Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Анатолій Нелюба — СТРИМУВАЧІ У СЛОВОТВІРНИХ ПРОЦЕСАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

На зразках різних словотвірних гнізд і категорій розглянуто один із виявів мовної асиметрії – лакуни і
стримувачі в перебігові словотвірних процесів, визначено причини і різновиди стримувальних факторів,
окреслено перспективи можливих досліджень.
Ключові слова: лакуна, мовна асиметрія, номінація, референт, семантика, словотвірна парадигма,
словотвірне гніздо, твірна основа,

До стримувачів зараховуємо ті чинники (явища, процеси, властивості), які уповільнюють (стримують)
дію закономірностей і їхнє поширення на однотипні явища – там, де вони очікувані, передбачувані. У ролі
стримувачів словотвірних процесів можуть виступати найрізноманітніші явища як мовного, так і позамовного
плану.
В одній із праць В. Нікітевич заявив, “якщо цілісно оформлене слово з потрібним похідним значенням не
з’явилося або з’явилося як оказіональна одиниця в мовленнєвому процесі, не набуваючи статусу
відтворюваності, ми можемо говорити про словотвірну недостатність у системі цієї мови” [Никитевич 1985:
25]. У дослідженнях словотвірних обмежувачів і стримувачів не сприймаємо думки про недостатність
словотвірної системи, про недостатність у мові взагалі, бо послуговуємося постулатом: є закономірності в мові
на всіх її рівнях і є мовні явища, що свідчать про неспрацювання таких закономірностей. Для прикладу подаємо
спостереження: від деяких іменників-назв осіб за професією чи діяльністю із суфіксом -ець не можна утворити
деривати зі значенням осіб жіночої статі, ці іменники “виявляють нульову спроможність” [Валюх 2005: 107].
Однак серед номенів стрілець, ловець, борець, митець, охоронець, топограф, біолог, академік, виборець є ті, які
не тільки виказують свої приховані можливості до продовження ланцюжка (стрільчиня, ловчиня,
топографиня), а й зреалізували їх (мисткиня, продавчиня, біологиня, виборчиня).
Говорячи про стримувачі у процесах словотворення, передусім виокремлюємо причини, пов’язані зі
словотвірними явищами та механізмами, і пов’язані з іншими типами номінації, з іншими як мовними, так і
позамовними явищами. Звернімося до основних із них.
1. Парадигматичність словотвірної системи. Виявити лакуну можна лише на рівні словотвірно-
парадигматичних і гніздових відношень. Саме така особливість взаємозв’язків у словотвірній системі визначає
закономірності, реальні можливості словотворчості в українській мові, уможливлює створення визначеної
кількості словотвірних гнізд як матриць для словотвірних процесів. Поява явища чи усвідомлення його
наявності передбачає появу відповідного номена; такий номен уводять до словотвірної системи, отримуючи
своєрідний словотвірний “аванс” – можливий системний набір похідних. Наприклад, поява будь-якого
соціального явища отримує таку можливу словотвірну реалізацію:
зменш./збільш.→ збірн.
↑ ↑ ↓
явище → особа → відносний прикметник → прислівник
↓ ↓ ↓ ↓
прикметник дієслово жіноча стать → зменш./збільш.
↓ ↓
опредм. озн. опредм. дія
Однак у кожній конкретній ситуації реалізація, заповнення парадигми, гнізда відбувається по-різному:
порівняймо гнізда з вершинами політика і свінг.
зменш./збільш. ?

політиканка
↑ політиканство
політикан → ↕
↑ політиканський → по-політиканськи
політика → політик → політикеса
↓ ↓ ↓
політичний політизувати політикувати
↓ ↓ ↓
політичність політизація політикування
© Нелюба А.М., 2009 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

136
? свінгерство
↑ ↑
свінг → свінгер → свінгерський
↓ ↓ ↓
? ? ?
↓ ↓
? ?
За нашими спостереженнями, конкретна реалізація тих чи тих можливостей словотвірного гнізда ніколи
не збігається своїми елементами й особливостями із загальною схемою, не повторює її. У кожному
конкретному випадку заповнення ідеальної (традиційної) парадигми чи гнізда відбувається по-різному;
відмінності є, зокрема, в модифікації словотвірних кроків, кількості ступенів, наявності/відсутності лакун,
напрямках мотивації тощо. Цю думку підтверджують і спостереження З. Валюх, яка подає таку статистику: із
трьохсот п’ятдесяти двох проаналізованих конкретних словотвірних парадигм іменників з локативним
значенням двадцять п’ять мають тризонну структуру, проте жодна з них не має повної протяжності [Валюх
2005: 210].
