Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Світлана Педченко — ЧАСТКИ ЯК РЕПРЕЗЕНТАНТИ ВОЛІТИВНИХ СУБКАТЕГОРІАЛЬНИХ СУБ’ЄКТИВНО- МОДАЛЬНИХ ЗНАЧЕНЬ

У пропонованій статті з’ясовано роль і місце спонукально-оптативних часток у системі засобів
вираження волітивної модальності. Основну увагу зосереджено на характеристиці семантико-
функціональних особливостей цих слів.
Ключові слова: спонукально-оптативні частки, волітивна модальність, оптативне субкатегоріальне
суб’єктивно-модальне значення, волюнтативне субкатегоріальне суб’єктивно-модальне значення.

Актуальною проблемою сучасної граматичної науки є питання реалізації волітивних субкатегоріальних
модальних значень у семантичній структурі речення. Ця проблема, у свою чергу, вимагає з’ясування таких
важливих аспектів, як окреслення статусу категорій “спонукальність”, “оптативність”, “волюнтативність”,
“волітивність” тощо, визначення функціонально-семантичних особливостей репезентантів волітивної
семантики, зокрема спонукально-оптативних часток.
У лінгвістиці питанню співвідношення категорій модальності та настанови приділяється немала увага,
однак критеріїв їхнього розмежування до цього часу не вироблено. Одні мовознавці розповідність, питальність
і спонукальність зараховують до об’єктивно-модальних субкатегоріальних значень [Виноградов, 1972], інші,
розглядаючи модальність як категорію, що функціонує на основі протиставлення розповідного, спонукального
й питального значень, ототожнюють її з комунікативною установкою висловлення [Распопов 1957, Мельничук
1966, СУЛМ 1972]. Прихильники комунікативно-прагматичного погляду на модальність виокремлюють три її
основні типи (у широкому розумінні), кожен з-поміж яких корелює з певним аспектом ілокутивного акту:
об’єктивну, суб’єктивну та комунікативну модальність [Кобозева, Сунь Шуфан 2004]. На нашу думку,
нерозрізнення означених категорій зумовлено подібністю їхньої прагматичної спрямованості. Однак, якщо
комунікативна установка мовлення зорієнтована переважно на реципієнта, то модальність – на суб’єкт
мовлення, його прагнення, ставлення до дійсності, бачення світу й себе в цьому світі. Вона як модусна
категорія обіймає широкий спектр “реально наявних у мові різноманітних та різнохарактерних способів
кваліфікації повідомлюваного” [Шинкарук 2003, c. 78], що структуруються в систему субкатегоріальних
модальних значень, які, на переконання більшості мовознавців, диференціюються на об’єктивні (відношення
змісту висловлювання до дійсності з погляду його реальності / ірреальності) та суб’єктивні (ставлення мовця до
повідомлюваного). До суб’єктивно-модальних (персуазивних) зараховуємо епістемічно-модальні (проста,
проблематична, категорична достовірність), волітивно-модальні (оптативність і волюнтативність) та
аксіологічно-модальні (раціональна й емоційна оцінки) значення. Зважаючи на те, що модальність –
надзвичайно широке та складне мовне явище, структурні елементи якого не зазнають звичайної операції
поділу, зауважимо, що суб’єктивно-модальні волітивні семеми почасти нашаровуються на об’єктивно-модальні
ірреальні значення бажальності та необхідності. Для запобігання сплутування термінів “оптативність” та
”бажальність” у лінгвістичній літературі оптативність визначається як суб’єктивно-модальне значення, а
бажальність як об’єктивно-модальне (див.: [Доценко 2006]).
Опрацьований нами великий за обсягом фактичний матеріал потверджує невиправданість ототожнення
категорій модальності й настанови, оскільки вони належать до різних рівнів речення – семантичного та
комунікативного. Так, субкатегоріальні волітивні значення можуть бути реалізовані в різних за метою
спілкування висловлюваннях, напр: – Мамо, а чи не принесли б ви мені мисочку узвару? – звернувся він до своєї
матері. – Так чогось у животі пече! (О. Довженко) – волюнтативне суб’єктивно-модальне значення
(прохання); То нехай в пам’ять про те кохання, про силу його і пристрасть невгамовну б’є джерело життя!
