Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Володимир Труб — ПРО СПЕЦИФІКУ ЗНАЧЕННЯ РЕЧЕНЬ З РЕАЛІЗОВАНИМИ ТЕМПОРАЛЬНИМИ ВАЛЕНТНОСТЯМИ ЧАСТОК ЩЕ ТА ВЖЕ

У статті розглянуто особливості глибинно-семантичного подання речень з темпоральними частками.
Показано, що семантична структура має містити інформацію про розвиток описуваної ситуації і,
враховуючи різноманітні функції реалізованих темпоральних валентностей часток, відбивати реальне
співвідношення між поверхневою та глибинною структурою речення.
Ключові слова: семантична інтерпретація, темпоральна частка, темпоральна валентність.

1. Вступні зауваги
Темпоральні частки ще, вже зустрічаються в тексті, у мовленні практично на кожному кроці. Водночас
далеко не завжди буває просто пояснити, дати семантичне обґрунтування кожному конкретному вживанню
частки. Семантична інтерпретація висловлень, у яких фігурують лексеми ще, поки, вже повинна виходити з
того, що описувана ситуація розглядається не сама по собі, а з урахуванням її розвитку. Ще і поки вносять
уявлення про нестабільність, тимчасовість розглядуваної ситуації, а вже характеризує деякий стан справ як
новий у його співвіднесеності з тим, що йому передувало. При цьому звичайно використовується два типи
співвіднесених структур. Позначення вихідної ситуації за допомогою конструкції ще (поки що) Р передбачає,
що кінцева ситуація буде виражена конструкцією вже не Р (тобто ще (поки що) Р ==> вже не Р). І навпаки,
протилежний спосіб опису відповідного переходу передбачає інше співвідношення: ще (поки що) не Р ==>
вже Р.
Назвемо такі конструкції канонічними. У канонічній конструкції до сфери дії частки потрапляє
позначення попереднього (порівн. ще Р / ще не Р) або наступного (уже Р/ уже не Р) стану саме тієї ситуації,
етап еволюції якої описується даною часткою.
Конструкції ще Р / ще не Р позначають поточну стадію розвитку розглянутої ситуації, яка нормативно
повинна зазнати зміни (Р має перейти в “не Р”, а “не Р” – у Р). Відтак мається на увазі, що відповідна зміна є
закономірною, очікуваною. Натомість конструкції вже Р / уже не Р вказують на новий стан речей, який
розглядається у зв’язку з тим, що йому передувало. При цьому новий стан може сприйматися і як закономірна
зміна колишнього, і як такий, що раніше не прогнозувався, тобто констатується, що поточний зріз вихідної
ситуації вже не такий, як раніше. Докладніше про типи семантичної інтерпретації канонічних та неканонічних
вживань часток ще та вже див., зокрема, у [Труб 1997, 2002].
Всередині проблематики семантичної інтерпретації речень з темпоральними частками ще і вже
особливий інтерес становлять випадки реалізації їхніх темпоральних валентностей (ТВ) – порівн. [Апресян
1986], а також детальний та всебічний аналіз подібних вживань часток, пророблений у [Богуславский 1996]. За
таких умов фраза набуває загальної структури на зразок Р ще в ТВ або Р вже в ТВ. У більшості вживань ТВ
співвідноситься з точкою або інтервалом на часовій осі, які вказують на “часову координату” ситуації Р.
