Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Марія Фенко — ПРИСЛІВНИКОВІ ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ КАТЕГОРІЇ ПРЕДИКАТНОСТІ В СЕМАНТИКО- СИНТАКСИЧНІЙ СТРУКТУРІ РЕЧЕННЯ

Стаття присвячена дослідженню проблеми категорійної парадигми прислівника, його функціонального
потенціалу. Особливу увагу зосереджено на здатності прислівника як периферійної частини мови
реалізовувати семантико-синтаксичну категорію предикатності в реченнєвих конструкціях.
Ключові слова: семантико-синтаксична категорія, семантико-синтаксична структура речення,
категорія предикатності, прислівник.

Багатоплановий характер речення як одиниці синтаксису зумовлює його вивчення в різних аспектах.
Особливої актуальності набуває його семантико-синтаксичний напрям та вивчення семантико-синтаксичної
категорійності компонентів реченнєвих структур [Вихованець 1992; Загнітко 2001; Мірченко 2001].
Найпоказовішою й найбільш вагомою в семантико-синтаксичній організації речення виступає категорія
предикатності. Як семантико-синтаксична категорія предикатність ґрунтується на здатності частини мови
© Фенко М.Я., 2009 Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

103
здійснювати функцію предиката речення. На думку М. В. Мірченка, предикат усякого речення – це особлива
семантична сутність, якість, що не передбачає однозначного лексичного заповнення в структурній схемі
речення, через що предикат віддаляється від імені навіть тоді, коли воно займає позицію предиката [Мірченко
2001: 125]. Можемо стверджувати, що предикатами речення здатні виступати не лише дієслівні форми, а й інші
лексико-граматичні розряди, що спроможні виконувати предикатні функції. Звідси й випливає головна мета
нашої статті – показати, як прислівникові форми здатні реалізовувати одну із визначальних семантико-
синтаксичних категорій речення, категорію предикатності.
Розмежування предикатів має давню традицію. Установлюючи критерії для тієї чи тієї групи ознакових
слів, мовознавці покладаються ще на Аристотелеву класифікацію. Давньогрецький філософ виділив три основні
категорії, що охоплюють зв’язки реального світу: сутності, стани та відношення, – їх в логіко-лінгвістичній
інтерпретації дослідники ототожнюють із предикатними знаками. Логічна сфера “становища речей”
універсальна для всіх мов, але наповнюється реальним змістом лише в окремій мовній обкладинці. Тому
класифікація предикатних одиниць, маючи загальний характер, апелює до конкретного мовного наповнення.
Предикатні значення засвідчують тісний зв’язок мовних функцій і поняттєвих категорій. Основи останніх, як
свідчать дослідження, знаходять своє вираження в лексичній, морфологічній і синтаксичній системах.
Угруповання предикатів підпорядковане певним вимогам, а саме: кожен клас цих одиниць повинен мати
семантичні ознаки, які б чітко окреслювали сферу окремих граматичних явищ і фігурували в синтаксичних
правилах. Відповідно до принципів семантичної ідентифікації такими ознаками виступають несубстанційні
(парадигматичний підхід) і субстанційні (синтагматичний підхід) компоненти. Несубстанційні семи у структурі
предикатного знака визначають морфологічні та лексичні особливості одиниці, пов’язані з часом. Такі атрибути
фізичного часу, як лінійність, протяжність, векторність, сегментованість тощо відображаються в ознаках,
об’єднаних категоріями темпоральності та аспектуальності. Якщо в першій із них зосередились “зовнішні”
характеристики загального часу, то в другій відображені “внутрішні” часові особливості дії. Варто
констатувати, що класифікації, зорієнтовані на аналіз внутрішніх властивостей предиката, часто відзначаються
