Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Анна Лисенко — ПЕРВИННІ ОЙКОНІМИ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Назви, структурно оформлені на доойконімному рівні, виникли лексико-семантичним шляхом на основі
апелятивів (рідше – власних назв). Ойконіми такого типу називаються первинними. У публікації висвітлено
особливості морфемної будови та семантики твірних основ таких назв, проаналізовано їх мотиваційну базу, а
також з’ясовано ступінь поширення первинних топонімів на фоні загального ойконімікону Полтавської
області.
Ключові слова: ойконім, доойконімний рівень, лексико-семантичний спосіб.

Логічним початком синхронно-діахронного аналізу ойконімів Полтавщини (з’ясування структури назв,
оформлених на доойконімному рівні деривації, визначення словотвірних моделей, у межах яких
репрезентовано назви, та встановлення продуктивності основних з виділених моделей протягом XI – XХІ ст.)
стала класифікація досліджуваних онімів на семантичні групи (залежно від лексичного значення основ
мотивувальних слів) [Лисенко 2007].
У вітчизняній топоніміці, як і в слов’янській загалом, актуальною залишається проблема дослідження
усієї різноманітності способів творення власних географічних назв як на базі апелятивів, так і онімів різних
класів. Семантична класифікація назв, безперечно, послуговується паралельним членуванням їх за структурою.
Однак взаємозалежність обох рівнів (семантичного та структурного) більшою мірою проявляється під час
словотвірного аналізу апелятивів [Лисенко 2004: с. 54].
Лексико-семантичний, структурний і формальний аспекти ойконімії тісно пов’язані між собою. Для
точного визначення правопису й мотивації того чи того оніма велике значення мають особливості його
творення. Питання граматичної будови тополексем не втрачає своєї актуальності, незважаючи на велику
кількість присвячених йому ономастичних досліджень. Аналізові лексико-семантичного способу творення
онімів різних класів за останні роки присвячено достатньо уваги [Карпенко 1992, Карпенко 1970]. Є й інші
праці, присвячені власним назвам доойконімного рівня деривації, зокрема А. Корепанова дослідила географічні
терміни в ойконімії півдня України [Корепанова 1974], М. Худаш присвятив дослідженню українських
карпатських і прикарпатських назв населених пунктів декілька монографій [Худаш, Демчук 1991; Худаш 1995;
Худаш 2004]. В останні роки до цього питання звертались також М. Габорак, Р. Осташ, Л. Радьо, А. Собуцький,
Д. Дика, Н. Царалунга, Н. Герета, В Яцій, І. Волянюк (Смага), М. Тишковець, Ю. Абдула [Студії 2004;
Ономастика і апелятиви 2005; Студії 2007; Наукові записки 2006]. Питання творення первинних назв в
ойконімії Полтавщини остаточно не вивчене.
Мета цієї статті – визначити склад первинних назв поселень Полтавської області, виявити особливості їх
будови й мотиваційної бази та з’ясувати частотність відповідних структурно-семантичних моделей, у межах
яких репрезентовано ойконіми обраного для дослідження регіону.
Поселення є відносно пізніми географічними об’єктами, тому для їх іменування використовувалися не
тільки назви, що спеціально створювалися з цією метою, але й готові, структурно сформовані назви інших
реалій. Таке творення ойконімів спричинилося до виникнення двох рівнів їх деривації – доойконімного та
ойконімного. У результаті всі ойконіми Полтавської області за способом деривації поділяємо на дві групи –
назви населених пунктів доойконімного рівня деривації (первинні) та назви населених пунктів ойконімного
рівня деривації (вторинні). Перші утворилися внаслідок ойконімізації назв певних груп людей, топографічних
апелятивів або інших груп топонімів, зокрема гідронімів, а другі – за допомогою ойконімотвірних формантів
переважно від іменувань людей. У цій статті ми спробуємо дослідити цю групу ойконімів Полтавської області.
Назви поселень доойконімного рівня деривації (первинні)
При словотвірному аналізі топонімів у кожному конкретному випадку важливо визначити, чи маємо
справу з топонімійною деривацією – утворенням топонімів від відповідних базових назв за допомогою певних
топонімних афіксів, а чи з топонімізацією апелятивів, патронімів, етнонімів і т.ін., тобто семантичною
трансформацією, а також з перенесенням назв з існуючих уже здавна географічних об’єктів (гір, рік, боліт і т.п.)
на утворені біля них населені пункти.
