Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Тамара Голі-Оглу — ЛІНГВАЛЬНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ІДЕЇ ДОСТАТКУ В ТРАДИЦІЙНІЙ КОНЦЕПТУАЛЬНІЙ КАРТИНІ СВІТУ СЛОВ’ЯН

У статті подається спроба аналізу лінгвальної інтерпретації концептуальної ідеї достатку в межах
спільнослов’янської картини світу. Виділяються бінарні семантичні опозиції множинний – одиничний,
двоїстий – одиничний, багатство – бідність, що виступають підґрунтям лінгвальної актуалізації концепту
достатку в народнообрядовій термінології слов’ян.
Ключові слова: концепт, концептуальна картина світу, лінгвальна інтерпретація, бінарна семантична
опозиція, обрядовий термін.

Проблема лінгвальної інтерпретації тієї чи іншої семіотично маркованої ідеї перебуває в прямому,
безпосередньому зв’язку з проблемою концептуалізації навколишньої дійсності і як наслідком зазначеного
процесу – формуванням концептуальної картини світу.
Концептуальні засади когнітивної лінгвістики, проте, на наш погляд, потребують уточнення з причини
своєї неоднозначності та ідеалізованості. Зокрема, базове поняття ”концепт” є багатозначним і має кілька
смислових реалізацій у сучасній когнітології. З огляду на культурологічну спрямованість нашого дослідження,
за інваріантне візьмемо визначення: концепт – одиниця ментальних або психічних ресурсів людської
свідомості (поняття, образи, сприйняття предметів або явищ навколишнього світу), яка відображає знання й
досвід не одного індивіда, а цілої мовної спільноти, що успадкувала цей досвід від попередніх поколінь і
потенційно готова збагатити його та передати в спадок своїм культурним нащадкам. Концептуальна система
(картина світу) виступає об’єктом прискіпливого вивчення сучасної когнітології, зокрема об’єктом наших
наукових пошуків є лінгво-культурний концепт достатку у своїх численних вербалізованих смислах і
реалізаціях у слов’янських традиційних культурах. Вищезазначені теоретичні положення стали вихідними у
процесі студіювання сформульованої проблеми.
У пропонованій розвідці ставимо за мету – з’ясувати семантику та способи вербалізації ідеї достатку в
межах відповідної лексико-семантичної парадигми в контексті наївної (натурфілософської) концептуальної
картини світу слов’ян.
Концепт достаток знаходить найповнішу та найвагомішу в семіотичному аспекті реалізацію в
календарній обрядовій термінології слов’ян. Слід виходити з того, що обряд – це багатопланова,
поліфункціональна, ієрархічна система, яка наскрізь пронизана додатковими надмовними зв’язками та
опозиціями, надмовними асоціаціями як в профанному, так і в сакральному мовному обрядовому просторі. Так,
концепт достаток у слов’янському етнокультурному просторі реалізується на рівні семантичних опозицій
множинний – одиничний, багатство – бідність. Спрямуємо свої наукові пошуки на з’ясування мотивацій
традиційного змісту в символічних концептах (архетипах). Саме в цих категоріальних концептах втілюється
найбільш узагальнений принцип бінарних протиставлень, що ”несуперечливо поєднують у собі подільне і
єдине, тотожність і протилежність, ціле й частину” [Берестнев 1999: 101].
Простежимо асоціативні зв’язки в межах процесу концептуалізації дійсності на іншому рівні її
розгортання – лінгвальному.
У календарній обрядовості слов’ян ідея достатку (добробуту) асоціювалася та знаходила певну
кореляцію з культурним кодом плодючості, що на вербальному рівні був пов’язаний з інтерпретацією
семіотично вторинного атрибутивного елемента множинності. Так, в обрядових системах слов’ян, особливо
південних, плоди бобових рослин (квасолі, гороху, сочевиці тощо) використовувалися як атрибути в багатьох
календарних обрядах у дні святих Варвари, Андрія, Сорока мучеників тощо. Окрім того, широко відомий
звичай саме бобами одарювати полазника (південнослов’янське, карпатське), учасниць обряду ”пеперунда”
(болгарське), гінця, який запрошував на весілля (словацьке) [СД 1995: 1, 201] тощо. Такі дії в ритуальному
просторі традиційної слов’янської культури виконують продукувальну функцію, адже вважалося, що боби
сприяють плодючості. Так, у південних слов’ян було прийнято розсипати чи розкидати бобові плоди з метою
продукування здоров’я, урожаю, приплоду худоби. Функціонально навантаженим у семіотичному плані є
ритуал визначення кількості майбутніх дітей за кількістю паростків з одного бобу, який безплідна жінка
висаджувала в черепі вбитої змії (Родопи).
Подібну до описаної вище продукувальну функцію виконували зерна гороху у західних слов’ян,
українців та білорусів. Зокрема, у Центральній Польщі (район Остроленки) під час урочистої різдвяної служби
прихожан з хорів осипали горохом, що мало забезпечити їм гарний урожай. У білорусів Віленської губернії на
© Голі-Оглу Т.В., 2008 Розділ Х. Актуальні проблеми когнітивної лінгвістики