(Ю. Покальчук) – оптативне суб’єктивно-модальне значення (заклик-побажання); Анелька, Анелька, Анелька…
Мила і ненависна. Замилував би і розтоптав би ногами (М. Коцюбинський), Не видно!.. О господи! Що з ним
трапилось, хоч би довiдатись… Що ти там, доню, пишеш? (І. Карпенко-Карий) – оптативне суб’єктивно-
модальне значення (власне бажання). Попри недоцільність уведення до кола модальних значень комунікативної
установки мовлення, необхідно визнати обов’язковість їхньої взаємодії із засобами вираження спонукальності у
висловлюванні, що уможливлює виникнення додаткових модально-експресивних відтінків.
У системі засобів (морфологічних, синтаксичних, лексичних, словотворчих, просодичних), що
реалізують волітивну функцію в семантичному просторі категорії модальності, репрезентаційну основу, окрім
дієслівних імперативних форм, становлять спонукально-оптативні частки. З-поміж них виокремлюємо модальні
маркери, для яких волітивна сема є ідентифікувальною (хай, нехай, дай, давай, б (би), аби, щоб, хоч би, коли
б, якби, бодай) та модальні модифікатори, для яких вирізнене значення є диференціальним – семою другого
порядку (ну, ану, чи не, тільки, лише (лишень, лиш), же (ж), мені, собі тощо).
Частки хай, нехай як значеннєво облігаторні компоненти, займаючи припредикатну позицію,
ускладнюють семантичну структуру речення додатковими модальними характеристиками. За їхньою участю
© Педченко С.О., 2009 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

38
експлікуються, зокрема, такі додаткові значення: пом’якшене спонукання: Хай станцює та жінка так, як ти
скажеш (Н. Зборовська); заклик-побажання: Нехай серця не знають супокою, Хай обганяють мрії часу біг, І
наша юність буде хай такою, щоб їй ніхто не заздрити не міг (В. Симоненко); застереження (у поєднанні з
заперечною часткою): – Переб’ю ребра і другу ногу вирву. Хай не лізе (У. Самчук); згода: Я вибралася через
низенькі дверці, примружилася від світла факела. Нехай уже ведуть мене, куди хочуть. Нехай (Марина та
Сергій Дяченки); осуд: Хай вони поїдуть лише самі до того сталінського “раю” та побудують там пару років.
А тоді вже, якщо вціліють, хай забирають слово (І. Багряний); власне бажання: Нехай я заплачу, Нехай свою
Україну Я ще раз побачу, Нехай ще раз послухаю, Як те море грає, Як дівчина під вербою Гриця заспіває
(Т. Шевченко); порада: Головне – ніякого вибору! Не треба вибирати шлях! Нехай шлях вибере тебе!
(Н. Зборовська) тощо. Зауважимо, що розглядувані слова не є автосемантичними, їхні ідентифікувальні та
диференціальні семи виявляють свою специфіку лише в певному контекстно-ситуативному оточенні.
Показовими в цьому зв’язку є випадки, коли спонукально-оптативні партикулятиви фразеологізуються,
реалізуючи разом з іншими компонентами стійкої сполуки, крім волітивних, ще й аксіологічно-модальні
значення (емоційну оцінку як специфічне переживання, ставлення мовця до дійсності), напр.: – Забуду? Хай
грім мене уб’є, коли забуду (У. Самчук); Хай Бог простить, зловісником стаю. Не буду більше, вчасно
схаменувся (Л. Костенко); Пробігши вибалок, Первінка задихалась, задихався і Микола – хай йому грець!
(М. Вінграновський); — Чуєш, матросе, — тихо сказав Альоша, — хай він згорить, самий Пувичка
(І. Микитенко); — Та в трест викликали, хай би йому трясця, — зі злом сказала вона, ніби Арсен тут у чомусь
завинив (Є. Гуцало).
