Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Наталя Слобода — СИНТАКСИЧНА І СМИСЛОВА СТРУКТУРА АТРИБУТИВНИХ МЕТАФОРИЧНИХ СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ У ПОЕЗІЇ ШІСТДЕСЯТНИКІВ

Стаття присвячена питанню смислової структури метафор, зокрема атрибутивних метафоричних
словосполучень, що функціонують у поезії шістдесятників. Три типи метафор аналізуються у зв’язку із
синтаксичними особливостями їх реалізації.
Ключові слова: метафора-загадка, метафора-порівняння, метафора-епітет, атрибутивне
словосполучення.

Метафора – один з найяскравіших, найвиразніших засобів творення образності – продовжує цікавити
лінгвістів як предмет дослідження на різних мовних рівнях. Значною є історія вивчення метафори у галузі
лексичної семантики, що охоплює її глибоке дослідження у власне семасіологічному та номінативно-
предметному аспектах. Великим кроком уперед було усвідомлення метафори як явища багатогранного, що
виявляється у різних сферах життєдіяльності людини. У руслі лінгвофілософських теорій дослідники
намагалися з’ясувати більш загальні принципи утворення метафори. Ці теорії спрямовані на розкриття
мисленнєвих закономірностей процесу метафоротворення і далекі від мовної специфіки реалізації цих
закономірностей. А метафора як образний засіб – це перш за все явище мовне, яке утворюється за законами
мови і функціонує у мовному середовищі. Тому важливим завданням видається виявлення суто мовних
особливостей реалізації метафор, різних за логікою своєї побудови. Таке дослідження можливо здійснити
тільки на рівні синтаксису, оскільки йдеться про співвідношення, зіставлення двох або кількох реалій, що в
мові знаходить своє вираження у словосполученні або ширшій синтаксичній конструкції.
Класифікацію, пов’язану з лінгвістичним вивченням смислової структури метафори, вперше
запропонував ще у 1964 році Ю. І. Левін [Левин 1998], поклавши в її основу спосіб реалізації принципу
порівняння (зіставлення) в метафорі. Цей принципово новий підхід дозволив піднятися над конкретним
номінативно-предметним наповненням метафори і виявити загальну логіку її утворення у зв’язку з базовими
мовними характеристиками. Автор виділяє три типи метафор: метафори-порівняння, де описуваний об’єкт
прямо зіставляється з іншим об’єктом, метафори-загадки, де описуваний об’єкт заміщений іншим, і метафори,
що приписують одному об’єкту властивості іншого [Левин 1998: 457]. Кожен із запропонованих типів може
виражатися у словосполученнях певної синтаксичної структури, які були коротко окреслені автором у тій самій
статті. При подальшому лінгвістичному дослідженні метафори ця класифікація або згадувалася принагідно
(Н. О. Кожевникова), або частково використовувалася при описі одного із названих типів чи певної
синтаксичної моделі метафори (В. П. Григор’єв, Л. В. Кравець, В. П. Москвін). Так, В. П. Григор’єв [1979] у
праці «Поетика слова» здійснив глибокий аналіз метафор-порівнянь, виражених структурно-синтаксичним
типом генітивних метафор, дослідив їх мовні відмінності від інших типів метафор та інших тропів. На наш
погляд, цей та два інші типи смислової структури метафори потребують подальшого різнобічного і
послідовного вивчення з урахуванням специфіки їх реалізації у конкретних метафоричних конструкціях різної
синтаксичної структури.
Щоб охопити всі типи смислової організації метафори, звернемося до атрибутивних словосполучень, які
«є спільною формою вираження різних типів метафор» [Кравець 1997: 10]. Кожен з них пов’язаний з
відмінностями у синтаксичних відношеннях та структурі самих словосполучень. Тому ми вирішили дослідити
особливості смислової структури метафор саме на базі названого синтаксичного типу.
До цієї проблеми зверталася Л. В. Кравець [1997: 10-13], розглядаючи всі три типи смислової організації.
