Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Юлія Новикова — ПОЛІСЕМАНТИЧНІ ПРІЗВИЩА СУЧАСНОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ДОНЕЧЧИНИ

У статті досліджено полісемантичні прізвища, з’ясовано роль різних груп відапелятивної та відонімної
лексики у формуванні таких прізвищ, встановлено їхні мотиваційні джерела.
Ключові слова: антропонім, антропооснова, апелятив, лексико-семантична група, мотив номінації,
прізвище, семантика.

Аналіз українських прізвищевих систем постійно привертає увагу науковців (див. праці Ю.О. Карпенка,
Р.Й. Керсти, І.І. Ковалика, О.Д. Неділько, Р.І. Осташа, Є.С. Отіна, А.М. Поповського, Ю.К. Редька, І.Д. Фаріон,
М.Л. Худаша, П.П. Чучки), відповідний же антропонімікон Центральної та Східної Донеччини до сьогодні
залишається практично недослідженим класом онімної лексики попри яскраву специфічність свого історичного
походження та розвитку, що зумовлює необхідність якнайретельнішого з’ясування його глибинної
лінгвістичної природи, тісно пов’язаної з ментальними константами українства, увиразнюючи актуальність
тематичного напряму статті. Нами здійснено комплексний мовознавчий аналіз прізвищ зазначеного регіону
(понад 47000 одиниць), зокрема встановлено їхню лексико-семантичну та словотвірну базу. Для визначення
семантичних типів досліджуваних прізвищ залучено загальноприйняту класифікацію прізвищ за семантичним
принципом, запропоновану П.П. Чучкою та апробовану у працях С.Є. Панцьо, І.І. Ільченко, І.А. Корнієнко,
Н.Ю. Булави та інших учених. На основі класифікаційних засад ми виокремили відіменні, відтопонімні та
відапелятивні утворення категорії nomina personalia (20225; 94946; 43% від загальної кількості фактичного
матеріалу) та nomina impersonalia (14773; 70501; 31,4%). У межах особових і неособових відапелятивних
утворень виокремлено ЛСГ – лексико-семантичні групи (наприклад, назви осіб за родом їх діяльності чи
професією), всередині яких вичленовуємо дрібніші класифікаційні одиниці (наприклад, назви ремісників, назви
церковних посад та ін.), що дає змогу проаналізувати актуальні сучасні та реліктові лексеми, які в сучасній мові
вийшли з ужитку, але збереглися в антропоосновах. До того ж, саме етимологія прізвища, яка розкриває його
основу, в багатьох випадках визначає мотивацію іменування.
Допрізвищева семантика не завжди виявляється однозначною і прозорою, тому уналежнення того чи
іншого прізвища до певної ЛСГ може мати подвійну (або й потрійну) мотивацію. Дослідниця чеської
антропонімії Д. Молданова зазначає: “Часто прізвище має кілька різних значень, виникло в кількох місцях, у
різних соціальних середовищах, у різні часові періоди. Яке з пояснень походження стосується того чи іншого
носія, можуть вирішити лише метрики, вивчення родоводів аж до моменту появи прізвища” [31, с.10].
З’ясування ролі різних класів онімної та апелятивної лексики у формуванні прізвищ ускладнюється й через
омонімію / полісемію апелятивів та варіантів імен, наявних в основі прізвищ. Г.Є. Бучко у випадку
багатозначності та омонімічності надає перевагу найбільш типовому або особовому значенню слова [2, с.39].
Наприклад, основу прізвища Шишлаков (1) [16, с.953] можна пояснювати або назвою хвороби (“ґуля”) або
назвою одягу (“барашкова шапка” [Гр., IV, с.497]). Більш імовірним вважається другий мотив номінації,
оскільки назви одягу зустрічаються в основах українських прізвищ набагато частіше. Уналежнення цього
прізвища до того чи іншого лексико-семантичного розряду визначається одним із критеріїв антропонімічної
ймовірності, статистичною перевагою певної групи антропонімів й поширеністю всіх чи окремих її різновидів
[30, с.11-16]. Проте таке застосування цього критерію не завжди прийнятне, оскільки основа прізвищ може
мати декілька значень, що могли однаковою мірою відповідати потенційним способам виникнення
антропоніма. Так, у прізвищах Сердюк (150), Сердюков (36), Сердюченко (5), Сердюніч (1) [16, с.748] <
1) охорона у гетьмана; 2) сердитий, дратівливий [Гр., IV, с.115] обидва значення апелятивної основи мали
однакові можливості для його виникнення, бо і назви військових професій, і назви осіб за рисами характеру
надзвичайно поширені в основах українських прізвищ [12; 25]. Вирішити, в якому конкретному значенні вжито
ту чи іншу лексему в певному прізвищі, практично неможливо. Для характеристики таких прізвищ більшість
ономастів (І.І. Ільченко, Л.О. Кравченко та ін.) пропонує кваліфікувати їх як окремий семантичний тип,
називаючи їх або „прізвищами спірної мотивації” (Л.О. Кравченко), або „полісемантичними прізвищами”
(Н.Ю. Булава), де останню дефініцію вважаємо релевантною для нашого дослідження.
