Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Руслана Зінчук — ДІАЛЕКТНА СПЕЦИФІКА ІМЕННОЇ СЛОВОЗМІНИ ЗАХІДНОПОЛІСЬКОГО ГОВОРУ (НА МАТЕРІАЛІ ЗАМОВЛЯНЬ)

У статті проаналізовано характерні особливості формотворення іменника, прикметника та
займенника в західнополіських замовляннях. Встановлено, що ці етнолінгвістичні тексти, зберігаючи як
архаїчні мовні явища, так і фонетико-морфологічні новотвори, типові для певного діалектного ареалу,
можуть слугувати одним із надійних джерел вивчення специфічних рис говірки або говору.
Ключові слова: словозміна, іменник, прикметник, займенник, замовляння.

Незважаючи на нівелювання багатьох складових давньої культури, вона дотепер представлена виразно
архаїчними явищами. Досі збережені в народі замовляння – “спроби людини своєю волею за допомогою
словесних формул та обрядів (за потреби) вплинути на інших людей” [Мойсієнко 1996: 126].
Витворені в прадавньому мовленнєвому середовищі та поширювані здебільшого в усній формі, вони
яскраво відтворюють мовну специфіку ареалу свого побутування. Достовірність цієї думки можна підтвердити
в процесі аналізу діалектних явищ на рівні словозміни іменних частин мови в західнополіських замовляннях.
Надійним джерелом фактичного матеріалу є власні записи, зроблені переважно у селі Смідин Старовижівського
району Волинської області, а також тексти замовлянь, подані в розвідках В. Мойсієнка [Мойсієнко 1996] та
І. Гунчика [Гунчик 2003]1.
Замовляння від зубного болю репрезентують такі, зафіксовані нами, словесні формули:
/ питбйіц′а м’нс′ац′ молодъей у старуго /
чи ни бол′йт′ зэби у мйртвого /
йак ни бол′йт′ у мйртвого /
хай ни бол′йт′ і в живуго /
с′в’ашчйн:ого / хришчйного рабб бужого (ім’я) //

/ стойнт′ дуб на горъ /
лижъет′ видм’нд′ у норъ /
съений кбмин′ в мури //
колъе тиех трие брбти
бэдут′ суд судъети /
хай тогд′н начинбйут′
зэби крутъети
с′в’ашчйн:ого / хришчйного
і вс′бкого молъетвин:ого рабб бужого (ім’я) //
Старожили села Смідин також засвідчують: / йак вйл′ми бол′йт′ зэби / тре обвистъе дитъену кругом
рабъени (‘горобини’) трие рбзи і казбти
/ о рабъено / рабъено /
йа тибй ни бэду
ни бъети / ни руббти /
посуб страшнэ зубнэ бъл′
съена муго (дочк’й мййі) забрбти //
На регіональну специфіку оформлення цих замовлянь указує ряд відмінностей супроти літературної
мови в іменній словозміні. Субстантивну формотвірну систему, уніфіковану в процесі зміни критеріїв
розрізнення типів іменникового відмінювання, репрезентують передусім говіркові закономірності реалізації
категорії роду субстантивів. Так, простежено родову варіативність іменника б’іл′ (точніше його фонетичного
варіанта бил′) на смисловому рівні при збереженні флексії. У замовлянні, як і в говірці, цей субстантив
функціонує як лексична одиниця жіночого роду: страшнэ зубнэ бъл′.

1 Ілюстративний матеріал із розвідок В. Мойсієнка та І. Гунчика подано зі збереженням авторського написання.
© Зінчук Р.С., 2009 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