Як було зазначено, у найпростіших випадках семантичної інтепретації поверхневі структури ще Р, ще не
Р, уже Р, уже не Р збігаються з однойменною канонічною конструкцією. Наприклад, речення Він ще спить
співвідноситься з канонічною структурою ще Р, Він уже не спить – із уже не Р, Він ще не спить – із ще не Р, а
Він уже спить – із уже Р. Однак така ідеальна відповідність поверхневих і канонічних структур реально
зустрічається не так уже й часто, що є джерелом численних розбіжностей між поверхневою і глибинною
структурою пропозиції. У таких випадках завдання семантичного аналізу полягає в тому, щоб показати, як
співвідноситься поверхнева фраза з її глибинною структурою. В глибинних структурах лексеми ще, уже
можуть фігурувати лише в складі канонічних конструкцій. У такий спосіб забезпечується зазначення реального
співвідношення між елементами поверхневої структури та її глибинної основи. Порівн. фразу Вже 10-та
година, яка на глибинному рівні подається як ‘Уже не той час, якого можна було очікувати, а істотно більший –
10-та година’. Як бачимо, тут поверхнева структура вже Р насправді співвідноситься з канонічною
конструкцією вже не Р, причому елемент 10-та година відповідає компоненту протиставної частини даної
конструкції (уже не Р, а Q). Часто виявляється, що глибинна структура фрази з темпоральною часткою
насправді містить більш як одну канонічну конструкцію, які маркують два типи взаємозалежних стадіальних
процесів:
а) еволюцію певної динамічної ситуації (у статусі асерції або презумпції);
б) чергування / нечергування часових інтервалів, усередині яких розгортається дана еволюція. Часові
інтервали можуть бути зорієнтовані відносно точок відліку різних типів [Богуславский 1996].
Подібний підхід у цілому узгоджується з проведеним у [Мустайоки 1988] розмежуванням глибинних
розгорнутих і поверхневих концентрованих структур. При цьому глибинна розгорнута структура може містити
© Труб В.М., 2009 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

98
дві частки, тоді як у поверхневій концентрованій структурі, яка з нею співвідноситься, та чи інша частка
зустрічається лише один раз.
2. Структури з ТВ — часовою координатою
Специфіка структур на зразок Р ще в ТВ, Р вже в ТВ, на відміну від щойно розглянутих, полягає в тому,
що в них переважно вказується часова координата ситуації Р (валентність ТВ заповнюється конкретним
текстовим елементом – ще вчора, уже торік, ще в 18-му столітті…), але не экспліковано часовий орієнтир, із
котрим ця координата зіставлена. У якості такого орієнтира можуть виступати імпліцитні точки відліку різних
типів, зокрема, і ЧМ.
Як показано в [Богуславский 1996], ТВ, що знаходиться в безпосередній синтаксичній залежності від
частки, часто вносить у пропозицію додаткові імплікатури ‘рано’ або ‘пізно’.
Розглянемо дві групи прикладів:
(1) Він прийшов вже о 10-тій годині;
(1а) О 10-тій годині він уже прийшов;
(1б) Він прийшов ще о 10-тій годині;
(1в) Він прийшов, коли була ще 10-та година;
(1 г) Він прийшов, коли була тільки 10-та година;
(1д) ‘Він уже прийшов, коли був ще не очікуваний термін його приходу, а (набагато) більш ранній – 10-та
година’
(2) Він прийшов вже о 10-тій годині;
(2а) Він прийшов тільки о 10-тій годині;
(2б) Він прийшов, коли була вже 10-та година;
(2в) ‘Він уже прийшов, коли був уже не очікуваний термін його приходу, а (набагато) пізніший – 10-та
година’.
У (1) і (2) синкретично виражено: а) здійснення очікуваного переходу (тут — від його відсутності до його
присутності); б) вказівка на те, що цей перехід було здійснено раніше (1) або пізніше (2) за очікуваний термін.
У (1) і (2), де ТВ знаходиться в безпосередній синтаксичній залежності від уже, неясно, чи входить до сфери
асерції частки сама ситуація Р або ж ТВ. Саме тому до (1) і (2) можуть бути поставлені у відповідність різні
групи перифраз, у яких по-різному експлікуються ці співвідношення.
У першому випадку вже співвідноситься зі здійсненням переходу, що видно хоча б із більш експліцитної
перифрази (1а) О 10-й годині він уже прийшов з препозицією ТВ у функції обставини часу. Вказівка ж про те,
що його прихід о 10-тій годині оцінюється як ранній, у (1а) виражений усією конструкцією ТВ + уже Р.
