Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Ірина Карамишева — ДИСКУСІЙНІСТЬ ВИОКРЕМЛЕННЯ “СИНТАКСИЧНОГО КОНЦЕПТУ” В СУЧАСНИХ ЛІНГВОКОГНІТИВНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

У пропонованій статті автор робить спробу обґрунтувати доцільність використання терміну
“синтаксичний концепт” на позначення результату концептуалізації та категоризації людиною досвіду
сприйняття певної ситуації довколишнього світу, закріпленого реченнями як знаками, що входять у систему
мови. Поняття “синтаксичного концепту” досліджується крізь призму визначення концепту, структури
концепту, способів вербалізації концепту, типології концептів, а також категоризації та концептуалізації як
основних когнітивних механізмів інтеріоризації людською свідомістю результатів пізнавальної діяльності.
Ключові слова: концепт, синтаксичний концепт, засоби вербалізації/репрезентації концепту,
категоризація, концептуалізація.

© Карамишева І.Д., 2008 Розділ Х. Актуальні проблеми когнітивної лінгвістики

309
Наукова розвідка покладена в основу цієї статті викликана потребою розроблення, вивчення та
застосування нових підходів до дослідження синтаксичних явищ, проблемність аналізу яких не вдається
усунути застосуванням методів, вироблених у традиційних синтаксичних студіях. Зокрема, йдеться про
з’ясування як природи виникнення певних складних синтаксичних конструкцій, так і вивчення явищ
еквівалентності/лакунарності синтаксичних структур у мовах, що є об’єктом зіставлення, у межах розв’язку
завдань налагодження міжкультурної комунікації, що є надзвичайно актуальним для лінгвістичної спільноти в
сучасному глобалізованому світі.
Сучасна синтаксична теорія, як зауважує О.О. Селіванова, хоч і перебуває у стадії відносного
впорядкування, однак чимало проблем залишаються відкритими та суперечливими, прослідковується певна
стагнація синтаксичних досліджень у сучасному мовознавстві: “Вибух” цікавості до синтаксичних розробок у
другій половині ХХ століття, який привів до постановки та розв’язання багатьох проблем цієї галузі,
поступився місцем кризовому станові синтаксису” [Селіванова 2008б: 469-470].
Нове бачення поставлених питань може надати лінгвокогнітивний підхід до вивчення об’єкту. Саме
когнітивна лінгвістика, яка увібрала доробки багатьох інших наук, що вивчають людину крізь призму
взаємозв’язку мови-мислення-свідомості, дозволяє зрозуміти механізми перетворення інтеріоризованого
людиною досвіду в експліцитні форми.
Сьогодні когнітивна лінгвістика активно інтегрується із традиційними та новими галузями мовознавства,
результатом чого є виникнення перспективних напрямів, як-от: когнітивних аспектів граматики (морфології та
синтаксису) [Селіванова 2008б: 377]. Залучивши доробки в межах когнітивного синтаксису, вважаємо за
можливе пояснити своєрідну природу складних синтаксичних утворень певної мови, а також існування окремих
синтаксичних засобів для оформлення змісту думки в одній мові та їх відсутність в іншій. Відповідно, виникає
потреба зрозуміти та дослідити механізми співвіднесення мисленнєвих структур/одиниць з мовними засобами,
що їх репрезентують. Саме співвідношення когнітивних механізмів свідомості з природною мовою і її
мовленнєвою реалізацією і є предметом когнітивної лінгвістики. Вивчення предмету передбачає виконання
таких завдань як визначення специфіки категоризації та концептуалізації досвіду в колективній свідомості
мовців; установлення співвідношення мовних структур із когнітивними тощо [Селіванова 2008б: 365, 370-371].
Поняття концептуалізації та категоризації є ключовими в описі пізнавальної діяльності і когнітивних
здібностей людини в цілому [Болдырев 2000: 22]. Зокрема, концептуалізація сприяє формуванню
концептуальної системи, складниками якої є концепти – інформаційні структури свідомості, різносубстратні за
способами формування та представлення знань про певні об’єкти та явища [Селіванова 2008а: 404].
Концептуалізація являє собою осмислення інформації, що надходить, утворення певних уявлень про світ у
вигляді концептів [Абдюкова 2005: 3-4]. Тому цілком логічно розглядати концептуалізацію динамічно: як
процес і як результат когнітивної переробки інформації людиною [Беседина 2006: 72].