морфологізованим підходом, оскільки основним засобом вираження ознакового слова виступає дієслово. Тісну
взаємодію сфер лексики, морфології та синтаксису простежуємо і в аналізі дієслова, і предиката. Відтак у
роботах окремих синтаксистів класи дієслів ототожнено з класами предикатів, а ті – з типами ситуацій,
відтворених семантичними моделями речення [Булыгина 1982: 7-85; Lyons 1979: 373-597].
Традиційно предикати поділяють на два узагальнені класи – “дії” та “стану”, або “процесу” і “стану”. Це
розмежування відображає онтологію динамічних (дія, процес) і статичних явищ (стан). Такий поділ, як відомо,
пов’язаний і з глибоким ієрархічним поділом дієслівної лексики: “У граматиках скрізь робиться спроба
показати відмінність значень дієслів, що виражають “дію”, від тих, що означають “стан” (механічного руху й
стану, в якому може перебувати особа чи предмет)” [Кучеренко 2003: 303-330].
Українська граматика при виділенні предикатних типів стоїть на позиції залучення і часових, і
субстанційних характеристик, з опорою на останні. Названий підхід є переконливим, адже непредикатним
словам більшою мірою властиві парадигматичні семи, а предикатним – синтагматичні, як такі, що потенційно
визначають валентну модель речення. У роботі прийнято варіант предикатної типології, що запропонував
І. Вихованець [Вихованець 1993]. Услід за ним та іншими українськими лінгвістами [Масицька 1998: 135;
Леута 1988; Вінтонів 2001: 23-28] виділяємо дію, процес, стан та якість як основні функціонально-семантичні
типи предикатів, а також кількісні та локативні предикатні синтаксеми [Вихованець 1993: 256]. Зазначені
одиниці вирізняються змістовими опозиційними ознаками: динамічністю / статичністю, часовою
локалізованістю, фазовістю, активністю / пасивністю суб’єкта тощо. Утілення в структурі предиката чималої
кількості семантичних ознак, які категоризуються, свідчить про багатогранність і складність природи цього
мовного знака. Функціонально-семантичне поле предиката – це макроструктура, яка формується граматичними
елементами мови у зв’язку з лексичними і словотвірними. Ознакове слово поєднує в собі універсальне та
ідіоетнічне, і зміст його стосується багатьох мовних рівнів.
Перш ніж характеризувати категорію предикатності в категорійній парадигмі прислівника варто
зазначити, що прислівник – це самостійна, але абсолютно периферійна частина мови, що ґрунтується на
чотирьох повнозначних частинах мови – прикметникові, дієслові, числівникові та іменникові, виражає ознаку
іншої ознаки, вживається в структурі речення в позиції детермінанта і в придієслівній позиції другорядного
члена речення, та для якої характерна безкатегорійність та незмінність [Вихованець 2004: 299]. Найважливішою
ознакою прислівника є його семантика, яка базується на синтаксичному функціонуванні. Його специфічні
синтаксичні функції та синтаксичні позиції спричиняють модифікаційні процеси в категорійній парадигмі.
Найпоказовішою серед них є предикатна функція прислівника в семантико-синтаксичній структурі речення для
реалізації грамеми предиката стану.
Центральну ланку предикатів стану становлять незмінні форми, які називають словами категорії стану
або ж предикативними прислівниками. У семантико-синтаксичній структурі речення предикативні
прислівники, у яких відсутні форми словозміни, зумовлюють аналітичні форми часу та способу, що виражають
напівморфеми типу ставати, робитися, або аналітична морфема-зв’язка бути [Мірченко 2001: 132],
наприклад: І мені на хвилину стало сумно (О. Довженко); Всім спершу якось ніяково, а потім дуже весело ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