Порівняймо словотвірні гнізда номенів на позначення тварин. Традиційне словотвірне гніздо з вихідним
номеном тварина в українській мові має таку загальну структуру:
галузь приміщення
↑ ↑
розводжувач доглядач → жін.
↑ ↑ ↓ ↓
тварина зменш.
↓ ↓
відносн. прикм. оцінка і розмір
↓ ↓ ↓
присл. збільш. зменш.
Тепер порівняємо один із ланцюжків цього словотвірного гнізда: тварина → доглядач → приміщення. У
такій послідовності заповнено ланцюжки вівця → вівчар → вівчарня, кінь → конюх → конюшня, свиня → свинар
→ свинарня/свинарник. Словотвірне гніздо номена корова має ланцюжкову модифікацію, суть якої полягає в
тому, що деривати на позначення доглядача й приміщення перебувають на одному ступені словотворення – є
складовими однієї парадигми: корова → корнвник/корівня, корова → корівник. Крім того, якщо в новітні часи у
словотвірних гніздах номенів свиня, кінь, кріль та ін. сформувався ланцюжок тварина → розводжувач → галузь
(коняр → конярство), то в словотвірному гнізді номена корова такого не відбулося; у словотвірних гніздах
номенів кріль і свиня деривати на позначення доглядачів (кролівник, свинар) водночас стали твірними і для
номенів на позначення сільськогосподарських виробничих галузей (кролівництво, свинарство). Ось чому в
різних словотвірних гніздах із вершинами спільної тематики можна виділити так звані обов’язкові словотвірні
реалізації (висока частотність повторюваності в гніздах) і факультативні. Отже, й така асиметричність як вияв
економії на рівні системи притаманна всьому словотворенню.
2. Семантична сполучуваність морфем. Появу того чи того похідного значення деривата уможливлює
взаємодія відповідної твірної основи і словотворчого афікса. Проте в лінгвістичній практиці об’єктивно
переважає думка, що “можливість чи неможливість сполучення афікса з твірною основою у словотворенні
зумовлюється саме властивостями твірної основи” [Винокур 1959: 404]. У цьому разі акцентують саме
семантичні особливості твірної основи, що “дозволяє визначити ті семантичні зони, в межах яких “працює”
словотвірний механізм…” (чи гальмується), ось чому і “принципова можливість поєднання зі словотворчим
засобом закладена в самій семантиці твірного” [Милославский 1987: 59].
Цю думку підтверджує, наприклад, частина словотвірного гнізда дієслова ховати.
заховати 1) виховати
↑ ↑
ховати → виховати → виховано
↓ ↓ ↑
переховати 2) “виховати” → вихований → вихованість
↓ ↓ ↓ ↓
перехований вихователь вихованець вихованка
↓ ↓ ↓
вихователька ? вихованочка
У цьому словотвірному гнізді семантичні зміни в одній з основ (а саме поява поряд зі старим, прямим
значенням слова ‘довго ховати, таїти що-небудь чи кого-небудь’ нового, похідного ‘вирощувати, навчаючи’)
сприяли розвиткові словотвірно-номінативного гнізда; в інших префіксальних дериватах (заховати,
переховати), як і в дериваті виховати з прямим значенням (де не відбулися семантичні зрушення), словотвірна
спроможність незначна. Правомірно говорити про наявність у номінативному гнізді двох словотвірних гнізд. Розділ V. Словотвір: напрями, аспекти дослідження

137
Подібні словотвірні механізми спричинені семантичними змінами і в групі ‘назви риб’ (для “чистоти
експерименту” добираємо номени-вершини словотвірних гнізд однієї словотвірної категорії).