Співвідносячи мовні структури з когнітивними, дослідники у сфері когнітивного синтаксису роблять
спроби створити певний науковий конструкт чи модель для дослідження шляхів експлікації глибинних смислів
за допомогою синтаксичних структур як схем-побудов висловлення. Так, О.О. Селіванова наполягає на
розробленні нової моделі в межах когнітивного синтаксису, за якою стоїть мережа зв’язків різних психічних
функцій свідомості людини. Дослідниця пропонує вивчати позиційні схеми поетичних висловлень на базі
моделі ментально-психонетичного образу, де позиційна схема розглядається як амальгама трьох способів
когнітивного проектування інформації (пропозиційного, асоціативного, модусного) [Селіванова 2008б: 471].
Інші дослідники пропонують використовувати поняття “синтаксичний концепт”.
“Піонерами” у розроблені категорії синтаксичного концепту вважають саме російську дослідницю
З.Д. Попову [Попова 1998а, 1998б], а також її колегу Г.А. Волохіну [Волохина 1999], які виділили та описали
такі синтаксичні концепти як: “буття об’єкта”, “буття ознаки об’єкта”, “інобуття об’єкта” та ін. [Казарина 2003:
23]. Синтаксичні конструкції як засіб вираження концепту “посесивність” описані О.М. Дєдовою [Дедова 2002].
На проблему динаміки синтаксичного концепту у взаємодії з його лексико-фразеологічним втіленням звертає
увагу М.М. Булиніна [Булынина 2006], яка вважає структурну схему простого речення мовним знаком, що
вербалізує синтаксичний концепт. О.С. Коканова [Коканова 2006], поділяючи думку М.М. Болдирєва
[Болдырев 2000: 45-48], відносить синтаксичні концепти до числа “багатомірних” концептів, представлених у
вигляді різних моделей чи структурних схем і, зокрема, вивчає сентенціальний концепт, що входить до складу
синтаксичного концепту. На розроблення теорії синтаксичного концепту (на матеріалі концепту “фізичний і
психологічний стан одухотвореного суб’єкта (живої істоти)”) спрямоване ґрунтовне дослідження В.І. Казаріної
[Казарина 2003], яка поділяє думку З.Д. Попової про те, що синтаксичний концепт маркується синтаксичним
знаком – структурною схемою простого речення (ССПР).
Незважаючи на певну чисельність дослідників, що оперують поняттям “синтаксичний концепт”, питання
про існування синтаксичних знаків, тобто таких структур, в яких можна було б знаходити і план вираження
(послідовність словоформ), і план змісту (певний “синтаксичний концепт”) залишається дискусійним. На
дискусійності цього питання у сучасній лінгвокогнітології наголошує і сама З.Д. Попова: “У лінгвістиці немає
єдиної думки про те, яку конструкцію вважати синтаксичним знаком, якими можуть бути синтаксичні
концепти, та й чи існують вони взагалі”, тобто “… питання про знаковість синтаксичної побудови було
поставлене, але великої уваги не привернуло і широкого обговорення не отримало” [Попова, Стернин 2007: 71]. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

310
Окрім дискусії, поняття “синтаксичного концепту” викликає критику. Так, А.М. Приходько,
досліджуючи питання типології концептів, не погоджується з виокремленням такого поняття як “синтаксичний
концепт”: “Синтаксичними концептами називають “типову” пропозицію, яка зафіксована конкретною
структурною схемою простого речення, те відношення, яке спіймано мовцем як типове (відношення буття,
інобуття, небуття [Попова, Стернин 2005: 31]. На нашу думку, виділення синтаксичних концептів є доволі
дискусійним питанням. Пропозиція як амодальний інваріант речення має лише одну із трьох необхідних для
концепту конституентів – понятійний (денотат ситуації), тоді як про її перцептивно-образне і ціннісне начала
навряд чи можна говорити. Введення до наукового обігу поняття “синтаксичний концепт” фактично є
термінологічною грою, у якій усталені граматичні явища (пропозиція, речення) отримують інші ярлики. У
результаті цього синтаксична наука збагачується не новими епістемічними напрацюваннями, а синонімічними
термінами, що аж ніяк її не збагачує в силу того, що термін не терпить ані багатозначності, ані синонімічної
конкуренції. Очевидно, й самі автори відчувають всю хиткість своєї ідеї, бо не можуть визначитися з їх
дефініцією: синтаксичний концепт постає в їх теорії не тільки як пропозиція, але і як синтаксема, як фрейм або
як сценарій [Попова, Стернин 2005: 31]. Все це свідчить про те, що синтаксис як найбільш консервативна
підсистема мови не може бути охарактеризований у вимірах лінгвокультури тією мірою, як лексика і
фразеологія” [Приходько 2008: 92].
