Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Галина Лукаш — ФУНКЦІОНАЛЬНА СЕМАНТИКА ГРАМАТИЧНИХ КАТЕГОРІЙ ВЛАСНИХ НАЗВ

Стаття присвячена проблемі зв’язків власних назв із граматичними рівнями мови. Простежено
здатність онімів різних класів набувати нових граматичних ознак внаслідок збагачення їх конотативного
плану.
Ключові слова: конотонім, граматична категорія, одиничність, поетонім.

Процес пізнання одиничного об’єкта передбачає визначення набору ознак, за якими здійснюється
фіксація цього об’єкта як індивідуального явища. “Власна назва надається окремим об’єктам, що належать до
певного класу речей, індивідуально виділених із цього виду об’єктів”, – підкреслювали Т.А.Соболєва та
О.В.Суперанська [1986, с.60-61]. У зв’язку з таким визначенням постає безліч питань, зокрема, про мовні
механізми, що забезпечують референцію власної назви до одиничного об’єкта: чи є ці механізми суто
семантичними (цей аспект досліджень є найпоширенішим), які формальні ознаки власних назв підтримують їх
спрямованість на приналежність до одиничних об’єктів (чи належать, наприклад, власні назви до імен singularia
tantum) і т.ін. [Руденко 1990, с. 225]. До того ж кожна конкретна ознака може бути переведена до статусу
загальної, оскільки пізнання звичайно тяжіє до ототожнення й зіставлення з однотипними ознаками інших
предметів [Там само, с.222]. У такому разі дослідження власної назви як позначення одиничного об’єкта
переміщається із площини руху не від референта до власної назви, а від власної назви до референта і повертає
увагу на розгляд соціальних факторів, які зумовлюють поширеність іменування онімами об’єктів того чи
іншого типу. Беззаперечним є і той факт, що сама власна назва не може послідовно фіксувати сукупність усіх
тих параметрів, що дають цілісне уявлення про окремий предмет як систему. Певною мірою це може
виявлятись формально. Тому в багатьох мовах до позицій опису й класифікації власних назв включають
граматичні показники роду та числа, інколи – відмінка, коли у мовах із розвиненою системою відмінювання
невідмінюваність стає засобом створення національного колориту [Калинкин 1999, с.341]. Отже, завдання
статті – з’ясувати роль граматичних категорій у процесі функціонування власних назв на основі їх
© Лукаш Г.П., 2009 Розділ VIII. Проблеми ономастики

217
семантичного розширення.
Власні назви з огляду перш за все на їх специфічне ономастичне значення мають категорію роду –
чоловічий та жіночий рід для позначення осіб (чи істот) чоловічої чи жіночої статі (наприклад, антропоніми
Андрій, Іван, Марія, Тереза; поетоніми Дон Жуан, Дульсінея, Проня Прокопівна, Шельменко-денщик; зооніми:
собака Сірко, кішка Мурка, тигр Боніфацій), середній – для позначення неістот (іван-зілля, невідм. Ельдорадо).
Родові форми топооб’єктів, об’єктів господарської діяльності, артефактів і т.ін. розрізняють за власне
граматичними ознаками, не мотивованими співвідношеннями між власною назвою та референтом.
