Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Юлія Фернос — ПРІЗВИЩА УМАНЩИНИ, УТВОРЕНІ МОРФОЛОГО-СИНТАКСИЧНИМ СПОСОБОМ

У статті розглядаються морфолого-синтаксичні утворення в антропонімії Уманщини, до яких
відносимо посесивні назви (прізвища на -ов, -ев, -ин, -ін), а також назви на -ий, -с’к-ий (-ц’к-ий, -з’к-ий).
Досліджено динаміку розвитку аналізованої словотвірної моделі на території Уманщини (на прикладі п’ятьох
часових зрізів).
Ключові слова: антропонімія, прізвище, словотвір, морфолого-синтаксичний спосіб творення .
© Фернос Ю.І., 2009 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

232

Починаючи з ХІХ ст., українська антропонімія стає невід’ємною частиною вітчизняного мовознавства і
сьогодні охоплює різноманітні аспекти аналізу онімних одиниць: дериваційно-морфонологічний
(С. П. Бевзенко, В. О. Горпинич, Л. Л. Гумецька, А. М. Залеський, Ю. О. Карпенко, О. Д. Неділько,
В. В. Німчук, Ю. К. Редько), етимологічний (І. О. Варченко, І. М. Желєзняк, І. Д. Сухомлин, О. Б. Ткаченко,
П. П. Чучка), історико-генетичний (О. Я. Добровольська, Р. Й. Керста, А. П. Непокупний, Р. І. Осташ,
М. Л. Худаш, П. П. Чучка), національно-ідентифікаційний І(. Д. Фаріон), фонетико-морфологічний
(М. Л. Сенів) та ін.
Та навіть за наявності досить великої кількості праць, ця галузь ономастики не позбавлена певних
прогалин, однією з яких є словотвір слов’янських прізвищ, який був і залишається предметом зацікавлення
вітчизняних та зарубіжних антропонімістів. Кожен з них пропонує свою класифікацію, що пов’язано з різними
підходами до розуміння дериваційної структури прізвищ. М. В. Бірило виділяє первинні, вторинні та складні
прізвища [Бірило 1963], у П. П. Чучки знаходимо прізвища семантичного, морфологічного та
синтаксичного способу творення [Чучка 1969], М. Л. Худаш усі прізвища ділить на антропонімні,
антропонімно-апелятивні та апелятивні назви [Худаш 1980], О. В. Суперанська – на стандартні і
нестандартні [Суперанська 1981]. Останнім часом ономасти схиляються до думки про два основні словотвірні
способи виникнення прізвищ: семантичний спосіб творення, або його ще називають лексико-семантичний, та
морфологічний, або афіксальний. Отже, в сучасній антропоніміці немає єдиної словотвірної класифікації
власних назв людей. Це пояснюється насамперед тим, що прізвища в основному виникали не безпосередньо від
імен, апелятивів чи топонімів, а внаслідок трансонімізації індивідуальних та родинних прізвиськ. Низка
суфіксів відзначається багатозначністю, а іноді й функціональною невизначеністю. Відсутність інформації про
обставини виникнення того чи іншого прізвища також стає на заваді створення єдиної дериваційної
класифікації антропонімів.
Залежно від способів творення прізвищеві назви та прізвища Уманщини класифікуємо на шість груп:
1) особові назви, утворені лексико-семантичним способом;
2) особові назви, утворені шляхом афіксації;
3) особові назви, утворені шляхом слово- та основоскладання;
4) особові назви, утворені морфолого-синтаксичним способом;
5) особові назви, утворені синтаксичним способом;
6) особові назви подвійної словотвірної мотивації.
Морфолого-синтаксичний спосіб словотвору характеризується тим, що в ньому шляхом граматико-
лексичного доосмислення чи переосмислення того чи іншого слова відбувається його перехід з одного розряду
слів в інший, тобто перехід з однієї частини мови в іншу. При морфолого-синтаксичному способі похідне слово
нічим не відрізняється від мотивувального, але набуває нових морфологічних категорій і починає виконувати
нові синтаксичні функції.
Вагому частку цієї групи прізвищ становлять прикметникові утворення на -ий, -овий (-евий), що
вказують на місце проживання першоносія: Горовий, Колодязьний, Концевий, Кутний, Кутовий, Лісовий,
Мостовий, Низовий, Роговий, Садовий, Склонний, Степовий, Хуторний, Школьний, Шпильовий, Ямковий та ін.
