Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Ірина Зарицька — СТРУКТУРНІ ТИПИ АРГУМЕНТАТИВНИХ МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ: КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ

У статті описано структурні типи аргументативних мовленнєвих актів, виявлені формальні,
семантичні та прагматичні особливості, характерні для аргументативного мовленнєвого акту, з урахуванням
предмет розмови, ситуації, в якій здійснюється процес мовленнєвого спілкування, та намірів комунікантів.
Ключові слова: мовленнєвий акт, теорія аргументації, комунікативний підхід, інтерактивний підхід,
експліцитність, імпліцитність, аргументні висловлення.

Розвиток сучасного мовознавства засвідчує, що поглиблене вивчення мови як найважливішого засобу
спілкування є неможливим без звернення до комунікативно-прагматичного аспекту її функціонування.
Зацікавлення мовознавців проблемами комунікації та мовленнєвої поведінки комунікантів [Колшанский 1984,
Арутюнова 1992, Почепцов 2001 та ін.] є абсолютно природним, оскільки реалізація впливової функції мови все
частіше стає предметом пильної уваги не тільки лінгвістів [Алексеев 1991, Брутян 1992, Ивин 2000, Курбатов
1991, Зарецкая 1999 та інші]. Особливої ваги набуває дослідження проблем аргументації, яку розглядають як
ситуативний мовленнєвий вияв, за якого мовленнєві одиниці призначені для того, щоб переконати адресата у
прийнятності думки аргументатора [Еемерен, Гроотендорст 1994].
Оскільки межі статті не дозволяють у повному обсязі розглянути всі типи аргументативних висловлень,
метою роботи є тільки опис структурних типів аргументативних мовленнєвих актів, виявлення формальних,
семантичних та прагматичних особливостей, характерних для аргументативного мовленнєвого акту, з
урахуванням предмету розмови, ситуації, в якій здійснюється процес мовленнєвого спілкування, та намірів
комунікантів.
Прагматика є відносно новим напрямом лінгвістичних досліджень, предметом вивчення якої є мовні
засоби, що використовуються для оптимального впливу на адресата та досягнення комунікативної мети в
умовах заданої ситуації спілкування. На наш погляд, саме вивчення прагматичних настанов мовця, а також
психологічних та поведінкових реакцій комунікантів дає більш повне уявлення про аргументативну мовленнєву
діяльність та особливості взаємодії мовця і слухача.
© Зарицька І.М., 2009 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