У діалектному мовленні трапляється фонетико-стилістичний варіант аналізованих часток – най, що
найчастіше поєднується з транспонованою з умовного способу партикулою б (би): Юр’яні жаль за ними. Бо
най би собі думали по-своєму, як хотіли. Але нащо про те було говорити на дослух, на все село? (М. Матіос);
Марто, вип’ємо за Хому. Щоб він швидше женився, най би його нагла кров залляла (Ю. Андрухович); Най біг
прийме й так! (Л. Мартович). Регулярна сполучуваність з часткою би характерна й для стилістичного варіанту
розглядуваних слів – частки бодай, що є лексикалізованим утворенням від бог дай [Історія української мови
1978, с. 498]. Сфера її функціонування – розмовно-побутове мовлення, інтерпретацію якого знаходимо
передусім у художніх дискурсах. Фактичний матеріал засвідчує високу частотність уживання цього слова в
складі експресивно конотованих фразем-прокльонів на зразок бодай тобі ноги повсихали, бодай би ти не встав,
бодай тебе пранці з’їли, бодай би він скис, бодай би тебе грім улупив, бодай би воно тобі попухло, а бодай вас
усіх лиха година забрала, бодай ти скрутився і кругом світу пішов. Такі вислови не передбачають
безпосереднього здійснення “побажання”, а репрезентують аксіологічно-модальні семи невдоволення,
обурення, досади, подиву, гніву тощо: – Чого ти ревеш, бодай тобі кістка в горло?! (О. Довженко); А самі
регочуть, бодай би вас Бог мав у своїй ласці (М. Коцюбинський); Дивиться, собача душа, відгодований на
зайцях та на куріпках. А бодай ти здох! (М. Вінграновський); Бодай би не родився! Люцифер. Живеш і вічно
житимеш. Не думай, Що в сій земній подобі все життя… (Леся Українка); Бодай би вас, москалики, земля не
прийняла: Через вас ся Степанівна в неволю дістала (Нар. тв.); – Стань ялинкою, будь ласка, а бодай ти
дубом став! (О. Ірванець).
Характерними ознаками віддієслівних транспозитів дай, давай (даваймо, давайте) є позиційна сталість
(припредикатна позиція), збереження дієслівної семантики, функціональна одноманітність та фонетична,
лексична, граматична близькість до першоджерела, вибірковість у поєднанні з певними граматичними
формами: Дай подивлюся, – лізе своїми в’юнкими пальцями Лорна (Любко Дереш); Давай напишемо з тобою
колискову, Щоб тихий вечір опустити на коліна (О. Сурм’як-Козаренко); Давайте, братці, збудуємо собі
хату, перебудемо в ній до тепла, а потім далі (Нар. тв.). Як бачимо, ілокутивна сила таких висловлювань
скерована не на вимогу виконати ту чи ту дію або набути тієї чи тієї ознаки (стану), а на запрошення до
спільного її виконання. Не слід сплутувати згадані частки з однозвучними дієсловами, які виконують функцію
предиката в реченні. Пор.: Давай штовхнемо Януковича в лапи Путіна, і хай Путін керує державою (Газета по-
українськи, 10 жовтня 2006) – Малінін, коні давай! (Газета по-українськи, 12 грудня 2005). Прикметно, що
партикула дай, уживаючись з дієсловом майбутнього часу 1-ої ос. однини та модальним оператором “думаю”,
маркує модальне тло висловлення не волюнтативним, а оптативним субкатегоріальним модальним значенням
бажання, спрямованого на самого мовця (власне бажання): Дай, – подумав Микола, – сяду та відпочину, бо не
маю вже сил отак теліпатися, та й Первінці щось треба дати (М. Вінграновський); Як дома сидіти, дай,
думаю, поїду пошукаю (В. Нестайко); Дай, думаю, зайду, може, Микити якраз дома нема (Олесь Гончар).