Частина таких назв має у своїй структурі префікси за-, на-, під-: Загородній, Заграничний, Закорчменний,
Нагорний, Наскальний, Підгайний, Підлісний та ін. Загальна кількість прикметникових утворень на позначення
місця проживання носія становить: XVII ст. − 0,16 %, XVIII ст. − 0,34 %, ХІХ ст. − 0,14 %, ХХ ст. − 1,23 %,
початок ХХІ ст. − 1,33 %.
Найбільше прізвищевих назв та прізвищ, субстантивованих з якісних та відносних прикметників, повних
та коротких дієприкметників, знаходимо серед назв, що вказують на зовнішній вигляд, риси характеру,
поведінку, звички денотата: XVII ст. − 1,82 %, XVIII ст. − 4,07 %, ХІХ ст. − 0,71 %, ХХ ст. − 1,63 %, початок
ХХІ ст. − 1,95 %. Ці назви відповідно до словотвірно-структурних та морфологічних ознак мотивувальних
основ репрезентують такі групи:
1) похідні та непохідні якісні прикметники: Байдужий, Гладкий, Жовтий, Куций, Кучерявий, Малий,
Рижий, Червоний, Сліпенький, Солодкий, Старенький;
2) похідні та непохідні відносні прикметники: Бурдейний, Пшеничний, Світовий, Скоромний, Срібний;
3) повні і короткі дієприкметники: Погорілий, Лупан, Мазан, Мальований, Рубан;
4) назви-композити: Довгополий, Парокінний, Полуденний, Сухоребрий, Тяжконогий.
Оскільки прізвищеві назви та прізвища на -ськ(ий), -цьк(ий) та -зьк(ий) є прикметниковими
утвореннями, то розглядатимемо їх також як продукт морфолого-синтаксичного способу творення. Дослідники
української антропонімії цю групу прізвищ відносять і до морфологічного (С. Є. Панцьо, Г. Д. Панчук,
С. В. Шеремета), і до лексико-семантичного (Л. О. Кравченко, Н. І. Рульова) способів творення. В окрему групу
виділяє козацькі прізвищеві назви на -ськ(ий) Р. І. Осташ [Непокупний 1989, с. 126].
У середовищi вищих верств феодального суспільства найменування з формантами
-ськ(ий), -цьк(ий) та -зьк(ий), що творилися вiд назв населених пунктiв, у бiльшостi випадків указували на Розділ VIII. Проблеми ономастики

233
мiсце проживання князів чи магнатiв. А такi назви представникiв соцiальних низiв та середнiх станiв прямо
вказували на мiсце їхнього походження [Худаш 1977, с. 121]. Найбiльш “топонімізованим” досліджуваний
формант виступає у західнослов’янських та схiднослов’янських мовах [Лукінова 1964, с. 126 – 127]. Проте
окремі прізвища на -ськ(ий), утворені від імен або прізвиськ, є патронімними.
Існує думка, що виникнення на Україні прiзвищ на -ськ(ий) є наслiдком польського впливу, саме тому
прізвища із суфiксом -ськ- не дiстали в росiйськiй антропонiмiї такого поширення, як в українськiй або
бiлоруськiй. Така точка зору також пояснює бiльше поширення прізвищ на -ськ(ий) на Правобережнiй Українi
й менше – в пiвнiчно-схiдних областях.
Сьогодні прикметникові прізвища на -ськ(ий) поширені на всiй територiї України і належать до третього
словотвірного типу українських прізвищ [Редько 1962, с. 78] (Дніпровське Припоріжжя (19,9 %), Правобережне
Побужжя (13,14 %), Лубенщина (7,15 %), Середня Наддніпрянщина (6 %), Нижня Наддніпрянщина (5,7 %),
Бойківщина (5,28 %), північна Донеччина (3,1), північна Тернопільщина (1,9 %). Хоча Уманщина з 1793 р. і
опиняється під владою Росії, але ще в перші десятиліття XІХ ст. на її території зберігається польська мова та
культура. На нашу думку, це і пояснює значне збільшення кількості прізвищ на -ськ(ий) на досліджуваній
території саме в цей час: XVII ст. − 10,94 %, XVIII ст. − 12,8 %, ХІХ ст. − 30,67 %, ХХ ст. − 16,25 %, початок
ХХІ ст. − 10,97 %.
У більшості випадків формант -ськ(ий) приєднується безпосередньо до кореневої морфеми (іноді
ускладненої патронімічним формантом) як відіменних, так і відапелятивних основ: Вербицький, Гніздицький,
Гурський, Зиленський, Кублицький, Левицький, Любарський, Микульський, Михальський, Монастирський,
Надольський, Носицький, Піщанський, Савицький, Степанський.