162
Комунікативно-прагматичний напрям у лінгвістиці, що ґрунтується на врахуванні соціальних,
міжособистісних, індивідуально-психологічних характеристик учасників комунікативного акту в конкретних
умовах його перебігу, дозволяє розглядати аргументацію як ситуацію безпосереднього спілкування. Згідно з
прагмалінгвістичною теорією об’єктом дослідження постають висловлені думки й твердження, а не ідеї, на
яких вони ґрунтуються. Одночасно, аргументація є і двобічним процесом, і спробою переконати
співрозмовника у правильності певного погляду [Єємерен, Гроотендорст 1994].
Незважаючи на велику кількість робіт щодо різних аспектів аргументації [Алексеев 1991, Брутян 1992,
Курбатов 1995, Рузавин 1997, Ивин 2000 та ін.], цілісної теорії аргументації до сьогодні не існує. Проблема
аргументації залишається однією з найскладніших у логіці й майже не вивченою в лінгвістиці. Фактично,
мовний аспект аргументації тільки нещодавно став предметом філологічних досліджень [Баранов 1990, Белова
1995, Губаева 1995, Клюев 1999, Фанян 2000, Ощепкова 2004, Киселёва 2006, Кошеварова 2006]. Складність
дефініції й побудови теорії аргументації зумовлена комплексним характером останньої. Аргументацію
визначають як соціальну, інтелектуальну, вербальну діяльність, що має на меті підтвердити або спростувати
певний погляд, поданий як система тверджень для досягнення схвалення певною аудиторією [Алексеев 1991];
техніку мовлення, спрямовану на переконання співрозмовника, аудиторії [Рождественский 1997]; спосіб
розмірковування, що є мислетворчим процесом [Брутян 1992]; наведення одних доказів на підтвердження або
обґрунтування інших [Клюев 1998]. Зауважимо, що основу згаданих визначень аргументації складає чинник
незгоди.
На думку Ф.Х. Ван Єємерена, «аргументація є мовленнєвим актом, що складається з низки висловлень,
призначених для того, щоб обґрунтувати або спростувати висловлену думку, та спрямованих на те, щоб
переконати в прийнятності цієї висловленої думки» [Еемерен, Гроотендорст 1994: 18]. На жаль, у цьому
визначенні не враховано позицію та поведінку адресата, що робить подане визначення неповним.
Найбільш прийнятною ми вважаємо позицію Л.Г. Васильєва та Н.А. Ощепкової, які за основу
прагмалінгвістичного розгляду аргументації як сфери людського спілкування беруть два підходи –
комунікативний та інтерактивний [Васильев 1999]. Комунікативний аргумент спрямований на розуміння; він
може бути валідним чи логічно помилковим і його можна спростувати. Інтерактивний аргумент передбачає
прийняття розмірковування реципієнтом; цей аргумент може бути продуктивним або непродуктивним, а також
безцільним.
У межах комунікативного підходу здійснюються дослідження мовних повідомлень, які не передбачають
зворотного зв’язку. За інтерактивного підходу аргументацію можна розглядати як послідовність висловлень у
певній комунікативній ситуації, у процесі розгортання якої адресат і адресант здійснюють мовленнєві кроки з
певною комунікативно-прагматичною метою, а саме – переконати реципієнта в істинності певного судження та
змусити його пристати до висловленої думки. По суті, будь-яке аргументне висловлення, що несе в собі певну
інтенцію автора, містить і певний компонент впливу на співрозмовника.
В аргументних висловленнях закодована інформація є неоднорідною за ступенем легкості та
усвідомлення її декодування. Частина інформації у висловленні передається експліцитно, тобто за допомогою
мовних засобів, що спеціально призначені для її безпосереднього вираження. Саме на цій частині змісту
висловлення зосереджена свідомість адресата. Експліцитна інформація усвідомлюється адресатом як та думка,
заради висловлення якої й було використано це висловлення.
Крім експліцитної, аргументне висловлення містить імпліцитну інформацію, що характеризується
зниженою комунікативною значущістю та побіжним кодуванням. Імпліцитна інформація також передається
адресату, але, на відміну від експліцитної, вона меншою мірою контролюється його свідомістю. Ця властивість
імпліцитної інформації часто використовується для маніпулювання свідомістю адресата. Імпліцитні аргументні
висловлення не мають власного прямого вербального вираження, їх зміст не отримує безпосереднього
словесного втілення, але стає відомим реципієнтові завдяки імплікації, відбору невисловленого із висловленого.
А це означає, що між імпліцитними й експліцитними компонентами семантики аргументних висловлень існує
певний взаємозв’язок, певний механізм взаємодії, який забезпечує інформативну повноцінність відрізків тексту.
Для експліцитного вираження аргументації в сучасній українській мові використовуються лексичні та
граматичні засоби, метою яких є забезпечення зв’язності та дієвості аргументації. Мовець обирає такі засоби
вербалізації, які, на його думку, зберігали б поточний фокус або вказували на переміщення уваги з одного
фокуса на інший. Мовні одиниці або мовленнєві конструкти, які вміщуються в аргументний фокус, з погляду
аргументатора повинні забезпечити найбільший вплив на адресата. Мовними засобами, що є часто вживаними в
аргументативному дискурсі, можна вважати:
1) перформативні дієслова: говорити, стверджувати, думати тощо: Браття моє миле! – рече тоді
полковник Шрам. – Тяжко моєму серцю! Не здолаю більш од вас таїтись! Їду я не в Київ, а в Переяслав, до
Сомка-гетьмана; а їду од чого. Україну розідрали надвоє… Я думав, що Сомко вже твердо сів на гетьманстві,
– а в нього душа щира, козацька, – так міркував я, що якраз підійму його з усіма полками на Тетерю, да й
привернем усю Україну до одної булави (П. Куліш);
2) модальні слова зі значенням впевненості: дійсно, звичайно, однозначно, зрозуміло; модальні частки:
таки, ж, же, адже тощо: А Черевань, їдучи поруч, прислухавсь, що він собі мимрить. «Е, – думає, – отже,
вражі личаки справді допекли йому. Треба його розважити.» (П. Куліш); Розділ VI. Проблеми лінгвістики тексту, дискурсології, дискурс-аналізу