Не можна не погодитись з думкою А.М. Приходька про те, що “навішування” нових ярликів на усталені
лінгвістичні поняття є явищем негативним. На тому, що поняття “концепт” використовується багатьма
дослідниками некоректно зазначає й О.О. Селіванова: “Поширення концептологічних описів у сучасному
мовознавстві набуло характеру епідемії, хвороби, яку лінгвісти жартома назвали концептовітом” [Селіванова
2008а: 419]. Проте, на нашу думку, суть проблеми полягає у тому як розуміти саме поняття “концепту”, яке,
своєю чергою, теж викликає багато дискусій. Як зазначає сам А.М. Приходько, найбільш суперечливим на
сьогоднішній день є центральне поняття лінгвокогнітології – концепт: “… феномен “концепт” усе ще не
отримав свого несуперечливого визначення. І навіть таке авторитетне джерело, як “Короткий словник
когнітивних термінів” [КСКТ 1996: 90], наводить доволі туманну й розмиту його дефініцію …, де одна
невизначена абстракція пояснюється через ряд ще менш визначених” [Приходько 2008: 6, 46]. Як відносно
молода галузь мовознавства, лінгвоконцептологія все ще перебуває на стадії становлення. Попри свою
визначеність з метою, об’єктом, предметом і методами, що вже зарекомендували себе у безлічі спеціальних
праць, присвячених теоретичним питанням напряму та прикладному опису окремих концептів,
лігвоконцептологія має ще чимало білих плям, поставлених але не розв’язаних завдань, суперечливих і навіть
гостро дискусійних проблем. Її безкрайнє поле відкриває широкі перспективи для дослідницької ініціативи
[Приходько 2008: 8].
Вирішити питання правомірності використання поняття “синтаксичний концепт” допоможе звернення до
основних категорій когнітивної лінгвістики, таких як: концепт, концептуалізація, категоризація [Попова 2001:
9-11], а також вивчення засобів вербалізації чи репрезентації концепту.
Можна виокремити кілька точок зору щодо шляхів репрезентації/вербалізації концептів (підкреслення
наші):
1) Говорять лише про лексичну та фразеологічну об’єктивацію концептів [Бабушкин 1996, 2001].
Застосовуючи когнітивний підхід до дослідження лексико-фразеологічних полів, виділяють такі типи концептів
як: 1) лексикалізовані концепти (тобто концепти виражені словами і фразеологічними сполученнями), а також
2) нелексикалізовані концепти, або лакунарні концепти (тобто концепти, які не мають прямого вираження за
допомогою лексико-фразеологічнних засобів в ті чи іншій мові, яка є об’єктом зіставного аналізу [Гольдбегр
2001: 81].
2) Виділяють лексичні, (лексико)-фразеологічні та синтаксичні засоби репрезентації концепту
[Селіванова 2008а: 406], або відповідно говорять про концепти лексичні, фразеологічні та синтаксичні [Попова
2001: 9-11], [Казарина 2003: 13].
3) Підтримують положення про множинність втілення когнітивних структур у мові, що дає підставу
розмежовувати концепти за способом їхньої репрезентації в мові як: лексично-, фразеологічно-, граматично- і
т.д. репрезентовані [Беседина 2006: 99-100], [Болдырев 2000].
Концептуальна інформація, яку кодує мова, є найбільш суттєвою, і саме концепт визначає семантику
мовних одиниць, використовуваних для його вираження. Проте, мовні значення передають лише певну частину
наших знань про світ. Основна ж їх частина зберігається в нашій свідомості у вигляді мислиннєвих структур –
концептів різного ступеня складності й абстрактності [Болдырев 2001: 26-27]. У мові концепт може бути
вербалізований окремими словами, і словосполученнями, фразеологічними одиницями, реченнями і цілими
текстами [Болдырев 2000: 28]. Об’єктом концептуального аналізу відповідно є смисли, що передаються
окремими словами, словосполученнями, типовими пропозиціями і їх реалізаціями у вигляді конкретних
висловлень, а також окремими текстами і навіть цілими творами [Болдырев 2000: 31]. Про розроблення в
когнітивній поетиці поняття текстового концепту, що характеризує авторський вибір концептуальних
пріоритетів і формує індивідуально-авторську картину світу вказує й О.О. Селіванова [Селіванова 2008а: 418].
Окреме зацікавлення викликають граматичні концепти – ті, що знаходять своє відображення в
граматичних формах, категоріях, синтаксичних структурах [Болдырев 2000: 43]. На думку В.Б. Кашкіна, Розділ Х. Актуальні проблеми когнітивної лінгвістики

311
основну увагу дослідників в області когнітивної лінгвістики зазвичай привертають увагу концепти, що
виражаються в лексичних одиницях і їх сполученнях. У той же час, не можна заперечувати, що у сфері
граматики також спостерігаються глобальні “кластери смислів”, що тим чи іншим чином втілюються в різних
мовах. Подібно до концептів, що зв’язані переважно з лексикою, граматичні концепти мають як універсальний,
так і національно-специфічний компонент [Кашкин 2001: 45].