Антропоніми Уманщини могли також творитися за допомогою складених суфіксів -ов-ськ(ий), -ин-
ськ(ий) / -iн-ськ(ий), або ж -ов- (-ев-), -ин- (-ін-) могли виконувати функцію інтерфіксів (Світловський <
Світле) чи функцію суфіксів, що вичленовувалися у твірній основі (Шкляревський < Склярівка).
Суфiкс -ин-ськ(ий) / -iн-ськ(ий) найчастіше виступав у прiзвищах, мотивованих топонiмами на -ин,
-ина: Коцюбинський (Коцюбинці, Тр.), Мединський (Медин, Тр.), Тульчинський (Тульчин, Вн.).
Вагому групу морфолого-синтаксичних утворень становлять присвійні прикметники, вжиті у функції
прізвищевих назв та прізвищ.
Модель із суфіксом -ов (-ев), -ів (-їв). У сучасному слов’янському антропоніміконі прізвища на -ов
найбільш характерні для болгарської та російської мов [Илчев 1969, с. 90]. 90 % сучасних російських прізвищ
творяться за допомогою посесивного форманта -ов [Никонов 1988, с. 7]. У білоруській мові суфікси -оў (-аў,
-еў) становлять 19,5 % найпродуктивніших словотвірних моделей [Бірило 1963, с. 29]. У польському
антропоніміконі суфікс -оw творить назви сина за іменем, прізвищем чи прізвиськом батька лише в діалектах
[Бубак 1970, с. 166].
Українській антропонімії суфікс -ів (-ов) у функції прізвищ відомий із найдавніших часів, про що
свідчать писемні пам’ятки ХІV – XV ст., у яких поряд із наявним ще описовим способом найменування особи
зустрічаємо особові назви у формі субстантивованих вже присвійних прикметників на -ов [Гумецька 1958,
с. 23].
Дослідники сучасної регіональної антропонімії вказують на продуктивність суфіксів -ов (-ів) в основах
прізвищ Дніпровського Припоріжжя (50,1 %), північної Донеччини (19,8 %), Правобережного Побужжя
(9,62 %), Бойківщини (9,17 %) та Західного Поділля (8,4 %). На території Лубенщини (5,97 %), Середньої
Наддніпрянщини (5,7 %), північної Тернопільщини (4,03%) та Гуцульщини (3,19) аналізований формант
характеризується нижчим рівнем поширеності.
Починаючи з ХІХ ст., аналізована словотвірна модель належить до однієї з найпродуктивніших на
території Уманщини: ХІХ ст. − 96 (13,66 % від загальної кількості), ХХ ст. − 126 (17,17 %), початок ХХІ ст. −
465 (12,92 %). Це відбулося через вплив російської мови на офіційно-ділову систему досліджуваного регіону,
адже у 1793 р. Уманщина опиняється під владою Російської імперії. А от протягом XVI − XVIII ст. така
словотвірна модель була малопродуктивною: XVII ст. − 27 (1,40 %), XVIII ст. − 12 (2,37 %).
На досліджуваній території зафіксовано незначну кількість прізвищевих назв та прізвищ із суфіксом -ів
(-їв) (XVII ст. − 0, XVIII ст. − 4, ХІХ ст. − 2, ХХ ст. − 2, початок ХХІ ст. − 4): Лесів, Леськів, Мацьків, Меленів,
Нечаїв, Тимків.
Отже, особові назви на -ів невластиві для антропонімії Уманщини, вони могли проникнути на
досліджувану територію внаслідок міграційних рухів. Прізвищеві назви та прізвища Уманщини на -ов (-ев)
утворилися від:
а) християнських чоловічих імен різних структурних моделей: Авдєєв, Агапов, Агафонов,
Александров, Анатольєв, Андросов, Андрусів, Антонов, Арестов, Арсеньєв, Артемов, Астахов, Афанасєв,
Васілев, Демидов, Єремеєв, Лукянов, Марков, Нікіфоров, Ніколаєв, Остапов, Осіпов, Остапов, Павліков,
Павлов, Петров, Романов, Семенков, Фадєєв, Федоров, Харітонов;
б) іншомовних імен: Августов, Ахметзянов, Базіров, Базунов (пол. Базилій), Бедросов (болг. Бедрос),
Мурадов (тур. Мурад (Мурат); ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

234
в) композитних давньослов’янських й відапелятивних імен та прізвиськ: Акулов, Барабанов, Баранов,
Безроднов, Беспалов, Бистров, Богданов, Бородаев, Борисов, Боряєв, Бутков, Ветров, Вишньов, Владов,
Гаркавцов, Горбунов, Горохов, Жуков, Желєзов, Єршов, Єжов, Колосков, Коротков, Круглов, Мозольов,
Медвєдєв, Моргунов, Овесков, Окунів, Орлов, Рогов, Рожков, Савков, Сахаров, Туманов, Ястребов.