299
свято Богоявлення господар входив до хати з козубом гороху і звертався до своєї родини з привітанням,
порівнюючи горох із золотом, сипав його на стіл, а присутні намагалися зловити горох, забезпечивши тим
самим собі добробут у майбутньому [СД 1995: 1, 523]. Семантична кореляція горох – золото базується, без
сумніву, на колористично-акціональних асоціаціях, що є традиційним для давньослов’янської культури взагалі.
Схожою продукувальною функцією наділявся ще один множинний атрибут численних календарних
обрядів слов’ян – зернові культури, зокрема пшениця, жито, ячмінь, гречка тощо, які також мали семіотичне
маркування добробуту й багатства. У традиційній давній слов’янській картині світу зерно є не лише символом
вегетативної сили, зародком життя, іконічним символом оновлення та відродження, здоров’я, як фізичного, так
і душевного, а й наділяється продукувальною і захисною семантикою. Окрім того, разом з іншими дрібними
сипкими множинними предметами виступає символом примноження та багатства, родинного добробуту [СД
1997: 2, 324].
Лінгвальну інтерпретацію ідеї достатку знаходимо в обрядовій слов’янській термінології, що є номенами
ритуальних страв із зернових культур. Традиційно у східних слов’ян різдвяна кутя (коливо) готувалася
виключно із злаків, можливим було додавання до страви бобів (у білорусів). На Правобережній Україні кутю
готували з пшениці, а на Лівобережжі – з ячменю, заправляли тертим маком, горіхами, медом, узваром. “На стіл
її ставив хлопець із родини, попередньо підмостивши під неї сіно, щоб худобі в Новому році було чим
харчуватись. Поруч умощували обжинковий сніп – символ майбутнього врожаю” [Українська минувшина 1993:
106].
У південних слов’ян ідея достатку й багатства так само знаходила свою реалізацію в обрядовім терміні
вариця (болгарське, сербське, хорватське), яку готували із злаків з додаванням бобових, кукурудзи, горіхів,
сушених слив та яблук, “щоб усе посіяне гарно росло та принесло багатий урожай” [СД 1997: 2, 324].
З ідеєю достатку безпосередньо пов’язана ритуально-атрибутивна символіка хліба у слов’ян, оскільки, за
спостереженнями багатьох дослідників (О.Страхова, А.Плотнікової та інших), хліб будь-якої форми
асоціювався в слов’янських культурних традиціях із Долею (= Щастям, Багатством, Достатком), які втілюються
саме в цілій хлібині, шматку і навіть крихтах. Відрізаний шматок хліба може безпосередньо символізувати
Долю (рос. отрезанный ломоть, блр. адрэзаны кусок – про дітей, що стали на власний життєвий шлях).
Безперечно, ціла, непочата хлібина втілює багатство та достаток родини й роду, ця ідея знаходить свою
реалізацію і на вербальному рівні – рос. ковригу резать ”ділити власність, хазяйство” [Страхов 1986: 13].
Цікавою, на нашу думку, є і семіотична маркованість у межах семантичної бінарної опозиції множинний
– одиничний ще одного ритуального атрибутиву – хлібних крихт; вони в традиційній слов’янській картині
світу, подібно до інших множинних дрібних предметів природного походження, наділяються семантикою
плодючості, а отже, – багатства й достатку. У часовому просторі крихти є останньою, заключною субстанцією у
коловороті вирощування і випікання хліба та виконуваних ним ритуально-атрибутивних функцій. Так, у сербів
Верхньої Крайни господар виробляв такі маніпуляції з різдвяним обрядовим хлібом (серб. чесница): він
звертався до цілої хлібини і розповідав присутнім увесь шлях, що передував появі на столі цієї ритуальної
страви – від засівання поля і аж до вийняття готового продукту з печі , – потім розкришував серб. чесницу над
столом (серб. на столу се розмрвила). Досить рельєфно реалізується символіка хлібних крихт, за
спостереженнями А.Плотнікової, також у ритуальних діях мешканців Чорногорії, оскільки в їхній культурі
фіксується чітка семантична мотивація хлібні крихти → достаток: “… ввечері у Сочельник господиня,
передаючи господарю коровай, промовляє: “Колико мрва у колачу, толико напретка у стоци” [Скільки крихт у
хлібині, стільки хай буде приплоду в худоби]”. А господар тричі відповідає: “Колико мрва, толико среће и
напретка” [Скільки крихт, стільки хай буде щастя і достатку] [СД 1997: 2, 686].
Лінгвальну реалізацію семіотично маркованої асоціації множинність предметів → багатство
знаходимо й у словаків: обрядовий термін слц. mrvań “ритуальний коровай ” походить від слц. mrva “крихта”.
Проте маємо зазначити, що окрім семіотичної функції примноження статку, крихти у слов’ян закликані
виконувати захисну функцію оберегу, зокрема українці зберігають упродовж року шматки й крихти
великодньої паски, крашанкові шкарлупки та всі інші рештки свяченого “як цілющий засіб, особливо для корів,
які щойно отелилися. … Рештки всього свяченого зберігаються для захисту майбутніх скирт хліба від мишей.
По всій Україні вірять: якщо миша з’їсть хоча б кришку святої паски, то вона перекинеться на кажана”
[Максимович 2002: 43].
Студійований принцип бінарності актуалізується і в іншій опозиції двоїстий – одиничний; це
протиставлення, з огляду на спільний негативно маркований елемент одиничний, виконує подібну до
семантичної опозиції множинний – одиничний семіотичну функцію. Взагалі “… цей принцип бінарності
проявляє себе в різних сферах культурної діяльності людини: у міфах – як на рівні сюжетотворення (сюжет про
близнюків), так і на рівні способу осмислення дійсності (система базових смислових опозицій)…” [Иванов,
Топоров 1965: 63-65; Цивьян 1990: 5; Берестнев 1999: 101].
Смислова опозиційність елементів двоїстий – одиничний рельєфно відбивається в семантичній
мотивації та етимології спільнослов’янського за функціональним статусом обрядового терміна укр., рос., блр.
спориш / спарыш “подвійний горіх, огірок, колос тощо, що приносить щастя”; ця семантика обумовлює й
алгоритм ритуальної поведінки людини, яка знайшла цей здвоєний предмет природного походження: якщо
знайшов спориш, слід його сховати й носити весь час із собою; наприклад, у білоруській традиційній культурі ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