Полісемантичні одиниці становлять достатньо велику групу в сучасній прізвищевій системі Центральної
і Східної Донеччини (11050; 33694; 23,5%). Серед полісемантичних антропооснов вирізняємо такі групи:
1) онімні одиниці, які можуть бути витлумачені і як відіменні, і як відтопонімні. Наприклад, Іваніцький
(16) [16, с.334] від імені Іваник [21, с.61] або населених пунктів Іваничі, Іваниця, Іваники [4, с.179],
Михайловський (36) [16, с.544] від імені Михайло [21, с.79] або населеного пункту Михайлівка [4, с.260],
Галицький (14), Галичин (3) [16, с.179] від імені Галина або топоніма Галичина [21, с.112]) тощо;
© Новикова Ю.М., 2009 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

228
2) прізвища, які можуть бути витлумачені і як відтопонімні, і як відапелятивні. Наприклад, Грабовський
(29) [16, с.217] від апелятива граб або населених пунктів Грабівка, Грабів, Грабове [4, с.109]), Лиманський (12)
[16, с.480] від апелятива лиман або населеного пункту Лиман [4, с.228], Ковалівський (1) [16, с.391] від
апелятива коваль або населених пунктів Ковалі, Ковалеве [4, с.200];
3) прізвища, які можна етимологізувати як відетнонімні або відтопонімні. Найменування людини за
національністю іноді складно відмежувати від назв, які вказують на місце проживання чи походження.
І.О. Корольова припускає, що прізвища з коренями литв- і жид- – це не етнічні позначення, а вказівка на місце
проживання людей, на територію: “це вихідці з реґіонів, які перебували під владою Литви і Польщі” [11, с.297].
Полісемантичними прізвищами слід вважати антропоніми Литвиненко (4), Литвинов (2), Литвинський (5),
Жидов (5), Жидович (1), прізвища Турок (2), Турецький (1), які, найімовірніше, пов’язані з назвою відповідного
етносу в часи появи турецьких полонених і втікачів. Сюди ж уналежнено прізвища Армяновський (15) [16, с.38],
Болгарський (3), Болгаров (4) [16, с.103], Український (28) [16, с.851] тощо;
4) прізвища, які можуть бути витлумачені і як відіменні, і як відапелятивні. Серед омонімічних прізвищ
Центральної і Східної Донеччини наявні лексеми, основи яких, з одного боку, співзвучні з календарними
іменами, з іншого – мають відповідники в апелятивній лексиці. Наприклад, Буць (18) [16, с.134] від імені Буц <
Будиславъ [6, с.161] чи апелятива буць “хліб, що не вдався” [Гр., I, с.118], Гура (34) [16, с.231] від імені Гура <
Гурій [18, с.275] або апелятива гура “купа” [Гр., II, с.195], Страшко (13) [16, с.796] від імені Страхомиръ [6,
с.166] чи апелятива страшко “боягуз”, “страшно” [Гр., IV, с.214] та ін. Полісемантичним слід вважати
антропонім Омелюх (1), твірною основою якого виступає не тільки назва птаха омелюх “невеликий лісовий
птах” [СУМ, V, с.692], але й чоловіче ім’я латинського походження Омелян. Мотивуючою основою прізвища
Шуляк (22) вважаємо назву птаха шуляк “великий хижий птах” [СУМ, ХІ, с.500], хоч С.В. Шеремета зазначає,
що антропонім Шуляк “можна також виводити від двоосновного слов’янського імені Сулислав” [29, с.103].
Прізвища Терешко (4), Терешков (25), Терешонок (6) [16, с.821] пов’язані з апелятивом тереш “покрик, яким
відганяють овець” або з власним іменем Тереш, яке співвідноситься з повним іменем Терентій [28, с.549] тощо.