Аналіз прізвищевих назв та прізвищ Уманщини з суфіксом -ов (-ев) показав, що вони творяться від
антропонімів з основою на твердий і м’який приголосний, рідше – від чоловічих імен на -а;
г) апелятивних означень особи: Алейніков, Безуглов, Бердніков, Бесарабов, Бойков, Бондарев, Бояринов,
Будников, Бурмістров, Греков, Золотарев, Крайнов, Кузнєцов, Литвинов, Лєсков, Москов, Новиков, Попінов,
Сербинов, Столяров, Стрельніков, Ткачов, Турков, Фурманов, Шведов.
У препозиції до форманта -ов (-ев) можуть виступати суфікси -к- та -ц: Бут-к-ов, Максім-ц-ов,
Семен-к-ов; -ур: Астаф-ур-ов; -ин: Поп-ин-ов; -енк(о): Абрам-енк-ов; -ак: Петр-ак-ов. Іноді суфікс -ов (-ев)
виступає формантом 3 ступеня: Іван-оч-к-ов, Iва-сь-к-ов.
Модель із суфіксом -ин (-ін). У сучасній українській мові цей суфікс належить до одного з
найпродуктивніших [Білоусенко 1993, с. 24 – 30]. За даними Ю. К. Редька, кількість таких прізвищ в Україні
варіюється від 4 % в Тернопільській до 0,1 % в Житомирській області [Редько 1962, с. 81]. На продуктивність
утворень на -ин указують дослідники сучасної регіональної антропонімії: Західне Поділля (11,68 %),
Бойківщина (9,58 %), північна Донеччина (7,4 %), Правобережне Побужжя (4,46 %), Середня Наддніпрянщина
(4 %), Лубенщина (2,87 %), північна Тернопільщина (2,42 %), Гуцульщина (2,34 %), Закарпаття (1,5 %) та
Дніпровське Припоріжжя (0,3 %).
У білоруській мові прізвища на -ин (-ін) становлять 6 % [Суперанська 1984, с. 37], зовсім не зафіксовані
утворення з цим суфіксом у польській мові [Железняк 1963, с. 138]. А в сербохорватській мові формант -ин
найчастіше використовується у поліфункціональних структурах типу -инич [Желєзняк 1963, с. 139].
Антропонімікон сучасної Уманщини засвідчує перевагу утворень на -ін, що пов’язуємо з довготривалим
впливом Російської імперії на становлення прізвищевої системи регіону.
Усього в регіоні зафіксовано 156 сучасних прізвищ на -ин (-ін), що становить 4,33 % від загальної
кількості. Прізвищеві назви Уманщини XVII − XVIII ст. творяться винятково за допомогою суфікса -ин. Усього
в XVII − XVIII ст. зафіксовано відповідно 46 (2,39 %) та 7 (1,36 %) прізвищевих назв аналізованої словотвірної
моделі. У ХІХ ст. виявлено 4 прізвища (0,57 %), кількість прізвищ на -ин та -ін однакова, у ХХ ст. − 23 (3,13 %),
19 з яких твориться за допомогою форманта -ін.
Лексичною базою для прізвищевих назв та прізвищ Уманщини з формантом -ин (-ін) послужили:
а) християнські чоловічі та жіночі імена різних структурних моделей: Альохін, Альошкін, Антошкін,
Афонін, Володин, Володін, Гурін, Гринін, Дунін, Ємелін, Кузьмін, Левін, Лукін, Манухін, Маркушин, Матюшин,
Михайловин, Ніколашин, Олянін, Ромашин, Саввін, Свидин, Семенін, Улашин, Федін;
б) іншомовні імена: Мустафін, Янін;
в) композитні давньослов’янські й відапелятивні імена та прізвиська: Бабкін, Білугін, Блажін,
Бородін, Братухін, Воронін, Галушкін, Динін, Дубін, Кобрин, Коровкін, Копитін, Красавін, Куріцин, Лапін,
Лисицін, Лободін, Ломакін, Осокін, Опарін, Палкін, Родін, Сиротін, Смєтанін, Спічкін, Суботін, Сухин, Сьомін,
Уткін;
г) апелятивні означення особи: Воєводін, Волжанин, Москвитін, Сербін, Теслін.
Найчастіше формант -ин (-ін) уживається в моносуфіксальних структурах. Але зафіксовано декілька
утворень, де суфікс -ин (-ін) функціонує як формант 2 ступеня. Преформантами виступають суфікси -ч (-к):
Курочкін, Лопаткін, Лялькін, Сіроткін; -ак(а): Братякін, Друзякін; -ун: Петрунін; -ов: Михайловін; -ин:
Михайлинин; -уш: Манушин; -ух: Гречухін.