Пересвідчимось на назвах одних і тих самих ономастичних класів: ороніми Монблан, Еверест (ч.р.) і Говерла
(ж.р.); Ужгород (ч.р.); сучасні назви міст Берестечко (с.р.) й Одеса (ж.р.); історичні – Карфаген (ч.р.) і Троя
(ж.р.); еклезіоніми дзвін Великий Кирило і церква Вознесіння; хрематоніми потяг “Червона рута” (названо за
кольором) і “Климпушівка” (так у народі пойменували потяг “Рахів-Коломия”, запроваджений колишнім
міністром транспорту України О.Климпушем, вихідцем із Закарпатської Гуцульщини). Часом родове
співвідношення власної назви й референта може виявитись на рівні номенклатурних позначень (в еклезіонімах:
дзвін-церква-костьол-монастир, у топонімах: гора-місто-країна тощо). Наприклад, колись традиційно назви
стихійних лих – тайфунів, ураганів одержували тільки жіночі імена, а тепер і чоловічі. Досить яскраво категорія
роду виявляється у невідмінюваних назвах: За твердженням деяких одеситів, їхнє місто поступово
перетворюється у друге бандитське „Палермо”, де корумпована влада зростається із злочинністю
(„Українське слово”, 18-24 вересня 2003 р.). Палермо – адміністративний центр і найбільше місто Сицилії, із
конотативним значенням активно вживається як назва кримінального району. Невідмінюваний конотонім
Палермо за видовою ознакою (місто) має середній рід.
Якщо вживання категорії роду у власних назвах не протистоїть загальноприйнятим нормам, це
сприймається як звичайне явище. Якщо ж використання граматичних форм набуває стилістичного або
естетичного значення і виходить за межі звичної практики, воно стає потужним експресивним засобом. Так,
поширеним прийомом експресії є порушення відповідності між родом власної назви і стбттю референта.
Найчастіше подібний прийом застосовується для називання осіб жіночої статі чоловічим іменем. Додаткового
уточнення досягають конструкцією “хтось у спідниці”: „На безсмертний, летючий вогонь, – отаке я писала,
допросилася називається, теж знайшовся – Данте в спідниці” [Забужко О. Польові дослідження з українського
сексу]. Данте Аліг’єрі – італійський поет ХІV ст., автор „Божественної комедії”, де йдеться про три кола пекла.
Данте – поет, чоловік. Данте в спідниці – жінка, поетеса. Конотонім (КО) Данте, вживаний, як правило, у
художньому тексті, означає людину-страдника, що живе так, ніби проходить пеклом. Інший приклад:
Справжньому Остапу Бендеру в спідниці, причому досить еротичній жінці, не бракувало тих, хто хотів бути
обдуреним („Демократична Україна”, 23 березня 2005 р.). Ім’я Остапа Бендера, персонажа І.А.Ільфа й
Є.П.Петрова, стало синонімом до іменування спритного шахрая, у даному разі уже не важливо, до якої статі він
належить. Оказіональним виявом конструкції “хтось у спідниці” є її розширення додатковою ознакою
приналежності до жіноцтва – “в хустці” „Поорані віком смагляві лиця: Горпини і Теклі, Тетяни і Ганни Сар’яни
в хустках, Ван-Гоги в спідницях, Кричевські з порепаними ногами”, – пише про талановитих вишивальниць
І.Драч. [Див. Лукаш 2006, с.116-126]. Порушення нормативного вживання одразу кількох категорій
граматичного рівня – використання форми множини для власних назв і “перехрещення” чоловіків у жінок –
стає яскравим виражальним засобом. Подібний приклад – використання множини із зміщенням чоловічого і
жіночого роду – становить собою наступний текст: Клуб квазімодів існує в італійському селі Піобіччіо вже
більше як сто років. У 1879 році правління общини встановило, що 128 мешканців села не можуть
одружитися, оскільки вони негарні. Зневірені утворили клуб. На сьогодні у ньому налічується понад 300
чоловік. Є тут і жінки. За неписаними правилами чоловік – член клубу може одружитись лише з жінкою –
членом клубу (ст.„Квазімодо, об’єднуйтесь!”, „Урядовий кур’єр”, 13 травня 2000р.). У заголовку статті
реалізовується ще одна граматична ознака – відмінюваність/невідмінюваність. Оскільки у даному разі для
називання осіб чоловічої і жіночої статі використовується одна спільна власна назва, граматичне розрізнення
стає непотрібним. Але невідмінюване ім’я все ж набуває форми множини, бо тут вона потрібна для вказівки на
масовість явища.