Аналіз прізвищ Центральної і Східної Донеччини засвідчив велику кількість онімних одиниць,
умотивованих полісемією або омонімією апелятивних основ, що однаково могли послугувати для творення
прізвища. Показово, що значна частина таких утворень перебуває у межах однієї ЛСГ. Наприклад, прізвище
Залізняк (1) одночасно має відношення до залізняк “торговець товаром, зброєю” і до залізняк “людина, яка
займається металообробним ремеслом” [Гр., ІІ, с.598] (ЛСГ “Назви осіб за родом їх діяльності чи професією).
Незначна кількість прізвищ ЛСГ підгрупи “Назви військових професій, пов’язаних зі службою в армії”
узагальнено вказує на заняття першоносіїв: Стрельченко (16), Стрелець (16), Стрельников (11), де твірною
основою є апелятив стріляти, хоч, можливо, деякі прізвища, пов’язані з апелятивом стрілець “стрелок,
охотник” [Гр., IV, с.216] і належать до підгрупи “Назви мисливців і рибалок”, залишаючись у межах тієї ж ЛСГ.
Прізвища Довбиш (27) < довбиш “гравець на бубні, військовий музикант” [Гр., I, с.401], Сурмач (17) < сурмач
“трубачъ” [Гр., IV, с.231], уналежнені до підгрупи “Назви військових професій, пов’язаних із службою в армії”,
можуть співвідноситись і з назвами представників мистецтва тощо.
У межах однієї ЛСГ залишаються також прізвища, мотивовані кількома апелятивними лексемами
розряду nomina impersonalia. Наприклад, антропонім Масльонкін (2) пов’язаний із маслюк або масло (ЛСГ
“Назви страв, продуктів харчування”), Буркін (4) походить від бурка < “тепле зимове взуття на ваті, яке шилося
із сукна і прострочувалося по всій довжині” [24, с.82] або бурка – назва верхнього одягу [Гр., I, с.112] (ЛСГ
“Назви одягу, взуття, прикрас); мотивуючою базою прізвищ Бугай (14), Бугайов (6), Бугайчук (7), Бугайський (1)
[16, с.121] є апелятивна лексема бугай “племінний бик” або птах [15, I, с.140] (ЛСГ “Назви тварин та птахів”).
Проте велика кількість прізвищ з гетерогенною семантикою, основою яких є дві або більше апелятивних
лексем, має “міграційний” характер. Неможливість однозначного тлумачення зумовлює їх перехід з однієї ЛСГ
до іншої. Зауважимо, що прізвища зазначеного типу можуть залишатися 1) у межах категорії особових назв;
2) у межах категорії неособових назв; 3) переходити з ЛСГ nomina personalia до розряду прізвищ nomina
impersonalia.
До першого різновиду уналежнено полісемантичні прізвища ЛСГ “Назви осіб за зовнішніми ознаками”:
Світлий (10), Ясноок (3), Світлоіван (2), які вказують на білий, світлий, ясний колір волосся чи очей, де
“асоціативно переосмислюючи значення кольорової гами навколишнього світу, попередні покоління зіставляли
його з манерою поведінки і вчинками людей, а потім узагальнювали це засобами мови відповідно до
комунікативної ситуації” [13, с.40]. Отже, прізвища з лексемами світлий, ясний можуть свідчити і про моральні
властивості своїх першоносіїв, так, Світлоіван вказує не лише на колір волосся чи шкіри чоловіка на ймення
Іван, але й на його високодуховне життя; Світлоок пов’язано з апелятивом світлоок “чиста совість” [Гр., III,
с.48]. Омонімія апелятивних основ ускладнює з’ясування й мотивуючої основи прізвищ Зелений (62), Зеленько
(1), які вказують на певну кольорову ознаку або на молодість, недосвідченість першоносія: зелений “незрелый”
[Гр., I, с.148] (перехід від ЛСГ “Назви осіб за зовнішніми ознаками” до ЛСГ “Назви осіб за їх внутрішніми
характеристиками”).
