Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Оксана Жижома — РОЛЬ ОКАЗІОНАЛЬНИХ ПРИКМЕТНИКІВ У ФОРМУВАННІ ПОЕТИЧНОГО ДИСКУРСУ

У поданій статті розглядаються оказіональні прикметники, виявлені у сучасному віршованому
мовленні, акцентується увага на структурно-семантичному аспекті досліджуваних явищ, а також на їх ролі
у формуванні поетичного дискурсу.
Ключові слова: оказіоналізм, словотвірна модель, словотворчий засіб, поетичний дискурс.

Всебічний аналіз індивідуально-авторських новотворів – позасистемних мовленнєвих одиниць, яким
притаманне індивідуальне, усвідомлене одним або кількома носіями мови контекстне значення, становить одну
з проблем сучасної лінгвістики. Незважаючи на значний доробок науковців (О.А.Земської, Г.Й.Винокура,
А.Г.Ликова, В.В.Лопатіна, В.П.Ковальова, І.Т.Принцевського, В.А.Чабаненка, А.К.Мойсієнка, В.В.Герман та
багатьох інших) [Земська 1990; Винокур 1943; Ликов 1969; Лопатін 1973; Ковальов 1985; Принцевський 1976;
Чабаненко 1984; Мойсієнко 1985; Герман 1998] у визначенні сутнісних ознак оказіональних слів, їх структурно-
семантичних особливостей, багато питань залишаються ще не вирішеними. У поданій статті здійснюється
словотвірний аналіз ад’єктивних оказіоналізмів, розглядаються особливості їх функціонування в сучасному
поетичному дискурсі, що стало метою дослідження. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення
наступних завдань: 1) виявити в сучасному віршованому мовленні оказіональні прикметники; 2) дослідити
структурно-семантичну природу таких утворень; 3) з’ясувати їх роль у формуванні поетичного дискурсу.
Створення поетичних творів – важкий і серйозний процес, це синтез двох складових: авторського
уявлення про навколишнє середовище та свідомого відбору засобів художнього впливу на читача: «У
художньому мовленні, особливо в поетичному, при його увиразненій експресивності, функціонально-
комунікативна сторона різко випереджає можливості мови як знакової системи» [Принцевський 1976: 154].
Уведені в контекст оказіоналізми, маючи прозору внутрішню форму і складну семантичну природу, служать
різним цілям. Для тексту визначальною є авторська позиція, яка прагматично скерована та організує
сприйняття інформації читачем. Потенційні та оказіональні одиниці – це типові прояви процесуального аспекту
словотвору, які в межах надфразової єдності здатні передавати найрізноманітніші відтінки. У своїй статті
Земська О.А. підкреслювала, що текст актуалізує різні сторони словотвірного механізму, похідне слово у тексті
виявляє свою специфічну природу, …у контексті особливо виразно виявляється діяльний характер словотвору
[Земська 1990: 18]. Тому аналіз словотвірних особливостей оказіональних прикметників ми будемо
здійснювати через призму їх текстотвірних можливостей.
Невiд’ємною складовою сучасного поетичного мовлення є ад’єктивні новотвори, які утворюють цiкаву
за органiзацiєю i за експресивно-стилiстичними функцiями групу слiв. Звернення поетiв до новотворiв-
прикметникiв надає прекрасну можливiсть оновити поетичне мовлення, поширити коло його зображально-
виражальних та оцiнних засобiв. Велика кiлькiсть прикметникових iнновацiй будується як за загальномовними,
так i за оказiональними моделями, зумовлюючи їх семантичну, структурну та стилiстичну своєрiднiсть у
поетичному дискурсі. Відбір мовних засобів у сфері поетичної комунікації будується на структурно-
семантичних критеріях. Сприймаючи оказіональні прикметники, реципієнт зберігає ту особливу художню
інформацію про зображуване явище, на якій наголошує автор.
У сферi ад’єктивного словотворення значне мiсце посідає суфiксацiяё адже звичайні словотворчі афікси,
які належать в українській мові до розряду продуктивних, використовуються в новій для них функції, що
спричиняє появу нового, свіжого уявлення про зображуваний предмет, і саме в такий спосіб виступають
вагомим будівним матеріалом в утворенні вторинних ад’єктивних номінацій. Майже бiльше половини нових
нетривіальних одиниць (близько 60%) утворені внаслiдок додавання того чи iншого суфiкса до іменникової або
дієслівної основи.