104
стало (В. Винниченко); Хай буде гірко… (Л. Костенко). Тобто предикативні прислівники у структурі речення
можуть вживатися як самостійно, так і у поєднанні з напівморфемами, які зумовлюють значення часу та
способу стану, про який йдеться в реченнєвій конструкції, а також здатні виражати статичність чи
процесуальність стану, наприклад: І було солодко… (Г. Хоткевич) – І буде солодко…; І є солодко…; І ставало
солодко. Загалом в українській мові предикативних прислівників понад 300. З семантичного погляду вони
найрізноманітніші, тому правомірним було б поділити їх на кілька значеннєвих груп: 1) предикативні
прислівники на позначення психічно-емоційного стану людини; 2) предикативні прислівники на позначення
фізичного стану людини; 3) предикативні прислівники, що позначають розумовий (інтелектуальний) стан
людини; 4) предикативні прислівники, що виражають стан природи.
Найчисельнішою є група предикативних прислівників на позначення психічно-емоційного стану
людини, які характеризують почуття і відчуття особистості, її світосприйняття в найрізноманітніших ракурсах.
Так, для вираження душевної піднесеності чи пригніченості особи (задоволення / незадоволення), страждання
людини, використовуємо прислівники типу невесело, любо, добре, радісно, тяжко, нудно, гірко і под.,
наприклад: Мені невесело було й на нашій славній Україні (Т. Шевченко); Мені так любо, любо стало, неначе в
бога (Т. Шевченко); Добре тому багатому: його люди знають…(Т. Шевченко); Чого мені тяжко, чого мені
нудно, чого серце плаче…(Т. Шевченко); Зробилось так легко, так радісно, як іще ніколи (М. Коцюбинський);
Милуюся-дивуюся, чого душі моїй так весело (П. Тичина); На душі важко – так важко, як ще ніколи не було
(Панас Мирний). Предикативні прислівники даної значеннєвої групи здатні виражати не лише відчуття, а й
стани душі людини (спокій, тривогу, самотність, сум), її емоції (сором, байдужість, захоплення), наприклад:
Згадай лихо – тай байдуже…минулось…пропало… Згадай добре – серце в’яне: чому не осталось?
(Т. Шевченко); І грека доброго ти полюбила… Однаковісінько! …бо заплатили…(Т. Шевченко); Глядиш на неї –
і очам приємно (І. Франко); І стало так мені страшно, немов я в лісі густому поміж вовками (І. Франко); І
мені так жалко, так жалко за ним, що нестримні ридання стискають мені горло і сльози заливають щоки
(В. Сосюра); Нам невигідно кликати рабів (Леся Українка); Тепер за ці мольби сквапливі печально й соромно
мені (Д. Павлично); Грицеві стало ніяково від тих великих очей (О. Кобилянська).
Варто зауважити, що предикати емоційно-психологічного стану належать до класу явищ, які
безпосередньо пов’язані з часом. Вони є непостійними ознаками особи, що мають місце у певні періоди її
існування. На це, зокрема, вказують темпоральні поширювачі у досліджуваних реченнях, наприклад: Часто
бува мені тяжко на серці, що всього тут у мене доволі, та один я мушу тим користуватись (П. Куліш); Нам
весело нині (М. Коцюбинський); Не вбивайтесь за мною, се мені важко тільки отсю годину, а то і нічого
(Г. Квітка-Основ’яненко); І завжди після таких роздумів йому робилося легше (Григорій Тютюнник); Їй іноді
лячно за долю тої дитини (О. Кобилянська); В такі хвилини мандрівникам смутно (Л. Костенко); На мить
стало Іванові трохи відрадніше (Р. Іваничук); Хльоснув юного чорта жах, але за хвилю стало спокійніше
(В. Шевчук); Уздріла вона в тому погляді несподівану тугу, і стало їй на мент страшно (В. Шевчук). Будучи
змінною характеристикою суб’єкта, емоційно-психологічний стан передбачає, що той же суб’єкт може бути
носієм іншої тимчасової ознаки.
Іншу семантичну групу складають предикативні прислівники на позначення фізичного стану людини,
який зумовлений хворобою, незадовільним станом здоров’я, відчуттям болю, наприклад: Важко матері, таке
згадуючи, гірко та сумно на душі, боляче в серці – так, наче хто відриває шматочок од його…(Панас Мирний);
Ой, холодно в нетопленій хатині…(М. Доленго); Жарко, паморочливо йому стало (О. Гончар); Чи не зле вам,
сестро? – Слабо мені…(О. Маковей). Малочисельною є група прислівників, що позначають розумовий
(інтелектуальний) стан людини. Дані слова категорії інтелектуального стану вказують на правильне сприйняття
висловленого, на осмислення або ж безсумнівне сприйняття чого-небудь тощо, наприклад: Для мене очевидно,
що Ви не бентежитесь, не слухаєте, певно, добрих порад… (М. Коцюбинський); Мені тоді невтямки, де я і хто
я, і що діється зі мною (І. Нечуй-Левицький); Видно, що їй зразу ніяково було (І.Франко); Ясно? – Ясно, — тихо
відповів Залізняк…(В. Собко); Усім у бригаді було зрозуміло, що іван Залізняк уже став слюсарем… (В. Собко);
Неясно мені, чого ти й досі тут? (О. Гончар).
Низкою прислівникових форм характеризується група предикатів, що виражають стан природи в усіх її
мінливих проявах, наприклад: а) гарна / негарна погода: Сонце високо підбилося вгору, надворі стало душно
(І. Нечуй-Левицький); На небі так ясно, так погідно (І.Франко); Тут темно, і темно там, і ще далі темно..
(В.Стус); Надворі так гарно, сонячно, тепло (А.Тесленко); Сьогодні до полудня хмарно, але сухо (Леся
Українка); Мрячно, холодно, паде дрібний дощик (У. Кравченко); …Парко, як у липні (У. Кравченко);
б) позначення низької або високої температури повітря: Тепло було і вишні цвіли рясно (Марко Вовчок); …там
не так жарко, як тут, в Одесі (Леся Українка); На ранок було холодно; мороз скаженів (Панас Мирний);
в) позначення кольорових асоціацій, наприклад: А навкруги біло-біло…(І. Франко); Синьо так! Біжать собі
конячки…(П. Тичина); Так тихо та зелено сосни стоять…(П. Тичина); Як біло, як блакитно, як синьо стало
довкола, а в небі на холод вставало два сонця (М. Стельмах).
Проаналізовані групи прислівників підтверджують думку про те, що категорія предикатності спроможна
реалізовуватись у реченнєвих конструкціях за допомогою периферійних частин мови. Семантико-синтаксична
категорія предикатності – це здатність частини мови здійснювати функцію предиката речення. Тому Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