У межах назв nomina impersonalia (другий різновид) здійснюється перехід таких полісемантичних
утворень, як прізвища Котик (8), Баранець (7), Коровяков (2). Вони могли утворитися від відповідних назв Розділ VIII. Проблеми ономастики

229
тварин (кіт, баран, корова) або назв рослин, похідних від назв тварин: “Ці назви утворилися тому, що людина
побачила подібність зовнішніх ознак, спільність властивостей рослин і відповідних тварин. Властивості рослин
зіставлялися з характерними ознаками вже пізнаних реалій, серед них і тварин. І ця спільність ставала
поштовхом до появи метафоричних назв” [14, с.24]. Від яких назв – тварин чи рослин – виникали подібні
прізвиська, а згодом прізвища, сьогодні однозначно сказати важко.
Третій тип відапелятивних полісемантичних прізвищ (перехід від ЛСГ розряду особових назв до ЛСГ
nomina impersonalia) репрезентовано антропонімами, походження яких пов’язане з назвами професії, роду
діяльності або з відповідним знаряддям, інструментом чи продуктом цієї діяльності. Так, антропооснови у
прізвищах Скрипнік (67), Скрипник (26) могли вказувати не лише на назви музичних інструментів, але й
походити від назви професії музиканта – скрипаля. Множинну мотивацію має антропонім Бражник (25), який
може позначати посуд: бражник “чанъ для браги” [Гр., I, с.91] або характеризувати свого першоносія за
професійною діяльністю: “той, хто варить брагу”. Полісемантичним вважаємо прізвище Шапошніков (46), що
походить від апелятива шапка “зимовий хутряний головний убір” [24, с.100] або від назви майстра, який робить
чи продає шапки [Гр., IV, с.484].
Численну групу складають полісемантичні прізвища, співвідносні як із різноманітними неособовими
назвами (предметами побуту, назвами тварин, страв, анатомічними поняттями тощо), так і з назвами категорії
nomina personalia, в яких актуалізовано зовнішню або внутрішню характеристику людини на основі подібності:
першоносій прізвиська був схожий на предмет за певними ознаками. Так, наприклад, прізвище Коцюба (15)
походить від прізвиська людини з фізичною вадою або від назви предмета хатнього вжитку: коцюба “кочерга”
[Гр., II, с.295]. Назва рибної страви – щерба “наваръ изъ чего-либо; уха” [Гр., IV, с.524] відбилася у прізвищі
Щерба (18), яке слід вважати полісемантичним через можливість й іншої мотивації – вказівки на фізичну ваду
людини: щербатий “о человеке, у котораго выпалъ одинъ или несколько зубовъ” [Гр., IV, с.524]. Антропоніми з
лексемами ніс, зуб уналежнено до ЛСГ “Прізвища, похідні від назв анатомічних понять”, проте власні імена на
зразок Зубань (21), Зубач (3), Носач (13), Носаль (9), Носань (3) можуть вказувати на великий ніс / зуби
першоносіїв, пор.: носатий “носатый, длинноносый”, носач “имеющий большой носъ” [Гр., II, с.570] та ін.
Серед полісемантичних утворень Центральної та Східної Донеччини зафіксовано онімні одиниці, твірні
основи яких мають більше двох значень, що однаковою мірою могли послугувати для творення антропоніма.
Множинну мотивацію мають прізвища з продуктивною лексемою “білий” в антропоосновах (у тому числі й
композитних утворень), що насамперед зумовлено її багатозначністю: білий – 1) який має колір молока; 2) на
якому є багато світлих плям; 3) світлошкірий тощо [15, I, с.105]. Основи прізвищ Бєлавцев (2), Бєлай (2), Бєлан
(12), Бєланов (2), Бєлаш (2), Бєлєй (2), Бєлєнький (1), Бєлий (5), Бєликов (1), Бєлих (1), Бєлич (2), Бєлік (6),
Бєліков (2), Бєлов (48), Білай (2), Білан (9), Біланов (3), Білаш (10), Білашов (2), Білейчук (1), Біленко (33),
Біленков (2), Біленький (2), Білець (2), Білецький (6), Білевич (1), Білий (6), Білик (18), Білієнко (4), Білін (2), Біліч
(1), Білов (2), Білько (2), Білюк (2), Білявець (2), Білявський (2), Біляк (5) [16, с.87-92] можуть мотивуватися:
1) якісним прикметником білий, значення якого пов’язане з певною зовнішньою ознакою людини за кольором
волосся, шкіри тощо; 2) відкомпозитними чоловічими іменами БЂлославъ чи БЂлизаръ [6, с.160]. Крім того,
прізвища Біляк (5), Біляков (3) пов’язані не лише з білим кольором волосся чи шкіри, але й з лексемою біляк, що
позначає вдягнену в біле людину [Гр., I, с.68], а також з назвою зайця-біляка. У прізвищі Білик (18) могла
відобразитись і лексема білик “різець для очистки шкіри” [Гр., I, с.65] тощо.