Як відомо, суб’єктивна модальність волевиявлення виражає позицію мовця щодо необхідності чи
бажаності встановлення певного об’єктивного зв’язку між суб’єктом та предикатом пропозиції. Її суть – не
інтелектуально-оцінна, а вольова, спрямована на зміни екстралінгвальної реальності [Беляева 1985, с. 74]. В
основі будь-якого волітивного значення (побажання, заклику, прохання, пропозиції тощо) лежить ментальний
концепт “бажання”. Фактичний матеріал, який є в нашому розпорядженні, дозволяє твердити, що інваріантним
показником оптативності є віддієслівна частка б (би), яка транспонована з умовної функції. У поєднанні з
незалежним інфінітивом вона утворює особливу аналітичну форму, значення якої можна окреслити як умовно-
бажальне: Про цю трагедію написати б роман на три тисячі градусів температури і вилити в ньому увесь свій
біль… (О. Довженко); І ще – Зоря. Знайти б її. Для поета Володимира Івасюка – це зноау ж таки його пісня, Розділ ІІ. Актуальні проблеми морфології

39
його пісенна творчість (Н. Гуйванюк); Залишити б її у спокої на кілька років, і потреба на штучні вольєри
відпала б сама по собі (Україна молода, 25 травня 2007). Назване значення посилюється, якщо інфінітивна
форма ускладнюється модусом “хотіти”, напр.: Хотів би зіграти Григорія Сковороду – вільну людину в
жорстокому світі (Молодий буковинець, 7 червня 2007); Я хотів би взяти в руки твоє лице. Я хотів би
одягти його, наче маску (М. Леонович); Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти, Так міцно, щільно, і закрить од
світа (Леся Українка). Крім того, в інших позиціях партикулятив б (би) виявляє спроможність транслювати
волітивну семантику “некатегоричного, делікатного спонукання до якоїсь дії” [Вихованець 2004, с. 360]: Ішов
би ти, Павле, додому, а то ще хлів спалиш (Г. Тютюнник); – Ти б геть пішла, Мотре, від вікна. Вітер віє…
(Панас Мирний); – Мовчали б краще, діду, спересердя обернувся Корж (З. Тулуб); – Я радив би тобі, Левку,
подумати про свою зарубку… (В. Земляк).
Частка б (би) виступає компонентом цілої низки похідних спонукально-оптативних партикулятивів,
найуживанішими з-поміж яких є аби, щоб, коли б, якби, хоч би: Аби так моїм ворогам конати, як мені було із
своєї хати відступати! (В. Стефаник); І щоб три дні дзвонили в усі дзвони з приводу народження нашої
державності (О. Довженко); Хоч би вже скоріше ця весільна ніч минала! (М. Матіос). Більшість мовознавців
вважають їх партикульованими сполучниками, що трансформувалися в модальні частки внаслідок еліпсування
модусних частин об’єктно-з’ясувальних висловлень із предикатами на позначення бажань, прагнень тощо
(хочу, бажаю, прагну, волію) [Бондаренко 2005]. Пор.: Аби ж Рекс був мій собака (В. Близнець) – Я хочу, аби
Рекс був мій собака; Щоб ти вже смоли гарячої напився! (Н. Зборовська) – Я бажаю, щоб ти гарячої смоли
напився. Специфічною особливістю партикули щоб, порівняно з іншими відсполучниковими частками, є
здатність реалізувати, крім оптативних, волюнтативні суб’єктивно-модальні значення, зокрема категоричне
прохання: Я такого слова щоб більше не чув від тебе (Марко Вовчок), наказ: Щоб на світанку був тут!
(Г. Тютюнник).