Словотвірне значення канонiчних слiв iз суфiксом -ист- ─ це «високий ступiнь ознаки, надмiрнiсть
чогось, що виражене мотивуючою основою». У новотворах здебiльшого спостерiгається вiдхилення вiд цього
словотвірного типу. У ролi вихiдної основи виступає прикметник iншого лексичного змiсту. Звiдси й
словотвірне значення новоутворених прикметникiв «нагадують те, що назване вихiдним словом». Утворення iз
цим суфiксом умовно подiлимо на три пiдгрупи: а) слова, якi мають iменникову основу й означають зовнiшньо-
конфiгурацiйну особливiсть предмета: «Розкутий і геть простористий» (I.Драч); «Відважні прадіди в ловах на
© Жижома О.О., 2009 Розділ VI. Проблеми лінгвістики тексту, дискурсології, дискурс-аналізу

157
буїстих турів» (Славутич Яр); «Кривавий мій! Могилистий! Космічний!» (М.Вінграновський); сконцентровану
ознаку: «Акації в травні нектаристі» (I.Драч); «…неподільні, як непаристі числа» (Ю.Тарнавський); «Віра –
циганиста вся, пломениста» (І.Драч); зовнiшнi фiзичнi властивостi предмета: «Волочать осінь і весна чуття
шрамисте тіло (Славутич Яр); б) слова, утворенi вiд дiєслiв: конозити – «Конозисту i гнiвну її палила помста
нелегка…»; плодити – «Небесами чистий, землями плодистий наш Херсонський край» (Славутич Яр); в) слова,
в яких твiрною основою виступає прикметник. Це синонiмiчні за відношенням до канонiчних утворення з
iншим суфiксом, який використовується не лише як засiб утворення рими, але й зі стилiстичною метою
надання вислову вiдтiнку iнтенсивностi: повний – «У днi повнисті, променистi я чую голос…»
(М.Сингаївський); грозяний – «Підбитий буйним грозянистим градом» (Славутич Яр); громовий – «Кричить
громовистим голосом» (М.Сингаївський); медвянистий напій (В.Стус).
За допомогою суфiкса -аст- творяться якiснi прикметники iз загальним значенням «мають якiсть того,
що названо мотивуючим словом». У новотворах iз цим суфiксом твiрною основою може також виступати:
а) iменник: «Наш кришать жиластий лоб» (Б.Рубчак). У словi жиластий вiдбулася замiна канонiчного суфiкса
-ав- на -аст-, що зумовило посилення iнтенсивностi вияву ознаки, а основа при цьому залишилася незмiнною;
«Пливло, як море пiд човнастий бриль…»; «Шугає степом, як югастий птах (Славутич Яр). У поданих випадках
авторами використовувався прийом порiвняння; б) дiєслово, що суперечить правилам творення, адже канонiчнi
прикметники iз цим формантом творяться лише вiд iменникових основ: «Перелесний вечiр траву кохасту
химородi виростить» (Б.Рубчак); «… будемо лiчити дзвонясті копiйки» (В.Бровченко).
Iнодi при твореннi новотворiв-прикметникiв авторами використовуються поруч iз суфiксами -аст- та
-ист- суфiкс -ичн-, який вживається для творення вiдносних прикметникiв. Таке порушення правил сучасного
словотвору сприяє посиленню iнтенсивності вияву ознаки в контексті і розширює семантичне поле самих
оказіоналізмів: «Без битв i нарiкань кольористичних орiй спливає день» (С.Гординський); «Рiч рiдкiсна у нас на
тлi то бомбастичнiм то оспалiм…» (С.Гординський).