300
знаходимо таке підтвердження: “… мужчына ў шапку ўклеіць і ходзіць – шчасце нашоў, буде спорны хлеб;
жэншчына спарыш тэш хавае” [Валодзіна 1997:114]. Очевидним є той факт, що здвоєний предмет природного
походження, який є відхиленням від норми, сприймався слов’янами як представник “чужого”, нереального
світу, причому як знак із позитивним маркуванням, тобто своєрідний символ примноження, подвоєння блага,
добробуту.
“Свій” простір і “чужий” простір сприймається народною уявою як щось єдине, як певна антиномія, де
відсутні протиріччя і зв’язок між зазначеними поляризованими поняттями є природним і звичним. У межах
ритуального хронотопу спостерігаємо певну локалізацію “чужого” простору, “чужого” світу, оскільки в
ритуальних текстах, як правило, вказуються їх чіткі координати: у купальських піснях – на те, що чужий,
потойбічний простір знаходиться в лісі й у воді, у пісня-запрошеннях душ померлих родичів на “діди” (Духів
день) – за порогом хати, взагалі, в буденні дні – на небі тощо. Отже, бачимо, що межа між “своїм” і “чужим”
простором здатна пересуватися, а іноді (у свята) і взагалі зникати. Тому святковий час – це час, коли наступає
хаос – стан, обов’язковий для оновлення опанованого людиною простору.
Така семантична мотивація номена спориш обумовлює певні народноетимологічні асоціації як на
формальному, так і на смисловому рівнях: 1) спориш ← спарня ← пара (“подвійний, здвоєний предмет”); 2)
спориш ← спориться ← спор (“багатство, прибуток”); “у Білорусі рекомендувалося носити [цей предмет] у
гаманці, особливо у великі свята, здвоєний горіх – спориш, щоб гроші спорилися” [СД 1999: 2, 24]. Усі ці
народноетимологичні інновації є лексичною асиміляцією зі звуковим наближенням та семантичною
мотивацією. Семантична мотивація базується на багатовіковій господарсько-землеробській практиці східних
слов’ян і має яскраво виражену прагматично-ритуальну спрямованість, адже ці народноетимологічні формули
мають на меті підтримання правильної циркуляції народного життя, його хронологізацію відповідно до законів
природи та аграрного циклу. До того ж, виділяємо психологічну спрямованість цих народноетимологічних
формул за межами ритуальної поведінки людини, адже вони надають сакрального змісту буденному життю, а
це рятує людину від страху перед невгамовними, все руйнуючими силами природи.
Досліджені народноетимологічні асоціації не тільки не суперечать одна одній, оскільки чітко фіксується
прозорий семантичний зв’язок між ними, а й повністю відповідають даним наукової етимології. Наукові
етимологічні реконструкції виводять народнообрядовий спільнослов’янський термін спориш із праслов’янської
лексеми *sporъ “багатий, рясний”, що є аналогією до гр. πολύγουου “плодюче” [Фасмер 1987: 3, 738; Мі EW
1886: 318]. Етимологічно досліджувана народнообрядова лексема пов’язана із прикметником сп.-сл. спорий і
має численні фонетичні варіативні реалізації в більшості слов’янських мов: укр. спорий “швидкий, успішний,
об’ємний”, блр. спор “успіх, прибуток”, д.-руськ. спор “рясний”, ц.-сл. споръ – те саме, болг. спор “прибуток,
урожай”, с.-х. спőр “повільний, довгий”, слв. spуr, spуra “рясний, поживний”, ч. sporỳ “міцний; стиснутий;
насичений, об’ємний”, слвц. sporỳ “щедрий, рясний”, п. sporỳ – те саме, в.-луж., н.-луж. spуrу “щедрий, рясний;
заощадливий” [Фасмер 1987: 3, 738]. М.Фасмер звертає увагу на можливе індоєвропейське генетичне коріння
зазначеної мовної одиниці, споріднюючи її з д.-інд. sphirбs “тучний, рясний, багатий”, лат. prosper (давня форма
*prosparos) “щасливий, сприятливий”, д.-ісл. sparr “заощадливий, збережений”, вірм. p‛apt‛am “рясний (про
врожай)” [Фасмер 1987: 3, 738].
Отже, встановивши етимологію спільнослов’янського спориш і врахувавши народноетимологічні
асоціації з пара, споритися / спориться, робимо висновок про загальнокультурну слов’янську позитивну
маркованість компонента двоїстий у межах семантичної опозиції двоїстий – одиничний: очевидним є той
факт, що народнообрядову лексему спориш та численні її фонетичні варіанти слід вважати лінгвальною
інтерпретацією концептуальної ідеї достатку та добробуту в картині світу давніх слов’ян. Ця ідея знаходить
свою реалізацію і на рівні етнографічного дискурсу: “Отъ порядку и догляду спорынья въ хозяйствњ живетъ”,
“Безъ Божьяго благословенья, ни въ чемъ спорыньи не жди”, “Сорпиной и бњдный проживетъ, а неспорь
(неспорынье) и богатаго губитъ”, “Спорынья дороже богатсва”, “Кто за хлњб-соль беретъ со страннаго, у
того спорыньи въ дому не будетъ” [Даль 2002: 4, 296]. Зазначені тексти традиційної народної культури лише
підтверджують концептуальний спільнослов’янський статус народного обрядового терміна спориш.
Проте маємо зазначити, що номен спориш є досить дериваційно активним, це зумовлює його значне
функціональне навантаження. На нашу думку, саме в результаті контамінації реальних рис з міфічною
(язичницькою) істотою утворилися такі деривати: блр. Спарыш, Спарыш-ен-я, Спарыш-эчк-а “міфічна істота в
слов’янській демонології, польовий дух”. У ритуальному просторі ця контамінація знаходить таку реалізацію:
під час зажинок женці ставали на середину поля, дивилися на пшеницю чи жито і промовляли: блр.“Спешка-
Сапуритска, оббеги кругом поставно, помоги мне жати и приходи ко мне полудновать со своїй краюшкой”
[Валодзіна 1997: 117].
Досліджуючи глибше народнообрядовий термін спориш, не можемо не звернути увагу на певні сучасні
семантичні інновації цієї давньої за всіма ознаками лексеми. У сучасній народній аграрній термінології східних
слов’ян, починаючи з ХІХ ст., знаходимо таку її семантичну інтерпретацію: спориш → спорынья “паразитні
чорні зерна, ріжки на зав’язі жита” [Фасмер 1987: 3, 738]; спорня, спорыш “хворе чорне зерно у ржі, із
сіруватою солодкуватою на смак м’якиною” [Даль 2002: 4, 297]. Думаємо, що наявність у східнослов’янських
мовах такого семантичного варіанту є результатом евфемізації, а саму лексему в такому разі слід вважати
евфемізмом. На такий евфемістично завуальований зміст указує і таке народне спостереження: рос. Розділ Х. Актуальні проблеми когнітивної лінгвістики