Конотонім Попелюшка є багатозначним конотонімом із різними семантичними нюансами. Ім’я героїні
казки Шарля Перро сьогодні, за нашими підрахунками, в українській мові має п’ять співзначень. Як правило,
цей КО називає бідну, незаможну дівчину: Тільки зараз ти – Попелюшка, донька двірнички (Роздобудько І.
Пастка для жар-птиці) і все частіше набирає загального смислу – ‘явище, предмет у занедбаному вигляді’:
Головне – вчасно відіслати в екзотичні краї попелюшку-традицію. У цьому прагненні виявляються навдивовиж
схожими і парткомівського ґарту кучмісти, і “нові демократи” (Кальміюс, №1, 2006). Ганебне явище
українського заробітчанства чітко потрапило в коло конотонімізованих цим поєтонімом понять. Оскільки
здебільшого заробляти в чужі краї їдуть жінки, основною причиною цього явища є бідність, заробітчан влучно
названо Попелюшками: На сцені життя – Попелюшки з України – про п’єсу львівської письменниці Надії
Ковалик (“Високий замок”, 12 листопада 2006 р.) „Неаполь – місто Попелюшок” – назва статті, де
розповідається про українських заробітчанок (“Молодь України”, 6 грудня 2005 р.). Виникає й чоловічий
варіант цього узуального конотативного літературного конотоніма – Попелюх (”Поступ”, 24 серпня 2005 р.). ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

218
Змінюється формальний показник жіночого роду: закінчення -а, зникає суфікс; онім жіночого роду набирає
ознак іменника чоловічого. Крім цього, Попелюх – ім’я міфічного персонажа слов’янського пантеону, життя
якого пов’язане із вічним порпанням у попелі. Накладання двох імен – потенційного чоловічого імені,
перетвореного за граматичними ознаками з іменника жіночого роду Попелюшка, але із значенням
„заробітчанка”, та імені міфічного персонажа, який жив у попелі, виявила цікаву ситуативну позицію нового
конотативного оніма. Як і в більшості попередніх прикладів із зміною роду для посилення виразності нового
значення – називання особи іншої статі – обирається активно вживаний конотонім, утворений на базі
прецедентного імені. Часом невідповідність між онімом і біологічним родом, що він називає, стає зрозумілою
тільки через контекст: Варфоломійович скорчив гримасу невдоволення: – Ти ж – язиката Хвеська! Всьому місту
враз вибовкаєш усі воєнні таємниці! (Гримич М. Варфоломієва ніч). Показником роду може слугувати рід слів
лексичного оточення: – Я думаю, твій полковник ще прийде. Він не така язиката Хвеська, як ти (ТВ,
мультфільм “Симсони”). У цьому, і в наступному прикладі активність конотоніма спричинена вживанням в
усному мовленні. Збоку підійшов Урилов. – Мовчить, бугаїна? – поспитався він, з цікавістю розглядаючи Лося.
– Зою Космодем’янську корчить, еге? (Кононович Л. Феміністка). КО язиката Хвеська на позначення
балакучої жінки і КО Зоя Космодем’янська-героїня-партизанка часів Великої Вітчизняної війни, що в мовленні
означає ‘вперта людина, яка не видає таємниць’, називають чоловіків, оскільки в поданих ситуаціях для
власних назв зовсім не важлива вказівка на стать, натомість набирає ваги саме значення, яке треба емоційно
“оживити”.