163
3) питальні речення: чи не так?, хіба не правда? тощо: Мусій стояв на порозі … – казав: «Наша політика
– не сміятися з бідних, бо й сам бідним зостанешся, правда, Мар’яно? Діла йдуть, контора пише…
(Г. Косинка);
4) займенники, які демонструють причетність адресата до того, що відбувається, створюють ефект
єдиного поля для мовця та слухача: Вона не вперше це краде. Вона кілька разів у мене тягла. Тільки кинеш
торбу з пирогами – так і потягне. Та я все мовчала. А ось вже сьогодні… Бачу, вхопила хліба та й побігла з
школи в двір, та й зайшла за дерево, та й їсть. Я прибігла до неї, а вона злякалась. Не кажи, каже, вчителеві,
я тобі малюнок дам… (Б. Грінченко);
5) мовленнєві кліше, що містять вказівку на статус мовця, на його особистий досвід, знання в певній
галузі: на мою думку, на мій погляд тощо: Вивезли ми тебе на своїх старих плечах у гетьмани, а тепер ти вже
без нас думаєш Україною орудовати! Недовго ж ти поорудуєш! Я тобі кажу, що недовго! Коли взявсь брехати
по-собачи, то й пропадеш, як собака! Я тобі кажу, що пропадеш, як собака! (П. Куліш);
6) умовні підрядні предикатні частини (зокрема, для такої мовленнєвої тактики аргументативного
дискурсу, як «погроза»): «Дівчино! – рече, – будь моєю жоною!» А вона рече: «Тоді я буду тобі жоною, як
Трубайло назад вернеться». А князь їй знову: «Як не згодишся на моє прохання, то я твої тури постреляю». –
«Як постреляєш мої тури, то вже більш нічого не стрелятимеш» (П. Куліш).
Імпліцитна інформація в аргументації, що подається адресантом, сприймається адресатом як побічна, що
перебуває поза питаннями і постає безпосередньою темою для обговорення. Для побудови аргументативних
дискурсів мовці найчастіше використовують складні форми логічної аргументації, завдяки чому імпліцитні
елементи легко відновлювані. Комунікативні наміри аргументатора впливають на структуру аргументних
висловлень і, зазвичай, не обмежувані тільки логічними засобами, оскільки адресант також прагне вплинути на
почуття реципієнта, для чого використовує інструменти прагматики. В аргументному висловленні можна
виокремити декілька видів імпліцитної інформації: пресупозиція, вихідна постанова питання, вставні
компоненти, імплікатура дискурсу.
На наш погляд, в аргументації доцільним засобом вираження тієї інформації, на якій автор не хоче
зосереджувати увагу адресата (на думку адресата, ця інформація або не є суттєвою, або постає сумнівною), є
використання вставних компонентів: Хіба він не знає, як гірко вона одробила увесь вік, хіба не до неї, до першої,
приїжджав додому й просив, аби піднімала на прорив ланку (довгий час була ланковою, а колгоспна робота –
суспіль прориви), залишалася з ланкою біля молотарки, умовляля на важчу чоловічу роботу… (Ю. Мушкетик);
Неначе заткано для неї чорним запиналом світ, неначе одрізано її од нього залізним ножем, мовби викинуто її у
чорну яму зневіри, яка підкрадалася до неї довго й об’явилася лихими знаками (цвіркун на покуті, курка запіяла,
зуб випав у сні й з того місця проступила кров), підломила, підім’яла її враз, …і справді, невдовзі по тому
надійшли одна за одною дві «похоронки»… (Ю. Мушкетик).
В імпліцитній аргументації інформація передається за допомогою переносного, іронічного тлумачення
того чи іншого висловлення та внаслідок умисного створення протиріччя між експліцитним значенням
висловлення та його значущим тлом, що використовується адресантом як спосіб «імпліцитного виявлення
прагматичних значень, його суб’єктивно-оцінного ставлення до предмета мовлення, адресата тощо» [Никитин
1988: 156]; пор.: Заплакали села… Уже не чути, як гукає гармата: далеко-далеко одступило військо «золотих
богів», і на місці гарячих боїв селянської волі лишилась чорна руїна, полита сльозами, як дощем (Г. Косинка); У
нас була прекрасна, благородна ідея – провести під свинарником метро. Це мало бути сюрпризом. Перша лінія
метро у Васюківці! Станція «Клуня» – станція «Крива груша». Три копійки в один кінець. Родичі – безплатно.
З учительки арифметики – п’ять копійок (В. Нестайко).
Резюмуючи, можна стверджувати, що на сьогодні імпліцитні аргументні висловлення недостатньо
досліджені, не існує загальноприйнятої класифікації їх основних різновидів. Тому перспективи наших
подальших розвідок полягають у поглибленому вивченні структурних типів аргументних висловлень,
виявленні основних і неосновних мовних засобів вираження аргументності, виокремленні основних різновидів
імпліцитних аргументних висловлень.