Подібне осмислення є прерогативою таких конструкцій ТВ + уже Р, у яких Р – подієвий предикат [Булигіна
1982] (докладніше про це див. далі). Більш экспліцитно ці ідеї виражено в (1б – 1г). Як бачимо, у (1) вже
одночасно маркує здійснення ситуативного переходу виду ‘ще не Р → вже Р’, а також те, що це відбулося тоді,
коли (ще) не настав намічений термін, а був (істотно) більш ранній – 10-та година (порівн. перифрази (1в – 1г)).
Таким чином, у (1) на поверхню винесено вже, що вказує на здійснення ситуативного переходу: ‘вже
прийшов’.
Звернімо увагу, що перифрази з ще (на відміну від тільки) є контекстно залежними, тобто, строго
кажучи, не завжди є синонімічні з (1). Незалежне вживання таких речень припускає неоднозначну
інтерпретацію, оскільки вони можуть не обов’язково спиратися на презумпцію очікування Р (тут – його
приходу). Якщо така презумпція має місце, то (1 – 1г) є аналогом позитивної відповіді на питання Чи він
прийшов? Крім позитивної відповіді, (1 – 1г) додатково повідомляють про те, що він прийшов раніше
очікуваного терміна. Крім того, (1б – 1в) містять додаткову (презумптивну) вказівку на віддаленість
здійсненого переходу від ЧМ. Натомість незалежне вживання (1б – 1в) може бути і не пов’язане з попереднім
чеканням на його прихід і спиратися на фактивну презумпцію про те, що він прийшов. В цьому разі (1б – 1в)
слугує аналогом відповіді на окреме питання Коли він прийшов?, містячи додаткову вказівку про те, як давно
(відносно моменту мовленнєвого акту) це сталося. При такій інтерпретації (1б – 1в) співвідносяться тільки з
однією глибинною канонічною конструкцією, яка експлікує давнину його приходу: ‘Він прийшов о 10-й годині,
тобто ще задовго до настання ЧМ’.
В другому випадку (див. (2 – 2в) вже маркує чергування не ситуацій, а часових інтервалів, що видно,
наприклад, із перифрази (2б) Він прийшов, коли була вже 10 година. Саме ж здійснення переходу (від його
відсутності – до присутності) описується групою присудка головного речення [Богуславский 1996].
Таким чином, у (2) поверхневому вже в насправді відповідають два глибинних ‘уже’: ‘уже’, що вказує на
здійснення ситуативного переходу, і ‘уже’, яке засвідчує, що цей перехід відбувся тоді, коли був уже не
призначений термін, а (істотно) пізніший – 10-та година. Відтак у (2) на поверхню винесено вже, що
співвідноситься зі здійсненням даного темпорального чергування (‘уже не в Ті, а о 10-й годині’).
Як видається, за такою самою (неоднозначною) схемою може бути проінтерпретовано і наведений у
[Перцов 2002] приклад (3) Вони зустрілися вже в саду, який передбачає, що на певній локальній території
(наприклад – у чиїйсь садибі) очікувалася зустріч двох осіб, принаймні одна з яких мала потрапити на цю
територію через вхід. Перша (“рання”) інтерпретація передбачає, що зустріч відбулася раніше, ніж очікувалося Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

99
– у саду, а не там, де її найприродніше було чекати (наприклад – у вітальні – якщо сад розташовується перед
будинком). У цьому випадку (3) допускає синонімічну перифразу (4) Вони зустрілися ще в саду і може бути
інтерпретоване як ‘Вони вже зустрілися, коли опинилися ще не в передбачуваному місці зустрічі, а в саду’.
Друга (“пізня”) інтерпретація передбачає, що зустріч відбулася пізніше, ніж очікувалося – у саду (наприклад,
якщо сад розташовується за будинком і потрапити до нього можна або через будинок, або обійшовши його) і
може бути подана як ‘Вони вже зустрілися, коли опинилися вже не в передбачуваному місці зустрічі, а в саду’.
Слід також мати на увазі, що у відриві від даного контексту (4) допускає й іншу (аддитивну)
інтерпретацію в значенні ‘Ще одного разу вони зустрілися в саду’.