Зміна роду в онімах може відбуватись упродовж тривалого часу і бути зумовленою різними причинами,
зокрема релігійними настановами, причинами соціального характеру, прагненнями диференціюватись від
первинної форми власної назви. Так сталось із міфонімом Мамон. У Євангелії багато разів згадується ім’я
Мамона – сірійського бога багатства (напр. „Не можете служити Богу і мамоні”- Мф.,6, 24). Сьогодні це
активно вживаний конотонім із значенням ‘життя задля роскоші, задоволення пустих потреб’: Недовго жив я
ще, лиш сорок літ, і сил не тратив на пусту мамону, невже ж уже минув я свій зеніт і розпочав спадистий
шлях до склону? (І. Франко). Ви любите себе з утіхами своїми, — Куманнє потайне з мамоною неправди
(П.Куліш). Але не те карає душу, Що юним я в тюрмі не вмер, А те, що воля аж тепер Прийшла, коли згасати
мушу, Коли так хочеться мені Сховатися на самотині, Втекти від підлої мамони І слухати церковні дзвони чи
вуликів золотистий гул… (Д. Павличко). За наведеними текстами простежуються формальні ознаки жіночого
роду оніма. Мамон у формі чоловічого роду в сучасній мові є активною лексемою розмовного стилю із
значенням “живіт, черево” [ССУС 2006].
Привертає увагу випадок повного зникнення категорії роду у конотонімній власній назві Юра. “Новий
тлумачний словник української мови” подає це слово із значенням “несподівано втрачена надія, припинення
свободи дій” і позначкою “застаріле”: От тобі, бабо, й Юра (НТСУМ 1998, т.4, с.92). У “Полном церковно-
славянском словаре” протоієрея Г.Дьяченка є вказівка на те, що, крім значення “утраты чего-либо принимается
иногда въ смыслЂ бЂды или напасти”. На його думку, це значення могло розвинутись на основі якогось
трагічного випадку, що трапився в Юріїв день (на зразок вигнання Ярослава з Новгорода у ХІІ ст. на Гюргевъ
день въ осень). У будь-якому випадку, розвиток значення цього конотоніма відбувається під впливом
хрононіма, утвореного від імені святого Юрія (або Георгія Побідоносця, або ж Єгорія). Юріїв день – 23 квітня –
час селянського найму. Але існує ще хрононім Єгорій – від назви день осіннього Єгорія (паралельна назва – теж
Юріїв день), покровителя хліборобства – 26 листопада. Усі сільськогосподарські угоди між господарем та
робітником укладались до дня Єгорія, в який відбувались розрахунки за роботу. До того ж це єдиний день, коли
селяни мали право переходити до іншого поміщика. І цього права вони позбулись після закріпачення. Тому
Юріїв день, скорочений до Юра (юра) став означати втрату чогось, марні сподівання на щось. Паралельний
шлях розвитку хрононіма Єгорій подарував новий відконотонім: хазяїн міг обдурити робітника, а відбувалось
це у день Єгорія, отже, він його об’єгорював. Відконотонімне дієслово вживається до нашого часу: – Об’єгорив,
наобіцяв золоті гори. Виманив наші сертифікати, а ми повірили. Такі ми є… (Іванина В. Любов і смерть
узурпатора). З часом КО Юра втратив свою активність. Втім, несподівано трапляється він у діалектному
фразеологізмі крутити юра: А Паращина крутила юра… Ой прикидалася молодиця…Ой грала вар’ята (Матіос
М. Нація). Дуже хотілося б пов’язати його із втраченим значенням ‘обдурити, марно сподіватись’, що виник на
основі згаданого хрононіма і є близьким за значенням. Але після зіставлення цієї лексеми з іншими, подібними
за наявністю кореневого юр-, зв’язок із конотонімом не простежується: юрок, юрик — трубочка, зроблена із
стовбура бузини або іншого дерева, що використовується під час змотування ниток у клубок [ССУМ 2000, т.2,
с. 935]. Юр – “бойкое, открытое место, где всегда толкотня, например, торг, базар, шумный рынок; бой, толпа”,
– зазначено у В.І.Даля [Даль 2007, с.346]. І далі: “ярость, похоть, вожделение”. Подібне тлумачення подано і в
“Полном церковно-славянском словаре” протоієрея Г.Дьяченка. Юръ – открытое место. Юръ созвучно съ
словами: польск. jurnose — похоть, jurny – похотливый, jurzyc sie – гневаться (яриться) и великор. юрить –
спешить, торопить, юркий – резвый, бойкий, юрово – скоро, шибко, юра и юрило – безпокойный человек
[ПЦСС 1993, c. 845]. Так само тлумачить цю лексему і М.Фасмер [Фасмер 1987]. Фразеологічний словник
української мови подає вирази крутити (баламутити) голову, крутити (вертіти) хвостом (хитрувати), Розділ VIII. Проблеми ономастики

219
крутитися як веретено. Отже, крутити юра – швидше за все має у складі не конотонім юра, а
спільнослов’янську лексему юр “швидко”, спільнокореневу із юрок – веретено.