Чималу групу в межах прикметникового творення представляють новотвори з нейтральним ступенем
вияву iнтенсивностi якостi. Врахування характеру твірної основи та словотворчих засобів дозволяє поділити
такі слова на підгрупи:
1. Інновації із суфiксом -н- виражають ознаку, що мiстить вказiвку на вiдношення одного предмета до
iнших предметiв чи понять, а їх стилiстична функцiя буде прямо залежати вiд змiсту й стилiстичного
забарвлення твiрного слова: «Немовби від тебе привіти на росах світанного дня» (Н.Пiвторацька); «…і
ворожбитні вдаль пливуть вiнки» (В.Коломієць); «Встає сіромашний свiт» (С.Гординський). Використання в
ролi твiрної основи іменників (найменувань неiстот) зумовлене спецiальною стилiстичною метою
персонiфiкацiї предметiв чи понять, олюднення предметiв, названих твiрними iменниками; «Папiр терпенний
здавна, як народ» (М.Влад); «Дві перлини жагучих, німовних очей» (Славутич Яр); «I я, заслуханий в її
гримітний чвал…» (С.Гординський);
2. Новотвори iз суфiксом -ов-, як правило, належать до розряду вiдносних прикметникiв i вказують на:
а) значення загальної вiдносностi: димаровий (М.Вінграновський); б) вiдношення до кольору, хоча це
властивiсть якiсних прикметникiв: «Сип, бiлий, біловий, бiлошелесний снiг.» (I.Драч); «Барвистий стяг хай
лопоче над буруновим клекотом» (С.Гординський). Можливо, що новотвори димаровий, біловий, буруновий
являють собою модель iз власне оказiональним значенням, вони позбавлені чiткого емоцiйно-оцiнного
забарвлення, головна їх функцiя ─ номiнативна. Поява таких iнновацiй свiчить про мiсткiсть словотвірної
моделi, за якою вони утворенi.
Серед авторських ад’єктивних новотворiв видiляється група прикметникiв, утворених в результатi
додавання суфiксiв -цьк-,-ськ- до іменникових основ. Цi прикметники виражають ознаки, якi мiстять вказiвку
на вiдношення одного предмета до iнших предметiв, понять або на їх якостi, властивi особам, тобто автор не
дає предмету звичайної назви, а замiнює її називанням притаманних йому ознак, у результатi чого оповiдь
абстрагується вiд конкретних персонажiв чи явищ, а увага читача зосереджується на емоцiйному боцi
зображуваного: «А дядько Сем недобачав нічого, пригрівши їх доларницьким крилом»; «Твої дітвацькі мари
золоті» (Славутич Яр); незлецька пшениця (В.Стус); «Як тихнуть очі зморені народицьких малят…»
(В.Крищенко). Iз цим суфiксом зустрiчаються приклади контамiнацiї (скраїнське село (Славутич Яр) –
скраю+українське) та вiдонiмного творення с(ковородинівські днi (О.Дяк)). Подiбнi новотвори
використовуються у поетичному дискурсі як виразний засiб, їх стилiстична функцiя знаходиться у повнiй
залежностi вiд змiстового значення та стилiстичного забарвлення твiрного слова.
Незначну групу становлять якiснi прикметники iз суфiксом -лив-, якi утворюються переважно на базі
дiєслiвних основ i передають активно-функцiональнi якостi предмета або особливостi характеру людини:
шелескiтливий (М.Василенко); «… і шепітливі руки говорили» (М.Вінграновський); робачливий (Б.Рубчак), а
також новотвори з дiєслiвним суфiксом -ав-, якi походять переважно вiд дiєслiвних та прикметникових основ i
характеризують зовнiшнi ознаки предмета, людини: «Тоді не змовчав молодавий дiд» (Славутич Яр); «Щоб я,
дознавши день лунавий…вчув жах османської неслави» (Славутич Яр); «Баба солодкава і лукава» (I.Драч); «Не
добренько – м’якеньким, соложавим…бути…” (В.Бровченко) або фiзичні особливостi предмета: «Надії
озеречка довкола тьмавих вій…» (В.Стус); «Пустий, гірчавий молочаю, на цій землі рости не смій» (Славутич ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

158
Яр). Бiльшiсть утворень цiєї групи в канонiчному мовленнi мають синонiмiчнi пари, на фонi яких iнновацiї
сприймаються як слова з iншими семантико-стилістичними компонентами, вiдрiзняються лаконiчнiстю та
евфонiчною яскравiстю i, виконуючи не лише номiнативну, але й емоцiйно-оцiнну функцiю, використовуються
як важливi засоби поетичного мовлення.
Отже, суфiксальнi оказіоналізми поетичних творiв вiдрiзняються від канонічних одиниць багатством
семантики та рiзноманiтнiстю функцiй, які вони виконують. Як видно, найбiльш продуктивним є творення
оказiональних прикметникiв iз суфiксами -ист-; -аст-; -ат-; -н-. Новотвори iз формантами -ов-; -ськ-; -лив-
зустрiчаються рiдше. Всі вони є одним iз яскравих засобiв виразностi, який дозволяє передати авторське
ставлення до дiйсностi.
