІІ й ІХ). Особливу увагу привертає канонічний
онім Діомид[ъ]. Він належить до маловживаних у 1890-1910 рр., у 1920 стає поодиноким і більше не
зустрічається. Натомість на VІІІ хронологічному зрізі група маловживаних імен поповнюється народною
формою антропоніма Діомид[ъ] – Демид. У новій іпостасі онім уживається впродовж трьох періодів: у VІІІ та
ХІІ – як маловживаний, а в ІХ – як поодинокий.
Деякі старі імена в кінці ХХ – на поч. ХХІ ст. відновлюються після тривалого забуття. На перших та
останніх хронологічних зрізах функціонують оніми Герман[ъ] (у 1890 й 1960-2000 рр.), Гліб (у 1900, 1920 й
1970-2000), Гордій (у 1890-1910 й 1970-2000 рр.), Марк[ъ,о] (у 1890-1930 й 1970-2000), Сав[в]атій (у 1890 й
1990), Самуил[ъ] /Самійло (у 1890-1910 й 1990), Серафим[ъ] (у 1900-1910 й 1990). Імена Іуліан[ъ] і Юліан ми
розглядаємо як більш ранню канонічну та пізнішу народну форми одного антропоніма. З І по V період цей онім
функціонує в канонічній формі. Упродовж наступних сорока років він не фіксується в актових записах, а на ІХ
хронологічному зрізі відновлюється в іншій фонетичній оболонці – Юліан. Нове ім’я не набуває особливої
популярності, його отримують лише три носії – один у 1980 та два в 1990 рр.
Групу переривчастих рідкісних імен урізноманітнюють запозичення: Альберт, Артур, Даніель, Вільям,
Тимур. На V хронологічному зрізі в результаті взаємопроникнення українського та німецького іменників у
антропоніміконі Центральної Донеччини з’являються імена Альберт і Вільям. При цьому онім Вільям привертає
увагу українців лише два десятиріччя: у 1930 й 1950 рр. Альберт упродовж 1930-х і 1950-1970-х рр. має
незначну кількість носіїв. Відносна активізація цього імені на поч. ХХІ ст. викликана модою на запозичення і є
не локальною особливістю досліджуваного антропонімікону, а загальноукраїнською тенденцією. На хвилі цієї
моди в 1990-2000 рр. значно розширює коло шанувальників ще один іншомовний онім – Артур. У деяких
регіонах України, зокрема на Одещині й Волині, це ім’я належить до частотних нижче десятка [Медведєва
2001, с. 41; Скорук 1999, с. 62]. У сільському антропоніміконі Центральної Донеччини до середини ХХ ст. онім
Артур має лише дві поодинокі фіксації – у 1920 й 1940 рр. Починаючи з VІ періоду його популярність зростає.
Особлива активність упродовж останніх тридцяти років дає підставу припускати, що це ім’я й надалі буде
постійною складовою досліджуваного антропонімікону. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

260
Неологізмом у сільському українському іменнику Центральної Донеччини виступає західне запозичення
Даніель (що відповідає укр. Данило). Це ім’я з’являється на VІІІ хронологічному зрізі й не втрачає інтересу
найменувачів понині. Воно приваблює тим, що, маючи оригінальне іноземне оформлення, не сприймається як
екзотичне. Але в побуті до Даніелів звертаються звичайними для українців розмовно-побутовими варіантами:
Даня, Данько, Данька, Дан, Даньчик тощо.
Органічною частиною іменника українців на досліджуваній території поступово стає тюркський за
походженням онім Тимур. Уперше його було зафіксовано в 1930 рр., однак після цього він довгий час не
використовувався для найменування новонароджених. З Х хронологічного зрізу це ім’я з кожним роком
розширює коло шанувальників.
Чоловічий іменник з к. ХІХ до поч. ХХ ст. оновлюється не лише за рахунок відродження старих
канонічних онімів і проникнення запозичень. Нерідко новонароджені отримують давні слов’янські імена.
Більшість із них функціонують в окремі періоди з початку ХХ ст. і до сьогодні: Всеволод (у 1900-1930, 1950,
1970 й 1990-2000 рр.), Мирослав (у 1920 й 1970-2000), Ростислав (у 1930-1940 й 1960-2000). Найменше носіїв
має онім Радислав, зафіксований на ІІІ й ХІ хронологічних зрізах.