301
“… спорынья вредна въ пищњ …, но зерно выростаетъ втрое, да притомъ отъ него квашня хорошо
подымается, отчего и названье спорынья” [Даль 2002: 4, 297].
Отже, концепт достаток знаходить свою лінгвальну інтерпретацію в обрядовій термінології слов’ян, в
етнокультурному спільнослов’янському просторі цей концепт, а разом з ним і його концептуальна ідея,
актуалізується в межах амбівалентних семантичних опозицій множинний – одиничний, двоїстий –
одиничний, багатство – бідність. Семіотичне маркування компонентів множинності й двоїстості є позитивним
і семантично тотожним; причину такого ідентичного семіотичного та семантичного маркування вбачаємо в
діахронічній трансформації лексико-граматичної категорії числа в слов’янських мовах, зокрема в
східнослов’янських, від тричленної (однина, двоїна, множина) до двочленної (однина, множина), що не могло
не знайти свого відбиття в концептуальній слов’янській картині світу, яка формувалася упродовж тисячоліть і
відзначається своєю надархаїчністю і відкритістю для подальших змін. Більш глибока етимологічна
реконструкція обрядової термінології слов’ян, як календарної, так і родинної, можливо, дозволила б зробити
висновок і про спільноіндоєвропейський характер досліджених амбівалентних семантичних опозицій, у яких
знаходить реалізацію ідея достатку й добробуту, проте це може стати предметом подальшого студіювання із
залученням ширшого шару фактичного матеріалу з індоєвропейських мов.