окунець окуня в’юнець в’юнок
↑ ↑ ↑ ↑
окунь → окуневий 1) в’юн → в’юновий
↓ ↓ ↑
окуньчик окунисько в’юн → в’юнистий
↓ ↑
карася 2)”в’юн” →
↑ ↓ ↓
карась → карасячий в’юнитися в’юнкий → в’юнкість
↓ ↓
карасик в’юнко
Отже, після семантичного кроку в номінативному гнізді подальші словотвірні процеси відбуваються з
номеном нової, перенесеної семантики без урахування семантики попередніх номенів: собака → насобачитися,
корова → розкоровіти, тхір → натхорити, бик → набичитися, їжак → наїжачитися, дракон →
роздраконити, свиня → насвинячити. Там, де не відбулися семантичні зсуви, тематично споріднені лексеми
(білка, кінь, кіт та ін.) залишаються аморфними щодо творення згаданих дієслів.
3. Частиномовна належність твірних. Ознака частиномовної належності може водночас виступати і
виразником словотвірних закономірностей, і спричиняти появу деяких стримувачів, що безпосередньо
пов’язано саме з частиномовним значенням твірних основ (цей аспект не розглядаємо розлого, а звернемо увагу
лише на деякі проблемні питання).
Досліджуючи словотвірні можливості й словотвірну активність різних частин мови, О. Кубрякова і
З. Харитончик зауважують, що “до словотвірних процесів не залучаються чи залучаються незначною мірою
цілі лексичні класи і підкласи твірних основ” [Кубрякова 1976: 218], зокрема у “словотворенні різних мов
найменше, порівняно з іншими частинами мови, беруть участь прислівники і займенникові твірні основи” [там
само, с. 219]. Тут, мабуть, треба говорити не про словотвірні можливості й обмежувачі, а про інші аспекти.
По-перше, названі частини мови вирізняються серед інших частин мови поширенням, активним
використання і кількістю одиниць, ступенем номінативної самостійності, семантичним різноманіттям тощо.
По-друге, якщо такі частини мови, як іменник, прикметник, дієслово, займенник, можуть виступати як
словотвірно первісні (започатковувати гніздо), то прислівники завжди виявляють дві полярні особливості:
1) започатковують ланцюжок лише ті, що постали внаслідок історичних змін (злиття-зрощення) у словотвірній
базі (завтра → завтрашній, позавчора → позавчорашній, сьогодні → сьогодення, нарешті → нарештний);
2) відіменні прислівники (відіменникові, відприкметникові), навпаки, виступають завершувачами ланцюжків
(батьківський → по-батьківськи, радісний → радісно); отже, згадані дериваційні особливості прислівників є
реалізацією не стримувачів, а закономірностей у словотвірній системі української мови.
По-третє, обмеженість займенника у словотвірних процесах є явищем відносним, умовним. В українській
мові він виступає вершиною типового словотвірного гнізда:
займенник → дієслово → особа → зменш./збільш. я → якати → якалка → якалочка
(особовий) ↓ ↓
опредметнена дія якання
Порівняймо з реалізацією словотвірних можливостей присвійних займенникових прикметників:
наш → нашенський → по-нашенськи
↓ ↓
нашенький по-нашому
За такими зразками-гніздами утворюються відзайменникові деривати, і словотвірних стримувачів тут
немає (сюди не варто зараховувати деякі із займенників, що природно позбавлені словотвірних можливостей:
той, цей, такий, хто-небудь, весь та ін.). Однак можна назвати загальномовні обмежувачі: 1) кількість
займенників у мові регламентована, постійна, не збільшується; 2) у номінуванні перевагу надають прямим
номенам (іменник, прикметник, числівник), а не їхнім заміщувачам – займенникам; 3) відзайменникові
деривати мають функціонально-стильові обмеження – їх використовують у розмовній мові, художніх текстах,
зрідка – в засобах масової інформації.
Як обмежувальний чинник у словотворенні ознака частиномовної належності пов’язана саме із
семантикою твірного. Згадаймо, наприклад, спостереження З. Валюх про більші словотвірні можливості
віддієслівних іменників-назв осіб порівняно з відіменниковими, бо віддієслівні мають ширше, узагальненіше
значення, оскільки “семантичний обсяг дієслова порівняно з іменником набагато більший, а коло його значень
рухливіше” [Валюх 2005: 100].
4. Функціонально-стильові стримувачі. Одним із чинників перебігу словотвірних процесів, їхньої
можливості/неможливості є стилістичний, “значення якого полягає в забезпеченні стильової однорідності
твірної основи і словотворчого форманта. Стильове узгодження словотворчих морфем регулює ряд ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

138
закономірностей” [Городенська 1981: 16]. Загалом не заперечуючи цієї думки, зауважимо, що умова стильового
узгодження засобів уходить до ширшого – функціонального – контексту.