Визначальною ознакою первинних ойконімів є те, що творення їх відбувалося без участі
топонімотвірних формантів – шляхом топонімійного переосмислення (топонімізації) апелятивів (рідше –
власних назв). Формальними показниками первинних назв населених пунктів є суфікси –ич-і, -івц-і, -инц-і,
-ан-и, -и, -і та ін: Бабичі Реш. (АТП ІІ: 128, 138, 154), Зуївці Мирг. (АТП І: 104, 126; АТП ІІ: 118), Савинці Орж.
© Лисенко А.В., 2009 Розділ VIII. Проблеми ономастики

213
(АТП ІІ: 122), Балгани Луб. (АТП ІІ: 154), Боцули Киш. (АТП ІІ: 139), Бондарі Крем. (АТП ІІ: 19, 110) [Лисенко
2007: 148].
Це не означає, однак, що морфемна будова онімів, структурно оформлених на доойконімному рівні, не
передбачає наявності у складі таких топонімів вторинних назв або інших (крім вище перерахованих) афіксів:
серед онімізованих апелятивів можуть бути й будь-які афіксальні, проте їх не варто сплутувати з назвами, що
виникли шляхом словотвірної розбудови основи загального слова (Городище (АТП І: 17, 31, 67) ← городище,
але Кам’янка Дик. (АТП ІІ: 69)← камінь). Серед останніх, зокрема, морфологічні утворення з формантами
*-ьj-е, *-ьj-а, -ець, -иц-я.
Отже, назвами поселень доойконімного рівня деривації вважаємо утворення, що виникли внаслідок
семантичної трансформації безафіксних і афіксальних апелятивів, групових назв людей, окремих топонімів
(гідронімів, оронімів) в однойменні назви населених пунктів, наприклад, с. Гора Полт. (АТП ІІ: 127) < гора.
Наявні в первинних назвах форманти не є ойконімотвірними, оскільки вони існували уже в однойменних
базових назвах цих ойконімів: апелятивах, найменуваннях людей за їхнім предком або родоначальником,
найменуваннях груп людей за їхнім заняттям, професією: Воскобійники Крем. (АТП ІІ: 111).
Усього групу назв доойконімного рівня деривації складають 1222 одиниці (45,4 %). З огляду на те, що
дериваційний процес первинних назв поселень пов’язаний лише зі зміною значення твірних слів, словотвірні
моделі ойконімів Полтавської області доойконімного рівня деривації розглядаємо в рамках двох груп,
пов’язаних із семантикою, а не формальною структурою, базових назв:
1) ойконіми, в основі яких лежать апелятиви, тобто утворені способом онімізації;
2) ойконіми, в основі яких лежать власні назви, тобто утворені способом трансонімізації.
1.1. Ойконіми, в основі яких лежать апелятиви
Цю групу ойконімів складають 199 назв (7,4 %): Низ, Пристань, Стадня.
Онімізація апелятивів здійснюється поступово: загальна назва спочатку закріплюється за одним
конкретним денотатом, а через певний час стає його власною назвою. Процес семантичної трансформації є
досить складним і тривалим, оскільки на першому етапі такого перетворення семантичне навантаження nomina
appellativa звужується до одиничного, потім втрачається лексичне значення загальної назви, а залишається
лише номінативно-ідентифікуюча функція тополексем. Отже, онімізація – це один із різновидів лексико-
семантичного способу словотворення..
Ойконіми, утворені від безсуфіксних та суфіксальних апелятивів шляхом онімізації, становлять кількісно
найбільший клас первинних назв.
Географічні назви у мові функціонують у формі одного числа – в однині або множині. Питання про
форму граматичного числа тісно пов′язане з історією їх первинного лексичного значення. За семантикою базова
апелятивна лексика таких ойконімів дуже неоднорідна. Найчастіше “твірними” для розгляданих ойконімів-
дериватів є географічні терміни, які можуть уживатися як у сингулярній, так і в плюральній формі: Низи Крем.
(АТП ІІ: 25), Байрак Вб. (АТП ІІ: 92), Верховина Мирг. (АТП ІІ: 118), Гірки Лохв. (АТП ІІ: 112), Долина Гад.
(АТП ІІ: 141), Лани Глоб. (АТП ІІ: 100, 171). Рідше для номінації використовувалися назви-характеристики
ґрунту й фауни місцевості: Піски Дик. (АТП ІІ: 162), а також назви будівель, споруд, які, очевидно, знаходилися
на території об’єкта називання: Будки Греб. (АТП ІІ: 101), Землянки Глоб. (АТП І: 104; АТП ІІ: 97), Окіп Греб.