Прикладом нестандартного співвідношення нового стану речей, який маркується часткою вже, із
вихідною ситуацією є наступне рекламне оголошення з Інтернету:
(5) Вже (*ще) з наступного року офіційно одружитися в Росії можна буде в Інтернеті, яке на
поверхневому рівні формально співвідноситься зі структурою вже Р. Даний приклад примітний тим, що думка
про нову ситуацію (одруження в Інтернеті) не тільки не була присутня у свідомості слухача (тут – користувача
Інтернету), але в нього не була актуалізована і думка про вихідний стан речей – загальноприйнятий
традиційний спосіб одруження. Таким чином, уявлення про Р, що виникає вже при сприйнятті самої фрази (а не
раніше), у свою чергу актуалізує думку про “не Р” – традиційний спосіб одруження. Тому насправді на більш
глибокому рівні логічна структура (8) повинна бути подана не як уже Р, а як уже не Р, а Q, де Р – “традиційний
спосіб одруження”, а Q – ”одруження в Інтернеті”. Більш точно, вона співвідноситься з іншим варіантом
протиставної конструкції: Вже не тільки Р, але і Q, яка передбачає не взаємовиключення, а “співіснування”
спростовуваної і протиставної частин. Адже оформлення шлюбу через Інтернет не означає скасування
традиційних форм його укладання. Якщо скористатися аналогією з теорією множин, можна сказати, що
множина, співвіднесена з протиставною частиною даної структури, містить у собі і спростовувану частину:
‘Уже не Р, а {P & Q}’. Таким чином, (5) ≈ ‘Ще перебуваючи у межах ЧМ (як-от – у наступному році), офіційно
одружитися в Росії можна буде вже не лише традиційним способом, але і через Інтернет’.
Зауважимо, що заборона на вживання у (5) частки ще пов’язана із поверхневим обмеженням. Воно
полягає в тому, що поверхневе ще не може бути ужито, якщо майбутня подія має відбутися не всередині тієї
самої інтервальної часової одиниці (порівн. день, тиждень, місяць, квартал, рік, п’ятирічка і т.ін.), у якій має
місце мовленнєвий акт, що є тут точкою відліку. Якщо ж майбутня зміна має виникнути в межах тієї самої
інтервальної одиниці, до якої входить мовленнєвий акт, дане обмеження знімається:
(6) Вже (ще) цього року офіційно одружитися в Росії можна буде через Інтернет; Перший номер
журналу вийде вже (ще) цього року.
Проаналізуємо тепер поданий у [Богуславский 1996] приклад іншого плану, у якому ретроспективно
описується раніше не прогнозована зміна:
(7) Мій прадід починав із 10-ма центами в кишені, а вже мій дід мав у банку 100 тисяч.
Семантична інтерпретація подібних висловлень пов’язана ще й з необхідністю конструювання такого
узагальненого поняття, яке дозволило б експлікувати тотожність ситуації, різні стадії розвитку якої зафіксовані
в (14). У якості такої інтегруючої ознаки природно розглядати фінансовий стан роду (або династії), до якого
належить мовець. Тоді на глибинному рівні новий етап відповідної еволюції може бути в першому наближенні
поданий за допомогою як мінімум двох канонічних структур на зразок ‘уже не Р’:
‘… в часи уже не мого прадіда, а діда (тобто через невеликий часовий інтервал), рівень фінансового стану
нашого роду вимірювався вже не 10-ма центами, а 100 тисячами $ у банку’.
3. Інші типи точок відліку
У розглянутих раніше прикладах в якості імпліцитної точки відліку виступає момент, у який очікувалося
настання описуваного ситуативного переходу. Як показано в [Богуславский 1996], ТВ може задавати і цілу
низку інших видів точок відліку. Подія Р може бути зорієнтована щодо іншої ситуації Q, яка або передує
описуваному переходові або ж має місце після нього. При цьому, як зазначалося в попередньому підрозділі,
міра часової близькості або віддаленості Р від Q може вказувати на ступінь своєчасності Р, оцінюючи його як
раннє або пізнє, що у свою чергу опосредковано визначає ступінь успішності Р або Q.