Зміна роду – яскравий прийом для передачі негативного ставлення мовця до особи: Вона знайшла собі
якогось капоне, і через місяць вони одружуються (ССУС 2006). Капоне – італієць, КО виник на основі
прецедентного імені легендарного чиказького гангстера часів „сухого закону” Аль Капоне (справжнє його ім’я
– Альфонсо Фйорелло Капоні (1899-1947). Відбувається гра ознак невідмінюваного оніма, запозиченого з
італійської мови, на фоні актуалізації стилістичного (розмовного) значення цієї родової форми – вияву зневаги,
а, можливо, й заздрощів. Про сприйняття запозиченого імені як іменника середнього роду свідчить неозначений
займенник якесь (капоне).
Невідмінюване ім’я з формальними показниками середнього роду часом називає особу жіночої статі. З
метою підкреслення жіночої чарівності невідмінюваний онім монро реалізовує свою родову приналежність
через граматичну форму лексичного оточення: Там така монро була (“Файна Юкрайна”, Новий канал,
09.11.2008 р.). Мерилін Монро (справжнє ім’я – Норма Джин Бейкер) – американська кіноактриса,
найпопулярніша зірка Голлівуду 50-х рр., красуня-блондинка. Конотонім називає блондинку з принадними
формами. У поєднанні із вказівним займенником така конотативний онім увиразнює значення якості й надає
йому невисловленої таємничості:
Невідмінюване ім’я Бруслі (Брюс Лі, Лі Брюс) – відомого майстра бойових мистецтв, американського
актора китайського походження, режисера, сценариста, продюсера (справжнє ім’я – Лі Сяолун) стало
конотонімом із значенням ‘спритний боєць’: Це ж треба – бруслі якимось бути! (Кононович Л. Кайдани для
олігарха). Яскравого емоційного відтінку наведеним невідмінюваним іменам надають займенники, вживані для
посилення нової конотативної ознаки. Невідмінюваність запозичених імен – основа для своєрідної
“граматичної гри”, за якої невідмінюване ім’я може сприйматись як прислівник: — Як я вигляжу? – Бельмондо
(“Файна Юкрайна”, Новий канал, 01.11.2008 р.)
У разі позначення “особи взагалі” виступає форма, що граматично нібито чітко виражає рід істоти, але
певною мірою випадає із системи роду, позначаючи своєрідну “позародовість”. Йдеться про випадки
функціонування імен із співзначенням “невідомо хто” або “ніхто”. Розвиток таких співзначень дослідники
пов’язують із популярністю таких імен, які належать до національного ментального лексикону, культурного
поля. Так, таким іменем в російській мові стало прізвище Пушкін, яке увійшло і в українське народне мовлення:
–Але чому… чому ж ти мені про це не сказала? – А ти ж мені не довіряв! Я ?! – не повірив я. – А хто ж іще…
Пушкін? (Кононович Л.Феміністка). Стоять! – опам’яталася міліція. – А ловити потопельника хто буде,
Пушкін? (Тарасюк Г. Судна неділя). – Втікають криси з корабля. Вже почули. – Що почули? – Що в днищі
теча. Та ще ж… – Нічого не знаю. І це не про мене. – А про кого? Пушкіна? – Просто хочу піти. Край.
(Мушкетик Ю. У пастці). Із подібним значенням у С.Жадана засвідчено ще одне відоме прізвище – Гагарін. У
польській мові конотонім Puszkin вживається у молодіжному сленґу із значенням ‘wychowawca w zakładzie
popraw czym’ – вихователь навчального закладу.