Префiксальнi оказіоналізми в сучасних поетичних творах представленi не так широко, як суфiксальнi.
Якщо розглядати загальну картину вживання префiксiв, то всi префiксальнi новотвори можна подiлити на двi
групи, враховуючи міру вираження iнтенсивностi ознаки. До першої входитимуть слова, утворенi за
допомогою префiксiв-квалiфiкаторiв, що вживаються у формах надмiрного ступеня iнтенсивностi ознаки, а до
другої — префiкси, де ступiнь iнтенсивностi є нейтральним. Крiм того, в першому випадку лексичне значення
слова залишається незмiнним, лише вiдбувається незвичайне поєднання того чи iншого префiкса iз твiрною
основою, а у другому ─ слова набувають нового лексичного значення. Розглянемо найпоширенiшi випадки
вживання префiксiв у поетичних новотворах: префікс пре- iз значенням надмiрної ознаки: «…недарма у трубку
пречутливу він землю слухав…» (М.Сом); іменниковий префiкс пра- зі значенням «дуже давній, старий»
передає стан предмета за збiльшеною часовою ознакою: «Очевидно, то правітцівські поселенці…»
(М.Григорів); «Який же корінь праглибинний» (I.Драч); «А може прачорна, шовковиста, відзігорна…» (І.Драч);
справiковий (В.Стус); формант над- передає ознаки предметiв, які вони мають у занадто великiй, надмiрнiй
кiлькостi. Сфера вжитку цього афiкса у канонiчному мовленнi поширена в термiносистемi, у індивідуально-
авторському словотворенні він приєднується до якісних прикметників, виступає більш яскравим, експресивно
насиченим синонімом до узуальних форм ступенів порівняння якісних прикметників: «І чорний низ, i
надблакитна вись…» (В.Бровченко); « Надчуттєве у пальцях…душа в екстазі» (О.Доріченко).
У сучасному поетичному дискурсі зустрiчаються поодинокі приклади використання дiєслiвних та
iменникових префiксiв при твореннi новотворiв-прикметникiв, що суперечить нормам творення слiв у сучаснiй
українськiй мовi: «…всю перечумну ліричність приносиш так додому…» (С.Гординський); «Серед кущів
півлистих і сухих» (Славутич Яр); «…монголка на коні пройшла під скелі підпорожні» (І.Драч); «…мою
солодку прижиттєву муку…» (М.Григорів); «спекла йому в припляжному лотку» (А.Бортняк); «Отак живу з
чолом прогрішним…» (В.Стус); “…давним-давно, в дометалевий вік…” (В.Затуливітер); «Ідеш додому в
звечоровий час» (М.Вінграновський); «Від них не бажаю й на мить безпирiжної ласки…» (А.Бортняк); «Я в час
вечірній чи доранній, бодай у сні узрів Херсон» (Славутич Яр). Також у сучасних поезiях можна зустрiти
прикметники, якi виникли шляхом поєднання так званих складних префiксiв: «На понадобрiйних засніжених
дорогах…» (С.Гординський); «…і рідні лиця…тобі здадуться з понагірних веж» (В.Стус); «понадсутнє»
(Т.Майданович); «Я є один із вас, недалекий, ненепокірний…» (Ю.Тарнавський); незахмарне (Г.Чубач);
«Ущухлим світлом сяють вишні опонiчнi» (В.Стус).
Префіксальні утворення, порівняно із суфіксальними, більш інформативні; їх значимість у надфразовій
єдності пояснюється художньо-образними можливостями, здатністю підвищувати інформативну щільність
поетичного дискурсу, хоча за межами тексту такі утворення не існують, здаються абсурдними.
Характерною особливiстю авторських новотворiв-прикметникiв є наявнiсть серед них компаративних
форм. Саме в них виражається iстотна риса прикметникiв ─ властивiсть передавати таку ознаку, яка в рiзних
предметах може виявлятися в рiзних кiлькiсних характеристиках. Оказiональний порiвняльний ступiнь є
iндивiдуальним формотворенням, якщо це: результат появи якiсного значення у вiдносних прикметниках:
«…стебилиннiший вiд осiннiх птахiв» (М.Григорів); «Ожина стала ще ожiша…» (М.Вінграновський); дощiший
дощ; деннiший день; травнiший травень (В.Затуливітер); додавання до iснуючої форми компаратива префiкса
най-, який сприяє посиленню ступеня переваги тiєї чи iншої ознаки: «Цвiли сади щонайряхтiших барв…»
(В.Стус); «Кишеньковий видивля стрiлець найнабитiшу з дурних кишень» (I.Жиленко); «Найстраховиннiший з
ланiв, найстраховиннiший…» (М.Самійленко); «Жбухни щонайярiших молоху у бляклi вирла!..»
