Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

АСПЕКТИ ОСНОВОЦЕНТРИЧНОЇ ДЕРИВАТОЛОГІЇ

Ґрещук В.В., Бачкур Р.О., Джочка І.Ф., Пославська Н.М. Нариси з основоцентричної дериватології / За
ред. В. Ґрещука. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2007. – 348 с.

Дериватологія тривалий час розвивалася як формантоцентрична. Однак двокомпонентність похідного
слова зумовлює необхідність вивчення як словотворчого форманта, так і твірної основи. Рецензована робота

2 ФСУМ – Фразеологічний словник української мови: В 2-х кн. / Уклад. В.М. Білоноженко та ін. – К.: Наук. думка,
1999. – Кн.1. – 528 с.; Кн.2. – С. 529-980.
© Загнітко А.П., Михальченко М.М., 2008
ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

338
присвячена вивченню особливостей лексичної деривації з опертям на твірну основу як типологізувальний
чинник у лінгвістиці і покликана схарактеризувати словотвір сучасної української мови в основоцентричному
аспекті.
Книга складається з передмови (с. 4-5), чотирьох розділів (с. 6-324), висновків (с. 325-329) і списку
літератури (с. 330-347).
У передмові (с. 4-5) обґрунтовано доцільність основоцентричного опрацювання словотвору. Позитивним
є те, що автори не абсолютизують обраний напрям дослідження, наголошуючи на взаємодоповнюваності
формантоцентричного й основоцентричного вивчення деривації. Розгляд твірної основи, її функціонального
навантаження в дериваційних актах дозволить вирішити низку проблем, що залишалися поза увагою в інших
розвідках.
Структура роботи визначувана позиціями, висловленими у вступі. У першому розділі «Теоретичні засади
основоцентричної дериватології» (с. 6-38) подано основні теоретичні положення основоцентричного
словотвору. Проаналізовано роль у словотвірному акті дериваційного форманта та твірної основи. При цьому
наголошено, що «лише всебічний аналіз словотвору з позицій обох підходів може забезпечити адекватне
відображення всієї складності словотвірної системи» (с. 7). Обґрунтовуючи цілі дослідження, автори
виокремлюють ряд питань, актуалізованих основоцентричним підходом до вивчення словотвору. Це питання
про класи твірних основ, семантичні, граматичні та конотативні інгредієнти твірного слова, дериваційні
особливості твірних основ, про екстралінгвістичні чинники, що впливають на використання різних класів
твірних основ, про інвентар словотвірних формантів для різних класів твірних основ тощо.
Цікаво, що основоцентричні дослідження деривації спрямовані не тільки на вивчення словотворчого
механізму мови, а й на опрацювання певних проблем коґнітивної діяльності людини. Так, твірна основа фіксує
ономасіологічну ознаку, що дозволяє з’ясувати параметри, за якими об’єкти найменування виокремлюються з
класу однорідних. Виділення мотивувальних концептуально-семантичних категорій у номінації осіб дає змогу
описати передномінаційне поняттєве освоєння об’єктів називання, вказати домінантні ознаки, що впливають на
створення назви.
Комплексною системоутворювальною одиницею основоцентричного словотвору постає словотвірна
парадигма. У тлумаченні цього терміна автори спираються на праці О. Земської, Р. Манучаряна,
К. Бузашшіової. Поряд із цим запропоновано ввести поняття загальнокатегоріальної (частиномовної)