Як види граматичних концептів дослідниками виділяються та ґрунтовно досліджуються і такі типи як:
морфологічно репрезентовані концепти [Беседина 2006] та синтаксично репрезентовані концепти [Фурс 2004].
Існує також інтегрований погляд на способи вербалізації концепту з наголошенням на його
“багатомірності”. Концепти типологізуються на лексичні (що репрезентують значення одного слова);
фразеологічні (що передаються значенням фразеологічних сполук); граматичні (передаються тим, що находить
відображення в граматичних формах); синтаксичні (представлені синтаксичними структурами) [Привалова
2005: 48].
А.М. Приходько визнає можливість об’єктивації концепту за допомогою одиниць різних рівнів – лексем,
фразеологізмів, вільних словосполучень, речень [Приходько 2008: 49]. Проте наголошує, що синтаксична
об’єктивація, яка є одним із аналітичних (дискретних) прийомів вербальної репрезентації певного ментального
конструкту, відбувається через словосполучення (не через речення!) [Приходько 2008: 107-108], таким чином,
знову відкидає поняття “синтаксичного концепту”.
Видається що, виокремлення чи не виокремлення “синтаксичного концепту” залежить від обраного
дослідником напряму когнітивних досліджень, що безпосередньо впливає на розуміння концепту. Сучасні
дефініції концепту ґрунтуються на різних підходах. Виділяють три підходи до аналізу концептів:
1) текстоцентричний підхід, за яким проводиться аналіз концепту як смислової структури тексту;
2) культурологічний і лінгвокультурологічний підходи, згідно з яким вважають, що будь-який концепт
функціонує в рамках якої-небудь культури, наповнюється культурно значимими смислами, тому вчені
розглядають його як культурний феномен, “згусток культури в свідомості людини”, “вербалізований
культурний смисл”; 3) когнітивний підхід, у якому концепт вивчається як структура знання, як глобальна
мисленнєва одиниця пам’яті, ментального лексикону, концептуальної системи і мови мозку, усієї картини світу,
відображеної в людській психіці [Заречнева 2008: 112-113]. Проте найчастіше говорять про такі три ракурси в
трактуванні поняття “концепт”: лінгвокогнітивний, лінгвокультурологічний і психолінгвістичний [Привалова
2005: 47].
Вивченням “культурного концепту” як трьохмірного утворення, зокрема, займаються С.Г. Воркачева
[Воркачев 2003: 5-12], та В.І. Карасик [Карасик 2004: 127]. Їхні погляди поділяє А.М. Приходько, говорячи про
тришарову структуру концепту: 1) понятійну складову або понятійний субстрат концепту, 2) перцептивно-
образну складову або перцептивно-образний адстрат, 3) ціннісну (валоративну) складову або ціннісний
(валоративний) епістрат. Ціннісно-(валоративний) епістрат – найголовніша іпостась концепту, адже, згідно з
дослідником, концепт – це не просто схоплене знаком поняття, а суть поняття етно-соціо-психо-лінгво-
культурного порядку з чітко вираженою валоративною компонентою [Приходько 2008: 55-64].
Розробляючи психолінгвістичний підхід до проблеми трактування концепту, О.О. Залевська вказує на
загальновизнаний факт того, що концепт, поняття, значення – це сутності, які не піддаються прямому
спостереженню. Тому, обговорюючи будь-яку з цих сутностей, важливо пам’ятати, що ми зіставляємо всього
лише наші гіпотези відносно того, чим, за нашим уявленням, можуть бути чи не бути концепти, поняття,
значення [Залевская 2001: 36-37]. О.О. Залевська розмежовує концепт як надбання індивіда і концепт як
інваріант, що функціонує в певному соціумі чи ширше – культурі. Результатом дослідження цих двох варіантів
є утворення певного конструкту (як продукту наукового опису), який здатний відобразити лише частину того,
що зберігається в кожному з названих видів концепту (тобто концептів індивідуального та інваріантного)
[Залевская 2001: 37-38].
Представниками лінгвокогнітивного напряму (або когнітивної семасіології) є зокрема О.С. Кубрякова
[КСКТ 1996: 90], М.М. Болдирєв [Болдырев 2000: 23], З.Д. Попова, І.А. Стернін [Попова, Стернин 2007: 7],
О.О. Селіванова [Селіванова 2008: 410-411], які визначають концепт як інформаційну структуру свідомості,
різносубстратну, певним чином організовану одиницю пам’яті; глобальну мисленнєву одиницю, ідеальну
сутність, що формується в свідомості людини.