Найповніше у реалізації граматичних можливостей виявляється потенціал форми множини. “Цей прийом
настільки часто й успішно використовується в літературних творах різними мовами, що його можна назвати
поетичною універсалією”, – підкреслює В.М.Калінкін [Калинкин 1999, с. 343]. Частіше за все подібна
невластива власним назвам як позначенням одиничних предметів форма вживається цілими синонімічними
рядами: 1. А коли успіх бою вирішують літаки, танки, складні системи озброєння, тобто кваліфікація кадрів,
то ненавчені хай навіть іллі муромці чи альоші поповичі, — всі вони лише напівфабрикат гарматного м’яса
третьої категорії (Пеунов В. Усі ми ходимо під Богом). 2. Не бували вони ні по Америках, ні по Парижах, ні по
Лондонах. Не бачили вони союзників своїх, ні їхніх союзних дружин, ні благополучних їхніх дітей (Довженко О.
Україна в огні). 3.Встаньте, Максими, Янки, Якуби, Ригори, Ніли, Пятрусі, Василі, Встаньте, брати мої,
свободолюби, Проти нової хатинської згуби, Встаньте, Антеї на рідній землі! (Павличко Д. Пісні печалі).
4. Там ходить Довбуш, лісовий владар, З ним – Богуни, Залізняки, Чорноти! В іменах собою ми були, Тепер ми –
українці чи хохли? (Павличко Д. Ностальгія). 5. Без мови ти, без книги, без музеїв, Без Орликів й Мазеп, без
Прометеїв, Без імені, без пам’яті й любові… – Яких тобі ще треба Колізеєв? (Пилипчук Д. Мої рубаї).
6. … наш народ – безмежно талановитий. У ньому сидять, немов нерозкриті бутони, і поети, і винахідники, і
маги, і Робін Гуди, і Бетмени, і навіть промоутери (Гримич М. Варфоломієва ніч). 7. …де ви сьогодні,
симиренки, ханенки, терещенки? (“Львівська газета”, 20.11.2006). Множина власних назв, нагнітаючи
кореферентні значення із різними відтінками, передає їх живу динаміку: – А ви, вуєчку, ніколи не задумувалися
над тим, що люди міняються, що ніщо не дається навічно? Що сльозливі трістани у свій час ставали
кумедними донкіхотами, потім – розчарованими чайльдгарольдами, а нині героями в темряві, і ізольди, і
дульсінеї вже не бачать їх, не знають і не відають про їх самопожертву і любов? (Іваничук Р. Вода з каменю).
Зміна життєвих пріоритетів – від непрактичних романтиків до героїв, спроможних на нікому не потрібну
самопожертву, – передається рядом множинних градаційно побудованих відпоетонімних конотонімів, що
називають персонажів чоловічої статі, і завершується множинними конотонімами, що походять від
літературних антропонімів жіночого роду. Таким своєрідним способом письменник накреслює своє бачення
ситуації та її нерозв’язані перешкоди. Визначено перешкоди – стає можливим розв’язання певної проблеми. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

220
Тому описати їх необхідно максимально точно. У даному разі точному опису сприяють множинні власні назви
із узагальненим значенням.
Привертає увагу вживання множинної форми власних назв у поєднанні з числівниками. Те одиничне, що
не піддається обліку, виявляється, може бути перелічуваним. КО Америка (Гамерика) набуло одне зі
співзначень – ‘далека країна’. Якби отак-о розкотив усі ті гектари, до Гамерики – та де! До трьох Гамерик! –
те поле простелилося б. Ото поле! (Тарасюк Г. Дама останнього лицаря). Щоправда, у цьому випадку
числівник три передає не кількість, а ознаку (віддаленість, безмежність) і має ореол казкового чи міфічного
сакрального числівника. В іншому прикладі числівник уже фіксує кількість: З’явилися четвірко афродит –
Марія і Оксана, Леся й Анна, Провідати прийшли, бо вже й нерано (Кухта В. Гуцульський Париж).