словотвірної парадигми, що «виявляється у сукупності семантичних позицій і їх репрезентантів усіх типових
словотвірних парадигм кожної частини мови» (c. 11). Окремо описано послідовності розміщення дериватів у
межах парадигми, обґрунтовано доцільність їх розташування за частиномовною приналежністю.
Не обійдено увагою й історичний розвиток словотвору, зокрема питання про інтенсивну й екстенсивну
деривацію, про історичний аспект синонімії, антонімії, омонімії у словотворі. Виокремлено актуальні
проблеми, вирішувані при порівняльному дослідженні основоцентричної деривації (с. 18).
Послідовно простежено формування основоцентричної дериватології. Проаналізовано дериватологічні
студії, зокрема роботи І. Ковалика, В. Даниленко, М. Бакіної, К. Бузашшіової та ін., а також сучасні
дисертаційні дослідження словотвору на матеріалі російської та української мов. Таке критичне осмислення
наукових праць дозволило виявити здобутки сучасної дериватології з опертям на твірну основу і важливі
питання, що вимагають опрацювання.
Окреслено перспективи подальших досліджень словотвору, зокрема послідовне комплексне вивчення
дериваційної поведінки різних класів твірних слів, опрацювання семантичних категорій у словотворі,
виявлення типології основоцентричного словотвору.
Логічним продовженням постають наступні три розділи, в яких здійснено детальний аналіз словотвору
субстантивів, ад’єктивів і девербативів.
Другий розділ «Відіменниковий словотвір» (с. 39-106) присвячений класу найменувань тварин і рослин,
специфіка якого полягає в тому, що він включає як загальновживані найменування, так і терміни. Взято до
уваги індивідуалізацію імені тварин і рослин, особливості називання в різних місцевостях і різних колективах
мовців. Визначено відмінність між біологічною таксонімією рослинного та тваринного світу і власне
лінгвістичною класифікацією назв флори та фауни. Саме «побутова» таксонімія тварин і рослин формує
систему назв, що вважається твірною базою українського словотворення. При цьому проаналізовано основні
чинники у побутовій свідомості народу та інші екстралінгвістичні чинники, що зумовлюють номінацію. Так, у
результаті класифікації назв представників фауни виділено двадцять дев’ять мікрогруп, протиставлених одна
одній за біологічними або логічними критеріями (таксонімічний тип або клас, свійськість або дикість, хижість
або нехижість, поширеність або непоширеність тощо).
Окремий підрозділ присвячено опису словотворчої продуктивності іменників на позначення тварин і
рослин (с. 51-106). Проаналізовано деривати, мотивовані однослівними субстантивними найменуваннями.
Цінним постає опис структури типових словотвірних парадигм назв тварин (утворена дериватами із 35
словотвірними значеннями) і назв рослин (включає 26 семантичних позицій). Характеристиці дериватів із
різним словотвірним значенням приділено окрему увагу. Логічним постає детальний опис субстантивного
блоку, що є найбільш чисельним в розглядуваних парадигмах. У результаті дослідження з’ясовано деякі
тенденції модифікаційного словотворення: виявлено більшу словотворчу спроможність найменувань тварин Розділ ХІІ. Рецензії та анотації