У її праці проаналізовано основні семантико-граматичні риси та особливості функціонування різних типів.
Однак, оскільки М. Зеров, на матеріалі творів якого проведено дослідження, обмежено використовує два з
трьох типів метафор [Кравець 1997: 11], вони потребують глибшого аналізу з використанням ширшого
фактичного матеріалу.
На нашу думку, таким матеріалом може бути поезія шістдесятників. Показовим для їх творчості є пошук
нових засобів образності, пов’язаний з розширенням проблематики поезії. Тому ми вважаємо, що дослідження
метафорики у поетичних творах шістдесятників дозволило б виявити нові аспекти у смисловій структурі
метафори. Отже, спробуємо встановити всі можливі різновиди смислової структури атрибутивних
метафоричних словосполучень у поезії шістдесятників. При цьому звернемо особливу увагу на синтаксичні
(зрідка також морфологічні та семантичні) чинники, які сприяють реалізації кожного типу смислових
відношень.
Під атрибутивним словосполученням, як правило, розуміють узгоджене означення, тобто за
морфологічним вираженням – прикметникове, зрідка дієприкметникове. Звісно, можливості морфологічного
© Слобода Н.В., 2009 Розділ VI. Проблеми лінгвістики тексту, дискурсології, дискурс-аналізу

191
вираження атрибутів не зводяться до названих, але інші або традиційно розглядаються як окремі типи метафор
(генітивні, прикладкові), або ж не є активними реалізаторами метафоричної образності. Зважаючи на
вищесказане, а також на те, що обсяг цієї публікації не дозволяє охопити всього розмаїття атрибутивних
метафоричних словосполучень, звузимо це поняття до статистично найпродуктивнішого типу, морфологічно
представленого як «прикметник + іменник». Лінгвісти доходять висновку, що у такій конструкції
метафоричним може бути як один, так і інший компонент [Левин 1998, Кравець 1997, Беценко 1999], що
безпосередньо пов’язано з їх смисловим співвідношеням.
Серед типів метафори за смисловою структурою метафори-загадки найчіткіше відображають
метафоричну специфіку, а саме семантичну двоплановість образно вжитого слова. Воно суміщає в собі
одночасно пряме і метафоричне значення і, відповідно, викликає асоціативні ряди, пов’язані з ними обома.
Суб’єкт і об’єкт зіставлення умовно ототожнюються, будучи названі одним словом, тобто метафори-загадки є
одночленними. При цьому на рівні словосполучення, як правило, спостерігається конкретизація метафоричного
значення загадки за рахунок її поширення атрибутом: Світанки мої у смарагдовій ворсі [Костенко 1989: 62] –
трава; …Як ті колоски, що на обрії б’ються в тоненьку блакить [Павличко 1979: 391] – небо; Сміються,
бігають, пустують, мріють Малесенькі замурзані сонця [Симоненко 2004: 21] – діти.
Атрибут є супровідним компонентом не лише синтаксично, а й у смисловому відношенні, не будучи ні
метафоризованим, ні метафоризувальним. Його основна функція – полегшити розуміння метафори-загадки. У
деяких словосполученнях означення безпосередньо вказує на «відгадку»: Вкопай тепла земного. Поклади на
тихі груди снігову намітку [Костенко 1989: 334]; Стоповерхові дзеленчать льодовні, Сивіють люди з холоду, як
скло [Павличко 1979: 422]; Бо, напнувши сонячні намети, Що весна дурманом налила… [Симоненко 2004: 32]. З
точки зору морфології такий атрибут виражається відносним прикметником. Він зберігає незалежне лексичне
значення, називаючи ознаку прихованого суб’єкта зіставлення, і при розшифруванні метафори-загадки має
вирішальну вагу: сніговий замет, стоповерхові будинки, сонячні промені. Залежність таких метафор-загадок від
контексту мінімальна. У цьому вони близькі до метафор-порівнянь.