З позицій когнітивної семасіології, де концепт розглядають як певну структуру свідомості, вважаємо, що
таке поняття як “синтаксичний концепт” має право на існування. За усіма параметрами синтаксичний концепт
належить до граматичних концептів, що мають іншу природу, порівняно з так-званими лексичними
концептами, які переважно розглядають як “згустки культури”, наголошуючи на їхній валоративній (ціннісній)
складовій (саме через відсутність ціннісної складової А.М. Приходько висловлюється критично щодо
виокремлення синтаксичних концептів). Проте не можна заперечувати проти співвідношення й таких понять як
“граматичні концепти” та “етноспецифіка”.
Питання лінгвокультурної специфіки граматичних категорій постійно знаходиться у центрі уваги
мовознавців. На думку В.І. Карасика, можна, ймовірно, стверджувати, що окремі типові ситуації, пов’язані з
переважаючим вираженням ідеї саме такою граматичною формою, можуть розглядатись як культурно-
специфічні у порівнянні з іншим способом граматичного вираження [Карасик 2004: 172-173]. За допомогою ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

312
лінгвокультурного моделювання мови можливо виділити ті категорії, які складають етнокультурну специфіку
даної мови. Якщо лексико-фразеологічне втілення концепту може бути як соціо-специфічне, так і етно-
специфічне, то граматичне втілення концепту свідчить власне про етно-специфічне осмислення дійсності
[Карасик 2004: 175].
Не потрібно також забувати, що найбільш суттєва частина концептуальної інформації різного рівня
складності фіксується в граматичній будові мови – у вигляді граматичних концептів, які формуються у
свідомості мовців на основі мовного досвіду передавання відношень і різних характеристик предметів і явищ
оточуючого світу [Болдырев 2000: 45-48]. У граматиці мов відображені центральні для людства концепти і саме
категоризація створює ту концептуальну сітку, той каркас для розподілу всього концептуального матеріалу,
який виражений лексично [Сазонова 2002: 144].
Граматичні концепти виникають у результаті узагальнення інформації про мовні об’єкти, їх властивості
та використання, а також про те, як зв’язки та відношення між мовними об’єктами відображають відношення
між реаліями оточуючого світу. Можливо виділити декілька типів граматичних концептів з урахуванням
специфіки їх формування і структури в тих чи інших мовах: елементарні (напр., концепт узгодження часів в
англійській мові), двомірні (концепт граматичного роду), багатомірні (концепт граматичного часу). До
“багатомірних” необхідно віднести і так звані синтаксичні концепти. Це різні моделі, чи структурні схеми
простого речення, що виражають певний концептуальний зміст – типові пропозиції, тобто певні типові
відношення між суб’єктом і предикатом: буття об’єкта, буття ознаки об’єкта, самовиявлення об’єкта,
самостійне пересування об’єкта, активний вплив на об’єкт, переживання стану об’єктом і т.д. [Болдырев 2000:
45-48].
На співмірності “синтаксичного концепту” та “типової пропозиції” наголошує низка дослідників, де
“типова пропозиція” розглядається саме як результат таких когнітивних процесів як концептуалізація та
категоризація. Сприйняття людиною дійсності не зводиться до простого, дзеркального відображення, і
оточуючий світ уявляється людині як послідовна зміна своєрідних комплексних ситуацій. Ситуація ж
неможлива без людини [Манаенко 2004], і пропозиція – це “погляд” мовця на дійсність, так як саме він
(мовець) створює ситуацію, включає і виключає учасників ситуації – як визначеними наперед властивостями
предиката [Рюкова 2005: 185]. Пропозиційна структура чи пропозиція – найбільш розповсюджений спосіб
концептуальної організації нашого знання. Вона представляє собою модель певної області досвіду, в якій
виділяються елементи – аргументи і базовий предикат [Болдырев 2000: 37-38], [Кобозева 2000: 219].