Виявлено декілька антропонімів, де суфікс -ин виступає формантом 3 ступеня: Гри-ш-ут-ін, Гур-оч-к-ін,
Про-н-як-ін (< Про[кіп]).
Афікс -ин також виступає у складі поліморфемного суфікса -ишин, який є фонетичною видозміною
суфікса -их(а), за допомогою якого утворюються в побутовій мові описові назви жінок за власними іменами
їхніх чоловіків, іноді за назвами професій чи занять чоловіків [Коломієць 1951, с. 75].
Для антропонімії Уманщини згаданий формант є нетиповим: Грінчишин, Демчишин, Захарчишин,
Илюшин, Іванишин, Iванчишин, Iльчишин, Ковалишин, Малашин, Михайлішин, Павлішін, Петришин, Романішин,
Сенчишин, Якимишин.
На території сучасної Уманщини знаходимо прізвища на -их, які ми теж відносимо до морфолого-
синтаксичного способу творення: Бєлих, Долгих, Дубовицьких, Замородських, Кривих, Крутоголових,
Чортовських.
Продуктивність посесивних формантів в основах прізвищевих назв та прізвищ Уманщини XVII −
початку XXI ст. демонструє таблиця 1. Розділ VIII. Проблеми ономастики

235
Таблиця 1.
Продуктивність посесивих формантів у основах прізвищевих назв та прізвищ Уманщини (у
відсотках від загальної кількості)

Література
Білоусенко 1993: Білоусенко П. І. Історія суфіксальної системи українського іменника (назви осіб
чоловічого роду). – К., 1993. – 214 с.
Бірила 1963: Бірыла М. В. Беларускія антрапанімічныя назвы у їх адносінах да антрапанімічных назвау
інших славянскіх моу (рускай, українскай, польскай).– Мінск, 1963. – 57 с.
Бубак 1970: Bubak J. Nazwiska ludnosci dawnego starostwa Nowotarskiego. Cz. I – P // Prace onomastyczne,
14 – 15. – Wrocław etc., 1970 – 1971. – 185 s.
Гумецька 1958: Гумецька Л. Л. Нарис словотворчої системи української актової мови XIV–XV ст. – К.,
1958. – 298 с.
Желєзняк 1963: Железняк И. М. К истории сербохорватських патронимических форм ХІІ−XV в. //
Дослідження з мовознавства. − К., 1963. − С. 130−149.
Илчев 1969: Илчев С. Речник на личите и фамилни имена у българите. − София : БАН, 1969. − 628 с.
Коломієць 1951: Коломієць В. Т., Мельничук О. С. Прізвища на -ов,-ев (-ів) та -ин, -ін в українській мові
// Українська мова і література в школі. – К., 1951. – № 3. – С. 7−78.
Лукінова 1964: Лукінова Т. Б. Субстантивація прикметників у слов’янських мовах і власні імена //
Українська діалектологія і ономастика. − К., 1964. − С. 124−133.
Непокупний 1989: Міжетнічні зв’язки в українській антропонімії XVII ст. / [відп. ред.
А. П. Непокупний]. – К : Наук. думка, 1989. – 150 с.
Редько 1962: Редько Ю. К. Географія основних типів українських прізвищ на території УРСР // Тези
доповіді Другої республіканської ономастичної наради. − К., 1962. − C. 77−84.
Суперанська 1981: Суперанская А. В., Суслова А. В. Современные русские фамилии. – М.: Наука, 1984. –
176 с.
Худаш 1977: Худаш М. Л. З історії української антропонімії. – К., 1977. – 236 с.
Худаш 1980: Худаш М. Л. До питання класифікації прізвищевих назв // З історії української
лексикології / Відп. ред. Д. Г. Гринчишин. – К.: Наук. думка, 1980. – С.96-160.
Чучка 1969: Чучка П. П. Специфіка словотворчого аналізу прізвищ // Питання словотвору
східнослов’янських мов / Відп. ред. В. О. Горпинич. – К.: Наук. думка, 1969. С. 131 – 133.

The article deals with Uman surnames formed by means of morphological-syntactical way. Such surnames
include possessive names ending in -ov, -ev, -yn, -in and names ending in -yi, -skyi (-tskyi, -zkyi). The study defines most
typical surname types on synchronic and diachronic levels.
Keywords: antroponym, surname, word formation, morphological-syntactical word-formative type.
Надійшла до редакції 15 жовтня 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.