(М.Самійленко); «Аби дiстати книжку щонайверхню…» (I.Драч). Iнодi такі слова бувають незрозумiлi без
наявностi контексту, точніше, без існування у контексті однокореневого слова, на фонi якого авторськi
новотвори стають зрозумiлими (ожина – ожiша), тому експресивний потенцiал таких слiв у поетичному
дискурсі досить великий.
Префіксально-суфіксальні утворення, порівняно з попередніми, зустрічаються не так часто, проте
вирізняються з-поміж інших неординарною структурно-семантичною природою. Так, інновації із префіксом не-
і різними суфіксами вводяться авторами у контекст з метою конкретизації повідомлюваного й у деяких
випадках виступають антонiмами безпрефiксних прикметникiв: неюнацька (Нiна Гнатюк), неокрає (Славутич
Яр); «В несамовитім світі діє немашинований концерт» (А.Бортняк); «А в дощову, некомбайновану пору батько
як сонце над хату зрина» (В.Бровченко).
Ще одну структурну групу становлять складнi прикметники, якi є прекрасним засобом образної передачi
цiлої сукупностi ознак описуваних фактiв, чим зумовлене їх широке використання в поетичних творах. Розділ VI. Проблеми лінгвістики тексту, дискурсології, дискурс-аналізу

159
Словоскладання – досить продуктивний спосiб творення прикметникiв. Серед прикметникiв-оказiоналiзмiв
бiльше 80% становлять композити, побудованi як за узуальними, так i за оказiональними моделями, часто
своєрiднi у семантичному, структурному та стилiстичному вiдношеннях. Сам по собi словотвірний принцип у
цих випадках загальноприйнятий, новизна носить не морфологiчний, а семасiологiчний характер, тобто
традицiйнiсть властива лише структурнiй побудовi таких слiв, оригiнальним виступає семантичний бiк твiрних
основ, їх змiстова неспiввiднесенiсть. Звичайно, складнi прикметники компонуються з двох твiрних основ.
Автори поетичних творiв нерiдко порушують взаємозумовленiсть компонентiв у складних прикметниках,
поєднуючи складові у такий спосіб, що iснування другого не обумовлене першим. Тобто, в узуальному
мовленнi перший компонент закономiрно спричиняє появу другого, а у новотворах цей другий компонент
цiлком несподiваний. Завдяки такому поєднанню складових частин автори утворюють мiсткий художнiй образ.
Складнi прикметники ─ це вдалий засiб передачі цiлої сукупностi ознак тих фактiв, про якi йдеться в поезiї,
тому автори й звертаються до подібних утворень, бо, як правило, тотожнi узуальнi слова не можуть
задовольнити потреби поетiв у створеннi оригiнальних поетичних образiв.
Утворення такого типу мають один компонент опорний, в якому мiститься основне значення всього
композита, а другий, який зазвичай стоїть у постпозиції, уточнює значення основного i залежить вiд нього.
Оказiональний характер складних прикметникiв обумовлений, з одного боку, незвичайною спiввiднесенiстю
опорного й уточнюючого компонентiв у межах основоскладання, а з іншого — незвичайнiстю вживання у
контекстi складного прикметника з iменником в атрибутивній синтагмі. Якщо враховувати, що у складному
словi один компонент головний, який спiввiдноситься iз певною частиною мови, то словотвірну класифiкацiю
оказiональних складних прикметникiв будемо робити, враховуючи саме цей компонент.