Зі становленням когнітивної лінгвістики, як зазначає О.О. Селіванова, пропозиція набула статусу
мисленнєвого аналога (прообразу) певної ситуації із притаманними їй відношеннями. Так, Ю. Панкрац
кваліфікує пропозицію як особливу оперативну одиницю свідомості чи специфічну одиницю збереження,
репрезентації знань у мозку людини, ментальну структуру, відображення деякої ситуації і типів відношення в
ній, узагальнених й організованих у нашій свідомості [Селіванова 2008а: 393]. У свою чергу, розглядаючи
актуальні питання когнітивного синтаксису, А.П .Загнітко зазначає, що важливим напрямом аналізу є
простеження співвідношення речення –> судження –> події. При цьому дослідник вважає, що основу судження
складає концепт, що виражається реченням. До основних концептів належать: а) буття об’єкта; б) буття ознаки;
в) інакобуття об’єкта; г) самостійне переміщення; ґ) агент впливає на об’єкт; д) мовленнєво-мисленнєва
діяльність людини; е) пацієнс перебуває в певному стані; з) небуття об’єкта [Загнітко 2008: 62-63]. Таким
чином, заперечувати визначення “синтаксичного концепту” через поняття “типової пропозиції” вважаємо
недоречним. Що ж до експлікаційних засобів синтаксичного концепту – то це структурні схеми простого
речення.
Знакова природа словоформ по відношенню до концептів практично визнана лінгвістичною наукою.
Проте система мови складається не лише із словоформ. Вона не була би системою, якщо би словоформи не
були організовані в певні структури – стійкі послідовності, ряди, ланцюжки, дерева, композиції у формі віяла,
поля з центром та периферією і т.д. Про структурні схеми простого речення (ССПР) теж можна говорити як про
мовні знаки, оскільки саме мовні знаки відрізняються певною впорядкованістю, системністю і представляють у
комунікативній діяльності людини загальнонародні типізовані смисли. Типові смисли (типові пропозиції), які
обслуговуються різними ССПР З.Д. Попова і називає синтаксичними концептами [Попова 2000: 171-179].
Синтаксичний концепт, що сформувався в концептосфері носіїв мови, здійснює сильний вплив на розвиток її
структурних схем. Кількість концептів, які можна виявити, вивчаючи ССПР, можливо, і не така велика, але
оскільки ці концепти мають глибинний характер, членують концептосферу мови на самі глобальні смисли,
дають найбільш фундаментальну категоризацію знань про світ, їх вивчення видається цікавим, оскільки саме
через встановлення ССПР певної мови можна проникнути в область синтаксичних концептів її носіїв [Попова
2000: 171-179].
Важливим є вивчення синтаксичних концептів не лише в межах однієї мови; вони можуть зробити
певний внесок й у розв’язання суперечливих питань теорії міжкультурної комунікації. Як зазначає З.Д. Попова
[Попова 2004: 27], у зіставних дослідженнях мови склалась непроста ситуація з вибором еталону для
зіставлення синтаксичних структур. Пошуки прийомів і методик зіставлення синтаксичних конструкцій різних
мов, як споріднених, так і неспоріднених, ведуться, починаючи з ХІХ століття. Тим не менше ефективних
методик, які дозволяли б зіставляти не окремі конструкції, а всю синтаксичну систему мов, практично не існує Розділ Х. Актуальні проблеми когнітивної лінгвістики

313
й до сьогодні. Стає все більш очевидним, що потрібно виявити глибинні структури, що складають синтаксичну
систему кожної мови окремо, і надалі вже зіставляти одну з одною або системи в цілому, або їх окремі потрібні
для певних цілей фрагменти.
У пошуках моделей глибинних структур були визначені категорії позиційних схем висловлень і
категорія ПРОПОЗИЦІЇ – мисленнєвої картини ситуації, що описується у висловленні. У складі пропозицій
були встановлені ТИПОВІ ПРОПОЗИЦІЇ, для вираження яких в кожній мові є стійкі і постійно відтворювані
структурні схеми простого речення типу: хто/що знаходиться десь, хто є якийсь, хто/що переміщається куди,
хто робить що і т.д. Типові пропозиції, що отримали закріплення в стійкій структурній схемі, З.Д. Попова
називає СИНТАКСИЧНИМИ КОНЦЕПТАМИ. Структурні схеми простого речення, що напрацьовані мовцями
для позначення синтаксичних концептів, утворюють синтаксичну систему конкретної мови, причому
організується ця система відношеннями між синтаксичними концептами. Виявлення і опис такої системи у
мовах, що зіставляються, дозволить виконати контрастивне зіставлення різних мов і тим самим більш успішно
вирішити різні дидактичні задачі [Попова 2004: 27].
Підсумовуючи точки зору дослідників-когнітивістів щодо природи таких понять та явищ як концепт,
концептуалізація, категоризація, засоби репрезентації/вербалізації концепту, вважаємо, що синтаксичний
концепт – це багатомірна структура знання, що відображає результат концептуалізації людиною на рівні
свідомості ситуацій довколишньої дійсності та їх категоризації у вигляді типових пропозицій; це тип
граматичного концепту, що отримав закріплення в стійкій структурній схемі. Структурні схеми простого
речення різняться від мови до мови, що говорить також і про етноспецифічність синтаксичних концептів.