Єдиний у групі переривчастих чоловічих імен новотвір Владлен має поодинокі фіксації в 1920, 1940,
1970, 1980 й 2000 рр. Найбільшу кількість новонароджених названо цим іменем в ХІ періоді. Революційний
смисл оніма (рос. Владимир Ильич Ленин) давно стерся, і він став в один ряд зі співзвучними слов’янським
іменами Владислав і Володимир. Іноді найменувачі саме цю форму вважають основною до поширеного серед
молоді розмовно-побутового варіанта Влад, що насправді походить від оніма Владислав.
Разові рідкісні імена являють собою неоднорідну за походженням групу, що найбільш повно ілюструє
напрямки антропонімійного пошуку українців Центральної Донеччини. Ця група так само, як наскрізні і
переривчасті, містить значну кількість канонічних імен. Тільки разові оніми або вже втратили популярність на
досліджуваній території, або тільки її набувають. Ми умовно розділили їх на архаїзми й неологізми.
Вважається, що ім’я, котре не вживається 50 років, починає сприйматися як застаріле [Коваль 1988, с. 73]. Тому
до антропонімійних архаїзмів ми віднесли ті рідкісні канонічні оніми, котрі функціонують на одному з
хронологічних зрізів до 1970 рр. Так, у І періоді зафіксовано оніми Агапій, Акакій, Анисій, Анфим[ъ],
Варфоломей, Вассіан[ъ], Венедикт[ъ], Деонтій, Ермолай, Єрофей, Ирадіон[ъ], Ириній, Іуда, Іюль,
Маркурид[ъ], Самсон[ъ], Софроній, Фирс[ъ], Фока, Фотій; у ІІ: Астафт[ъ], Феофил[ъ], Флор[ъ]; у ІІІ:
Варлаам[ъ], Вукол[ъ], Евменій, Іона, Ісаак[ъ], Калістрат[ъ], Никандр[ъ]; у ІV: Ален, Анастасій, Дил,
Евфросиній, Ісай, Каря; у V: Аполінарій, Афіноген, Бодня (імовірно, від Боден) [Суперанская 2006, с. 131],
Вавилій, Вулій, Ириній, Іполит, Киринсан (напевно, від Кириан [Суперанская 2006, с. 210]), Теофіл; у VІ: Клим і
Понтій; у VІІ: Іннокентій і Фрол; у VІІІ: Горонтій і Мар’ян.
Неологізмами вважаємо ті канонічні оніми та їх варіанти, що функціонують в одному з чотирьох
останніх десятиріч. Мода на старі імена в к. ХХ – на поч. ХХІ ст. сприяє не лише відродженню деяких
архаїзмів, але й зумовлює появу таких канонічних онімів, які раніше на досліджуваній території не
зустрічалися. Наприклад, у 1970 рр. з’являється ім’я Севастьян, у 1990 – Алік і Леон, у 2000 – Авенір, Єлизар і
Максиміліан. Походження деяких антропонімів з’ясувати нелегко. Так, ім’я Рим, зафіксоване в останньому
періоді, ми, подібно до О.В. Суперанської, вважаємо новим календарним [Суперанская 2006, с. 286].
Серед разових рідкісних імен значно більше запозичень, ніж у групі наскрізних і переривчастих онімів.
Це атропоніми різних народів – німців: Амаль (2000 рр.), Гергард і Ерік (1990), Едвард (1950), Йоган (1920),
Людвиг (1930); англійців: Ален (1920), Девід (2000), Ернард – від Бернард (1940); французів: Жан (1930); арабів:
Карим (2000), Нариман і Ніел (1930). У ролі офіційних найменувань вжито деякі українізовані варіанти
запозичених імен. Так, у V періоді зустрічається онім Гарій (від Гаррі – англ. варіанта імені Генрих [Трійняк
2005, с. 84]), а в ХІІ – Гарик (від англ. Гаррик [Суперанская 2006, с. 152]).
На різних хронологічних зрізах іменник збагачують давні слов’янські імена. У І періоді актові записи
містять антропонім Чеслав, у ІІ – Милій, у V – Светислав, у VІ – Жадан і Здислав, у VІІ – Горіслав, у ІХ –
Людмир. До групи разових імен також належить давньоруський онім Аскольд, що має одну фіксацію в 1940 рр.