339
порівняно з назвами рослин; встановлено найбільш продуктивні та найменш продуктивні в утворенні
модифікаційних дериватів назви тварин, а також виділено найбільш продуктивні та найменш продуктивні в
утворенні оцінних і збірних назв найменування рослин. Послідовно продовжує дослідження аналіз
прикметників і дієслів, мотивованих найменуваннями тварин і рослин. Критичне опрацювання наукової
літератури дозволило виділити вісім лексико-словотвірних значень ад’єктивів, які цілком логічно об’єднано в
чотири групи на основі бінарних опозицій (табл. 2.1.). Дієслова, утворені від назв представників флори та
фауни охоплюють невеликий пласт лексики (дослідниками зафіксовано 41 дієслово, мотивоване назвами
тварин, і 20 дієслів, мотивованих назвами рослин). Розглянуто також невеликі адвербіальний і інтер’єктивний
блоки словотвірних парадигм українських назв тварин і рослин.
У третьому розділі “Відприкметниковий словотвір” (с. 107-153) з метою інтерпретації коґнітивних
процесів, що стосуються виділення статичної ознаки як характерологічної для осіб, запропоновано семантичні
типи твірних основ прикметників, оптимальні для опису деривації за участю ад’єктивних основ. Ретельно
проаналізовано структуру загальнокатегоріальної словотвірної парадигми прикметників, в межах якої виділено
субстантивний, ад’єктивний, вербальний і адвербіальний блоки. При цьому враховано всі можливі семантичні
позиції, до кожної з яких наведено приклади. Виявлено семантичну та структурну типологію твірних
прикметників. Цінним є вивчення дериваційного потенціалу прикметників української мови, що охоплює
велику кількість різноструктурних похідних. Послідовний опис семантичних позицій у загальнокатегоріальній
словотвірній парадигмі прикметників із поданням великої кількості прикладів формує цілісне уявлення про
словотворчу спроможність ад’єктивів.
Четвертий розділ “Віддієслівний словотвір” (с. 154-324) присвячений вивченню дериваційного
потенціалу вербативів конкретної фізичної дії, зокрема дієслів створення та руйнування. Типова словотвірна
парадигма таких дієслів складається з трьох блоків: субстантивного, ад’єктивного та вербального. При цьому
найбільшу дериваційну продуктивність дієслів виявлено в межах вербального блоку. Домінантним
детермінантом дериваційної спроможності дієслів постає валентність, реалізована в похідних, що визначаються
актантною та сирконстантною рамками твірних. Логічно побудований аналіз восьми груп дієслів конкретної
фізичної дії із семантикою створення (с. 157-158), а також виділення шести найбільш типових диференційних
сем дієслів із семантикою руйнування (с. 162-163). Переконливо доведено оптимальність класифікації
вербативів на позначення деструктивного впливу на предмет за диференційною семою результату. Так,
виокремлено дві макросистеми: “Припиняти існування кого-, чого-небудь” і “Пошкоджувати, псувати кого-,
що-небудь”.
Цілком мотивованим постає встановлення семантичних позицій, характерних для типової словотвірної
парадигми дієслів конкретної фізичної дії. Так, похідні субстантивного блоку, мотивовані дієсловами із
семантикою створення, реалізують субстанційні валентності у таких семантичних позиціях: “виконавець дії”,
“результат дії”, “місце дії”, “знаряддя дії”, “спосіб дії”, “матеріал для дії”, “опредметнена дія” (субстантивний
блок), “ознака суб’єкта за дією, яку він виконує”, “ознака предмета за дією, яка спрямована на нього”, “ознака
за дією предмета, який придатний для її виконання”, “ознака за дією предмета, який призначений для її
виконання”, “ознака за дією, що стосується абстрактних понять” (ад’єктивний блок). Для дієслів із семою
руйнування об’єкта типовими є такі семантичні позиції: “виконавець дії”, “об’єкт-результат дії”, “знаряддя дії”
(субстантивний блок), “який виконує або може виконувати дію”, “на який поширюється дія або який придатний
для виконання дії”, “який стосується дії”, “який призначений для виконання дії”, “який є результатом дії”
(ад’єктивний блок). Зауважено, що актантна рамка дієслів із деструктивною семантикою вужча, ніж у дієслів
створення.
Комплексне дослідження основоцентричного словотвору дозволило авторам зробити висновки,
сформульовані логічно і доречно (с. 325-329).
Послідовність і системність викладу, переконливість аргументів і вдале оперування фактичним
матеріалом засвідчують високий рівень виконання рецензованої праці. Позитивним є виділення жирним
шрифтом важливих моментів і використання таблиць, що суттєво полегшує сприйняття та засвоєння
викладеного матеріалу. Доцільним стало б і використання схем.
Висновки, подані у розділах і підрозділах, сприяють поглибленню інформативності і дозволяють
сформувати цілісне уявлення про здійснене дослідження. Позитивним є окреслення перспектив подальших
розвідок для виявлення повної типології українського основоцентричного словотвору.
Адресована мовознавцям, викладачам, аспірантам і студентам філологічних факультетів, монографія
сприятиме глибшому розумінню актуальних питань сучасного словотвору.

Анатолій Загнітко, Марина Михальченко

Надійшла до редакції 3 вересня 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.