(АТП ІІ: 27, 99, 115). Сингулярна чи плюральна форма таких ойконімів повністю залежить від того, в однині чи
в множині були представлені ті об’єкти, які позначені твірними апелятивами і виступили мотивувальною
ознакою назв поселень.
1.2. Відапелятивні ойконіми в однині
Назви населених пунктів цього типу утворюють групу з 83 одиниць (3,08%).
За семантикою базова апелятивна лексика ойконімів цього класу дуже неоднорідна. Найчастіше
„твірними” для ойконімів-дериватів є народно-географічні терміни. До лексико-семантичних груп таких
термінів належать:
— назви форм рельєфу: Байрак Вб. (АТП ІІ: 92), Бугор Коб. (АТП ІІ: 139), Верховина Мирг. (АТП ІІ:
118), Гора Коб. (АТП ІІ: 140), Долина Гад. (АТП ІІ: 141),
— назви на позначення споруд, будівель та інших результатів діяльності людей: Артіль Орж. (АТП ІІ:
145), Завод Орж. (АТП ІІ: 142), Клин Гад. (АТП ІІ: 158), Криниця.
— назви на позначення розташування та геометричної форми місцевості: Довжок Зіньк (АТП ІІ: 103),
Кордон Гад. (АТП ІІ: 144), Кут Вб (АТП ІІ: 171), Куток Крем. (АТП ІІ: 145), Круглик Гад. (АТП ІІ: 96);
— назви ґрунтово-літологічних умов території: Граніт Полт. (АТП ІІ: 156);
— назви, пов’язані з гідромежею: Брід Зіньк. (АТП ІІ: 167), Затон Вб. (АТП ІІ: 92), Лиман Реш. (АТП ІІ:
24, 128), Пристань Хор. (АТП ІІ: 132);
— назви, пов’язані з фітоценозом: Рокита Вб. (АТП ІІ: 93), Діброва Зіньк. (АТП ІІ: 101)
— апелятиви з географічною семантикою „поселення”: Поселок Крем. (АТП ІІ: 163), Слобідка Лохв.
(АТП ІІ: 112), Городок Киш. (АТП ІІ: 140), Градизьк Град. (АТП ІІ: 8, 9, 59, 66, 76, 96).
1.3. Відапелятивні ойконіми в плюральній формі
Ойконіми цього типу є більш продуктивними порівняно з попередньою групою – 116 назв (4,31 %) ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

214
Дослідники слов’янської топонімії відзначали специфічну функцію флексії називного відмінка множини
(переважно –и) як спеціалізованого топонімічного форманта.
Вважаємо, що терміни „топоніми-плюративи” і „плюральні форми топонімів” рівнозначні. Географічні
назви типу Піски Дик. (АТП ІІ: 162), Береги Реш. (АТП І: 112, 132, 141), не виражаючи кількісних відношень,
не маючи словозміни за категорією числа, формально представлені у множині [Лисенко 2007: 157].
До розряду назв населених пунктів Полтавської області переходять лексичні одиниці багатьох
тематичних груп: назви, що виражають певні особливості місцевості, її рельєф: Мармури Коз. (АТП ІІ: 146),
Піски Дик. (АТП ІІ: 162); назви на позначення рослинного світу: Вербки Сем. (АТП ІІ: 131), Вишняки Карл.
(АТП ІІ: 169); назви, що вказують на відношення до предметів і об’єктів матеріальної культури: Сапи Орж.
(АТП ІІ: 149), Казанки Коб. (АТП ІІ: 158), Колони (АТП ІІ: 144); назви людей за походженням: Драбівці Золот
(Пад КБ; АТП І: 120), Савинці Мирг. (Пад КБ; АТП І: 127; АТП ІІ: 118); назви за спорідненістю та свояцтвом:
Сватки Гад. (АТП ІІ: 96), Батьки Зіньк (АТП ІІ: 102), назви за родом занять чи соціальним станом: Ковалі
Крем. (АТП ІІ: 110, 143). Між ойконімами, що походять від родових і службових назв, практично неможливо
провести чітку межу, оскільки їхні твірні основи могли первісно означати як людей певної професії, так і
родову назву, тобто групу людей з однаковим прізвищем. Пор., наприклад, Токарі Лохв. (АТП ІІ: 113) < токарі,
множина від токар „робітник, фахівець з механічної обробки металу, дерева й інших матеріалів способом
обточування на верстаті” [Словник української мови: В 11 т. – К.: Наук. думка, 1970 – 1980, т. Х: 177], або від
антропоніма Токар у множині. Процес творення оніма Савинці відбувався в такий спосіб: особова назва
родоначальника – Сава – дала початок іменуванню його нащадкам (можливо, підданим), з часом утворився
відповідний патронім (савинці), який далі семантичним шляхом перейшов у назву поселення, де ці нащадки
жили.