Перспективним є поглиблене вивчення граматичних концептів (зокрема синтаксичних концептів), які
складають суттєву частину концептуальної інформації різного рівня складності. Важливим є також вироблення
методики аналізу синтаксичних концептів, яка матиме свою специфіку у порівнянні з концептами, що
вербалізуються лексично.

Література
Абдюкова 2005: Абдюкова Л.А. Языковая картина мира и проблема языковых универсалий в
сопоставительном изучении языков // Коммуникативно-функциональное описание языка. Сборник научных
статей. – Часть 2. – Уфа: РиО БашГУ, 2005. – С. 3-6.
Бабушкин 2001: Бабушкин А.П. Концепты разных типов в лексике и фразеологии и методика их
выявления // Методологические проблемы когнитивной лингвистики: Сборник науч. статей [Науч. ред.
И.А. Стернин]. – Воронеж: Воронеж гос. ун-т, 2001. – С. 52-53.
Бабушкин 1996: Бабушкин А.П. Типы концептов в лексико-фразеологической семантике языка. –
Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 1996. – 104 с.
Беседина 2006: Беседина Н.А. Морфологически передаваемые концепты: Дис. … д-ра филол. наук:
10.02.04, Тамбов, 2006. – 304 с.
Болдырев 2000: Болдырев Н.Н. Когнитивная семантика: (Курс лекций по английской филологии):
Учебное пособие. – Тамбов: Изд-во ТГУ им. Г.Р. Державина, 2000. – 123 с.
Булынина 2006: Булынина М.М. К проблеме динамики синтаксического концепта во взаимодействии с
его лексико-фразеологическим воплощением // Международный конгресс по когнитивной лингвистике:
Сборник материалов 26-28 сентября 2006 года / Отв. ред Н.Н. Болдырев. – Тамбов: Тамбов. гос. ун-т им.
Г.Р. Державина, 2006. – С. 288-290.
Волохина 1999: Волохина Г.А. Синтаксические концепты русского простого предложения /
Г.А. Волохина, З.Д. Попова. – Воронеж: ВГУ, 1999. – 193 с.
Воркачев 2003: Воркачев С.Г. Концепт как “зонтиковый термин” // Язык, сознание, коммуникация. –
Вып. 24. – М., 2003. – С. 5-12.
Гольдберг 2001: Гольдберг В.Б. Лакунарные концепты в концептосфере носителей русского и
английского языков // Методологические проблемы когнитивной лингвистики: Сборник науч. статей [Науч.
ред. И.А. Стернин]. – Воронеж: Воронеж гос. ун-т, 2001. – С.81-88.
Дедова 2002: Дедова О.М. Предложения обладания в медико-биологических текстах: Автореф. дисс. …
канд. филол. наук. – Воронеж, 2002. – 22 с.
Загнітко 2008: Загнітко А.П. Актуальні проблеми когнітивного синтаксису // Теорія сучасного
синтаксису: Монографія. Вид. 3-тє., виправл. і доп. – Донецьк: ДонНУ, 2008. – С. 54-63.
Залевская 2001: Залевская А.А. Психолингвистический подход к проблеме концепта // Методологические
проблемы когнитивной лингвистики: Сборник науч. статей [Науч. ред. И.А. Стернин]. – Воронеж: ВГУ, 2001. –
С.36-44.
Заречнева 2008: Заречнева Е.Н. Методическая интерпретация концептуального анализа // Слово,
высказывание, текст в когнитивном, прагматическом и культурологическом аспектах: сб. ст. участников
IV науч. конф., 25-26 апр. 2008 г., Челябинск. Т. 1 / [редкол.: д.филол.н., проф. Л.А.Нефедова (отв. ред.) и др.] –
Челябинск: ООО “Изд-во РЕКПОЛ”, 2008. – С. 112-116.
Казарина 2003: Казарина В.И. Синтаксический концепт “состояние” в современном русском языке (К
вопросу о его формировании): Дис. … д-ра филол. наук: 10.02.01. – Воронеж, 2003. – 429 с. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

314
Карасик 2004: Карасик В.И. Языковый круг: личность, концепты, дискурс. – М.: Гнозис, 2004. – 390 с.
Кашкин 2001: Кашкин В.Б. Универсальные грамматические концепты // Методологические проблемы
когнитивной лингвистики: Сборник науч. статей [Науч. ред. И.А. Стернин]. – Воронеж: ВГУ, 2001. – С.45-52.
Кобозева 2000: Кобозева И.М. Лингвистическая семантика. – М.: УРСС, 2000. – 352 с.
