Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Інна Назаренко — ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ КВАНТИТАТИВНИХ ТРАНСПОЗИТІВ-ОНІМІВ

У статті розглядаються питання внутрішньокатегорійних транспозиційних змін іменників в межах
категорії числа на прикладі власних назв. З’ясовується питання взаємодії та взаємозалежності граматичного
та семантичного компонентів значень розгляданих транспозитів, їх зв’язок із контекстом, особливості
мовностильового вживання.
Ключові слова: транспозиція, онім, однина, множина, внутрішньокатегорійна транспозиція, контекст.

Граматична категорія числа іменних частин мови тісно пов’язана з явищами позамовної дійсності й,
відповідно, із семантикою слів, саме тому «граматична значущість категорії числа не може бути універсальною
для всіх лексико-граматичних розрядів іменників» [Безрук 1982, с.34]. На транспозиційні процеси, які
торкаються квантитативних відношень, упливає те, що категорія числа іменників «являє собою морфологічну
категорію з семантико-граматичною домінантою» [Вихованець 2004, с.93] та «становить складний предметно-
змістовий вузол, у якому сплітаються різноманітні граматичні і лексико-семантичні особливості іменників»
[Виноградов 1975, с.125]. Тому в транспозиційних змінах квантитативного характеру більшою мірою
виражений семантико-стилістичний, аніж морфолого-синтаксичний аспект.
Власні назви, які мають форму однини, відносяться до іменників singularia tantum, оскільки вони
«позбавлені ознак квантитативної актуалізації» [Безпояско 1993, с. 86], проте їх вживання у формі множини
характеризується помітною частотністю в художньо-публіцистичному, епістолярному, розмовному стилях. Такі
іменники мають різне функціональне навантаження як з точки зору стилістики, так і в семантико-
морфологічному плані. Транспозиція категорії числа власних назв залежить від об’єкта номінування, адже
вирішальними щодо можливості й потреб таких семантико-граматичних змін є загальний зміст висловлювання,
його мета й позамовні чинники, які формують асоціативне поле оніма.
У більшості фахових видань досить побіжно розглядається питання щодо функціонування власних назв у
формі множини. Завдання пропонованої розвідки – подати розгорнуту класифікацію лексико-семанитчних груп
онімів, які підлягають транспозиційним змінам, з’ясувати питання взаємодії та взаємозалежності граматичного
© Назаренко І.О., 2009 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

222
та семантичного компонентів значень розгляданих транспозитів, їх зв’язок із контекстом, особливості
мовностильового вживання.
Серед зазначеного типу іменників найчастіше підлягають транспозиції антропоніми у зв’язку з потребою
називання однойменних осіб, груп людей, об’єднаних родинними зв’язками: Оце ж мої Волинці й Пінчуки.
Мої Драчі, Немиринці і Гнівань!.. Прудиуси. Плачинди. Одчайдухи… Ох, як вас люди називали ловко!..
(Л.Костенко), Як в родині Ростових (в «Войне и мире» Толстого) панувала атмосфера кохання, так і в наших
Сполучених Штатах (родини Косачів, Лисенків і Старицьких) панувала атмосфера творчости і дружньої
приязні… (Л.Старицька-Черняхівська). Числівник та антропонім, вжитий у формі множини, використовуються
для вказівки на кількість скульптурних або портретних зображень певної особи: Зводилися пам’ятники (Ленін,
Ленін, Ленін – тисячі ленінів зводилися по велетенській країні, окрім тих, що вже стояли)… (А.Дімаров).
У випадках, коли у словоформі «знімається протиставлення множинності / одиничності» [Ревзин 1969,
с.107], множина здатна виражати невизначеність. Саме тому антропоніми можуть набувати узагальнювального
значення, наприклад: – Я забув, що для тебе наші Марусі – то краща половина людства. Мадонни,
недоторканки!.. (О.Гончар). У наведеному реченні персонаж роману «Собор» свідомо використовує ім’я
Маруся у формі множини, оскільки воно є поширеним і не належить до так званих екзотичних, вишуканих,
химерних. Пор. також спостереження В.Агеєвої: … Домонтович любить називати цих старосвітських героїнь
Марусями – з уваги на монументальність одвічної української Марусі, оспіваної класиками…» [Агеєва 2003,
с. 238]. Цей приклад засвідчує той факт, що в художньому творі ім’я є не тільки номінативною одиницею (часто
– символом, художньою деталлю), але й засобом характеротворення.