204
Діалектну специфіку оформлення родового відмінка однини іменників жіночого роду з основою на
задньоязиковий засвідчує форма дочк’й, що постала через типове для говірки явище обниження і розширення
артикуляції наголошеного [и].
Процес депалаталізації історично м’якого сонорного вібранта [р′] простежено в місцевому відмінку
однини іменників I та II відміни: на горъ, у норъ, в мури.
Ад’єктивну діалектну словозміну в цих замовляннях репрезентують форми називного відмінка однини
прикметників чоловічого роду: съений кбмин′ як наслідок вирівнювання за аналогією до твердої групи; м’нс′ац′
молодъей як результат дії характерних для говірки фонетичних закономірностей.
Окремі відмінності супроти літературної мови простежено у структурі та відмінюванні займенників. Так,
у формі родового відмінка займенника 2 особи однини засвідчено підвищення і звуження артикуляції [е] > [и] у
першому ненаголошеному складі: тибй. Присвійний займенник жіночого роду мойа у родовому однини
представлений формою мййі. Такі структури дослідники розглядають як результат стягнення та регресивної
асиміляції [Самійленко 1970: 144], припускаючи, однак, вплив словоформ вказівного займенника сеї [Бевзенко
1960: 171].
Замовляння від крові репрезентує словесна формула:
/ в нид′нл′у рбно пуд окнум
дв’і ръчк’і потиклу /
йіднб вод′анбйа /
дрэга кровйанбйа /
вод′анб потиклб /
кровйанб стбла //
ішлб бужа мбти вноч’н /
згубъела кл′уч’н /
дай буже / шоб найшлб /
шоб (ім’я) кров ни йшлб //
Одна з наших респонденток також зізналася: / то вже йак дес′ мойй поръзалос′а / і вйл′ми кров валъела /
чи з:эба кров / то йа все шиптбла трие рбзи такй / шо ни так то комэ роскбзуйу //
/ ішлб бужа мбти горуйо /
с′нйала ружу прбвийо рукуйо /
шоб тбйа ружа зруду ни зийшлб /
шоб (ім’я) кров ни йшлб //
На діалектну специфіку оформлення словозмінної системи цих замовлянь указують передусім локально
обмежені структури орудного відмінка однини субстантивів давніх ā-основ. Засвідчені в одиничних
західнополіських говірках2, а також у говірках Тернопільщини [ІУМ 1978: 80], форми із фонетично зумовленим
закінченням -ойо простежено також у досліджуваних етнолінгвістичних текстах: горуйо, рукуйо. І. Матвіяс
розглядає такі структури як результат контамінації форм на -о та -ойу. Дослідник не заперечує також
можливості дії гіперичного (пов’язаного з намаганням ужити правильну форму) відштовхування від укання
[Матвіяс 1974: 57–58].
Називний відмінок множини субстантивів представлений формою із фонетично зумовленим закінченням
-і: дв’і ръчк’і.
У називному відмінку однини ад’єктивів жіночого роду простежено типове для говірки паралельне
вживання членних нестягнених та стягнених структур: вод′анбйа, кровйанбйа та вод′анб, кровйанб; пор. з
народнорозмовної традиції села: / колъес′ хатъе кръели солумойо / то молотъели збиж ц′нпом / шоб солума
ръмна булб / бо то ш тре ръмнайа та солума на стръху //
Спосіб позбавлення гикавки жителі села Смідин описують так: / йак дес′ вуз′миц′а ни в’ндомо звъдтк’і
тбйа шо в нас звэт′ г’йкавка / тре водъе с крэшк’і попъети отак од вэха до вэха і хэтко казбти дйв’іт′ раз /
/ г’йкавка пъекавка / йдъе до водъе /
в куго хоч нападъе /
чи в:олб / чи в коруви /
чи в жидъвк’і здоруви //
Скорочений варіант цього замовляння зафіксовано у селі Мизово Старовижівського району Волинської
області:
/ г’йкавка бръекавка / йдъе до водъе /
в куго хоч / в туго й нападъе //
Позбутися гикавки можна також, повторюючи кілька разів:
/ г’йкавка пъекавка /
йдъе до кринъеци / напъейс′а водъеци //

2 Аналізовані структури фіксовані нами в говірках н.пп. Смідин Старовижівського району, Доротище Ковельського
району, Велимче Ратнівського району, Зачернеччя Любомльського району Волинської області. Розділ VIІ. Особливості говорів української мови та проблеми соціолінгвістики