Коканова 2006: Коканова Е.С. К проблеме понимания сентенциального концепта // Международный
конгресс по когнитивной лингвистике: Сборник материалов 26-28 сентября 2006 года / Отв. ред.
Н.Н. Болдырев. – Тамбов: Тамбов. гос. ун-т им. Г.Р. Державина, 2006. – С. 300-302.
КСКТ 1996: Краткий словарь когнитивных терминов [Текст] / Под ред. Е.С. Кубряковой. – М.: Изд-во
МГУ, 1996. – 245 с.
Манаенко 2004: Манаенко Г.Н. Предикация, предикативность и пропозиция в аспекте
“информационного” осложнения предложения // Филологические науки. – 2004. – №2. – С. 59-68.
Попова 2001: Попова З.Д. Из истории когнитивного анализа в лингвистике // Методологические
проблемы когнитивной лингвистики: Сборник науч. статей [Науч. ред. И.А. Стернин]. – Воронеж: Воронеж гос.
ун-т, 2001. – С.7-17.
Попова 1998а: Попова З.Д. Концепт ситуации в структурной схеме простого предложения // Русский
язык конца ХХ века: Науч. изд. – Воронеж: ВГУ, 1998. – С. 40-41.
Попова 2000: Попова З.Д. Синтаксические концепты в структуре представления знаний // Вестник ВГУ.
– Серия 1. Гуманитарные науки. – 2000. – №1. – С. 171-179.
Попова 2004: Попова З.Д. Синтаксический концепт и межкультурная коммуникация // Вестник ВГУ,
Серия “Лингвистика и межкультурная коммуникация”. – 2004. – №2. – С. 27-31.
Попова 1998б: Попова З.Д. Синтаксический концепт как предмет когнитивной лингвистики //
Когнитивная лингвистика: современное состояние и перспективы развития: Материалы первой международной
школы-семинара по когнитивной лингвистике. 26-30 мая 1998 г., г. Тамбов. – Тамбов: ТГУ им. Г.Д. Державина,
1998. – Ч.1. – С. 119-121.
Попова, Стернин 2007: Попова З.Д., Стернин И.А. Когнитивная лингвистика. – М.: АСТ: Восток-Запад,
2007. – 314 с.
Попова, Стерни 2005: Попова З.Д., Стернин И.А. Полевая модель концепта // Введение в когнитивную
лингвистику. – Кемерово: Кузбассвузиздат, 2005. – С. 12-45.
Привалова 2005: Привалова И.В. Интеркультура и вербальный знак: Лингвокогнитивные основы
межкультурной коммуникации: Монография. – М.: Гнозис, 2005. – 469 с.
Приходько 2008: Приходько А.М. Концепти і концептосистеми в когнітивно-дискурсивній парадигмі
лінгвістики. – Запоріжжя: Прем’єр, 2008. – 332 с.
Рюкова 2005: Рюкова А.Р. Опредиление предикации в когнитивной лингвистике // Коммуникативно-
функциональное описание языка. Сборник научных статей. – Часть 2. – Уфа: РиО БашГУ, 2005. – С. 183-188.
Сазонова 2002: Сазонова Т.Ю. Концепт и психический образ содержания слова // Когнитивная
парадигма: фреймовая семантика и номинация. Межвузовский сборник научных статей. Выпуск I. – Пятигорск:
ПГЛУ, 2002. – С.140-149.
Селіванова 2008а: Селіванова О.О. Когнітивна лінгвістика та лінгвоконцептологія // Сучасна лінгвістика:
напрями та проблеми: Підручник. – Полтава: Довкілля-К, 2008. – С. 365-429.
Селіванова 2008б: Селіванова О.О. Когнітивний аспект синтаксису // Сучасна лінгвістика: напрями та
проблеми: Підручник. – Полтава: Довкілля-К, 2008. – С. 469-475.
Фурс 2004: Фурс Л.А. Синтаксически репрезентируемые концепты: Автореф. дис. … д-ра филол. наук:
10.02.04; 10.02.19. – ТГУ им. Г.Р.Державина. – Тамбов, 2004. – 36 с.

The author of the presented article makes an attempt to reason the expedience of the usage of such a term as
“syntactic concept” in order to define the result of conceptualization and categorization of the perception by the human
being of certain situation from the surrounding world, fixed by sentences as signs entering the language system. The
notion of “syntactic concept” is analyzed via concept definition, concept structure, concept verbalization means,
concepts typology, as well as categorization and conceptualization as basic cognitive mechanisms of interiorization by
the human consciousness of cognition results.
Keywords: concept, syntactic concept, concept verbalization/representation means, categorization,
conceptualization.
Надійшла до редакції 10 жовтня 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.