Ім’я в художньому творі є індикатором так званої «антропонімічної норми» [Никонов 1978, с. 84], що
віддзеркалює суспільні смаки, проте популярність чи непопулярність певного імені певною мірою стихійна, а
мотивація при його виборі «недостатньо усвідомлювана або навіть неусвідомлювана… носіями мови»
[Шварцкопф 1976, с.47]. Авторський вибір у цьому плані виважений, дещо тенденційний, хоча і вторинний –
він відображає «суспільно-групові оцінки мовлення в художньому тексті з характерологічними цілями» [там
само, с.48]. Таким чином, виникає «соціальне поле» імені [Болотов 1972, с. 334], характеристика якого
передбачає такі аспекти: ім’я сучасне – несучасне, модне – немодне [Шварцкопф 1976, с. с.50 – 51], середовище
поширення, історичний час його побутування, а форма множини загострює ці вияви оцінки, призводить до
створення додаткових асоціативних ланок, оскільки в цьому випадку власна назва вказує не на конкретну
особу, а на певний узагальнений образ. Наприклад, у реченні Мені лиш плакать і жаліти та кликать Інн або
Марій (В.Сосюра) йдеться про різні типи жінок – ім’я Інна на початку ХХ століття досить рідкісне, вживане в
середовищі інтелігентів або міщан, відповідно, жінка з таким іменем сприймається як особа незвичайна –
певною мірою екстравагантна, незалежна, яка зверхньо ставиться до суспільних умовностей (такі ж риси,
наприклад, притаманні героїні п’єси В.Винниченка «Закон» Інні). Сигніфікативне значення імені Марія (саме
його повна форма) традиційно позитивне (що пов’язано з алюзією до образу Богородиці). Таким чином,
ліричний герой цитованої поезії у психологічно тяжкий для себе період бачить два можливі виходи зі
становища: забутися в земних пристрастях (серед «Інн») або шукати духовної розради, настанови,
умиротворення, спокою, які можуть дати йому «Марії». Наведений вище приклад засвідчує, що «суб’єктивність
оцінки [власної назви] виявляється у відповідному контексті і не завжди залежить від суфіксації» [Подольська
1978, с.73]. Крім того, контекстуальні квалітативи, зокрема транспозити розгляданого типу, відрізняються від
суто мовних, категоричних у своїх оцінках (як-от аугментативів, демінутивів, пейоративів), багатством
інтерпретацій, варіативністю асоціативних значень, широкою можливістю характерологічних якостей.
Як зазначалося вище, те чи інше ім’я може бути типовим для окремого народу чи суспільної верстви,
множина дозволяє узагальнити й у той же час не нівелювати образ певної групи осіб, зробити його ближчим до
реципієнта: Десь подруги твої, Земфіри й Маріули [циганки], вечірній сизий брук спідницями метуть
(Л.Костенко); Ходи собі, гадай по Гальшках і Палагнах, і хай ніхто не знає, що робиться в душі (Л.Костенко)
(виділені імена – типові для західноукраїнського жіноцтва межі ХІХ – ХХ століть, пейоративна форма
підкреслює, що йдеться про селянок або міський служниць).