Це стосується насамперед частоти вживання твірного слова (основи), оскільки “ймовірність появи
похідного на базі твірного більша в того слова, частотність якого вища” (порівняймо частотність використання
номенів фортуна і планіда в переносному значенні і відповідно дієслівні деривати від першого з них –
фортунити, пофортунило і відсутність їх – від другого). Саме тому В. Ґрещук зазначає, що, “аналізуючи
дериваційну спроможність різних класів слів, треба брати до уваги і їх частотність, яка опосередковано
позначається на комунікативних потребах в одиницях номінації певної структури” [1995: 11].
По-друге, функціональний аспект передбачає врахування мети творення – номінативної, експресивної,
асоціативно-породжувальної. Наприклад, в українській мові діє дериваційна закономірність утворення назв
жінок від назв чоловіків за видом діяльності, професією. До української мови прикладуване й спостереження
Г. Винокура про те, що “всяке суфіксальне утворення на позначення чоловіка передбачає паралельне утворення
на позначення жінки” [Винокур 1959: 439]. Наявність самих пар ‘чоловік-жінка’ “справді можна назвати
“примусовим” явищем, настільки воно є закономірним” [Тишківська 2002: 305]. Сила дії цієї закономірності
настільки потужна, що у словотвірні процеси втягуються навіть ті мотивувальні основи, які вже мають в
семантиці значення жіночості, як наслідок – приєднаний дериваційний засіб стає надлишковим (див. про це в
П. Білоусенка [2002: 375]). Означена закономірність може зреалізуватися за допомогою наявних в українській
мові різноманітних номінативних засобів, зокрема й словотворчих, наприклад, модель Іменник + -к-(а)
(тракторист → трактористка, санітар → санітарка). Через якісь причини згадана мовна закономірність не
спрацьовує (традиційно для підтвердження цього подають номени пілот, штукатур, гусар, вівчар); сюди
можна додати пісочник ‘риба’ і пісочниця ’місце для гри малюків’, стрільник ’майстер стріл’ і стрільниця
’бійниця’, сонет ’віршовий твір’ і сонетка ’кімнатний шнурочок із дзвінком’, хурман ’візник’ і хурманка
’підвода’, скудельник ’гончар’ і скудельниця ’яма для масових поховань’, бігун ‘спортсмен’ і бігунка ’розлад
шлунка’.
І. Улуханов такі стримувачі визначає як “мовні нежорсткі відштовхувальні антиомонімічні”, тобто
причиною неутворення дериватів уважає можливу їхню омонімійність із уже наявними [1998]. Однак, на нашу
думку, уважати омонімійність гальмівним чинником у словотворенні безпідставно, адже омонімія – це
природне явище в українській мові. Наприклад, незважаючи на наявність у ній номена первак ‘горілка,
настоянка’, утворено номен первачка ‘перша дитина-дівчинка’ від первак ‘перша дитина-хлопчик’. У
сучасному словотворенні явище омонімізації, навпаки, поширюється і часто стає стильовим засобом: “Маячня
– сьогодні таким терміном у пресі названо ситуацію навколо маяка” (Новий канал) – збірно-зневажлива назва
незаконних, необґрунтованих забаганок Російської Федерації щодо ялтинського маяка.
У цьому разі потрібно говорити не про словотвірні чи загалом мовні обмеження (від цих номенів без
будь-яких труднощів і порушень утворюються відповідні деривати), а про комунікативні стримувачі, про
стримувачі у використанні таких дериватів (з певною стильовою метою, слівною грою, для створення жарту
тощо). За умови збереження мовної симетрії (реальна можливість утворення і утворюваність дериватів)
втрачається функціональна симетрія – звужується сфера використання дериватів, утворених за
закономірностями української мови. Викладений попереду матеріал засвідчує те, що ті самі причини можуть
бути як стримувачами словотвірних процесів, так і сприяти їм.