205
Діалектну специфіку словозмінної системи цих замовлянь засвідчують форми родового відмінка однини
субстантивів з такими флексіями: а) -ие, що постала фонетично – в результаті обниження і розширення
артикуляції наголошеного [и]: до водъе; б) -і після задньоязикового кінцевого приголосного основи як наслідок
вторинного перехідного пом’якшення цього консонанта: в жидъвк’і; в) -и, що засвідчена в іменниках з основою
на свистячий і відбиває процес депалаталізації приголосного: до кринъеци, водъеци.
Відмінкова форма до мора [Мойсієнко 1996: 160] засвідчує ствердіння історично м’якого сонорного
вібранта [р′].
Родовий відмінок однини ад’єктивної словозміни представлений формою з ненаголошеною стягненою
флексією -и, поява якої, за припущенням А. Грищенка, може бути зумовлена наслідком вирівнювання
відмінкової парадигми прикметників жіночого роду за принципом односкладовості закінчень [Грищенко 1978:
97]: в жидъвк’і здоруви.
Своєрідну “профілактичну” роль виконує словесна формула:
/ ішлб бужа мбти / питблас′а /
з гусподом бугом стричблас′а //
кудб йдеш? / до рабб бужого /
с′в’ашчйн:ого / хришчйного (ім’я) //
бнголи с′в’атъейі /
устбн′те до пумочи вден′ і вноч’н //
У зафіксованому замовлянні простежено закономірну з історичного погляду флексію -и в родовому
відмінку однини іменника жіночого роду: до пумочи (‘помич’, ‘поміч’ –допомога). Збережено також нестягнену
форму називного відмінка множини ад’єктива із закінченням -ъейі, що позначене впливом типових для говірки
фонетичних закономірностей: бнголи с′в’атъейі.
Окремі відмінності від літературної мови спостережено у словозмінній системі західнополіських
замовлянь від усього поганого, зафіксованих В. Мойсієнком. Так, депалаталізацію свистячого засвідчує форма
помучніца [Мойсієнко 1996: 148]. Структура у морє [Мойсієнко 1996: 149] вказує на збереження історичної
м’якості сонорного вібранта [р′]. Орудний відмінок множини субстантивів представлений формою з флексією —
амі: замкамі [Мойсієнко 1996: 149].
Ад’єктивну словозмінну систему характеризують структури із закінченнями: а) -и, що постало шляхом
редукції кінцевого [й] у прикметнику чоловічого роду: Юрій сьвяти [Мойсієнко 1996: 148]; б) -айа, що
засвідчує збереження нестягненої форми ад’єктива жіночого роду: Божая Мати [Мойсієнко 1996: 148].
Форма орудного відмінка однини присвійного займенника із свеї хати [Мойсієнко 1996: 148] постала
внаслідок втрати інтервокального [й] та стягнення асимільованих голосних.
Важливе місце у “магічній” народній медицині села посідають замовляння від вроків як джерелб безлічі
хворобливих симптомів:
/ ішлб причъеста золотъем мустом /
кудб тие йдеш? /
ідэ до (ім’я) врук’і ск’ідбти //
подэмано / погбдано / помъшл′ано /
с кол′нн / з гол′нн / ш чъеколодкув / з х’нбйажув //
постбв гуспод′і до пйршого здорувйа //
леит′нте в’ітръе на лузи / на лэни /
повъешайтис′а і потоп’нтис′а //

/ пйршим рбзом з дубрим чбсом /
стан′ соб’н гусподи на пумуч /
йа бэду гуспода неибйсного прохбти /
новонаружаному (ім’я) пумуч од врукув давбти //
с′імдис′йт с′ім верств /
с′імдис′йт с′ім супротъевникув /
с′імдис′йт с′ім мэченикув /
с′імдис′йт с′ім кол′эчок /
ід′нте тудб / де сунце ни схудит′ /
де лудс′к’йй глаз ни захудит′ /
там вам жъети / виживбти /
в съен′ому мури вуду випивбти /
а тут вам ни жъети /
чирвунийі кров’н ни пъети /
жувтийі кусти ни ломъети //
ни йа помагбйу / сам госпуд′ помагбйе /
ни йа подихбйу / сам госпуд′ подихбйе / ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