2.2. Ойконіми, утворені способом трансонімізації
Ця група ойконімів є найбільш продуктивною в Полтавській області – 901 назва (33,5 %).
Виникнення топонімійної омонімії найчастіше спричинюється дією метонімії, тобто розподіленням,
розчленуванням спільної назви на два географічні об’єкти, розташовані поряд, і специфікою місцевого
„територіально-часткового” назвотворення, характерного для того чи іншого регіону. Іноді омонімічні назви
можуть виникати незалежно одна від одної [Черняхівська: 92].
2.2.1. Ойконіми від групових назв людей на –и
Подібні назви населених пунктів утворюють групу в 649 одиниць (24,1%).
Ойконіми на –и/-і складають кількісно значний клас первинних назв, в основі яких прізвищеві назви,
прізвища чи імена: Балюки Вб. (АТП ІІ: 94), Білоконі Коб. (АТП ІІ: 154), Бондарі Крем. (АТП ІІ: 19, 110), Бочки
Хор. (АТП ІІ: 132), Бридуни Нс. (АТП ІІ: 121), Бринзи Коб. (АТП ІІ: 105), Вишарі Вб. (АТП ІІ: 93.
За часом формування ойконіми у формі множини, мотивовані назвами людей, Д.Г. Бучко пропонує
розглядати в такій послідовності: ойконіми на –ичі (-овичі, -евичі, -иничі), -івці, -инці, -ани, -и/ -і [Бучко: 86]. З
них ті, що утворилися шляхом трансонімізації, характеризуються всіма цими суфіксами, які містилися
переважно в структурі твірних антропонімів
2.2.2. Відгідронімні назви
Як уже зазначалося, акт словотворення може зводитися до семантичного розвитку твірної пропріальної
лексеми, унаслідок цього виникає метонімія, метафора чи меморіальна назва. Такий спосіб словотворення в
межах ономастичної лексики називається трансонімізацією, або переходом слів із одного класу пропріальної
лексики в інший: Хорол Хор. (АТП І: 10, 22, 23, 30, 68, 76; АТП ІІ: 5, 8, 10, 26, 57, 59, 65, 66, 73, 75, 81, 84, 90,
131), Варва Карл. (АТП І: 71). Переважна більшість топонімійних омонімів засвідчена внаслідок взаємодії
гідронімів й ойконімів. Це пояснюється тим, що повторювані назви являють собою ті морфологічні та
семантичні моделі, які на певному історичному етапі є для населення найважливішими.
Однією з ознак гідронімів, що відрізняє їх від ойконімів, є здатність безпосередньо виражати атрибутивні
відношення до тих чи тих реалій навколишньої дійсності, відбитих в основах назв. Так, річку із непрозорою,
рудуватою водою названо Руда. Поселення ж, що виникло неподалік від цього водного об’єкта, іменувалося
відповідно до гідроніма – Руда Глоб. (АТП ІІ: 113).
Найчастіше семантика твірних основ, що ними мотивовані відгідронімні ойконіми, пов’язана з кольором
або ступенем забрудненості води: Ржавець Іван. (АТП І: 112), Гнилиця Реш. (АТП ІІ: 156) та рослинністю,
характерною для місцевості, де знаходиться водний об’єкт: Берестовенька Гад. (АТП ІІ: 138), Комишанка
Мирг. (АТП ІІ: 37). Л.Т. Масенко зазначає з цього приводу, що „не викликає сумніву гідронімічне походження
назв, утворених від гідрографічних термінів, а також назв, які характеризують водний об’єкт – вказують на
колір води, її смак, характер течії, конфігурацію русла тощо” [Масенко: 33].
Принципи номінації в системі власних назв, зокрема ойконімів і гідронімів, установлюються на основі
лексичної опозиції. Унаслідок цього між однойменними словами можуть виникати омонімічні, паронімічні та
синонімічні відношення. Омонімія, яка виникає між назвами об’єктів різних класів, як природних, так і
штучних: рік, гір і населених пунктів, називається симетричною. Варто також зазначити, що омонімічними
бувають не тільки назви населених пунктів і малих річок, а й назви населених пунктів і більших водних артерій.