Пейоративи самі є власне носіями негативної оцінки: зневаги, зверхності, а форма множини посилює
враження негації, виступає засобом узагальнення: [Бобренчиха – Грицеві]: Тепер твої всі Гальки й всі
Маруськи, бо хлопець ти, нівроку, показний (Л.Костенко). Або: …інтелектуальна, мистецька, взагалі всяка
професійна інтелігентська діяльність – над виробництвом ідей – сама з себе не здатна виправдати твого
добробуту увічу темної маси мільйонів «Фєдьок», які в ХІХ столітті ще орали сохою, а не плугом, і жили
полігамною родиною… (О.Забужко). Уживаючи антропонім Фєдьки, авторка вдалася до прийому алюзії,
значення якої розкриває в таких рядках: …висловлена Н.Михайловським 1875 р. певність, ніби перший-ліпший
мужик Фєдька тільки за «рівнем розвитку» стоїть нижче од Фауста й Гамлета, але як «тип розвитку»
незрівнянно за них вищий і, наколи б умів писати, писав би ліпше за Гете… (О.Забужко). Пейоративна форма
оніма в першоджерелі відповідає російській мовній та юридичній традиції дожовтневого періоду називання
осіб найнижчого суспільного стану – насамперед селян – іменами типу Васька, Петька, Катька. Форма
множини призводить до зміни семантичного значення індивідуального антропоніма, власне, до
деантропонімізації, оскільки в першому з наведених речень ідеться про цілу соціальну верству без Розділ VIII. Проблеми ономастики

223
розмежування за статевою належністю – російський простолюд, як, наприклад, і у випадку: … довірливий
А.Блок марно силкувався у 1918-му розчути крізь вереск «апостольських» частушок своїх заляпаних кров’ю
Ваньок і Пєтрух – «музику революції»… (О.Забужко).
Оскільки прізвища в порівнянні з іменами характеризуються меншою вживаністю й більшою мірою
індивідуалізують особу, вони відзначаються й більшою здатністю до створення додаткових значень. У
художніх та публіцистичних творах автори часто вдаються до прийому синекдохи, вживаючи прізвище відомої
або легендарної особи чи літературного персонажа у формі множини. Нерідко в такому випадку в транспозита
розвивається нове значення з «конотацією та семою «наслідувач, послідовник»» [Безпояско 1993, с.86],
наголошуючи на головній рисі характеру власника прізвища (або псевдоніма), родові його діяльності, знакових
вчинках. Безумовним є те, що реципієнт без додаткових тлумачень повинен розуміти, про які історико-
культурні, психологічні алюзії йдеться.
Особливо вживаними антропонімами у формі множини є прізвища осіб з актуалізованою семою «рід
діяльності», наприклад: А що буде? Пісні роботів? Стінопис електронних Рафаелів? (О.Гончар); Гей, нові
Колумби й Магеллани, напнемо вітрила наших мрій! (В.Симоненко). Подвижництво окремих громадських,
культурних, військових діячів, науковців виявило їхні особливі індивідуальні якості, відданість своїй справі,
приклад незламності людського духу, нонконформізму, тому форма множини в їх прізвищах та іменах
актуалізує не тільки сему діяч, але й указує на певний психологічний, духовний феномен: Верх деградації ж –
наша т.зв. інтелігенція, яку, правда, рятують од повної ганьби посмертні німби замучених, зацькованих,
закатованих типу Маяковських, Довженків, Пастернаків, Черенців, Заболоцьких, Вертових, Курбасів,
Мейерхольдів (В.Стус).
Автор може вдаватися до свідомого протиставлення якостей, здібностей або значущості відомої та
порівнюваних із нею осіб, що призводить до зміщення суто граматичного явища – внутрішньокатегорійної
транспозиції – у стилістичну площину і перетворює словоформу на засіб іронії – Перерву зроблять собі
зачіплянські Едісони, коли загаласує вуличка веселими дитячими голосами (О.Гончар), – або навіть сарказму:
…кожен другий пнеться в солов’яненки… (Б.Олійник); …проза всіх оцих «преуспєвающих» доморощених
сіменонів стала така балаклива, пустопорожня … (О.Гончар).
Якщо йдеться про відомого діяча, громадська роль або особисті якості якого оцінюються негативно,
набули широкого резонансу, форма множини в такому разі вказує не на осіб-послідовників, а на певне
суспільне або культурне явище, наприклад: Барикади совісті – проти берій (Л.Костенко) (пор. Барикади
совісті – проти беріївщини). Або: Наш час – час диктату естетики хрущових, сталіних, жданових,
непорядних людей, які нічого не тямили в мистецтві і не тямлять (В.Стус) (пор. сталінізм, ждановщина).