Так, у (1) Вже (*ще) через 10 хвилин після введення цитохалазину деякі ядра виявляються за межами
клітини точка відліку (момент уведення цитохалазину) передує описуваному ситуативному переходові (деякі
ядра виявляються за межами клітини). З іншого боку, у (2) Вже (ще) за місяць до операції слід починати
готуватися до неї в якості точки відліку виступає час операції, на який зорієнтовано передуючий їй
ситуативний перехід (‘ще не потрібно готуватися до операції => уже потрібно готуватися до операції’.
Подібні приклади можуть розглядатися як варіанти типових інваріантних структур, у яких ТВ при
частках ще, уже заповнюються фіксованими лексемами незабаром (невдовзі), задовго, незадовго… Для
приклада (1) таким інваріантом є структура на зразок Вже незабаром після Q відбулося Р, а для (2) – відповідно
структура Вже (ще) задовго до Q – Р. Тому (1) може бути природно переформульовано як Вже невдовзі після
введення цитохалазину (а саме – через 10 хвилин) деякі ядра виявляються за межами клітини. Як зазначається
в роботі [Богуславский 1996], існує певна асиметрія у вживанні часток із ТВ, які вказують на різні типи точок
відліку. Речення, у яких фігурують позначення орієнтирів, що передують описуваному ситуаційному ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

100
переходові, допускають тільки вже, але не ще – порівн. (1). А в реченнях, що вказують на більш пізній часовий
орієнтир, однаково припустимі і ще, і вже – порівн. (2).
Водночас слід наголосити, що неможливість вживання ще у фразах на зразок (1) зовсім не означає
відсутності цієї частки в глибинних структурах, які з ними співвідносяться. По-перше, неважко помітити, що
дещо інша поверхнева репрезентація структур із чітко заданою “випереджальною” точкою відліку легко
допускає і ще – порівн. (3) Вже (ще) на 10-й хвилині динамівці відкрили рахунок ≈ ‘Коли від початку гри минуло
ще (зовсім) мало часу (10 хвилин), у ході гри уже стався злам – динамівці відкрили рахунок’. З цього випливає,
що заборона на винесення на “поверхню” частки ще в деяких реченнях, які містять попередню точку відліку,
пов’язаний із певними поверхневими обмеженнями. Так, вживання ще стає неможливим, якщо у фразі
вказується сама величина часового інтервалу, що відокремлює момент ситуативного переходу від передуючої
точки відліку. Якщо ж даний інтервал задано за допомогою останнього “порядкового номера” одиниці його
вимірювання, то ще стає так само можливим, як і вже – порівн. (3).
Порівн. також приклад (4), у якому кінцеву точку даного інтервалу подано як “звичайну” часову
координату – день тижня:
(4) Все це, а також посилені оперативні заходи дозволили вже (ще) у понеділок вийти на двох
підозрюваних.
Тут у якості точки відліку виступає момент початку діяльності, спрямованої на пошук і схоплення
злочинців. Зазначено, що перший успіх у пошукових заходах був уже досягнутий у понеділок, тобто коли
минуло ще мало часу від моменту початку діяльності.
Крім того дуже поширеними є випадки, коли має місце поверхнева реалізація відповідної глибинної
розгорнутої структури, у котрій експліцитно фігурують обидві частки. Подібні явища можливі тоді, коли
часовий інтервал, що реально відокремлює момент ситуативного переходу від попередньої точки відліку,
виявляється меншим за інший, гіпотетичний, але зазначений у фразі інтервал, який, на думку мовця, є
безумовно невеликим:
(5) Не проминуло ще і 3-х годин після приїзду Ледука, як він уже сидів зі служником у поштовій кареті
(Г.Гессе. Казанова виправляється).
Як було зазначено вище, висловлювання, що відбивають ситуативну зміну (або незмінність) та
орієнтовані на наступну точку відліку, можуть бути більш адекватно перифразовані з використанням
фіксованих лексем задовго, незадовго. Так, (5) можна більш экспліцитно переформулювати як Вже (ще)
задовго до операції (як-от – за місяць) потрібно починати готуватися до неї, що на глибинному рівні може
бути подане в такий спосіб: ‘У момент, відділений від часу операції ще значним (великим) часовим інтервалом
(як-от – місяцем) уже потрібно починати готуватися до неї’. Як бачимо, у (5) варіативність часток ще, уже по-
різному маркує той самий ситуативний перехід. Поверхневе ще співвідноситься з указівкою про те, що момент
початку діяльності (готування до операції) відділений від самої операції ще великим часовим інтервалом. А
альтернативне поверхневе вже маркує здійснення ситуативного переходу ‘ще не потрібно готуватися до
операції ==> уже потрібно готуватися до операції’.