206
шоб тие спбла / пириспбла /
благополэчно встбла /
шоб твойй сйрце ни шчим’нло / ни бол′нло /
до кунц′й в’нку заним’нло /
ам’нн′ //
Замовляння діють тоді, коли їх повторити три рази, а потім закріпити сказане молитвою “Отче наш”,
також промовленою тричі.
Зафіксовані у селі й короткі словесні формули – обереги від вроків, супроводжувані певними
обрядодіями:
– / йакшу йе пудузра на врук’і / то подулом спуднъеци або спъд′н′ійі соручк’і тре въетирти лицй дитъени
і трие рбзи сказбти / чием народъела / тием і отходъела //
– / йак хто зуручив / тре обнистъе с′в’ачуну сил′ над головуйо прут′ів часовййі стр′йлк’і / к’йнути сил′
в:огун′ так / шоб зробъети нййо хрест / і казбти / хто наган′ййе / хай на сибй забирбйе //
– / йак ббчиш / шо на тибй хтос′ вйл′ми дъевиц′а / кажъе / сил′ тоб’н в:учи / жил′нзо в зэби / шоб ни
зуручив //, – радять старожили села.
Етнолінгвістичний матеріал, залучений для дослідження, дає підстави твердити про очевидний вплив
діалектної специфіки на словозмінну систему західнополіських замовлянь від вроків.
Так, під впливом чинників фонетичного характеру постали форми родового відмінка однини
субстантивів із флексіями: а) -е, що засвідчена в іменнику чоловічого роду м’якої групи і відбиває процес
підвищення і звуження артикуляції наголошеного [а] після м’якого приголосного: до кунц′й; б) -е як наслідок
обниження і розширення артикуляції наголошеного [и] в іменнику жіночого роду: з горе [Гунчик 2003: 161];
в) -і, що простежена після задньоязикового кінцевого приголосного і засвідчує розвиток *кы > кі: з-пуд шапкі
[Гунчик 2003: 161], із спенкі [Гунчик 2003: 163], з желкі [Гунчик 2003: 163].
Унаслідок ствердіння історично м’яких консонантів за схемою твердої групи оформлені різні відмінкові
форми субстантивів: в мури, двери [Гунчик 2003: 159], чириз мора [Гунчик 2003: 159], в каплеци [Гунчик 2003:
159], рукавици [Гунчик 2003: 159], нагавици [Гунчик 2003: 159], з-пуд чипца [Гунчик 2003: 161], з-пуд винца
[Гунчик 2003: 161].
Називний та знахідний відмінки множини іменників представлені формами з фонетично зумовленим
закінченням -і, що виступає після задньоязикового кінцевого приголосного основи і засвідчене переважно у
ненаголошеній позиції: врук’і, в бокі [Гунчик 2003: 159], врочийкі [Гунчик 2003: 160], пташичкі [Гунчик 2003:
161], на жонкі [Мойсієнко 1996: 146], на дівкі [Мойсієнко 1996: 146], на сорокі [Мойсієнко 1996: 146], собакі
[Мойсієнко 1996: 147]; флексія -ие спостережена під наголосом після [р]: в’ітръе. У цих відмінкових формах
окремі іменники мають закінчення -а: на лисб [Гунчик 2003: 160], голосб [Гунчик 2003: 160].
Давні флексії родового відмінка множини іменників колишніх -ǔ- основ -*овъ, -*евъ, унаслідок
рефлексації етимологічних *о та *е, в замовляннях представлені фонетичними варіантами -ув, рідше -ив: ш
чъеколодкув, з х’нбйажув, од врукув, супротъевникув, мэченикув, ангєлув [Гунчик 2003: 159], помислув [Гунчик
2003: 164], апостулив [Гунчик 2003: 161], ангелив [Гунчик 2003: 163]. Закінчення -ув позначене великою
активністю при творенні відповідних західнополіських словоформ, як правило, в ненаголошеній позиції: пйет′
брбтув, г’іктбрув, сто грбмув, мн′іго жэкув, злод′нйув, к’ілумитрув, охутн′ікув, салдбтув, укрбйінцув; флексія
-ив частіше вживана під наголосом: братъв, грибъв, жидъв, знахуръв, снопъв, трахторъв3.
При оформленні родового відмінка множини окремих іменників домінує закінчення -ей, зумовлене
впливом давніх вокалічних -ǐ-основ: з язикєй [Гунчик 2003: 162]. Такі структури засвідчені передусім у східній
частині західнополіського говору: бабйй, бородйй, воронйй, машинйй, хатйй, хлебйй, цирквйй.
Процес формотворення субстантива з вухів [Мойсієнко 1996: 147], очевидно, позначений дією аналогії.
Активно побутують такі словоформи і в мовленні поліщуків (щоправда, частіше вживані з флексією -ув як
однією з фонетичних видозмін давнього *-овъ): лъшкуў, колйсуў.
В опрацьованому етнолінгвістичному матеріалі збережено характерні особливості діалектної словозміни
прикметника. Так, регіональна специфіка оформлення називного відмінка однини ад’єктивів чоловічого роду
зумовлена обниженням і розширенням артикуляції наголошеного [и]: лудс′к’йй глаз, святей Юрий [Гунчик
2003: 160]. У називному відмінку однини прикметників жіночого роду активно функціонують членні нестягнені
форми з флексією -айа: Прісьвятая Матір Божа [Мойсієнко 1996: 147], Божая Матюнка [Гунчик 2003: 159],
Красная Панна [Гунчик 2003: 160], святая водеця [Гунчик 2003: 161].