Вживання власних назв осіб у формі множини може виявляти вже існуючу мовну традицію і є досить
поширеним у художньо-публіцистичному та розмовному мовленні у випадках, коли транспонований
антропонім перейшов у розряд апелятивів (це стосується імен відомих постатей «одного вчинку» таких, як
Брут, Ірод, Юда, Герострат, Дантес, Пілат, Плюшкін, Хлестаков та ін.): [Руфін (гірко, думливо)]. Так, так…
спокійно може спати цезар, бо забагато вже було тих Брутів, щоб вірити в їх силу (Леся Українка);Вони ж
ніколи не були скупими на тридцять срібних для іуд… (Л.Костенко); Затихли постріли ображених дантесів, і
голос мій, покараний на горло, – як мені снилось в запізнілім сні, – ожив і звівся голій пісні голо, в цій пізній
пісні, пізній і тісній (М.Вінграновський). Такі імена стали називними завдяки стійким подієвим асоціаціям. Як і
будь-які інші повнозначні слова, що широко вживаються в різних контекстах, апелятиви-транспозити змінюють
свою валентність у напрямку до розширення меж і можливостей сполучуваності, здатні регулярно отримувати в
тексті додаткові смисли, у багатьох випадках перетворюючись на символ.
Переносне значення оніма може виникати й завдяки т.зв. народній етимології у разі певних фонетично-
семантичних асоціацій, що їх викликає іншомовне слово, як у випадку з іменем вавилонського царя
Навуходоносора – серед колишніх радянських громадян воно набуло значення донощик: Скаржаться
літератори, що все більше «навуходоносорів», підслухувачів, що в’язнуть, липнуть з провокаційними
розмовами… (О.Гончар). Подібні випадки вживання антропонімів-транспозитів можливі завдяки співзвучності
онімів і загальних назв, таким чином виникає гра слів: Ввести в літературу роту солдатенків та взвод
хорунжих – і справі кінець, – ходять такі гіркі жарти (О.Гончар) (йдеться про письменників Солдатенка й
Хорунжого).
Як уже зазначалося, множинні форми власних назв актуалізують певні семи номенів, проте за
авторським рішенням може відбутися зміщення асоціативних площин, що породжує нові сміливі метафори:
Ліси та гори мудрі як Тагори (Л.Костенко); Ті, що піднімали дзвони на дзвіниці, оті наші Бетховени степові,
вони знали, що робили… (Гончар, с. 67); Сократи. Сократи. Музичні Сократи (І.Драч); А за Дніпром, як дивну
дивину, земля полтавська піднімає гули, бо йдуть нові поети, як Микули, щоб розорати серця цілину
(А.Малишко). Зафіксовані поодинокі випадки лексичних оказіоналізмів анторопонімічних назв, утворення яких
без граматичної транспозиції не мало б сенсу: – Ідеали Ідеаловичі зараз не в моді (О.Гончар). Такі випадки
слововживання відносяться до розряду оказіональних як у граматичному, так і в лексичному планах. Зазначені
зміни в семній структурі виділених антропонімів актуалізують конотативні значення. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

224
Слова типу всякі, різні, вживані з множинними формами антропонімів підкреслюють вищий ступінь
зневаги до особи та її послідовників, прихильників тощо: [Парвус]: Щось я не маю віри до тих патриціїв
високородних, занадто ввічливих і делікатних до всяких Круст [про паразита і донощика] (Леся Українка);
поширена форма вияву негації до певного кола осіб завдяки написанню прізвищ соратників, однодумців через
дефіс: Мені оце дороге [відгуки читачів], а не те, що пишуть різні Поспєлови-Федосєєви (О.Гончар); Що тоді
[у разі повстання проти соціалістичного ладу в Польщі] робитимуть Брежнєви-Ярузельські? (В.Стус);
кількісні числівники: – Захочемо – зробимо завтра 25 Павличків!.. Помиляються. Навіть Павличків їм не
зробити. Можуть зробити двадцять Левчуків, але це інший матеріал (О.Гончар). Негативної оцінки
множинним антропонімам надають вказівні займенники та слова й словосполучення, що вказують на
невизначену кількість: І косяками підуть тоді Ойстрахи, ура! – серійний випуск Паганіні (Л.Костенко); Для
годиться маємо цілий штат щасливих оманливих сонць, заповнений нині дмитерками різних градацій, їм
дають премії – державні і республіканські, їх почитують, але не читають (В.Стус). Наведені вище приклади
можна назвати граматичним оксимороном, адже власна назва максимально індивідуалізує особу, є виразником
її неповторності, виокремлює індивідуума з маси інших людей, а зазначені супровідні слова підкреслюють її
пересічність, навіть нікчемність.