В іншому випадку, коли атрибут не називає конкретну сферу, до якої належить імпліцитний суб’єкт
зіставлення, компоненти метафоричного словосполучення виявляються більш залежними один від одного і від
найближчого контекстного оточення. На нашу думку, через взаємну зумовленість компонентів атрибутивна
метафора-загадка не може вважатися синтаксично подільною одиницею, вона парафрастично описує суб’єкт
зіставлення: Мої важкі, мої щоденні брили старий Сізіф тим часом постеріг [Костенко 1989: 42] – робота;
Зронило сонце бурштинову краплю [Костенко 1989: 345] – промінь; На юні води непочаті Ліг золотий осінній
сум [Вінграновський 2004: 233] – листя; В похмурий день роїлись білі бджоли, Ішла зима з гуцульських бідних
піль [Павличко 1979: 12] – сніжинки. Контекстна ж зумовленість метафор цього типу є очевидною і вже
неодноразово відзначалася у науковій літературі з питання: «Саме контекст становить необхідну умову
гнучкого поєднання прикметника й іменника для створення незвичних семантичних сполук означення й
означуваного, того, що формує художній образ» [Беценко 1999: 5].
Хоч атрибут у метафорах-загадках не є одним з компонентів логічного зіставлення, він становить
невід’ємну частину словосполучення. Саме від атрибутивного компонента (у взаємодії з контекстом) інколи
залежить метафоричне значення всього словосполучення, що особливо показово при абстрактних іменниках.
Пор.: В пережовклих степах золоту каламуть Вітер з Вінниці хвиле [Вінграновський 2004: 192] – збіжжя – і
…В час, коли над нивами зів’ються Пахощі в прозору каламуть [Симоненко 2004: 32] – повітря. Означення
може бути вирішальним компонентом не лише для диференціації, але і для створення метафоричного образу.
Пор.: Залізний пес гарчав у гаражі [Костенко 1980: 98] – Пес гарчав у гаражі.
Таким чином, атрибутивне метафоричне словосполучення є своєрідною парафразою до суб’єкта
зіставлення. Ю. І. Левін називає подібні метафори-загадки двочленними [Левин 1998: 460]. Однак слід
пам’ятати, що двочленність, а точніше двокомпонентність таких словосполучень є лише формальною, вони
нерозчленовано виражають цілісний образ.
Порівняно нечисленними, однак надзвичайно цікавими для дослідження є атрибутивні метафори-
порівняння. На відміну від двох інших типів, вони характеризуються принциповою двочленністю конструкції,
тобто безпосередньою наявністю в самій метафорі і суб’єкта, і об’єкта зіставлення (за термінологією
В. П. Григор’єва [1979: 217], роздільність компонентів): місячні серпи [Вінграновський 2004: 189]; зоряні вогні
[Симоненко 2004: 13]. Важливо, що такі словосполучення не тільки не можуть бути зведені до одного слова, як
метафори-загадки, але й не можуть бути поширені іншими компонентами. У метафорах-порівняннях
компоненти взаємозумовлені у смисловому відношенні самим принципом безпосереднього зіставлення двох
реалій. На нашу думку, можливість зіставлення в атрибутивному словосполученні забезпечується вживанням
відносних прикметників, які спрямовані на позначення об’єкта, реалії, а не її властивості.
Синтаксична розчленованість суб’єкта і об’єкта зіставлення наближає описуваний тип метафор до власне
порівнянь, що підтверджується можливістю трансформацій метафоричних словосполучень у порівняльні
конструкції: космічний цирк запалює вогні [Костенко 1980: 21] → космос, ніби цирк; небесне море
[Вінграновський 2004: 72] → небо, наче море; зоряне намисто [Симоненко 2004: 12] → зорі, як намисто; змій
золотий [Павличко 1979: 129] → золото, як змій. При цьому слід брати до уваги, що трансформації є досить ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

192
умовними, тому що «образне значення» метафори і порівняння не еквівалентні між собою [Григорьев 1979:
215].