105
предикатну позицію не варто ототожнювати з функціональними можливостями лише дієслів, прислівник як
самостійна частина мови послідовно функціонує в предикатній позиції і є формальним виразником категорії
предикатності. Предикативні прислівники можуть вживатися самостійно або у поєднанні з інфінітивом. Ці
форми мають здатність керувати іменниковими чи займенниковими синтаксемами у реченнєвих структурах, і
тому вони виступають центральним, організувальним елементом речення. Питання семантико-синтаксичної
категорійності, зокрема частиномовної реалізації семантико-синтаксичних категорій у реченні, є надзвичайно
актуальним у мовознавчій науці і потребує послідовного та повного вивчення.

Література
Булыгина 1982: Булыгина Т. В. К построению типологии предикатов в русском языке // Семантические
типы предикатов / Отв. редактор О. Н. Селиверстова. – М.: Наука, 1982. – С. 7-85.
Вихованець 2004: Вихованець І. Р., Городенська К. Г. Теоретична морфологія української мови. – К.:
Пульсари, 2004. – 398с.
Вихованець 1993: Вихованець І. Р. Граматика української мови: Синтаксис. – К.: Либідь, 1993. – 368 с.
Вихованець 1988: Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К., 1988. – 256 с.
Вихованець 1992: Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису. – К.: Наук. думка, 1992. –
222 с.
Вінтонів 2001: Вінтонів М. О. Семантичні вияви предикатів процесу в сучасній українській мові //
Наукові записки. Серія філологічна. – Вінниця: Вид-во ВПУ. – 2001. – № 3. – С. 23-28.
Есперсен 1958: Есперсен О. Философия грамматики. – М.: Узд-во иностр. лит., 1958. – 404 с.
Загнітко 2001: Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. – Донецьк: ДонНУ,
2001. – 662 с.
Кендюшенко 1990: Кендюшенко А. Г. Про семантичну структуру речень з предикативними
прислівниками // Мовознавство. – 1990. – №4. – С. 50-54.
Кучеренко 2003: Кучеренко І. К. Дієслово // Кучеренко І. Теоретичні питання граматики української
мови: Морфологія. – Вид. 2. – Вінниця: Поділля-2000, 2003. – С. 303-330.
Леута 1988: Леута А. И. Семантико-синтаксическая структура предложений с глагольными предикатами
состояния в современном украинском литературном языке: Автореф. дис. … канд. филолог. наук: 10.02.01 /
Педагогічний ін-т. – К., 1988. – 22 с.
Масицька 1998: Масицька Т. Є. Граматична структура дієслівної валентності. – Луцьк: Вид. відд. Волин.
держ. ун-ту імені Лесі Українки, 1998. – 208 с.
Мірченко 2001: Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій. – Луцьк: Вежа, 2001. – 340 с.
Тимкова 1997: Тимкова В. А. Двоскладні речення з предикатами якості в українській мові: Дис. …канд.
філол. наук: 10.02.01 / Нац. пед. ун-т. – Вінниця, 1997. – 175 с.
Lyons 1979: Lyons J. Semantics and grammar // Semantics. – Cambridge: Cambridge university press. –
Vol. 2. – 1979. – P. 373-597.

The article is devoted to the investigation of the problem of categorical characteristics of the adverbian. The
special attention is directed on the adverbian forms of realizations of the category of predicativity in the sentences with
constructions are also analyzed.
Keywords: semantic-syntactic category, category of predicativity, semantic-syntactic structure of the sentence,
adverb.
Надійшла до редакції 16 жовтня 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.