Найпоширенішою в давніх слов’янських писемних пам’ятках є онімна лексема Боиславъ – ім’я одного із
сербських вождів X ст. Відоме це ім’я і з чесько-моравських писемних пам’яток XIII ст. У ньому, на думку
М.Л. Худаша, криється забобонне побажання давніх слов’ян здобути славу в бою, бути відважним, хоробрим
воїном [26, с.70]. Очевидно, надзвичайна популярність імені Боиславъ на період становлення прізвищ
спричинила високу частотність антропонімів Бойко (357), Бойков (16), Бойків (2) [16, с.102]. По-різному
обґрунтовувалися лінгвістичні підходи до вивчення особової назви Бойко різними науковцями. Зокрема
І.А. Корнієнко вважає, що прізвище Бойко має співзвучний корінь з апелятивом “бой” – “бій, битва, бійка” [10,
с.163], О.С. Стрижак пов’язує появу даного прізвища з українським етнонімом “бойки” [23, с.54], І.І. Ільченко
розглядає семантичну спрямованість прізвища Бойко на основі значення апелятива “боятись”, залишаючи поза
увагою антропонімний фон цієї назви [9, с.52]. Словотворча функція суфікса -к-о в давньослов’янських
чоловічих власних іменах дає підстави приєднатися до думки М.Л. Худаша про те, що це не безпосереднє
утворення від апелятивного кореня -bojь-, а від складового члена -бой- відповідних власних імен-композитів
[26, с.70], проте співвіднесення зазначених прізвищ з апелятивами бій, боятись та українським етнонімом
бойки дає підстави розглядати їх як полісемантичні одиниці потрійної (множинної) мотивації. Потрійну
мотивацію мають і прізвища з лексемою станок: Станков (13), Станковський (1), що позначає “верхню
частину жіночої сорочки, пошиту з певної тканини, пришиту звичайно в поясі до нижньої частини” [24, с.96]
або “раму или подставку на колесахъ подъ большим сундукомъ” [Гр., IV, с.197]. Проте можливо, ці прізвища
походять від чоловічого імені Станко, яке вживається, наприклад, у болгар.
Поширеними прізвищами Центральної та Східної Донеччини є ЛСГ “Назви осіб за родинними
стосунками”, у якій переважає багатозначна лексема баба: Бабенко (142), Бабич (68), Бабкин (42), Бабін (31),
Бабков (20), Баб’юк (4), Бабусенко (2). Як зазначає І.А. Корнієнко, “якщо взяти до уваги той факт, що особу ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

230
називали переважно за чоловіком, то такі назви, як Бабич, Бабій, Бабець та інші несуть відтінок одвертої
насмішки чи іронії. Можливо, ними називали: а) чоловіка, яким керує жінка в сім’ї; б) людину, яку виховувала
жінка без чоловіка (вдовиця); в) чоловіка, який залицявся до жінок; г) чоловіка з жіночим характером тощо” [3,
с.136]. Назва баба тривалий час була базою для творення похідних слів. А.А. Бурячок підкреслює, що
“словопродуктивність цієї лексеми найбільш потенціальна в галузі демінутивних утворень” [1, с.52]. Так, слово
бабка має надзвичайно широку семантику: повитуха; прилад для клепання коси; рід комахи; рід рослини; ніжка
в ослоні; рід дрібної монети; частина застібки в одежі; ігрова кістка (камінчик); рід страви з борошна; рід риби;
купа складених снопів тощо [1, 52-53].
Омонімія апелятивних основ прізвищ Сіряченко (8), Сєряк (8), Сірячук (5) ускладнює з’ясування
мотивуючої основи антропонімів, співвідносних із: 1) кольором очей, одягу тощо; 2) соціальним станом
людини: сіряк “проста людина, селянин”; 3) внутрішніми рисами носія прізвиська: сіряк “простий,
простакуватий, скромний”; 4) назвою одягу з грубого сукна та ін.
Деякі прізвища російського походження, зафіксовані у досліджуваному регіоні, могли позначати високі
чини і титули: “Звернення до джерел, ядро антропонімікону яких становлять назви осіб аристократичного
походження, свідчить, що прізвисько було типовим засобом ідентифікації можновладців” [17, с.35].