3 Детальніше про реалізацію аналізованої відмінкової позиції в описуваному ареалі див.: Зінчук Р. Родовий відмінок
множини іменників у західнополіських говірках // Матеріали II Міжнародної науково-практичної конференції аспірантів і
студентів “Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє” (16–17 квітня 2008р.): у 2–х т.– Луцьк: РВВ
“Вежа” Волин. нац. у-ту ім. Лесі Українки, 2008.– Т. 1.– С. 313–315.
Розділ VIІ. Особливості говорів української мови та проблеми соціолінгвістики

207
Форми родового відмінка однини ад’єктивів жіночого роду виступають з такими флексіями: а) -ийі:
чирвунийі кров’н, жувтийі кусти; б) -ей, що постала з -ейі шляхом редукції кінцевого голосного: од лихей
людини [Мойсієнко 1996: 146].
Орудний відмінок однини прикметників чоловічого роду представлений структурами, що зумовлені
впливом фонетичних процесів: золотъем мустом, золотем кілочком [Гунчик 2003: 158].
У досліджуваних етнолінгвістичних текстах простежено активне функціонування нестягнених форм
називного та знахідного відмінків множини прикметників із закінченнями: а) -ийі: бистриї рики [Гунчик 2003:
159]; б) -ейі: золотеї ключі [Гунчик 2003: 159], на сухєї лози [Гунчик 2003: 163]; в) -ийа (після задньоязикових –
варіант -ійа): крутия гори [Гунчик 2003: 162], жовтия піски [Гунчик 2003: 162], на тихія вискі [Гунчик 2003:
162], на сухія лози [Гунчик 2003: 161]. У повних стягнених формах ад’єктивів називного та знахідного відмінків
множини засвідчено флексію -и: на темни лиса [Гунчик 2003: 161], врокі дівочи, парубочи, чоловічи [Гунчик
2003: 164], хоча врокі жіночі [Гунчик 2003: 164].
Діалектною специфікою позначені фонетичне оформлення та відмінювання займенників. Так, наслідком
обниження і розширення артикуляції [и] зумовлені форми називного відмінка однини особових займенників:
те [Гунчик 2003: 158], ме [Гунчик 2003: 159], ве [Гунчик 2003: 164]. У 2 особі множини представлена типово
західнополіська структура віте [Гунчик 2003: 159]. Під дією фонетичних процесів постала форма знахідного
відмінка зворотного займенника на сибй. Форма присвійного займенника муя [Гунчик 2003: 161] відбиває
розвиток *о > [у].
Наведений та проаналізований матеріал засвідчує, що етнолінгвістичні тексти, зокрема замовляння,
можуть слугувати одним із важливих джерел вивчення специфічних рис говірки. Значною мірою завдячуючи
усній традиції поширення, вони зберігають як свідчення мовної архаїки, так і фонетико-морфологічні
новотвори, характерні для певного діалектного ареалу.

Умовні скорочення назв джерел
Гунчик 2003 – Гунчик І. Тео- і агіонімічні персонажі у структурі західнополіських оказіонально-
обрядових текстів від вроків // Treści i mechanizmy przenikania kultur na pograniczu polsko-ukraińskim. – T. 2. –
Ryki, 2003. – S. 147–165.
Мойсієнко 1996 – Мойсієнко В. Поліські замовляння // Древляни: Збірник статей і матеріалів з історії та
культури Поліського краю. – Вип. 1. – Львів, 1996. – С. 121–165.

Література
Бевзенко 1960 – Бевзенко С. П. Історична морфологія української мови (Нариси із словозміни та
словотвору). – Ужгород: Закарпатське обл. вид-во, 1960. – 416 с.
Грищенко 1978 – Грищенко А. П. Прикметник в українській мові. – К: Наук. думка, 1978. – 207 с.
ІУМ 1978 – Історія української мови: Морфологія. – К.: Наук. думка, 1978. – 539 с.
Матвіяс 1974 – Матвіяс І. Г. Іменник в українській мові. – К.: Рад. шк., 1974. – 184 с.
Самійленко 1970 – Самійленко С. П. Нариси з історичної морфології української мови: У 2-х част. – Ч. 2.
– К: Рад. шк., 1970. – 190 с.

The article analyses the typical peculiarities of modification of the noun, adjective and pronoun in Western
Polissyan Charms. It is claimed that this kind of ethnolinguistic texts, preserving archaic features as well as new
phonetico-morphological formations typical of a certain dialectal area, can serve as a reliable source of the study of
concrete dialect specificity.
Key words: word modification, noun, adjective, pronoun, charm.
Надійшла до редакції 14 жовтня 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.