Діапазон репрезентантів волітивних значень поповнюють частки, що не мають інваріантного значення
спонукальності, проте наділені значним імплікаціоналом, тобто набором потенційних сем, кожна з яких
виявляється в певному контекстному оточенні. Засоби модифікаційно-супровідного рівня забезпечують
висловленню узгоджену з ситуацією та індивідуально-суб’єктивною настановою мовця інформаційну
повноцінність. Особливою експресивністю з-поміж них вирізняється частка ну, яка увиразнює волюнтативне
значення такими модальними відтінками: підсилене спонукання: Ну, Мотре, показуй своїх гостей…
(Є. Гуцало); нетерпіння: Ну, хай хоч раз помститься мені мій квартирант Граса! (М. Куліш); заохочення до
дії: Чугайстир поклав волохаті руки на боки і вже хитався. – Ну, починай! (М. Коцюбинський); упрошування:
“Скажи, – допитувалася у Богдана Дзвінка, прокинувшись серед ночі, – а в тебе була перша любов?” “А що?”
“Ну скажи!” (Н. Зборовська). Найвищий емоційно-експресивний ступінь репрезентує самостійно ужита
партикула ну: Але це тобі хочу купити я! Щоб ти мав щось і від мене!.. Візьми собі шоколадку! Ну!..
(І. Чендей). Подібну функцію спроможні виконувати й деякі інші спонукально-оптативні частки, зокрема хай,
нехай, давай, ану: Але Тодосиха до неї ходить, бо криниця в Ганни. Тягне її воду й тягне, носить її воду й
носить. Хай (Є. Гуцало); Давай звідси тікать. – Давай (В. Близнець); Ану, ану! — кинувся Данилко. Семенець
поспiшно одклав убiк цигарку i собi схопивсь… (В. Винниченко); Нехай, нехай! — запищали кажани,
закудахкали курки, закричав півень (Нар. тв.). Мовознавці потрактовують такі конструкції як комунікативи,
релятиви, слова-речення, нечленовані речення, нечленовані структури, еквіваленти речень, неповні речення.
Партикулятив ану, попри фонетичну близькість з розгляданою вище часткою, не є її варіантом.
Функціонально-комунікативне навантаження в цих слів різне. Якщо ну модифікує ті висловлювання, у яких
репрезентоване спонукання до дії вже названої мовцем обо зрозумілої з конситуації, то ану, реалізуючи
волюнтативне субкатегоріальне модальне значення наказу, спонукає до дії, що адресатові ще не відома: – Ану
покажи, що там у тебе (О. Гончар); Ану, дайте йому тисячу карбованцiв, побачите, чи злякається вiн зради?
(В. Винниченко); Ану прикиньте розумом: яке словечко воднораз республіка і озеро (Д. Білоус).
Вказівні (то, от, ось, оце), обмежувально-видільні (лиш, тільки), підсилювально-видільні (же, собі)
частки, займаючи припредикатну позицію, увиразнюють експліковані у висловлюванні суб’єктивно-модальні
значення, підкреслюючи категоричність наказу, заклику або нівелюючи їх семами прохання, рекомендації,
побажання, застереження тощо: – А от угадай! – вигукнула Віра виразно, ніби її кольнули (У. Самчук); Навіть
матері в очі важко глянути: вони так люблять мене, так побиваються, – а у мене в думках – одно та одно:
тільки б його побачити, тільки б його послухати… (М. Старицький); Дмухнім лиш, братця, ми до неї
[Сицилії] збувати горесті своєї, там добрий цар живе Ацест (І. Котляревський); Згадай же хто-небудь її на
сім світі, – Безславному тяжко сей світ покидать (Т. Шевченко). Специфічною особливістю партикул тільки,
собі, що фукціонують у складі спонукальних конструкцій, є в більшості випадків облігаторність їхнього
сполучення з маркерами волітивної модальності, напр.: Хай собі кружляє, обертається… (М. Рильський);
Посіяно, заволочено – хай собі росте (Ю. Збанацький); Нехай тільки про це знає твоя кума, а більш ніхто
(Нар. тв.); Панасу Омеляновичу вона, звичайно, не сказала про це, навпаки, приспокоїла, що, може ж, таки
обiйдеться, двоє наїжачених якось порозумiються, хай тiльки ось вiн приїде, як обiцяв (О. Гончар); Хай
тільки ворон тричі десь прокряче, Що вже похований ти, неповторний ти, Осьмаче-символе, як Вій від мук
незрячий (Є. Маланюк). Прикметно, що партикула тільки у припредикатній позиції маркує волітивне
висловлювання значеннєвими відтінками перестороги, попередження, погрози: Але хай тільки спробує ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

40
(О. Гончар); Хай тільки зачеплять мого чоловіка… (Україна молода, 6 липня 2005). Інші частки
модифікаційно-супровідного рівня виявляють здатність функціонувати в досліджуваних висловлюваннях як
самостійно, так і в поєднанні з іншими лексемами, утворюючи з ними так звані партикулятивні комплекси: То
нехай в пам’ять про те кохання, про силу його і пристрасть невгамовну б’є джерело життя (Ю. Покальчук);
Хай же плине її човен, музики повен, серед цієї тривожної, вітром збуреної, вітром розореної, чорної ночі!