Зокрема, на території Полтавської області це згадувані ойконіми: Хорол Хор. (АТП І: 10, 22, 23, 30, 68, 76; АТП Розділ VIII. Проблеми ономастики

215
ІІ: 5, 8, 10, 26, 57, 59, 65, 66, 73, 75, 81, 84, 90, 131), Говтва Зіньк. (АТП ІІ: 175) Ташань Пер. (АТП І: 99, 120),
Омельник Крем. (АТП І: 11, 13, 17, 23, 28, 103; АТП ІІ: 111), Рибці Полт. (АТП ІІ: 25, 177), пор. назви річок.
Суттєвим є те, що відгідронімні первинні ойконіми утворилися шляхом топонімійної метонімії і їхня
структура абсолютно збігається із структурою назв водних об’єктів: Блотниця Прил. (АТП І: 39, 46, 56, 63, 73),
Котельва Кот. (Пад КБ; ВТКР; АТП І: 15, 92; АТП ІІ: 11, 17, 62, 69, 76, 78, 83, 86, 109), Сліпорід Орж. (АТП ІІ:
123).
3. Відприкметникові ойконіми
Ойконіми цього типу утворюють групу в 132 одиниці (4,9 %).
Назви поселень на зразок Рівне Пир. (АТП ІІ: 124), Тепле Гад. (АТП ІІ: 94) обов’язково проходили процес
субстантивації твірних прикметників, набуваючи граматичних ознак іменників, а відтак вони є морфолого-
синтаксичними утвореннями. Отже, такі ойконіми є і наслідком онімізації, що часто ставиться на перший план,
у зв’язку з чим їх, зазвичай, розглядають разом з іншими похідними лексико-семантичного способу, не
акцентуючи уваги на морфолого-синтаксичній трансформації, яку ще називають конверсією. Проблема полягає
в тому, що такі словоформи одночасно онімізувалися, тобто переходили із загальних назв у власні, які вже не
називають відповідних понять і не виконують узагальнювальної функції, а виділяють позначений об’єкт з маси
однорідних, виконуючи диференційно-індивідуалізувальну функцію. Отже, такі ойконіми є і наслідком
онімізації, що часто ставиться на перший план, у зв’язку з чим їх, зазвичай, розглядають разом з іншими
похідними лексико-семантичного способу, не акцентуючи уваги на морфолого-синтаксичній трансформації,
яку ще називають конверсією.
Подібний процес спостерігається і внаслідок трансонімізації власних назв, як-от: Петрівське Хор. (АТП
І: 139) від прізвища радянського діяча Г.І. Петрівського.
Більшість лексико-семантичних утворень у досліджуваній ойконімії відіменникового походження, а
назви у формі прикметників представлені рідше. Однак саме прикметники (а не іменники) мають здатність
виражати ознаку, якість, властивість, належність. Тож цілком логічно, що серед розгляданих назв багато
відприкметникових ойконімів: Жовтневе Гад., Глоб., Греб., Дик., Карл., Коб., Коз., Реш., Сем., Хор., Чут. (АТП
І: 138; АТП ІІ: 8, 14, 20, 96, 98, 100, 101, 105, 108, 128, 130, 134, 142, 157), Красне Карл., Киш., Коб., Сем., Чорн.
(АТП ІІ: 104, 106, 131, 133, 144), Веселе Гад., Зіньк., Лохв., Мирг., Орж. (АТП ІІ: 96, 112, 118, 169, 175), Зелене
Коб, Шиш. (АТП ІІ: 105, 135). А такий ойконім, як Степне Глоб. і Полт. (АТП ІІ: 14, 126, 178) є явним
словотвірним росіянізмом.
Прикметникові за формою назви вказують на різні ознаки іменованого географічного об’єкта. Більшість
таких субстантивованих дериватів за своєю семантикою пов’язана з властивостями та якостями населених
пунктів (формою, розміром, часом виникнення, характером ґрунту тощо): Піщане Крем. (АТП ІІ: 111),
Хрещате Реш. (АТП ІІ: 128), Нове Лохв. (АТП ІІ: 113).
Отже, у сучасній топоніміці вироблена чітка методика словотвірного аналізу власних географічних назв.