5. Неактуальність референта. Незважаючи на наявність сприятливих дериваційних умов і чинників, у
деяких передбачуваних, сподіваних умовах деривати не з’являються через неактуальність референта номена як
потенційної твірної основи (порівняймо захід → західняк, схід → східняк і південь → ? , північ → ?; циган →
циганкуватий і узбек →?), неактуальність ознак у конкретному номені порівняно з такими ж в однотипних
номенах (порівняймо європейський → оєвропеїтися, американський → замериканізуватися і австралійський →
?, антарктичний → ?), інколи й через зникнення, втрату актуальності референта (наприклад, від багатьох
нових назв професій на відміну від старих, давніх, не утворюються похідні на позначення учня, недорослості,
оскільки інститут учнівства був значущим атрибутом, ознакою в системі ремесел як початкового етапу
сучасних професій; відповідно втрачає актуальність і сам референт учнівства, що призводить до незаповнення
клітинок у традиційній матриці). У цьому разі не підтверджується висновок про те, що відсутність похідних у
словотвірному гнізді не можна передбачити [Білоусенко 2002: 17].
Деякі зразки неутворення похідних можуть свідчити або про мовні “випадковості”, або про “затемнення”
таких причин. Порівняймо спільнотематичні лексеми і їхню словотвірну реалізацію: гіпс → гіпсувати, крейда
→ крейдувати, вапно → вапнувати і глина → ?; активний → актив → активіст і пасивний → пасив → ?; зима
→ зимувати, весна → веснувати, літо → літувати і осінь → ? Справжні причини цих явищ можна встановити
лише гіпотетично, до того ж обов’язково виходячи за межі словотвірних досліджень.
Лакуни кінця словотвірного ланцюжка не можна трактувати як мовну неповноцінність, зокрема
“неповноцінність словотвірних моделей” [Хидкель 1980: 123], чи як “недостатність мотивувальних основ…, що
визначає зону неповних номінативних рядів” [Никитевич 1985: 88]. Якраз номінативні ряди здебільшого
заповнено: якщо в номінативному гнізді якийсь із очікуваних, передбачуваних елементів (у нас – номен-
дериват) не може з якихось причин з’явитися, заповнення такої лакуни відбувається за рахунок інших типів Розділ V. Словотвір: напрями, аспекти дослідження

139
номінації і навпаки. У заповненні номінативного гнізда спрацьовує принцип компліментарності, унаслідок
чого компенсуються “недоліки” одного типу номінації іншими, а “номінативна недостатність, неповноцінність”
як риса мови втрачає сенс.
У мові наявні компенсатори словотвірних стримувачів, серед яких В. Мігірін називає запозичування,
синтагматичну і фразову номінацію, використання моделей інших парадигм [1973: 74]. Ми не ставимо за мету
дослідити всі можливі компенсатори, оскільки це завдання іншої, досить місткої роботи. Але для прикладу
згадаємо одне зі спостережень В. Ґрещука за подоланням обмежувачів словотворення на зразкові конкретної
одиниці. Вивчаючи словотвірні можливості прикметника сонячний, дослідник указує на те, що цей прикметник
“має п’ять значень, перше з яких через свою відносність (сонячне проміння, сонячний диск, сонячні ванни,
сонячна електростанція тощо) унеможливлює утворення на базі нього іменника за допомогою суфікса -ість.
Однак наступні друге – п’яте значення цього прикметника, о я к і с н е н і, послужили ґрунтом для утворення
іменника сонячність, лексико-семантична структура якого відображає полісемію твірного прикметника без
його відносного значення…” [2007: 248–249]. Такі словотвірні ознаки мають і слова картинність, рожевість,
сталевість, квітчастість, артистичність.
Викладені спостереження підтверджують і складені прикметники, що позначають двоколірність
предмета: на відміну від простих прикметників колірної семантики, що можуть утворювати кількакомпонентну
парадигму, складені можуть бути твірною базою лише для одного похідного. Порівняймо: жовтий →
жовтавий, жовтенький, жовтець, жовтизна, жовтило, жовтина, жовтіти, жовто, жовток, жовтуватий,
жовтявий, жовтяк, жовч (потрібно додати і можливість номена жовтий бути частиною словотвірної бази під
час інтерфіксального творення слів на зразок жовто-зелений чи інтерфіксально-суфіксального творення на
зразок жовторотий) і жовто-блакитний → жовтоблакитно. Тільки внаслідок семантичних змін, а саме
метонімічного перенесення, номен жовто-блакитний розширює свої словотвірно-парадигматичні можливості,
що спричинило появу дериватів жовтоблакитник, жовтоблакитніти/пожовтоблакитніти,
жовтоблакитність.