Деякі найменувачі, бажаючи бути оригінальними, обирають для своїх дітей імена фольклорних і
літературних персонажів. Так, родина Павлюк із с. Олександрівка Мар’їнського р-ну в 1952 р. назвала сина
Данко на честь героя легенди, яку розповідає циганка у творі М. Горького “Стара Ізергіль”. Ім’ям персонажа
одноіменної трагедії В. Шекспіра названо Гамлета Павленка 1957 року народження із селища Спартак
Ясинуватського р-ну.
Після подій 1918 р. межі чоловічого іменника активно розширюються за рахунок новотворів. Одні з них
відображають тогочасну ідеологію (пов’язані з революційною дійсністю, її діячами та святами): Октябрь
(1920 рр.), Жорес – ім’я, що походить від прізвища відомого французького революціонера Ж. Жореса
(1930 рр.), Сталін – утворення від псевдоніма Сталін (1930 рр.). Зустрічаються також антропоніми-абревіатури:
у ІV періоді – Кім (комуністичний інтернаціонал молоді), у V – Велорій (можливо, від жін. Веліора – Великая
Октябрьская революция), Вілор (Володимир Ілліч Ленін – організатор революції), Віль (Володимир Ілліч
Ленін). Завдяки онімізації апелятивів у 1920 рр. досліджуваний антропонімікон поповнюється чоловічим
іменем Любисток, а в 1930 – іменами Геній і Слава. Ці оніми не здобувають популярності й залишаються в Розділ VIII. Проблеми ономастики

261
переважній більшості іменами разового вжитку. Породжені в добу так званої “антропонімійної повені”, вони не
відповідають традиційним уявленням нашого народу про особове ім’я. Як зазначає Л.О. Белей, “власне ім’я
людини покликане виділяти особу в колективі, індивідуалізувати її. Однак це виділення не сміє переступати
розумні межі. Ім’я людини має бути милозвучним, зручним. Добре, коли воно коротке, спирається на народні
традиції, вдало поєднується з прізвищем” [Белей 1993, с. 23].
Аналіз рідкісних чоловічих імен Центральної Донеччини свідчить, що саме в цій групі відбуваються
найвагоміші структурні зміни. Поява та зникнення в іменнику таких онімів найбільш яскраво демонструє
соціальні, культурні та інші процеси, які відбуваються в суспільстві. Невипадково висока активність
антропонімійного пошуку українців припадає на перші пореволюційні та повоєнні десятиріччя. Саме рідкісні
імена роблять антропонімійну систему неповторною, відмінною від інших. Однак через низьку частотність
вони не мають значного впливу на загальний розвиток іменника. Тому вважаємо необхідним у подальшому
проаналізувати особливості групи найуживаніших і широковживаних онімв, які обслуговують переважну
більшість новонароджених.

Література
Белей 1993: Белей Л. О. Ім’я дитині в українській родині. – Ужгород: Просвіта, 1993. – 116 с.
Бондалетов 1983: Бондалетов В. Д. Русская ономастика. – М.: Просвещение, 1983. – 224 с.
Коваль 1988: Коваль А. П. Життя і пригоди імен. – К.: Вища шк., 1988. – 240 с.
Медведєва 2001: Медведєва О. Ю. Динаміка особових імен мешканців українського Придунав’я: на
матеріалі Кілійського та Болградського районів Одеської області: Дис. … канд. філол. наук. – Ізмаїл, 2001. –
213 арк. + дод. 391 арк. – Дві кн. одиниці.
Скорук 1999: Скорук І. Д. Динаміка антропонімікону м. Луцька в XX ст.: Дис. … канд. філол. наук. – К.,
1999. – 180 с.
Скрипник 1996: Скрипник Л. Г., Дзятківська Н. П. Власні імена людей. – К.: Наук. думка, 1996. – 335 с.
Суперанская 2006: Суперанская А. В. Словарь русских личных имен. – М.: Эксмо, 2006. – 542 с.
Трійняк 2005: Трійняк І. І. Словник українських імен. – К.: Вид-во “Довіра”, 2005. – 508 с.
Malec 2001: Malec M. Imię w polskiej antroponimii i kulturze. – Krakуw, 2001. – 135 s.

The paper investigates a dynamics of rarely used male names on the basis of an anthroponimikon of the central
part of Donetsk province. A specific weight of the male names is determined for each of twelve periods. The onims were
divided into prevailing, interrupted and single ones depending on peculiarities of their using. The composition and
moving of male names of each group during 1890-2000 were analyzed separately.
Keywords: rarely used male names; prevailing names; interrupted names; single names.
Надійшла до редакції 23 вересня 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.