Проте зафіксовані поодинокі випадки, вживання кількісного числівника з антропонімом-транспозитом із
позитивним значенням, наприклад: Я чув таку думку, що десять-двадцять Довженків могли б багато чого
зробити. (В.Стус); Нам би сто тисяч таких Морозових – і ніяка зовнішня сила Україні не страшна!
(О.Гончар).
У художньо-публіцистичній літературі поширений прийом вживання імен міфологічних істот, у тому
числі казкових персонажів та напівлегендарних осіб, у формі множини: З орбіт Дніпра мені випала пора, мені
вилетіла доля запрягти сто Пегасів з випрямленими хребтами… (І.Драч, с.76); За болотами причаїлись Охи
(Л.Костенко); …летять під щитами Микули і Святогори, й Добрині твої (А.Малишко).
Міфонім у неміфологічному контексті завжди метафоризований, адже в порівнянні з будь-якою іншою
лексичною одиницею цей розряд онімів не обмежується функцією інформування – він репрезентує не лише
образ, але й конкретну ситуацію, певні світоглядні узагальнення, психологічні спостереження, морально-етичні
настанови, адже міф – це витвір «наївної віри, який складає філософсько-естетичний комплекс давньої епохи»
[ЛСД 1997, с.463]. Саме тому міфоніми у формі множини поширені у філософській, громадянській ліриці та
публіцистиці: Життя страшна корида. На сотню Мінотаврів – один тореадор (Л.Костенко); Усі держави з
поглядом Горгон (Л.Костенко); І чи не те саме відбувається тепер по всьому світі, веденому сліпими
Геленами, які думають, що пакти з гієнами доведуть до миру? (Д.Донцов).
Нерідко міфоантропоніми переходять до розряду апелятивів, причому граматична форма множини
сприяє такій модифікації зазначених онімів більше, ніж однина. Конотативні значення розгляданих номенів
випливають із асоціативного поля, що виникає навколо міфоніма і перш за все пов’язується з родом діяльності
міфічної особи, наприклад, Орфей – співак, саме ця сема актуалізується у реченні З о л о т о г о л о с і Орфеї
України – так атестують наших співаків в іноземлях (О.Гончар); Ахілл та Геракл традиційно уособлюють
досконалих воїнів: … щоб… на всі віки були преславні наші козаки – як ті Ахілли і як ті Геракли. (Л.Костенко);
образи Кассандри та Гелена, непримиренних опонентів – богонатхненного речника і звичайного шарлатана-
популіста, пристосуванця – в українській літературі часто пов’язують із реаліями нашої історії та суспільного
життя: От хто безробітний, так це Кассандри – нині і прісно, і поки світ (О.Забужко); Скільки ж то було і в
нас, і деінде наївних безжурних Геленів, які так глупо-злочинно давалися набрати примітивним хитрощам
ворога!? (Д.Донцов).
Часом автори, вживаючи подібні апелятиви, вдаються для навмисного «опобутовлення» обставин, у яких
діють названі особи, що додає оповіді іронічного відтінку. Множина в такому випадку вказує на реальну
кількість (більше одного, багато): По той бік озера попід верболозами незрушно блищать бронзовотілі
геркулеси з вудками (О.Гончар); …[на пляжі] попростягали свої «бантини» представники полу дужого, красиві
всі, як Аполлони Бельведерськії… (Остап Вишня).
Міф як «узагальнено-цілісне сприймання дійсності… виявляється на рівні підсвідомості» [ЛСД 1997,
с. 463], тому віддзеркалює певні ситуативні моделі поведінки людини, зображує окремі психотипи, що робить
образи міфу універсальними архетипами, символами й дозволяє мовцеві лаконічно передати глибоку думку, яка
може містити безліч інтерпретацій: Колись вони щезнуть, всі скрині всіх Пандор (Л.Костенко); Убоге поле, ми з
тобою Крези, десь наше зерно – гори золоті (Л.Костенко); Кому ж ви служите, приручені Антеї, відірвані від
матері-землі? (В.Симоненко).