Метафори-порівняння від інших типів метафор відрізняє одна суттєва синтаксична риса: метафорично
вжите слово займає положення головного члена словосполучення, але, на відміну від метафори-загадки, не
заміщує слово із прямим значенням повністю, а витісняє його у синтаксично залежне положення. По суті, у
метафорі-порівнянні наявне протиріччя між семантичною та синтаксичною структурою: не синтаксично
головний компонент описується залежним, а навпаки. Напр.: коров’яча остання Афродіта [Костенко 1989: 55];
місячні серпи [Вінграновський 2004: 189]; зоряні ключі [Павличко 1979: 381]. Якщо трактувати атрибут у цих
прикладах як означення до синтаксично головного слова із прямим значенням, матимемо семантично абсурдні
словосполучення.
Зазначимо, що автор класифікації Ю.І.Левін наводить тільки такі атрибутивні метафори, де залежний
компонент виражений відносним прикметником і обидва компоненти мають конкретну семантику [Левин 1998:
459]. Ці умови дозволяють подібним метафоричним словосполученням легко трансформуватися у
субстантивно-субстантивні метафори (генітивні), а також у власне порівняльні конструкції. Для шістдесятників
же показовим, як уже зазначалося, є пошук нових образно-виражальних засобів. Саме цим, на наш погляд,
покликано співположення конкретної та абстрактної лексики, що знайшло вираження і в метафорах-
порівняннях: вічні терези [Костенко 1989: 226] → терези вічності → вічність, мов терези. Факт метафоризації
як конкретних, так і абстрактних іменників у складі атрибутивних словосполучень фіксує також дослідниця цих
конструкцій у поетичній творчості шістдесятників Т. П. Беценко [1999: 7].
Досліджені матеріали підтверджують, що найчисленніший, найбільш синтаксично вільний і семантично
неоднорідний тип становлять метафори, які приписують об’єкту невластиві йому риси. В атрибутивних
метафоричних словосполученнях цей тип реалізується як метафора-епітет [Левин 1998: 460]. Тільки в ньому
метафоричне значення має атрибутивний компонент, за рахунок чого такі метафори можна з повним правом
назвати прикметниковими. Вони виразно розшаровуються на кілька різновидів, пов’язаних у першу чергу з
їхньою семантикою.
Частина метафор-епітетів за функціональним навантаженням наближається до власне епітетів,
конкретизуючи, індивідуалізуючи образ. За нашими спостереженнями, у поезії шістдесятників в ролі таких
атрибутів часто вживаються прикметники із значенням кольору, особливо яскраво представлені у поетичному
мовленні М. Вінграновського: На сірім мурі чорний кіт Крізь білі вуса парко диха [Вінграновський 2004: 263];
Лиш одна біла чапля з малиновим волом У зеленій воді на сріблястій нозі стоїть [Вінграновський 2004: 311].
Колористичні епітети нерідко тільки на фоні контексту (як правило, у співвіднесенні з іншими епітетами)
набувають метафоричності: Сивий ворон карка в чорному тумані. Мчи ж мене, Мерані, в чорному тумані, Сині
мої думи ворону не знані [Вінграновський 2004: 275]; Був сірий день. І сірий був сусід. І сірий стіл. І сірі були
двері. І раптом нявкнув кольоровий кіт. Залив чорнилом вирок на папері [Костенко 1980: 149]; Бабуся твоя була
рабою, Була у чорних біла журба [Павличко 1979: 277]. У поезії Ліни Костенко фіксуємо надзвичайну
продуктивність метафор-епітетів подібного типу із семантикою коштовного каміння, що теж вживаються на
позначення кольору: смарагдові луги [Костенко 1989: 123]; вінки цибулі бурштинові [Костенко 1989: 123];
плоди бурштинові [Костенко 1989: 353]; діамантові жуки [Костенко 1980: 110]; смарагдовий ліс [Костенко
1989: 539].