Цікаво, що інші типові структури з наступною точкою відліку ((6) Р уже незадовго до Q; (7) Р ще
незадовго до Q) поводять себе інакше. У (6) і (7) частки ще і вже не є варіативними (взаємозамінними),
оскільки маркують принципово різні ситуації. Розглянемо наступні приклади:
(8) Диригент приїхав уже (*ще) за 5 хвилин до концерту ≈ Диригент приїхав уже (*ще) незадовго (за 5
хвилин) до концерту ≈ ‘Диригент уже приїхав, коли часовий інтервал, що відокремлював момент його приїзду
від початку концерту, був уже невеликий – 5 хвилин’.
(9) Ще (*уже) за 5 хвилин до спектаклю актор не був загримований ≈ Ще (*уже) незадовго до
спектаклю (за 5 хвилин) актор не був загримований ≈ ‘Коли часовий інтервал, що відокремлював момент
спостереження від початку спектаклю був уже невеликий (5 хвилин), актор ще не був загримований’.
Як бачимо, у структурах на зразок Р уже незадовго до (перед) Q частка вже маркує здійснення переходу
ще не Р ==>уже Р (порівн. ‘диригент ще не приїхав ==> диригент вже приїхав’). А в структурах Р ще
незадовго до (перед) Q частка ще маркує нездійснення очікуваного необхідного переходу (‘актор ще не
загримований ==> актор уже загримований’, указуючи на незмінність вихідної ситуації ‘не Р’). За цих умов в
структурах (8) точка відліку Q (тут – початок концерту) зіставлена з моментом здійснення Р (приїзду
диригента). А в структурах виду (9) точка відліку Q (тут – початок спектаклю) зіставлена з моментом
спостереження, що констатує відсутність виконання очікуваної дії – нанесення гриму.
Розглянемо ще один приклад із [Богуславский 1996], який виходить із прагматичної презумпції про те,
що дехто (мовець) їде з певною метою з Москви до Санкт-Петербурга і говорить (10а) або (10б):
(10а) Ще у Твері я зрозумів, що їду марно;
(10б) Вже у Твері я зрозумів, що їду марно
Цей приклад допускає декілька інтерпретацій і є цікавим з різних поглядів. По-перше, ситуативне
чергування, позначене формою ДОК зрозуміти, найбільш ймовірно інтерпретується не як результат
цілеспрямованої діяльності, що заздалегідь очікувався, а як подія в ментальній сфері суб’єкта. Йдеться про те,
що ментальний стан суб’єкта-мовця щодо актуальної для нього проблеми став уже не таким, яким був раніше Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

101
– він став носієм однозначної істинної думки, що їде марно, хоча раніше, швидше за все, не мав сумніву в
успіху поїздки або був, як мінімум, не був упевнений у її марності – інакше він її б просто не розпочинав.
Як справедливо зазначає автор, (10а) і (10б) цікаві ще і тим, що позначення ТВ за допомогою обставини
не часу, а місця (у Твері) призводить до неоднозначної точки відліку. Фраза з поверхневим ще імплікує
інтепретацію з наступною точкою відліку за типом Ще задовго до Q: (10а) ≈ ‘Ще задовго до прибуття в СПБ
(як-от – у Твері) я вже зрозумів, що їду даремно’. Натомість фраза із поверхневим уже викликає асоціацію з
попередньою точкою відліку за типом Вже незабаром після Q: (10б) ≈ ‘Незабаром після відправлення з Москви
– у Твері (тобто коли після відправлення минуло ще мало часу) я вже зрозумів, що їду марно’.