Конотативне значення теонімів, вживаних у множині, залежить від ореолу первинного образу, оскільки в
цьому випадку в уявленні мовців існують певні стереотипи, наприклад: З’ясовано: всякі божественні Януси
насправді вдивляються тільки назад… (М.Бажан). Іноді автор переосмислює відомий образ, виявляє в ньому
нові асоціативно-психологічні характеристики: Підтоптані пари такі непаристі, як Януси дивляться в різні
боки (Л.Костенко), – бог Янус у сучасному сприйнятті уособлює дволикість, і хоча авторка тлумачить цей образ
в іншому ключі – говорить про несумісність, внутрішню віддаленість подружжів, загальне емоційно-оцінне
значення слова Януси негативне. Теонім може виконувати називну функцію щодо певних осіб – переходити в Розділ VIII. Проблеми ономастики

225
розряд апелятивів, таким чином проводиться паралель між вчинками і внутрішніми якостями відомого
божества та окремих людей: Та ще коли автор лежить у лікарні і не може бути присутнім, не може вам
відповісти, як відповідав колись у 1968-му тим маленьким культівським вельзевулам… (О.Гончар).
Назви святих лише в окремих випадках піддаються граматичній транспозиції, при цьому зміни на
граматичному рівні є вторинними по відношенню до подібних модифікацій семантичного характеру: Грузовик
поперед тебе мчить з блідолицими заводськими мадоннами (О.Гончар). Крім того форма множини агіонімів
може вказувати на іконописні або скульптурні зображення певного святого: … де-не-де зі стін, з-поміж
облинялих мадонн, шкірились іклами вовчі та вепрячі морди (О.Гончар); Яким звідти [з майбутнього] постане
для тебе цей наш собор, і фрески Софії, і мадонни Рубльова…(О.Гончар).
Залежно від ідейних та ідеологічних переконань автора (мовця), агіонім може набувати й негативної
конотації: І браво підкручує пещені вусики, зухвало наводить на лобика глянц гвардія чорна скажених ісусиків,
прозелітів святих сигуранц (М.Бажан, с.54).
У власних назвах географічних об’єктів, як і в антропонімах, транспозиція в межах категорії числа
призводить до змін у семантичному полі лексеми, форма множини «стає засобом виділення нового поняття і
засвідчує перегрупування числових одиниць» [Безпояско 1993, с. 87]. Безумовно, антропоніми, міфоніми,
теоніми іманентно мають здатність до більшої іррадіації додаткових смислів, конотаційних відтінків, ніж
топоніми. Проте останні теж широко використовуються в художній літературі та публіцистиці з різним
стилістичним забарвленням: на золотому видиху ічкерій твій чорний келех твій залений клин (І.Андрусяк);
Шукаєм путь в туман незнаних Римів, врятовані від варварських копит (Є.Маланюк).
Найпоширенішими серед граматичних транспозитів-топонімів є назви країн та міст, що пов’язано
насамперед із екстралінгвальними чинниками. Контекстуальні значення цієї групи географічних назв, вжитих у
формі множини, випливають із тих асоціативних полів лексем, що виникли навколо їх ядерних сем внаслідок
певних суспільно-історичних подій, загальнокультурних процесів, пов’язаних із тим чи іншим географічним
об’єктом. Наприклад: Питання на землі стоїть так: один Рим чи два Карфагени? (О.Гончар), – автор
розмірковує про можливі наслідки протистояння США. Щоб підкреслити фатальність такого антагонізму,
письменник використовує алюзію щодо часів Пунічних війн та долі Карфагену. Або: Руйнували її [України]
душу, найкращих синів її поглинули Соловки та Магадани… (О.Гончар) – зазначені архіпелаг та місто є
символом сталінських таборів; Всі оті Чортомлики та Капулівки то ж він розкопує, кожну степову могилу
Яворницький обстежив… (О.Гончар) – йдеться про місця зосередження козацьких кошів.