(М. Куліш); Нехай лишень послухають і того, що їм скажу (Г. Квітка-Основ’яненко).
Отже, спонукально-оптативні частки як реалізатори волітивної модальності відіграють важливу роль у
формуванні семантичної структури речення. З-поміж них виокремлено дві групи партикулятивів: модальні
маркери (хай, нехай, дай, давай, б (би), аби, щоб, хоч би, коли б, якби, бодай), для яких волітивне значення є
ідентифікувальним (семою першого порядку), і модальні модифікатори (ну, ану, чи не, тільки, лише (лишень,
лиш), же (ж), мені, собі тощо), які виявляють диференціальні для них оптативні й волюнтативні значення (семи
другого порядку) лише в певному контекстному оточенні, наповнюючи висловлювання модально-
експресивними відтінками. У перспективі – детальне вивчення семантико-функціональних параметрів кожної з
виділених часток, особливостей їхньої взаємодії з іншими репрезентантами волітивно-модальних значень.

Література
Беляева 1985: Беляева Е.И. Функционально-семантические поля модальности в английском и русском
языках. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1985. – 180 с.
Бондаренко Л.В. Склад та комунікативні функції вторинних часток: Дис. … канд. філол. наук: 10.02.01 /
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка. – Кіровоград, 2005. –
193 с.
Виноградов В.В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. – М.: Высшая школа, 1972. – 614 с.
Вихованець 2004: Вихованець І.Р. Теоретична морфологія української мови / І.Р. Вихованець,
К.Г. Городенська; За ред. І.Р. Вихованця. – К.: Пульсари, 2004. – 400 с.
Доценко 2006: Доценко О.Л. Семантико-прагматичний синтаксис: особливості вираження модальності:
Монографія. – К.: Міленіум, 2006. – 226 с.
Історія української мови: Морфологія / С.П. Бевзенко, А.П. Грищенко, Т.Б. Лукінова та ін. – К.: Наукова
думка, 1978. – 540 с.
Кобозева, Сунь Шуфан 2004: Кобозева И.М., Сунь Шуфан. Иллокутивная функция высказывания и
модальность предложения // Вестник Московского университета. – Сер. 9. – Филология. – 2004. – № 5. – С. 129-
140.
Распопов 1957: Распопов И.П. К вопросу о модальности предложения // Уч. записки Благовещенского
гос. ин-та. – 1957. – Вып.VIII. – С. 197.
СУЛМ 1972: Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / За заг. ред. І.К. Білодіда. – К.: Наукова
думка, 1972. – 515 с.
Мельничук 1966: Мельничук О.С. Розвиток структури слов’янського речення. – К.: Наукова думка, 1966
– 324 с.
Шинкарук В.Д. Модус і диктум у структурі речення: Дис.. … д-ра філол. наук: 10.02.01. – К., 2003. –
463 с.

The subject matter of the article is the elucidation of role and place of impellent and optative particles in the
system of expressive meanings of volitional modality. The main attention was paid by characteristic of the semantic and
functional peculiarities of this words.
Keywords: impellent and optative particles, volitional modality, optative subcategorial subjective and modal
meaning, volitional subcategorial subjective and modal meaning.
Надійшла до редакції 23 жовтня 2008 року

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.