У процесі розвитку ономастична дериватологія враховує досягнення науки про словотвір апелятивів і
специфіку топонімів як елементів мікросистеми, зокрема ойконімійної підсистеми Полтавської області, що
входить до загальної лексичної системи мови, на основі чого можна прослідкувати процес виникнення та
функціонування назв населених пунктів. Аналіз структури ойконімної системи Полтавської області дав
підстави для поділу назв на первинні (оформлені на доойконімному рівні) і вторинні (оформлені на
ойконімному рівні).
До назв доойконімного рівня деривації належать одиниці, утворені за допомогою лексико-семантичного
способу, а саме способом трансонімізації та онімізації, а також субстантивовані ойконіми: Байрак, Верховина,
Оржиця, Степове.

Література
Бучко Д.Г. Ойконімія Покуття: Дис. … д-ра філол. наук, 10.02.02 / Чернівецький ун-т ім. Ю.Федьковича.
– Чернівці, 1992. – 305с.+ 91с. Дод.
Карпенко Ю.А. Топонимы и географические термины (вопросы взаимосвязи / Вопросы географии.
Местные географические термины. – Сб. 81. – М.: ”Мысль”, 1970 – С. 36 – 45.
Карпенко Ю.О. Синхронічна сутність лексико-семантичного способу словотвору // Мовознавство. –
1992. – № 4. – С. 3 – 11.
Корепанова А.П. Географічні терміни в ойконімії Півдня України // Питання ономастики Південної
України: Доповіді та повідомлення V Республіканської міжвузівської ономастичної конференції (Миколаїв,
травень 1974р.). – К.: Наук. думка , 1974. – С. 104 – 115.
Лисенко А.В. Ойконімія Полтавської області: Дис … канд. філол. наук, 10.02.02 / Чернівецький ун-т
ім. Ю.Федьковича. – Чернівці, 2007. –208 с.+ 257 с. дод.
Лисенко А.В. Формування назв населених пунктів Полтавської області у давньоукраїнській мові (до
XIV ст.) // Рідний край. Науковий, публіцистичний, художньо-літературний альманах – № 2 (11). – 2004. – С. 54
– 60. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

216
Масенко Л.Т. Проблеми взаємодії гідронімії та ойконімії (На матеріалі басейну Південного Бугу) //
Мовознавство. – 1972. – №1. – С. 32 – 36.
Наукові записки. – Випуск 67. – Серія: Філологічні науки (мовознавство). – Кіровоград: РВВ КДПУ
ім. В. Винниченка, 2006. – 406 с.
Никонов В.А. Славянский топонимический тип // Географические названия. Вопросы географии. – М.,
1969. – Вып. 57.
Ономастика і апелятиви. – Випуск 24. Збірник наукових праць / За редакцією проф. В.О. Горпинича. –
Дніпропетровськ: ”Пороги”, 2005. – 175 с.
Словник української мови: В 11 т. – К.: Наук. думка, 1970 – 1980.
Студії з ономастики та етимології, 2004 / НАН України. Ін-т укр. мови. Відп. ред. О.П. Карпенко – К.,
2004. – 316 с.
Студії з ономастики та етимології. 2007 / НАН України. Ін-т укр. мови. Ред. кол. В.П. Шульгач (відп ред.)
та ін. – К., 2007. – 436 с.
Худаш М.Л., Демчук М.О. Походження українських карпатських і прикарпатських назв населених
пунктів (відантропонімні утворення) – К., 1991. – 267 с.
Худаш М.Л. Українські карпатські і прикарпатські назви населених пунктів (утворення від
відапелятивних антропонімів) НАН України, Інститут народознавства. – Л., 2004. – 536 с.
Худаш М.Л. Українські карпатські і прикарпатські назви населених пунктів (утворення від слов’янських
відкомпозитних скорочених особових власних імен). – К., 1995. – 362 с
Черняхівська Є.М. Питання гідронімно-топонімічної омонімії // Тези ІІІ Республіканської ономастичної
(гідронімічної) конференції. – К., 1965. – С.92 – 94.

Nouns structurelly formed on a preoyconimic level appeared lexically semantical on the basis of apelyativs
(personal nouns were used more seldom). Oyconims of such a type are defined as original. Morfemic structure and
semantic of such nouns derivatives are not only represented in the publication, but also there are analysed its
motivational basis and defined the degree of original toponims idesseminations against a becgraund of Poltavska
region.
Keywords: oyconim, preoyconimic level, lexically semantical way.
Надійшла до редакції 19 жовтня 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.