Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

Розділ XIII. МОВЛЕННЄВІ АСПЕКТИ ТЕОРІЇ РЕЧЕННЯ. ПОВНІ ТА НЕПОВНІ РЕЧЕННЯ 1. СТАТУС НЕПОВНИХ РЕЧЕНЬ У СИСТЕМІ СИНТАКСИЧНИХ ОДИНИЦЬ

загрузка...
Неповне речення — це синтаксичне утворення, у якому одна з ланок його будови не вимовляється і водночас фіксується свідомістю. Термін уперше ввів М. І. Греч, який вважав, що неповні речення утворюються в результаті пропуску головних членів речення (підмета, присудка або зв’язки). Ф. І. Буслаєв стверджував, гцо «опускається та частина ре­чення, яка легко може бути відтвореною» [Буслаєв 1959, с. 284], і тоді неповнота речення створюється за рахунок пропуску іменника, який виступає у функції підмета, або дієслова, зв’язкового чи напівповно- значного. Пропуск другорядних членів речення, за Ф. І. Буслаєвим, не може зумовити неповноти речення. О. М. Пєшковський стверджував, що неповні речення — це не просто речення з « пропущеними » членами, а такі, у яких наявні словесно не виражені члени речення, необхідність яких у його структурі визначається формальним складом речення [Пегн- ковский 1956, с. 360], пор. його думку: «Під неповними реченнями ми будемо мати на увазі такі речення, у яких не вистачає одного або де­кількох членів. Нестача ця визначається перш за все формальним скла­дом (у широкому смислі, тобто з урахуванням і зовнішньої і внутріш­ньої організації форми) того чи іншого словосполучення» [Там само]. П. Ф. Фортунатов вважав неповними лише ті речення, у яких немає одного з головних членів речення.

Принципово відмінним до визначення неповних речень був підхід О. О. Шахматова, заслуга якого полягає в розмежуванні неповних та односкладних речень. До неповних відносяться речення, формальна повнота яких відновлюється на основі врахування тільки лінійних, або синтагматичних, відношень компонентів, тобто речення неповні і за формою і за смислом, а також еліпси з матеріально невираженими повнозначними дієсловами в ролі присудків, необхідність вираження яких підказується характером залежних другорядних членів речення. Для О. О. Шахматова неповне речення виступає не варіантом повного речення, що є природним і необхідним у конкретних умовах мовленнє­вого спілкування, а категорією, що характеризується ущербністю. Один

загрузка...

із  різновидів неповних речень він називає «недостатнім» (речення з опущеними підметами), другий — «порушеними» (з опущеними при­судками), третій — «дефектними» (речення, у яких опущена складова частина підмета або присудка) [Шахматов 1941, с. 236].

У подальшому розгляді сутності та ємності поняття «неповні речен­ня» спостерігається цілий ряд розходжень. Одні лінгвісти розглядають тільки такі види неповних речень, неповнота яких мотивується контек­стом (контекстуально неповні) або ситуацією (« під неповними реченнями прийнято мати на увазі такі синтаксичні конструкції, які в конкрет­ному мовленні виступають засобом вираження думки та використову­ються в процесі спілкування як речення, але які взяті ізольовано у

 

626

 

Синтаксис

 

відриві від контексту, ситуації та інших умов певного мовлення, не ви­ражають думок і нерідко виявляються зовсім незрозумілими внаслі док відсутності у них закінченої структури, властивої повним реченням [Гвоздев 1958/1, с. 148-149], пор.: [Финкель, Важенов 1960, с. 185]).

Інші лінгвісти виділяють тільки неповні речення, закінчені за сми лом, які не потребують контекстуально-ситуативного доповнення, тип Я знаю життя з усіх боків і тих, що завжди не задоволені чимось і в бидь-якій ситиаиії починають тривожитися (О. Довженко» JI. А. Вулаховський називає такі речення еліпсами (див.: [Курс 1951/ с. 73; Булаховский 1952, с. 404]).

Третя група учених у межах неповних речень виділяє власне-н повні та еліптичні речення (див.: [Современньїй 1962, с. 422-433; С временньш 1971, с. 476-477]).

Ще інші лінгвісти вирізняють еліптичні речення як речення осо ливого типу, або взагалі не включають їх до складу неповних, аб відносять до них тільки окремі різновиди (див.: [Лекант 1963, с. 47]

У шкільній практиці неповні речення розглядаються як речення опущеними (пропущеними) головними або другорядними членами, я відновлюються із сусідніх, найчастіше — попередніх. Неповними м жуть бути односкладні і двоскладні речення*.

Користуючись поняттям «еліптичність», українські граматисти пр’ нули віднайти йому відповідник, підтвердженням чого є вжиток те міна «еліптичне реченння» С. Смаль-Стоцьким і Ф. Гартнером, а ї послідовники В. Коцовський, О. Огоновський, О. Попович називают такі речення пропусковими. Спостерігається тенденція й окреслит коло таких речень. Переважно до неповних відносять речення або бе обох головних членів речення, або без присудка. Послідовне вжива ня терміна «неповне речення» в українському мовознавстві поширюєтьс у 1920-30-ті роки (пор.: уже М. Левицький використовує це поняття своїй «Українській граматиці для самонавчання» (посібник вийшов 1918 році ум. Ромни)).

 

*В українській лінгвістиці тривалий час існувала суттєва термінол гічна розбіжність в окресленні поняття «неповне речення». Так, О. Па тицький пропонував їх називати реченнями догадними, що мотивув лося, очевидно, прагненням автора відобразити в терміні сутність т ких речень, для розуміння яких необхідно здогадатися про пропуще члени речення [Москаленко 1959, с. 191]. В. Сімович називає їх примо чаними або еліптичними реченнями, при цьому їх тлумачення подаєтьс через поняття неповного реченя, хоча до примовчаних речень В. Сім вич відносить і власне-неповне речення (За панами панства — па ство (стоїть) у сріблі та златі (Т. Шевченко); 3 Каліною сам погов рю, скоро (буде) по храму (Ю. Федькович); Чим далі (підеш) в ліс, ти (буде, побачиш) більше дров! (Нар. тв.)) і привітання (Добрий ден (бажаю)!) [Сімович 1986 (1921), с. 393]). А Ю. Шерех підкреслює, гц «не слід уважати за неповні речення традиційні мовні формули тип Добридень!* [Шерех 1951, с. 97], оскільки вони є згустками мовног етикету, то є всі підстави відносити їх до еквівалентів речення.

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.