Зрідка топоніми вживаються із числівниками, такі конструкції є суто інформативними і тому переважно
немарковані: Неонові очі обох діловитих Америк… (Б.Олійник); … вони [мислителі «київського кола»] в
перших декадах ХVІІ ст. розробляли концепцію «двох Росій» (Малої й Великої) за зразком «Малої й Великої
Грецій» (О.Забужко).
Форма множини може виступати допоміжним засобом узагальнення: О, ми з вами такого набачились і
почули за ці століття, проковтнувши Освенціми і Хіросіми! (Драч, с.208), –– автор називає історичні полюси,
на яких людина показала себе варваром-самогубцем (місто Хіросіма стало символом початку ядерного
протистояння світових наддержав, Овенціми – узагальнений образ нацистських концтаборів). Форма множини
виділених іменників вказує на те, що перелік трагедій двадцятого століття далеко не повний. Топоніми-
транспозити можуть виступати засобом алюзії на певні політичних стратегій: Відвіку й донині: Еллада й Юдея,
два вороги люті, два сина землі, хрестом і залізом та ядом ідеї руйнують-будують і Рими, й Кремлі
(Є.Маланюк).
Топоніми з акцентованою грамемою множини можуть виступати контекстуальними антонімами до
поняття батьківщина: Що мені телефони, Версалі, експреси? Нащо грім Аргентин? Чудеса Ніагар? Сниться
синя Синюха і верби над плесом, вільний вітер Херсонщини, вітер-дудар (Є.Маланюк); Ради тебе перли в душі
сію, ради тебе мислю і творю – хай мовчать Америки й Росії, коли я з тобою говорю! (В.Симоненко).
Транспозити-топоніми широко вживаються як різноманітні стилістичні засоби в художніх творах, що не
характерно для власних назв у формі однини. Наприклад, непрямі (метафоричні) порівняння: Стоять
Парфенони солом’яно-русі, синькою вмиті, джерельноводі (І.Драч); Високовольтна лінія Голгоф (Л.Костенко);
синекдоха, зокрема вживання власної назви у значенні родової або у функції алюзії щодо відомих історичних,
політичних подій: А мені ти [Україна]– фата моргана на пісках емігрантських сахар…(Є.Маланюк) (тобто
духовних пустель); [Хмельницький]: Я виграв би ще тисячу Пиляв! (Л.Костенко) (тут – у значенні переможної
битви); «Сіверськодонецьки» не повторяться (З.Кріт).
Транспозиція в межах категорії числа досить поширена серед космонімів та астронімів, хоча такі
модифікації стосуються обмеженої кількості словоформ. Сонце та місяць традиційно виступають образами-
архетипами, а множина призводить до створення нових асоціативно-символічних значень, пов’язаних із
відповідними лексемами, яскравих тропів та стилістичних фігур: Сонця вибухають ранісінько-рано й
народжують бджіл, і людей, і планети (І.Драч); Пливуть оріонами саги, і зорі над зорями мчать…
(В.Сосюра); В слові тільки сонцяґ(Л.Костенко); І небо теплотою глибиніє, і радість наливається в серця –
сміються, бігають, пустують, мріють малесенькі замурзані сонця (В.Симоненко); Од вечірнього, од синього
снігу здається місто з електричними місяцями – голубим і гнідим (В.Сосюра). ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

226
Особливим із точки зору семантичних змін та конотативних нашарувань є вживання у формі множини
хрононімів, зокрема назв релігійних (у тому числі язичницьких) свят: … перетлілі мої канати в не мої
Великодні не сіпає жоден дзвонар (Л.Костенко); Зелені коси русальних великоднів верби порозвішували на
сонці (Л.Костенко); Минулих літ великодні мертвецькі тебе густим мовчанням облягли (Л.Костенко).
В українській публіцистиці поширене вживання форми множини назв художніх творів, при цьому
актуалізується сема «подібний за тематикою, ідейним спрямуванням, пафосом тощо»: Нові, по нові марсельєзи!