Найчисленнішу групу становлять складнi прикметники зі стрижневим компонентом – прикметником. До
узуального прикметника можуть приєднуватися основи слів рiзних частин мови, зокрема: а) основа iменника:
«О вікодавня, Запорозька Січе!»; «В Римі леви гривокрасі» (Славутич Яр); зорехмарний (М.Вінграновський);
б) основа числiвника, що дозволяє митцям слова в образних мовленнєвих зворотах, зобразити великi, а iнодi
навiть гiперболiзованi розмiри предметiв або явищ. При цьому першим компонентом виступає числiвник, а
другим – власне якісний прикметник: «Одежі сірі, стоганебні…» (М.Вінграновський); стоглобальний біль
(М.Вінграновський); «Любове! Сторідна сестро!» (М.Сом), віддієслівний: многострiчнi (М.Василенко); «Ми
всі шматовані, катовані, стоперетерзані життям…» (О.Резниченко) або відсубстантивний: «Течіть, народи
многоязикі…» (М.Вінграновський); стобожий (С.Гординський) прикметник. Подiбнi утворення допускають
велику кiлькiсть словотвiрної iнтерпретацiї. У цих випадках числiвники мають загальне значення «дуже
багато»; в) основа означального займенника, за допомогою якої слово набуває узагальнюючого відтінку: «Під
всепожерними вселюдними руками» (М.Вінграновський); «Омий твоїм всетихим громом…» (І.Сокульський);
г) основа прикметника, де перший компонент вносить у таке утворення додаткову ознаку до якiсної
характеристики поняття, зокрема: об’єднання однорiдних ознак, що у свою чергу дозволяє зосередити увагу
комуніканта на важливих моментах висловлення: «Мовчать суворосерді наші друзі…» (С.Гординський);
тихотихі губи, тремтливо-полохлива тінь (М.Вінграновський); велично-урочистий (М.Лукiв); «Як
прохопитись чорнокриллям під сонцем божевільно-білим…», безоглядно-голі небеса (В.Стус); глибокомудра
земля (М.Вінграновський); «Жорстоко-суворо карає злочинця…»; «І б’є холодний град жорстоко-люто…”
(О.Олесь); поєднання в одному композиті складових iз цiлком протилежним значенням, унаслідок чого у
реципієнта з’являються суперечливі емоції, активізується процес сприйняття тексту: нiчноденний (М.Шостак);
безмовно-одномовний (Ю.Старчевський) «…від ріки тихошумної подув…» (С.Гординський); весело-строга
(I.Драч); інтеграція лексем, які у контексті означають кольоровi вiдтiнки: «Я ще піду в призначення
синьовинового ранку…» (Б.Рубчак); пурпурово-вечiрнi (Л.Скирда); чорно-кривавий (О.Ющенко); «Ось вже
барви безсило-зелені» (О.Олесь); блакитно-шовковi хвилини (М.Вінграновський) ─ обидві частини складних
прикметників на позначення кольорових відтінків виступають у відповідному контекстуальному оточенні
взаємообумовленими, причому роль уточнюючого компонента кольорової гами виконує відсубстантивний
прикметник; г)сполука ознак, де перша неначебто уточнює змiст другої: «Холодить душу тихосумний світ…»
(Г.Чубач); «Дню мій стоболісний, дню чорногрекий» (I.Драч); «Уривчасто-скупi її аннали» (О.Олесь); «Оркестр
пройме морозно-чорний шок…» (I.Драч); «Воно зросло з шукання і розпуки безжурно-мужнє…» (О.Олесь);
люльково-фiлософський смак (С.Гординський); д)об’єднання таких ознак, де в однiй міститься причина
наявностi другої: «…холуйсько-сталiнська епоха» (В.Бойченко), заслiплено-безокий (О.Олесь), беззахисно-
дитинно (М.Лукiв), старечосклеротичний (Марiя Шунь).