Звернімо увагу, що ці приклади можуть допускати і таке інтонаційне прочитання, при якому зміст
пропозиціонального актанта зрозуміти не входить до комунікативного фокусу, а посилений фразовий наголос
припадає на ТВ (у Твері):
(10 в) Ще у Твері я зрозумів, що їду марно;
(10 г) Вже у Твері я зрозумів, що їду марно
При такому інтонаційному прочитанні мається на увазі, що в суб’єкта і раніше була підозра про марність
розпочатої ним поїздки і висновок, до якого він дійшов, є результатом цілеспрямованої й інтенсивної розумової
діяльності, тобто, на відміну від (10а – 10б), не сприймається як несподіванка. Таке потрактування передбачає
тільки попередню точку відліку. При цьому в (10в) у якості цього попереднього орієнтиру розглядається
момент відправлення з Москви: (10в) ≈ ‘вже зрозумів, що їду марно у Твері, тобто коли після відправлення з
Москви минуло ще мало часу’. А в (10 г) у якості попередньої точки відліку виступає момент виникнення
підозри про марність поїздки:
(10 г) ≈ ‘вже зрозумів, що їду даремно у Твері, тобто коли від моменту виникнення підозри про
безперспективність поїздки минуло вже багато часу’. При цьому виявляється неважливим, коли саме настав
даний момент – до відправлення з Москви або після нього. Є також показовим те, що (10 г) є цілком сумісним з
прислівником нарешті, а (10в) – ні: Вже у Твері я нарешті зрозумів, що їду даремно, але *Ще у Твері я
нарешті зрозумів, що їду даремно.
У розглянутих раніше прикладах ТВ має функцію часової координати, яка вказує на точку або часовий
інтервал, що фіксують момент певного ситуативного чергування – момент початку існування нової ситуації.
Однак ТВ може виступати і в інших функціях, які здатні модифікувати тип семантичної інтерпретації
висловлення. Наприклад, вона може вказувати на вік суб’єкта – учасника ситуативного переходу. Позначаючи
вікову характеристику, ТВ так чи інакше корелює з віковим нормативним стереотипом, який актуалізується
типом нової ситуації Р і поширений у соціумі, до якого належать мовець і слухач. Порівн.:
(11а) Вона вже у 18 років вийшла заміж ≈ (11б) Вона ще в 18 років вийшла заміж;
(12а) Він вже в 6 років пішов у школу ≈ (12б) Він ще в 6 років пішов у до школи.
(11 – 12) описують події, що однозначно оцінюються як дочасні і тому розглядаються як певні
“досягнення” учасників цих подій:
(11) ≈ ‘Вона вийшла заміж у 18 років, тобто ще не досягнувши віку, оптимального для вступу у шлюб,
що вже правомірно кваліфікувати як досягнення’
(12) ≈ ‘Він пішов до школи в 6 років, тобто ще не досягнувши віку, оптимального для одержання
початкової освіти, що вже правомірно кваліфікувати як досягнення’.
З іншого боку, (13 — 14) однозначно вказують на події, оцінювані як пізні:
(13) Вона вже у 36 років вийшла заміж (порівн. *Вона ще у 36 років вийшла заміж) ≈ ‘Вона вийшла
заміж у 36 років, тобто вже перейшовши вік, оптимальний для вступу у шлюб’;
(14) Він вже у 8 років пішов до школи (порівн. *Він ще у 8 років пішов до школи ) ≈ ‘Він пішов до школи
у 8 років, тобто вже перейшовши вік, оптимальний для одержання початкової освіти’.
Як бачимо, “глибинним прообразом” ще в (11б) і (12б) слугує вказівка на те, що відповідні події
розглядаються як дочасні. Глибинним прообразом вже в синонімічних їм (11а) і (12а) є те, що ці ранні події
оцінюються як певні досягнення. А в (13) і (14) глибинним відповідником вже є оцінка описуваних подій як
пізніх.
Таким чином, у семантичній інтепретації структур на зразок (11 – 12) присутні дві канонічні конструкції:
‘ще не перейшов через певний вік’ і ‘уже виявити себе на шкалі досягнень’. А в інтерпретації структур на
взірець (13 – 14) фігурує тільки одна канонічна конструкція ‘вже перейшла через певний вік’.