(П.Тичина). Такі транспозити переважно набувають негативних конотацій: … Куриловський, юрист, писав з
приводу «Кассандри», що Леся Українка, очевидно, жидівка і всякими «Кассандрами» навмисне затуманює
голови українцям і одволікає їм думку від рідної історії…(К.Квітка); зазначені оніми можуть вживатися зі
значенням «типовий» – «пересічний» – «бездарний»: Досі я… щиро була вважала, що нестерпна,
щелеповивертальна фальшивість соцреалістичного роману, всіх отих «Твоїх зір» та «Розгонів»…
пояснюється насамперед бездарністю авторів (О.Забужко).
Транспозиція в межах категорії числа власних назв вирізняється з-поміж подібних категоріальних змін
інших лексико-семантичних груп та розрядів. Така відмінність зумовлена насамперед внутрішньою природою
онімів, їх валентністю та комунікативними завданнями, які вони можуть виконувати. Онім, як відомо, – це
слово або словосполучення, яке «слугує для виділення названого ним об’єкта серед інших об’єктів: його
індивідуалізації та ідентифікації» [Подольська 1978, с.95], а форма множини здебільшого актуалізує сему «один
із багатьох подібних». Поєднання в одній словоформі протилежних за своїми інтенціями сем призводить до
утворення якісно нових лексичних одиниць. Розширення семного ареалу слова у свою чергу впливає на появу
нових асоціативних ланок, валентності, а оскільки власні назви «конотують» найбільшу кількість ознак»
[Есперсен 1958, с.72], то завдяки транспозиції збільшуються контекстуальні можливості онімів-транспозитів.
Вважаємо перспективними та актуальними дослідження функціонування онімів-квантитативів як засобу
поетики художнього твору (зокрема в ролі порівнянь, контекстуальних антонімів, омонімів, синонімів);
особливості вживання зазначених транспозитів у контекстах сатиричного, інвективного спрямування;
множинних форм апелятивів та оказіональних власних назв з точки зору семасіології та як виразної ознаки
ідіостилю окремих письменників.

Література
Агеєва 2003: Агеєва В. Жіночий простір. Феміністичний дискурс українського модернізму / Віра Агеєва.
– К: Факт, 2003. – 320 с.
Безпояско 1993: Безпояско О.К. Іменник / Олена Костянтинівна Безпояско // Безпояско О.К., Городенська
К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – С. 16 – 93.
Безрук 1982: Безрук Л.П. Категорія числа речовинних іменників в аспекті семантики / Л.П. Безрук //
Мовознавство. – 1982. – №4. – С.33 – 36.
Болотов 1972: Болотов В.И. К вопросу о значении имён собственных / В.И. Болотов //
Восточнославянская ономастика. – М.: Наука, 1972. – С. 333. – 345.
Виноградов 1975: Виноградов В.В. Исследования по русской грамматике. Избранные труды /
В.В. Виноградов. – М.: Наука, 1975. – 558с.
Вихованець 2004: Вихованець І.Р. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр.мови
/ І.Вихованець, К. Городенська – К.: Унів. вид-во «Пульсари», 2004. – 400с.
Есперсен 1958: Есперсен О. Философия грамматики / О. Есперсен. – М.: Изд-во иностр. лит., 1958. –
404с.
ЛСД 1997: Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. – К.: ВЦ «Академія»,
1997. – 752с. (Nota bene).
Никонов 1978: Никонов В.А. Имя и общество / В.А. Никонов. – М.: Наука, 1974. – 278 с.
Подольская 1978: Подольская Н.В. Словарь русской ономастической терминологии / Н.В. Подольская. –
М.: Наука, 1978. – 198 с.
Ревзин 1969: Ревзин И.И. Так называемое немаркированное множественное число в современном
русском языке / И.И. Ревзин // Вопр. языкознания. – 1969. – №3. – С. 102 — 110.
Шварцкопф 1976: Шварцкопф Б.С. О социальных и эстетических оценках личных имён / Б.С.Шварцкопф
// Ономастика и норма. – М.: Наука, 1976. – С. 47 – 59.

In the article the questions of intercatigorical transpositional changes of nouns are examined within the limits of
category of number on the example of the own names. The article is about the basic lexical and semantic groups of the
represented word-parts, interdependence of grammatical and semantic meanings of transpositions, corelation with a
context, features of the linguistic and stylistic use.
Keywords: transposition, onim, singular, great number, intercatigorical transposition, context.
Надійшла до редакції 23 жовтня 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.