Наявність стримувачів у словотвірній номінації може породжувати думку про несистемність самого
словотворення. Однак стримувачі, як і парадигматичне вирівнювання, є одним із чинників рівноваги у
словотвірній системі: якщо явища парадигматичного вирівнювання уможливлюють нестримну (безкінечну)
словотвірну реакцію, що може призвести до дисбалансу в системі, до її надлишковості, то обмежувачі й
стримувачі визначають рамки (і часові також), уповільнюючи реактивність і внеможливлюючи надлишковість.
Крім того, наявність словотвірних стримувачів спростовує думку про байдужість мови до того, якими засобами
здійснюється номінація [Солнцев 1971: 34]. Видається небезпідставною думка і про невипадковість
стримувачів у кожному з типів номінації, отже й про існування сьогодні прихованих від дослідників механізмів
утримання рівноваги між різними типами номінації. Звичайно, у зв’язку з цим виявлення й дослідження
стримувальних чинників і засобів їхнього подолання актуалізує проблему передбачування того, щу буде
названо через словотвірну номінацію, щу через семантичну чи синтаксичну, з’ясування чинників, які
впливають на вибір типу і способів номінації у називанні нового.

Література
Білоусенко 2002: Білоусенко П. З історії словотвірної модифікації (Суфікс -иця) // Актуальні проблеми
українського словотвору. – Івано-Франківськ, 2002. – С. 370–387.
Валюх 2005: Валюх З. Словотвірна парадигматика іменника в українській мові. – К.; Полтава: АСМІ,
2005. – 350 с.
Винокур Г.О. Заметки по русскому словообразованию // Избранные работы по русскому языку. – М.,
1959. – С. 414–442.
Городенська 1981: Городенська К.Г., Кравченко М.В. Словотвірна структура слова. – К.: Наук. думка,
1981. – 199 с.
Ґрещук 1995: Ґрещук В. Український відприкметниковий словотвір. – Івано-Франківськ: Плай, 1995. –
208 с.
Ґрещук 2007: Ґрещук В. Словотвір і полісемія // Наукові записки Тернопільського національного пед.
ун-ту ім. В. Гнатюка. Серія: Мовознавство. – 2007. – № 1. – С. 245–254.
Кубрякова 1976: Кубрякова Е.С., Харитончик З.А. О словообразовательном значении и описании
смысловой структуры производных суффиксального типа // Принципы и методы семантических исследований.
– М., 1976. – С. 202–233.
Мигирин 1973: Мигирин В.Н. Опыт построения классификаций, прогнозирующих развитие местоимений
и словообразовательных парадигм // Научные доклады высшей школы. Филологические науки. – 1973. – № 3. –
С. 68–75.
Милославский 1987: Милославский И.Г. О предмете сопоставительного словообразования //
Сопоставительное изучение словообразования славянских языков. – М., 1987. – С. 58–62.
Никитевич 1985: Никитевич В.М. Основы номинативной деривации. – Минск: Вышэйш. шк.,1985. –
158 с. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

140
Солнцев 1971: Солнцев В.М. Язык как системно-структурное образование (к проблеме онтологии языка).
– М.: Наука, 1971. – 292 с.
Тишківська 2002: Тишківська Н. Особливості десубстантивного словотворення в СГ коренів зі значенням
почуття в українській мові // Актуальні проблеми українського словотвору. – Івано-Франківськ, 2002. – С. 303–
307.
Улуханов 1998: Улуханов И.С. О закономерностях сочетаемости морфем в славянских языках //
Славянское языкознание. ХІІ Международный съезд славистов: докл. рос. делегации. – М., 1998. – С. 536–555.
Хидкель 1980: Хидкель С.С. Семантическое взаимодействие производных слов с единицами номинации
других уровней // Сборник научных трудов Московского гос. пединститута иностр. языков им. М. Тореза. –
1980. – Вып. 164. – С. 118–124.

Lacunas and restrainers in word creative processes as variants of linguistic skewness are examined on the
examples of different word creative families of words and categories. Reasons and types of restrain factors are
determined, prospects of future researches are revealed.
Keywords: lacuna, linguistic skewness, nomination, reader, semantics, word creative paradigm, word creative
family of words, creative basis.
Надійшла до редакції 15 жовтня 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.