Література
Алексеев 1991: Алексеев А.П. Аргументация. Познание. Общение. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 150 с.
Арутюнова 1992: Арутюнова Т.В., Булыгина Н.Д. Человеческий фактор в языке: Коммуникация,
модальность, дейксис. – М.: Наука, 1992. – 281 с.
Баранов 1990: Баранов А.Н. Лингвистическая теория аргументации (когнитивный подход): Автореф. дис.
… д-ра филол. наук / Ин-т русск. яз. АН СССР. – М., 1990. – 48 с.
Белова 1995: Белова Е.Н. Структура и семантика аргументативного дискурса: (На материале слушаний
ком. и подком. Конгресса США): Автореф. дис. … канд. филол. наук: 10.02.04 / Рос. гос. пед. ун-т им.
А.И. Герцена. – СПб., 1995. – 18 с.
Брутян 1992: Брутян Г.А. Очерк теории аргументации. – Ереван: Изд-во АН Армении, 1992. – 299 с.
Васильев 1999: Васильев Л.Г., Ощепкова Н.А. Прагматика аргумента: коммуникативный подход //
Тверской лингвистический меридиан; Твер. гос. ун-т. – Тверь, 1999. – Вып. 3. – С. 43-50. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

164
Григорьева 2007: Григорьева В.С. Дискурс как элемент коммуникативного процесса:
прагмалингвистический и когнитивный аспекты: монография. – Тамбов: Изд-во Тамб. гос. техн. ун-та, 2007. –
288 с.
Губаева 1995: Губаева Т.В. Словесность в юриспруденции. – Казань: Изд-во Казан. гос. ун-та, 1995. –
304 с.
Зарецкая 1999: Зарецкая Е.Н. Риторика: Теория и практика речевой коммуникации. – М.: Дело, 1999. –
480 с.
Еемерен, Гроотендорст 1994: Еемерен Ф.X. ван, Гроотендорст Р. Речевые акты в аргументативных
дискуссиях. – СПб., 1994. – 238 с.
Ивин 2000: Ивин А.А. Теория аргументации. – М.: Гардарики, 2000. – 416 с.
Киселева 2006: Киселева В.В. Варьирование вербальных реакций в аргументативном дискурсе: Автореф.
дис. … канд. филол. наук: 10.02.19 / Удмуртский гос. ун-т. – Ижевск, 2006. – 19 с.
Клюев 1998: Клюев Е.В. Речевая коммуникация. – М.: ПРИОР, 1998. – 224 с.
Клюев 1999: Клюев Е.В. Риторика (Инвенция. Диспозиция. Элокуция.). – М.: ПРИОР, 1999. – 272 с.
Колшанский 1984: Колшанский Г.В. Коммуникативная функция и структура языка. – М.: Наука, 1984. –
234 с.
Кошеварова 2006: Кошеварова Ю.А. Коммуникативно-прагматический анализ аргументативного
дискурса (на материале художественных произведений английских и американских писателей ХХ века):
Автореф. дис. … канд. филол. наук: 10.02.04 / Башкирский гос. ун-т. – Уфа, 2006. – 19 с.
Курбатов 1991: Курбатов В.И. Социально-политическая аргументация (Логико-методологический
анализ). – Ростов-на-Дону: Изд-во Рост. ун-та, 1991. – 144 с.
Курбатов 1995: Курбатов В.И. Стратегия делового успеха. – Ростов н/Д.: Феникс, 1995. – 416 с.
Никитин 1988: Никитин М. В. Основы лингвистической теории значения. – М.: Высшая школа, 1988. –
168 с.
Ощепкова 2004: Ощепкова Н.А. Стратегии и тактики в аргументативном дискурсе:
прагмалингвистический анализ убедительностирассуждения: На материале предвыборных дебатов на пост
президента США: Дис. … канд. филол. наук: 10.02.19. – Калуга, 2004. – 199с.
Почепцов 2001: Почепцов Г.Г. Теория коммуникации. – М.: Ваклер, 2001. – 656 с.
Рождественский 1997: Рождественский Ю.В. Теория риторики. – М.: Добросвет, 1997. – 600 с.
Рузавин 1997: Рузавин Г.И. Методологические проблемы аргументации. – М.: Изд-во ин-та философии
РАН,1997. – 202 с.
Фанян 2000: Фанян Н.Ю. Аргументация как лингвопрагматическая структура: Автореф. дис. … д-ра
филол. наук: 10.02.19 / Кубанский гос. ун-т. – Краснодар, 2000. – 49 с.

The structural types of argumentativnikh of vocal acts are described in the article, found out formal, semantic
and pragmatic features, characteristic for argumentativnogo of vocal act, recognition there is the article of talk,
situation the process of vocal intercourse is carried out in which, and intentions of komunikantiv.
Keywords: vocal act, theory of argumentation, communicative approach, interactive approach, eksplicitnist’,
implicitnist’, argumentni utterance.
Надійшла до редакції 31 жовтня 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.