М.Л. Худаш, І.Д. Фаріон пов’язують антропонім українського походження Король з відповідним апелятивом
король у значенні “титул монарха” [27, с.165]. Проте, як зазначає Н.І. Рульова, “вихідці з України, як відомо,
ніколи не могли бути носіями таких чинів. І тому є підстави розглядати ці прізвища як такі, що виникли в
основному з насмішливих прізвиськ” [20, с.43]. З тих самих міркувань Ю.К. Редько вважає, що подібні
прізвища первісно були іронічними прізвиськами, які перетворювались на прізвища [19, с.46]: Корольов (198),
Король (68), Короленко (10), Королюк (5), Князь (2), Цар (1). Можливо, окремі прізвища мотивуються іншими
поняттями: Король < король “назва вола найсвітлішої масті; весіння хороводна гра молоді; рід гри в бірюльки”
[Гр., ІІ, с.286]. І.В. Єфименко наводить інші припущення щодо походження цього антропоніма: “цілком
ймовірно, що антропонім Король пов’язаний з праслов’янською праформою *korol –“зігнутий, скрючений” [8,
с.70]. Нарешті, це може бути відіменне утворення, безпосередньо пов’язане з особовим іменем Король / Кароль,
яке є адаптованим на східнослов’янському ґрунті повноголосним варіантом документального християнського
імені Карл” [8, с.71]. Подібні антропоніми мають декілька етимологічних інтерпретацій. Точно встановити їхнє
походження досить важко, що зумовлено багатозначністю апелятивів або наявністю кількох омонімічних
лексем, проте ця ЛСГ відтворює характерні назви соціальних верств населення та представників державного
управління, типові для XVII-XVIII ст., тобто для періоду формування й закріплення більшості українських
прізвищ [19, с.38].
Проаналізовані полісемантичні одиниці, що ілюструють декілька позицій прізвищетворення, становлять
достатньо велику й різноманітну групу антропонімів Центральної та Східної Донеччини. Аналіз семантики
антропооснов показав, що їхньою твірною базою служать характерні для всієї української прізвищевої системи
розряди онімної та апелятивної лексики, серед яких найактуальнішими є чоловічі імена, топоніми, назви рослин
та тварин, назви людей за внутрішніми та зовнішніми ознаками. Подальше опрацювання лінгвістичної природи
та специфіки регіональних антропосистем поглибить знання не лише їхніх власне мовознавчих аспектів, а й
прислужиться низці інших гуманітарних парадигм (історія, етнографія, психологія, культурологія тощо),
скерованих на дослідження національної самобутності.

Література
1. Бурячок А.А. Назви спорідненості і свояцтва в українській мові. – К.: Вид-во Акад. наук УРСР, 1961. –
149 с.
2. Бучко Г.Є. Роль слов’янських відкомпозитних імен у творенні українських прізвищ// Українська
пропріальна лексика. – К.: Кий, 2000. – С. 20-24.
3. Горпинич В.О. Антропонімія Дніпровського Припоріжжя і суміжних регіонів України: Монографія /
В.О. Горпинич, І.А. Корнієнко; За ред. д. філол. н., проф. В.О. Горпинича // Ономастика і апелятиви. –
Дніпропетровськ; Миколаїв: Вид-во «Іліон», 2006. – Вип. 25. – 237 с.
4. Горпинич В.О. Словник географічних назв України. – К.: Довіра, 2001. – 526 с.
5. Грінченко Б.Д. Словник української мови / Упоряд. з дод. власн. матеріалу Б. Грінченко. – К.: Наукова
думка, 1996-1997. – Т. І-ІV.
6. Демчук М.О. Слов’янські автохтонні особові власні імена в побуті українців XIV – XVII ст. – К.:
Наукова думка, 1988. – 170 с.
7. Етимологічний словник української мови/ За ред. О.С. Мельничука. – К.: Наукова думка, 1982. – 1989.
– Т.1-3.
8. Єфименко І.В. До етимології антропоніма Король // Магічне світло імені: Studia slovakistica. 3 /
Упорядник і відп. ред. С.М. Медвідь-Пахомова. –Ужгород: Ужгородський національний університет, 2003. –
С. 66-73.