«Виявлення ідейно-естетичної позиції художника особливо відчутне в незвичних поєднаннях з
порушенням понятійної, логічної сполучуваності» [Беценко 1999: 12]. Значний інтерес викликають епітети, які
персоніфікують описуване явище. Вони виражають як духовні, так і фізичні риси людини: розхристане поле
[Вінграновський 2004: 59]; сумна стежина [Вінграновський 2004: 65]; відгодовані серця [Вінграновський 2004:
136]; смутки сутулі [Костенко 1989: 309]; вулиці незрячі [Костенко 1989: 132]; смаглява ніч [Павличко 1979:
357]; смиренна тиша [Павличко 1979: 422]; байдужий дятел [Симоненко 2004: 20]; флегматичні мури
[Симоненко 2004: 21]. Саме персоніфіковані метафори-епітети є, на нашу думку, найвиразнішими і
найтиповішими у творчості шістдесятників.
Поодинокі конкретно-предметні епітети характеризується надзвичайною близькістю до атрибутивних
метафор-порівнянь, особливо з урахуванням того, що вони морфологічно виражаються відносними
прикметниками. Такі словосполучення легко можуть бути трансформовані у порівняльні конструкції зі
сполучниками як, ніби, однак при цьому вони зберігають синтаксичну відмінність – залежну позицію
метафорично вжитого слова. Наприклад: наждачний перон [Костенко 1989: 112] → перон, ніби наждак;
парчева злива [Костенко 1989: 270] → злива, як парча; сонця списаті промені [Павличко 1979: 462] → промені,
як списи. Окрему увагу звертаємо на атрибути, виражені складними прикметниками. Деякі з них містять
безпосереднє зіставлення з головним компонентом словосполучення: вишні чорноокі [Костенко 1989: 39] →
чорні очі вишень → вишні, як чорні очі; синьокрилий дим [Вінграновський 2004: 73] → сині крила диму → дим,
наче сині крила; кривавоносий ятаган [Вінграновський 2004: 190] → кривавий ніс ятагана → ятаган, як
кривавий ніс. Вважаємо за можливе розглядати такі атрибутивні словосполучення як периферійний тип
метафор-порівнянь.
Прикметник та іменник в атрибутивних словосполученнях з метафорами-епітетами, хоч і створюють
єдиний образ, синтаксично найменш залежні один від одного, не зумовлені один одним. На нашу думку, це Розділ VI. Проблеми лінгвістики тексту, дискурсології, дискурс-аналізу

193
пов’язано з відсутністю безпосереднього зіставлення у смисловій структурі таких метафор. Натомість
відбувається поповнення іменникового значення новими семами. Назвемо це явище семантичним
прирощенням.
Синтаксична незв’язаність епітетів дозволяє їм (на відміну від інших двох типів метафори) більш вільно
функціонувати у постпозиції до означуваного слова. Фактичний матеріал засвідчує значну кількість таких
вживань. Інверсія спостерігається переважно у випадках, коли атрибутивний метафоричний компонент
розташовується не просто після означуваного слова, а в кінці речення і, що принципово для поетичного
мовлення, в кінці рядка. Напр.: Іде епоха моя головата [Костенко 1989: 181]; І де ті сни давнеколишні?
[Костенко 1989: 188]; І бджоли пили мед з тичинок срібнооких [Вінграновський 2004: 86]; Намовчусь у темряві
німій [Вінграновський 2004: 153]; Він ішов через поля замріяні [Симоненко 2004: 19]; …Щоб кинуть мене на
пломені гострі [Павличко 1979: 387]; Крил очманілих помахи палючі [Павличко 1979: 400];. Саме позиція в
кінці поетичного рядка підкреслює логічний наголос на епітеті, зосереджує на ньому увагу.