Виявом гри граматичних форм числа є приклад оказіонального вживання конотативного топоніма Крути
(множинний іменник) із значенням ‘особиста трагедія’ для посилення предикативного смислу іменника у формі
однини: Рятуйся губ моїх отрутою, І падай солодко до ніг. Бо наша зустріч – наші Крути. Ми завтра згинемо,
як сніг (Матіос М. Жіночий аркан у саду нетерпіння).
Набування онімами форми множини може бути закріплене історично: Майстерно виконане епічне
полотно передреволюційного Харкова з широким спектром соціального зрізу: від господарів міст до
журавлівських бабів та буденних „ваньків”, – максимально концентрується у часі і дії (Мельников В. Людина
з химерним іменем). Пояснення значення цього історизму трапилось нам у „Кур’єрі Кривбасу” (№ 146, 1
лютого 2002 р.): Ванькъ – місцева назва візників. У “Словаре коннотативных собственных имен” [Отин 2006,
с.99]. Є.С.Отін подає це слово в однині, нам воно трапилось лише у множині.
Як правило, у множині вживається конотонім мамаї, хоча він може бути вжитий і в однині: На
Майорськім степу єсть три могили і на самій більшій стоїть мамай; Колись на великих могилах стояли мамаї
лицем на восток [Чабаненко ІІ, с. 271]. У множині маємо такі значення: 1.Кам’яна фігура на кургані. Дослідники
вважають, що це половецько-татарське ім’я (козак Мамай – Г.Л.) походить від ідолів на вершинах курганів,
яких в давнину називали мамаями (Войнович В. Українська міфологія). 2. Картина із зображенням козака-
бандуриста. Я з страхом дивлюся на другого діда…, якого ще він встругне колінця, цей бурхливий збирач
люльок, килимів, вишивок, плахт, чумацьких возів, Мамаїв та анекдотів? (Домонтович В. Без ґрунту). Він
(Г.Нарбут – Г.Л.) перший, раніше від мистецтвознавців, гідно оцінив і збагнув таємницю причарування
„козаків-мамаїв”, козацьких портретів (Білецький П.Модерн в українському живописі). Северин Гошинський
увійшов до Маркіяна стрімко й важко; йдучи, потоптав барвисті картинки пісень Богдана Залеського, вони
покришилися під його ногами, мов лубочні образки з дешевими мальовидлами мамаїв, шароварних рубак,
реєстрових слуг польських гетьманів… (Іваничук Р. Вода з каменю). Очевидно, йдеться про поширений
артефакт, тому доречнішою видається форма множини. У процесі зміни граматичної форми відбувається
зміщення наголосу на останній склад: ванькъ, мамаї΄.
Зміни, закріплені часом, відбулися в інтерлінгвальних конотонімах тартар і палестина. Міфонім
Тартар у давньоримській міфології називав підземне царство мертвих (у давньогрецькій – Аїд). „Що я зробив
їм? Чим надосадив? Вони мене не знали, — я не знав їх! Тепер, бідазі, присудила доля такую муку… в десять раз
страшнішу, ніж грішникам у Тартарі…” (Костомаров М. Поезії). Як поетонім він набуває значення ‘пекло’: І
не доступиться ніхто з великодушних В той тартар смертний, що плюндруванням дише, Звідкіль до нас
летять рої панів бездушних, А право зверхності сам Вельзевул їм пише (Куліш П.). У сталому сполученні
падати в тартари реалізується значення ‘зникати, щезати, пропадати’: Все западається в тартари, все
пропадає в безодню згори, всі генії, генії всі – в дивній потворності, в дивній красі (Драч І. Поезії).