Перелік умовних скорочень назв мов

блр. білоруська рос. російська
болг. болгарська серб. сербська
в.-луж. верхньолужицька слн. словенська
гр. грецька слц. словацька
д.-інд. давньоіндійська ст.-сл. старослов′янська
д-руськ. давньоруська с.-х. сербохорватська
лат. латинська укр. українська
н.-луж. нижньолужицька ч. чеська
п. польська ц.-сл. церковнослов’янська

Література
Берестнев 1999: Берестнев Г.И. Иконичность добра и зла // Вопросы языкознания. – 1999. – № 4. – С. 99-
113.
Валодзіна 1997: Валодзіна Т.В. Талака ў сістэме духовнай культуры беларусаў. – Мн.: Беларусская
навука, 1997. – 135 с.
Даль 2002: Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка. – М.: Русский язык, 2002. – Т. 1-4.
Иванов, Топоров 1965: Иванов Вяч. Вс., Топоров В.Н. Славянские языковые моделирующие
семиотические системы (Древний период) . – М.: Наука, 1965. – 247 с.
Максимович 2002: Максимович М. Дні та місяці українського селянина. – К.: Обереги, 2002. – 189 с.
СД 1995: Славянские древности: Етнолингвистический словарь: В 5 т. / Под ред. Н.И.Толстого. – М.:
Международные отношения, 1995. – Т.1. – 584 с.
СД 1999: Славянские древности: Етнолингвистический словарь: В 5 т. / Под ред. Н.И.Толстого. – М.:
Международные отношения, 1999. – Т. 2. – 704 с.
Страхов 1986: Страхов А.Б. Терминология и семиотика славянского бытового и обрядового печенья. –
Автореф. дисс. … канд. филол. наук: 10.02.03. – М.,1986. – 23 с.
Фасмер 1986: Фасмер М. Этимологический словарь русского языка / Пер. с нем. и доп. О.Н.Трубачёва. –
М.: Прогресс, 1986-1987. – Т. 1-4.
Цивьян 1990: Цивьян Т.В. Лингвистические основы балканской модели мира. – М.: Наука, 1990. – 207 с.
Українська минувшина 1993: Українська минувшина. – К.: Обереги, 1993. – 345 с.
Mi EW: Miklosich F. Etymologisches Wцrterbuch der slavischen Sprachen. – Wien, 1886.

The article analyses linguistic actualization of the idea of prosperity in the general Slavic world picture. There
distinguished binary semantic oppositions, multi-single, binary-single and prosperity-poverty oppositions, which are
the basis of the linguistic interpretation of the prosperity concept in the national ritual Slavic terminology.
Keywords: concept, conceptual world picture, semantic oppositions, ritual term.
Надійшла до редакції 9 жовтня 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.