Надзвичайно цікавими видаються нам метафоричні конструкції, що являють собою комплекс
атрибутивних метафор із різною смисловою співвіднесеністю компонентів. У простіших за структурою в межах
поширеного словосполучення взаємодіють кілька атрибутів (здебільшого два), синтаксично залежні від одного
іменника. Такою може бути метафора-загадка або метафора-порівняння, на яку «нашаровується» епітет:
кленовий туманний тунель [Костенко 1980: 73], солов’їна арія старанна [Костенко 1980: 81], бджолина музика
мажорна [Костенко 1980: 59]; духовним присмерком жахливим [Вінграновський 2004: 133]. Складніші
конструкції формують пов’язані між собою в межах речення два прості атрибутивні метафоричні
словосполучення: синій сон у небесному морі [Вінграновський 2004: 72]; …Та любуватись зоряним намистом
Під мариновані мелодії кантат [Симоненко 2004: 12].
Здійснений аналіз атрибутивних метафоричних словосполучень у поезії шістдесятників дає змогу
зробити висновок, що їхня смислова структура є розмаїтою. Вона представлена трьома типами: метафорами-
загадками, метафорами-порівняннями і метафорами-епітетами, причому загадки і епітети є неоднорідними за
співвідношенням компонентів словосполучень. Так, серед метафор-загадок виявлені як такі, що реалізують
своє значення незалежно від контексту, так і ті, що описують імпліцитний суб’єкт парафрастично у взаємодії з
контекстом. З-поміж розглянутих метафор-епітетів виділяється група метафор, які за смисловою структурою
близькі до метафор-порівнянь, але зберігають синтаксичні відмінності від них. Смислові особливості епітетів
дозволяють їм найбільш синтаксично вільно функціонувати у поетичному тексті. Виявлені також цікаві
сполучення різних атрибутивних метафор у межах однієї конструкції.
Отже, ми вважаємо, що дослідження атрибутивних метафор у поетичних творах шістдесятників
дозволило виявити нові аспекти у смисловій структурі метафори. Деякі з них досі не розглядалися навіть як
потенційні. Однак стаття не претендує на повне охоплення досліджуваної проблеми. На наш погляд, у
подальшому особливо цікавим було б дослідження смислової структури інших синтаксичних типів метафор та
з’ясування взаємозв’язку між цими двома критеріями.

Література
Беценко 1999: Беценко Т.П. Структура і поетичні функції атрибутивних словосполучень у поезіях
шістдесятників. Автореф. дис. …канд. філол. наук: 10.02.01 / Харківський держ. педагогічний ун-т
ім. Г.С.Сковороди. – Х., 1999. – 20 с.
Вінграновський 2004: Вінграновський М.С. Вибрані твори: У 3 т. – Т. 1: Поезії / Вступна стаття
Т. Салиги. – Тернопіль: Богдан, 2004. – 400 с.
Григорьев 1979: Григорьев В.П. Поэтика слова. – М.: Наука, 1979. – 344 с.
Костенко 1980: Костенко Л.В. Неповторність: Вірші, поеми. – К.: Молодь,1980. – 224 с.
Костенко 1989: Костенко Л.В. Вибране. – К.: Дніпро, 1989. – 559 с.
Кравець 1997: Кравець Л.В. Семантико-граматична структура метафори (на матеріалі поетичних творів
М. Зерова). Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.01 / Національний педагогічний ун-т
ім. М.П.Драгоманова. – К., 1997. – 18 с.
Левин 1998: Левин Ю.И. Структура русской метафоры // Левин Ю.И. Избранные труды. Поэтика.
Семиотика. – М.: Языки русской культуры, 1998. – С. 457-463.
Павличко 1979: Павличко Д.В. Вибрані твори у двох томах. Т. 1. – К.: Дніпро, 1979. – 517 с.
Симоненко 2004: Симоненко В.А. На схрещених мечах: Вибр. твори / Передм. О. Гончара; Упорядкув.,
післямова, комент. В. Костюченка. – К.: Унів. вид-во «Пульсари», 2004. – 384 с.

The article is devoted to the question of sense structure of metaphors, particularly attributive metaphorical word
combinations functioning in men of sixties poetry. Three types of metaphors are analyzed in connection with syntactic
peculiarities or their realization.
Keywords: metaphor-riddle, metaphor-comparison, metaphor-epithet, attributive word combination.
Надійшла до редакції 21 жовтня 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.