Топонім Палестина – історична країна на Близькому Сході, в Ізраїлі та Йорданії; загальна назва землі
євреїв, названа також землею Господнею (Осії, 3), святою землею (Захар., 12). Землею Ізраїлевою (Ієз.,20,
землею Обітованою (Євр.,9) [БЭ 2002] став досить часто вживатись у множині із значенням ‘рідна земля’ і
закріпився у вислові наші палестини: Треба, редагуючи статтю, зазначити, що в наших „палестинах” „гілки”
влади існують лише на папері і в уяві дурманів (Шейко-Медведєва Н. Альфонс). Жодна зі столичних фірм, які
торгують електропобутовими товарами, не виряджала в наші палестини молоденьких братиків (Там само).
Ви спроможні повірити, що таке могло коїтися в наших Палестинах усього яких-небудь чотири покоління
тому?.. (Забужко О. Репортаж із 2000-го року). Варіант вислову – далекі палестини: Приїдуть твої дітки з
далеких палестин, зроблять усе за вищим розрядом (Роздобудько І. Зів’ялі квіти викидають).
Таким чином, наведені міркування і приклади переконують у вагомості граматичної характеристики
власних назв. У процесі функціонування онімів категорії відмінка, числа, роду виявляють яскраву палітру
нових конотативних відтінків, сприяють висвітленню своєрідних загальних властивостей певного явища, що
часом складно передати звичайним апелятивом. За такого способу іменування, що зрештою залишається
онімним іменуванням, оскільки не пориває зв’язків із референтом, зберігається ознака одиничності,
індивідуальності, але дається опис явищам, що набули певної масовості.

Література
1. БЭ 2002: Библейская энциклопедия . – М.: Локид-Пресс, 2002. – 768 с. Розділ VIII. Проблеми ономастики

221
2. Даль 2007: Даль В.И. Большой иллюстрированный толковый словарь русского языка: современное
написание/ В.И.Даль. – М.: Астрель: АСТ: Хранитель, 2007. – 349 с.
3. Калинкин 1999: Калинкин В.М. Поэтика онима. – Донецк: Юго-Восток, 1999. – 408 с.
4. Лукаш 2006: Лукаш Г.П. Процес моделювання конотонімних конструкцій// Восточноукраинский
лингвистический сборник: Сборник научных трудов / Отв. ред. Е.С.Отин. – Вып. 10. – Донецк: ТОВ «Юго-
Восток, Лтд», 2006. – С.116-126.
5. НТСУМ 1998: Новий тлумачний словник української мови. У чотирьох томах / Укл. В.В.Яременко,
О.М.Сліпушко. – К.: Аконіт, 1998.
6. Отин 2006: Отин Е.С. Словарь коннотативных собственных имен. – М.: ООО «А Темп», 2006. – 440 с.
7. ПЦСС 1993: Полный церковно-словянский словарь. Протоиерей Г.Дьяченко. Репринтное издание
1900 г. – М.: Издательский отдел Московського патриархата, 1993. – 1121 с.
8. Руденко 1990: Руденко Д.И Имя в парадигмах философии языка. – Харьков: Основа, 1990, 299 с.
9. Соболева Т.А., Суперанская А.В. Товарные знаки, — М., 1986, с.60-61.
10. ССУМ 2000: Словник синонімів української мови. У двох томах. Т.2 . – К.: Наукова думка, 2000. –
954 с.
11. ССУС 2006: Словник сучасного українського сленґу / Упорядник Т.М.Кондратюк. – Харків: Фоліо,
2006. – 350 с.
12. Фасмер 1987: Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: В 4 т.: Пер. с нем. и дополн.
О.Н.Трубачева. – М.: Прогресс, 1987. – Т. ІV. – 860 с.
13. Чабаненко-ІІ: Чабаненко В.А. Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя, 1992. – Т.2

The article is devoted the problem of connections of the own names with the grammatical levels of language.
Ability is traced taken away to acquire different classes new grammatical signs as a result of enriching of them to the
connotative plan.
Keywords: connotonym, grammatical category, singleness, poetonym.
Надійшла до редакції 6 жовтня 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.