9. Ільченко І.І. Антропонімія Нижньої Наддніпрянщини в її історичному розвиткові (Надвеликолузький
регіон): Дис. … канд. філол. наук. – Запоріжжя, 2003. – 166 с. Розділ VIII. Проблеми ономастики

231
10. Корнієнко І.А. Прізвища Дніпровського Припоріжжя (граматична структура, морфемна структура,
лексико-семантична база, походження): Дис. … канд. філол. наук. – Дніпропетровськ, 2004. – 176 с.
11. Королева И.А. Становление русской антропонимической системы: Дис. … д-ра филол. наук: 10.02.01
/ Московский педагогический государственный университет. – М., 2000. – 387 с.
12. Кравченко Л.О. Антропонімія Лубенщини: Автореф. дис. … канд. філол. наук. – К., 2002. – 20 с.
13. Кучерук О. Образна природа кольороназв в українських фразеологізмах // Дивослово. – №12. – 2006.
– С. 40-42.
14. Москаленко Л. Від назв тварин до назв рослин // Урок української. – №8. – 2000. – С. 24-25.
15. Новий тлумачний словник української мови: В 3 т. / Укл. В. Яременко, О. Сліпушко. – К.: Аконіт,
2004.
16. Новикова Ю.М. Практичний словозмінно-орфографічний словник прізвищ Центральної та Східної
Донеччини / Під ред. проф. Т.Ю. Ковалевської та проф. І.Є. Намакштанської. – Донецьк: «Вебер» (Донецька
філія), 2007. – 996 с.
17. Пахомова С.М. Історія російської антропонімії: Посібник для спецкурсу. – Ужгород, 2006. – 64 с.
18. Петровский Н.А. Словарь русских личных имен. – М.: Рус. яз., 1980. – 384 с.
19. Редько Ю.К. Сучасні українські прізвища. – К.: Наук. думка, 1966. – 215 с.
20. Рульова Н.І. Антропонімія Західного Поділля кінця ХVІІІ-ХХ ст: Автореф. дис. … канд. філол. наук:
10.02.01. – Івано-Франківськ: Прикарпатський ун-т ім. В. Стефаника, 2004. – 24 с.
21. Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей. – К.: Наукова думка, 1996. – 335 с.
22. Словник української мови: в 11 т. – К.: Наукова думка, 1970-1980. – Т. І-ХІ.
23. Стрижак О.С. Франки (матеріали до “Етимологічного словника етнонімів України”) // Актуальні
питання антропоніміки / Від. Ред. І.В. Єфименко. – К.: Академперіодика, 2005. – С. 218-230.
24. Східностепові українські говірки. Наук.-навч. посібник / За заг. ред. док. філол. наук Анатолія
Загнітка. – Донецьк: ДонДУ, 1998. – 114 с.
25. Фаріон І.Д. Українські прізвищеві назви Прикарпатської Львівщини наприкінці XVIII – початку
XIX ст. (з етимологічним словником). – Львів: Літопис, 2001. – 370 с.
26. Худаш М.Л. Антропонім Бойко і питання його генезису // Мовознавство. – 1978. – №1. – С. 66-73.
27. Худаш М.Л. З історії української антропонімії. – К.: Наукова думка, 1977. – 236 с.
28. Чучка П.П. Прізвища Закарпатських українців: Історико-етимологічний словник. – Львів: Світ, 2005.
– 703 с.
29. Шеремета С.В. Антропонімія північної Тернопільщини: Дис. .. канд. філол. наук: 10.02.01 /
Тернопільський держ. педагогічний ун-т ім. В. Гнатюка. – Т., 2002. – 272 с.
30. Щетинин Л.М. Антропонимический текст как источник исторической информации// Перспективы
развития славянской ономастики. – М.: Наука, 1980. – 396 с.
31. Moldanova D. Nase prijmeni. – Praha, 1983. – 256 s.

Скорочення
Гр. – Грінченко Б.Д. Словник української мови / Упоряд. з дод. власн. матеріалу Б. Грінченко. – К.:
Наукова думка, 1996-1997. – Т. І-ІV.
СУМ – Словник української мови: в 11 т. – К.: Наукова думка, 1970-1980. – Т. І-ХІ.

Polysemantic surnames, the role of different groups of lexis of comman enoins and their derivatives in the
gormation of such surnames, the sources of their motivation base are described in this article.
Keywords: anthroponym, anthropobase, derived from anthroponyms, lexico-semantic group, the cause of
nomination, semantics, surname.
Надійшла до редакції 21 жовтня 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.