Поруч iз двокомпонентними зустрічаються трикомпонентні утворення, для яких у семантичному
відношенні характерне збільшення інформації на одну одиницю плану вираження. Складові подібних утворень
доповнюють одна одну, виникає своєрідне співіснування назв кількох взаємоуточнювальних якостей:
всепрозореностарi (Б.Рубчак); «Нехай в твій кпин стобальнобасим мревом впаде прокльон мій…»
(А.Григоренко); «Столезогостре в нас життя…» (В.Коломієць) тощо. Незважаючи на складну побудову,
наведеним оказіоналізмам притаманна прозорість змісту та словотвірної структури. Семантично ускладнені,
вони виступають оригінальним художнім засобом твору, виконують експресивно-оцінні функції. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

160
Складнi прикметники iз основним компонентом-iменником – також досить поширене явище в
сучасному віршованому мовленні. Поширеним прийомом є також залучення одного з традицiйних компонентiв
типу -окий, -чолий, -бровий i та iн. Враховуючи частиномовну приналежність першого компонента композиту,
інновації можна умовно розподілити на групи: 1) основа прикметникiв, яка може поєднуватись з соматичною
основою: «Вона – золотощока богиня…», «Куди ж тебе несе, таку золоточолу?», зеленокрилий, вишневокрилий,
ніжносльозий, золотоплечий, кам’яностанна (I.Драч); «…подався десь на шахти колючоокий хлопець»
(В.Коломієць); «Іваночку! Ти чуєш, доброокий?»; високогорлі сосни (В.Стус); іменниковою основою іншої
семантики: «…у постелях кучерявокручих жити…», «Синьодугастi тіні безпощадно тебе обняли» яркокрика
весна (Б.Рубчак); «…під небом легкохмарим…» (С.Гординський); «На душу ніжнотонну, сонцетканну…»
(I.Драч); тонкострунавi цимбали (М.Влад); «Незламнокрила, будь славна, куле куренів!» (Яр Славутич).
Наведенi приклади аналогiчнi загальномовним i за структурою, i за семантикою. Вони характеризують яскравi
ознаки, проте завдяки метафоризацiї одного з компонентiв сполука набуває оригiнального змiстового
навантаження; 2) основа iменника, що у свою чергу, спричиняє замiну якiсного значення речовинно-
предметним: дощолистий (I.Драч); «Сто плах перейди серцеокий…» (В.Стус); «Губи смажив вогнегронний
жар» (Славутич Яр); «Світ мій ще не згас у цей пекельний кінецьсвітний час», «Людотiлий, птахочолий,
незбагненний, мов Люксор…» (Славутич Яр); «А може мені треба лише спокою та лісову птахогамірну тишу?»
(В.Бровченко); зорехмарний (М.Вінграновський); «Відпливши під вітрилом козошкірим» (Б.Рубчак);
«Квiткослiвний мій зов…» (М.Влад); серцеокий (В.Стус); 3) основа числiвника: «Течіть, народи многозикі…»,
стосонцевий (М.Вінграновський); тисячоязика (Г.Островський) – для наведених утворень також характерна
метафоризацiя одного з компонентiв (частiше iменника).
Пiд впливом iснуючих у мовi потенцiйно можливих утворень, один з компонентiв яких є соматизмом,
семантика індивідуально-авторських утворень не передбачає збереження цього значення, що диктує порушення
взаємозумовленості складових композита. «Великi творчi можливостi, що закладенi у самiй системi словотвору
складних прикметникiв, сприяють створенню найбільш несподiваних i єдиних у своєму родi епiтетiв, якi
«сприймаються читачами не як «монстри», а як звичайнi слова мови» [Ликов 1969: 76], наприклад:
синьовиновий ранок (Б.Рубчак); «…ягоди свої червонокитi розбрискала…» (С.Гординський); «Квiткослiвний
мій зов…» (М.Влад); джерельноводi (I.Драч); «Перша – подруга дозвілля – iскроока діва з дів» (Славутич Яр);
«…подався десь на шахти колючоокий хлопець» (В.Коломієць). Цi новотвори пiдтримуються не лише високою
продуктивнiстю словотвірного типу, вони є наслiдком розширення сфери дiї складної словотвірної моделi й
есуть вiдповiдне смислове навантаження.
Iншi складнi прикметники утворенi в результатi злиття двох основ i одного з афiксiв прикметника та
мають значення «належати тому, що названо опорною основою, конкретизовано в першiй основi композита».
Такi iнновацiї представленi поодинокими прикладами: з основою прикметника: «В мелодіях гички
зеленоросої», «На душу нiжнотонну, сонцетканну…» (I.Драч); «…під небом легкохмарим…» (С.Гординський);
«…а ми, братове впертовустi…набираймося терпіння…» (В.Коломієць); з основою iменника: «…дзвонотонна
ген загула мелодія…», дощолистий (I.Драч); «Квiткослiвний мій зов…» (М.Влад).