Отже, більшість аналізованих структур із реалізованими ТВ часток ще і вже нормативно містять тільки
одну частку, яка у переважній більшості випадків маркує наявність у глибинній структурі принаймні двох
часток у складі двох канонічних конструкцій. При цьому виділяється два типи вживань:
1) у поверхневій структурі може альтернативно фігурувати будь-яка з глибинних часток;
2) у поверхневій структурі може бути подана тільки одна певна частка; вживання ж іншої частки робить
фразу аномальною.
У рамках явищ другого типу особливий інтерес становить з’ясування природи цих мовних заборон. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

102
В одних випадках така заборона пояснюється суто семантичними причинами – наприклад, наявністю в
глибинній структурі тільки однієї канонічної конструкції з часткою, яка не збігається з тією, що фігурує в
поверхневій фразі. (Порівн. розглянутий вище приклад *Вона ще в 36 років вийшла заміж, де на поверхні
фігурує частка, яка насправді є відсутньою в глибинній структурі).
В інших випадках заборона на вживання частки пов’язана із певними поверхневими обмеженнями. Деякі
з них були проаналізовані вище. Наведемо приклад ще одного такого обмеження, яке виявляється в прикладі,
розглянутому в роботі [Апресян 1986]:
(15) Вже (*ще) зараз ясно, що він програє.
Значення (15) у першому наближенні може бути подане як: (15) ≈ ‘Зараз, тобто в момент, відокремлений
від початку гри ще невеликим часовим проміжком, майбутній результат гри вже став зрозумілим: він програє’.
Неможливість вживання в (15) ще пов’язана з тим, що “дострокове” здійснення ситуативного переходу
‘результат гри поки ще не ясний => результат гри вже ясний’ збігається з моментом мовленнєвого акту і –
ширше – з ЧМ. Відтак (15) функціонально уподібнюється структурі ще Р, що нормативно вказує на зберігання
у ЧМ попереднього стану, якому належить змінитися. Натомість у (15) насправді йдеться про новий, змінений
стан справ – результат гри вже ясний. Цим протиріччям і пояснюється аномальність вживання ще в (15).
Показовим є те, що якщо такого часового збігу не відбувається, то стає можливим винесення на поверхню будь-
якої із часток. Порівн. (16) Вже (ще) тоді було ясно, що він програє, де аналогічне чергування виведене за межі
ЧМ.

Література
Апресян 1986: Апресян Ю.Д. Дейксис в лексике и грамматике и наивная модель мира // Семиотика и
информатика. – М., 1986. – Вып. 28. – С. 5 – 33.
Богуславский 1996: Богуславский И.М. Сфера действия лексических единиц. – М.: Школа «Языки
русской культуры», 1996.
Мустайоки 1988: Мустайоки А. О семантике русского темпорального «ЕЩЁ» // Доклады финской
делегации на Х съезде славистов // Под ред. А. Мустайоки и др. Studia slavica Finlandensia. – 1988. – T.V. – C. 99
– 141.
Перцов 2002: Перцов Н.В. О возможном семантическом инварианте русских фразовых частиц уже и ещё
// Cб. «Логический анализ языка. Семантика начала и конца». – М.: «Индрик» 2002. – С.137 – 144.
Труб 1997: Труб В.М. О семантической интерпретации высказываний с частицами ещё, пока, уже //
Логический анализ языка. Язык и время. – М.: Институт языкознания РАН, 1997.
Труб 2002: Труб В.М. Темпоральные частицы как знаки начала и конца ситуации // Логический анализ
языка. Семантика начала и конца. – М.: «Индрик», 2002. – С. 334 – 447.

The article reveals that semantic interpretation of sentencies containing temporal particles must be based on the
information about evolution of the situation being described and taking into account different functions of temporal
valencies of particles, has to reflect a real correlation between the surface and the deep structures of sentence.
Keywords: semantic interpretation, temporal particle, temporal valency.
Надійшла до редакції 14 жовтня 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.