Прикметники з основним дієслівним компонентом ─ явище менш розповсюджене в індивідуально-
авторському словотворі; у таких прикметників першою основою словоскладання може виступати: основа
прислiвника: далекосягненний (I.Драч); «…твій обоюдожалий край» (В.Стус); миттєвобiжний (М.Григорів),
займенника: саможерний (Б.Чепурко), прикметника: «Він розсипав очиці синьоглумi…» (I.Драч); «Сивосниву
сосну нюха заєць…» (М.Вінграновський) та iменника: «Злозачатi сини України» (М.Самійленко); «…земля
жене рослини медодайні все літо…» (В.Коломієць); «Скорботопомнi валуни крутих моїх доріг» (Славутич Яр);
«Чорнокрильцю мій сонценосний…» (I.Драч). У наведених словах дiють тi самi закони творення, якi властивi
прикметнику взагалi, хоча в них i вiдбиваються окремі закономiрностi взаємодiї iз визначеними
морфологiчними типами стрижневих основ.
Отже, аналiз складних прикметникiв-новотворiв у поетичних творах надає можливість судити про
iснуючi закономiрностi в розвитку словотвірних потенцій української лiтературної мови, про традицiйне та
нове у використаннi складних прикметникiв як засобiв художньої виразностi. У художнiх текстах оказіональні
прикметники виступають, як правило, у ролi епiтетiв, у яких «…поєднання змістів покликане створювати новий
зміст і концентрувати цей складний зміст в одному слові» [Виноградова 1984: 121].
Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що активність появи оказіональних прикметників, з
урахуванням асоціативного фону їх твірної бази, обумовлене суто індивідуальними, психолінгвістичними
причинами. Ад’єктивні оказіоналізми – це похідні номінативно-мовленнєві одиниці, що ліквідують
індивідуально-авторський “лексичний дефіцит” і характеризуються своєрідними структурними особливостями.
Наявність у поетичному дискурсі нової структурно-семантичної одиниці збільшує відсоток контакту між
автором та реципієнтом. Причина активного створення інновацій полягає в тому, що поети не знаходять у
сучасному узуальному мовленнi достатньої кількості сильних i влучних слiв, якi могли б повною мірою
реалізувати їх творчий задум, і, відповідно, вдаються до творення нових слів, здатних яскравіше живописати
зображувану картину. Створюючи найнесподiванiші та єдинi у своєму родi вислови, автори поезiй тим самим
збагачують сучасне поетичне мовлення i демонструють величезнi можливостi української мови, її словотвочий
потенціал. Розділ VI. Проблеми лінгвістики тексту, дискурсології, дискурс-аналізу

161
Представлене дослідження не вичерпує всього кола питань, пов’язаних з творення оказіоналізмів та їх
функціонуванням у поетичних текстах, тому у подальших наукових розвідках плануємо здійснити детальний
опис ад’єктивних оказіональних утворень на семантичному та функціональному рівнях.

Література
Виноградова 1984: Виноградова В.Н. Стиллистический аспект русского словообразования. – М., 1984. –
184 с.
Виноградов 1963: Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. – М.,1963. – 253 с.
Винокур 1943: Винокур Г.О. Маяковсикй – новатор языка. – М., 1943. – 136 с.
Герман 1998: Герман В.В. Індивідуально-авторські неологізми у сучасній поезії. – Автореф. дис. … канд.
філол. наук. – Суми, 1998.
Земская 1990: Земская Е.А. Словообразование и текст // Вопросы языкознания. – 1990. — № 6. – С.17-30.
Лопатин 1973: Лопатин В.В. Рождение слова. Неологизмы и окказиональные слова. – М., 1973. – 152 с.
Лыков 1969: Лыков А.Г. О некоторых особенностях образования сложных имен прилагательных. –
Русский язык в школе. – 1969. — № 5. – С.74-80.
Мойсієнко 1985: Мойсієнко А.К. Експресивні відприкметникові назви // Мовознавство. – 1985. — №1. –
С.34-38.
Принцевський 1976: Принцевський І.Т. Авторські новотвори в українському поетичному мовленні //
Проблемы словообразования русского и украинского языков. – Киев – Донецк: Вища школа, 1976. – С.150-166.
Чабаненко 1980: Чабаненко В.А. Норми словотвору і мовна експресія // Мовознавство. – 1980. — № 2. –
С.13-21.

The article views the individual author’s adjectives, which were revealed in the modern poetic texts, their
structural-semantic peculiarities and their role in the formation of the poetic discourse.
Keywords: occasional words, adjective, poetic discourse.
Надійшла до редакції 22 жовтня 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.